Рішення від 09 вересня 2026 р. у справі №336/2455/26 — Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

ЄУН: 336/2455/26

Провадження №: 2/336/2520/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 вересня 2026 року м. Запоріжжя

Шевченківський районний суд міста Запоріжжя в складі: головуючого судді Зарютіна П.В., за участі секретаря судового засідання Гордейченко Р.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Запоріжжя, за відсутності учасників справи та без фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувальних технічних засобів, у порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2026 року позивач ТОВ «Коллект Центр» звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договорами.

Позовна заява мотивована тим, що 13.09.2021 р. між фізичною особою позичальником ОСОБА_2 та ТОВ «Мілоан» був укладений кредитний договір №4859783, згідно з умовами якого відповідач отримав 1600 грн зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені кредитним договором. Відповідно до графіку сплати кредитних коштів (Додаток №1 до кредитного договору №4859783 від 13.09.2021 р.), повернення кредиту та сплати процентів Відповідачем не було внесено.

Також, 13.09.2021 р. між фізичною особою позичальником ОСОБА_2 та ТОВ «Мілоан» був укладений кредитний договір № 101657014, згідно з умовами якого відповідач отримав 1600 грн зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені кредитним договором. Відповідно до графіку сплати кредитних коштів (Додаток №1 до кредитного договору № 101657014 від 13.09.2021 р.), повернення кредиту та сплати процентів Відповідачем не було внесено.

15.12.2021 було укладено договір № 15/12-2021-22 відповідно до якого товариство з обмеженою відповідальністю «МІЛОАН» відступило на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 4859783.

17.12.2021 було укладено договір № 17/12-2021-62 відповідно до якого товариство з обмеженою відповідальністю «МІЛОАН» відступило на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 101657014.

10.01.2023 було укладено договір № 10-01/2023 відповідно до якого товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» відступило на користь товариство з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договорами № 4859783 та № 101657014.

Таким чином, ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» наділено правом вимоги до Відповідача за договорами № 4859783 та № 101657014.

Загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом за Договором №4859783 від 13.09.2021 р., що підлягає стягненню з позичальника станом на день формування позовної заяви відповідно до розрахунку заборгованості, становить 11718.08 грн, з яких:

- Заборгованість за основним зобов`язанням(за тілом кредиту) - 1552.00 грн.

- Заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 10166.08 грн.

Загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом за Договором №101657014 від 13.09.2021 р., що підлягає стягненню з позичальника станом на день формування позовної заяви відповідно до розрахунку заборгованості, становить 11922.40 грн, з яких:

- Заборгованість за основним зобов`язанням(за тілом кредиту) - 1600.00 грн.

- Заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 10322.40 грн.

Позивач стверджує, що відповідач зобов`язання за договорами позики не виконала, у зв`язку із чим у неї утворилася зазначена заборгованість. При цьому з моменту отримання права вимоги до відповідача ним не здійснювалося нарахування жодних штрафних санкцій.

Ураховуючи наведене, ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» просить суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість за договорами позики у загальній в сумі 23640.48 грн., з яких заборгованість за основним зобов`язанням(за тілом кредиту) - 3152.00 грн., заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 20488.48 грн. та стягнути з відповідача понесені витрати на сплату судового збору у розмірі 2662.40 грн., понесені витрати на правову допомогу у розмірі 13000.00 грн.

Ухвалою Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 20 березня 2026 року позовну заяву ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Представником позивача подано до суду клопотання про витребування доказів. Суд розглянувши подане клопотання постановив, витребувати у Акціонерного товариства «УНІВЕРСАЛ БАНК» (код ЄДРПОУ 21133352, адреса: 04114, м. Київ, вул. Автозаводська, 54/19):

-Ідентифікаційні дані власника картки та повний номер картки НОМЕР_1 , в тому числі, але не виключно прізвище, ім`я, по-батькові, реєстраційний номер облікової картки платника податків, серію та номер паспорта, адресу місця проживання, контактні дані (номер телефону, адреса електронної пошти, тощо), та інші відомості про власника вказаної картки.

-докази зарахування на картку № НОМЕР_1 кредитних коштів у сумі 1 600,00 грн. та 1 600,00 грн., які 13.09.2021 року були на неї перераховані, а саме витребувати виписки за номером картки № НОМЕР_1 за період із 13.09.2021 по 23.09.2021.

