Постанова від 10 вересня 2026 р. у справі №490/1261/26 — Миколаївський апеляційний суд

11.09.26

22-ц/812/1608/26

Єдиний унікальний номер судової справи: 490/1261/26

Номер провадження 22-ц/812/1608/26 Суддя - доповідач апеляційного суду Крамаренко Т.В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 вересня 2026 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:

головуючого - Крамаренко Т.В.,

суддів: Муругова В.В., Ямкової О.О.,

розглянувши у спрощеному провадженні без повідомлення (виклику) учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_1

на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 27 травня 2026 року, ухвалене під головуванням судді - Гуденко О.А., в приміщенні того ж суду по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» (надалі - ТОВ «ФК «Кредит-Капітал») до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и л а:

У лютому 2026 року ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов обґрунтовано тим, що 10 листопада 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» (надалі - ТОВ «Авентус Україна») та ОСОБА_1 було укладено Договір про надання споживчого кредиту № 3179332, відповідно до умов якого відповідачці було надано грошові кошти у розмірі 11 550 грн на умовах визначених кредитним договором. Кредитний договір підписаний електронним підписом, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора. Товариство свої зобов`язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачці грошові кошти в обсязі та у строк визначений умовами кредитного договору, однак ОСОБА_1 не виконала належним чином умови кредитного договору.

26 травня 2021 року ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Кредит - Капітал», уклали Договір відступлення прав вимоги № ККАУ-26052021, за яким ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками ТОВ «Авентус Україна», включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором №3179332 від 10 листопада 2020 року.

У зв`язку з невиконанням відповідачкою зобов`язань за кредитним договором, її заборгованість в загальному розмірі становить 37 884 грн, з яких: 11 500 грн - заборгованість за тілом кредиту, 26 334 грн - заборгованість за процентами.

Посилаючись на викладені обставини, позивач просив суд стягнути з відповідачки вказану заборгованість, а також судові витрати, які складаються з судового збору у розмірі 2 662,40 грн та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8000 грн.

У відзиві на позов, відповідачка ОСОБА_1 просила у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з неї процентів відмовити повністю або зменшити їх розмір до співмірного рівня.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 27 травня 2026 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» заборгованість за Договором № 3179332 про надання споживчого кредиту від 10 листопада 2020 року в сумі 37 884 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 11 550 грн; заборгованість за процентами - 26 334 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» 2 662,40 грн судового збору та витрати на правову допомогу у розмірі 2 000 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано доведеністю позовних вимог в повному обсязі, оскільки відповідачка свої зобов`язання перед кредитором щодо повернення кредиту та нарахованих процентів не виконала та до позивача перейшло право вимоги заборгованості за кредитним договором № 3179332.

Задовольняючи частково вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд виходив з того, що заявлені позивачем до відшкодування 8000 грн витрат на правничу допомогу є необґрунтованими, не відповідають реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а їх стягнення з відповідачки становитиме надмірний тягар для останньої, що суперечить принципу розподілу таких витрат. До того ж, заявлений розмір витрат не є співмірним із складністю справи та виконаним адвокатом робіт (наданих послуг), із реальним часом витраченим адвокатом та із обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт).

Не погодившись із рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись незаконність та необґрунтованість рішення суду, просила його скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, ОСОБА_1 зазначала, що на підтвердження укладення спірного кредитного договору позивачем надано його паперову копію. При цьому, позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що наявний в матеріалах справи Договір кредиту (у вигляді паперової копії) було створено у порядку, визначеному Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг» та що він підписувався електронним підписом уповноваженою на те особою (з можливістю ідентифікувати підписантів договору), який є обов`язковим реквізитом електронного документа. Таким чином, наявні в матеріалах справи паперові копії спірного кредитного договору не можуть вважатись електронними документами (копіями електронних документів), оскільки не відповідають вимогам статей 5, 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», та не є належними доказами укладення договору між мною та кредитором.

