Рішення від 09 вересня 2026 р. у справі №495/3825/26 — Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області

Справа № 495/3825/26

№ провадження 2/495/3347/2026

З А О Ч Н Е р і ш е н н я

ІМЕНЕМ УКрАЇНи

10 вересня 2026 рокум. Білгород-Дністровський

Білгород - Дністровський міськрайонний суд Одеської області

у складі головуючого одноособово судді Прийомової О.Ю.

за участю секретаря Чибукової О.В.

справа № 495/3825/26

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Білгород – Дністровському цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача, служба у справах дітей Білгород – Дністровської міської ради, Катлабузька селищна рада Ізмаїльського району Одеської області, про припинення речового права, скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача, служба у справах дітей Білгород – Дністровської міської ради, Катлабузька селищна рада Ізмаїльського району Одеської області, у якому просить скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора Катлабузької (колишня назва Суворовська) селищної ради Ізмаїльського району Одеської області Георгіу Ірини Сергіївни за індексним номером 71841945 від 29.02.2024 про державну реєстрацію права власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 , загальною площею 110 кв.м., житловою – 54,7 кв.м.; припинити речове право (право власності) за ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 на житловий будинок по АДРЕСА_1 , загальною площею 110 кв.м., житловою – 54,7 кв.м.; стягнути з відповідачів судові витрати.

Стислий виклад позиції позивача

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що неповнолітньому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на праві власності належали 5/100 часток житлового будинку по АДРЕСА_1 .

Рішенням державного реєстратора Катлабузької (колишня назва Суворовська) селищної ради Ізмаїльського району Одеської області Георгіу Ірини Сергіївни за індексним номером 71841945 від 29.02.2024 здійснено державну реєстрацію права власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 , загальною площею 110 кв.м., житловою – 54,7 кв.м.

Підставою для проведення зазначеної державної реєстрації визначені наступні документи:

технічний паспорт;

свідоцтво про право на спадщину № 74 від 07.03.2017.

З невідомих причин та правових підстав, відповідачка ОСОБА_2 діючи начебто в інтересах свого сина ОСОБА_4 здійснила державну реєстрацію права власності на належне нерухоме майно ОСОБА_4 змінивши його з частки у житловому будинку у житловий будинок та надавши новому об`єкту нову адресу - АДРЕСА_1 .

Разом з тим вбачається, що житловий будинок по АДРЕСА_1 є тим самим нерухомим майном належним неповнолітньому ОСОБА_4 , оскільки підставою для державної реєстрації права вказано свідоцтво про право на спадщину № 74 від 07.03.2017 видане ОСОБА_4 .

Відповідно до Свідоцтва про право власності від 13.08.1996 року гр. ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище ОСОБА_5 ) на праві спільної сумісної власності належить 6/100 домоволодіння по АДРЕСА_1 .

На даний час гр. ОСОБА_1 повідомлено про відсутність в реєстрі адрес м. Білгород-Дністровського вищезазначеної адреси домоволодіння по АДРЕСА_1 у зв`язку із виділом одним із співвласників домоволодіння своєї частки в окремий об`єкт із окремою адресою, а саме ОСОБА_4 , виділив свої 5/100 часток домоволодіння в окремий будинок із адресою АДРЕСА_1 .

При цьому ані гр. ОСОБА_1 , ані інші співвласники домоволодіння по АДРЕСА_1 не надавали своїх згод (письмових, нотаріальних) на виділ окремої частки.

Листом управління містобудування та архітектури Департаменту економіки та розвитку інфраструктури міста Білгород-Дністровської міської ради від 06.08.2025 за № 787/283/52 повідомлено наступне:

І. гр. ОСОБА_4 не звертався із відповідною заявою про присвоєння, зміну або коригування адреси, тому ніяких рішень про присвоєння адреси новому об`єкту уповноважені органи не приймали;

ІІ. підставою для зміни адреси, щодо закінченого будівництвом об`єкта у разі виділення частки є копія договору про поділ спільного майна, договір про виділ у натурі частки із спільного майна або відповідне рішення суду – у разі, якщо об`єкт перебуває у спільній власності. Листом відділ ДАБК Білгород-Дністровської міської ради від 02 квітня 2026 року повідомлено, що посадовими особами Відділу не вносилось до Реєстру будівельної діяльності відповідного повідомлення про початок виконання будівельних робіт по АДРЕСА_1 та не реєструвалась у Реєстру будівельної діяльності відповідна декларація про готовність об`єкта до експлуатації за цією ж адресою.

