Постанова від 08 вересня 2026 р. у справі №524/214/25 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 524/214/25 Номер провадження 22-ц/814/1444/26Головуючий у 1-й інстанції Алексашина Н. С. Доповідач ап. інст. Дорош А. І.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2026 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого – судді – доповідача Дорош А. І.

Суддів: Лобова О. А., Триголова В. М.

при секретарі Коротун І. В.

учасники справи:

представник відповідача – адвокат Дятлова М. В.

представник відповідача – адвокат Черевань Л. С.

переглянув у судовому засіданні в м. Полтава в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 03 листопада 2025 року, ухвалене суддею Алексашиною Н. С., повний текст рішення складено – 04 листопада 2025 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Полтаваобленерго», Товариства з обмеженою відповідальністю «Полтаваенергозбут» про визнання дій протиправними та зобов`язання здійснювати постачання електроенергії за тарифами побутового споживача, -

В С Т А Н О В И В:

01.01.2025 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Кременчуцької об`єднаної філії АТ «Полтаваобленерго» в особі АТ «Полтаваобленерго», ТОВ «Полтаваенергозбут» про визнання дій протиправними (незаконними) та зобов`язання постачальника універсальних послуг вчинити дії з постачання електричної енергії за тарифами для побутового споживача, в якому просив суд: - визнати незаконними (протиправними) дії Кременчуцької об`єднаної філії АТ «Полтаваобленерго» в особі АТ «Полтаваобленерго» по укладенню з позивачем заяви-приєднання від 09.10.2024 до умов договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії, як з непобутовим споживачем – ФОП ОСОБА_1 , і дії ТОВ «Полтаваенергозбут» по укладенню договору №21505262 від 10.10.2024 про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, як з непобутовим споживачем – ФОП ОСОБА_1 ; - зобов`язати Кременчуцьку об`єднану філію АТ «Полтаваобленерго» в особі АТ «Полтаваобленерго» та ТОВ «Полтаваенергозбут» здійснювати розподіл та електропостачання на об`єкті, що належить ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , машино-місце № НОМЕР_1 , як побутовому споживачу за тарифом «Побутовий споживач»; стягнути з відповідачів на користь позивача понесені судові витрати (т.1 а.с. 1-9).

Позовні вимоги мотивовані тим, що 28.08.2024 ОСОБА_1 звернувся до Кременчуцької об`єднаної філії АТ «Полтаваобленерго» із заявою про укладення договорів про розподіл та постачання електричної енергії за тарифами для побутового споживача за адресою: АДРЕСА_1 , машино-місце №19. Втім, 16.09.2024 на його звернення відмовлено у постачанні електроенергії на вказаний об`єкт за тарифами для побутового споживача. З посиланням на постанову НКРЕКП №312 від 14.03.2018 (з внесеними змінами) та п.14.1.129 ПК України, філія АТ «Полтаваобленерго» повідомила, що машино-місце не відноситься до об`єктів житлової нерухомості, які обслуговуються за фіксованим побутовим тарифом. 09.10.2024 позивач, внаслідок нагальної необхідності використання електроенергії за вказаним об`єктом, змушений був підписати заяву-приєднання до умов договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії, як непобутовий споживач – ФОП ОСОБА_1 10.10.2025 позивач також змушений був укласти з ТОВ «Полтаваенергозбут» договір №21505262 про постачання електроенергії постачальником універсальних послуг, як непобутовому споживачу – ФОП ОСОБА_1 . Позивач не згоден з відмовою укласти з ним договори постачання та розподілу електричної енергії, як з побутовим споживачем. Зазначає, що роз`яснення НКРЕКП не є нормативно-правовим актом та суперечить положенням ЗУ «Про ринок електричної енергії». ОСОБА_1 наголошує, що використовує електричну енергію на об`єкті машино-місце № НОМЕР_1 виключно для власних побутових потреб (заряджання електромобіля та побутових електроприладів), а тому з огляду на положення пунктів 42,62 ст. 1 ЗУ «Про ринок електричної енергії» він є побутовим споживачем – фізичною особою, яка використовує електричну енергію для потреб свого повсякденного життя, не пов`язаних із здійсненням господарської або професійної діяльності. ОСОБА_1 зазначає, що об`єкт, за яким здійснюється розподіл та постачання електроенергії, є паркінгом для обслуговування мешканців житлового будинку, на який збільшується потужність у зв`язку з приєднанням потужності машино-місця АДРЕСА_2 .

21.03.2025 до Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області надійшла заява ОСОБА_1 про зміну предмету позову, в якій просив суд: - визнати незаконною (протиправною) відмову Кременчуцької об`єднаної філії АТ «Полтаваобленерго» в особі АТ «Полтаваобленерго» №14.1/6022 від 16.09.2024 в укладенні з позивачем договору про надання послуг з розподілу та постачання електричної енергії за адресою: АДРЕСА_1 , машино-місце №19, як з побутовим споживачем за тарифом «Побутовий споживач»; - зобов`язати Кременчуцьку об`єднану філію АТ «Полтаваобленерго» в особі АТ «Полтаваобленерго» внести зміни в заяву-приєднання від 09.10.2024 до умов договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії з ФОП ОСОБА_1 та ТОВ «Полтаваенергозбут» внести зміни в договір №21505262 від 10.10.2024 про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг з ФОП ОСОБА_1 , змінивши сторону вказаних договорів з непобутового споживача ФОП ОСОБА_1 на побутового споживача ОСОБА_1 ; - здійснювати розподіл і постачання електричної енергії на об`єкті, що належить ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , машино-місце № НОМЕР_1 , як побутовому споживачу за тарифом «Побутовий споживач»; стягнути з відповідачів на користь позивача понесені судові витрати (т.1 а.с. 140-141).

