Рішення від 10 вересня 2026 р. у справі №343/810/26 — Долинський районний суд Івано-Франківської області

Справа №: 343/810/26

Провадження №: 2/343/705/26

Р І Ш Е Н Н Я

I М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 вересня 2026 року м. Долина

Долинський районний суд Iвано-Франкiвської областi в складi:

судді Монташевич С. М.,

з участю: секретаря судового засідання Шикор Г. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Долинського районного суду Івано-Франківської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 343/810/26 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_3 , про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири,

за участю: представника позивача - адвоката Дуткевича М.В.,

представника відповідача - адвоката Васютина Я.В.,

В С Т А Н О В И В:

Стислий виклад позицій сторін:

позивач просить визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири від 22.12.2023, який посвідчений приватним нотаріусом Калуського нотаріального округу Івано-Франківської області О.Ананевич та зареєстрований в реєстрі за № 2692, згідно з яким ОСОБА_2 , від імені якого діє ОСОБА_4 на підставі довіреності, продав, а ОСОБА_3 купила квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 32,3 кв.м, житловою площею 17,4 кв.м, вартістю 242000,00 грн, та стягнути судові витрати, відповідно до вимог ч. 8 ст. 141 ЦПК України.

Позовні вимоги мотивує тим, що в однокімнатній квартирі АДРЕСА_1 проживали рідний брат його батька ОСОБА_5 разом із дружиною ОСОБА_6 , які були співвласниками спірної квартири і дітей не мали. Також у квартирі з 2006 року був зареєстрований, але фактично не проживав племінник ОСОБА_6 - ОСОБА_2 . Після смерті ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) спадщину у вигляді 1/2 частки квартири прийняв її чоловік ОСОБА_5 , який також помер ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), проживаючи сам. На час смерті ОСОБА_5 . ОСОБА_2 перебував за кордоном. Згодом звернувся до суду в порядку окремого провадження про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем понад 5 років однією сім`єю. Рішенням Долинського районного суду від 06.09.2023 у справі №343/1921/23 цей факт було встановлено, що дало ОСОБА_2 підставу вважатися спадкоємцем четвертої черги за ст. 1264 ЦК України. 27 листопада 2023 року приватний нотаріус О.Ананевич видала свідоцтво про право на спадщину ОСОБА_2 (реєстр №2523), а 22.12.2023 квартиру за договором купівлі-продажу (реєстр №2692) було продано ОСОБА_3 за 242 000 грн.

Не знаючи про зазначене вище рішення, він (позивач) окремо звертався до суду за визначенням додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини (справа № 343/2670/23) і рішенням від 22.11.2023 його позов було задоволено.

Надалі рішення суду від 22.11.2023 було скасоване постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 05.02.2024, а заяву залишено без розгляду. Саме це рішення слугувало підставою для видачі свідоцтва про про право на спадщину за законом.

Рішенням Долинського районного суду від 27.08.2024 у справі № 343/581/24 в задоволенні його позову до ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для подання заяви до нотаріуса про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 суд відмовив. Проте апеляційний суд вказане рішення скасував та визначив додатковий строк тривалістю 3 місяці для подання заяви про прийняття спадщини.

У встановлений строку він подав до приватного нотаріуса заяву про прийняття спадщини, проте на той час квартира вже була відчужена шляхом укладення договору купівлі-продажу.

Рішенням Долинського районного суду від 20.11.2025 у справі № 343/897/25 його ( ОСОБА_1 ) позов задоволено та визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину, яке було видане ОСОБА_2 , на підставі якого був укладений договір купівлі-продажу квартири від 22.12.2023.

Важає, що спірний договір купівлі-продажу є незаконним, оскільки у ньому в п. 9 зазначено, що відсутні спори щодо майна, що не відповідає дійсності, оскільки представнику ОСОБА_2 було відомо, що з приводу квартири існує спір. Крім того п. 10 договору передбачено, що якщо повідомлена інформація не відповідає дійсності, покупець має право вимагати зниження ціни або розірвання договору купівлі-продажу, якщо він не знав та не міг знати про права третіх осіб на квартиру. Також під час відчуження майна не були дотримані вимоги при проведенні розрахунків між сторонами, що в свою чергу не перевірила приватний нотаріус.