У провадженні Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області знаходилась цивільна справа за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_2 про стягнення боргу.

Позивач у дійсній справі вступивши у злочинну змову із гр. ОСОБА_2 намагався протиправно позбавити неповнолітнього ОСОБА_4 належного йому на праві власності житлового будинку. Підтвердженням цього є намагання гр. ОСОБА_6 накласти арешт на вказаний житловий будинок в рамках цивільної справи № 495/8867/24.

Підставою звернення до суду за злочинною домовленістю гр. ОСОБА_6 та гр. ОСОБА_2 є начебто позика на не існуючий борг ОСОБА_2 до ОСОБА_6 . Ухвалою Білгород-Дністровського міськарайонного суду Одеської області по справі № 495/8867/24, було відмовлено ОСОБА_6 у накладенні арешту на будинок мого сина. Після чого одразу гр. ОСОБА_6 відмовився від позовної заяви та відкликав свій позов.

При цьому мова у даному позові йшла про те, що гр. ОСОБА_2 начебто позичила гроші на ремонт будинку свого сина, що знову ж таки свідчить про попередню домовленість ОСОБА_2 та ОСОБА_6 з метою протиправного позбавлення неповнолітньої дитини житла.

Після цього гр. ОСОБА_6 наприкінці грудня 2024 року звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 та її неповнолітнього сина ОСОБА_4 про визнання права власності на частку у житловому будинку по АДРЕСА_1 загальною площею 110 кв.м., житловою – 54,7 кв.м. – справа № 495/11454/24.

Через місяць ОСОБА_6 відкликав власний позов. В квітні 2025 року ОСОБА_6 знову звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 та її неповнолітнього сина ОСОБА_4 із позовом про визнання права власності на частку у житловому будинку по АДРЕСА_1 загальною площею 110 кв.м., житловою – 54,7 кв.м. – справа № 495/2319/25.

Позовну заяву в цій справі повернуто.

Не залишаючи надій на протиправне виділення частки у спільному домоволодіння а за разом і протиправне позбавлення майна неповнолітньої особи ОСОБА_4 , ОСОБА_6 вкотре звертається до суду із тим самим позовом про визнання права власності на частку у житловому будинку по АДРЕСА_1 . Справа № 495/3146/25, яка наразі перебуває у провадженні судді Волкової Ю. Ф.

Вказаний позов направлений на фактичне заволодіння часткою у майні неповнолітньої дитини та визнання за ОСОБА_6 права власності на майно належне неповнолітньому ОСОБА_4 . Суду слід звернути увагу на ту обставину, що у вищевказаних позовних заявах гр. ОСОБА_6 надає технічний звіт про виділення спірної частки та проектну документацію на будівництво (добудову спірної частки та збільшення площі) на власне ім`я, так само гр. ОСОБА_6 вказує, що саме він власними зусиллями та за власні кошти здійснював вказане будівництво при цьому не маючи не це правових підстав – відсутність титульного права на спірну частку у домоволодінні.

Так само у вищевказаних без виключення справах відповідач ОСОБА_7 визнає позовні вимоги та не заперечує обставини здійснення будівництва саме гр. ОСОБА_6 , а не її сином.

Вказані обставини вчергове підтверджують протиправність здійсненої державної реєстрації на спірне майно та відсутність дозвільних документів на таке будівництво, що має наслідком не дотримання в результаті такого будівництва будівельних норм та стандартів. Так само викликає подив, що неповнолітня дитина ОСОБА_4 не досягши навіть 16 років (школяр, який навчається в школі) здійснює добудову власної частки.

Особливу увагу суду слід звернути на справу, яка перебуває в провадженні судді Топалової А. Л. – 495/5445/25. Позивачем у цій справі є саме неповнолітній ОСОБА_8 . Предмет позову - вселити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 та зобов`язати ОСОБА_2 не чинити перешкод ОСОБА_4 у користуванні, володінні та розпорядженні житловим будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

Обставини зазначеного позову свідчать, що неповнолітній ОСОБА_8 понад двох років до моменту звернення до суду не мав можливості проживати у власному житлі через перешкоди які чинить його матір ОСОБА_9 та гр. ОСОБА_6 .

