Вирок від 09 вересня 2026 р. у справі №199/13470/26 — Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра

Справа № 199/13470/26

(1-кп/199/1422/26)

В И Р О К

іменем України

10 вересня 2026 року м. Дніпро

Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра у складі:

Головуючий – суддя ОСОБА_1

За участі секретаря судового засідання ОСОБА_2

прокурора ОСОБА_3

обвинуваченого ОСОБА_4

захисника ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань під № 62025170030022017, за обвинуваченням:

ОСОБА_6 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в сел. Любимівка, Вишгородського р-ну, Київської обл., громадянина України, з середньою спеціальною освітою, холостого, військовослужбовця військової служби за контрактом військової частини НОМЕР_1 у військовому званні «солдат», раніше судимого 19 грудня 2024 року Вишгородським районним судом Київської області за ч. 5 ст. 407, ч. 4 ст. 185, ч. 1 ст. 70 КК України до 5 років 6 місяців позбавлення волі, звільненого від відбування покарання 25 червня 2025 року на підставі ст. 81-1 КК України умовно достроково для проходження військової служби, невідбутий строк 4 роки 3 місяці 7 днів, зареєстрованого та фактично мешкав за адресою: АДРЕСА_1 ,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України,

В С Т А Н О В И В:

Солдат ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем військової служби під час мобілізації за контрактом, який перебуває на посаді стрільця 2 штурмового спеціалізованого відділення 2 штурмового спеціалізованого взводу 2 штурмової спеціалізованої роти штурмового спеціалізованого батальйону (ШКВАЛ) військової частини НОМЕР_1 у військовому званні «солдат», діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою тимчасово ухилитися від військової служби, в умовах воєнного стану, з мотивів небажання переносити труднощі військової служби через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов`язків, в порушення вимог ст. ст. 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. ст. 1,2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст. ст. 9, 11, 12, 14, 16, 127, 128, 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, достовірно знаючи, що він є військовослужбовцем і повинен проходити військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , незаконно припинив виконувати свій конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, незалежності, територіальної цілісності України та, не одержавши відповідних дозволів (наказів) начальників (командирів), які за законодавством уповноважені надавати такі дозволи (накази), 20 липня 2025 року самовільно залишив пункт тимчасового розташування підрозділу військової частини НОМЕР_1 , який розташований в населеному пункті АДРЕСА_2 (більш детальна адреса не підлягає розголошенню в умовах воєнного стану), та проводив час на власний розсуд, не пов`язуючи його із виконанням обов`язків з військової служби, та був незаконно відсутній на службі до 07 липня 2026 року.

ОСОБА_4 в судовому засіданні свою вину у вчиненні зазначеного кримінального правопорушення за обставин, викладених вище, визнав повністю, та показав, що дійсно з червня 2025 року проходив службу за контрактом на посаді стрільця 2 штурмового спеціалізованого відділення 2 штурмового спеціалізованого взводу 2 штурмової спеціалізованої роти штурмового спеціалізованого батальйону (ШКВАЛ) військової частини НОМЕР_1 . 20 липня 2025 року він виходив з позиції і через нестерпні умови несення служби самовільно залишив пункт тимчасового розташування підрозділу військової частини, який був розташований в населеному пункті АДРЕСА_2 , та поїхав додому. Дозволу на це у командування він не питав. Затриманий був 08 липня 2026 року. Визнає, що таким чином самовільно залишив місце служби. У вчиненому щиросердно розкаюється.

Окрім підтвердження обвинуваченим фактичних обставин вчинення інкримінованих йому кримінальних правопорушень, винуватість ОСОБА_4 повністю доведена сукупністю досліджених в судовому засіданні доказів.

До матеріалів кримінального провадження долучено копію військово облікового документа ОСОБА_4 , виданого ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також контракту про проходження ОСОБА_4 військової служби у Збройних силах України на посадах рядового складу, укладений ОСОБА_4 з командиром військової частини НОМЕР_1 .

З витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 188 від 05 липня 2025 року вбачається, що з 05 липня 2025 року зараховано в списки особового складу військової частини та на всі види забезпечення стрільця 2 штурмового спеціалізованого відділення 2 штурмового спеціалізованого взводу 2 штурмової спеціалізованої роти штурмового спеціалізованого батальйону (ШКВАЛ) військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_4 .

За рапортом командира 2 штурмової спеціалізованої роти штурмового спеціалізованого батальйону (ШКВАЛ) військової частини НОМЕР_1 , 20 липня 2025 року близько 15:30 год під час перевірки особового складу 2 штурмової спеціалізованої роти в пункті тимчасового розташування підрозділу ( АДРЕСА_3 ) було виявлено відсутність солдата ОСОБА_4 , який самовільно залишив тимчасової пункт дислокації підрозділу, нікого не попередивши, без зброї.

До матеріалів кримінального провадження долучено акт службового розслідування по військовій частині НОМЕР_1 від 20 серпня 2025 року для встановлення причин та обставин факту самовільного залишення місця несення служби 20 липня 2025 року ОСОБА_4 .