Вважає, що після скасування свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_2 , він є єдиним спадкоємцем за законом на квартиру, однак не може оформити спадщину, оскільки існує спірний договір купівлі-продажу.

Представник відповідача подав відзив на позовну заяву, в якому просив у задоволенні позову відмовити, а судові витрати по справі покласти на позивача ОСОБА_1 . Свої вимоги обґрунтовує тим, що твердження позивача про формальну лише реєстрацію відповідача у квартирі без фактичного проживання спростовуються актом обстеження сім`ї № 17 від 21.05.2021 та актом обстеження від 28.07.2023, які підтверджують, що ОСОБА_2 фактично проживав однією сім`єю зі спадкодавцями та доглядав за ними до їхньої смерті. Право власності на спадкову квартиру відповідач набув у належний та законний спосіб, а саме на підставі рішення суду від 06.09.2023 про встановлення факту спільного проживання зі спадкодавцем, відкриття спадкової справи 28.10.2023 та отримання свідоцтва про право на спадщину 27.11.2023. Станом на дату отримання свідоцтва про спадщину та на дату укладення договору купівлі-продажу жодного судового спору між позивачем і відповідачем не існувало, а тому доводи позивача про обізнаність представника відповідача щодо спору є голослівними та недоведеними. Зазначив, що представник діяв у межах довіреності, посвідченої нотаріусом у м. Катовіце (Польща), відповідно до права власника розпоряджатися майном на власний розсуд за ст. 319 ЦК України. Покупець ОСОБА_3 сплатила за квартиру 242000 грн, а нотаріус під час укладення договору перевірив відсутність заборон, арештів та обтяжень, у зв`язку з чим покупець є добросовісним набувачем майна.

Представник позивача подав відповідь на відзив, в якій він вказав, що викладені у відзиві на позов доводи представника відповідача є необґрунтованими. Зокрема, твердження представника відповідача про те, що станом на день оформлення договору купівлі-продажу 22.12.2023 йому та відповідачу не було відомо про наявний спір за спірну квартиру як спадкове майно після смерті ОСОБА_5 , не відповідає дійсності, оскільки саме 20.12.2023 представник ОСОБА_2 адвокат Васютин Я.В. подав до Долинського районного суду заяву з проханням виготовити для нього копію рішення від 22.11.2023 у справі №343/2670/23 за позовом ОСОБА_1 до Долинської міської ради про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини. Отже, за 2 дні до укладення договору купівлі-продажу адвокату Васютину Я.В. було достовірно відомо про наявний спір за спадкове майно, однак договір укладений без урахування цих обставин. Також представник позивача зазначив, що у відзиві на позов не порушується питання про перерахунок коштів через банківську установу від покупця ОСОБА_3 на рахунок продавця ОСОБА_2 , хоча вартість квартири за договором становить 242000 грн, а коли вартість майна перевищує 50000 грн, кошти мають перераховуватися через банківську установу. Крім того, у відзиві на позов, на думку представника позивача, не згадується, що правова підстава оформлення договору купівлі-продажу квартири від 22.12.2023, а саме свідоцтво про право на спадщину після смерті спадкодавця ОСОБА_5 від 27.11.2023, була скасована в судовому порядку постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 26.11.2024 у справі №343/581/24.

