Рішення від 09 вересня 2026 р. у справі №183/3508/26 — Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 183/3508/26

№ 2/183/4618/26

10 вересня 2026 року м.Самар

Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Оладенко О.С.

за участю секретаря судового засідання – Павлюк А.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПОЗИКА» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПОЗИКА» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 (далі - відповідач, позичальник) про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ІРБІС» (позикодавцем) та відповідачем було укладено електронний кредитний договір № 23233268 від 28.10.2021, на виконання умов якого позичальнику було надано грошові кошти (кредит) зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами у розмірі та строки, встановлені договором. Даний договір був укладений в електронному вигляді з використанням електронного підпису з одноразовим ідентифікатором, відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».

У подальшому, 01 вересня 2025 року, між ТОВ «ФК «ІРБІС» та ТОВ «ФК «ПОЗИКА» було укладено договір факторингу, відповідно до умов якого до ТОВ «ФК «ПОЗИКА» перейшло право вимоги заборгованості за вказаним кредитним договором.

Первісний кредитор свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, надавши відповідачеві кредитні кошти. Відповідач свої зобов`язання за кредитним договором не виконала, у зв`язку з чим має заборгованість у розмірі 23 075,00 грн, яка складається з наступного: 6 500,00 грн - заборгованість за тілом кредиту; 16 575,00 грн - заборгованість за відсотками. Тому позивач просить стягнути з відповідача зазначену суму заборгованості, а також судові витрати, що складаються з судового збору та витрат на правничу допомогу у сумі 5 500,00 грн.

Ухвалою суду від 20.04.2026 відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін та надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.

Від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому вона вказувала на недоведеність позивачем факту укладення між сторонами кредитного договору та факту надання їй кредитних коштів. Вимогу про стягнення відсотків у розмірі 16 575,00 грн вважає несправедливою, завищеною та такою, що суперечить законодавству про захист прав споживачів. Посилаючись на надмірність нарахованих відсотків порівняно з основною сумою боргу, просила суд зменшити розмір відсотків за користування кредитними коштами, а також зауважила щодо непропорційності заявлених витрат на правничу допомогу.

Представником позивача подано відповідь на відзив, у якій він заперечив проти доводів відповідача, зазначивши, що кредитний договір укладений на засадах свободи договору, відповідач була ознайомлена з усіма його умовами та добровільно погодилася на них, підписавши договір електронним підписом. Нараховані відсотки відповідають умовам укладеного договору, а розмір витрат на правничу допомогу є обґрунтованим і підтвердженим документально, у зв`язку з чим просив позов задовольнити у повному обсязі.

У судове засідання представник позивача не з`явився, подав заяву про розгляд справи без його участі, у якій позовні вимоги повністю підтримав з урахуванням обставин, викладених у відповіді на відзив.

Відповідачка у судовому засіданні визнала факт укладення кредитного договору та отримання кредитних коштів, а позовні вимоги визнала частково в частині тіла кредиту з підстав, викладених у поданому відзиві, пояснивши, що розмір нарахованих відсотків є надмірним та ставить її у скрутне становище.

Суд, вислухавши пояснення відповідача, дослідивши надані докази у їх сукупності, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини, що виникли між сторонами.

28 жовтня 2021 року між ТОВ «ФК «ІРБІС» та ОСОБА_3 , яка у подальшому змінила прізвище на « ОСОБА_4 », було укладено електронний кредитний договір № 23233268.

Відповідно до п. 3.1 даного Договору Товариство надає Кредит Клієнту у розмірі 6 500,00 грн з оплатою по процентній ставці, що вираховується в наведеному графіку згідно з п. 3.2 Договору, а Клієнт зобов`язується повернути Кредит та сплатити передбачені цим Договором проценти у строки та на умовах даного Договору.

Згідно з п. 3.2 Договору (Графік, порядок та умови надання кредиту) за користування кредитом Клієнт зобов`язаний сплатити Товариству стандартну процентну ставку у розмірі 3 %. Стандартна процентна ставка застосовується у межах строку, визначеного у п. 4.2 цього Договору та у межах нового стандартного періоду строку кредитування, якщо відбулось продовження строку кредитування за ініціативою Клієнта.

При цьому згідно з п.п. 3.2.1, 3.2.2 п. 3.2 Договору сторонами узгоджено наступні періоди та процентні ставки за користування кредитними коштами:

пільговий період строком 30 календарних днів з 28.10.2021 по 27.11.2021 - пільгова процентна ставка (знижка) у розмірі 2.5 %;

стандартний період строком 60 календарних днів з 28.11.2021 по 26.01.2022 - стандартна процентна ставка у розмірі 3 %.

На підставі договору факторингу від 01 вересня 2025 року, укладеного між ТОВ «ФК «ІРБІС» та ТОВ «ФК «ПОЗИКА», право вимоги заборгованості за вказаним кредитним договором № 23233268 від 28.10.2021 року перейшло до ТОВ «ФК «ПОЗИКА».

Первісний кредитор свої зобов`язання за договором виконав, надавши відповідачу кредит у сумі 6 500,00 грн, що підтверджується випискою АТ «Сенс Банк» та не заперечується відповідачем. У свою чергу відповідач всупереч чинному законодавству та умовам договору, належним чином покладені на неї обов`язки перед позивачем не виконала, порушила умови кредитного договору.

