Постанова від 25 серпня 2026 р. у справі №190/2776/24 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5112/26 Справа № 190/2776/24 Головуючий у першій інстанції: Кудрявцева Ю. В. Суддя-доповідач: Красвітна Т. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого – Красвітної Т.П.,

суддів: Агєєва О.В., Никифоряка Л.П.,

за участю секретаря Марченко С.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області у складі судді Кудрявцевої Ю.В. від 20 січня 2026 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Фермерського господарства «Зерно «В» про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння,–

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом, посилаючись на те, що вона є власником земельної ділянки з кадастровим номером 1224583000:01:003:0284, площею 2,2333 га, яка розташована на території Лозуватської сільської ради (Вишнівська ОТГ) Кам`янського району Дніпропетровської області, на підставі свідоцтва про право на спадщину, за заповітом, виданого 22.09.2020 приватним нотаріусом П`ятихатського районного нотаріального округу Шкуренко В.В. Позивачці стало відомо, що вказана земельна ділянка використовується Фермерським господарством «Зерно» «В». Для з`ясування підстав такого використання було зроблено запит до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за кадастровим номером земельної ділянки. Отримавши відомості з реєстру з`ясувалося, що відповідач є орендарем земельної ділянки з 23.02.2022 на підставі договору оренди землі від 22.02.2022 року. Позивач земельну ділянку в оренду не передавала, будь-яких договорів з цього приводу не укладала та не підписувала, актів приймання-передачі земельної ділянки в оренду також не складала та не підписувала, довіреностей на складання зазначених документів не надавала. Право оренди зареєстровано державним реєстратором виконавчого комітету Жовтоводської міської ради, номер запису про інше речове право - 46940535. Підставою для реєстрації речового права зазначено - договір оренди землі від 22.02.2022. У позивачки не було волевиявлення на укладення договору оренди. Тому ОСОБА_1 просила скасувати державну реєстрацію права оренди земельної ділянки,площею 2,2333 га кадастровий номер 1224583000:01:003:0284, яка розташовується на території Лозуватської сільської ради (Вишнівська ОТГ) Кам`янський район Дніпропетровської області, проведену за Фермерським господарством «ЗЕРНО» «В» на підставі рішення державного реєстратора виконавчого комітету Жовтоводської міської ради №63722050 від 30.05.2022 (номер запису про інше речове право 46940535) та зобов`язати ФГ «Зерно» «В» повернути земельну ділянку, площею 2,2333 га, кадастровий номер 122458300:01:003:0284 ОСОБА_2 (а.с. 1-7 т.1).

18.02.2025 року представником ОСОБА_1 – ОСОБА_3 подано заяву про зміну предмета позову, в якій вона просить витребувати з чужого незаконного володіння Ферсерського господарства «ЗЕРНО» «В» на користь ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,2333 га кадастровий номер 1224583000:01:003:0284, що розташована на території Лозуватської сільської ради (Вишнівська ОТГ) Кам`янського району, Дніпропетровської області (а.с. 59-65 т.1). Зміна предмета позову обґрунтована позивачкою зміною практики касаційного суду у спірних правовідносинах.

Ухвалою П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 08.04.2025 року прийнято до провадження заяву представника позивача про зміну предмету позову (а.с.117-118 т.1).

Рішенням П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 20 січня 2026 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Фермерського господарства «Зерно «В» про витребування з чужого незаконного володіння земельної ділянки - відмовлено у повному обсязі.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового про задоволення позову.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, скасування оскаржуваного рішення з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову, виходячи з наступного.

Встановлено судом та стверджується зібраними у справі доказами, що ОСОБА_1 є власницею земельної ділянки з кадастровим номером 1224583000:01:003:0284 площею 2,2333 га, яка розташована на території Лозуватської сільської ради (Вишнівська ОТГ) Кам`янський район Дніпропетровської області, на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом №445, виданого 22.09.2020 приватним нотаріусом П`ятихатського районного нотаріального округу Шкуренко В.В. (а.с. 15-16 т.1).

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно №390606538 від 12.08.2024 року, щодо вказаної вище земельної ділянки з кадастровим номером 1224583000:01:003:0284, площею 2.2333 га, 23.02.2022 року зареєстроване право оренди Фермерського господарства «ЗЕРНО» «В», на підставі договору оренди землі б/н від 22.02.2022 року, строком на 10 років (а.с. 15-16 т.1).

Суду надано оригінал договору оренди землі від 22.02.2022 року між ОСОБА_1 та Фермерським господарством «ЗЕРНО» «В», строком на 10 років, а саме земельної ділянки з кадастровим номером 1224583000:01:003:0284 площею 2,2333 га, яка розташована на території Лозуватської сільської ради (Вишнівська ОТГ) Кам`янський район Дніпропетровської області (а.с.7-11 т.2).