У свою чергу представник відповідача подав заперечення (на відповідь на відзив), в якому вказав, що твердження представника позивача про те, що за 2 дні до укладення договору купівлі-продажу (22.12.2023) адвокату Васютину Я.В. було достовірно відомо про наявний спір за спадкове майно після смерті ОСОБА_5 і що він, укладаючи договір, ввів в оману покупця ОСОБА_3 , не повідомивши її про судовий спір щодо квартири, є надуманими та голослівними і не підтверджені жодними належними й допустимими доказами. На підтвердження відсутності такого спору представник відповідача подав адвокатський запит №18-5/26 від 04.06.2026 до Долинського районного суду, у відповідь на який суд листом №01-79/15/2026 від 05.06.2026 повідомив, що станом на 22.12.2023 у провадженні Долинського районного суду цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 щодо вказаної квартири не перебувала, а тому припущення представника позивача про наявність спору на дату укладення договору спростовуються цими письмовими доказами. Також зазначив, що доводи позивача про порушення процедури розрахунку при продажі квартири, нібито з порушенням Положення про ведення касових операцій НБУ №148, є необґрунтованими, оскільки, згідно з п. 4 договору купівлі-продажу, розрахунок у сумі 242000 грн здійснено покупцем до підписання договору в повному обсязі, ціна є істотною умовою договору, погодженою сторонами й остаточною, а законодавство про нотаріат не покладає на нотаріуса обов`язку витребовувати документи про безготівковість розрахунку. Також він послався на те, що, відповідно до ст. 230 ЦК України, для визнання правочину недійсним з підстав обману необхідно довести умисел недобросовісної сторони, істотність обставин, щодо яких особу введено в оману, та сам факт обману, і що обов`язок доведення цього лежить на позивачу з посиланням на п. 20 постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 № 9. Оспорюваний договір купівлі-продажу від 22.12.2023 за формою і змістом відповідає вимогам ст. 655-657 ЦК України, сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов і підписали договір без зауважень та застережень, що підтверджує повний розрахунок і волевиявлення сторін. Крім того, він звернув увагу, що позивач, попри те що не є стороною договору, не навів обґрунтованих мотивів, яким чином на момент укладення договору було порушено саме його майнове право. Зазначив, що обов`язок доведення обставин лежить на стороні, яка на них посилається, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, тому позивачем не доведено належними й допустимими доказами наявності підстав для визнання договору недійсним.

У судовому засідання представник позивача - адвокат Дуткевич М.В. заявлені вимоги підтримав, просив задовольнити позов та визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 22.12.2023, посвідчений приватним нотаріусом Ананевич О.М., зіславшись на обставини, викладені у заявах по суті. Додатково зазначив, що саме відповідач увів в оману нотаріуса і ОСОБА_3 , тому він є належним відповідачем у даній справі. Його довірителю не було відомо, що ОСОБА_2 у судовому порядку встановив факт проживання зі спадкодавцем однією сім`єю, а відповідно став спадкоємцем 4 черги та оформив на себе спадкове майно. Однак свідоцтво про право на спадщину скасоване, а відтак і відсутні правові підстави для реалізації квартири, право власності на яку за відповідачем підтверджувало вказане свідоцтво. На час укладення договору купівлі-продажу, представник ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою про видачу йому копії рішення, яким його довірителю встановлено додатковий строк на прийняття спадщини, з наміром його оскаржити, тому спір на той час існував. В даний час ОСОБА_1 є спадоємцем другої черги на спадкове майно ОСОБА_5 , до якого входить спірна квартира. Отже, договір купівлі-продажу укладено з порушенням законодавства (введено в оману щодо відсутності спору, кошти у встановленому порядку не перераховані), свідоцтво про право на спадщину, яке було підставою укладення спірного договору відсутнє, тому наявні підстави для визнання такого договру недійсним. Просив питання понесених його довірителем витрат на професійну правничу допомогу вирішувати після ухвалення рішення.