ОСОБА_1 наголошує, що не укладала договір про споживчий кредит у редакції, яку долучає представник позивача в якості копій до позовної заяви, відповідно не погоджувала ні кредитну ставку, ні інші кабальні умови кредитування. Жоден поданий позивачем доказ не підтверджує, що саме цю редакцію договору вона розуміла та узгодила із позивачем. Також матеріали справи не містять жодного доказу належності саме їй вказаного «одноразового ідентифікатора», доказів направлення їй його та використання саме нею цього способу підписання документа.

Зауважує, що якби вона дійсно укладала саме такий договір, то в обов`язковому порядку мала здійснити набір у відповідній електронній формі певної комбінації алфавітно-цифрової послідовності, вказана комбінація мала б відобразитись у вказаній електронній формі та зберегтись на сервері кредитора для долучення до кредитних договорів, і позивач міг би надати ці докази. Однак, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази часу та способу генерування одноразового ідентифікатора, його направлення, підтвердження нею пропозиції щодо укладення договору, зокрема, довідка про ідентифікацію клієнта, хронологія вчинення дій щодо укладення договору у формі електронного правочину тощо.

Вказує, що при належному укладенні договору існує можливість перевірки автентичності підпису. Якщо йдеться про підписання договору, укладеного в письмовій формі, то підпис можна перевірити шляхом призначення почеркознавчої експертизи. У разі укладення договору електронним цифровим підписом, є можливість перевірити підпис шляхом декодифікації накладення підпису з використанням відкритого ключа, який видається акредитованим центром сертифікації ключів (АЦСК). У даному разі перевірити автентичність того, що позивач називає «підписом», неможливо, оскільки не підтверджено ні направлення СМС повідомлення на мобільний номер відповідача, ні належність номеру телефона саме відповідачу, а також позивачем не доведено, що саме ці кредитні умови узгодив відповідач. Позивачем також не долучено до матеріалів справи будь-яких доказів, які прямо чи опосередковано свідчать, що електронний підпис (або ідентифікатор) належить саме відповідачу.

До того ж, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження реєстрації відповідача в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, отримання ним логіну та паролю в системі, подання заявки на отримання кредиту, а також ознайомлення з усіма істотними умовами договору.

Відповідачка звертає увагу суду на те, що позивачем не надано до суду первинних бухгалтерських документів, які підтверджували б факт зменшення активів первісного кредитора (перерахування саме з його банківських рахунків або видачу готівки з каси, яка належала первісному кредитору) та зарахування цих коштів на банківський картковий рахунок відповідача. Натомість розрахунки заборгованості, на які посилається позивач, не є первинними документами, які підтверджують отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані позивачем в позовній заяві, а отже не є належними доказами існування боргу.

Також, ОСОБА_1 зазначає, що навіть якщо допустити припущення, що вона дійсно підписала кредитний договір, то в даному випадку варто врахувати строк кредитування - 30 днів. При цьому жодних посилань на докази того, що відповідач як позичальник вчинив певні дії, які б об`єктивно свідчили б про його добру волю і бажання здійснити пролонгацію кредитів (підписані додаткові угоди, звернення про пролонгацію тощо), разом з позовом не надано. Жодних додаткових угод вона не підписувала.

За такого, відповідачка переконана, що право кредитора нараховувати відсотки за користування кредитом припинилося зі спливом строку дії договорів (30 днів), який споживач розуміє як дата завершення строку кредитування, а тому починаючи з цієї дати, нарахування процентів кредитором вже не відповідало вимогам закону та договору.

Крім цього, ОСОБА_1 вважає, що позивачем не надано належних доказів, що підтверджують перехід до позивача прав вимог у сумі, яка вказана в додатках до договору факторингу. Зокрема, реєстр прав вимоги не містить достатніх даних, що підтверджують обсяг та зміст переданих прав, зокрема інформації про залишок заборгованості, підстави її нарахування, дату на яку розраховано розмір заборгованості та відомостей про передачу кредитної справи. Витяг із реєстру (сторінка з даними про відповідача) не має підписів та печаток, що робить його неналежним доказом згідно зі ст. 76 ЦПК України, оскільки неможливо встановити, чи дійсно дана сторінка є частиною реєстру. До того ж, позивач не надано та матеріали справи не містять належних та допустимих доказів підтвердження сплати позивачем як новим кредитором коштів первісному кредитору за передачу права грошової вимоги, та зарахування їх на рахунок первісного кредитора, саме за кредитну заборгованість відповідача.

