Рішення від 10 вересня 2026 р. у справі №369/5855/25 — Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/5855/25

Провадження № 2/369/3572/26

РІШЕННЯ

Іменем України

11.09.2026 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі головуючого судді Янченка А.В., при секретарі судового засідання Лисяк К.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві в приміщенні Києво-Святошинського районного суду Київської області цивільну справу № 369/5855/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права на частку в праві спільної власності на квартиру, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання права на частку в праві спільної власності на квартиру.

Позов мотивує тим, що вона з 15.11.2003 року перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 . В подальшому, 14.02.2023 р. шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано, про що цією ж датою складено відповідний актовий запис №20, та підтверджується копією свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 , виданим Печерським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ). У період перебування у шлюбі на підставі договору купівлі-продажу квартири від 12 березня 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Федотовою О.В. за реєстровим номером 2123, вони придбали квартиру, загальною площею 84,0 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . 12.03.2020 р. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Федотовою О.В. було зареєстровано право власності Відповідача на вказану вище квартиру за реєстраційним номером 2037678332224. Після розірвання шлюбу 14.02.2023 р. та станом на дату формування позовної заяви Відповідач постійно проживає у об`єкті нерухомого майна. Тобто, спірне майно перебуває у повному володінні та користуванні Відповідача. Водночас, Позивач та їх спільна донька вимушені винаймати житло. При цьому інформує, що будь-які спроби Позивача врегулювати цей спір у позасудовому порядку виявилися марними. Оскільки майно було придбане сторонами у період перебування у шлюбі, воно належить їм, як подружжю на праві спільної сумісної власності, тому Позивач просить визнати за нею частки у праві спільної власності на квартиру, в порядку поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27.05.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.

Судом в ухвалі визначено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву. У зазначений строк відповідач має право надіслати суду відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам ст. 178 ЦПК України, і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову.

Станом на дату ухвалення рішення відзив від на позовну заяву до суду не надійшов.

Ухвалою суду від 17.02.2026 року закритого підготовче провадження, призначено справу до розгляду по суті.

13.08.2026 року позивач подав до суду заяву про розгляд справи без його участі.

Враховуючи неявку у судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу в порядку ч. 2 ст. 247 ЦПК України не здійснювалося.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до положень постанови Верховного суду від 30.09.2022 року у справі № 761/38266/14, якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони грунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дійшов до наступного висновку.

Згідно свідоцтва про одруження серії НОМЕР_2 , виданого 15.11.2003 р. виконкомом Тетерівської сільської ради Житомирського району Житомирської області, 15.11.2023 року сторони одружилися, про що в книзі реєстрації актів про одруження 2003 року листопада місяця 15 числа зроблено запис за №21.

14.02.2023 року Печерським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) шлюб між сторонами розірвано, про що цією ж датою складено відповідний актовий запис №20.

Відповідно до змісту договору купівлі-продажу квартири від 12.03.2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Федотовою О.В., відповідач придбав у ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 84,0 кв.м., яка складається з трьох житлових кімнат. Згідно п. 3 договору продаж квартири вчинено за 839 000,00 грн.

Ринкова вартість об`єкта оцінки згідно звіту про незалежну оцінку, виданого ТОВ «ЕКСПЕРТ НЕРУХОМОСТІ-2015» 02.03.2020 року складає 790 752,00 грн.

Договір від 12.03.2020 р. укладався відповідачем за згодою позивача, яка викладена у заяві, справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Федотовою О.В. 12.03.2020 року за реєстровим №2122.

Зміст заяви від 12.03.2020 р. викладено наступним чином: «Я, ОСОБА_1 , даю згоду своєму чоловіку, ОСОБА_2 … на купівлю за ціною та на умовах на свій розсуд, а також на укладення договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 … Я підтверджую, що гроші, які витрачаються на придбання вищезазначеного нерухомого майна, є нашою спільною сумісною власністю. Придбане нерухоме майно також буде об`єктом права спільної сумісної власності як таке, що набувається нами за час перебування в зареєстрованому шлюбі».