У зв`язку з тим, що позивачка заперечувала підписання нею договору оренди землі, за її клопотанням по справі було призначено судово-почеркознавчу експертизу, на вирішення якої поставлено запитання, чи виконано підпис у договорі оренди земельної ділянки б/н від 22 лютого 2022 року в графі «Орендодавець» особисто ОСОБА_1 , чи іншою особою? (а.с. 158-159 т.1).

Відповідно до висновку експерта №1698-25 від 12.11.2025 року, складеного за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи експертом Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз, підпис від імені ОСОБА_1 у графі «Орендодавець» договору оренди землі б/н від 22.02.2022, що укладений між власником ОСОБА_1 та землекористувачем Фермерським господарством «Зерно «В», виконано не ОСОБА_1 , а іншою особою (а.с. 30-36 т.2).

За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Приватноправовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України свідчить, що загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, насамперед, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється у тому, що загальні засади (принципи) є за своєю суттю нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі №180/1735/16-ц, від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20).

Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється під час вирішення спорів, так і тлумачення процесуальних норм (постанова Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі №554/4741/19, постанови Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, від 05 вересня 2022 року у справі №519/2-5034/11, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі №209/3085/20).

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними. Добра совість – це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (постанови Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), від 11 листопада 2019 року у справі №337/474/14-ц (провадження №61-15813сво18)). З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип добросовісності не може бути обмежений певною сферою.

У частині першій статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

У статті 792 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

Відповідно до частини першої статті 93 Земельного кодексу України (далі – ЗК України) право оренди земельної ділянки – це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Спеціальним законом, який регулює спірні правовідносини, є Закон України від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» (тут і далі – в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі – це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідне орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

У частинах першій та шостій статті 6 Закону України «Про оренду землі» визначено, що орендарі набувають право оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі. Право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі – це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

У статті 14 Закону України «Про оренду землі» передбачена письмова форма договору оренди землі.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про оренду землі» об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

Правочин вважається таким, що вчинено в письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами (частина друга статті 207 ЦК України).

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

За змістом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою–третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 27 Закону України від 01 липня 2004 року №1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості.

Підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документа, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами (постанова Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18)).

Судом установлено, що ОСОБА_1 не підписувала договір оренди землі від 22 лютого 2022 року, а тому не виявляла волі на передання належної їй земельної ділянки в оренду ФГ «Зерно» «В». Відповідно сторони не досягли згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, у зв`язку із чим такий договір є неукладеним.

Згідно з частиною першою статті 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін.

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовано у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 317 ЦК України).

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

У постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження №14-499цс19) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що визнання правочину неукладеним не є самостійним способом захисту цивільних прав та інтересів, установленим законом. Якщо власник земельної ділянки заперечує факт укладення договору оренди, він вправі захищати своє право шляхом пред`явлення негаторного позову, а питання щодо укладеності чи неукладеності договору підлягає вирішенню судом під час розгляду спору про захист порушеного права.

Належним та ефективним способом захисту порушеного права власника є усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом її повернення власнику на підставі статті 391 ЦК України, оскільки саме такий спосіб захисту забезпечує повне та реальне поновлення порушеного права.

У частині першій статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. А частина третя цієї статті прямо декларує, що особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Диспозитивність – це один із базових принципів судочинства, керуючись яким позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача, який вважає, що саме у такий спосіб буде захищено його порушене право.

Заявлення негаторного позову шляхом повернення власнику майна дійсно не є єдиним універсальним способом захисту порушених прав власника майна, який має перешкоди в користуванні ним.

Оскільки предметом негаторного позову є вимога позивача про усунення будь-яких перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, а підставою негаторного позову є обставини, що підтверджують вчинення відповідачем дій, що перешкоджають власнику майна використовувати належні йому права, позивач, з огляду на характер порушень, самостійно визначає спосіб, у який він вбачає можливим їх усунути.

Така особа може вимагати, щоб суд надав захист її праву на землю, заявляючи вимоги про усунення існуючих перешкод шляхом припинення дій, що порушують право або відновлюють становище, яке існувало до порушення права (вимоги про повернення землі, визнання відсутнім права оренди, скасування державної реєстрації речового права тощо), залежно від того, у який спосіб чиняться перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження належним їй майном.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що в кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату хоче досягнути позивач унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи в межах заявлених вимог, але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених процесуальним законодавством. Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально [див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80, 81, 83), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20–26, 101, 102), від 01 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18 (підпункт 11.12), від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (пункт 31)].

