Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №686/21758/16-ц — Хмельницький апеляційний суд

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 року

м. Хмельницький

Справа № 686/21758/16-ц

Провадження № 22-ц/820/1606/26

Хмельницький апеляційний суд

в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Костенка А.М. (суддя-доповідач), Грох Л.М., Ярмолюка О.І.,

секретар судового засідання Плінська І.П.

з участю представників сторін

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 686/21758/16-ц за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 травня 2026 року у складі судді Стефанишина С.Л. за скаргою ОСОБА_1 на дії приватного виконавця та зобов`язання до вчинення дій в справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборговані за кредитним договором.

Заслухавши доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд

в с т а н о в и в :

У березні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Жаботинського І.В., у якій просив:

-визнати неправомірними дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Жаботинського І.В., щодо визначення загальної суми заборгованості у виконавчому провадженні ВП № 80431726 у розмірі 11 467 283,15 грн., з виконання виконавчого листа № 686/21758/16-ц виданого 04.02.2026 року Хмельницьким міськрайонним судом Хмельницької області про стягнення з ОСОБА_1 користь ПАТ «Укрсоцбанк» правонаступником якого є АТ «Сенс Банк» заборгованості за кредитним договором у розмірі 236 438,69 дол. США, що за курсом НБУ становить 5 873 597,64 грн. та судовий збір у розмірі 88 103,96 грн.;

-визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження від 05.03.2026 року у виконавчому провадженні ВП №80431726, в частині пункту 3 резолютивної частини постанови, щодо визначення суми основної винагороди у розмірі 1 042 449,41 грн.;

-визнати протиправною та скасувати постанову про арешт коштів божника від 05.03.2026 року в частині пункту 1 резолютивної частини постанови, щодо накладення арешту на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках боржника у розмірі 11 467 283,15 грн.;

-визнати протиправною та скасувати постанову про стягнення з боржника основної винагороди від 05.03.2026 року в частині пункту 1 резолютивної частини постанови, щодо стягнення з боржника основної винагороди у розмірі 1 042 449,41 грн.;

-визнати протиправною та скасувати постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 10.03.2026 року в частині пункту 2 резолютивної частини постанови, щодо здійснення відрахування із суми доходів боржника у розмірі 20 % від заробітної плати щомісяця до погашення загальної суми заборгованості за виконавчим провадженням у розмірі 11 467 283,15 грн.

-зобов`язати приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Жаботинського І.В. усунути порушення прав боржника ОСОБА_1 шляхом визначення правильного розміру заборгованості у виконавчому провадженні № 80431726 відповідно до виконавчого листа № 686/21758/16-ц виданого 04.02.2026 року Хмельницьким міськрайонним судом Хмельницької області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» правонаступником якого є АТ «Сенс Банк» заборгованості за кредитним договором у розмірі 236 438,69 дол. США, що за курсом НБУ становить 5 873 597,64 грн. та судовий збір у розмірі 88 103,96 грн.

Свої вимоги заявник обґрунтовував тим, що він як боржник не погоджується із зазначеними вище пунктами постанов в частині визначення загальної суми боргу у розмірі 11 467 283,15 грн, оскільки загальна сума боргу за рішенням суду становить 5 961 701,60 грн., а приватний виконавець фактично самостійно її подвоїв, що призвело до інших порушень в частині визначення розміру основної винагороди, накладення арешту та відрахування боргу із заробітної плати боржника, оскільки згідно з виконавчим листом з нього стягнуто на користь АТ «Сенс Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 236 438,69 дол. США, що за курсом НБУ становить 5 873 597,64 грн. та судовий збір у розмірі 88 103,96 грн. Тобто, судовим рішенням чітко визначено еквівалентну суму боргу в гривнях за курсом НБУ, яка в загальному розмірі становить 5 961 701,60 грн., відповідно від якої 10% суми винагороди буде становити 596 170,16 грн.

ОСОБА_1 посилався, що орган примусового виконання вправі стягувати виключно суму боргу встановлену виконавчим документом, і не вправі втручатися у нього або у власний спосіб його тлумачити, а тому враховуючи вимоги Закону України «Про виконавче провадження» просив задовольнити вимоги скарги.

Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 травня 2026 року в задоволені скарги боржника ОСОБА_1 на дії приватного виконавця та зобов`язання до вчинення дій – відмовлено.

ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким скаргу задовольнити в повному обсязі.

