Рішення від 10 вересня 2026 р. у справі №202/7700/26 — Індустріальний районний суд міста Дніпра

Справа № 202/7700/26

Провадження № 2/202/5795/2026

РІШЕННЯ

Іменем України

11 вересня 2026 року Індустріальний районний суд м. Дніпра у складі:

головуючого - судді Мачуського О.М.,

за участю секретаря судового засідання – Карасьової Г.І.,

представника позивача – адвоката Гусакової О.Б.,

розглянувши у судовому засіданні в залі суду м. Дніпро в режимі відео конференції в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів,-

ВСТАНОВИВ:

29 липня 2026 року представник ОСОБА_1 – адвокат Гусакова О.Б. за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» звернулась до Індустріального районного суду міста Дніпра з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила стягнути з відповідача на користь позивача неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів на утримання дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 150 193,54 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Індустріального районного суду міста Дніпра від 16.06.2025 у справі № 202/223/25 з відповідача на користь позивача стягнуто аліменти на утримання дітей у твердій грошовій сумі по 4 000 грн на кожну дитину щомісячно, починаючи з 08.01.2025, з подальшою індексацією. На виконання рішення відкрито виконавче провадження № 79594796, за даними якого заборгованість станом на 29.07.2026 становить 150 193,54 грн. Позивач самостійно розрахувала пеню в розмірі 448 253,86 грн, проте, з огляду на встановлене частиною першою статті 196 СК України обмеження (не більше 100 відсотків заборгованості), заявлена до стягнення сума дорівнює розміру заборгованості, - 150 193,54 грн.

Ухвалою судді Індустріального районного суду м. Дніпра Мачуського О.М. від 31 липня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження.

Представник Відповідача ОСОБА_2 – адвокат Волошина К.Ю. за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» 20.08.2026 р. подала до суду відзив на позовну заяву. Заперечення відповідача зводяться до такого: позов не містить обґрунтування вини відповідача у виникненні заборгованості, що є обов`язковою умовою відповідальності за статтею 196 СК України; хронологія виконання судового рішення (набрання законної сили - 08.10.2025, видача виконавчого листа - 30.10.2025, відкриття виконавчого провадження - 17.11.2025, виправлення описки в імені відповідача - 03.12.2025, внесення виправлених даних до АСВП - 10.12.2025) виключає можливість автоматичного визнання винним прострочення з 08.01.2025; постановою державного виконавця від 10.12.2025 звернуто стягнення на заробітну плату відповідача в ТОВ «АМЕЛІОРА» з утриманням 50 відсотків доходу, однак первинних документів роботодавця чи органу ДВС про фактичне виконання або невиконання цієї постанови позивачем не подано; самостійний розрахунок позивача не відповідає алгоритму обчислення пені, сформульованому Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 03.04.2019 у справі № 333/6020/16-ц, оскільки відлік прострочення помилково розпочато з першого дня місяця нарахування аліментів, а не з першого дня наступного місяця; до розрахунку неправомірно включено пеню за липень 2026 року в сумі 2 240 грн, хоча станом на дату розрахунку (29.07.2026) прострочення липневого платежу ще не настало; 100-відсоткове обмеження застосоване позивачем без визначення заборгованості, на яку саме нараховується пеня, і без виключення суми, що не могла прострочуватися на дату розрахунку. З урахуванням наведеного, Відповідач просив у задоволенні позову відмовити.

Представник позивача – адвокат Гусакова О.Б. в судовому засіданні в режимі відео конференції позовні вимоги підтримала в повному обсязі.

Представник відповідача подала до суду заяву, про розгляд справи без участі Відповідача та його представника, просила прийняти рішення з урахуванням доводів, зазначених у Відзиві на позов.

Вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд доходить наступних висновків.

Судом встановлено, що рішенням Індустріального районного суду міста Дніпра від 16.06.2025 у справі № 202/223/25 з відповідача на користь позивача стягнуто аліменти на утримання двох малолітніх дітей у розмірі по 4 000 грн щомісячно на кожну дитину, починаючи з 08.01.2025 і до досягнення дітьми повноліття. Рішення набрало законної сили 08.10.2025, виконавчий лист видано 30.10.2025, виконавчий лист надійшов до державного виконавця 13.11.2025, виконавче провадження № 79594796 відкрито 17.11.2025.

У виконавчому листі та первісних матеріалах виконавчого провадження було допущено описку в імені відповідача (« ОСОБА_5 » замість « ОСОБА_6 »), яку виправлено ухвалою суду від 03.12.2025; відповідні зміни до реєстраційних даних боржника в АСВП внесено 10.12.2025. Постановою державного виконавця від 10.12.2025 у виконавчому провадженні № 79594796 звернуто стягнення на заробітну плату та інші доходи відповідача за місцем роботи в ТОВ «АМЕЛІОРА», роботодавця зобов`язано щомісячно утримувати поточні аліменти та додатково утримувати 50 відсотків доходу в рахунок погашення заборгованості до її повного погашення.