Також, ОСОБА_1 заперечує проти стягнення з неї 2000 грн витрат на правову допомогу, оскільки вважає, що в матеріалах справи відсутні належні докази того, що гонорар в сумі 2000 грн взагалі стосується надання правової допомоги по даній справі.

Між тим, наявні у справі документи могли стосуватися будь-яких інших справ за позовом даного кредитора щодо будь-якого із сотен або тисяч інших позичальників, що вказує на відсутність її обов`язку сплачувати (компенсувати) такі витрати позивача, навіть якщо такі й мали місце.

Вважає, оскільки до суду не надано платіжного документа із зазначенням ПІБ боржника та номеру кредитного договору, що дозволило б однозначно пов`язати факт оплати з цією справою, не виключається спроба безпідставного стягнення з неї вартості правової допомоги, яка фактично не оплачувалася в зазначеному розмірі.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

За приписами частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).

Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону оскаржуване рішення в повній мірі не відповідає.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Нормою статті 639 ЦК України передбачено, що якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

У ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Доведення позивачем умов кредитування і наявності заборгованості є обов`язком позивача, виходячи з принципу змагальності сторін, закріпленого статтею 12 ЦПК України. У справах про стягнення кредитних коштів на банк або іншу фінансову установу покладений обов`язок довести факт передачі коштів позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, в іншому випадку, без доведення цього факту, втрачається право банку (фінансової установи) на пред`явлення будь-якої вимоги.

З матеріалів справи вбачається, що 10 листопада 2020 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання споживчого кредиту № 3179332, який підписано одноразовим ідентифікатором позичальника М373264.

Пунктом 1.3. Договору визначено, що сума кредиту (загальний розмір) складає 11 550 грн.

Строк кредиту 30 днів (п.1.4 Договору).

Згідно п. 1.5.1 Знижена процентна ставка 0,95% в день від суми кредиту, застосовується в межах строку надання кредиту, зазначеного в п. 1.4. цього Договору, якщо в цей строк споживач здійснить повне погашення кредитної заборгованості або здійснить таке погашення протягом 3-х календарних днів, що слідують за датою закінчення такого строку.

Стандартна процентна ставка 1,90% в день від суми кредиту, застосовується в межах строку надання кредиту, зазначеного в п.1.4 цього Договору, якщо споживач не виконав умови зазначені в п.1.5.1 Договору для застосування зниженої процентної ставки, та у межах нового строку, якщо відбулося продовження строку користування кредитом відповідно до п. 4.1.-4.6 цього Договору.

При цьому, пунктом 4.1 Договору передбачено, що строк кредиту може бути продовжено на кількість днів, зазначену в п.1.4. Договору, якщо між Сторонами буде досягнута домовленість про таке продовження у порядку, визначеному п.п. 4.2.-4.5 Договору.

Пунктом 4.2. вказаного Договору встановлено, що споживач, у випадку якщо заборгованість за кредитом складає не менше 400 гривень (включно) може ініціювати продовження строку користування кредитом, відповідно до п. 4.3 Договору.

Відповідно до п.4.3. Пропозиція (оферта) Споживача щодо продовження строку користування кредитами та вчиняється шляхом здійснення платежу на користь Товариства у розмірі не менше суми нарахованих та несплачених на дату платежу процентів, відповідь на яку Товариство може надати протягом 24 годин з моменту вчинення вказаних дій Споживачем.