-інформацію, чи відкривалась ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) банківська картка № НОМЕР_1 (віртуальна чи фізична картка) та надати повний номер банківської картки № НОМЕР_1 ;

-інформацію щодо номеру телефону, на який відправляється інформація про підтвердження здійснення операцій (фінансовий номер телефону) за платіжною карткою № НОМЕР_1 за період з 13.09.2021 по 23.09.2021;

-інформацію чи знаходиться номер телефону НОМЕР_3 в анкетних даних ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ).

17 травня 2026 року від представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Лукашенка Євгенія Юрійовича - надійшов відзив на позовну заяву, в якому Відповідач просив Суд відмовити у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр». Відповідач обгрунтовує свою позицію тим, що Позивачем не доведено укладення кредитних договорів, отримання коштів та виникнення права вимоги за вказаними договорами.

Відповідач наголошує, що термін повернення кредитів закінчився 28.09.2021 року, таким чином позов подано з поза межами строку позовної давності.

20 травня 2026 року від представника Позивача надійшла відповідь на відзив, у якому позивач підтримав позовні вимоги у повному обсязі, просив їх задовольнити. Щодо строків позовної давності, Позивачем зазначено, що з 12.03.2020 по 01.07.2023 року перебіг строків позовної давності продовжено у зв`язку з карантином під час поширення COVID-19.

У судове засідання сторони не явилися.

Статтями 43, 211 ЦПК України передбачено, що прийняття участі в судовому засіданні є правом сторони, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову з таких підстав.

Частинами 1, 2 статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що 13.07.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник) був укладений договір про споживчий кредит №4859783, згідно з умовами якого відповідач отримав 1600 грн., зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені Кредитним договором.

Також, 13.07.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник) був укладений договір про споживчий кредит № 101657014, згідно з умовами якого відповідач отримав 1600 грн., зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені Кредитним договором.

Договорами про споживчий кредит №4859783 та № 101657014 від 13.07.2021 р. (пункт 1.3.) передбачається, що кредит надається загальним строком на 15 днів з 13.09.2021 р. Кредитні кошти надаються позичальнику безготівково на рахунок з використанням карти (пункт 2.1 Договору).

Проценти за користування кредитом: 2.40 грн., які нараховуються за ставкою 0.01 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом (п. 1.5.2. Договору).

Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. (п. 1.6. Договору).

Умовами Кредитних договорів передбачена видача кредитних коштів Позичальнику безготівково, а саме шляхом переказу коштів на Картковий рахунок.

Відповідно до Розділу 2, сторонами узгоджені умови, щодо сплати за кредитом, пролонгації строку користування кредитом, повернення кредиту тощо.

Договори передбачають, що Позичальник може збільшити строк кредитування, шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз коли Позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування Позичальником у спосіб вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів.

Пунктом 4.2. Договорів встановлено, що у разі прострочення Позичальником зобов`язань зі сплати заборгованості згідно з умовами цього Договору, Кредитодавець починаючи з дня наступного за датою спливу строку кредитування, з урахуванням

пролонгацій та оновлених графіків платежів, що складаються у зв`язку з продовженням строку кредитування (пролонгацією), має право (не обов`язок) нарахувати проценти за стандартною (базовою) ставкою передбаченою п.1.6 Договору в якості процентів за порушення грошового зобов`язання, передбачених ст.625 Цивільного кодексу України.

Згідно Довідки ТОВ «МІЛОАН» про ідентифікацію Договір №4859783 підписаний позичальником із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором J42299, відправленим позичальнику 13.09.2021р. на номер телефону: НОМЕР_3 .

Як вбачається з анкети-заяви на кредит №4859783 від 13.09.2021 р., заповнення анкети-заяви ОСОБА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , номер мобільного телефону НОМЕР_3 , паспорт громадянина України у формі картки НОМЕР_4 , відбулося 13.09.2021 р. о 11:10:58-11:11:13, підписання договору відбулося 13.09.2021 р. о 11:23:54 годині.

Згідно з копією квитанції ТОВ «ФК ЕЛАЄНС» ТОВ «Мілоан» перерахувало ОСОБА_2 на картковий рахунок кредитні кошти згідно договору № НОМЕР_5 у розмірі 1600 грн.

Згідно Довідки ТОВ «МІЛОАН» про ідентифікацію Договір № 101657014 підписаний позичальником із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором R76278, відправленим позичальнику 13.09.2021р. на номер телефону: НОМЕР_3 .