Апелянт посилається, що до примусового стягнення, підлягає сума визначена судовим рішенням та виконавчим листом виданим на його виконання. У виконавчому листі вказано, стягнути з боржника ОСОБА_1 на користь стягувача АТ «Сенкс Банк» заборгованості за кредитним договором у розмірі 236 438,69 дол. США, що за курсом НБУ становить 5 873 597,64 грн. та судовий збір у розмірі 88 103,96 грн. Тобто, судовим рішенням уже було визначено еквівалентну суму боргу в гривнях за курсом НБУ, та яка в загальному розмірі становить 5 961 701,60 грн., відповідно від якої 10% винагороди буде становити 596 170,16 грн. Натомість приватний виконавець зазначає розмір своєї винагороди 1 042 449,41 грн., що в два рази завищена та фактично є 10 % від 10 424 594,10 млн грн, тобто від суми, якої взагалі немає у виконавчому документі та яка не відповідає 10% суми, що підлягає стягненню. Приватний виконавець помилково перерахував 236 438,69 USD за курсом НБУ станом на 05.03.2026 (43,7170 грн), що відповідно збільшило розмір боргу, з цієї суми нарахував 10 % своєї винагороди, що прямо суперечить зазначеним сумам у виконавчому листі, в якому вже визначена сума боргу у гривні за курсом НБУ, при цьому приватний виконавець не має права самостійно змінювати курс і збільшувати суму боргу для вирахування 10 % винагороди, це суперечить рішенню суду, таким чином приватний виконаваць, своїм рішенням змінив судове рішення, яке підлягає примусовому виконанню, що є абсолютно неприпустимим. Помилкове визначення виконавцем загальної суми боргу у розмірі 11 467 283,15 грн також призвело до інших порушень в частині накладення арешту та відрахування боргу із заробітної плати боржника.

Також апелянт посилається, що у своїй скарзі, він не посилався на те що еквівалент іноземної валюти повинен обчислюватися на момент прийняття рішення судом, а зазначав інше, а саме, що вищезгаданим заочним рішенням суд уже визначив цей еквівалент у національній валюті та суд вже зазначив у резолютивній частині рішення еквівалент, яке не змінено і набрало законної сили. Посилання суду першої інстанції на правову позицію викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2024 року у справі № 500/5194/16 є не релевантним даній справі.

Приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Жаботинський І.В. подав відзив на апеляційну скаргу, вважає її безпідставною та такою що не підлягає задоволенню. Посилається, що він мав усі законні підстави для визначення доларового еквіваленту заборгованості боржника за виконавчим документом у гривні за валютним курсом Національного банку України (1 Долар США – 43,7170 грн) саме на момент відкриття виконавчого провадження (05.03.2026), тому загальна сума звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження склала 11 467 283,15 грн., а сума основної винагороди приватного виконавця – 1 042 449,41 грн. Відповідно, у постанові про звернення стягнення на заробітну плату боржника також була вказана загальна сума заборгованості – 11 467 283,15 грн. Суд першої інстанції визначив суму заборгованості (в іноземній валюті), що підлягає сплаті у гривнях за офіційним курсом відповідної валюти на день винесення відповідного рішення по суті спору, а не на день платежу, який так і не був здійснений боржником на момент відкриття відповідного виконавчого провадження ВП № 80431726. Крім того, сума заборгованості за кредитним договором, яка вказана судом у виконавчому документі складає 236 438,69 дол. США і у постанові приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження ВП № 80431726 від 05.03.2026 року вказана така ж сума заборгованості в іноземній валюті - 236 438,69 дол. США. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає оплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, що у випадку наявності спору між сторонами та його вирішення судом відповідає дню виконання судового рішення. Отже, приватний виконавець при проведенні виконавчих дій у виконавчому провадженні ВП № 80431726 діяв саме у спосіб та без порушенням повноважень, наданих йому Законом України «Про виконавче провадження» і жодним чином не змінив рішення у справі № 686/21758/16-ц.

За правилом частин першої, четвертої статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до вимог частин першої статті 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що у листопаді 2016 року ПАТ «Укрсоцбанк» звернулося до суду з позовом в якому просило стягнути з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитним договором № 10-29/4883 від 21 грудня 2007 року в сумі 236 438,69 доларів США, яка за курсом НБУ становить 5 873 597,64 грн та судові витрати.

Заочним рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 січня 2017 року, яке залишено без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 20 червня 2024 року та постановою Верховного Суду від 14 березня 2025 року, позовні вимоги ПАТ «Укрсоцбанк» правонаступником якого є АТ «Сенс Банк», задоволено в повному обсязі та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за кредитним договором в загальному розмірі 236 438,69 дол. США, що за курсом НБУ становить 5 873 597,64 грн. та судовий збір у розмірі 88 103,96 грн.