Згідно із п. 4.4. цього Договору Товариство має право, але не обов`язок протягом строку для відповіді, акцентувати пропозицію (оферту) Споживача про продовження строку користування кредитом шляхом направлення Споживачу текстового повідомлення про погодження нового строку кредиту (з зазначенням нової дати повернення) на номер мобільного телефону та/або адресу електронної пошти, повідомлені Споживачем Товариству в Особистому кабінеті/зазначені в Договорі.

Відповідно до п.4.5. вказаного Договору у випадку акцептування Товариством пропозиції (оферти) Споживача про продовження строку кредиту, новий строк кредиту розраховується з наступного дня, що слідує за днем вчинення Споживачем дій, зазначених в п.4.3 Договору, та нова дата повернення кредиту відображається в Особистому кабінеті. Протягом нового строку користування кредитом проценти нараховуються за стандартною процентною ставкою.

Відповідно до п. 2.1 Договору, кошти кредиту надаються Товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної карти № НОМЕР_1 або іншої платіжної карти, реквізити якої надані Споживачем товариству з метою отримання кредиту.

ТОВ «Авентус Україна» виконало взяті на себе зобов`язання у повному обсязі, перерахувавши 10 листопада 2020 року о 16 год 58 хв грошові кошти в сумі 11 550 грн на платіжну картку ОСОБА_1 № НОМЕР_1 .

Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості за договором про надання споживчого кредиту № 3179332 від 10 листопада 2020 року загальний розмір заборгованості становить 37 884 грн, з яких 11 550 грн – сума основного боргу, а 26 334 грн - проценти.

26 травня 2021 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено договір відступлення прав вимоги № ККАУ-26052021, відповідно до умов якого ТОВ «Авентус Україна» передає (відступає) ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» за плату, а ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» приймає належні Кредиторові права грошової вимоги до Боржників за Кредитними Договорами вказаними у реєстрі боржників, укладеними між Кредитором і Боржниками (портфель Заборгованості).

Згідно з п. 1.2 Договору відступлення прав вимоги № ККАУ-26052021, внаслідок передачі (відступлення) Портфеля Заборгованості за цим Договором, новий Кредитор заміняє Кредитора у Кредитних Договорах, що входять до Портфеля заборгованості та відповідно до вказаних у Реєстрі боржників, та набуває прав грошових вимог Кредитора за цими Кредитними договорами, включаючи право вимагати від Боржників належного виконання всіх грошових та інших зобов`язань Боржників за Кредитними договорами.

Відповідно до витягу реєстру боржників до Договору відступлення прав вимоги № ККАУ-26052021 від 26 травня 2020 року ТОВ «ФК «Кредит - Капітал» набуло права грошової вимоги, в тому числі й до ОСОБА_1 за кредитним договором № 3179332 від 10 листопада 2020 року в сумі 19 750 грн.

Таким чином, до ТОВ «ФК «Кредит - Капітал» перейшли всі права первісного кредитора у зобов`язаннях за договором, укладеним між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 10 листопада 2020 року.

Суд першої інстанції задовольняючи позов у повному обсязі та стягуючи з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» заборгованість у розмірі 37 884 грн, тому числі, заборгованість за процентами за період з 10 листопада 2020 року по 10 березня 2021 року у розмірі 26 334 грн виходив з того, що сторонами був погоджений розмір процентів, строк та порядок їх нарахування.

Зокрема, суд встановив, що первісним кредитором у відповідності до п.п.1.4., 1.5.2., 3.1. Договору в період з 10.11.2020 року по 10.03.2021 року нараховувалися проценти за стандартною ставкою – 1,90% (219,45 грн).

При цьому, позивачем згідно п.1.4. Договору проценти нараховувалися в 30-денний строк, а саме: з 10.11.2020 р. по 09.12.2020 р. В подальшому, відповідно до п.3.1. Договору проценти нараховувалися ще 90 днів, а саме з 11.12.2020 р. по 10.03.2021 р.

За такого, суд дійшов висновку, що проценти у сумі 26 334 грн нараховувалися у відповідності до погоджених відповідачкою умов.