За протоколом затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, ОСОБА_4 затримано в порядку п. 6 ч. 1 ст. 615 КПК України 08 липня 2026 року.

Всі докази, покладені судом в обґрунтування винуватості ОСОБА_4 , визнаються судом належними, допустимими і достовірними, оскільки отримані з передбачених законом джерел, у передбачений законом спосіб, зафіксовані у належній процесуальній формі.

Такі докази поза всяким розумним сумнівом достатньо доводять винуватість ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення в обсязі обвинувачення, яке було підтримане прокурором, і суд кваліфікує дії обвинуваченого за ч. 5 ст. 407 КК України як самовільне залишення місця служби військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.

Відповідно до ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Згідно зі ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчиненню нових кримінальних правопорушень. При цьому під час вибору заходу примусу суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного й обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. З огляду на принципи справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання має бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Визначаючи покарання ОСОБА_4 , суд враховує характер і ступінь тяжкості скоєного кримінального правопорушення, яке є тяжким, умисним, закінченим злочином, тривалість відсутності ОСОБА_4 за місцем служби, та причини, які спонукали його до цього, обставини вчинення кримінального правопорушення, характер та ступінь тяжкості наслідків правопорушення, відомості про особу обвинуваченого.

Останній є особою раніше судимою за вчинення умисних злочинів, зокрема і аналогічного злочину, має постійне місце проживання, новий злочин вчинив в період умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, за місцем служби характеризується задовільно, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває.

Обставиною, що пом`якшує покарання ОСОБА_4 , суд визнає щире каяття.

На обставини, що обтяжують покарання обвинуваченому, сторона обвинувачення не посилається і такі обставини судом у межах висунутого обвинувачення не встановлені.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що покаранням, необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого, попередження вчиненню нових кримінальних правопорушень як самим обвинуваченим, так і іншими особами, є покарання у виді позбавлення волі в межах санкції відповідної статті Особливої частини КК України, оскільки підстави для призначення покарання більш м`якого, ніж передбачено законом, судом не встановлені і саме таке покарання буде необхідним та достатнім для його виправлення, досягнення інших цілей покарання, буде відповідати тяжкості правопорушення, не буде становити «особистий надмірний тягар для особи» та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства і вимогами захисту основоположних прав особи.

До матеріалів кримінального провадження долучено копію вироку Вишгородського районного суду Київської області від 19 грудня 2024 року, яким ОСОБА_4 за ч. 5 ст. 407, ч. 4 ст. 185 КК України засуджено до 5 років 6 місяців позбавлення волі, а також копію ухвали Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 25 червня 2025 року,за якою ОСОБА_4 на підставі ст. 81-1 КК України звільнено від відбування вказаного покарання умовно достроково для проходження військової служби, невідбутий строк 4 роки 3 місяці 7 днів.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 81-1 КК України, у разі вчинення особою, до якої було застосовано умовно-дострокове звільнення від відбування покарання для проходження військової служби за контрактом, протягом невідбутої частини покарання нового кримінального правопорушення суд призначає такій особі покарання за правилами, передбаченими статтями 71 і 72 цього Кодексу.

З урахуванням викладеного, оскільки новий злочин вчинений обвинуваченим в період умовно-дострокового звільнення від відбування покарання для проходження військової служби за контрактом, остаточне покарання ОСОБА_4 за сукупністю вироків підлягає призначенню на підставі ст. 71 КК України, шляхом часткового приєднання до покарання за цим вироком невідбутої частини покарання за попереднім вироком.

Запобіжний захід обвинуваченому у виді тримання під вартою до набрання вироком законної сили слід залишити без змін, оскільки тяжкість та підвищена суспільна небезпека вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, встановлені судом відомості про особу обвинуваченого, з урахуванням виду та розміру призначеного йому покарання, дають підстави вважати можливим ухилення від суду.

Згідно з вимогами ч. 5 ст. 72 КК України попереднє ув`язнення підлягає зарахуванню у строк покарання обвинуваченому з розрахунку день за день, у зв`язку з чим строк відбування покарання ОСОБА_4 слід обраховувати з 08 липня 2026 року (дня затримання).

Керуючись ст.ст. 7-29, 94, 368, 374 КПК України,

У Х В А Л И В:

ОСОБА_6 визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років.

На підставі ст. 71 КК України, до призначеного за цим вироком покарання частково, у виді 1 (одного) року позбавлення волі, приєднати невідбуту частину покарання за вироком Вишгородського районного суду Київської області від 19 грудня 2024 року і остаточно призначити ОСОБА_4 до відбування покарання за сукупністю вироків у виді позбавлення волі строком на 6 (шість) років.

До набрання вироком законної сили продовжитидію раніше обраного ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді тримання під вартою у Державній установі «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)», а строк відбування покарання обраховувати з 08 липня 2026 року.

Вирок може бути оскаржений шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду через Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра протягом тридцяти днів з дня проголошення, а обвинуваченим, який утримується під вартою – з моменту вручення копії вироку.

Вирок набирає законної сили після закінчення зазначеного строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору. Інші учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду за їх зверненням.

Головуючий:

10.09.2026