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер 203838222 від 12.03.2020 р. 12.03.2020 р. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Федотовою О.В. було зареєстровано право власності відповідача на спірну квартиру за реєстраційним номером 2037678332224.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно зі статтями 12,13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог на підставі наданих учасниками справи доказів.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч.1 ст. 15 та ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з частиною 1 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Відповідно до частини 1 та 2 статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Аналогічне положення міститься і в частині 3 ст. 368 ЦК України.

Конструкція ст. 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим, зазначена презумпція може бути спростована одним з подружжя у судовому порядку у разі оспорювання ним поширеного правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі №756/8056/19 (провадження №14-94цс21)).

Презумпція спільності майна подружжя поширюється, у тому числі й на те майно, яке було нажите у період шлюбу, але оформлене і зареєстроване на ім`я одного з подружжя. Таких висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 29.07.2022 у справі №495/6578/17.

Згідно з частиною 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка, зокрема, є майно: набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належать їй, йому особисто.

Отже, придбане в шлюбі за відплатним договором майно може бути визнане особистою приватною власністю одного з подружжя лише в тому випадку, якщо придбання цього майна відбулося виключно за особисті кошти одного з подружжя.

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується ст. 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Також частинами 1,2 ст. 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що поділ майна подружжя здійснюється таким чином: по-перше, визначається розмір часток дружини та чоловіка в праві спільної власності на майно (стаття 70 СК України); по-друге, здійснюється поділ мана в натурі відповідно до визначених часток (стаття 71 СК України). При цьому не виключається звернення одного з подружжя, при наявності спору, з позовом про визнання права на частку в праві спільної власності без вимог щодо поділу майна в натурі.

Спільна часткова власність є специфічною конструкцією, оскільки, існує: (а) множинність суб`єктів. Для права власності характерна наявність одного суб`єкта, якому належить відповідне майно (наприклад, один будинок – один власник). Навпаки, спільна часткова власність завжди відзначається множинністю суб`єктів (наприклад, один будинок – два співвласники); (б) єдність об`єкта. Декільком учасникам спільної часткової власності завжди належить певна сукупність майна. Частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному з співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле. Тобто право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не стосується частки майна (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06.11.2023 року у справі №707/2516/18 (провадження №61-5919сво22)).

Позов про визнання права на частку в праві спільної часткової власності не є вимогою про поділ майна в натурі. Тому при визнанні права на частку не здійснюється вказівка які саме об`єкти в натурі відповідають частці в праві спільної часткової власності (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16.09.2020 року у справі №344/5437/17 (провадження №61-214св20)).

У п. 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2024 року у справі №523/14489/15-ц (провадження №14-22цс20) сформовано правовий висновок: « Велика Палата Верховного Суду вважає, що при розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя (жінки та чоловіка, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі) встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Більше того, відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об`єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна».

Враховуючи те, що на дату придбання об`єкта нерухомого майна (12.03.2020 року) сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, відповідач не спростовує презумпцію спільної сумісної власності на об`єкт нерухомого майна, відповідно, на квартиру поширюється режим спільної сумісної власності.

За загальними правилами доказування, визначеними ст.ст. 12,81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що оскільки спірна квартира була придбана у шлюбі, відповідач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження її придбання за особисті кошти, відтак квартира АДРЕСА_2 , є спільною сумісною власністю колишнього подружжя, де частки чоловіка та дружини є рівними.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в частині визнання за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 , право на 1/2 частку в праві спільної власності на квартиру, загальною площею 84,0 кв.м., реєстраційний номер: 2037678332224, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , підлягають задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 2, 7, 10-13, 76-83, 141, 258-259, 263- 265, 268, 272-273, 354-355 ЦПК України, суд,-

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 доОСОБА_2 про визнання права на частку в праві спільної власності на квартиру задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , право власності на 1/2 частки в праві спільної власності на квартиру, загальною площею 84,0 кв.м., реєстраційний номер: 2037678332224, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 953 (три тисячі дев`ятсот п`ятдесят три гривні) 79 коп. судового збору за подання позовної заяви.

Інформація про сторони:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_3 ; РНОКПП: НОМЕР_3 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_4 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення складено: 11.09.2026 року.

Суддя А.В. Янченко