Між тим, колегія суддів вважає слушними доводи апеляційної скарги про неправомірність нарахування відсотків після спливу строку кредитування, враховуючи наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики в разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Як наслідок, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України, оскільки в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 цього Кодексу, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У зазначеній постанові Верховний Суд, розглядаючи питання стягнення штрафних санкцій за договором споживчого кредитування, сформував низку правових висновків. Зокрема, Велика Палата розмежувала поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання».

Надаючи правову оцінку вказаним поняттям у частині нарахування штрафних санкцій за кредитним договором, Верховний Суд зазначив, що строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього. Відрізняються терміни в тому випадку, коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання. Указаний висновок міститься у п. 35 Постанови.

Окрім того, в п. 54 постанови Верховний Суд вказує, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України. Тобто, згідно з логікою Верховного Суду, припинення нарахування передбачених договором процентів можливо у двох випадках: закінчення строку кредитування, який визначений договором, та пред`явлення вимоги в порядку ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

Задовольняючи в повному обсязі вимоги ТОВ «ФК «Кредіт-Капітал» про стягнення заборгованості за відсотками, суд першої інстанції залишив поза увагою, що за змістом ст. 1048 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Такі правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, а також в постановах Верховного Суду від 18 березня 2026 року у справі № 705/2045/16-ц, від 01 квітня 2026 року у справі № 61/18405/23 та інших.

Як вбачається із умов кредитного договору, сума (загальний розмір) кредиту становить 11 550 грн. Кредит надається строком на 30 днів (п. 1.3, 1.4 договору), стандартна процентна ставка 1,90 % в день, яка застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п. 1.4 цього договору, якщо не виконані умови для застосування зниженої процентної ставки.

Вказуючи про обґрунтованість нарахування відсотків за користування кредитом в розмірі, зазначеному в позовній заяві, ТОВ «ФК «Кредіт-Капітал» вважав, що згідно п. 4.3 кредитного договору, кредитний договір було автопролонговано, а строк користування кредитом було продовжено на 120 календарних днів поспіль з чим погодився суд першої інстанції.

Апеляційний суд не погоджується з зазначеними доводами, яким судом першої інстанції не було надано належної оцінки, виходячи з наступного.

Так, положеннями розділу 4 кредитного договору визначено пролонгацію строку кредиту.

Згідно з пунктом 4.1 строк кредиту може бути продовжено на кількість днів, зазначену в п.1.4. Договору, якщо між Сторонами буде досягнута домовленість про таке продовження у порядку, визначеному п.п. 4.2.-4.5 Договору.

Пунктом 4.2. вказаного Договору передбачено, що споживач, у випадку якщо заборгованість за кредитом складає не менше 400 гривень (включно) може ініціювати продовження строку користування кредитом, відповідно до п. 4.3 Договору.

Відповідно до п. 4.3 Договору пропозиція (оферта) споживача щодо продовження строку користування кредитами та вчиняється шляхом здійснення платежу на користь Товариства у розмірі не менше суми нарахованих та несплачених на дату платежу процентів, відповідь на яку Товариство може надати протягом 24 годин з моменту вчинення вказаних дій Споживачем.

Згідно із п. 4.4. цього Договору Товариство має право, але не обов`язок протягом строку для відповіді, акцентувати пропозицію (оферту) Споживача про продовження строку користування кредитом шляхом направлення Споживачу текстового повідомлення про погодження нового строку кредиту (з зазначенням нової дати повернення) на номер мобільного телефону та/або адресу електронної пошти, повідомлені Споживачем Товариству в Особистому кабінеті/зазначені в Договорі.

Відповідно до п.4.5. вказаного Договору у випадку акцептування Товариством пропозиції (оферти) Споживача про продовження строку кредиту, новий строк кредиту розраховується з наступного дня, що слідує за днем вчинення Споживачем дій, зазначених в п.4.3 Договору, та нова дата повернення кредиту відображається в Особистому кабінеті. Протягом нового строку користування кредитом проценти нараховуються за стандартною процентною ставкою.

