Рішення від 08 вересня 2026 р. у справі №754/3391/26 — Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/6299/26

Справа №754/3391/26

РІШЕННЯ

Іменем України

09 вересня 2026 року Деснянський районний суд міста Києва в складі:

головуючого - судді - Сенюти В.О.

секретаря судового засідання - Каба А.В.,

за участю:

представника позивача - ОСОБА_1

відповідачки - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Київське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України про визначення додаткового строку для прийняття спадщини,-

УСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до Деснянського районного суду міста Києва із позовом до відповідачки ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - КМУ МЮУ про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Стислий виклад позицій сторін

Подану позовну заяву позивач обґрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача - ОСОБА_5 . Після його смерті залишилось спадкове майно - кооперативна квартира АДРЕСА_1 . Вказана квартира була набута батьком позивача у шлюбі з ОСОБА_2 , відтак спадщина відкрилась на частину вказаної квартири. Спадкоємцями після смерті батька позивача є - дружина ОСОБА_6 , діти ОСОБА_4 та позивач ОСОБА_3 . За заявою ОСОБА_2 заведена спадкова справа щодо майно померлого ОСОБА_5 . Відповідачка ОСОБА_7 не подала заяву про прийняття спадщини, при цьому з 2007 року проживає у квартирі її чоловіка, а з 2022 року перебуває у Німеччині. Позивач звернувся до П`ятнадцятої Київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадини, проте 23.12.2025 нотаріус виніс постанову та відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на майно після смерті батька позивача, оскільки останнім пропущений шестимісячний строк для звернення із відповідною заявою. Позивач вказує, що встановлений законом строк для прийняття спадщини ним було пропущений з поважних причин, оскільки останній перебуває у Збройних Силах України. На підставі викладеного, позивач просить визначити йому додатковий строк для прийняття спадщини терміном 3 місяці.

Процесуальні дії та рішення суду

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 03.03.2026 позовна заява залишена без руху та надано строк для усунення недоліків.

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 20.03.2026 відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 20.04.2026, яка занесена до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті.

В судовому засіданні представник позивача подану позовну заяву підтримала, просила задовольнити з викладених підстав.

Відповідачка ОСОБА_2 в судовому засіданні проти задоволення позовних вимоги не заперечувала.

Відповідачка ОСОБА_4 в судове засідання не з`явилася, про день, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, про причини своєї неявки суд не повідомила.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог не забезпечила явку свого представника в судове засідання, про причини своєї неявки суд не повідомила.

Вислухавши вступне слово представника позивача, відповідачки ОСОБА_2 , дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд дійшов наступного висновку.

Фактичні обставини справи

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 , про що свідчить копія свідоцтва про смерть.

На момент смерті разом із померлим у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Відповідно до копії спадкової справи щодо майна померлого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_2 звернулась до П`ятнадцятої київської державної нотаріальної контори із заявою при прийняття спадщини після смерті її чоловіка.

04.09.2025 державний нотаріус П`ятнадцятої Київської державної нотаріальної контори видала свідоцтво про право на спадщину, відповідно до якого майно ОСОБА_5 успадкували його дружина ОСОБА_2 та донька ОСОБА_4 .

23.12.2025 позивач ОСОБА_3 звернувся до П`ятнадцятої Київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини.

23.12.2025 державний нотаріус П`ятнадцятої Київської державної нотаріальної контори винесла постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, у зв`язку із пропуском ОСОБА_3 строку для прийняття спадщини.

Крім того, відповідно до змісту постанови державного нотаріуса від 23.12.2025, спадкоємцями за законом першої черги відповідно до ст. 1261 ЦК України є - ОСОБА_2 , дружина померлого та ОСОБА_4 - дочка померлого. Вказані особи спадщину прийняли у встановлений законом строк.

13.11.2024 ОСОБА_3 видано військовий квиток серії НОМЕР_1 .

Згідно копії довідки Військової частини НОМЕР_2 від 23.12.2025, рядовий ОСОБА_3 перебуває на військовій службі за мобілізацією у військовій частині НОМЕР_2 з 13.11.2024.

Позивач, звертаючись до суду із позовом про визначення додаткового строку для прийняття спадщини терміном три місяці, вказав, що передбачений законом строк для прийняття спадщини пропущений позивачем у зв`язку із його мобілізацією до лав ЗСУ.

Мотивувальна частина

У чч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Відповідно до статей 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (стаття 1223 ЦК України).