Як вбачається з анкети-заяви на кредит № 101657014 від 13.09.2021 р., заповнення анкети-заяви ОСОБА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , номер мобільного телефону НОМЕР_3 , паспорт громадянина України у формі картки НОМЕР_4 , відбулося 13.09.2021 р. о 11:13:24-11:13:30, підписання договору відбулося 13.09.2021 р. о 11:23:45-11:24:25 годині.

Згідно з копією довідки ТОВ «ФК ЕЛАЄНС» від 14.07.2024 року ТОВ «Мілоан» перерахувало ОСОБА_2 на картковий рахунок кредитні кошти згідно договору № НОМЕР_6 у розмірі 1600 грн.

Зарахування вказаних грошових коштів за кредитними договорами підтверджується відповіддю банка на запит суду.

Відповідно до ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право у встановленому законом порядку звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до норм ст. 11, 525, 629 ЦК України підставами для виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договір, який є обов`язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Різновидом договору є кредитний договір, який обов`язково укладається в письмовій формі (ст. 1054, 1055 ЦК України, ст.13 Закону України «Про споживчий кредит»).

Статтею 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Аналогічні положення містить ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до ч.1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У статті 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом ст. 202, 205, 207, 639 ЦК України договір, як різновид правочину, вважається таким, що вчинений у письмовій (електронній) формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Особливістю спірних правовідносин у даній справі є укладання договору про надання споживчого кредиту через інформаційно-телекомунікаційну систему товариства, доступ до якої забезпечується через веб-сайт товариства або мобільний додаток. З урахуванням даної обставини, застосуванню підлягають наступні положення законодавства.

Відповідно до п. 5, 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі; електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Порядок укладення та підписання електронного договору передбачений ст. ст. 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Як вбачається з матеріалів справи кредитні договори (договори про споживчий кредит) № 4859783 та № 101657014 від 13.09.2021 р. укладені між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_2 за допомогою Інформаційно-телекомунікаційної системи Товариства (пункт 6.1 Договорів) шляхом ідентифікації позичальника та використання ним електронного цифрового підпису одноразовим ідентифікатором, чому передувало подання відповідної заяви позичальником із зазначенням своїх персональних даних, що узгоджується з вимогами законодавства. Такий договір прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі.

Таким чином, позивачем доведений факт укладення кредитних договорів між ТОВ «Мілоан» та відповідачем в електронній формі, яка прирівнюється за законом до письмової шляхом прийняття (акцепту) відповідачем пропозиції (оферти) позивача укласти такий договір у мережі Інтернет на інтернет-ресурсі Товариства, як різновиду інформаційно-телекомунікаційної системи. При цьому прийняття відповідачем пропозиції укласти зазначений договір здійснено шляхом заповнення ним формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі та підписанням за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. За таких обставин, укладений між сторонами кредитний договір за своїм змістом та формою відповідає вимогам, визначеним законом на момент його укладення, та є підставою для виникнення у сторін прав та обов`язків, передбачених цим договором.

Тому суд приходить до висновку про доведеність факту укладання кредитних договорів.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 526, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Договірні зобов`язання ТОВ «Мілоан» виконало в повному обсязі та надало відповідачу кредит в сумі 1600 грн. за договором № 4859783 та 1600 грн. за договором № 101657014 шляхом перерахування на визначений відповідачем картковий рахунок.

Натомість, відповідач свої договірні зобов`язання у визначених договором строку і обсягу не виконав, і станом на час розгляду справи відомостей про погашення заборгованості повністю чи частково суду не надано, а тому суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість за тілом кредиту за договором №4859783 в сумі 1552 грн та 1600 грн. за договором №101657014, разом 3152 грн.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача процентів за користування кредитом, сума яких становить 20488.48 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Щодо розміру заявлених до стягнення Позивачем відсотків, суд приходить до наступних висновків.

Доданою до позову копією анкети-заяви на кредит № 4859783 від 13.09.2021 р. передбачено строк кредиту 15 днів з 13.09.2021 р. з датою повернення кредиту 28.09.2028 р. На протиріччя умовам кредитного договору, в заявці не вказано взагалі про пролонгацію строком 60 днів та інший розмір відсотків за користування кредитом протягом такого періоду.

Копією анкети-заяви на кредит № 101657014 від 13.09.2021 р. передбачено строк кредиту 15 днів з 13.09.2021 р. з датою повернення кредиту 28.09.2028 р. На протиріччя умовам кредитного договору, в заявці не вказано взагалі про пролонгацію строком 60 днів та інший розмір відсотків за користування кредитом протягом такого періоду.