Як вбачається з матеріалів справи, станом на тридцятий день користування кредитом ( 20 грудня 2020 року) відповідачка свої зобов`язання перед кредитором щодо повернення кредиту не виконала.

Отже, заявляючи вимоги про стягнення з відповідача відсотків, нарахованих за межами 30 днів кредитування, що визначено договором, позивач посилався на факт пролонгації та автопролонгації договору.

При цьому як позивач, звертаючись до суду з відповідним позовом, так і суд першої інстанції, задовольняючи вимоги про стягнення заборгованості у вигляді процентів за користування кредитом в повному обсязі, не звернув уваги, що неповернення кредиту у визначений договором строк, в даному випадку після спливу 30 днів кредитування, свідчить не про продовження строку договору, як це зазначено в п. 4.2, 4.3. договору, а про неналежне виконання позичальником своїх зобов`язань, оскільки доказів щодо вчинення дій пролонгації кредитного договору матеріали справи не містять.

Нарахування та стягнення процентів за користування позикою та кредитом поза визначеним кредитним договором строком суперечить вимогам ЦК України та висновкам Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 27 липня 2021 року за № 910/18943/20 зроблено висновок, що оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та ч. 1 ст. 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Враховуючи споживчий характер правовідносин, апеляційний суд виходить із того, що за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з фінансовою установою фактично не є рівними.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про стягнення на користь позивача відсотків, нарахованих поза межами строку кредитування, що визначений в п. 1.4 Договору, оскільки підставою для їх нарахування фактично є неналежне виконання позичальником умов договору, а саме неповернення кредитних коштів у встановлений п. 1.4 договору строк, що має наслідком відповідальність, яка визначена ст. 625 ЦК України, а не право нараховувати відсотки на підставі ст. 1048 ЦК України.

Звертаючись до суду із даним позовом, позивач не заявляв вимоги про стягнення грошових сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Враховуючи вищевикладене, проценти за користування кредитними коштами, після спливу 30 днів кредитування стягнуті судом першої інстанції з відповідачки безпідставно, а отже у зазначеній частині позовні вимоги задоволенню не підлягали.

Апеляційний суд враховує, що за період (30 днів) користування позикою в розмірі 11 550 грн, за процентною ставкою 1,90 % на залишок заборгованості в день, відповідачкою мало бути сплачено 6 583,50 грн процентів (11 550 грн х 1,90% х 30 днів), а всього на погашення кредитної заборгованості 18 133,50 грн.

Як вбачається з наданої позивачем картки обліку Договору (розрахунок заборгованості), відповідачка не здійснювала погашення кредитної заборгованості, а відтак її заборгованість перед ТОВ «ФК «Кредіт-Капітал» становить 18 133,50 грн.

На встановлене суд першої інстанції належної уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про задоволення позову в повному обсязі, стягнувши з відповідачки на користь позивача 37 884 грн.

За таких обставин, рішення суду на підставі п.1,2 ч.1, ч. 2 ст. 376 ЦПК України підлягає зміні шляхом часткового задоволення позову, яким стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит – Капітал» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 3179332від 10 листопада 2020 року у розмірі 18 133,50 грн з яких: 11 550 грн - заборгованість за тілом кредиту, 6583,35 грн - заборгованість за процентами.

Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл витрат.

Положеннями частини 1 та 2статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Згідно пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України у резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування судового рішення, та розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки за наслідками апеляційного перегляду справи позов, який містить вимогу майнового характеру, підлягає частковому задоволенню на 47,86 % то з ОСОБА_1 на користь позивача підлягає стягненню 1 274,22 грн судового збору (2662,40 грн х 47,86%) за подання позову, у зв`язку з чим апеляційну скаргу задоволено на 52,14 %, а відтак з позивача на користь відповідачки підлягає стягненню 2082, 26 грн (3993,60 грн х 52,14 %) за перегляд справи в апеляційній інстанції.