Зазначене додатково свідчить і про відсутність можливості неповнолітньою дитиною здійснювати будь-яке будівництво у власній нерухомості та відсутність намірів дитини проводити спірну державну реєстрацію нерухомого майна.

Таким чином встановлено, що відповідачі діючи в інтересах неповнолітньої дитини здійснили виділ частки домоволодіння в порушення вимог архітектурного та містобудівного законодавства та як наслідок здійснили державну реєстрацію права власності на новостворений об`єкт без врахування інтересів інших співвласників домоволодіння, чим порушили правомочностей власників (в тому числі позивача) на належну їм частку у домоволодінні.

Відповідачі відзив не надали.

Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.

13 травня 2026 року ухвалою судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Шевчук Ю.В. заявлено самовідвід від розгляду справи.

Відповідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.05.2026 справа надійшла у провадження судді Прийомової О.Ю.

20 травня 2026 ухвалою судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області справа прийнята до провадження судді Прийомової О.Ю., відкрито загальне позовне провадження.

22 червня 2026 року ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області по справі закрито підготовче провадження.

10 вересня 2026 року суд ухвалою перейшов до заочного розгляду справи, що відповідає приписами ст.ст. 280-281 ЦПК України.

Сторони у судове засідання не з`явились, про дату, час та місце судового розгляду повідомлялись належним чином.

Від Катлабузької селищної ради надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності відповідача.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Судом дійсно встановлено та підтверджено матеріалами справи наступне.

Згідно листа відділу Державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту економіки та розвитку інфраструктури міста Білгород-Дністровської міської ради від 02.04.2026 № 4 житловий будинок по АДРЕСА_1 , з`явився не за наслідками виконання відповідних будівельних робіт, а на підстав висновку про виділ, виданого 19.02.2024, видавник: Інженер з технічної інвентаризації нерухомого майна ОСОБА_10 /а.с. 10/

З відповіді Катлабузької селищної ради вбачається, що надання належним чином посвідченої копії (скан-копії) реєстраційної справи стосовно проведеної державної реєстрації права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , є неможливим. Зазначене зумовлено відсутністю оригіналів документів реєстраційної справи, а також відсутністю технічної можливості виготовлення належним чином засвідченої копії електронної справи з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, у зв`язку зі звільненням ОСОБА_11 з посади державного реєстратора за власним бажанням. Станом на дату підготовки цього повідомлення посада реєстратора речових прав у Катлабузькій селищній раді Ізмаїльського району Одеської області є вакантною. /а.с. 11/

05 травня 2025 року ОСОБА_6 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , законний представник ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на боці позивача: служба у справах дітей Білгород-Дністровської міської ради, про визнання права власності на частку у нерухомому майні, що підтверджується копією позовної заяви./а.с. 12-23/

29 вересня 2024 року ОСОБА_6 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, що підтверджується копією позовної заяви у справі № 495/8867/24./а.с. 24-27/

30 грудня 2024 року ОСОБА_6 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , служби у справах дітей Білгород-Дністровської міської ради, про визнання права власності на частку у нерухомому майні та поділ майна, справа № 495/11454/24./а.с. 31/

Відповідно до копії листа управління містобудування та архітектури Департаменту економіки та розвитку інфраструктури міста Білгород-Дністровської міської ради від 06.08.2025 № 787/423/52 доведено до відома, що до введення в дію ст. 26-3-26-5 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» в архіві управління містобудування та архітектури Департаменту економіки та розвитку інфраструктури Білгород-Дністровської міської ради наявні відомості тільки по адресам: АДРЕСА_2 .

3 01.01.2020 р. присвоєння адреси об?єктам нерухомого майна здійснюється виключно з використанням Реєстру будівельної діяльності, що входить до складу Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва (ЄДЕССБ). Це означає, що адреси присвоюються, змінюються, коригуються або анулюються тільки через цей електронний ресурс.

На підставі заяви РА01:3550-7115-3458-5024 від 19.01.2024 року та відповідних документів Білгород-Дністровської міської радиприсвоєна адреса об?єкту нерухомого майна, розташованому в сквері «Михайлівський» - АДРЕСА_3 .