Рішення набрало законної сили 20 червня 2024 року.

04 лютого 2026 року на виконання вказаного рішення суду Хмельницьким міськрайонним судом Хмельницької області було видано виконавчий лист.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Жаботинського І.В. від 05 березня 2026 року відкрито виконавче провадження № 80431726 з примусового виконання, зазначеного вище, виконавчого листа.

Крім того, 05 березня 2026 року приватним виконавцем винесено постанову про арешт коштів боржника у межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів, у розмірі 11 467 283,15 грн., та постанову про стягнення з боржника основної винагороди у розмірі 1 042 449,41 грн.

10 березня 2026 року приватним виконавцем винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника шляхом здійснення відрахувань із суми доходів боржника у розмірі 20 % від заробітної плати щомісяця до погашення загальної суми заборгованості за виконавчим провадженням у розмірі 11 467 283,15 грн.

Однією з вимог скарги є визнання про визнання протиправною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження від 05.03.2026 року в частині пункту 3 резолютивної частини постанови щодо визначення суми основної винагороди приватного виконавця в сумі 1042449,41 грн. та про визнання протиправною та скасування постанови про стягнення з боржника основної винагороди від 05.03.2026 року в частині пункту 1 постанови щодо стягнення з боржника основної винагороди приватного виконавця в сумі 1042449,41 грн., однак, відмовляючи в задоволенні цих вимог, суд першої інстанції припустився помилки з огляду на наступне.

Згідно із частиною другою статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Отже, імперативною нормою, а саме частиною другою статті 74 Закону № 1404-VIII закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.

З огляду на викладене, спір з приводу правомірності дій приватного виконавця при прийнятті постанов щодо стягнення основної винагороди, має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про можливість розгляду скарги ОСОБА_1 на дії приватного виконавця щодо прийняття постанов, якими визначено розмір основної винагороди та стягнуто основну винагороду приватного виконавця, оскільки вона в цій частині підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги ( ч 2 статті 377 ЦПК України).

За пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Зважаючи на те, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, ухвала суду в частині відмови у задоволенні скарги на дії державного виконавця щодо прийняття постанов про стягнення основної винагороди, підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі в цій частині з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 255, частин першої, другої статті 377 ЦПК України.

Разом з тим, відповідно до положень частини першої статті 256 ЦПК України, колегія суддів роз`яснює заявнику, що розгляд даної категорії справ віднесено до юрисдикції адміністративних судів.

Що стосується решти вимог скарги, то колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є обов`язковість судового рішення.

Частиною першою статті 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» примусовому виконанню підлягають виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

За змістом частин першої – третьої статті 56 цього Закону (в редакції, чинній на час винесення приватним виконавцем постанов про арешт на майно (кошти) боржника) арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кошти є грошима в національній або іноземній валюті.

У статтях 47 та 49 цього Закону визначені операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Такі кредитні операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Згідно зі статтею 192 ЦК України, законним платіжним засобом, обов`язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

За змістом статті 524 ЦК України грошовим визнається зобов`язання, виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Загальні положення про виконання грошового зобов`язання закріплені у статті 533 ЦК України, зокрема: грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях; якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом; використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Таким чином, у разі якщо кредит правомірно наданий в іноземній валюті та кредитодавець (позивач) просить стягнути кошти в іноземній валюті, суд у резолютивній частині рішення зазначає про стягнення таких коштів саме в іноземній валюті, що відповідає вимогам частини третьої статті 533 ЦК України.

Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України.

Заборони на виконання грошового зобов`язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить. Отже, у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення правочинів, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. При цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постанові Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18 вересня 2020 року у справі № 916/4693/15.

Таким чином, у разі якщо кредит правомірно наданий в іноземній валюті та кредитодавець (позивач) просить стягнути кошти в іноземній валюті, суду резолютивній частині рішення зазначає про стягнення таких коштів саме в іноземній валюті, що відповідає вимогам частини третьої статті 533 ЦК України.

Відповідно до пункту 30.1 статті 30 Закону України від 05 квітня 2001 року № 2346-III «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», в редакції, чинній на час здійснення виконавчого провадження, переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.

При цьому правовий режим іноземної валюти на території України, хоча і пов`язується з певними обмеженнями в її використанні як платіжного засобу, тим не менше, не виключає здійснення платежів в іноземній валюті. З огляду на зазначене виконання за виконавчим листом повинне було здійснюватися в іноземній валюті.

