Рішення від 09 вересня 2026 р. у справі №522/8134/26 — Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/8134/26

Провадження № 2-а/522/308/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2026 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - Домусчі Л.В.,

за участі секретаря судового засідання - Навроцької Є.І.,

розглянувши у судовому засіданні у порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення,

ВСТАНОВИВ:

До Приморського районного суду м. Одеси 12.05.2026 року надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 03.09.2024 року відносно позивача ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 було винесено шість аналогічних постанов у справах про адміністративні правопорушення, з яких постанови №ЮР/18105 та №ЮР/18107 були своєчасно оскаржені позивачем у судовому порядку та в подальшому скасовані судом, тоді як про існування інших чотирьох постанов, у тому числі постанови №с/15895, йому стало відомо лише після накладення арешту на його банківські рахунки. Постанову №с/15895, винесену за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, якою на позивача накладено штраф у розмірі 17 000 грн, ОСОБА_1 вважає незаконною, оскільки він не викликався відповідачем на розгляд справи про адміністративне правопорушення, не повідомлявся про дату, час та місце її розгляду та не отримував копії постанови, у зв`язку з чим був позбавлений можливості своєчасно дізнатися про її існування та реалізувати право на оскарження.

Матеріали справи отримано суддею 13.05.2026 року.

Ухвалою суду від 18.05.2026 року у справі відкрито провадження у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін та призначено судове засідання на 28.05.2026 року.

У зв`язку з неявкою представника відповідача та ненаданням суду витребуваних матеріалів судове засідання, призначене на 18.05.2026 року, було відкладено на 06.07.2026 року.

06.07.2026 року судове засідання було відкладено у зв`язку з постановленням судом ухвали про витребування із Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Одеса) належним чином засвідчених копій матеріалів виконавчого провадження № 76826289 щодо ОСОБА_1 .

У судове засідання 10.09.2026 року з`явилася представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Дудич І.О., яка позовну заяву підтримала з викладених у ній підстав та просила суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Зокрема, зазначила, що як на момент складання оскаржуваної постанови, так і на теперішній час позивач перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_4 , жодних порушень правил військового обліку ним допущено не було, на підтвердження чого у судовому засіданні надано копії витягів з мобільного застосунку «Резерв+». Крім того, представник позивача зазначила, що відносно ОСОБА_1 неправомірно було складено шість постанов про притягнення до адміністративної відповідальності в один і той самий день, що порушує його конституційні права та гарантії.

Представник відповідача ІНФОРМАЦІЯ_2 в судове засідання не з`явився, був повідомлений у встановленому законом порядку через систему «Електронний суд». Відзив на позовну заяву, а також витребувані судом документи відповідач у встановлений судом строк не надав.

Суд, дослідивши матеріали справи, вислухавши представника позивача, дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч.2 ст.121 КАС України, встановлений судом процесуальний строк дії може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Між тим, основним принципом в адміністративному судочинстві є дотримання критерію розумності для встановлення строків розгляду справ у суді. Ця вимога спрямована на швидкий захист судом порушених прав особи, адже будь-яке зволікання (необґрунтоване) може негативно відобразитися на правах, які підлягають захисту. Відсутність своєчасного судового захисту може призводити до ситуацій, коли наступні дії суду вже не матимуть значення для особи та її прав.

Відповідно до КАС України, розумним строком вважається найкоротший строк розгляду і вирішення адміністративної справи, достатній для надання своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту порушених прав, свобод та інтересів у публічно-правових відносинах.

Окрім того, процесуальні строки є обов`язковими для дотримання та безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності , зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (п.45 рішення Європейського суду з прав людини по справі "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" від 28.10.98 р.).

Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд суду.

Поважними причинами пропуску процесуального строку визнаються обставини, які не залежать від волі заінтересованої особи і перешкодили їй виконати процесуальні дії у межах встановленого законом проміжку часу. До таких обставин відносяться обставини непереборної сили та обставини, які об`єктивно унеможливлюють вчинення процесуальної дії у встановлений строк. Вказані обставини підлягають підтвердженню шляхом подання відповідних документів або їх копій.

В обґрунтування доводів щодо поновлення строку звернення до суду з адміністративним позовом позивач зазначив, що про існування оскаржуваної постанови ІНФОРМАЦІЯ_2 від 03.09.2024 року № с/15895 йому стало відомо лише після отримання його представником 09.04.2026 року відповіді на адвокатський запит. Зазначена відповідь містила, зокрема, інформацію про наявність відкритого Соборним відділом державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) виконавчого провадження, відкритого на підставі постанови ІНФОРМАЦІЯ_5 від 03.09.2024 року № с/15895.