Гр. ОСОБА_4 не звертався до управління містобудування та архітектури Департаменту економіки та розвитку інфраструктури міста Білгород-Дністровської міської ради із заявою щодо присвоєння, зміни, або коригуванню адреси. Тому ніяких рішень про присвоєння адреси з реквізитом: АДРЕСА_1 управлінням не приймалось.

Щодо наявності домоволодіння за адресою АДРЕСА_3 відповідних реєстрах, які веде управління містобудування та архітектури Департаменту економіки та розвитку інфраструктури міста Білгород-Дністровської міської ради, повідомляємо що домоволодіння за адресою АДРЕСА_3 наявне в адресній карті, яка велась до введення в дію електронних засобів ведення реєстрів, внесена до Єдиного державного реєстру адрес (СДРА), який веде управління, але реєстр поки що працює в тестовому режимі.

Натомість в кабінеті уповноваженого органу ОЗПА (органу з присвоєний адрес) Реєстру будівельної діяльності в інтерфейсі з відомостями про перелік усіх вулиць з карткою вулиці відображається тільки показник кількості номерів адрес, які додані на цю вулицю програмними засобами електронної системи що забезпечують автоматичну взаємодію з відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (ДРРП), картка адреси з реквізитом : АДРЕСА_3 відсутня.

Рішення по адресі в кабінеті уповноваженого органу ОЗПА Реєстру будівельної діяльності створюється виключно по заяві на отримання адреси. Відповідно до останнього абзацу частини 6 статті 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» - адреса вважається присвоєною з дня внесення до Реєстру будівельної діяльності інформації про її присвоєння.

Щодо скасування (приведення у відповідність) проведення державної реєстрації права власності будинку із адресою АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 , то у управління містобудування та архітектури Департаменту економіки та розвитку інфраструктури міста Білгород-Дністровської міської ради такі повноваження відсутні./а.с. 58-59/

Відповідно свідоцтва про право власності на житло від 13 серпня 1996 року на праві спільної приватної власності ОСОБА_12 та ОСОБА_13 належить квартира (приміщення квартири спільного заселення, одноквартирний будинок), яка знаходить за адресою: АДРЕСА_4 домоволодіння./а.с. 60/

12 вересня 1995 року ОСОБА_14 та ОСОБА_13 одружились, що підтверджується копією свідоцтва про одруження серії НОМЕР_2 від 12 вересня 1995 року./а.с. 61 зі зворотної сторони/

11 липня 2025 року державним реєстратором прав на нерухоме майно ОСОБА_15 прийнято рішення № 79875401 про відмову в проведенні реєстраційних дій, у зв`язку із тим, що під час розгляду заяви та формування відомостей з ДРРП встановлено, що об`єкт нерухомого майна (домоволодіння) знаходиться в процесі виділу частки. Проведення будь-яких реєстраційних дій неможливе. /а.с. 61/

Нормативне обґрунтування

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до статті 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно із частиною першою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (частина перша статті 356 ЦК України).

Верховний Суд України у постанові від 19 лютого 2014 року у справі № 6-4цс14 вказав, що у силу положень статей 21, 24, 41 Конституції України, статей 319, 358 ЦК України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, в тому числі щодо захисту права спільної часткової власності. Виходячи із цих положень, правовий режим спільної часткової власності визначається главою 26 ЦК України з урахуванням інтересів усіх її учасників. Володіння, користування та розпорядження частковою власністю здійснюється за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди - спір вирішується судом. Незалежно від розміру часток, співвласники при здійсненні зазначених правомочностей мають рівні права.

Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Спільна часткова власність є специфічною конструкцією, оскільки існує:

(а) множинність суб`єктів. Для права власності характерна наявність одного суб`єкта, якому належить відповідне майно (наприклад, один будинок - один власник). Навпаки, часткова власність завжди відзначається множинністю суб`єктів (наприклад, один будинок -два співвласники);

(б) єдність об`єкта. Декільком учасникам спільної часткової власності завжди належить певна сукупність майна. Причому право спільної часткової власності може стосуватися як подільних/неподільних речей, так і майнових прав та обов`язків. Частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному з співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле.