Вирішуючи спір, суд враховує наступні положення законодавства, що регулює спірні правовідносини.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Щодо доводів відзиву про недоведеність факту укладення кредитного договору та надання кредитних коштів, суд зазначає, що в ході судового розгляду відповідач визнала факт укладення електронного кредитного договору № 23233268 від 28.10.2021 року та факт отримання кредитних коштів у розмірі 6 500,00 грн, у зв`язку з чим визнала позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу (тіла кредиту). Окрім того, факт укладення правочину із застосуванням одноразового ідентифікатора та факту перерахування коштів підтверджується наданими позивачем письмовими доказами та банківською випискою.

Непогашення відповідачем заборгованості за кредитним договором свідчить про порушення нею його умов, а також вимог ст. 525 ЦК України, які встановлюють неприпустимість односторонньої відмови від виконання зобов`язань.

Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Враховуючи вищевикладене, відповідач істотно порушила умови кредитного договору, ст. 526, 527, 530, 1048, 1050, 1054 ЦК України, в зв`язку з чим утворилась заборгованість, відтак, позовні вимоги в частині заборгованості за тілом кредиту підлягають задоволенню.

Разом з тим, суд не погоджується зі складеним позивачем розрахунком кредитної заборгованості з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Оцінюючи доводи відповідача, викладені у відзиві щодо зменшення суми відсотків, суд зазначає, що відповідач, як пересічний споживач кредитних послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не змогла ефективно здійснити свої права бути поінформованою про дійсні умови кредитування, які викладені в декількох значних за об`ємом документах, які не містять прозорості та зрозумілості, зокрема щодо дійсного періоду та розміру нарахувань за кредитом. А тому на думку суду, укладення відповідачем договору перетворюється на непомірний тягар для відповідача, як споживача та джерело отримання невиправданих прибутків кредитором.

Таким чином, суд вважає, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюються на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Первісний кредитор, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не могла оцінити належно.

Крім того, з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Пунктами 1.2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору.

Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248 споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абз. 3 пп. 3.2 п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

Умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками фізичними особами.

Такого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19 (провадження № 61-1602св20).

Також, відповідно до постанови Великої палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Відповідно до пункту 8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика палата Верховного Суду дійшла до висновку, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Отже, положення кредитного договору щодо відсоткової ставки не відповідає загальним засадам цивільного законодавства про договір щодо справедливості, добросовісності, розумності його умов, у зв`язку з чим доводи позивача, викладені у відповіді на відзив, судом відхиляються.

Таким чином, суд приходить до висновку про зменшення розміру відсотків за користування кредитом з 16 575,00 грн до 6 500,00 грн.

Таким чином, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову шляхом стягнення заборгованості у загальному розмірі 13 000,00 грн, яка складається з наступного: 6 500,00 грн - заборгованість за тілом кредиту; 6 500,00 грн - заборгованість за відсотками.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат між сторонами суд виходить із положень ч. 1 ст. 141 ЦПК України, де зазначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Позивачем заявлено позовні вимоги на суму 23 075,00 грн, з яких задоволено вимоги на суму 13 000,00 грн, тому з відповідача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору пропорційно до задоволеної частини позовних вимог.

Щодо стягнення із відповідача витрат за надання професійної правничої допомоги суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).

Статтею 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов`язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов`язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов`язана зі справою.

Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно з ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

На підтвердження обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості у вказаній справі представник позивача надав копії відповідних документів.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат та визначаючи розмір витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з принципів співмірності, розумності судових витрат та враховує характер правовідносин, обсяг наданих адвокатом послуг позивачу, складність справи, яка визнана судом як незначної складності та розглядалась у спрощеному провадженні з викликом сторін, необхідність процесуальних дій сторони, реальність наданих адвокатських послуг, подання заяви про розгляд справи без участі представника позивача, незмінність правової позиції позивача протягом розгляду справи, заперечення відповідача щодо їх розміру, та дійшов висновку про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача з 5 500,00 грн до 2 000,00 грн.

Можливість суду за власною ініціативою здійснювати розподіл судових витрат із врахуванням зазначених вище та інших критеріїв підтверджується судовою практикою суду касаційної інстанції, що випливає, зокрема, із постанов Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц), від 30.09.2020 у справі № 201/14495/16-ц, від 18.02.2022 у справі № 925/1545/20, від 08.09.2021 у справі № 206/6537/19, від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, від 22.05.2024 у справі № 205/5969/15-ц, від 17.04.2024 у справі № 756/6927/20.

На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 12, 13, 76-82, 89, 141, 223, 263, 265 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПОЗИКА» - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПОЗИКА» заборгованість за кредитним договором у розмірі 13 000,00 грн (тринадцять тисяч гривень 00 копійок), з яких: 6 500,00 грн - заборгованість за тілом кредиту; 6 500,00 грн - заборгованість за відсотками.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПОЗИКА» витрати по сплаті судового збору в сумі 1 705,79 грн та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 2 000,00 грн, а разом - 3 705,79 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення скороченого (вступної та резолютивної частини) рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

Учасники справи:

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПОЗИКА», місцезнаходження: 07406, Київська область, м.Бровари, вул.Симона Петлюри, 21/1, код ЄДРПОУ 39433634;

відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 ; адреса проживання/перебування згідно з довідкою ВПО: АДРЕСА_2 .

Повне судове рішення складено і підписано 10 вересня 2026 року .

Суддя Оладенко О.С.