З огляду на викладене з метою дотримування критерію розумності встановлених строків для розгляду справи та принципу юридичної визначеності, суд вважає за необхідне поновити строк на подання даного позову.

Відповідно до витягу з мобільного застосунку «Резерв+» ОСОБА_1 станом на 08.07.2024 та 31.03.2026 перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Судом встановлено, що предметом розгляду у даній справі є постанова т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 №с/15895 від 03.09.2024 року по справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, у якій зазначено: « ОСОБА_1 в порушення вимог ч.1 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» 03.09.2024 року о 11 год. 00 хв. у АДРЕСА_1 відмовився від підписання та отримання повістки на виклик до ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою АДРЕСА_1 , до каб. №24 на 03.09.2024 року о 21 год. 00 хв., про що складено Акт відмови від отримання повістки за підписом двох військовослужбовців групи оповіщення відповідно до «Порядку проведення призову громадян під час мобілізації на особливий період», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №560 від 16.05.2024 року, від пояснень своєї відмови від отримання та підписання повістки відмовився документів, які підтвердили причини відмови не надав. Накладено штраф у розмірі 17000 грн., та на підставі ч.2 ст.308 КУпАП у разі несплати штрафу протягом 15 днів з дня отримання постанови, а в разі оскарження такої постанови – не пізніше як через п`ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення з метою примусового виконання цієї постанови органами державної виконавчої служби штраф, визначений постановою по справі про адміністративне правопорушення буде стягнуто у подвійному розмірі 34000 грн.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок притягнення осіб до адміністративної відповідальності встановлений Кодексом України про адміністративні правопорушення.

Згідно ст.8 КУпАП особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення. Закони, які пом`якшують або скасовують відповідальність за адміністративні правопорушення, мають зворотну силу, тобто поширюються і на правопорушення, вчинені до видання цих законів. Закони, які встановлюють або посилюють відповідальність за адміністративні правопорушення, зворотної сили не мають. Провадження в справах про адміністративні правопорушення ведеться на підставі закону, що діє під час і за місцем розгляду справи про правопорушення.

Згідно ч.1 ст.9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно ч.1 ст.210-1 КУпАП порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьохсот до п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно ч.3 ст.210-1 КУпАП вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до частини першої статті 235 КУпАП, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).

За правилами ст.245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до ст.251 КУпАП, доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь - які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків та показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху.

Статтею 252 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Згідно з ч.1 ст.254 КУпАП про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.

Згідно ч.1 ст.256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, прізвище викривача (за його письмовою згодою), якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.

Відповідно до ст.280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби здійснюється на підставі Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України, що також передбачено ч.1 ст.1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Положення ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Ними передбачено, що під час мобілізації військовозобов`язані та резервісти зобов`язані з`являтися на збірні пункти ТЦК та СП у строки, зазначені в отриманих повістках або мобілізаційних розпорядженнях.

Відповідно до абз.2 ч.1 та ч.3 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (надалі – Закон №3543-ХІІ) громадяни зобов`язані:

- з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду;

- надавати в установленому порядку під час мобілізації будівлі, споруди, транспортні засоби та інше майно, власниками яких вони є, Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, силам цивільного захисту з наступним відшкодуванням державою їх вартості в порядку, встановленому законом;

- проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.

Згідно абз.8 ч.3 ст.22 Закону № 3543-XII, у разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов`язаний з`явитися у зазначені у ній місце та строк.

Згідно з ч.1 ст.283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.

Як слідує з матеріалів справи, оскаржуваною постановою №с/15895 позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП у зв`язку з порушенням ним вимог ч.1 ст.22 «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі Закон № 3543-XII), а саме відмовою від підписання та отримання повістки на виклик до ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою АДРЕСА_1 , до каб.24 на 03.09.2024 року о 21:00 год., про що складено акт відмови від отримання повістки за підписом двох військовослужбовців групи оповіщення.

Разом з тим, оскаржувана постанови не містять відомостей, які саме обов`язки, визначені ч.1 ст.22 Закону № 3543-XII, порушено позивачем.

Процедуру оповіщення військовозобов`язаних та резервістів, їх прибуття до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки визначає Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (надалі - Порядок), що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №560.

Відповідно до п.28 зазначеного Порядку, виклик громадян до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки чи їх відділів, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ під час мобілізації здійснюється шляхом вручення (надсилання) повістки (додаток 1).

