Рішення від 09 вересня 2026 р. у справі №175/12305/25 — Дніпровський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 175/12305/25

Провадження № 2/175/2410/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 вересня 2026 року Дніпровський районний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючої судді Озерянської Ж.М.

з участю секретаря Рожкової Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у с-щі Слобожанське цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: орган опіки та піклування адміністрації Шевченківського району Дніпровської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Дніпровського районного суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: орган опіки та піклування адміністрації Шевченківського району Дніпровської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що він перебував у шлюбі з ОСОБА_2 , у шлюбі народилася донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . У 2016 році шлюб з ОСОБА_2 розірвано, після розірвання шлюбу донька залишилася проживати з ним та перебуває на його повному утриманні, що підтверджується наданими суду доказами, зокрема Розпорядженням голови адміністрації Шевченківського району Дніпровської міської ради №207-Р від 17 жовтня 2023 року про визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з батьком ОСОБА_1 . Зазначає про необхідність встановлення факту що він самостійно виховує та утримує дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Встановлення такого факту необхідно зокрема для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації згідно зі ст. 22,23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

ОСОБА_1 та його представник у судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили суд встановити факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 самостійно виховує та утримує доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

ОСОБА_2 надала суду заяву про слухання справи за її відсутності. Відповідно до нотаріально посвідченої заяви підтверджує факт проживання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з батьком ОСОБА_1 . Зазначає, що ОСОБА_1 самостійно у повному обсязі утримує та забезпечує неповнолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 всім необхідним.

Представник органу опіки та піклування адміністрації Шевченківського району Дніпровської міської ради Івчик В.А. в судовому засіданні надала пояснення зі слів неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про те, що неповнолітню дитину забезпечує батько. Дитина не має бажання на спілкування з матір`ю.

Представник ІНФОРМАЦІЯ_4 надала суду заяву про слухання справи за відсутності представника ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Заслухавши думку сторін, допитавши свідків,дитину,дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, повно та всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи по суті, суд прийшов до наступного висновку.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, не визнання або оспорювання.

Судом встановлено, що 24 вересня 2010 року у відділі реєстрації актів цивільного стану Краматорського міського управління юстиції Донецької області, актовий запис №712 було зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

У шлюбі народилася донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (свідоцтво про народження серія НОМЕР_1 видане відділом державної реєстрації актів цивільного стану Краматорського міського управління юстиції у Донецькій області).

Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 13 жовтня 2016 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 – розірвано. Рішення суду про розірвання шлюбу набрало законної сили 25 жовтня 2016 року.

Позивач у судовому засіданні акцентував увагу суду на ту обставину, що після розірвання шлюбу донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 залишилася проживати з ним.

Згідно Довідки №1241-5002516089 від 18 січня 2023 року про взяття на облік внутрішньо-переміщеної особи, ОСОБА_1 є внутрішньо-переміщеною особою та має фактичне місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 також є внутрішньо-переміщеною особою та має фактичне місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Довідкою №1241-5002516133 від 18 січня 2023 року про взяття на облік внутрішньо-переміщеної особи.

Факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 за однією адресою підтверджується і Актом обстеження житлово-побутових умов від 08 лютого 2023 року.

Розпорядженням голови адміністрації Шевченківського району Дніпровської міської ради №113-Р від 17 серпня 2023 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 надано статус дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів.

Розпорядженням голови адміністрації Шевченківського району Дніпровської міської ради №207-Р від 17 жовтня 2023 року визначено місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з батьком ОСОБА_1 .

Рішенням Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 19 жовтня 2023 року стягнуто з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , місце роботи Комунальне некомерційне підприємство «Міська лікарня №3» Краматорської міської ради) аліменти на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 ) на утримання неповнолітньої дитини – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , у розмірі 3500,00 грн., починаючи з дня подачі позову – з 14.09.2023 року і до досягнення дитиною повноліття.

Позивач у судовому засіданні зазначив, що рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 19 жовтня 2023 року ним не було пред`явлено до виконання і наразі аліменти з ОСОБА_2 на його користь за вказаним рішенням суду не стягуються.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 суду пояснили, що їм відомо, що ОСОБА_1 самостійно у повному обсязі утримує та забезпечує неповнолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Матір дитиною не цікавиться. Дитина проживає з батьком.

Допитана в судовому засіданні неповнолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 підтвердила ту обставину, що вона проживає разом з батьком, який її і утримує. З матір`ю майже не спілкується.

Відповідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суди повинні дослідити обставини справи. Тобто повинні бути законні підстави для задоволення позову (Постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 675/2136/19 (провадження №61-2251св22)).

З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин і оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі (подібний висновок міститься в ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 15 березня 2023 року в справі № 726/2166/19 та від 13 липня 2023 року в справі № 922/5158/21).

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 Сімейного кодексу України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо утримання дитини, то факт одноосібного утримання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з утримання дитини.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20 (провадження № 61- 3438сво21) зазначено, що: «предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. З урахуванням викладеного, відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.

Відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 13/51-04, провадження № 12-67гс19, прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання.

За відсутності спору між батьками дитини щодо її виховання та утримання й визначення законодавством встановлення такого факту в судовому порядку, суд, оцінюючи доводи і докази, які підтверджують факт самостійного виховання особою дитини, досліджує обставини (події) у конкретних життєвих ситуаціях.

В даному випадку фактично спір відсутній, оскільки відповідачка у повній мірі погоджується з доводами позивача, зокрема що позивач самостійно виховує та утримує дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України сім`я передбачено, що дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим врахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

У частині першій статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

У статті 141 СК України встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно з частиною другою статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин першої–четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Зазначена норма права дає підстави для висновку про те, що предметом договору є порядок здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Отже, навіть якщо один з батьків проживає окремо від дитини, він повинен здійснювати батьківські права та виконувати обов`язки.

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.

У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

З настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються відповідними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або у певному обсязі припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, з огляду на які обсяг прав матері обмежується або припиняється. Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені тільки актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один з батьків самостійно їх виконує (див.: пункти 73–74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22, провадження № 14-132цс23).

Норми СК України не встановлюють підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само, як визначена частиною першою статті 15 СК України невідчужуваність сімейних обов`язків свідчить про неможливість повної відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо утримання дитини.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Доведення факту самостійного виховання дитини батьком пов`язане із встановленням обставин щодо невиконання матір?ю батьківських обов`язків стосовно дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним з батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Такий факт одноосібного (самостійного) виховання дитини одним з батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, у тому числі на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, оскільки у такому випадку завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.

Аналогічні правові висновки, викладені у Постанові Верховного Суду у постанові від 06 травня 2026 року у справі №686/26736/25.

Позивач просить встановити факт самостійного виховання дитини. Заявлені вимоги пов`язані з доведенням існування підстав для визнання (підтвердження) за ним певного соціально-правового статусу – особи, яка самостійно виховує дитину, і можливістю у зв`язку з цим отримати відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації згідно зі ст. 22,23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», про що прямо вказано у позовній заяві.

Згідно з правовими висновками, викладеними у Постанові Верховного Суду у постанові від 06 травня 2026 року у справі №686/26736/25, встановлення такого факту (самостійного виховання дитини саме батьком) може мати негативні наслідки для матері дитини, а також потребують дослідження й врахування інтереси дитини.

Удосконалюючи законодавство в умовах режиму воєнного стану, законодавець передбачив установлення факту самостійного виховання та утримання дитини як підставу для отримання відстрочки від мобілізації та/або звільнення з військової служби та чітко визначив порядок його встановлення виключно в судовому порядку, що унеможливлює встановлення такого юридичного факту в позасудовому порядку будь-яким іншим органом влади.

У такий спосіб законодавцем установлено судовий контроль задля дотримання балансу між інтересами дитини, яка може залишитися без батьківського піклування, особи (батька чи матері щодо здійснення піклування) та народу України в особі держави в розумінні статті 65 Конституції України. Тобто встановлення юридичного факту як підстава для отримання відстрочки від мобілізації та/або звільнення з військової служби здійснюється безпосередньо судом.

Факт, який просить встановити позивач, за своєю суттю зводиться до визнання судом (документування) тієї обставини, що батько виконує свої батьківські обов`язки щодо своєї доньки, тоді як законодавством не передбачено окремого встановлення такого факту.

Отже, встановивши, що підстави для задоволення позову відсутні, суд відмовляє у задоволенні позову.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Щодо розподілу судових витрат пов`язаних з розглядом справи, то вони, відповідно до п.2 ч.2 ст.141 ЦПК України, у разі відмови у задоволенні позову, покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 7, 141, 150, 153, 155 СК України, ст. ст. 2, 3, 4, 6, 9, 18, 76, 81, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 352, 354, 355 ЦПК України, суд-

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: орган опіки та піклування адміністрації Шевченківського району Дніпровської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини – відмовити .

Судові витрати віднести за рахунок позивача.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Суддя Озерянська Ж.М.