Рішення від 10 вересня 2026 р. у справі №591/7341/26 — Зарічний районний суд м. Сум

Суд: Зарічний районний суд м. Сум

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: факту смерті, з них:

Дата: 10 вересня 2026 р.

Справа: №591/7341/26

Суддя: Ніколаєнко О. О.

Справа № 591/7341/26

Провадження № 2-о/591/168/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 вересня 2026року

Зарічний районний суд м. Суми в складі:

головуючого судді Ніколаєнко О.О.,

за участю секретаря судового засідання Сухонос Є.О.,

заявника ОСОБА_1 ,

представника заявника ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу окремого провадження № 591/7341/26 за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Відділ реєстрації актів цивільного стану у місті Суми Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про встановлення факту смерті, -

В С Т А Н О В И В :

У червні 206 року заявниця звернулась до суду із заявою, мотивуючи її тим, що є донькою ОСОБА_3 . Наприкінці 2021 року її батько виїхав на територію рф та через повномасштабне вторгнення рф не зміг повернутисся на територію України. ІНФОРМАЦІЯ_1 батько помер на території рф. Після смерті батька відкрилась спадщина. Зареєструвати смерть батька у Державному реєстрі актів цивільного стану заявниця позбавлена можливості, оскільки документ про смерть виданий державою, з якою Україна припинила дипломатичні відносини та у зв`язку з відсутністю у неї оригіналу такого документу. Заявниця позбавлена можливості звернутися із заявою про видачі їй свідоцтва про смерть на території рф та апостилювання цього документа. Позбавлена можливості у позасудовому порядку засвідчити факт смерті батька.

Просить : встановити факт смерті громадянина України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у присілку Кабанівка Глушківського району Курської області, рф.

У наданому відзиві представник заінтересованої особи зазначив, що факт державної реєстрації смерті зареєстрований на території іншої держави, що підтверджується свідоцтвом про смерть. Наразі у відносинах з російською федерацією до документів, виданих на території цієї країни, при їх пред`явленні на території України передбачено застосування положень Конвенції 1961 року, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів та їх засвідчення апостилем згідно і з Конвенцією. Оскільки свідоцтво про смерть видане на підставі вимог чинного законодавства іноземної держави, на території якої помер батько заявника, підстави для встановлення факту смерті ОСОБА_3 та видачі повторного свідоцтва відсутні. Просить відмовити у задоволенні позову.

Ухвалою суду від 29.06.2026 відкрито провадження у справі та призначено судове засідання.

У судовому засіданні заявниця та її представник заяву підтримали із зазначених підстав. Додатково пояснили, що у батька заявниці на території рф у Курській області було майно, яке йому залишилось у спадок від його батьків. Він періодично їздив туди до війни. Під час війни не мав можливості повернутися на територію України. У травні 2026 року з батьком перервався зв`язок. Потім із нею зв`язались знайомі, які повідомили, що було знайдене тіло батька, його збили на автомобілі військовослужбовці армії рф. Труп рахувався як невпізнаний. Труп батька впізнали родичі з рф (племінниця батька з, що проживає у м. Курськ). Вона ж і поховала батька, надіслала заявниці у додаток Вотсап фото документів, що підтверджують смерть батька.

Батько за життя був співвласником квартири на території м. Суми. Ця квартира була пошкоджена внаслідок збройної агресії з боку рф. Заявниця не може оформити спадкових прав, отримати компенсацію за пошкоджене майно, оскільки не має свідоцтва про смерть батька. Оригіналу свідоцтва в неї нема. Сестра з м. Курську, яка має оригінал свідоцтва, відмовляється з особистих причин від спілкування з нею та пересилати оригінали документів. Зверталась до органів РАЦС у м. Суми щодо реєстрації смерті батька, їй було відмовлено. Зверталась до ряду нотаріусів з питання заведення спадкової справи, їй в усному порядку було відмовлено у прийнятті документів у зв`язку з відсутністю оригіналу свідоцтва про смерть.

У судове засідання представник заінтересованої особи не з`явився. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Надав заяву про розгляд справи без його участі.