При цьому особливості звернення стягнення на кошти боржника та виконання рішень при обчисленні боргу в іноземній валюті визначені у статті 49 Закону України «Про виконавче провадження». Так, відповідно до частин першої-третьої цієї статті у разі якщо кошти боржника в іноземній валюті розміщені на рахунках, внесках або на зберіганні у банку чи іншій фінансовій установі, які мають право на продаж іноземної валюти на внутрішньому валютному ринку, виконавець зобов`язує їх продати протягом семи робочих днів іноземну валюту в сумі, необхідній для погашення боргу. У разі якщо такі кошти розміщені в банку або іншій фінансовій установі, які не мають права на продаж іноземної валюти на внутрішньому валютному ринку, виконавець зобов`язує їх перерахувати протягом семи робочих днів такі кошти до банку або іншої фінансової установи за вибором виконавця, що має таке право, для їх реалізації відповідно до частини першої цієї статті. У разі обчислення суми боргу в іноземній валюті виконавець у результаті виявлення у боржника кошті у відповідній валюті стягує такі кошти на валютний рахунок органу державної виконавчої служби, а приватний виконавець - на відповідний рахунок приватного виконавця для їх подальшого перерахування стягувачу. У разі виявлення коштів у гривнях чи іншій валюті виконавець за правилами, встановленими частинами першою і другою цієї статті, дає доручення про купівлю відповідної валюти та перерахування її на валютний рахунок органу державної виконавчої служби, а приватний виконавець - на відповідний рахунок приватного виконавця.

Як встановлено судом, виконавче провадження відкрито за виконавчим листом, виданим Хмельницьким міськрайонним судом Хмельницької області 04 лютого 2026 року, яким було стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» заборгованість за кредитним договором в іноземній валюті із визначенням її еквіваленту в гривні за офіційним курсом НБУ станом на час ухвалення рішення.

Тобто, визначаючи характер грошового зобов`язання, суд вирішив стягнути з боржників грошові кошти саме в іноземній валюті, що на момент ухвалення рішення суду становило визначений за офіційним курсом НБУ еквівалент у національній валюті України.

Отже, у зв`язку з ухваленням судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті, стягувачу має бути перерахована сума саме в іноземній валюті, визначена судовим рішенням, а не її еквівалент у гривні, а у боржника існує обов`язок виконати зобов`язання саме в іноземній валюті (доларах США), а не у національній валюті України - гривні

При цьому, перерахування суми у національній валюті України за офіційним курсом НБУ не вважається належним виконанням судового рішення.

Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 28 вересня 2022 року у справі № 2-306/11, постанові Верховного Суду від 28 січня 2026 року в справі № 336/6307/24.

Також зазначене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18).

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) вказано, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов`язку боржника, який має бути виконаний примусово за участю державного виконавця. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.

Відповідно до частини третьої статті 451 ЦПК України якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції правильно виходили з того, що належним виконанням заочного рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 січня 2017 року є стягнення суми боргу в іноземній валюті, при цьому, розраховуючи суму боргу, приватний виконавець виходив з еквіваленту стягнутої заборгованості в іноземній валюті станом на день винесення ним відповідних рішень, що не є зміною розміру визначеної рішення суду заборгованості, як помилково вважає заявник.

Отже, доводи заявника про необхідність зазначення суми заборгованості відповідно до резолютивної частини рішення суду та здійснення виконавцем подальших дій і нарахувань у національній валюті України за офіційним курсом НБУ на день ухвалення рішення, не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства, суперечать вищенаведеним нормам права та правовим висновкам Верховного Суду у справа за аналогічних правовідносин та їх слід відхилити.

Фактично доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції та власного тлумачення апелянтом характеру спірних правовідносин і встановлених судом обставин. Такі доводи оцінені судом першої інстанції та не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що підстави для скасування ухвали суду першої інстанції у вказаній частині відсутні, а отже, а ухвалу суду першої інстанції в цій частині слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 255, 374, 376,377,382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 травня 2026 року в частині вимог скарги про визнання протиправною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження від 05.03.2026 року в частині пункту 3 резолютивної частини постанови щодо визначення суми основної винагороди приватного виконавця в сумі 1042449,41 грн. та про визнання протиправною та скасування постанови про стягнення з боржника основної винагороди від 05.03.2026 року в частині пункту 1 постанови щодо стягнення з боржника основної винагороди приватного виконавця в сумі 1042449,41 грн. скасувати й провадження у справі в цій частині вимог скарги закрити.

Роз`яснити заявнику, що розгляд справи в цій частині вимог скарги, віднесено до юрисдикції адміністративних судів.

В решті ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 10 вересня 2026 року.

Судді А.М. Костенко

Л.М. Грох

О.І. Ярмолюк