Рішення від 08 вересня 2026 р. у справі №492/1220/26 — Арцизький районний суд Одеської області

справа № 492/1220/26

провадження № 2-а/492/24/26

РІШЕННЯ

Іменем України

09 вересня 2026 року м.Арциз

Арцизький районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді – Варгаракі С.М.,

секретаря судового засідання – Богдан А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення, -

встановив:

Представник позивача звернувся до суду з зазначеним позовом до відповідача в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову про адміністративне правопорушення № 2338 від 07 липня 2025 року, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 про накладення на ОСОБА_1 штрафу у розмірі 17000 грн, а провадження у справі закрити у зв`язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення. В обґрунтування позовної заяви посилається на те, що оскаржуваною постановою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 210 КУпАП, оскільки позивач без поважних причин не оновив дані. Позивач вважає, що зазначена постанова підлягає скасуванню, оскільки викладена суть адміністративного правопорушення суперечить змісту протоколу про адміністративне правопорушення, в постанові не зазначено які саме персональні дані позивач зобов`язаний був оновити, тому позивач звернувся до суду з казаним позовом.

У судове засідання позивач та його представник не з`явилися, але за допомогою системи «Електронний суд» надійшла зава представника позивача про розгляд справи без участі позивача та його представника, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив їх задовольнити.

Представник ІНФОРМАЦІЯ_1 про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, однак у судове засідання не з`явився, клопотання про розгляд справи за його відсутності до суду не подав, про причини неявки в судове засідання суд не повідомив, але відповідно до частини 3 статті 268 КАС України, неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого належним чином, не перешкоджає розгляду справи.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, судом, відповідно до частини 4 статті 229 КАС України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши позовну заяву, дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши та оцінивши надані сторонами письмові докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Щодо позовних вимог по суті спору.

Судом встановлено, що 28 червня 2025 року відносно ОСОБА_1 складено протокол № 2338 про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210 КУпАП, згідно з яким ОСОБА_1 не оновив (не уточнив) облікові (персональні) дані у ІНФОРМАЦІЯ_2 (Бессарабське), в якому він перебуває на обліку. Своїми діями ОСОБА_1 порушив статтю 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та абз. 4 підпункту 1 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення Закону України «про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку», чим вчинив правопорушення, передбачене частиною 3 статті 210 КУпАП (а.с. 16 зворот-17).

З письмових пояснень ОСОБА_1 , викладених у протоколі про адміністративне правопорушення вбачається, що він не оновив дані у зв`язку з тим, що перебував на лікуванні, так як має інвалідність ІІ групи, під час перебування у лікарні додатково лікував туберкульоз.

07 липня 2025 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 майором ОСОБА_2 винесена постанова № 2338 у справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210 КУпАП, якою ОСОБА_1 визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17000 грн (а.с. 20 зворот-21).

Згідно з оскаржуваною постановою, ОСОБА_1 своєчасно не з`явився до ІНФОРМАЦІЯ_3 для оформлення військово-облікового документу, вчасно не повідомив про зміну своїх персональних даних та здійснив їх звірку з обліковими даними ІНФОРМАЦІЯ_4 . Своїми діями ОСОБА_1 не виконав вимоги підпункту 8 пункту 1 «Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів», затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1487 від 30.12.2022 року «Про затвердження Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів», за що передбачена відповідальність за частиною 1 статті 210 КУпАП.

02 червня 2026 року відкрито виконавче провадження № 81144490 з примусового виконання вищезазначеної постанови (а.с. 13). В межах виконавчого провадження були винесені постанови про арешт коштів боржника, про розшук майна боржника, стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій (а.с. 14-15).

Відповідно до військово-облікового документу з «Резерв+» розширених даних з Єдиного державного реєстру призовників військовозобов`язаних та резервістів позивач ОСОБА_1 є військовозобов`язаним, перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_5 ( АДРЕСА_1 ) та уточнив дані 23 жовтня 2024 року.

Згідно з пенсійним посвідченням, довідкою до акту огляду МСЕК № 946427 від 19 лютого 2024 року ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІ групи з дитинства. Відповідно до тимчасового посвідчення № НОМЕР_1 від 10 липня 2013 року ОСОБА_1 прийнятий на тимчасовий облік запасу Збройних Сил України (а.с. 25).

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з пунктом 1 статті 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Відповідно до статті 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Так, спірні правовідносини у даній справі склались з приводу правомірності притягнення позивача до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210 КУпАП.

Статтею 210 КУпАП передбачено, що порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку тягне за собою накладення штрафу від двохсот до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню тягне за собою накладення штрафу від трьохсот до п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період тягне за собою накладення штрафу від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Водночас, статтею 210-1 КУпАП передбачено, що порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьохсот до п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, тягне за собою накладення штрафу на громадян від п`ятисот до семисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від однієї тисячі п`ятисот до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Так, 17 березня 2014 року оприлюднено Указ Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію», Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 в Україні введено воєнний стан, який в подальшому продовжувався та триває по теперішній час.