Вивчивши матеріали справи, суд вважає, що заява підлягає задоволенню. Судом встановлено, що заявниця є донькою ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження та свідоцтва про шлюб.

Відповідно до копії свідоцтва про смерть ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у присілку Кабанівка Глушківського району Курської області рф. Свідоцтво видане 13.06.2026 органом РАЦС російської федерації (а.с. 6).

Заявницею надано копії:

- свідоцтва про поховання ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 на території рф. Свідоцтво видане ОСОБА_4 ;

- довідки про смерть , виданої органом РАЦС центрального округу м. Курська 23.06.2026, відповідно до якої ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 внаслідок множинних травм (велосепедист-водій, що постраждав від зіткнення з легковим автомобілем) (а.с. 10);

- копії медичного свідоцтва про смерть, виданого 03.06.2026 бюро судово-медичної експертизи у м. Курськ (а.с. 11-12).

ОСОБА_3 за життя був громадянином України, отримував пенсію на території України, його місце проживання було зареєстроване у АДРЕСА_1 , що підтверджується копіями паспорта, пенсійного посвідчення, довідок про реєстрацію місця проживання (а.с. 3,9-11).

За життя ОСОБА_3 на праві спільної сумісної з іншими особами власності належала квартира по АДРЕСА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про право власності на житло та довідкою Департаменту забезпечення ресурсних платежів СМР.

Як вбачається з копії акту №3033 від 15.07.2026 комісійного обстеження об`єкта, пошкодженого внаслідок збройної агресії російської федерації, квартира за адресою АДРЕСА_1 була пошкоджена 06.07.2026 внаслідок збройної агресії рф (об`єкт пошкоджений, придатний до проживання).

Заявниця зверталась до Відділу ДРАЦС у м. Суми із заявою про державну реєстрацію смерті батька. Листом від 04.07.2026 їй було відмовлено у державній реєстрації. Лист містить посилання на вимоги нормативних актів щодо документів, які є підставою для реєстрації смерті та звертають увагу на наявність свідоцтва про смерть, яке видане компетентним органом іноземної держави.

У період зупинення дії міжнародного договору Україна утримується від які могли б перешкодити поновленню дії договору. За повідомленням Міністерства закордонних справ України дію Мінської,конвенції у відносинах з російською федерацією та республікою білорусь зупинено з 27.12.2022 року. З дати зупинення дії Мінської конвенції:

- не здійснюватиметься співробітництво судів та інших компетентних органів України з відповідними органами російської федерації і республіки білорусь з питань надання правової (судової) допомоги та екстрадиції у цивільних і кримінальних справах на підставі Конвенції, у тому числі, безпосередні зносини установ юстиції відповідно до Протоколу до неї;

- до документів виданих на території росії та білорусі, при їх пред`явленні на території України застосовується вимога засвідчення апостилем, згідно з Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, 1961 року, яка є чинною у відносинах України з росією та білоруссю.

Наразі пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 04 лютого 2023 року № 107 «Деякі питання прийняття на території України під час воєнного документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав» передбачено, що під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 року такі документи приймалися на території України без спеціального засвідчення, ці норми застосовуються і для документів виданих на території російської федерації (а.с. 29-31).

У судовому засіданні позивачка надала для огляду листування у месенджері Вотсам із абонентом з номером телефонного зв`язку мобільного оператора рф, у якому абонент надсилав їй фото досліджених та наявних у матеріалах справи документів: лікарського свідоцтва про смерть, свідоцтва про смерть, свідоцтва про поховання, а також могили батька заявниці.

Свідок ОСОБА_5 , яка є рідною сестрою заявниці, у судовому засіданні пояснила, що батько на початку війни опинився на території рф, оскільки там періодично наглядав за будинком. Вона з сестрою періодично спілкувались із батьком. У 2023 році втратили зв`язок. У червні через родичів їх було повідомлено, що знайдене тіло, схоже на батька. Двоюрідна сестра, що проживає у Курську, опізнала їх батька та поховала його у м. Курськ. Ця двоюрідна сестра не бажає займатися питаннями, пов`язаними з документами після смерті батька.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Згідно з вимогами частини 1 статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: 1) документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою; 2) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України встановлення фактів, що мають юридичне значення, здійснюється в порядку окремого провадження. Особливістю окремого провадження є те, що воно спрямоване на з`ясування необхідних фактів за відсутності правового спору.

Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених ЦПК України, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду.

ЦПК України передбачає чотири процедури, наслідком яких є ухвалення судового рішення, на підставі якого органи державної реєстрації актів цивільного стану можуть видати свідоцтво про смерть: встановлення факту смерті особи в певний час в разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті (пункт 8 частини першої статті 315 ЦПК України); встановлення факту смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою внаслідок нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (пункт 9 частини першої статті 315 ЦПК України); встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України або на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан (стаття 317 ЦПК України); визнання фізичної особи померлою (статті 305-309 ЦПК України).

У частинах третій - четвертій статті 49 ЦК України передбачено, що державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов`язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація смерті здійснюється на підставі:

1) документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою;

2) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.

Пунктом 1 розділу 5 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/5 (далі - Правила), встановлено, що підставою для державної реєстрації смерті є: а) лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о) установленої форми; б) фельдшерська довідка про смерть (форма № 106-1/о) установленої форми; в) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть; г) рішення суду про оголошення особи померлою; ґ) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час; д) повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів; е) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.

Оцінюючи заперечення заінтересованої особи проти поданої заяви, суд зазначає наступне.

За пунктом 7 Правил документи, видані компетентними органами іноземних держав на посвідчення актів цивільного стану, здійснених поза межами України за законами відповідних держав щодо громадян України, іноземців і осіб без громадянства, визнаються дійсними в Україні за наявності легалізації, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Отже, чинним законодавством передбачено певний порядок визнання документів, виданих органами іноземних держав на підтвердження факту смерті, а саме: їх легалізація в установленому законом порядку, або такий порядок може бути визначений міжнародно-правовим договором.

У статті 13 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначено, що документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.

10 січня 2002 року Верховна Рада України дала згоду на приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів (далі - Гаазька конвенція 1961 року). Гаазька конвенція 1961 року набрала чинності для України 22 грудня 2003 року і застосовується у відносинах з державами, що не висловили заперечень проти приєднання України до Конвенції.

Частинами 1, 2 статті 1 Гаазької конвенції 1961 року передбачено, що вона поширюється на офіційні документи, які були складені на території однієї з Договірних держав і мають бути представлені на території іншої Договірної держави. Для цілей цієї Конвенції офіційними документами вважаються: a) документи, які виходять від органу або посадової особи, що діють у сфері судової юрисдикції держави, включаючи документи, які виходять від органів прокуратури, секретаря суду або судового виконавця; b) адміністративні документи; c) нотаріальні акти; d) офіційні свідоцтва, виконані на документах, підписаних особами у їх приватній якості, такі як офіційні свідоцтва про реєстрацію документа або факту, який існував на певну дату, та офіційні і нотаріальні засвідчення підписів.

Відповідно до статті 13 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року (далі Конвенція 1993 року), укладеної між державами - членами СНД, зокрема, Україною і російською федерацією, та ратифікованою Законом України № 240/94-ВР від 10 листопада 1994 року, документи, що на території однієї з Договірних Сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції і за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на територіях інших Договірних Сторін без якого-небудь спеціального посвідчення; документи, що на території однієї з Договірних Сторін розглядаються як офіційні документи, користуються на територіях інших Договірних Сторін доказовою силою офіційних документів.

23 грудня 2022 року набрав чинності Закон України № 2783-IX «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року».

Відповідно до вказаного Закону дію Конвенції 1993 року було зупинено у відносинах з російською федерацією та республікою білорусь.

Це означає, що дія цієї Конвенції 1993 року, у тому числі, і статті 13, зупиняється щодо будь-яких документів, виданих, посвідчених лише у двох країнах (російська федерація та республіка білорусь), незалежно від дати їх видачі, посвідчення.