У судовому засіданні представник відповідача - адвокат Васютин Я.В. просив відмовити у задоволенні позовних вимог з наведених у відзиві на позов та запереченнях підстав. Також зазначив, що на час укладення договору купівлі-продажу квартири, будь-яких спорів щодо неї у провадженні суду не було. Предметом спору за позовом ОСОБА_2 було не спадкове майно чи його обсяг, а право на спадкування, тобто була заявлена немайнова вимога. На дату відчуження квартири свідоцтво про право на спадщину не оспорювалось, будь-які заборони накладені не були, сторони підтвердили факт повного розрахунку, тому договір купівлі-продажу відповідає вимогам законодавства та волевиявленню сторін. Додатково вказав, що позивач обрав неналежний спосіб захисту, оскільки майно відчужене у встановленому законом порядку, на підставі відповідного договору, тому він може ставити вимогу про стягнення копменсації. Крім того, ОСОБА_3 була стороною договору, таким чином заявлена позовна вимога про визнання цього догору недійсним стосується її права на набуте майно, а відтак рішенням у справі вирішуються її права, а не таке рішення вплине на її права у майбутньому, тому вона повинна бути відпочем у справі. Незалучення всіх відповідачів є самостійною підставою для відмови у позові. Заявив про намір подати докази на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу протягом 5-ти днів після ухвалення рішення суду.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_3 у судове засідання не з`явилася, хоча про час, день та місце розгляду справи була повідомлена у встановленому порядку, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 107). Будь-якої позиції щодо суті спору не висловлювала.

Заяви та клопотання сторін, процесуальні дії у справі:

16 квітня 2026 року суд відкрив провадження у справі та призначив її до розгляду в порядку загального позовного провадження, залучив до участі у розгляді справи третю особу, яка не заявляє самостійних вимог, на стороні відповідача, витребував у приватного нотаріуса за клопотанням позивача докази, про що постановив відповідну ухвалу.

05 травня 2026 року приватний нотаріус надала витребовувані докази.

12 травня 2026 року представник відповідача подав клопотання про відкладення судового засідання, а 01 червня 2026 року скерував на адресу суду відзив на позовну заяву, в якому серед іншого клопотав про поновлення строку на його подання.

02 червня 2026 року представник позивача надав відповідь на відзив.

09 червня 2026 року представник відповідача у системі "Електронний суд" сформував заперечення на відповідь на відзив.

12 червня 2026 року суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення спрви до судового розгляду, задоволив клопотання представника позивача про допит як свідка приватного нотаріуса.

05 серпня 2026 року суд заслухав вступне слово представників сторін, допитав свідка, дослідив письмові докази та за клопотанням представника відповідача в судовому засіданні перед судовими дебатами оголосив перерву.

02 вересня 2026 року представник позивача подав заяву про долучення до справи тексту виступу в дебатах та про стягнення судових витрат, докази вручення яких стороні відповідача не надав, вказавши, що такі будуть долучені протягом 5 днів з дня ухвалення рішення.

В судовому засіданні 03.09.2026 суд після судових дебатів перейшов до стадії ухвалення рішення, проголошення якого визначив на 11.09.2026 о 09:30 год.

Фактичні обставини, які встановив суд, та зміст спірних правовідносин:

відповідно до договору купівлі-продажу № 2692 від 22.12.2023, який посвідчений приватним нотаріусом Калуського нотаріального округу Ананевич О.М., ОСОБА_2 , від імені якого діяв ОСОБА_4 , продав квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_3 . Квартира, що відчужується за договором, належить продавцю на підставі свідоцтва про право на спадщину, яке видане 27 листопада 2023 року приватним нотаріусом Калуського нотаріального округу Ананевич О.М., та зареєстроване в реєстрі № 2523. Продаж за домовленістю сторін вчинено за 242000,00 грн, які покупець сплатив продавцю до підписання цього договору. Сторони підтверджують факт повного розрахунку за продану квартиру та відсутність одна до одної матеріальних та фінансових претензій. Договір укладено зі згоди чоловіка покупця ОСОБА_7 (а.с. 20-21).

ОСОБА_4 під час укладення договору купівлі-продажу діяв від імені ОСОБА_2 на підставі довіреності від 15.12.2023 (а.с. 64-69).

Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину від 27.11.2023, яке видано приватним нотаріусом Калуського нотаріального округу Ананевич О.М. та зареєстроване в реєстрі № 2523, ОСОБА_2 є спадкоємцем майна ОСОБА_5 . Спадщина, на яку видано свідотво, складається з однокімнатної квартири за АДРЕСА_1 та належала спадкодавцю, а саме 1/2 частка на підставі свідоцтва про право власності на житло від 13.09.2000, та 1/2 частка належала ОСОБА_6 , спадкоємцем якої був її чоловік ОСОБА_5 , який прийняв спадщину, але не оформив своїх спадкових прав та помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 12).

Згідно з рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 06.09.2023 у справі № 343/1921/23, суд задоволив заяву ОСОБА_2 , встановив факт його постійного проживання зі спадкодавцем ОСОБА_5 однією сім`єю понад 5 років у квартирі АДРЕСА_1 до часу відкриття спадщини (а.с. 10-11).

Однак, згідно з постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 05.02.2024 у справі № 343/1921/23, рішення Долинського районного суду від 06.09.2023 скасовано, а заяву ОСОБА_2 про встановлення факту, що має юридичне значення, залишено без розгляду. Суд апеляційної інстанції серед іншого зазначив, що встановлення факту, що має юридичне значення, не підлягає встановленню у порядку окремого провадження, оскільки в даному випадку існує спір про право, який підлягає розгляду у порядку позовного провадження (а.с. 13-16).

Відповідно до рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 22.11.2023 у справі № 343/2670/23, суд визначив ОСОБА_1 додатковий строк тривалістю 3 місяці з дня набрання рішенням законної сили для подання до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини після смерті його дядька ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 17-18).

Однак, згідно з постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 08.02.2024 у справі № 343/2670/23, суд скасував рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 22.11.2023 та відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 до Долинської міської ради про визначення додаткового строку для подачі заяви про прийняття спадщини, у зв`язку з неналежним складом відповідачів.

Надалі ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, в задоволенні якого суд відмовив, про що ухвалив рішення від 27.08.2024 у справі № 343/581/24 (а.с. 29-31).

Проте, відповідно до постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 26.11.2024 у справі № 343/581/24, суд апеляційної інстанції скасував рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 27.08.2024 та ухвалив нове рішення, яким визначив ОСОБА_1 додатковий строк тривалістю 3 місяці з дня набрання рішенням законної сили для подання нотаріусу заяви про прийняття спадщини за законом як спадкоємцем другої черги після смерті його дядька ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 32-34).

ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Калуського нотаріального округу Ананевич О.М. із заявою про прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_5 , у зв`язку з чим заведено спадкову справу № 09/02-14 (а.с. 35-36).

У повідомленні за вих. № 04/01-16 від 10.01.2024, приватний нотаріус Калуського районного нотаріального округу Ананевич О.М. повідомила, що після смерті ОСОБА_5 відкрита спадкова справа № 85/2023, у рамках якої видане свідоцтво про право на спадщину за законом від 27.11.2023 (а.с. 37).

Згідно з рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 20.11.2025 у справі № 343/897/25, яке набрало законної сили 23.12.2025, свідоцтво про право на спадщину за законом, яке посвідчене 27.11.2023 приватним нотаріусом Калуського районного нотаріального округу Івано-Франківської області Ананевич О.М. і зареєстроване в реєстрі під № 2523, що видано ОСОБА_2 на спадкове майно, яке складається з квартири АДРЕСА_1 , після смерті спадкодавця ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , суд визнав недійсним (а.с. 40-42).

Позивач ОСОБА_1 просить визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири від 22.12.2023, зазначаючи серед іншого, що рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 20.11.2025 у справі № 343/897/25 визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, яке було підставою переходу спірної квартири у власність відповідача, у зв`язку з чим, на думку позивача, укладенням спірного договору порушено його цивільні права.

