Рішення від 03 вересня 2026 р. у справі №369/9837/25 — Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/9837/25

Провадження № 2/369/4323/26

РІШЕННЯ

Іменем України

04.09.2026 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі головуючого судді Янченка А.В., за участю секретаря судового засідання Лисяк К.О., представника позивача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу № 369/9837/25 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області про встановлення дійсного факту самостійного виховання та утримання батьком своєї малолітньої дитини,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2025 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовною заявою до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області про встановлення дійсного факту самостійного виховання та утримання батьком своєї малолітньої дитини.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з жовтня 2008 року по січень 2024 року ОСОБА_2 (надалі за текстом також - Позивач) перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 (надалі за текстом також - Відповідач).

Від шлюбу мають неповнолітнього сина, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Сімейне життя сторін не склалось через несумісність характерів. фактично шлюбні стосунки припинено у 2020 році.

Укладений шлюб, який було зареєстровано 10.10.2008 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Мелітополю реєстраційної служби Мелітопольського міськрайонного управління юстиції у Запорізькій області, актовий запис № 1007 було розірвано у відповідності до рішення Герцаївського районного суду Чернівецької області від 04 січня 2024 року у справі № 2/714/81/24.

У відповідності до зазначеного рішення суду та фактичних обставин, дитину сина ОСОБА_4 залишено на самостійне виховання батьку ОСОБА_2 .

Так, після розірвання шлюбу між сторонами, малолітній син залишився жити разом з батьком (Позивачем), який одноособово займається його вихованням та утриманням. З того часу, а саме з 04 січня 2024 року і по теперішній час ОСОБА_3 матеріальної допомоги на утримання малолітнього сина не надавала та фактично припинила брати участь у його вихованні.

Дитина, проживаючи з позивачем, комфортно себе почуває, всім забезпечена, має хороший стан здоров`я, та більше ніж задовільні умови проживання.

Наразі ОСОБА_4 навчається, навчанням дитини опікується лише позивач, підтримує зв`язок з вчителями, цікавиться успіхами сина у навчанні та відвідує батьківські збори. Із самого дитинства позивач постійно піклується про сина та забезпечує йому належні умови проживання, повною мірою займається вихованням дитини, чого мати забезпечити не в змозі. Разом з тим, мати не опікується сином, не здійснює заходи щодо піклування за ним.

Тобто мати фактично не виконує свого обов`язку, пов`язаного з утриманням, вихованням та забезпеченням належних соціально-побутових умов проживання малолітньої дитини. Таким чином, малолітній син проживає наразі лише з позивачем та знаходиться лише на його повному вихованні та утриманні.

Підтвердження юридичного факту здійснення самостійного виховання та утримання позивачем свого малолітнього сина, необхідне для реалізації прав (отримання пільг, соціальних виплат, тощо), які передбачені чинним законодавством для відповідної категорії осіб, які здійснюють самостійне виховання та утримання малолітньої дитини, особливо враховуючи цілковите не бажання матері проживати разом з дитиною та разом з позивачем, належним чином виконувати, покладений на неї, зокрема Сімейним кодексом України, обов`язок здійснювати належне виховання, утримання та забезпечення соціально-побутових умов проживання сина.

Від підтвердження цього залежить виникнення у позивача особистих спеціальних прав та можливість їхньої безперешкодної реалізації.

Позивач як одинокий батько, має права, які гарантовані йому державою та надані з метою захисту прав та інтересів його малолітньої дитини.

Статус «одинокий батько» дасть можливість позивачу оформити документи щодо соціальної допомоги на дитину, яка виховується тільки одним із батьків, змінити місце проживання дитини та реалізовувати інші права та інтереси дитини.

Наразі, чинним в Україні законодавством, не передбачено іншого, доступного для позивача, способу отримати статус «одинокий батько», аніж встановлення судом даного юридично значимого факту. Більше того, наразі відсутнє навіть законодавче визначення цього терміну «одинокий батько». Натомість, згідно сталої практики Верховного Суду, статус «одинока матір» є тотожним статусу «одинокий батько», адже обидва з батьків є рівні в наданих їм правах та покладених обов`язках.

Згідно норм Податкового Кодексу України, одинокій матері надається податкова соціальна пільга в розмірі 150% суми звичайної податкової соціальної пільги у розмірі у розрахунку на кожну дитину віком до 18 років.

Позивач повністю утримує дитину та опікується її інтересами та потребами, особисто займається вихованням, слідкує за розвитком та здоров?ям дитини без участі матері.

Так, у відповідності до акту обстеження житлово-побутових умов проживання від 05 липня 2024 року, депутат Білогородської сільської ради підтвердив, що ОСОБА_2 проживає разом з сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в АДРЕСА_1 , без реєстрації місця проживання.

А у відповідності до акту обстеження житлово-побутових умов проживання складеного Старостою Святопетрівського старостинського окруту від 12.11.2024 року батько (Позивач) має постійну роботу, син доглянутий, комфорно себе почуває, всім забезпечений, навчається.