Як зазначає сам Позивач у своїй позовній заяві, вказані анкети-заяви є підтвердженням добровільного укладання Відповідачем договорів. З цього випливає, що Відповідач був впевнений, що укладає договори на умовах, вказаних у анкетах-заявці, тобто зі строком кредитування у 15 днів. Тобто фактично Кредитор поставив Відповідача у становище правової невизначеності.

Конституційний Суд України у рішенні у справі щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Пунктом 5 частини першої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що у договорі про споживчий кредит зазначається строк, на який надається кредит.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Відсотки, заявлені Позивачем понад зазначені 15 днів, які є строком кредитування, нараховані безпідставно та з суттєвим порушенням вимог законодавства, а тому не підлягають стягненню з Відповідача.

Велика Палата Верховного Суду під час розгляду справи № 444/9519/12 (постанова від 28.03.2018 року) вказала, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відповідно до ч. 2, 8 ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів» умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

Відповідно до п.5 ч.3 ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає передбаченим у ч.3 ст.509 та ч.1,2 ст.627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Позивач, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договорів позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Відтак, встановлення сторонами договору розміру відсотків у вказаному розмірі є несправедливим у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки заявлена позивачем до стягнення заборгованість за нарахованими процентами не є співрозмірною сумі кредиту у 1600,00 грн, суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника, як споживача кредитних послуг, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації у разі невиконання ним зобов`язань за кредитним договором, адже тіло кредиту становить лише 1600,00 гривень.

Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах: від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі №202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.

Позивач в той же час не довів Суду наданими доказами, що Відповідач мав змогу і безпосередньо ознайомитись зі всіма умовами кредитних договорів до моменту його надсилання в особистий кабінет, що здійснюється вже після його укладання. Згідно із додатками, Відповідач мав змогу ознайомитися тільки з анкетою - заявкою, де , як вже було обґрунтовано вище, строк кредитування зазначено 15 днів.

Відповідно до ч.ч. 2-3 ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Із вказаної норми законодавства можна зробити висновок, що якщо кредитор навмисне сформував договір так, щоб ввести в оману боржника чи нав`язати кабальні умови - це зловживання правом.

Як випливає із вищевикладеного та умов наданих Позивачем додатків, умови надання кредитів та нарахування відсотків не є чіткими та однозначними для розуміння споживачем.

У разі, якщо з`ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України, слід застосовувати тлумачення contra proferentem.

Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав) означає, що особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. При цьому це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою.

Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені» (no individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін» (under the diminant sinfluence of the party).

Такий висновок висловлено Верховним Судом у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного Суду в постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17).

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З урахуванням наведеного слідує, що строк кредитування становить 15 днів. Відтак, у межах строку кредитування за вказаними умовами позичальник має повертати кредитодавцю суму кредиту і сплачувати проценти за користування коштами.

Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року по справі № 723/304/16-ц (провадження N 14-360цс19), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року по справі № 638/13683/15-ц (провадження N 14-680цс19), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-16гс22), тобто дана судова практика є сталою.

Таким чином, якщо говорити про стягнення процентів з Відповідача, то стягненню підлягають проценти:

За Договором № 4859783 у сумі 2,40 грн. за період з 13.09.2021 р. по 28.09.2021р. . (строк кредитування згідно анкети-заявки) та в сумі 5509,60 грн. за період з 15.12.2021 р. по 23.02.2022р. (згідно ст. 625 ЦК України та п.4.2 Договору), а разом 5512 грн.

За Договором № 101657014 у сумі 2,40 грн. за період з 13.09.2021 р. по 28.09.2021р. . (строк кредитування згідно анкети-заявки) та в сумі 5520,00 грн. за період з 17.12.2021 р. по 23.02.2022р. (згідно ст. 625 ЦК України та п.4.2 Договору), а разом 5524,40 грн.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16 (провадження № 12-16гс22) в п. 109-114, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов`язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки.

Приписи частин другої та третьої статті 6 і статті 627 ЦК України визначають співвідношення між актами цивільного законодавства та договором, зокрема ситуації, коли сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд і коли вони не вправі цього робити.

Вказані висновки викладені в пунктах 22, 23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17.

У частині третій статті 6 ЦК України зазначено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Тобто частина третя статті 6 ЦК України не допускає встановлення договором умов, які не відповідають закону.

У статті 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, ця стаття також не допускає свободу договору в частині порушення, зокрема, вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства.