Пунктом 36 вищезазначеного Порядку передбачено, що за адресою місця проживання або адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання резервісти та військовозобов`язані можуть бути оповіщені через дільниці оповіщення шляхом їх виклику до таких дільниць та вручення повісток, отриманих від районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки представниками цих дільниць, та вручення повісток за адресою місця проживання або адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання; представниками районних, міських держадміністрацій (військових адміністрацій), виконавчих органів сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад; представниками територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки особисто або засобами зв`язку; групами оповіщення, до складу яких можуть включатися представники районних, міських держадміністрацій (військових адміністрацій), виконавчих органів сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад, територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, поліцейські, а також під час оповіщення мешканців багатоквартирних будинків - керівник установи (організації) або фізична особа- підприємець, яка надає послуги з управління багатоквартирними будинками, або голова правління об`єднання співвласників багатоквартирного будинку.

Положеннями п.47 зазначеного Порядку передбачено, що у разі відмови резервіста або військовозобов`язаного від отримання повістки представником, який уповноважений вручати повістки, складається акт відмови від отримання повістки, який підписується не менш як двома членами групи оповіщення. Акт відмови від отримання повістки оголошується громадянину. Акт відмови від отримання повістки подається керівнику районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки для вжиття заходів до притягнення правопорушника до адміністративної відповідальності. Акт відмови від отримання повістки реєструється в районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки.

При цьому відмова особи від отримання повістки на виклик до ТЦК та СП не є порушенням обов`язків, що передбачені у ч.1 ст.22 Закону № 3543-XII.

Разом з тим, притягнення до юридичної відповідальності здійснюється лише на підставі закону.

У ч. 1 та ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» № 3543-XII зазначено, що обов`язок з`явитися до ТЦК виникає у громадянина саме у разі отримання повістки.

Чинне законодавство не містить прямої заборони відмовитися від вручення паперової повістки безпосередньо на вулиці чи в іншому місці, а тому така відмова не може кваліфікуватися як порушення правил мобілізації, за яке передбачено штраф.

Таким чином, посилання на порушення позивачем ч.1 ст.22 Закону №3543-XII є необґрунтованим. Відомостей про порушення позивачем будь-яких інших норм законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію для цілей притягнення позивача до відповідальності за ст.210-1 оскаржувана постанова не містить.

Відповідно до ч.3 ст.22 Закону № 3543-XII у разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов`язаний з`явитися у зазначені у ній місце та строк.

Аналіз викладеного свідчить, що резервісти та військовозобов`язані у разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки мають обов`язок з`явитися у зазначені в повістці місце та строк. Водночас, норми чинного законодавства не містять приписів про обов`язок особи отримати повістку про виклик до відповідного ТЦК та СП.

Таким чином, сама лише відмова особи від отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки не є порушенням законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, зокрема ч.1 ст.22 Закону № 3543-XII.

Наведене вище свідчить про наявність достатніх підстав для висновку, що спірна постанова не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Більше того, судом встановлено, що 03.09.2024 року ІНФОРМАЦІЯ_3 відносно позивача ОСОБА_1 складено шість постанов про притягнення до адміністративної відповідальності: №ЮР/18105, №ЮР/18107, №с/15895, №АВ/18105, №АВ/32133 та №АВ/32107. Постанови №ЮР/18105 і №ЮР/18107 були своєчасно оскаржені позивачем у судовому порядку та скасовані рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 07.05.2025 року по справі №522/20445/24-Е, зазначене рішення суду набрало законної сили, тоді як про існування постанов №с/15895, №АВ/18105, №АВ/32133 і №АВ/32107 йому не було відомо.

Крім того, на підставі зазначених постанов Соборним відділом державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) відкрито чотири виконавчі провадження: №76826289 (за постановою №с/15895), №76827674 (№АВ/18105), №76826981 (№АВ/32133) та №76828317 (№АВ/32107) про стягнення з позивача ОСОБА_1 штрафів у розмірі по 34 000 грн кожен.

Відповідно до ч.1 ст.61 Конституції України, ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

За висновком ЄСПЛ, адміністративне правопорушення підпадає під визначення «кримінальної процедури» у розумінні ст.4 Протоколу № 7 Конвенції.

Рішенням Європейського суду з прав людини констатовано порушення у справі «Чернов проти України». Констатовано порушення ст.4 Протоколу №7 Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод у зв`язку з тим, що заявника двічі було притягнуто до суду та покарано за одне й те саме правопорушення.