При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позивних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат ч. 10 ст. 141 ЦПК України.

За такого, з позивача на користь відповідачки підлягає стягненню різниця судових витрат у розмірі 808, 38 грн (2082,60 грн - 1274,22 грн).

Що стосується судових витрат на правову допомогу понесених позивачем в суді першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Звертаючись до суду першої інстанції, позивач у позовній заяві заявив вимогу про стягнення з відповідачки витрат на правову допомогу в розмірі 8000 грн.

Так, положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Частинами першою та другою статті 15 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно з пунктом третім частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (частини перша, друга статті 137 ЦПК України).

З огляду на положення статті 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов`язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (постанова Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 278/1396/19 (провадження № 61-16587св19)).

На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правничу допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц, провадження № 14-280цс18).

Згідно із частинами першою та другою статті 182 ЦПК України при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань. Заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі. У випадках, визначених цим Кодексом, заяви і клопотання подаються тільки в письмовій формі.

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 20 січня 2025 року у справі № 336/1448/22 (провадження № 61-7275св24).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини четверта-шоста статті 137 ЦПК України).

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи (частина третя статті 141 ЦПК України).

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України).

Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 137 ЦПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони.

З власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені у частинах третій-п`ятій, дев`ятій статті 141 ЦПК України (а саме: пов`язаність витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами.

Подібні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21, від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21, від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24).

У постановах від 19 лютого 2022 року № 755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Зазначене узгоджується з правовим висновком, наведеним в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 02 вересня 2020 року та від 10 листопада 2021 року у справі № 329/766/18 (провадження № 61-6627св20).

Крім того, Верховний Суд у справах № 905/1795/18 та № 922/2685/19 зробив висновки про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулось рішення, всі її витрати на адвоката, якщо керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права встановить, що розмір гонорару є завищеним, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним згідно ціни позову.

На підтвердження факту надання адвокатом правничої допомоги у зв`язку з розглядом справи до позовної заяви позивачем додано: копію договору про надання правової допомоги від 01 липня 2025 року № 0107, акт № 112 надання послуг (правової (правничої) допомоги) від 13 лютого 2026 року, детальний опис наданих послуг до акту № 112 за договором про надання правової допомоги № 0107 від 01 липня 2025 року, довіреність від 14 липня 2024 року та ордерна надання правничої допомоги від 01 липня 2025 року.

Згідно наданих документів вартість наданих послуг становить 8000 грн (усна консультація, ознайомлення з матеріалами кредитної справи, погодження правової позиції, складання позовної заяви та подання її до суду).

Відповідачка заперечувала щодо розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, посилаючись на його неспівмірність.

Суд першої інстанції, вирішуючи питання про судові витрати на правову допомогу виходив характеру виконаної роботи адвокатом, конкретних обставин справи її складності, принципу співмірності та розумності судових витрат, критерії реальності таких витрат та їхнього розміру, часткове задоволення позову, дійшов вірного висновку, стягнувши з відповідачки на користь позивача 2 000 грн судових витрат на професійну правничу допомогу.

За такого, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати у сумі 2 808, 38 грн, з яких: 808,38 грн судового збору та 2000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Інші в апеляційній скарзі доводи зводяться до заперечень на позов та які були предметом дослідження в суді першої інстанції, яким суд надав відповідну правову оцінку з урахуванням всіх фактичних обставин справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, і з якою погоджується колегія суддів та не можуть бути підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України колегія суддів,

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 27 травня 2026 року змінити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит - Капітал» (ЄДРПОУ 35234236) заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 3179332 від 10 листопада 2020 року в розмірі 18 133,50 грн з яких: 11 550 грн - заборгованість за тілом кредиту, 6583,35 грн - заборгованість за процентами.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит - Капітал» судові витрати у сумі 2 808,38 грн, з яких: 808,38 грн судового збору та 2000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Т.В. Крамаренко

Судді: В.В. Муругова

О.О. Ямкова