Тому сторони не можуть з посиланням на принцип свободи договору домовитись про те, що їхні відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їхнім вибором, а не тією нормою, яка регулює їхні відносини виходячи з правової природи останніх.

Нарахування та пред`явлення до стягнення Позивачем відсотків за договорами про споживчий кредит у вказаних в позовній заяві розмірах, є несправедливими та такими, що суперечать загальним засадам цивільного судочинства в частині справедливості, добросовісності та розумності, оскільки розмір нарахованих відсотків більш ніж в шість разів перевищує суму кредиту.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.

Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону «Про захист прав споживачів», споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Суд зауважує, що пересічний споживач кредитних послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права, оскільки умови договору про споживчий кредит не є чіткими, зрозумілими та однозначними для такого громадянина.

Позивач, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

З огляду на наведене, вимога позивача про стягнення процентів за користування кредитом у розмірі 9454,08 грн, нарахованих поза межами строку кредитування, а саме за договором № 4859783 за період з 29.09.2021 р. по 30.11.2021 р. в сумі 4654,08 грн. та за договором № 101657014 за період з 29.09.2021 р. по 27.11.2021 р. в сумі 4800,00 грн , є необґрунтованими.

Отже, підсумовуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитними договорами у сумі 14181,60 грн, з яких: за кредитним договором (договором про споживчий кредит) № 4859783 від 13.09.2021 року у розмірі 7061,60 грн, що складається з заборгованості за тілом кредиту 1552 грн, заборгованість за відсотками 5509,60 грн, за кредитним договором (договором про споживчий кредит) № 101657014 від 13.09.2021 року у розмірі 7120,00 грн, що складається з заборгованості за тілом кредиту 1600 грн, заборгованість за відсотками 5520,00 грн, у іншій частині позову відмовити.

Щодо вирішення питання про стягнення судових витрат та витрат на правничу допомогу, суд виходить з наступного.

Статтею 133 ЦПК України передбачено види судових витрат, які складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи в суді.

Відповідно до ст. 137 ч. 1-6 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, адже такі послуги були надані.

Позивачем заявлено розмір витрат на правничу допомогу 13000 грн.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, однак, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині 4 статті 137 ЦПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка зазначає про неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат. Для визначення суми відшкодування необхідно послуговуватися критеріями реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Суд вважає, що вартість правничих послуг є завищеною, оскільки дана справа незначної складності, наявна стала судова практика щодо вирішення спорів пов`язаних зі стягненням кредитної заборгованості, тому її складання, підготовка та супровід не вимагає значного часу.

Зважаючи на обсяг наданих правничих послуг та виконаних робіт, враховуючи принцип співмірності та розумності судових витрат, критерії реальності правничих послуг, а також розумності їхнього розміру, суд вважає за можливе зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу до суми 6000 грн. Саме такий розмір витрат на професійну правничу допомогу, на переконання суду є справедливим та обґрунтованим, співмірним зі складністю цієї справи та наданим адвокатом обсягом послуг, а також не суперечитиме принципу розумності судових витрат.

Суд також вважає за необхідне в порядку ст.141 ЦПК України стягнути з відповідача витрати по оплаті судового збору.

Оскільки суд дійшов висновку про часткове задоволення позову і стягнення з відповідача в користь позивача заборгованості за кредитними договорами у розмірі 14181,60 грн, що становить 59,99 % від заявлених вимог (14181,60 х 100 : 23640.48 = 59,99 %), а тому з відповідача в користь позивача слід стягнути 1597,17 грн (2662.4 х 59,99 % : 100 = 1597,17) судового збору/

На підставі викладеного та керуючись ст. 2, 10, 12, 13, 77-81, 141, 211, 247, 263-265, 268, 273, 279 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» заборгованість за кредитними договорами (договорами про споживчий кредит) № 4859783 та № 101657014 від 13.09.2021 року в розмірі 14181,60 грн., з яких: 3 152,00 грн. - сума тіла , 11029,60 грн. - розмір відсотків за прострочення виконання зобов`язань, судовий збір у розмірі 1597,17 грн. та витрати за надання професійної правничої допомоги в розмірі 6000,00грн

У задоволенні іншої частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відповідно до ч. 6 ст. 259 ЦПК України, якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження, залежно від складності справи складання повного рішення суду може бути відкладено на строк - не більш як п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр», ЄДРПОУ 44276926, адреса: вул. Мечнікова, 3 офіс 306 ,м. Київ

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1

Повний текст рішення складений 10.09.2026

Суддя П.В. Зарютін