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 03 листопада 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Полтаваобленерго», Товариства з обмеженою відповідальністю «Полтаваенергозбут» про визнання дій протиправними та зобов`язання здійснювати постачання електроенергії за тарифами побутового споживача - відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спір у цій справі випливає з визначення, чи є позивач побутовим споживачем та, що саме є визначальним для віднесення споживача електроенергії до категорії побутового: суб`єкт використання, цільове використання електроенергії чи тип об`єкту, на який здійснюється постачання електроенергії. Визначення побутових потреб, то машино-місце позивача не відноситься до об`єкта житлової нерухомості, а сам позивач не є побутовим споживачем. Відтак, у відповідача ТОВ «Полтаваенергозбут» відсутні правові підстави для постачання електричної енергії за фіксованими цінами на електричну енергію для побутових споживачів.Надаючи власне тлумачення нормам законодавства та не погоджуючись з постановами НКРЕКП, позивач у судовому засіданні пояснив, що у встановленому законом порядку нормативно-правові акти НКРЕКП не оскаржував.Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач ОСОБА_1 послався на те, що був змушений підписати заяву-приєднання як непобутовий споживач – фізична особа-підприємець, посилаючись на необхідність заряджання електромобіля та побутових електроприладів.Поведінка позивача, який наразі ставить під сумнів законність укладених ним договорів, суперечить доктрині заборони суперечливої поведінки.Також суд першої інстанції зауважив, що у цій категорії справ, спір, у яких базується на розбіжностях віднесення споживачів до категорії «побутовий», наразі відсутній єдиний підхід до розв`язання спорів.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що визначаючи позивачу тарифну категорію непобутовий споживач, ТОВ «Полтаваенергозбут» виходило з того, що машино-місце № НОМЕР_1 , розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , де здійснюється користування електричною енергією, не є об`єктом побутового споживача у розумінні п.1.1.2 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП №312. Згідно із визначенням, наведеним у зазначеному пункті постанови, об`єкт побутового споживача - це квартира, житловий будинок (частина будинку), приватне домогосподарство, садовий будинок та інші об`єкти житлової нерухомості, визначені у пункті 14.1.129 Податкового кодексу України, що належать індивідуальному побутовому споживачу на праві власності або користування та яким присвоєні окремі адреси, а також земельна ділянка, призначена для індивідуального житлового будівництва зазначених об`єктів житлової нерухомості. Положення п. п. 14.1.129 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначають об`єктами житлової нерухомості будівлі, зареєстровані згідно із законодавством як об`єкти житлової нерухомості, а також їх складові частини, які є самостійними об`єктами нерухомого майна (житлові будинки, прибудови до них, квартири, котеджі, кімнати у багатосімейних (комунальних) квартирах), дачні та садові будинки. Водночас машино-місце АДРЕСА_2 , згідно з п. 14.1.129-1 п. 14.1 ст. 14 зазначеного вище Кодексу, належать до об`єктів нежитлової нерухомості. Проте, наведене вище положення постанови НКРЕКП №312, відповідно до діючого законодавства, саме по собі не може бути підставою для визначення побутовому споживачу тарифної категорії «непобутовий споживач» чи «малий непобутовий споживач».Висновок суду першої інстанції про те, що нове визначення прямо не суперечить положенням ЗУ «Про ринок електричної енергії», є протиправним і таким, що не відповідає діючому законодавству України, з огляду на наступне. У постанові НКРЕКП №312 зазначено, що Правила роздрібного ринку електричної енергії затверджуються відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії». Згадані Правила докладно регламентують механізм реалізації закону, уточнюючи і доповнюючи його зміст. Проте, положення постанови НКРЕКП не можуть суперечити закону як нормативно-правовому акту вищої юридичної сили, тим більше тому, на належне виконання якого вони спрямовані. За ієрархією нормативно-правових актів у вертикальному вимірі найвищу юридичну силу має Конституція України, на основі та відповідно до якої повинні прийматися закони та інші нормативно-правові акти згідно із закріпленим у ст. 8 Конституції України принципом верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закон має вищу юридичну силу порівняно з підзаконним нормативно-правовим актом і у разі протиріч між цими джерелами права положення закону мають безумовний пріоритет. Виходячи з вищевикладеного НКРЕКП, затверджуючи Правила роздрібного ринку електричної енергії на виконання Закону України «Про ринок електричної енергії», була вправі діяти лише у межах, встановлених Конституцією України, зазначеним Законом, а також Законом України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг». З огляду на зазначене, визначення поняття «об`єкт побутового споживача» не можна тлумачити автономно - на підставі лише Правил, затверджених постановою НКРЕКП №312, поза системним зв`язком із нормами Закону України «Про ринок електричної енергії». Адже такий об`єкт нерозривно пов`язаний із суб`єктом - особою споживача, якого Закон визнає побутовим. Виходячи з розмежування понять «побутовий споживач» і «непобутовий споживач», наведеного у п. п. 47, 62 згаданого Закону, і змісту поняття «побут», «об`єктом побутового споживача» має визнаватися об`єкт, на якому побутовий споживач – фізична особа використовує електричну енергію для потреб свого повсякденного життя, не пов`язаних зі здійсненням господарської або професійної діяльності, оскільки Закон встановлює лише два критерії відповідної класифікації: суб`єкт і мета використання електричної енергії. Положення Закону України «Про ринок електричної енергії» не звужують коло побутових споживачів залежно від особливостей приміщень чи інших об`єктів, на яких ця енергія використовується. Таке звуження на підставі підзаконного нормативно-правового акту суперечить Закону і нівелює його зміст, погіршуючи правове становище споживача, що є неприпустимим. У контексті наведеного, позивач звертає увагу, що оцінка постанови НКРЕКП №312 як нормативно-правового з точки зору правомірності/протиправності, у тому числі перевірка дотримання правової процедури прийняття і реєстрації даної постанови, виходить за межі повноважень загального суду під час розгляду цивільної справи і належить до компетенції суду адміністративної юрисдикції. Водночас суд повинен оцінити відповідність змісту цього нормативно-правового акту вимогам Закону у розрізі вирішення питання щодо його застосування у даній справі. Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, не надав належну правову оцінку тим фактам, що позивач використовує електричну енергію на об`єкті: машино-місце № НОМЕР_1 , розташованому за адресою: АДРЕСА_1 , виключно для власних побутових потреб (заряджання електромобіля та побутових електроприладів). На зазначеному об`єкті позивач не здійснює господарської або професійної діяльності, він не використовується ні юридичною особою, ні фізичною особою-підприємцем та задокументованих фактів, які б підтверджували протилежне, а ні АТ «Полтаваобленерго», а ні ТОВ «Полтаваенергозбут» не надані. У той же час, вищенаведене беззаперчено свідчить про протиправні дії АТ «Полтаваобленерго», ТОВ «Полтаваенергозбут» та про наявність фактичних і правових підстав для надання позивачу послуги з постачання електричної енергії на умовах комерційної пропозиції для індивідуальних побутових споживачів.

У відзиві на апеляційну скаргу АТ «Полтаваобленерго» просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Полтаваенергозбут» просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

У судове засідання апеляційного суду 09.09.2026 не з`явився позивач ОСОБА_1 , він належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи шляхом направлення 13.08.2026 судової повістки про виклик до суду у цивільній справі на електронні адреси у порядку ч. 6 ст. 128 ЦПК України (т.2 а.с. 136), яка була доставлена до електронного кабінету. 09.09.2026 до апеляційного суду надійшла заява позивача ОСОБА_1 про відкладення розгляду справи на іншу дату після 19.10.2026 у зв`язку із розглядом Полтавським апеляційним судом іншої справи у подібних правовідносинах. При цьому, колегія суддів враховує, що електронний варіант ухвали Полтавського апеляційного суду від 25.03.2026 (про призначення справи до апеляційного розгляду на 11.05.2026 о 10.00 год) розміщено в мережі Інтернет за адресою: https://reyestr.court.gov.ua/ та відповідно оприлюднено. Згідно ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених продату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Вирішуючи клопотання позивача ОСОБА_1 про відкладення справи розглядом на іншу дату після 19.10.2026 у зв`язку із розглядом Полтавським апеляційним судом іншої справи у подібних правовідносинах, то зазначена підстава не є поважною для відкладення справи слуханням.

Апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно встановлених судом першої інстанції обставин вбачається, що позивачу ОСОБА_1 на праві приватної власності належить машино-місце № НОМЕР_1 , яке не є об`єктом житлової нерухомості, розташоване за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т.1 а.с. 13).

28.08.2024 ОСОБА_1 звертався до Кременчуцької об`єднаної філії АТ «Полтаваобленерго» із заявою, в якій вказав на те, що належне йому машино-місце фактично є частиною прибудинкової території житлового будинку, призначене для задоволення побутових потреб, та є об`єктом побутового споживача, а тому договір з ним має бути укладений як з побутовим споживачем (т.1 а.с. 18).

16.09.2024 Кременчуцькою об`єднаною філією АТ «Полтаваобленерго» надано відповідь ОСОБА_1 , в якій з посиланням на постанову НКРЕКП №1272 від 05.10.2022, якою внесені зміни до Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП №312 від 14.03.2018, зазначено, що електроенергія, яку використовують для освітлення гаражів, комор, навісів, паркомісць не є побутовою потребою, а отже не може оплачуватися за тарифом для побутових споживачів, оскільки це суперечитиме чинному законодавству (т.1 а.с. 17).

09.10.2024 ОСОБА_1 як фізична особа-підприємець підписав заяву-приєднання до умов договору про надання послуг з розподілу електричної енергії за об`єктом споживача у АДРЕСА_1 (т.1 а.с. 51).

10.10.2024 між ТОВ «Полтаваенергозбут» та ФОП ОСОБА_1 укладено договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг за вказаним машино-місцем АДРЕСА_2 (т.1 а.с. 52-56, 102).

У подальшому ФОП ОСОБА_1 здійснював оплату рахунків за активну електричну енергію з урахуванням послуг розподілу та передачі згідно договору від 10.10.2024 (т.1 а.с. 113-129).

Відповідно до ч.6 ст. 14 ЗУ «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» рішення регулятора не підлягають державній реєстрації Міністерством юстиції України. Відсутність державної реєстрації рішень регулятора не є підставою для відмови суду у прийнятті заяви про їх оскарження.

Регулятор веде реєстр всіх прийнятих рішень та забезпечує вільний доступ до них на своєму офіційному веб-сайті у затвердженому ним порядку.

У позовній заяві позивач послався на незгоду із роз`ясненнями «Щодо впорядкування відносин щодо споживання електричної енергії в гаражах (наземних й підземних) та критих автомобільних стоянках в частині здійснення розрахунків за електричну енергію» (опубліковано 29.02.2024 о 11:07 на офіційному сайті НКРЕКП:

https://www.nerc.gov.ua/sferi-diyalnosti/elektroenergiya/naselennya/dogovirni-vidnosini-z-pobutovimi-spozhivachami/vporyadkuvannya-vidnosin-shchodo-spozhivannya-elektrichnoyi-energiyi-v-garazhah-nazemnih-j-pidzemnih-ta-kritih-avtomobilnih-stoyankah-v-chastini-zdijsnennya-rozrahunkiv).

Втім, вказана публікація носить виключно інформативний характер і по суті є цитуванням згаданих положень Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП від 14.03.2018 №312, та наведених у статті 14 Податкового кодексу України.

Жодних інших висновків регулятора у цій публікації не наведено.

Фактично позивач, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, не погоджується зі змінами, які внесені до Правил роздрібного ринку електричної енергії постановою НКРЕКП від 05.10.2022 №1272, згідно яких надано нове визначення об`єкта побутового споживача.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач ОСОБА_1 послався на те, що був змушений підписати заяву-приєднання як непобутовий споживач – фізична особа-підприємець, посилаючись на необхідність заряджання електромобіля та побутових електроприладів.

Втім, суд першої інстанції такі доводи визнав непереконливими, оскільки необхідність заряджання електромобіля та побутових електроприладів не пов`язана із безпосереднім задоволенням умов проживання фізичної особи у житлі, і може бути забезпечена не лише в умовах машино-місця, належного позивачу.

Як вже зазначалося, ОСОБА_1 не лише підписав 09.10.2024 як фізична особа-підприємець заяву-приєднання до умов договору про надання послуг з розподілу електричної енергії за об`єктом споживача у АДРЕСА_1 , та 10.10.2024 уклав договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг за машино-місцем № НОМЕР_1 за вказаною адресою, але й на виконання договорів здійснював оплату рахунків за активну електричну енергію з урахуванням послуг розподілу та передачі згідно договору від 10.10.2024.

Вказане свідчить про свідоме укладення позивачем договорів на умовах надання йому послуг як непобутовому споживачу, а також згоду із відповідним тарифом (ціною), що застосовується при розрахунках за спожиту електричну енергію за машино-місцем.

Норми права, які застосував суд першої інстанції при вирішенні спору.

Відповідно до п.62 ст. 1 ЗУ «Про ринок електричної енергії» побутовий споживач - індивідуальний побутовий споживач (фізична особа, яка використовує електричну енергію для забезпечення власних побутових потреб, що не включають професійну та/або господарську діяльність) або колективний побутовий споживач (юридична особа, створена шляхом об`єднання фізичних осіб - побутових споживачів, яка розраховується за електричну енергію за показами загального розрахункового засобу обліку в обсязі електричної енергії, спожитої для забезпечення власних побутових потреб таких фізичних осіб, що не включають професійну та/або господарську діяльність).

Окрім побутових споживачів, вказаний Закон також виокремлює малих непобутових споживачів та непобутових споживачів.

Зокрема, малий непобутовий споживач - споживач, який не є побутовим споживачем і купує електричну енергію для власного споживання, електроустановки якого приєднані до електричних мереж з договірною потужністю до 50 кВт (п.42 ст. 1 вказаного Закону).

Універсальна послуга - постачання електричної енергії побутовим та малим непобутовим споживачам, що гарантує їхні права бути забезпеченими електричною енергією визначеної якості на умовах, визначених відповідно до цього Закону, на всій території України (п.93 ст. 1 Закону).

Разом з тим, зазначений Закон не надає визначення того, що саме слід розуміти під власними побутовими потребами.

Визначення побутових потреб та об`єкту побутового споживача наведено у підпункті 1.1.2 пункту 1.1 розділу І Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг 14.03.2018 №312 (зі змінами внесеними постановою НКРЕКП №1272 від 05.10.2022).

Так, побутові потреби - споживання (використання) електричної енергії для задоволення умов постійного або тимчасового проживання та/або перебування фізичних осіб на об`єкті побутового споживача, включаючи прибудинкову (присадибну територію) у тому числі для індивідуального будівництва (реконструкції) об`єктів приватного домогосподарства, крім нотаріальної, підприємницької, господарської та незалежної професійної діяльності, зокрема діяльності дата-центрів, центрів обробки даних, зі створення віртуальних активів (майнінгу) та надання інших платних послуг, у тому числі у сфері сільського зеленого туризму тощо.