Наданий позивачем розрахунок заборгованості відображає в графі «сплачено боржником/стягнуто виконавцем» нульові значення за кожен місяць, у тому числі й за місяці після 10.12.2025, попри наявність у відповідача офіційного доходу за місцем роботи. Жодною зі сторін не подано звітів ТОВ «АМЕЛІОРА» про здійснені (чи нездійснені) відрахування, відомостей депозитного рахунку органу ДВС або інших первинних документів, які б підтверджували або спростовували фактичне утримання й перерахування коштів роботодавцем після 10.12.2025.

Заборгованість станом на 29.07.2026 визначена державним виконавцем у розмірі 150 193,54 грн, до якої включено, зокрема, платіж за липень 2026 року в сумі 8 000 грн. 29.07.2026 державним виконавцем застосовано заходи примусового виконання (арешт коштів і майна відповідача) на суму заборгованості, а вже 31.07.2026 ці заходи скасовано у зв`язку з повним погашенням заборгованості.

Позивач самостійно розрахувала пеню за формулою «сума боргу ? 1 % ? кількість днів прострочення» і визначила її розмір у 448 253,86 грн, а до стягнення, з огляду на обмеження, заявила суму заборгованості - 150 193,54 грн.

Мотиви, з яких виходить суд, застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 196 СК України право на стягнення неустойки (пені) виникає не з самого факту наявності заборгованості, а лише «у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти». Отже, юридично значущою для вирішення спору є не лише підсумкова сума заборгованості за даними виконавчого провадження, а й установлення того, що прострочення кожного конкретного місячного платежу виникло з вини платника.

Відповідно до статті 8 СК України до сімейних відносин у частині, не врегульованій цим Кодексом, субсидіарно застосовуються норми ЦК України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин.

Частина перша статті 614 ЦК України встановлює, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини, а не є винною, якщо доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Саме такий підхід послідовно застосовується Верховним Судом до спорів за статтею 196 СК України, зокрема в постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14.12.2020 у справі № 661/905/19 (провадження № 61-16670сво19), відповідно до якої для застосування зазначеної санкції необхідна сукупність умов: наявність заборгованості за рішенням суду та наявність винних дій платника, що призвели до її виникнення.

Отже, тягар доведення відсутності вини покладається на боржника (відповідача), однак це не звільняє позивача від обов`язку довести належними, допустимими та достатніми доказами (статті 76-81 ЦПК України) саме розмір заборгованості, що утворилася з вини відповідача, за кожен спірний період, а не лише підсумкову цифру виконавчого розрахунку.

Суд враховує, що аліменти присуджені, починаючи з 08.01.2025, тоді як судове рішення від 16.06.2025 набрало законної сили лише 08.10.2025, виконавчий лист виданий 30.10.2025, а виконавче провадження відкрито 17.11.2025. Крім того, до 10.12.2025 в матеріалах виконавчого провадження містилася помилка в імені відповідача, яка не припиняла його обов`язку утримувати дітей, однак є частиною фактичної хронології запровадження примусового механізму виконання.

Разом із тим суд зазначає, що обов`язок утримувати дітей виникає в силу закону (стаття 180 СК України) і не залежить від дати набрання законної сили судовим рішенням чи від дати відкриття виконавчого провадження; означені процесуальні строки стосуються моменту виникнення примусового виконавчого механізму, а не моменту виникнення самого зобов`язання.

Відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах Касаційного цивільного суду від 19.02.2024 у справі № 761/893/23 (провадження № 61-17723св23) та від 29.01.2025 у справі № 707/3423/23 (провадження № 61-15789св24), сама лише обізнаність платника з судовим рішенням не є безумовним доказом його вини за весь період заборгованості; суд зобов`язаний оцінити фактичну поведінку сторін, спосіб виконання рішення та дії платника після початку примусового виконання.

Суд враховує, що постановою державного виконавця від 10.12.2025 р. обов`язок з фактичного утримання коштів із доходу відповідача покладено на його роботодавця - ТОВ «АМЕЛІОРА» (частина друга статті 70, стаття 69 Закону України «Про виконавче провадження»).

Оцінюючи наявні докази в їх сукупності, суд зазначає, що відповідач надав документи, які підтверджують об`єктивне існування зазначеного механізму примусового стягнення із заробітної плати (постанову державного виконавця, відомості АСВП), однак ці документи не є вичерпним доказом на спростування вини за весь період з 10.12.2025 по 29.07.2026, оскільки не містять підтвердження фактичного руху коштів.

Обов`язок сплачувати аліменти - особистий обов`язок боржника, а не роботодавця чи виконавця. Механізм примусового стягнення (постанова про відрахування) - це лише спосіб виконання, а не переклад відповідальності. Якщо відрахування фактично не здійснювались півроку, боржник, знаючи (або будучи зобов`язаним знати) про це, мав вжити самостійних заходів - звернутися до виконавця, з`ясувати причину, здійснювати добровільні платежі.

Таким чином, Відповідачем не спростовано винність своєї поведінки щодо несплати аліментів на неповнолітніх дітей.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.04.2019 у справі № 333/6020/16-ц (провадження № 14-616цс18) сформулювала обов`язковий для судової практики алгоритм: пеня нараховується на весь розмір несплаченого місячного платежу за кожен день прострочення; кількість днів прострочення відраховується з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому аліменти мали бути сплачені, до дня фактичної виплати, при цьому день виконання зобов`язання до строку прострочення не включається; за цим правилом обчислюється кожен місячний платіж окремо, після чого результати підсумовуються. Цей підхід підтверджено, зокрема, постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18.04.2025 у справі № 932/541/23 (провадження № 61-185св25).

Перевіривши доданий позивачем розрахунок, суд встановлює, що він виконаний з порушенням наведеного алгоритму. Зокрема, щодо платежу за січень 2025 року позивач визначила 575 днів прострочення, тоді як відлік за цим платежем міг розпочатися не раніше 01.02.2025, а станом на 29.07.2026 становить 544 дні. Щодо платежу за червень 2026 року позивач визначила 58 днів прострочення, тоді як відлік міг розпочатися не раніше 01.07.2026, а станом на 29.07.2026 становить 29 днів. Щодо платежу за липень 2026 року позивач нарахувала 28 днів прострочення та 2 240 грн пені, хоча відлік за цим платежем не міг розпочатися раніше 01.08.2026, тобто станом на дату розрахунку (29.07.2026) прострочення цього платежу взагалі не настало, а відповідна пеня станом на цю дату становить 0,00 грн. Отже, розрахунок позивача на суму 448 253,86 грн виконано з порушенням обов`язкового алгоритму, сформульованого Великою Палатою Верховного Суду, і не може бути покладений в основу рішення без перевірки та коригування судом.

Відповідно до частини першої статті 196 СК України розмір пені не може перевищувати 100 відсотків заборгованості.

Як роз`яснено в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 19.01.2022 у справі № 711/679/21 (провадження № 61-18434св21) та від 18.04.2025 у справі № 932/541/23, зазначене обмеження означає, що пеня не повинна перевищувати розмір саме тієї заборгованості, на яку вона нараховується, а не довільно визначену загальну суму.

Оскільки за платежем за липень 2026 року (8 000 грн) станом на дату розрахунку (29.07.2026) прострочення не настало, ця сума не могла входити ні до бази нарахування пені, ні до бази для застосування 100-відсоткового обмеження. Отже, максимально допустима для цілей цього спору заборгованість, яка може бути базою обмеження, становить не більше 142 193,54 грн (150 193,54 грн - 8 000 грн).

Оскільки частина перша статті 196 СК України прямо обмежує розмір пені 100 відсотками заборгованості, на яку вона нараховується, а обчислена за правильним алгоритмом сума пені перевищує цю межу, до стягнення підлягає сума в розмірі встановленої судом заборгованості, тобто 142 193,54 грн.

Суд відхиляє доводи відповідача про повну відмову в позові, оскільки відповідач не спростував остаточно й безсумнівно (з наданням первинних документів роботодавця чи органу ДВС про фактичний рух коштів) свою відсутність вини за весь спірний період, а лише поставив під сумнів повноту доказової бази позивача.

Факт погашення заборгованості 31.07.2026, вже після пред`явлення позову й застосування заходів примусового виконання, сам по собі не спростовує наявність простроченого виконання грошового зобов`язання в попередній період і не звільняє відповідача від відповідальності за доведене прострочення.

Разом з тим суд враховує доводи відповідача щодо помилковості методики розрахунку позивача та щодо неправомірного включення до бази обмеження платежу, строк виконання якого не настав, а тому визнає позовні вимоги обґрунтованими частково, у розмірі 142 193,54 грн. У задоволенні решти позовних вимог (у сумі 8 000 грн, що відповідає різниці між заявленою сумою 150 193,54 грн та сумою, визнаною судом обґрунтованою, - 142 193,54 грн) суд відмовляє.

Керуючись ст.ст. 4, 10-13, 19, 43, 76-81, 81, 89, 95-96, 141, 258-259, 263-265, 280, 282, 284, 287-289 Цивільно-процесуального кодексу України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів у розмірі 142 193 (сто сорок дві тисячі сто дев`яносто три) грн 54 коп.

У задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя О.М. Мачуський