Невідповідність чи неповна відповідність позовних вимог належному способу захисту не може бути підставою для відмови в позові з формальних підстав, якщо прагнення позивача не викликає сумніву, а позовні вимоги можна витлумачити відповідно до належного способу захисту прав. Протилежний підхід не відповідав би завданням цивільного судочинства (стаття 2 ЦПК України). Близькі за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 липня 2025 року у справі № 910/2389/23.

Спосіб захисту опосередковується позовною вимогою, яка втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Таким чином, коли власник землі обґрунтовує позовні вимоги наявністю перешкод у користуванні чи розпорядженні земельною ділянкою (безпідставним фактичним користуванням майном або реєстрацією речового права іншої особи), то залежно від позовних вимог, характеру порушених прав та фактичних обставин справи суд, якщо негаторний позов визнано обґрунтованим, може захистити права такого власника в незаборонений законом спосіб, спрямований на усунення порушень (у тому числі й шляхом повернення землі, визнання відсутнім права оренди, скасування державної реєстрації речового права).

Для ефективного захисту прав власника нерухомого майна, щодо якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно незаконно внесено запис про право користування іншої особи, з якою власник не перебував у зобов`язальних відносинах, власник може звернутись з негаторним позовом, зокрема, але не виключно, шляхом пред`явлення вимоги про повернення майна, визнання відсутнім права оренди чи скасування державної реєстрації права користування іншої особи, залежно від обставин кожної конкретної справи.

Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 28.07.2026 року у справі №456/253/22 та Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 13 травня 2026 року у справі №456/252/22.

Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності; встановивши, що договір оренди від 22.02.2022 року земельної ділянки з кадастровим номером 1224583000:01:003:0284 площею 2,2333 га між ОСОБА_1 та Фермерським господарством «ЗЕРНО» «В» є неукладеним; враховуючи обґрунтування позову, метою якого є повернення земельної ділянки позивачці, характер порушених прав позивачки та фактичні обставини цієї справи, – колегія дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову та повернення позивачці належної їй земельної ділянки площею 2,2333 га, кадастровий номер 1224583000:01:003:0284, яка розташована на території Лозуватської сільської ради Кам`янського району Дніпропетровської області – від Фермерського господарства «Зерно «В».

Доводи відповідача, що позивачка у 2023 та 2024 роках (до подання позову в даній справі) отримувала орендну плату, що підтверджується платіжною інструкцією від 24.08.2023 на суму 9290,06 грн, платіжною інструкцією від 24.08.2023 на суму 31659,47 грн, платіжною інструкцією від 19.12.2024 на суму 5000,00 грн, не спростовують викладених вище висновків суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 травня 2026 року у справі №456/252/22 (провадження № 14-75цс25) зазначила, що саме собою отримання власником земельної ділянки орендної плати не може свідчити про укладення договору оренди землі, оскільки відповідно до частини другої статті 205 ЦК України конклюдентними діями може підтверджуватися лише вчинення правочину, для якого законом не встановлено обов`язкової письмової форми. Натомість договір оренди землі підлягає обов`язковому письмовому оформленню.

Установивши, що ОСОБА_1 не підписувала договір оренди землі від 22.02.2022, а отже, не виявляла волі на передання земельної ділянки в оренду, отримання нею вказаних вище платежів у 2023-2024 роках не можуть розцінюватися як вчинення конклюдентних дій, спрямованих на укладення договору оренди землі, або як схвалення його умов.

Факт користування відповідачем земельною ділянкою та здійснення ним певних платежів також не може свідчити про укладення договору за відсутності волевиявлення власника земельної ділянки на передання її в оренду строком на 10 років.

Відповідні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 28 липня 2026 року у справі №456/253/22.

На викладене вище місцевий суд уваги не звернув, тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову.

За положеннями частини 3 статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

За змістом ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У відповідності до вимог п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України у разі часткового задоволення позову інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України ).

Отже, з Фермерського господарства «Зерно «В» на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати на сплату судового збору за подання позовної заяви (1211,20 грн) та апеляційної скарги (1816,80 грн), а також витрати на проведення експертизи (20355,84 грн) у загальному розмірі 23383,84 грн.

Суд звертає увагу, що, відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на вищевикладене, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 376, 381-383 ЦПК України, суд, –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 20 січня 2026 року – скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 до Фермерського господарства «Зерно «В» про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння – задовольнити частково.

Земельну ділянку площею 2,2333 га, кадастровий номер 1224583000:01:003:0284, яка розташована на території Лозуватської сільської ради Кам`янського району Дніпропетровської області – повернути ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) від Фермерського господарства «Зерно «В» (код ЄДРПОУ 35935761).

Стягнути з Фермерського господарства «Зерно «В» (код ЄДРПОУ 35935761) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 23383 (двадцять три тисячі триста вісімдесят три) грн 84 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду.

Головуючий Т.П. Красвітна

Судді О.В. Агєєв

Л.П. Никифоряк