Об`єкт побутового споживача - квартира, житловий будинок (частина будинку), приватне домогосподарство, садовий будинок та інші об`єкти житлової нерухомості, визначені у пункті 14.1.129 Податкового кодексу України, що належать індивідуальному побутовому споживачу на праві власності або користування та яким присвоєні окремі адреси, а також земельна ділянка, призначена для індивідуального житлового будівництва зазначених об`єктів житлової нерухомості.

Таким чином, цільове використання електроенергії для побутових потреб пов`язане із встановленням одночасно двох факторів: 1. Задоволення умов постійного або тимчасового проживання/перебування фізичних осіб; 2. Споживання електроенергії на об`єкті побутового споживача.

При цьому, норма, що надає визначення об`єкта побутового споживача, є бланкетною, тобто, для розкриття її змісту слід звернутися до норми Податкового кодексу України, а саме, до пункту 14.1.129.

У п.14.1.129 Податкового кодексу України зазначені об`єкти житлової нерухомості - будівлі, зареєстровані згідно із законодавством як об`єкти житлової нерухомості, дачні та садові будинки.

Отже, можна дійти висновку, що об`єктами побутового споживача є лише об`єкти житлової нерухомості.

Натомість, згідно положень пункту 14.1.129-1 статті 14 Податкового кодексу України, об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, їх складові частини, що не є об`єктами житлової нерухомості.

Відповідно до п. г) абз.1 п.п.14.1.129-1 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки не є об`єктами житлової нерухомості, відносяться до об`єктів нежитлової нерухомості.

Такий підхід для віднесення споживача до категорії побутових впроваджено НКРЕКП шляхом внесення відповідних змін до ПРРЕЕ постановою НКРЕКП від 05.10.2022 року №1272.

Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, є постійно діючим незалежним державним колегіальним органом, метою діяльності якого є державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю суб`єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

Згідно зі статтею 3 ЗУ «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» від 22.09.2016 №1540-VIII (далі - Закон №1540-VIII), регулятор здійснює державне регулювання з метою досягнення балансу інтересів споживачів, суб`єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, і держави, забезпечення енергетичної безпеки, європейської інтеграції ринків електричної енергії та природного газу України.

Регулятор здійснює державне регулювання шляхом: 1) нормативно-правового регулювання у випадках, коли відповідні повноваження надані регулятору законом; 2) ліцензування діяльності у сферах енергетики та комунальних послуг; 3) формування цінової і тарифної політики у сферах енергетики та комунальних послуг та реалізації відповідної політики у випадках, коли такі повноваження надані регулятору законом; 4) державного контролю та застосування заходів впливу; 5) використання інших засобів, передбачених законом.

Зі змісту вказаних правових приписів вбачається, що метою здійснення діяльності Національної комісії є досягнення балансу інтересів споживачів, суб`єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, і держави, забезпечення енергетичної безпеки, яка забезпечується виконанням НКРЕКП, покладених на цей орган законом функцій та обов`язків, у передбачений чинним законодавством спосіб.

Обсяг функцій та повноважень регулятора передбачений у статті 17 Закону №1540-VIII, у відповідності з пунктами 3, 13 частини 1 якої передбачено, що для ефективного виконання завдань державного регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг регулятор, зокрема, розробляє та затверджує нормативно-правові акти, порядки (методики) формування, розрахунку та встановлення державних регульованих цін і тарифів для суб`єктів природних монополій у сферах енергетики та комунальних послуг, а також для інших суб`єктів господарювання, що провадять діяльність на ринках у сферах енергетики та комунальних послуг, якщо відповідні повноваження надані регулятору законом; встановлює державні регульовані ціни і тарифи на товари (послуги) суб`єктів природних монополій та інших суб`єктів господарювання, що провадять діяльність на ринках у сферах енергетики та комунальних послуг, якщо відповідні повноваження надані регулятору законом.

Рішення регулятора оформлюються постановами, крім рішень щодо усунення порушень, виявлених під час здійснення контролю, які оформлюються розпорядженнями. (стаття 14 ЗУ «Про НКРЕКП»)

Регулятор має право приймати рішення з питань, що належать до його компетенції, які є обов`язковими до виконання (п.1 ч.2 ст. 17 ЗУ «Про НКРЕКП»).

Отже, рішення НКРЕКП, які відповідно до закону є регуляторними актами (крім рішень щодо встановлення тарифів), розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України від 11.09.2003 №1160-IV «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Нормативно-правове регулювання статусу НКРЕКП та його місце у сфері енергетики та комунальних послуг дозволяє зробити висновок, що у цих відносинах Комісія є суб`єктом публічного права, який створено з метою державного регулювання, моніторингу та контролю у сферах енергетики та комунальних послуг.

Постанова НКРЕКП, якою затверджені Правила роздрібного ринку електричної енергії, має загальний характер, оскільки регулює надання послуг споживачам електроенергії, тобто кількісно невизначеній і неперсоніфікованій групі людей, суб`єктами господарювання, які є виконавцями цих послуг.

Прийняті НКРЕКП постанови є обов`язковими для всіх учасників ринку електричної енергії, у тому числі і постанова НКРЕКП від 14.03.2018 №312, якою затверджені «Правила роздрібного ринку електричної енергії».

Наведене відповідає позиції Верховного Суду, сформованій у справі №911/1359/22 від 19.04.2024, за змістом якої прийняті нормативно-правові акти НКРЕКП в межах її повноважень є обов`язковими для учасників ринку.

До внесення вказаних змін об`єктом побутового споживача вважався житловий будинок (частина будинку), квартира або будівля, які розміщені за однією адресою та належать одній фізичній особі або декільком фізичним особам на правах власності або користування.

Після внесення зазначених змін надано більш вузьке визначення із відсиланням до положень Податкового кодексу України: об`єкт побутового споживача - квартира, житловий будинок (частина будинку), приватне домогосподарство, садовий будинок та інші об`єкти житлової нерухомості, визначені у пункті 14.1.129 Податкового кодексу України, що належать індивідуальному побутовому споживачу на праві власності або користування та яким присвоєні окремі адреси, а також земельна ділянка, призначена для індивідуального житлового будівництва зазначених об`єктів житлової нерухомості.

Нове визначення прямо не суперечить положенням ЗУ «Про ринок електричної енергії», оскільки вказаний Закон взагалі не містить визначення побутових потреб та об`єкта побутового споживача.

У праві України доктрина заборони суперечливої поведінки проявляється, зокрема, у кваліфікації певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину (наприклад, прийняття оплати за товар за договором купівлі-продажу) як волевиявлення, яке свідчить про вчинення правочину, зокрема про його схвалення (див. постанову Верховного Суду України від 19.08.2014 у справі №3-59гс14).