Відповідно до статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до ч. 1 ст. 1269, ч. 1 ст. 1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Отже, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини (ч. 1, 2 ст. 1272 ЦК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

За змістом зазначеної статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є ті, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Правила ч. 3 ст. 1272 ЦК України можуть бути застосовані, якщо: 1) спадкоємець пропустив строк для прийняття спадщини; 2) у спадкоємця були перешкоди для подання заяви для прийняття спадщини; 3) ці обставини визнані судом поважними.

Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не використав право на прийняття спадщини через брак інформації про смерть спадкодавця, незнання приписів закону тощо, тоді немає правових підстав для визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Такі правові висновки викладено у постанові Верховного Суду України від 04.11.2015 у справі № 6-1486цс15, а також у постановах Верховного Суду від 30.12.2024 в справі № 527/1229/24, від 31.07.2024 в справі № 127/2149/21 та інших.

Законодавство не встановлює конкретний перелік поважних причин пропуску строку на подання заяви про прийняття спадщини та такі причини оцінюються судом на власний розсуд, у кожному конкретному випадку та з урахуванням усіх обставин справи. Тобто суд, розглядаючи такі позови встановлює саму по собі наявність причин, що унеможливили своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини, та оцінює їх з точки зору поважності.

З урахуванням фактичних обставин конкретної справи поважними причинами пропуску строку суд може визнати, зокрема: 1) тривалу хворобу спадкоємців; 2) велику відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем розташування спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, по`вязані з тривалими відрядженнями, у тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України тощо.

Зокрема, не є поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини: незнання про смерть спадкодавця; юридична необізнаність спадкоємця про порядок прийняття спадщини, похилий вік; непрацездатність; встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини (наприклад, установлення факту проживання однією сім`єю); невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину; відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини; несприятливі погодні умови; перебування у депресії у зв`язку зі смертю спадкодавця, оскільки глибокі душевні страждання через смерть близької чи знайомої людини відчуває переважна більшість людей.

Саме по собі незнання про смерть спадкодавця, без установлення інших об`єктивних, непереборних, істотних труднощів на вчинення дій щодо прийняття спадщини, не свідчить про поважність пропуску зазначеного строку.

Таким чином, необізнаність про смерть спадкодавця не є поважною причиною для визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Подібні за змістом правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 04.11.2015 у справі № 6-1486цс15, у постановах Верховного Суду від 30.01.2020 у справі № 487/2375/18, від 27.05.2020 у справі № 336/1127/17, від 30.06.2020 у справі № 431/5782/17, від 20.09.2023 у справі № 638/16540/20, від 30.09.2020 у справі № 635/4551/18, від 03.03.2021 у справі № 145/148/20, від 21.04.2022 у справі № 296/12109/18, від 07.12.2022 у справі № 399/570/21, від 13.04.2023 у справі № 522/17537/18.

Практика суду касаційної інстанції у цій категорії справ є сталою та незмінною.

З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду із позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2024 у справі № 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24) виснувала, що за конкретних фактичних обставин кожної справи пропуск строку для прийняття спадщини суд має оцінювати з урахуванням тривалості такого пропуску та загальних засад цивільного законодавства, як розумність, добросовісність та справедливість.

Головною ознакою поважних причин такого пропуску є те, що вони унеможливлюють своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини.

Неподання заяви умисно чи з необережності (недбалості) не може бути підставою для визначення спадкоємцю додаткового строку для прийняття спадщини.

Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, першорядно, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.

Суди мають враховувати, що безпідставне надання додаткового строку для прийняття спадщини є порушенням правової визначеності як елемента правовладдя (верховенства права) та є незаконним втручанням у права спадкоємців, які прийняли спадщину, а у разі відсутності таких спадкоємців - в інтереси територіальної громади, яка має право на визнання спадщини відумерлою.

Отже, спадкодавець ОСОБА_5 , батько позивача помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто у період перебування останнього у складі Збройних Сил України, що підтверджується копією військового квитка та копією довідки ВЧ НОМЕР_2 .

Відтак вказана обставина позбавила позивача можливості звернутися із заявою про прийняття спадщини у строки визначені ст. 1270 ЦК України.

Таким чином, враховуючи вище викладене та приймаючи до уваги правові позиції Верховного Суду викладені вище, суд приходить до висновку, що позивач пропустив строк для прийняття спадщини з поважних причин.