Констатуючи порушення ст.4 Протоколу №7 до Конвенції Суд встановив, що адміністративне правопорушення «дрібне хуліганство», передбачене ст.173 КУпАП, підпадало під визначення «кримінальної процедури» у розумінні ст. 4 Протоколу № 7 («Ігор Тарасов проти України» від 16 червня 2016 року); факти, які двічі призвели до притягнення заявника до відповідальності, були нерозривно пов`язані між собою, а оцінка національних судів у кримінальному провадженні, по суті, стосувалася тих самих фактів (адміністративне і кримінальне провадження стосувалося поведінки заявника в одну й ту ж дату, в один і той же проміжок часу, в одному і тому ж місці, і в обох провадженнях його поведінка описувалась як порушення громадського порядку та спокою), які були розглянуті у справі про адміністративне правопорушення; якби факти адміністративної та кримінальної справ були абсолютно різними, прокурор не мав би подавати протест, щоб скасувати постанову у справі про адміністративне правопорушення, а судді, яка ухвалила цю постанову, не довелося б заявляти самовідвід від розгляду кримінальної справи заявника; судове рішення у адміністративному провадженні, яким заявника визнано винним, було остаточним і до порушення кримінальної справи заявник відбув накладене стягнення у вигляді адміністративного арешту;

Таким чином, ураховуючи, що відносно позивача ОСОБА_1 03.09.2024 року було винесено декілька постанов про притягнення до адміністративної відповідальності, а також те, що постанови №ЮР/18105 та №ЮР/18107 вже були скасовані судом, існування інших постанов за №с/15895, №АВ/18105, №АВ/32133 та №АВ/32107 позивачу не було відомо, що призвело до відкриття виконавчих проваджень про стягнення штрафів у подвійному розмірі. За таких обставин наявність декількох постанов, винесених щодо однієї особи за обставин, які потребують перевірки на предмет тотожності правопорушень, суперечить вимогам ч.1 ст.61 Конституції України та принципу недопустимості повторного притягнення особи до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Відповідно до принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

Згідно ст.62 Конституції України, ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Суд зазначає, що висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин та доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення, а також відповідати принципу законності.

Суду не надано жодних доказів того, що позивач ОСОБА_1 відмовився від отримання повістки, зокрема не надано акта відмови від її отримання, підписаного двома військовослужбовцями. Крім того, відповідач ухилився від виконання ухвали суду про витребування доказів.

Статтею 72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Слід зазначити, що закон покладає на відповідача обов`язок довести законність та обґрунтованість прийнятого ним рішення, направленого на переслідування особи позивача в порядку КУпАП.

За приписами ст. 77 КАС України, обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач будь - яких доказів на підтвердження законності винесення спірної постанови та спростування доводів у позові суду не надав.

З врахуванням вищенаведеного, суд дійшов висновку, що у діях позивача ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП.

За приписами п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП за відсутності події і складу адміністративного правопорушення провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю.

Пунктом 3 ч.3 ст. 286 КАС України визначено, що за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

У рекомендаціях № R (91) 1 Комітету Ради Європи Державам-Членам стосовно адміністративних санкцій від 13.02.1991 року рекомендовано керуватись у своєму праві та практиці принципом, згідно з яким обов`язок забезпечення доказів покладається на адміністративний орган влади (принцип 7).

Враховуючи постанову Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 08 липня 2020 року у справі № 463/1352/16-а, у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь, недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

Відповідач не виконав обов`язку доведення правомірності прийнятого рішення. Сама постанова без обґрунтування її доказами не дає підстав для висновку про вчинення позивачем адміністративного правопорушення.

Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги, що вчинення позивачем адміністративного правопорушення не підтверджується достатніми доказами, відповідачем в ході розгляду справи не доведено правомірність винесення постанови відносно позивача, відтак суд вважає за необхідне визнати незаконною та скасувати постанову, у зв`язку з чим позов у підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань останнього, на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1331,20 грн.

Керуючись ст.ст. 19, 55, 61 Конституції України, ст.ст. 9, ч.3 ст.210-1, 235, 251, 254, 256, 280, 283 КУпАП, Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу», Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», ст.ст. 2, 6, 9, 77, 79, 118, 122, 123, 132, 139, 241-246, 286, 293 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення та про поновлення строку, -задовольнити.

Поновити ОСОБА_1 строк на звернення до суду з позовом.

Визнати протиправною та скасувати постанову т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 підполковника ОСОБА_2 №с/15895 від 03.09.2024 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17000 грн., та справу про адміністративне правопорушення закрити.

Стягнути з відповідача ІНФОРМАЦІЯ_2 за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача ОСОБА_1 понесений ним судовий збір у розмірі 1331,20 грн.

Вжиті ухвалою суду від 26.05.2026 року по справі №522/8134/26 заходи забезпечення позову у вигляді зупинення стягнення по виконавчому провадженню №76826289, відкритому на підставі виконавчого документа №с/15895 від 03.09.2024 року, виданого ІНФОРМАЦІЯ_6 , про стягнення штрафу у розмірі 34 000 грн., – скасувати після набрання цим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржена до П`ятого апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня проголошення рішення.

Повний текст рішення суду складено 10 вересня 2026 року.

Суддя Домусчі Л.В.