Апеляційний суд у складі колегії суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Предметом даного позову (згідно заяви від 21.03.2025 про зміну предмету позову) є: - визнання незаконною (протиправною) відмову Кременчуцької об`єднаної філії АТ «Полтаваобленерго» в особі АТ «Полтаваобленерго» №14.1/6022 від 16.09.2024 в укладенні з ОСОБА_1 договору про надання послуг з розподілу та постачання електричної енергії за адресою: АДРЕСА_1 , машино-місце № НОМЕР_1 , як з побутовим споживачем за тарифом «Побутовий споживач»; - зобов`язати Кременчуцьку об`єднану філію АТ «Полтаваобленерго» в особі АТ «Полтаваобленерго» внести зміни в заяву-приєднання від 09.10.2024 до умов договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії з ФОП ОСОБА_1 та ТОВ «Полтаваенергозбут» внести зміни в договір №21505262 від 10.10.2024 про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг з ФОП ОСОБА_1 , змінивши сторону вказаних договорів з непобутового споживача ФОП ОСОБА_1 на побутового споживача ОСОБА_1 ; - здійснювати розподіл і постачання електричної енергії на об`єкті, що належить ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , машино-місце № НОМЕР_1 , як побутовому споживачу за тарифом «Побутовий споживач» (т.1 а.с. 140-141).

За результатами перегляду справи в апеляційному порядку колегія суддів вважає, що, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні вказаних позовних вимог, суд першої інстанції допустив невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, у зв`язку з чим прийшов до помилкового висновку відмову у їх задоволені.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивачу ОСОБА_1 (як фізичній особі) на праві приватної власності належить машино-місце № НОМЕР_1 , загальною площею 18,6 кв.м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (попередня назва - 1905 року), будинок АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т.1 а.с. 13).

28.08.2024 ОСОБА_1 звернувся до Кременчуцької об`єднаної філії АТ «Полтаваобленерго» із заявою, в якій вказав на те, що належне йому машино-місце № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 , фактично є частиною прибудинкової території житлового будинку, призначене для задоволення побутових потреб, та є об`єктом побутового споживача, а тому договір з ним має бути укладений як з побутовим споживачем, а саме, машино-місце № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 , перебуває на земельній ділянці з цільовим призначенням – для будівництва 3-секційного багатоповерхового житлового будинку з вбудованими адміністративними приміщеннями (т.1 а.с. 18).

16.09.2024 за вих.№14.1/6022 Кременчуцька об`єднана філія АТ «Полтаваобленерго» надала відповідь ОСОБА_1 , в якій з посиланням на постанову НКРЕКП №1272 від 05.10.2022, якою внесені зміни до Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП №312 від 14.03.2018, зазначено, що електроенергія, яку використовують для освітлення гаражів, комор, навісів, паркомісць не є побутовою потребою, а отже не може оплачуватися за тарифом для побутових споживачів, оскільки це суперечитиме чинному законодавству (т.1 а.с. 17).

Як вказує позивач ОСОБА_1 , цю відповідь він розцінив як протиправну відмову в укладанні з ним договору про розподіл та постачання електричної енергії за за адресою: АДРЕСА_1 , машино-місце № НОМЕР_1 , за тарифом для побутових споживачі, тому, оскільки у нього була невідкладна потреба у здійсненні постачання електричної енергії за цим об`єктом виключно для власних побутових потреб (зараджання електромобіля та побутових електроприладів), жодна юридична особа або фізична особа-підприємець за цією адресою не зареєстрована і не здійснює будь-якої професійної чи господарської діяльності та задокументованих фактів, які б підтверджували протилежне, відповідач Кременчуцька об`єднана філія АТ «Полтаваобленерго» не встановив), він був змушений підписати заяву-приєднання як непобутовий споживач – ФОП ОСОБА_1 до умов договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії, розміщеного на сайті оператора системи розподілу Кременчуцької об`єднаної філії АТ «Полтаваобленерго».

09.10.2024 ОСОБА_1 як фізична особа-підприємець підписав заяву-приєднання до умов договору про надання послуг з розподілу електричної енергії за об`єктом споживача у АДРЕСА_1 (т.1 а.с. 51).

10.10.2024 між ТОВ «Полтаваенергозбут» та ФОП ОСОБА_1 укладено договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг за вказаним машино-місцем АДРЕСА_2 (т.1 а.с. 52-56, 102).

Суд першої інстанції також встановив, що фактично позивач ОСОБА_1 , обґрунтовуючи свої позовні вимоги, не погоджується зі змінами, які внесені до Правил роздрібного ринку електричної енергії постановою НКРЕКП від 05.10.2022 №1272, згідно яких надано нове визначення об`єкта побутового споживача.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що машино-місце позивача не відноситься до об`єкта житлової нерухомості, а сам позивач не є побутовим споживачем, тому у відповідача ТОВ «Полтаваенергозбут» відсутні правові підстави для постачання позивачу електричної енергії за фіксованими цінами на електричну енергію для побутових споживачів. При цьому, надаючи власне тлумачення нормам законодавства та не погоджуючись з постановами НКРЕКП, позивач у встановленому законом порядку нормативно-правові акти НКРЕКП не оскаржував. Позивач ОСОБА_1 також послався на те, що був змушений підписати заяву-приєднання як непобутовий споживач – фізична особа-підприємець, посилаючись на необхідність заряджання електромобіля та побутових електроприладів, проте така поведінка позивача, який ставить під сумнів законність укладених ним договорів, суперечить доктрині заборони суперечливої поведінки, оскільки необхідність заряджання електромобіля та побутових електроприладів не пов`язана із безпосереднім задоволенням умов проживання фізичної особи у житлі, і може бути забезпечена не лише в умовах машино-місця, належного позивачу.

Колегія суддів апеляційного суду не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з насупного.

По справі не вбачається, що станом на час підписання заяви-приєднання та укладання договору (жовтень 2024) ОСОБА_1 як фізична особа-підприємець здійснював підприємницьку діяльність за місцем знаходження об`єкту приватної власності: машино-місця АДРЕСА_2 . Як стверджує позивач, за місцем знаходження машино-місця №19 він здійснює заряджання власного електромобіля та побутових електроприладів у власних потребах.

Таким чином, ОСОБА_1 за місцем знаходження об`єкту приватної власності: машино-місця № НОМЕР_1 , загальною площею 18,6 кв.м, по АДРЕСА_1 , зберігає приватний електромобіль, заряждає його, тобто, за місцезнаходженням машино-місця № НОМЕР_1 (з урахуванням цільового призначення земельної ділянки, на якій він розташований) відсутня можливість здійснення ОСОБА_1 будь-якої професійної чи господарської діяльності.

Отже, зазначення у договорі про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг від 10.10.2024 ОСОБА_1 (як фізичної особи-підприємця) є по суті маніпуляцією статусом ОСОБА_1 з метою визначення тарифу (ціни) спожитої (купленої) електричної енергії як для непобутового споживача.

Як зазначалося вище, позивач ОСОБА_1 посилається на те, що він змушений був підписати заяву-приєднання від 09.10.2024 та укласти договір від 10.10.2024, оскільки йому 16.09.2024 було відмовлено в укладенні договору за тарифами для побутового споживача, і ці дії відповідача Кременчуцької об`єднаної філії АТ «Полтаваобленерго» він розцінює як протиправні.