При цьому, право спільної власності може припинитися для співвласника за його волею у разі поділу спільного майна (стаття 367 ЦК України), виділу з нього частки (стаття 364 ЦК України) або шляхом розпорядження співвласником своєю часткою (статті 361, 362 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки з майна, що є у спільній частковій власності. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна, для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

При цьому частиною 4 ст. 364 ЦК України передбачено укладання між співвласниками договору про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна, який укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Таким чином, як випливає з приписів вищенаведених статей 358 та 364 ЦК України, виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності не є правом, що самостійно реалізується особою, яка бажає виділу, а має здійснюватися на підставі укладеного між усіма співвласниками договору.

У постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 501/2148/17 (провадження № 61-22087св19) зроблено висновок, що виходячи з аналізу змісту наведених норм права, поняття "поділ" та "виділ" не є тотожними. При поділі майно, що знаходиться в спільній частковій власності, поділяється між усіма співвласниками, і правовідносини спільної часткової власності припиняються. При виділі частки правовідносини спільної часткової власності, як правило, зберігаються, а припиняються лише для співвласника, частка якого виділяється. Винятком з цього правила є ситуація, коли майно належить на праві спільної часткової власності двом співвласникам, - тоді має місце поділ спільного майна. Тобто, поділ спільного майна відрізняється від виділу частки співвласника або припинення його права на частку в спільному майні однією суттєвою ознакою - у разі поділу майна право спільної часткової власності на нього припиняється.

Державна реєстрація права власності на нерухоме майно, утворене шляхом поділу майна, у тому числі в результаті виділення окремого об`єкта нерухомого майна із складу нерухомого майна, здійснюється державним реєстратором відповідно до положень Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМУ № 1127 від 25.12.2015 р. (надалі - Порядок № 1127).

Відповідно до п. 56 Порядку № 1127 для державної реєстрації права власності на нерухоме майно, що створюється шляхом поділу, виділу в натурі частки майна, що перебуває у спільній власності, та має наслідком припинення права спільної власності для усіх або одного із співвласників, подаються: договір про поділ спільного майна, договір про виділ у натурі частки із спільного майна або відповідне рішення суду; документи, передбачені пунктом 54 цього Порядку, крім документа, що посвідчує право власності на нерухоме майно до його поділу або виділу в натурі частки.

У разі коли в результаті виділу в натурі частки майна, що перебуває у спільній власності, у співвласників, які не здійснювали виділ в натурі частки, змінюється розмір часток у праві спільної власності, подається також письмова заява або договір співвласників про розподіл часток у спільній власності на таке майно.

Згідно з роз`ясненнями, що містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 4 жовтня 1991 року № 7, при вирішенні справ про виділ в натурі часток жилого будинку, що є спільною частковою власністю, судам належить мати на увазі, що це можливо, якщо кожній із сторін може бути виділено відокремлену частину будинку з самостійним виходом (квартиру). Виділ також може мати місце при наявності технічної можливості переобладнати приміщення в ізольовані квартири (п. 6).

Для здійснення державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна, що створюється шляхом поділу, виділу в натурі частки майна, що перебуває у спільній власності пунктом 54 цього Порядку також передбачені наступні документи: документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта (крім випадків, коли об`єкт нерухомого майна створюється шляхом поділу або об`єднання без проведення будівельних робіт, що відповідно до законодавства потребують отримання дозволу на їх проведення); технічний паспорт на новостворений об`єкт нерухомого майна; документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси (крім випадків поділу або об`єднання таких об`єктів нерухомого майна, як квартира, житлове або нежитлове приміщення тощо).

Згідно з п. 6.6. гл. 1 Розд. ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5 (надалі Порядок № 296/5) учасники спільної часткової власності вправі укладати договори про визначення розміру часток, зміну розміру часток, а також виділення частки в натурі (поділу).

Пунктом 6.7. цього Порядку, між іншого, передбачено, що договір про визначення часток, зміну розміру часток є невід`ємною частиною документа, що посвідчує право власності.

Оцінка аргументів сторін.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Звертаючись із позовом до суду позивач просить, зокрема просить скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора Катлабузької (колишня назва Суворовська) селищної ради Ізмаїльського району Одеської області Георгіу Ірини Сергіївни за індексним номером 71841945 від 29.02.2024 року про державну реєстрацію права власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 , загальною площею 110 кв.м., житловою – 54,7 кв.м.