Отже, станом на 07 липня 2025 року, тобто на дату вчинення інкримінованого позивачеві адміністративного правопорушення, діяв особливий період.

Відповідно до статтей 1, 3 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України. Виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

Правовою основою військового обов`язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закони України «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію».

Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.

Статтею 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Так, відповідно до абзацу 7 частини 3 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» всі військовозобов`язані, окрім тих, що відносяться до абзаців 2-6, зобов`язані протягом 60 днів уточнити свої облікові дані через центри надання адміністративних послуг або електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем свого перебування або знаходження.

Згідно з частиною абзацем 4 підпункту 1 пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехіні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» № 3633-ІХ від 11.04.2024) під час дії Указу Президента України "Про загальну мобілізацію" від 24 лютого 2022 року № 65/2022, затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про загальну мобілізацію" від 3 березня 2022 року № 2105-IX громадяни України, які перебувають на військовому обліку, зобов`язані протягом 60 днів з дня набрання чинності цим Законом уточнити адресу проживання, номери засобів зв`язку, адреси електронної пошти (за наявності електронної пошти) та інші персональні дані у разі перебування на території України шляхом прибуття самостійно до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на військовому обліку чи за своїм місцем проживання, або до центру надання адміністративних послуг, або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста (за наявності).

Механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - військовий облік) центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами (далі - державні органи), органами місцевого самоврядування, органами військового управління (органами управління), військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров`я незалежно від підпорядкування і форми власності (далі - підприємства, установи та організації) визначений Порядком організації і ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487.

Згідно з абзацом 3 підпункту 10-1 пункту 1 Додатку 2 до Порядку № 1487 призовники, військовозобов`язані та резервісти повинні у період проведення мобілізації (крім цільової) та/або протягом дії правового режиму воєнного стану уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки.

Відповідно до статті 42 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» керівники, інші посадові особи органів виконавчої влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також підприємств, установ, організацій та закладів освіти незалежно від підпорядкування і форми власності та громадяни України, винні в порушенні правил військового обліку громадян України, підготовки громадян України до військової служби, взяття на військовий облік, направлення для проходження базової військової служби, проходження служби у військовому резерві, проходження зборів, мобілізаційної підготовки та мобілізаційної готовності, призову на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, прибуття за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України, відповідних підрозділів розвідувальних органів України, а також у вчиненні інших порушень законодавства про військовий обов`язок і військову службу, несуть відповідальність згідно із законом.

Пунктом 19 Порядку № 1497 встановлено, що призовники, військовозобов`язані та резервісти, винні в порушенні вимог правил військового обліку, несуть відповідальність згідно із законом.

Отже, чинним законодавством передбачено три шляхи, якими громадяни України, які перебувають на території України та які перебувають на військовому обліку повинні були уточнити персональні дані з 18 травня 2024 року по 16 липня 2024 року (включно), а саме: через центр надання адміністративних послуг; через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста; у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки.

Зі змісту протоколу № 2338 від 28 червня 2025 року про адміністративне правопорушення вбачається, що ОСОБА_1 не оновив (не уточнив) облікові (персональні) дані у ІНФОРМАЦІЯ_2 (Бессарабське), в якому він перебуває на обліку, чим порушив статтю 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та абз. 4 підпункту 1 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку».

Так як указаний вище обов`язок щодо уточнення персональних даних саме з 18 травня 2024 року по 16 липня 2024 року включно, коли йде мобілізація, запроваджений і передбачений Законом № 3633-ІХ саме у частині проведення мобілізації, а не військового обліку, то його не виконання слід розглядати як порушення законодавства про мобілізацію, відповідальність за яке передбачена статтею 210-1 КУпАП.

07 липня 2025 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 майором ОСОБА_2 винесена постанова № 2338 у справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210 КУпАП, якою ОСОБА_1 визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210 КУпАП, зокрема, ОСОБА_1 своєчасно не з`явився до ІНФОРМАЦІЯ_3 для оформлення військово-облікового документу, вчасно не повідомив про зміну своїх персональних даних та не здійснив їх звірку з обліковими даними ІНФОРМАЦІЯ_4 , чим не виконав вимоги підпункту 8 пункту «Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів».

Так, відповідно до підпункту 8 пункту 1 «Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів призовники, військовозобов`язані та резервісти повинні у випадку зміни персональних даних, зазначених у пунктах 7 та 7-1 частини першої статті 7 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів», повідомляти про такі зміни в семиденний строк через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста або особисто шляхом прибуття до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки чи його відділу (для військовозобов`язаних та резервістів СБУ чи розвідувальних органів - до відповідного органу СБУ чи розвідувального органу України). Такі персональні дані можуть повідомлятися не частіше ніж один раз на сім днів через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста.

Частина третя статті 210 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за порушення законодавства призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку.

Водночас, частина третя статті 210-1 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчинене в особливий період, у вигляді штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Об`єктивна сторона констатованого відповідачем порушення вказує, що відповідальність за таке правопорушення передбачена частиною 3 статті 210-1 КУпАП, адже відповідач стверджує про порушення позивачем законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчинене в особливий період.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку що суть адміністративного правопорушення, викладеного у протоколі про адміністративне правопорушення не відповідає суті правопорушення, викладеного в оскаржуваній постанові.