За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Європейський Суд з прав людини неодноразово наголошував на необхідності держав дотримуватися принципу «якості законів» при їх прийнятті або зміні. Зокрема, у своєму рішенні у справі «Сєрков проти України» ЄСПЛ зазначив, що якість законодавства передбачає доступне для зацікавлених осіб, чітке і передбачуване у застосуванні законодавство; відсутність необхідної передбачуваності та чіткості національного законодавства з важливого питання, що призводить до його суперечливого тлумачення, в тому числі судом, має наслідком порушення вимог положень Конвенції щодо «якості закону». Крім того, у справі «Новік проти України» ЄСПЛ зробив висновок, що надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Вимога «якості закону» у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції означає, що закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні для убезпечення від будь-якого ризику свавілля.

Європейський суд з прав людини в пунктах 33, 34 рішення від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основновоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів. Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до остаточного рішення суду.

Згідно з правовою позицію ЄСПЛ у справі «Ілхан проти Туреччини» від 27.06.2000 при вирішення питання пропуску строку на вчинення дій має застосовуватись правило встановлення всіх обставин з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру. Вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Судом також враховується рішення ЄСПЛ у справі «Маркс проти Бельгії» від 13.06.1979, ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, які по своїй суті є гарантом права власності, оскільки визнають право будь-якої особи на безперешкодне користування своїм майном.

Верховний Суд в постанові від 18.01.2023 у справі № 580/1300/22 сформулював правовий висновок стосовно застосування принципу «легітимних очікувань», що, головним чином, походить від англійського терміну «legitimate expectations» як розумні, небезпідставні або обґрунтовані очікування. Зокрема, Суд зазначив, що принцип легітимних очікувань широко застосовується у судовій практиці та ґрунтується на низці конституційних положень, які гарантують захист права власності (стаття 41 Конституції України) та передбачуваність (прогнозованість) законодавства, яким визначаються обмежувальні заходи (статті 22, 57, 58, 94 та 152 Конституції України); реалізація принципу легітимних очікувань полягає у досягненні бажаного результату шляхом вчинення правомірних дій з огляду на заздалегідь передбачені ймовірні наслідки; втілення легітимних очікувань унеможливлюється, зокрема, у випадку, коли особа не може досягнути прогнозованого результату внаслідок зміни правової основи у такі строки, що не є розумними та обґрунтованими; правовим підґрунтям (основою) для виникнення в особи легітимного очікування можуть бути: норма права (законодавство), судова практика, акт індивідуальної дії, конкретне судове рішення, що набуло законної сили, або умови договору; відсутність у законі безпосередніх приписів щодо певного права, яке, однак, слідує із загальних конституційних принципів або природного права, або відсутність закону, що визначає механізм реалізації такого права, самостійно не може свідчити про відсутність правового підґрунтя для виникнення в особи легітимного очікування щодо реалізації такого права.

З урахуванням викладеного, виходячи з аналізу встановлених судом обставин справи та норм права, що регулюють спірні правовідносини, зважаючи на те, що позивач мобілізований до лав ЗСУ, що унеможливило звернутися до нотаріальної контори із відповідною заявою вчасно, суд дійшов висновку, що позивачем наведено причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для нього щодо подачі заяви про прийняття спадщини, а тому наявні підстави для встановлення йому додаткового строку для прийняття спадщини після смерті батька і слід визначити строк у межах передбаченого законом загального терміну шести місяців і таким достатнім строком є три місяці, перебіг якого рахується після набрання рішенням законної сили.

Крім того, суд звертає увагу на те, що визначаючи спадкоємцеві додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини, суд не вирішує питання про визнання за ним права на спадщину.

Судові витрати

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір, однак прохальна частина позову не містить вимоги щодо стягнення судових витрат із відповідачів. Відтак, судові витрати слід залишити за позивачем.

На підставі викладеного, керуючись: ст. ст. 13, 14, 82, 206, 223, 259, 263-265, 268, 274-279, 352, 354 ЦПК України,-

УХВАЛИЛА:

Позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Київське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України про визначення додаткового строку для прийняття спадщини - задовольнити.

Визначити ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса - АДРЕСА_2 ) додатковий строк для подання до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини, що залишилась після смерті його батька ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_8 , протягом трьох місяців з дня набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено - 10.09.2026.

Суддя: В.О.Сенюта