Оцінюючи вищеописану позовну вимогу на предмет її обґрунтованості та ефективності, суд виходить із наступного.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) – це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ст. 3 загальними засадами державної реєстрації прав є:

1) гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження;

2) обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав;

2-1) одночасність вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва, майбутнім об`єктом нерухомості та державної реєстрації прав;

3) публічність державної реєстрації прав;

4) внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом;

5) відкритість та доступність відомостей Державного реєстру прав.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування регулюється статтею 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», згідно з частиною першою якої записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав.

Відповідно до п. 54 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 р. № 1127 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2016 р. № 553) для державної реєстрації права власності у зв`язку з поділом, виділом частки або об`єднанням земельної ділянки, закінченого будівництвом об`єкта подаються:

1) документ, що посвідчує право власності на земельну ділянку, закінчений будівництвом об`єкт, що поділяється, частка з якого виділяється чи об`єднується (крім випадків, коли право власності на таке майно вже зареєстровано в Державному реєстрі прав або коли для державної реєстрації права власності подається документ, передбачений підпунктом 2 цього пункту);

2) договір про поділ спільного майна або договір про виділ у натурі частки із спільного майна, або відповідне рішення суду (у разі належності земельної ділянки, закінченого будівництвом об`єкта, що поділяється або частка з якого виділяється, на праві спільної власності та прийняття співвласниками рішення щодо поділу спільного майна або виділу в натурі частки із спільного майна, що має наслідком припинення права спільної власності для всіх або одного із співвласників, що здійснює виділ у натурі частки).

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів того, що виділ частки з об`єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 відбулось на підставі договору про виділ у натурі частки із спільного майна або відповідного рішення суду.

Згідно відповіді відділу державного архітектурно-будівельного контролю житловий будинок по АДРЕСА_1 з`явився на підставі висновку про виділ, виданого 19.02.2024.

Так, визначення технічної можливості поділу, об`єднання об`єкта (об`єктів) нерухомого майна або виділу частки з об`єкта нерухомого майна здійснюється відповідно до Порядку проведення технічної інвентаризації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 р. № 488 (далі - Порядок).

Так, згідно з пунктами 150, 160, 161 Порядку визначення технічної можливості поділу, об`єднання або виділу щодо об`єкта нерухомого майна, що перебуває у спільній сумісній або спільній частковій власності, проводиться за згодою всіх співвласників. За результатами виконання робіт з визначення технічної можливості виділу об`єктів нерухомого майна складається висновок щодо технічної можливості виділу частки з об`єкта нерухомого майна згідно з додатком 6, в якому містяться такі відомості: назва об`єкта нерухомого майна; ідентифікатор об`єкта щодо кожного об`єкта нерухомого майна; адреса об`єкта нерухомого майна (місце розташування); інформація про замовника (замовників); інформація про виконавця; інформація про документи, що посвідчують право власності на об`єкт нерухомого майна; технічна характеристика об`єкта нерухомого майна; інформація про документи, що посвідчують право власності чи користування земельною ділянкою; кількість новоутворених об`єктів нерухомого майна; склад кожного новоутвореного об`єкта нерухомого майна; варіант виділу частки з об`єкта нерухомого майна.

Разом з тим, матеріали справи не містять і доказів того, що вказаний висновок складено за згодою всіх співвласників.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, за відсутності доказів наявності згоди всіх співвласників на виділ, відповідного рішення суду, за умови ненадання відповідачами будь-яких заперечень, відзиву, який містив би контраргументи та докази щодо наявності визначених чинним законодавством документів, які є підставою для державної реєстрації права власності на нерухоме майно, що створюється шляхом виділу в натурі частки майна, що перебуває у спільній власності, та має наслідком припинення права спільної власності для одного із співвласників, встановивши за таких обставин здійснення відповідачем державної реєстрації права власності з порушенням вимог ч. 4 ст. 364 ЦК України та п. 56 Порядку № 1127, що призвело до порушення майнових прав позивача, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог у вказаній частині.