Висновки суду першої інстанції про свідоме укладення позивачем договору на умовах надання йому послуг як непобутовому споживачу, а також про його згоду із відповідним тарифом (ціною), що застосовується при розрахунках за спожиту електричну енергію за машино-місцем, є неправильними, оскільки у даному випадку вбачається, що у результаті дій відповідача Кременчуцької об`єднаної філії АТ «Полтаваобленерго» щодо відмови ОСОБА_1 в укладенні договору, останній змушений був укласти його саме на умовах відповідача, тобто вбачається відсутність вільного волевиявлення позивача на вчинення вказаних дій, а факт оскарження до суду у січні 2025 як заяви-приєднання від 09.10.2024, так і договору №21505262 від 10.10.2024 вказує на незгоду позивача з ними.

Крім цього, згідно п. 62 ст. 1 Закону України «Про ринок електричної енергії» (у редакції від, чинній на час укладення договору від 10.10.2025), побутовий споживач - індивідуальний побутовий споживач (фізична особа, яка використовує електричну енергію для забезпечення власних побутових потреб, що не включають професійну та/або господарську діяльність) або колективний побутовий споживач (юридична особа, створена шляхом об`єднання фізичних осіб - побутових споживачів, яка розраховується за електричну енергію за показами загального розрахункового засобу обліку в обсязі електричної енергії, спожитої для забезпечення власних побутових потреб таких фізичних осіб, що не включають професійну та/або господарську діяльність).

Тобто, Закон України «Про ринок електричної енергії» не ставить у залежність вартість електричної енергії, що споживається, від виду об`єкту споживання електричної енергії побутового споживача. Цей Закон чітко зазначає, що єдиним критерієм, який розмежовує побутового і непобутового споживача - це мета використання електричної енергії, а саме для власних побутових потреб чи для професійної/господарської діяльності.

Отже, цей Закон розмежовує побутового і непобутового споживача лише за формою діяльності, а не за об`єктом нерухомого майна, який належить його власнику. Законодавець, вочевидь, мав на увазі те, що, здійснюючи господарську чи підприємницьку діяльність на об`єкті нерухомого майна, на якому перебуває електроустановка, особа отримує дохід як додаткове благо, з якого сплачує податки тощо, тобто використовує об`єкт нерухомого майна для створення товарного продукту. Фізична особа, маючи у приватній власності машино-місце (гараж), використовує це майно у власних цілях для зберігання особистого транспортного засобу, тобто не отримує додатковий дохід (благо) від користування ним та, відповідно, не сплачує податки.

У пункті 1.1.2 глави 1.1 розділу I Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП від 14.03.2018 №312, (у редакції від 01.07.2025, яка була чинна на час укладення договору від 10.10.2025) наведено наступні визначення:

- малий непобутовий споживач - споживач, який не є побутовим споживачем і купує електричну енергію для власного споживання, електроустановки якого приєднані до електричних мереж з договірною потужністю до 50 кВт;

- об`єкт - електрифікована споруда (сукупність електрифікованих споруд на одній території) або частина електрифікованої споруди, що належить суб`єкту господарювання або фізичній особі на праві власності або користування;

- об`єкт побутового споживача - квартира, житловий будинок (частина будинку), приватне домогосподарство, садовий будинок та інші об`єкти житлової нерухомості, визначені у пункті 14.1.129 Податкового кодексу України, що належать індивідуальному побутовому споживачу на праві власності або користування та яким присвоєні окремі адреси, а також земельна ділянка, призначена для індивідуального житлового будівництва зазначених об`єктів житлової нерухомості;

- побутові потреби - споживання (використання) електричної енергії для задоволення умов постійного або тимчасового проживання та/або перебування фізичних осіб на об`єкті побутового споживача, включаючи прибудинкову (присадибну територію) у тому числі для індивідуального будівництва (реконструкції) об`єктів приватного домогосподарства, крім нотаріальної, підприємницької, господарської та незалежної професійної діяльності, зокрема діяльності дата-центрів, центрів обробки даних, зі створення віртуальних активів (майнінгу) та надання інших платних послуг, у тому числі у сфері сільського зеленого туризму тощо;

- побутовий споживач - індивідуальний побутовий споживач (фізична особа, яка використовує електричну енергію для забезпечення власних побутових потреб, що не включають професійну та/або господарську діяльність) або колективний побутовий споживач (юридична особа, створена шляхом об`єднання фізичних осіб - побутових споживачів, яка розраховується за електричну енергію за показами загального розрахункового засобу обліку в обсязі електричної енергії, спожитої для забезпечення власних побутових потреб таких фізичних осіб, що не включають професійну та/або господарську діяльність);

У підпункті 14.1.129 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначені поняття: об`єкти житлової нерухомості - будівлі, зареєстровані згідно із законодавством як об`єкти житлової нерухомості, дачні та садові будинки;

14.1.129.1. Будівлі, зареєстровані згідно із законодавством як об`єкти житлової нерухомості, а також їх складові частини, які є самостійними об`єктами нерухомого майна, зокрема, включають:

а) житловий будинок - будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання. Житлові будинки поділяються на житлові будинки садибного типу та житлові будинки квартирного типу різної поверховості. Житловий будинок садибного типу - житловий будинок, розташований на окремій земельній ділянці, який складається із житлових та допоміжних (нежитлових) приміщень (передпокій, кухня, коридор, веранда, вбиральня, комора, приміщення для автономної системи опалення, пральня тощо);

б) прибудова до житлового будинку - частина будинку, розташована поза контуром його капітальних зовнішніх стін, і яка має з основною частиною будинку одну (або більше) спільну капітальну стіну;

в) квартира - ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання;

г) котедж - одно-, півтораповерховий будинок невеликої житлової площі для постійного чи тимчасового проживання з присадибною ділянкою;

ґ) кімнати у багатосімейних (комунальних) квартирах - ізольовані помешкання в квартирі, в якій мешкають двоє чи більше квартиронаймачів;

14.1.129.2. садовий будинок - будинок для літнього (сезонного) використання, який в питаннях нормування площі забудови, зовнішніх конструкцій та інженерного обладнання не відповідає нормативам, установленим для житлових будинків;

14.1.129.3. дачний будинок - житловий будинок для використання протягом року з метою позаміського відпочинку;

14.1.129-1. об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, їх складові частини, що не є об`єктами житлової нерухомості. До об`єктів нежитлової нерухомості відносяться:

а) будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку;

б) будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей;

в) будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування;

г) гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки;

ґ) будівлі промислові та склади;

д) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки);

е) господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо;

є) інші будівлі.

У своїй діяльності, зокрема у сфері правовідносин зі споживачами, АТ «Полтаваобленерго» та ТОВ «Полтаваенергозбут» керуються Законом України «Про ринок електричної енергії», Правилами роздрібного ринку електричної енергії, затвердженими Постановою НКРЕКП №312 від 14.03.2018, та іншими нормативно- правовими актами, які регулюють правовідносини, що виникають під час купівлі- продажу електричної енергії між електропостачальником та споживачем, а також з іншими учасниками роздрібного ринку електричної енергії.