Відповідач помилково вважав, що позивач порушив правила військового обліку не (про це йдеться у постанові по справі про адміністративне правопорушення), хоча згідно суті обвинувачення викладеного у протоколі про адміністративне правопорушення мало місце порушення законодавства про мобілізацію, яке тягне наслідком накладення стягнення за правилами статті 210-1 КУпАП, а не статті 210 КУпАП.

З урахуванням наведеного, відповідач помилково притягнув позивача до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 210 КУпАП, як порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, оскільки згідно суті протоколу про адміністративне правопорушення, на підставі якого винесена оскаржувана постанова, відповідачем встановлено порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період.

Отже, відповідач в оскаржуваній постанові не врахував приписів статті 210-1 КУпАП, невірно кваліфікував дії позивача та помилково притягнув його до відповідальності за частиною 3 статті 210 КУпАП, що тягне за собою її скасування.

Неправильна кваліфікація або відсутність такої у постанові у справі про адміністративне правопорушення свідчить про відсутність в діях ОСОБА_1 об`єктивної сторони адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210 КУпАП.

Відповідно до частини 3 статті 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

За приписами частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Однак, у ході судового розгляду справи відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, всупереч положенням частини 2 статті 77 КАС України, не доведено наявності у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210 КУпАП, оскаржувана постанова відповідачем прийнята необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому є неправомірною та підлягає скасуванню, а провадження у справі підлягає закриттю.

Згідно з частиною 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 9 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» , а тому судові витрати слід стягнути з відповідача на користь держави.

Щодо вимог про стягнення витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини 3 статті 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з частиною 3 статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини 4 цієї статті для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини 5 статті 134 КАС України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини 6 статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7 статті 134 КАС України).

Положення частин 1 та 2 статті 134 КАС України кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам Щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя № R (81) 7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом.

За правилами частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною 7 вказаної статті передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина 9 статті 139 КАС України).

Зміст наведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень у випадку задоволення позовних вимог, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі Баришевський проти України (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі Двойних проти України (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі Меріт проти України(заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Суд, з урахуванням правової позиції Верховного Суду, викладеної, зокрема, у постанові від 19 вересня 2019 року у справі № 810/2760/17, вважає за необхідне звернути увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.

Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи. При цьому, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка була викладена в постанові від 02 вересня 2020 року у справі № 826/4959/16 вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. При цьому, принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися у тому числі через призму принципу співмірності, який, як вже було зазначено вище, включає у себе такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони.

Відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Матеріалами справи підтверджується факт отримання позивачем послуг адвоката та понесення ним витрат.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надані суду: копія ордеру серія АН № 2026700 від 13 липня 2026 року, копія договору про надання правничої допомоги № 08072613/07 від 13 липня 2026 року, договір про співробітництво у сфері надання правової допомоги/юридичних послуг № 01112501-с від 01 листопада 2025 року, договір № 13072602 про надання правової допомоги/юридичних послуг від 13 липня 2026 року, акт № 13072602 приймання-передачі наданих послуг, згідно з яким виконавець надав, а замовник прийняв послуги згідно умов пункту 1.2 договору, а саме перелік послуг: запит, позовна заява та представництво в суді вартістю 15000 грн.

Разом з тим, вирішуючи питання щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує, що сам факт понесення стороною витрат на правничу допомогу не є безумовною підставою для їх відшкодування у заявленому розмірі, оскільки такі витрати мають відповідати критеріям реальності, необхідності та співмірності.

Оцінюючи заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує складність справи, обсяг наданих адвокатом послуг, характер виконаної роботи, кількість підготовлених процесуальних документів, відсутність у справі експертиз, виклику свідків та необхідності вчинення інших додаткових процесуальних дій.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що заявлений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 15000 грн не є співмірним із фактичним обсягом наданих послуг та складністю справи.

Враховуючи критерії розумності та обґрунтованості судових витрат, а також беручи до уваги, що надання правничої допомоги у суді фактично полягало у підготовці та поданні процесуальних документів, зокрема позовної заяви суд вважає за необхідне визначити розмір витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню на користь позивача у сумі 5000 грн.

Керуючись статтями 2, 5-14, 20, 72, 77, 90, 229, 134, 139, 241-246, 250, 251, 262, 280, 283, 286, 293, 295 КАС України, суд, -

ухвалив:

Адміністративний позов адвоката Ільїчова Сергія Дмитровича, поданий в інтересах ОСОБА_1 – задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову № 2338 від 07 липня 2025 року, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210 КУпАП, якою на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17000 грн.

Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 210 КУпАП закрити.

Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 за рахунок бюджетних асигнувань судовий збір у розмірі 665 (шістсот шістдесят п`ять) гривень 60 копійок на користь держави.

Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_3 ) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 (п`ять тисяч) гривень 00 копійок.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручені у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених ч. 2 ст. 299 КАС України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Арцизького районного суду

Одеської області Варгаракі С.М.