Будучи допитаною в судовому засіданні як свідок, приватни нотаріус Калуського районного нотаріального округу Івано-Франківської області Ананевич О.М. показала, що під час оформлення договору купівлі-продажу їй нічого не було відомо про наявність стору щодо квартири. Вона перевірила реєстри заборон відчуження, після чого, оскільки квартира не перебувала під арештом та на неї не було накладено жодних обтяжень, не встановила підстав для відмови в посвідченні договору. Зі сторони продавця діяв представник, який надав відповідну довіреність з перекладом, якою ОСОБА_2 уповноважив ОСОБА_4 на відчуження квартири, копії чого вона надала суду. Вважає, що жодних юридичних підстав для визнання договору недійсним немає. Продавець ще до укладення договору отримав кошти, а під час його підписання сторони вказали, що такі передані відповідно до вимог чинного законодавства, тому вона додатково вказану обставину не перевіряла, оскільки не уповноважена на таке, як і не може вимагати надання їй доказів здійснення сплати.

Крім того представник позивача зазначає, що під час укладення договору купівлі-продажу (22.12.2023) мав місце обман, так як представник продавця не повідомив покупця, що існує спір щодо квартири, про що йому було достеменно відомо, тому що він брав участь у відповідних судових провадженнях. Вважає, що саме відповідач увів в оману нотаріуса і ОСОБА_3 , тому він є належним відповідачем у даній справі.

У свою чергу, на спростування тверджень про нявність спору щодо спірної квартири на дату укладення договору купівлі-продажу від 22.12.2023, сторона відповідача надала відповідь Долинського районного суду Івано-Франківської області, згідно з якою станом на 22.12.2023 в провадженні суду цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 щодо квартири АДРЕСА_1 не перебувала (а.с. 110).

Оцінка суду та норми права, які застосував суд:

вислухавши представників сторін, дослідивши докази, які надані на обґрунтування позовних вимог та заперечень, заслухавши свідка, з`ясувавши таким чином фактичні обставини справи, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК).

Частиною 1 статті 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Закріплена у ст. 204 ЦК України презумпція правомірності правочину передбачає, що правочин є правомірним, якщо його недійсність не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частинами 1, 3 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

Так, звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просить визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири від 22.12.2023, який укладений між ОСОБА_2 , від імені якого діяв ОСОБА_4 , та ОСОБА_3 . Тобто позивач не є стороною правочину, однак він стверджує, що вказаним правочином порушено його право, оскільки відчужено майно, яке він має намір успадкувати.

Водночас, відповідачем ОСОБА_1 визначає тільки одну зі сторін договору - продавця, яким є ОСОБА_2 , оскільки вважає, що саме він вказав неправдиві відомості щодо відсутності спору про предмет договору.

Іншу сторону договору купівлі-продажу, а саме покупця, позивач просив залучити як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог, незважаючи на те, що висловлює зауваження і щодо проведених розрахунків між сторонами та що саме ОСОБА_3 являється в даний час власником майна, на яке він претендує, та право на яке вона повинна втратити в результаті визнання договору купівлі-продажу недійсним, про що заявлена позовна вимога.

Відповідно до роз`яснень, викладених в абз. 5 п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 18 грудня 2009 року "Про судове рішення у цивільній справі" суд не має права вирішувати питання про права та обов`язки осіб, не залучених до участі у справі, оскільки це є порушенням норм процесуального права, які тягнуть за собою безумовне скасування рішення суду.

Верховний Суд зауважує, що права, передбачені ЦПК України щодо третьої особи і відповідача, є різними за своїми значеннями та впливом на процес; права відповідача значно ширші прав третьої особи.

Згідно з частинами першою, третьою, четвертою статті 53 ЦПК України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї зі сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи. Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення суду може вплинути на права та обов`язки осіб, що не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. У заявах про залучення третіх осіб і в заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі.

Зі змісту наведеної норми слідує, що третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має перебувати з однією із сторін у матеріальних правовідносинах, які в результаті прийняття судом рішення у справі зазнають певних змін.

Суть інституту третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, полягає в тому, що його застосування слугує процесуальним забезпеченням права регресу, а умова, що за законом третя особа залучається чи вступає у справу на стороні позивача чи відповідача, передбачає, що участь у процесі третьої особи випливає з тих відносин, які пов`язують її з однією із сторін у процесі.