Верховенство закону щодо всіх правових актів, як складова принципу законності, який діє в Україні, передбачає виключність закону, тобто підпорядкованість закону всіх юридичних актів (нормативних і застосовних) відповідно до їх субординації. Конституція країни має вищу юридичну силу. Усі закони повинні відповідати Конституції, підзаконні нормативні акти – законам, а підзаконні акти приймаються і діють лише тоді, коли певні суспільні відносини не врегульовані законом. Правозастосовні акти мають бути піднормативними, тобто відповідати нормативно-правовим актам – законам і підзаконним актам.

Юридична сила закону як основного джерела права, його місце в системі нормативно-правових актів закріплені в Конституції України. Однією з ознак, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є прийняття його вищим представницьким органом державної влади. Пунктом 3 частини першої статті 85 Конституції України закріплено, що прийняття законів належить до повноважень Верховної Ради України. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17.10.2002 №17-рп (щодо повноважності Верховної Ради України) визначення Верховної Ради України єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони. Ще однією ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільшважливих суспільних відносин. Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України. Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законівта за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.

Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України. Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

У постанові від 25.01.2023 у справі №676/47/21 Верховний Суд виснував, що основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу (далі - закон). Якщо суб`єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, він зобов`язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до Цивільного кодексу України. Поданий законопроект розглядається Верховною Радою України одночасно з відповідним проектом закону про внесення змін до Цивільного кодексу України (частина друга статті 4 ЦК України). Актами цивільного законодавства України є також постанови Кабінету Міністрів України. Якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону (частина четверта статті 4 ЦК України). У доктрині приватного права зауважується, що ієрархія актів цивільного законодавства може базуватися на їх юридичній силі (вимір по вертикалі). Вона поширюється, по-перше, на співвідношення закону та підзаконних актів та, по-друге, на співвідношення Конституції та законів (як кодифікованих, так і інших (поточних)). Одночасно слід визнати існування ієрархії між ЦК як кодифікованим законом та іншими (поточними) законами, що регулюють цивільні відносини. Ця ієрархія базується на визнанні ЦК основним актом цивільного законодавства (вимір ієрархії по горизонталі) (див. Цивільний кодекс України: науково-практичний коментар. Т. 1: Загальні положення. Особи / за ред. І. В. Спасибо-Фатєєвої. - Харків: ЕКУС, 2020. - С. 45).

Стосовно виміру ієрархії актів цивільного законодавства по горизонталі, то в статті 4 ЦК України закріплюється пріоритет норм ЦК (як основного регулятора приватних відносин) над нормами інших законів. Причому, що такий спосіб вирішення колізії норм ЦК із нормами інших законів, із констатацією пріоритету норм ЦК над нормами інших законів, підтримувався, зокрема, Конституційним Судом України (див. рішення від 13 березня 2012 року у справі № 5-рп/2012), Верховним Судом України (див. постанову Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13, постанову Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2023цс15), Великою Палатою Верховного Суду (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року в справі № 334/3161/17 (провадження № 14-188 цс 20). Щодо виміру ієрархії актів цивільного законодавства по вертикалі, то в статті 4 ЦК України встановлено повний перелік нормативно-правових актів, якими можуть регулюватися цивільні відносини. Крім Конституції України, ЦК України та інших законів України, цивільні відносини можуть регулюватися, за загальним правилом, лише такими підзаконними актами, як: акти Президента України, видані у випадках, установлених виключно Конституцією України; постанови Кабінету Міністрів України, що не суперечать положенням ЦК України та інших законів України. Якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням ЦК України, або іншому закону, мають застосовуватися відповідні положення ЦК або іншого закону. Інші органи державної влади України та органи влади Автономної Республіки Крим можуть видавати нормативні акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, установлених Конституцією України та законом. Таким чином можливість видання актів цивільного законодавства на підзаконному рівні для зазначених органів суттєвим чином обмежена (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06.11.2019 у справі № 490/7071/16-ц (провадження № 61-25815св18).

Постановою НКРЕКП №312 від 14.03.2018 затверджено «Правила роздрібного ринку електричної енергії». Вказані Правила є нормативним підзаконним актом та не є спеціальним законом.

Статтею 3 Закону України «Про НКРЕКП» визначено, що Регулятор здійснює державне регулювання з метою досягнення балансу інтересів споживачів, суб`єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, і держави, забезпечення енергетичної безпеки, європейської інтеграції ринків електричної енергії та природного газу України. Регулятор здійснює державне регулювання шляхом: 1) нормативно-правового регулювання у випадках, коли відповідні повноваження надані Регулятору законом. Проте, Закон України «Про НКРЕКП» не наділяє правом Регулятора на прийняття рішень, що суперечать законам України.

Підзаконні нормативно-правові акти - це результат нормотворчої діяльності компетентних органів держави (їх посадових осіб), уповноважених на те державою громадських об`єднань з установлення впровадження в дію, зміни і скасування нормативних письмових документів, що розвивають чи деталізують окремі положення законів. Первинність закону проявляється в тому, що він служить базисом для нормотворчої й для державних органів, і для суб`єктів безпосереднього народовладдя. Враховуючи зазначене, при виникненні суперечності норм підзаконного нормативноправового акта нормам закону, застосовуються норми закону, оскільки норми закону мають вищу юридичну силу по відношенню до норм нормативно-правових актів. Суд має застосувати правовий акт, який має вищу юридичну силу, а саме, норми Конституції України, а не норми закону, оскільки пряме (безпосереднє) застосування Конституції у поєднанні з принципом її верховенства над іншими правовими актами неминуче передбачає повноваження судів відмовитись від застосування будь-якого правового акта, який вони визначають таким, що суперечить Конституції України у цілому або частково. Суди не мають застосовувати положення законів, які не відповідають Конституції, незалежно від того, чи визнавалися вони Конституційним Судом України неконституційними, тобто закони, що суперечать Конституції України не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними.

У постанові від 07.06.2024 у справі №918/907/22 Верховний Суд у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду (п.42) виснував, що у випадку наявності колізії між загальним та спеціальним законом застосуванню підлягають норми спеціального закону. Згідно з принципом "Lex specialis" (лат. - спеціальний закон, спеціальна норма) за наявності розбіжності загального і спеціального закону діє спеціальний закон. Про перевагу норм "lex specialis" над іншими загальними нормами зазначає у своїх рішеннях і ЄСПЛ (пункт 69 рішення від 25.03.199 у справі "Nikolova v. Bulgaria", заява № 31195/96 тощо).

Отже, «Правила роздрібного ринку електричної енергії», затверджені постановою НКРЕКП №312 від 14.03.2018, є нормативним підзаконним актом та не є спеціальним законом, вони не повинні суперечити нормам Закону України «Про ринок електричної енергії».

Таким чином, Закон України «Про ринок електричної енергії» розмежовує та не ставить у залежність вартість електричної енергії, що споживається, від виду об`єкту споживання електричної енергії побутового споживача. Закон чітко зазначає, що єдиним критерієм, який відрізняє побутового і непобутового споживача, це мета використання електричної енергії, а саме для власних побутових потреб чи для здійснення професійної/господарської діяльності.

