Рішення від 10 вересня 2026 р. у справі №738/1325/26 — Менський районний суд Чернігівської області

Справа № 738/1325/26

№ провадження 2/738/657/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 вересня 2026 року місто Мена

Менський районний суд Чернігівської області у складі:

головуючого – судді: Савченка О.А.,

з участю

секретаря: Лях Н.М.,

позивача: ОСОБА_1 ,

відповідача: ОСОБА_2 ,

представника відповідача: ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком та вселення, -

В С Т А Н О В И В:

1. Стислий виклад позиції та заперечень сторін.

В червні 2026 року ОСОБА_1 , звернувся до суду із позовною заявою до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком та вселення. Позовні вимоги мотивує наступним. Так, рішенням Менського районного суду від 30.05.2025 здійснено поділ спільного майна подружжя між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 . За позивачем визнано право власності на частину земельної ділянки та частину житлового будинку з господарськими будівлями, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Вказане рішення набрало законної сили. Після набрання рішення законної сили відповідачка продовжує одноособово користуватися всім житловим будинком та чинить позивачу перешкоди у користуванні його частиною будинку.

Відповідач ОСОБА_2 подала до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначила, що позовні вимоги не визнає. Відповідачем не подано доказів, щодо вчинення нею перешкод позивачу у користуванні спільною земельною ділянкою та житловим будинком з надвірними будівлями та спорудами, а тому в його задоволенні просила відмовити.

2. Позиції учасників справи під час розгляду справи по суті.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, посилаючись на викладені в позовній заяві обставини.

Відповідачка та її представник проти задоволення позову заперечував, посилаючись на викладені у відзиві на позовну заяву обставини, просили відмовити в задоволенні позовних вимог.

3. Фактичні обставини справи, встановлені судом, зміст спірних правовідносин.

Суд встановив, що рішенням Менського районного суду Чернігівської області від 30 травня 2025 року в порядку поділу спільного майна подружжя за ОСОБА_1 визнано право власності на 1/2 частку житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ; визнано в порядку поділу спільного майна подружжя за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку земельної ділянки, площею 0,1 га, кадастровий номер земельної ділянки: 7423010100:01:003:0674, цільове призначення якої – для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна земельна ділянка), розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ; визнано в порядку поділу спільного майна подружжя за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частку житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ; визнано в порядку поділу спільного майна подружжя за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частку земельної ділянки, площею 0,1 га, кадастровий номер земельної ділянки: 7423010100:01:003:0674, цільове призначення якої – для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна земельна ділянка), розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 8-15).

Згідно з Витягами з Державного реєстру речових прав, право власності на частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами та на земельну ділянку, площею 0,1000 га, кадастровий номер 7423010100:01:003:0674, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_1 (а.с. 16-17).

4. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

У відповідності до частини першої та другої статті 355 ЦК України майно, що є у власності у двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам не праві спільної часткової або спільної сумісної власності.

Згідно частини першої статті 366 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного із них у праві власності є спільною частковою власністю.

За частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (пункт 3 частини першої).

У частині третій статті 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 12 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою та третьою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова ВС від 02.10.18 у справі № 910/18036/17).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Відповідно до частини першої та другої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79, 80 ЦПК України).

Згідно приписів статті 12, частини першої, п`ятої - сьомої, статті 81, частини першої статті 89 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У противному разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

З урахуванням наведеної вище сутності принципу змагальності, викладених норм матеріального права, що регулюють спірні відносини, стороною позивача на підтвердження позовних вимог не надано суду належних і достовірних доказів, які б вказували на те, що ОСОБА_2 чинить перешкоди ОСОБА_1 у користуванні спільною земельною ділянкою та спірним житловим будинком з надвірними будівлями та спорудами.

Таким чином, суд дійшов висновку, що заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги не обґрунтовані та такими, що не підлягають задоволенню.

На підставі наведеного, керуючись статтями 4, 12, 76-81, 141, 259, 263 - 265, 268 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком та вселення – відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду через Менський районний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий: О.А. Савченко