Отже, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача у разі, коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї зі сторін. Тобто такі особи не є суб`єктами спірних правовідносин, тому суд не вирішує питання про їх права та обов`язки. Судове рішення лише в майбутньому може вплинути на їх права та обов`язки щодо якоїсь із сторін у спорі, зокрема в разі пред`явлення до них регресного позову.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує також висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.4 ст. 263 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 червня 2019 року у справі №910/17792/17 вказала, що підставою для вступу (залучення) в судовий процес такої третьої особи є її заінтересованість у результатах вирішення спору - ймовірність виникнення в майбутньому в неї права на позов або пред`явлення до неї позовних вимог зі сторони позивача чи відповідача. Водночас предмет спору повинен перебувати за межами цих правовідносин, інакше така особа може мати самостійні вимоги на предмет спору. Для таких третіх осіб неможливий спір про право з протилежною стороною у зазначеному процесі. Якщо такий спір допускається, то ця особа повинна мати становище співвідповідача у справі, а не третьої особи.

З огляду на викладене не можна покладати на третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, будь-які матеріально-правові обов`язки, а також встановлювати чи захищати їх права, тобто винести рішення або ухвалу суду про права чи обов`язки цих третіх осіб.

На відміну від третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, за теоретичним визначенням «відповідач» - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси, і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

Відповідно до статті 50 ЦПК України, позов може бути пред`явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно. Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є спільні права чи обов`язки кількох позивачів або відповідачів; 2) права та обов`язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права і обов`язки.

Співучасть - це обумовлена матеріальним правом множинність осіб на тій чи іншій стороні в цивільному процесі внаслідок наявності загального права або загального обов`язку. Важливою ознакою співучасті є наявність у декількох позивачів чи відповідачів у справі однакових за спрямованістю матеріально-правових вимог чи юридичних обов`язків. Ця ознака дозволяє відрізняти процесуальну співучасть від інших видів участі множинності заінтересованих осіб, зокрема, від участі третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 30 липня 2020 року у справі № 670/23/18, відповідно до частини другої статті 202 ЦК України правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта статті 202 ЦК України). У справі за позовом заінтересованої особи про визнання недійсним договору як відповідачі мають залучатись всі сторони правочину, а тому належними відповідачами є сторони оспорюваного договору, а не одна із них.

Також у постанові Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 463/1540/14-ц суд зробив висновок, що у справі за позовом заінтересованої особи про визнання недійсним договору належними відповідачами є сторони оспорюваного договору, а не нотаріус чи нотаріальна контора. А в постанові Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 200/15072/16-ц зазначено, що у справі за позовом особи, яка видала довіреність, про визнання недійсною цієї довіреності належним відповідачем є повірений (особа, якій видано довіреність), а не нотаріус чи нотаріальна контора.

Тобто практика Верховоного Суду з приводу належного суб`єктного складу спору про визнання договору недійсним є сталою та однозначною.

Як установив суд під час розгляду справи та вказав вище, предметом спору є визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 22.12.2023, який укладений між ОСОБА_2 (продавцем) та ОСОБА_3 (покупцем). Отже, спірні правовідносини, які виникли з цього правочину, стосуються прав та обов`язків обох його сторін, а тому в цій справі має місце обов`язкова процесуальна співучасть на стороні відповідача.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача (або непред`явлення позову до належного відповідача (співвідповідача) не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. Вказане може бути підставою для відмови у задоволенні заявлених позовних вимог.

Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16.

У постанові Верховного Суду від 17 травня 2021 року у справі №309/2340/15 (провадження № 61-16776св20) касаційний суд виснував, що для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за цим позовом. Установлення цієї обставини є підставою для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Для визнання відповідача неналежним, крім названої обставини, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, тобто належного відповідача. […] Визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.

Належним суб`єктним складом відповідачів є склад відповідачів, який дійсно є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення.

Подібний висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі №910/17792/17 (провадження № 12-280гс18), Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі №757/31237/18.

Таким чином, належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача.

Як зазначено вище, ОСОБА_1 у позовній заяві визначив відповідачем лише ОСОБА_2 , тоді як ОСОБА_3 - іншу сторону оспорюваного договору - залучив до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, а не як співвідповідача, хоча правильне визначення кола учасників справи є фундаментальною вимогою для справедливого та ефективного судового розгляду, особливо коли рішення суду може вплинути на права та обов`язки багатьох осіб.

При цьому клопотання про залучення ОСОБА_3 співвідповідачем позивач та його представник протягом розгляду справи не заявляли, хоча суд на стадії підготовчого провадження встановлював коло осіб, які братимуть участь у справі, та їх процесуальне становище, на це під час розгляду справи звертав увагу і представник відповідача.

Оскільки задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу безпосередньо стосується прав ОСОБА_3 на квартиру, суд позбавлений можливості вирішити питання про недійсність цього договору, не вирішивши одночасно питання про права та обов`язки останньої, як сторони цього ж договору.

Крім того суд звертає увагу на те, що вирішення судом питання про недійсність правочину без участі ОСОБА_3 у процесуальному статусі відповідача, тобто без надання їй можливості повноцінно захищати своє право власності як сторони у спорі, суперечило б наведеним конституційним гарантіям непорушності права власності та вимогам статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, і потягло б за собою порушення її права на мирне володіння майном.

Водночас, за змістом п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Учасники судового процесу та їхні представники, відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України, повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.

У контексті забезпечення права особи на доступ до правосуддя, позивач, маючи представника, який безпосередньо брав участь у справі, користуючись належним чином своїми процесуальними правами, з урахуванням наведених вище обставин, мав реальну можливість як звернутись із позовом до належних відповідачів, так і подати клопотання про залучення як співвідповідача у цій справі набувача квартири. Натомість представник позивача, незважаючи на уточнення суду під час підготовчого провадження з даного приводу, не залучив ОСОБА_3 співвідповідачем, вважаючи, що позов заявлений до належного відповідача, а участь останньої у справі визначив у статусі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог.

Пред`явлення позову до неналежного складу відповідачів (або непред`явлення позову до належного відповідача (співвідповідача)) є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, на що також звернув увагу Верховний Суд у згаданих вище постановах від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19, від 20 січня 2021 року у справі 203/2/19.

Таким чином, із урахуванням того, що позовні вимоги пред`явлено не до всіх сторін оспорюваного правочину, попри відповідне уточнення суду під час здійснення підготовки справи до розгляду по суті, а відтак до неповного складу відповідачів, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_3 , про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, слід відмовити. Однак суд звертає увагу позивача, що він не позбавлений права на судовий захист шляхом подання позову до всіх належних відповідачів за належним чином сформованими позовними вимогами щодо кожного з них.

Відповідно до ст. 8 Конституції України, ч. 3 ст. 2 ЦПК України та ч. 1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії" (рішення від 21.01.1999), зокрема, зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.

Тому, за наведених вище підстав, якими суд обґрунтував своє рішення, суд не вважає за необхідне давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені представниками сторін, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у даній справі.

Питання судових витрат:

беручи до уваги, що в задоволення позовних вимог суд відмовив, тому, згідно із положеннями ст. 141 ЦПК України, понесені позивачем судові витрати залишаються за ним.

Щодо понесення витрат на професійну правничу допомогу стороною відповідача, то його представник заявив про їх попередній (орієнтовний) розрахунок у відзиві на позов та намір стягнути їх із іншої сторони, докази чого будуть подані в порядку ч. 8 ст. 141 ЦПК України, а відповідно має право подати такі протягом п`яти днів після ухвалення рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст. 258, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_3 , про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з проголошення судового рішення до Івано-Франківського апеляційного суду.

Позивач: ОСОБА_1 , житель АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , зареєстрований в АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_3 , жителька АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 .

Суддя С.М.Монташевич