Відповідно до довідки від 05.07.24 N? 04-19/1641, підтверджено, що ОСОБА_2 1984 р.н. разом з сином дійсно фактично проживають за адресою: АДРЕСА_1 , без реєстрації місця проживання.

Свідки, які написали нотаріально посвідчені заяви, ОСОБА_5 та

ОСОБА_6 птверджують, що вихованням та утриманням дитини

займається лише батько ОСОБА_2 без участі матері.

На підставі викладеного, позивач просив суд встановити той дійсний факт, що батько ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 РНОКПП НОМЕР_1 ,

АДРЕСА_1 ) самостійно виховує та утримує свою малолітню дитину ОСОБА_4

( ІНФОРМАЦІЯ_3 , свідоцтво про народження серія НОМЕР_2 .

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12.06.2025 відкрито провадження у справі, розпочато підготовче провадження у справі, відповідачу визначено п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву, також роз`яснено право пред`явити зустрічний позов у цей же строк. Встановлено позивачу п`ятиденний строк з дня отримання відзиву для подання відповіді на відзив. Встановлено відповідачу п`ятиденний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання заперечення.

01.12.2025 року до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого остання як мати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 не заперечила щодо факту проживання дитини разом з батьком. І відповідно не заперечила до встановлення дійсного факту самостійного виховання та утримання. Просила розглянути справу за її відсутності.

Ухвалою суду від 01.12.2025 року закрито підготовче провадження, призначено справу до розгляду по суті.

У судовому засіданні 26.08.2026 року представник позивача підтримав задоволення позову повністю.

Відповідач до суду не з`явилася, подала до суду заяву, згідно якої погодилася з позовними вимогами, та просила розглянути справу без її участі.

Третя особа - Служба у справах дітей Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області, надала до суду заяву про розгляд справи без її участі, просила розглянути справу за її відсутності.

Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно, повно та об`єктивно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, що мають істотне значення для правильного вирішення справи по суті та на яких ґрунтується позовні вимоги, оцінивши докази на предмет належності, достовірності та допустимості у їх сукупності, дійшов до наступного висновку.

З жовтня 2008 року по січень 2024 року ОСОБА_2 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 .

Від шлюбу мають неповнолітнього сина, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Сімейне життя сторін не склалось через несумісність характерів. фактично шлюбні стосунки припинено у 2020 році.

Укладений шлюб, який було зареєстровано 10.10.2008 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Мелітополю реєстраційної служби Мелітопольського міськрайонного управління юстиції у Запорізькій області, актовий запис № 1007 було розірвано у відповідності до рішення Герцаївського районного суду Чернівецької області від 04 січня 2024 року у справі № 2/714/81/24.

Позивач на обгрунтування своїх вимог вказує на те, що після розірвання шлюбу між сторонами, малолітній син залишився жити разом з батьком (Позивачем), який одноособово займається його вихованням та утриманням. З того часу, а саме з 04 січня 2024 року і по теперішній час ОСОБА_3 матеріальної допомоги на утримання малолітнього сина не надавала та фактично припинила брати участь у його вихованні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Відповідно до статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (частина десята статті 7 СК України).

За частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили. Під час вчинення дій, пов`язаних з розлученням дитини з одним або обома батьками, а також інших дій, що стосуються дитини, в порядку, встановленому законом, судом заслуховується думка та побажання дитини (стаття 14 Закону України «Про охорону дитинства»).

Статтею 141 СК України встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

За положеннями частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно зі статтею 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін. Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

Частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків із виховання дитини.

Зазначений правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22, від 17 липня 2026 року у справі № 751/6009/25.

У даній справі спір стосується встановлення факту самостійного виховання батьком сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Як на підставу позовних вимог посилався на те, що мати ОСОБА_3 фактично самоусунулась від виконання своїх обов`язків з виховання та утримання сина, проживає окремо, не здійснює матеріального забезпечення та участі у прийнятті рішень стосовно дитини.

Суд вважає, що позивач не довів належними та допустимими доказами той факт, що відповідачка ухиляється від виконання батьківських обов`язків, від участі у вихованні та утриманні сина.

На думку суду, проживання матері ОСОБА_3 окремо від дитини не може бути підставою для встановлення факту самостійного виховання дитини батьком, оскільки зазначене не перешкоджає матері спілкуватися та приймати участь у вихованні дитини.

Судом не встановлено, що вказані позивачем обставини свідчать, що мати дитини не здатна виконувати свої батьківські обов`язки чи позбавлена у визначений законом спосіб можливості здійснення своїх батьківських прав стосовно дитини.

Усі інші доводи та твердження позивача не спростовують вищевикладених висновків суду.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову повністю.

Судові витрати відповідно до ст. 141 ЦПК України покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 141, 258-259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області про встановлення дійсного факту самостійного виховання та утримання батьком своєї малолітньої дитини - відмовити повністю.

Судові витрати покласти на позивача.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано .

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення складено: 10.09.2026 року.

Суддя А.В. Янченко