Проте з дати зупинення дії Конвенції 1993 року у відносинах з російською федерацією та республікою білорусь до документів, виданих на території цих країн, при їх пред`явленні на території України застосовуватиметься вимога засвідчення апостилем згідно з Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, яка була підписана 05 жовтня 1961 року в м. Гаага. Відповідно до Закону України «Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних документів» від 10 січня 2002 року № 2933-ІІІ Україна приєдналася до Конвенції, яка набрала чинності з 22 грудня 2003 року та залишається чинною у відносинах України з російською федерації і республікою білорусь.

Водночас для захисту прав і свобод громадян України та інших осіб, що мають документи вказаних країн, Кабінетом Міністрів України було врегульоване питання використання документів цих країн на час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування.

Так, відповідно до пункту 1 постанови Кабінетом Міністрів України від 04 лютого 2023 року № 107 «Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав», під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 року такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення.

Таким чином, суд погоджується з позицією заінтересованої особи, що свідоцтво про смерть, видане на території російської федерації, не потребує будь-якої легалізації.

Разом з цим, суд зазначає, що заявниця не має оригіналу свідоцтва про смерть батька, яке видане на території рф. У неї наявна лише його копія: фото свідоцтва було надіслано їй засобами телефонного зв`язку з території рф.

Постанова Кабінету Міністрів України від 04.02.2023 № 107 визначає порядок прийняття документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав, однак ця норма регулює використання саме оригіналів документів. Як встановлено судом, оригінал свідоцтва про смерть ОСОБА_3 у заявниці відсутній, оскільки перебуває у третіх осіб на території держави-агресора.

Наразі між Україною і рф відсутній будь - який транспортний зв`язок що позбавляє заявницю можливості прибути на територію держави - агресора задля отримання оригіналу свідоцтва про смерть. Поштовий зв`язок між Україною та рф також відсутній.

У зв`язку із цим заявниця позбавлена будь-якої можливості отримати цей оригінал, подати його органам ДРАЦС України чи нотаріусу для заведення спадкової справи та реалізації своїх прав.

Відповідно до пунктів 1.1-.13 глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5 спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

При зверненні спадкоємця у зв`язку з відкриттям спадщини нотаріус з`ясовує відомості стосовно факту смерті спадкодавця, часу і місця відкриття спадщини, статусу території, яка є місцем відкриття спадщини, кола спадкоємців, наявності заповіту, наявності спадкового майна, його складу та місцезнаходження, необхідність вжиття заходів щодо охорони спадкового майна.

Факт смерті фізичної особи і час відкриття спадщини нотаріус перевіряє шляхом витребовування від спадкоємця свідоцтва про смерть, виданого органом державної реєстрації актів цивільного стану або шляхом безпосереднього доступу до Державного реєстру актів цивільного стану громадян.

З наведеної норми вбачається, що обов`язковою умовою для відкриття спадкової справи, та у подальшому видачі свідоцтва про право на спадщину, є перевірка нотаріусом оригіналу свідоцтва про смерть.

З огляду на викладене, відсутність у заявниці оригіналу свідоцтва про смерть та неможливість його отримання в уповноважених органах російської федерації створює для неї перешкоди у реалізації її права на спадкування та отримання компенсації за пошкоджене внаслідок військової агресії майно, а відтак, і створює перешкожи у можливості реалізації її права на вільне володіння майном.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заяви: встановлення факту смерті батька заявниці.

Керуючись ст.46 ЦК України, ст.317,319 ЦПК України,-

ВИРІШИВ:

Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: Відділ реєстрації актів цивільного стану у місті Суми Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про встановлення факту смерті задовольнити.

Встановити факт смерті ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_4 , громадянина України, уродженця с. Дронівка, Глішківського району Курської області, Російська Федерація, який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 у присілку Кабанівка Глушківського району Курської області, Російська Федерація.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.О.Ніколаєнко

Оригінал: reyestr.court.gov.ua