Суд також приходить переконання, що у справі, яка розглядається, оскарження рішень про державну реєстрацію права власності безпосередньо пов`язане із захистом позивачем свого цивільного права у спорі щодо нерухомого майна з особою, яка не заперечує законності дій державного реєстратора з реєстрації за нею права власності на це майно, а тому є ефективним способом захисту порушеного права позивача, що узгоджується із постановою Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 761/34735/17.

Щодо вимоги про припинення права власності, суд виходить із наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 346 ЦПК України право власності припиняється у разі:

1) відчуження власником свого майна;

2) відмови власника від права власності;

3) припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі;

4) знищення майна;

5) викупу пам`яток культурної спадщини;

6) примусового відчуження земельних ділянок приватної власності, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону;

8) звернення стягнення на майно за зобов`язаннями власника;

9) реквізиції;

10) конфіскації;

11) припинення юридичної особи чи смерті власника;

12) визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави.

Разом із тим, в ході судового розгляду передбачених ст. 346 ЦК України підстав для припинення права власності не встановлено.

Враховуючи викладене, на підставі повно та всебічно досліджених доказів, надавши оцінку їх належності, допустимості, достатності, об`єктивності, та у їх логічному взаємозв`язку, виходячи із норм права, що врегульовують дані правовідносини, суд вважає за необхідне у задоволенні позовних вимог в частині припинення права власності – відмовити.

Вирішення питання щодо судових витрат

Згідно з частинами першою, третьою статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частиною другою статті 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України, враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною п`ятою статті 137 ЦПК встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з частиною шостою статті 137 ЦПК обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, як зазначено в п. 95 Рішення у справі «Баришевський проти України», п. 88 Рішення у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише в разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Так, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ЄСПЛ застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява N 19336/04, § 268)).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У додатковій постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 квітня 2024 року у справі № 755/4666/22 (провадження № 61-4935св23) зазначено, що: «чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. Для цілей розподілу судових витрат: - розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат».

З аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 січня 2023 року у справі № 303/1430/18 (провадження № 61-2451св22) зазначено, що: «відповідно до пункту 1 частини другої статті 137 ЦПК України витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено».

Представником позивача доведено наявність витрат у розмірі 20 000 грн, зокрема надано: копію платіжної інструкції, договір про надання правничої допомоги, акт про надання послуг з професійної правничої допомоги.

Враховуючи вищевикладене, часткове задоволення позову, суд керуючись ст. 137 ЦПК України, дійшов висновку про задоволення заяви представника відповідача частково, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають витрати на професійну правничу допомогу у сумі 10000,00 грн, пропорційно до відмовлених позовних вимог (100 /заявлені позовні вимоги/ - 50 /відсоток відмовлених позовних вимог/= 50 /відсоток задоволених позовних вимог/; 20000 /заявлений розмір правової допомоги/*50 /відсоток відмовлених позовних вимог/:100% = 10 000 грн.

Крім того, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 532,50 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 364 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 83, 263, 264, 265, 354 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача, служба у справах дітей Білгород – Дністровської міської ради, Катлабузька селищна рада Ізмаїльського району Одеської області, про припинення речового права, скасування рішення – задовольнити частково.

Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора Катлабузької (колишня назва Суворовська) селищної ради Ізмаїльського району Одеської області Георгіу Ірини Сергіївни за індексним номером 71841945 від 29.02.2024 про державну реєстрацію права власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 , загальною площею 110 кв.м., житловою – 54,7 кв.м.

Стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь позивача ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 532,50 грн.

Стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь позивача ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.

У задоволенні позову в частині припинення речового право (права власності) – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його підписання.

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня отримання його копії.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач: ОСОБА_1 , адреса АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Відповідач: ОСОБА_2 , адреса АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Відповідач: ОСОБА_3 адреса АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_5 .

Відповідач: ОСОБА_4 , адреса АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Третя особа: Служба у справах дітей Білгород-Дністровської міської ради, адреса 67701, м. Білгород-Дністровський, вул. Михайлівська, 56, ЄДРПОУ 26275763.

Третя особа: Катлабузька селищна рада Ізмаїльського району Одеської області, адреса 68640, Одеська обл., Ізмаїльський р-н, смт Суворове, вул. Незалежності, буд. 47, ЄДРПОУ 04379166.

Повний текст рішення складений 10 вересня 2026 року.

Суддя: