Рішення від 07 вересня 2026 р. у справі №947/14377/26 — Хаджибейський районний суд міста Одеси

ХАДЖИБЕЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ__ __ ____

Справа №947/14377/26

Пр. №2/521/7103/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 року м. Одеса

Хаджибейський районний суд міста Одеси в складі:

головуючого – судді Сегеди О.М.,

при секретарі – Вороні А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі цивільну справу за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області до ОСОБА_1 про стягнення надміру виплачених бюджетних коштів,

встановив:

У квітні 2026 року Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області звернулось до Київського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_1 , посилаючись на те, що він з 23 серпня 2016 року перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - Головне управління ПФУ в Одеській області) та отримує пенсію за вислугу років, призначену відповідно до Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VІІ (далі-Закон №1697-VІІ) розмір якої з 01 грудня 2022 року складав -20930,00 грн., з 01 березня 2024 року – 23610,00 грн.

Зазначив, що згідно трудовій книжці ОСОБА_1 працював на посадах в органах прокуратури та на підставі наказу керівника Одеської обласної прокуратури №2172 к від 28 вересня 2020 року був звільнений з посади прокурора згідно п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прократуру».

Вказував, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17 липня 2023 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2023 року ОСОБА_1 було поновлено на посаді прокурора з 03 жовтня 2020 року.

В результаті перерахунку пенсії з 16 листопада 2023 року розмір пенсії ОСОБА_1 склав: з 16 листопада 2023 року – 4310,97 грн.; з 01 березня 2024 року -4654,12 грн.; з 01 березня 2025 року -5189,34 грн.

Таким чином, за період з 16 листопада 2023 року по 30 листопада 2025 року по о/р НОМЕР_1 у ОСОБА_1 виникла переплата пенсії у розмірі 451423,10 грн.

Головним управлінням ПФУ в Одеській області було прийнято рішення №4834 від 30 грудня 2025 року про прийняття переплати на облік, про що ОСОБА_1 було повідомлено листом №1500-0404-8/203 від 01 січня 2026 року з проханням надати заяву щодо згоди на утримання переплати з пенсії або повернути кошти самостійно на рахунок Пенсійного фонду України. Однак, до теперішнього часу зазначена сума відповідачем не повернута, а порушені права Головного управління ПФУ в Одеській області залишилися невідновленими, тому виникла необхідність вжити заходи для вирішення спірного питання саме в судовому порядку.

Посилаючись на порушення прав, позивач просив суд стягнути з відповідача на користь Головного управління ПФУ в Одеській області суму надміру виплаченої пенсії у розмірі 451423,10 грн.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 15 травня 2026 року вищевказану справу було передано на розгляд Хаджибейського районного суду м. Одеси за підсудністю (а.с.30).

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями Хаджибейського районного суду м. Одеси від 11 червня 2026 року справу передано на розгляд судді Сегеді О.М.

Справа отримана суддею 12 червня 2026 року.

Ухвалою Хаджибейського районного суду м. Одеси від 12 червня 2026 року було відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання (а.с.35).

Представник позивача, діючий за довіреністю в порядку передоручення від 02 жовтня 2024 року, в судове засідання не з`явився, про час і місце судового розгляду був повідомлений відповідно до вимог ст.128 ЦПК України, надав заяву про підтримання позовних вимог та просив суд розглянути справу за його відсутністю (а.с.37,39).

Відповідач в судове засідання не з`явився, про час і місце судового розгляду був повідомлений відповідно до вимог ст.128 ЦПК України (а.с.38,41).

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, закріплено право кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку. Тобто зловживання процесуальними правами, спрямоване на свідоме невиправдане затягування судового процесу, порушує права інших учасників цього процесу та вимоги названих Конвенції та Кодексу.

Ратифікуючи зазначену Конвенцію Україна взяла на себе зобов`язання гарантувати кожній особі права та свободи, закріплені в Конвенції, включаючи право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку.

З аналізу зазначених норм Конвенції та практики Європейського суду слідує, що питання про порушення статті 17 Конвенції, яка закріплює один із основоположних принципів Конвенції – принцип неприпустимості зловживання правами, може поставати лише у сукупності з іншою статтею Конвенції, положення якої у конкретному випадку дають підстави для висновку про зловживання особою наданим їй правом.

У справах «Рябих проти Росії» (заява № 52854/99, рішення від 24 липня 2003 року, пункт 52) та «Пономарьов проти України» (заява № 3236/03 від 03 квітня 2008 року, пункт 40) Європейський суд з прав людини зазначив, що сторона, яка приймає участь у судовому процесі, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнова проти України»).

У зв`язку з неявкою відповідача та неповідомленням про поважні причини такої неявки в судове засідання, в порядку статті 280 ЦПК України, суд вважає можливим провести розгляд справи у відсутності відповідача та ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст. 223 ЦПК України.

Згідно ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши і оцінивши надані докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно.

Відповідно до ч. 2 даної статті положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. З приписів ч. 2 ст. 1214 ЦК України, глави 13 ЦК України (зокрема ст.ст. 179, 181, 190, 192 ЦК України) випливає, що норми ст. 13ЦК України повною мірою стосуються і випадків безпідставного набуття або збереження грошей.

Відповідно до ст. 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 23 серпня 2016 року перебуває на обліку в Головному управлінні ПФУ в Одеській області та отримує пенсію за вислугу років, призначену відповідно до Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VІІ, розмір якої з 01 грудня 2022 року складав -20930,00 грн., з 01 березня 2024 року – 23610,00 грн. (а.с.18)

Встановлено, що ОСОБА_1 працював на посадах в органах прокуратури та на підставі наказу керівника Одеської обласної прокуратури №2172 к від 28 вересня 2020 року був звільнений з посади прокурора згідно п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прократуру», що підтверджується трудовою книжкою (а.с.8-13).

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17 липня 2023 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2023 року ОСОБА_1 було поновлено на посаді прокурора з 03 жовтня 2020 року(а.с.17).

В результаті перерахунку пенсії з 16 листопада 2023 року розмір пенсії ОСОБА_1 склав: з 16 листопада 2023 року – 4310,97 грн.; з 01 березня 2024 року -4654,12 грн.; з 01 березня 2025 року -5189,34 грн. (а.с.22-24).

Таким чином, по о/р НОМЕР_1 у ОСОБА_1 виникла переплата пенсії у розмірі 451423,10 грн. за період з 16 листопада 2023 року по 30 листопада 2025 року (а.с.19).

Головним управлінням ПФУ в Одеській області було прийнято рішення №4834 від 30 грудня 2025 року про прийняття переплати на облік та надіслано листа від 01 січня 2026 року №1500-0404-8/203, в якому повідомлено про виявлену переплату з проханням надати заяву щодо згоди на утримання переплати з пенсії або повернути кошти самостійно на рахунок Пенсійного фонду України (а.с.15-16,25).

Отже, відповідач отримав пенсійну виплату на загальну суму 451423,10 грн. за період з 16 листопада 2023 року по 30 листопада 2025 року. без достатньої на те правової підстави.

З матеріалів справи вбачається, що станом на дату подання позову до суду, відповідач у добровільному порядку надміру отриману суму допомоги у розмірі 451423,10 грн. не повернув.

Статтею 1166 ЦК України визначено, що шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Отже особа, яка внаслідок правомірних або неправомірних дій або подій безпідставно збагатилася в результаті невигідних наслідків для іншої особи, зобов`язана повернути безпідставно набуте майно цій особі.

Будь-яке збагачення визнається безпідставним, якщо особа, що збагатилася, не мала права, а збагачення за рахунок потерпілого, або в разі, коли потерпілий не погоджувався на настання не вигідних для себе наслідків. Не має права на збагачення особа, що отримала його за недійсним актом, судовим рішенням або недіючою нормою права. Збагачення є безпідставним, і якщо потерпілий сам надав його для мети, що не була досягнута, або з очікуванням, яке не справдилося.

Частинами 2, 3 ст. 1212 ЦК України визначено, що положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Для виникнення зобов`язань із повернення безпідставно набутого майна необхідно, щоб майно було набуте або збережене безпідставно. Безпідставним є набуття або збереження, що не ґрунтується на законі, іншому правовому акті або правочині.

Набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо його правова підстава відпала згодом. Відпадіння правової підстави полягає у зникнення обставин, на яких засновувалась юридична обґрунтованість набуття (збереження) майна.

Одним із випадків відпадіння підстави набуття (збереження) може бути скасування вищою інстанцією рішення суду, що набуло чинності, або визнання судом таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису нотаріуса, на підставі якого було здійснено стягнення майна (коштів).

Верховний Суд у постанові від 08 вересня 2021 року у справі № 201/6498/20 зазначив, що особа, яка внаслідок правомірних або неправомірних дій або подій безпідставно набула майно в результаті невигідних наслідків для іншої особи, зобов`язана повернути таке майно цій особі на підставі ст. 1212 ЦК України. Будь-яке набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо особа, що збагатилася, не мала права на отримання майна за рахунок потерпілого, або у разі, коли потерпілий не погоджувався на настання не вигідних для себе наслідків. Не має права на збагачення особа, що отримала його за недійсним актом, судовим рішенням або недіючою нормою права. Збагачення є безпідставним, якщо потерпілий сам надав його для мети, що не була досягнена, або з очікуванням, яке не справдилося.

За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

На підставі ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладається у разі задоволення позову - на відповідача.

Судом встановлено, що судовий збір по справі складає 2662,40 грн., який підлягає стягненню із відповідача.

Керуючись ст. ст. 15, 16, 1212, 1215 ЦК України, ст.ст.10, 12, 19, 81, 141, 258-260, 263-265, 274-279, 280-284, 352 - 354 ЦПК України, суд,

вирішив:

Позов Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області до ОСОБА_1 про стягнення надміру виплачених бюджетних коштів - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на НОМЕР_3 через АТ «ОЩАДБАНК» МФО 300465, код ЄДРПОУ 00035323, місцезнаходження: м. Одеса, вул. Канатна, буд. 83, надміру виплачену суму пенсійних виплат у розмірі 451423 (чотириста п`ятдесят одна тисяча чотириста двадцять три) гривні 10 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , на користь держави суму судового збору у розмірі 2662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) гривень 40 копійок.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на заочне рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення суду набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення суду складено 08 вересня 2026 року.

Суддя: О.М. Сегеда