В частині висновку суду першої інстанції щодо доктрини заборони суперечливої поведінки позивача, яка проявляється, зокрема, у кваліфікації певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину як волевиявлення, яке свідчить про вчинення правочину, зокрема про його схвалення, то, як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 підписав 09.10.2024 як фізична особа-підприємець заяву-приєднання до умов договору про надання послуг з розподілу електричної енергії за об`єктом споживача у АДРЕСА_1 , а 10.10.2024 уклав договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг за машино-місцем № НОМЕР_1 за вказаною адресою та на виконання договорів майже три місяці здійснював оплату рахунків за активну електричну енергію з урахуванням послуг розподілу та передачі згідно договору від 10.10.2024 після того, як йому було відмовлено 16.09.2024 відповідачем Кременчуцькою об`єднаною філією АТ «Полтаваобленерго» в особі АТ «Полтаваобленерго» (вихідний №14.1/6022 (а.с. 17)) в укладенні договору про розподіл та постачання електричної енергії за тарифами для побутового споживача та було запропоновано укласти з ним такий договір як з ФОП, тобто, як вказує позивач, він був змушений внаслідок незаконних дій вказаного відповідача укласти 10.10.2024 договір, оскільки у нього була невідкладна потреба у здійсненні постачання електиричної енергії за об`єктом нерухомого майна для заряджання автомобіля, тобто, у даному випадку була відсутня воля позивача на укладення цього договору, а факт маніпулювання відповідачем зі статусом ФОП щодо приватного об"єкта нерухомого майна позивача доводить те, що задля укладення вказаного договору, відповідач використав статус позивача як «фізичної особи-підприємця», а не як «фізичної особи», у власності якої і перебуває машино-місце №19, лише з метою укладення договору за тарифами непобутового споживача, тобто, протиправними діями цього відповідача позивач був поставлений в такі умови, що потягли укладення ним цього договору, а подальше виконання позивачем його умов протягом незначного проміжку часу (3місяці) є наслідком незаконний дій відповідача.

У постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.04.2024 у справі №911/1359/22 вказано, що хоча постанова НКРЕКП №332 від 25.02.2022 має нижчу юридичну силу порівняно з Цивільним кодексом України та Господарським кодексом України, втім її норми є обов`язковими до виконання всіма учасниками ринку та мають застосовуватись останніми у своїй господарській діяльності на ринку електроенергії, зокрема, які уклали між собою двосторонні договори відповідно до статті 66 Закону України "Про ринок електричної енергії", що також обумовлено положеннями статті 179 Господарського кодексу України, яка встановлює нормативне обмеження вільного розсуду сторін господарського договору при визначенні його умов у разі укладання типового договору.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що предметом у спору у справі №911/1359/22 було наявність/відсутність підстав для стягнення суми основного боргу, а також пені, 3 % річних та інфляційних втрат за неналежне виконання відповідачем умов договору купівлі-продажу електричної енергії.

У п. 7) ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ринок електричної енергії» наведені нижче терміни вживаються в такому значенні, зокрема, активний споживач - споживач (або група споживачів, які діють спільно), що споживає електричну енергію та виробляє електричну енергію та/або здійснює діяльність із зберігання енергії, та/або продає надлишки виробленої та/або збереженої електричної енергії, або бере участь у заходах з гнучкості або енергоефективності відповідно до вимог закону, за умови що ці види діяльності не є його основною професійною та/або господарською діяльністю.

Виходячи з того, що позивач ОСОБА_1 за місцезнаходженням об`єкта нерухомого майна (машино-місця №19) не використовує спожиту електричну енергію для здійснення основної професійної та/або господарської діяльності, тому не підпадає під визначення «непобутовий споживач - ФОП».

Аналогічна позиція викладена у судових рішеннях у справі №953/6867/24 щодо застосування у подібних правовідносинах тарифу «побутовий споживач», «юридичний споживач».

Також заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 в частині того, що Закон України «Про ринок електричної енергії» має вищу юридичну силу, ніж Правила роздрібного ринку електричної енергії, затверджені постановою НКРЕКП №312, зокрема, виходячи з порядку прийняття Законів, які приймаються Верховною Радою України на основі та у відповідності до Конституції України, а Правила роздрібного ринку електричної енергії затверджені постановою НКРЕКП №312, вони є підзаконним нормативно-правовим актом, вони не є спеціальним законом, Верховною Радою України не приймалися, тому у даному випадку підлягає застосуванню саме Закон України «Про ринок електричної енергії», який регулює спірні правовідносини.

Згідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно ст. 382 ч.1 п. 4 п.п. «в» ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Згідно п.1 ч.2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову – на відповідача.

По справі вбачається, що позивачем при зверненні до суду з даним позовом сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн (т.1 а.с. 57), при подачі апеляційної скарги позивачем сплачено 1816,80 грн, а всього 3 028,00 грн, як підлягають стягненню з відповідачів на користь позивача.

Згідно п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно п. 3,4 ч.1, ч. 2 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст. ст. 367 ч.1, 2, 368 ч. 1, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п. 3,4, 381 – 384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 03 листопада 2025 року – скасувати і ухвалити нове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Полтаваобленерго», Товариства з обмеженою відповідальністю «Полтаваенергозбут» про визнання дій протиправними та зобов`язання здійснювати постачання електроенергії за тарифами побутового споживача – задовольнити.

Визнати незаконною (протиправною) відмову Кременчуцької об`єднаної філії АТ «Полтаваобленерго» в особі АТ «Полтаваобленерго» №14.1/6022 від 16.09.2024 в укладенні з ОСОБА_1 договору про надання послуг з розподілу та постачання електричної енергії за адресою: АДРЕСА_1 , машино-місце № НОМЕР_1 , як з побутовим споживачем за тарифом «Побутовий споживач».

Зобов`язати Кременчуцьку об`єднану філію АТ «Полтаваобленерго» в особі АТ «Полтаваобленерго» внести зміни в заяву-приєднання від 09.10.2024 до умов договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії з ФОП ОСОБА_1 та ТОВ «Полтаваенергозбут» внести зміни в договір №21505262 від 10.10.2024 про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг з ФОП ОСОБА_1 , змінити сторону вказаних договорів з непобутового споживача ФОП ОСОБА_1 на побутового споживача ОСОБА_1 .

Здійснювати розподіл і постачання електричної енергії на об`єкті, що належить ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , машино-місце № НОМЕР_1 , як побутовому споживачу за тарифом «Побутовий споживач».

Стягнути з Кременчуцької об`єднаної філії АТ «Полтаваобленерго» в особі АТ «Полтаваобленерго» та ТОВ «Полтаваенергозбут» на користь ОСОБА_1 по 1514,00 грн понесених судових витрат з кожного.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 10 вересня 2026 року.

СУДДІ: А. І. Дорош О. А. Лобов В. М. Триголов