Постанова від 08 вересня 2026 р. у справі №127/20755/26 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 127/20755/26

Провадження № 33/801/955/2026

Категорія: 146

Головуючий у суді 1-ї інстанції Кашпрук Г. М.

Доповідач: Войтко Ю. Б.

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2026 рокум. Вінниця

Суддя Вінницького апеляційного суду Войтко Ю. Б.,

розглянувши апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_1 на постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 03 серпня 2026 року у справі про притягнення до адміністративної відповідальності

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого по АДРЕСА_1 ,

за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП,

встановив:

Постановою судді Вінницького міського суду Вінницької області від 03 серпня 2026 року провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 за ст. 124 КУпАП закрито в зв`язку із відсутністю в його діях складу даного адміністративного правопорушення.

Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції, потерпілий ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову скасувати, визнати ОСОБА_2 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, та накласти на нього адміністративне стягнення в межах санкції зазначеної статті.

Постанова суду мотивована тим, що на підтвердження вини ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, працівниками поліції складено протокол серії ЕПР1 № 687979 від 09 червня 2026 року, до якого долучено схему місця ДТП та письмові пояснення. Відповідно до пункту 13.1 Правил дорожнього руху України водій залежно від швидкості руху та дорожньої обстановки повинен дотримувати безпечної дистанції та інтервалу.

Разом з тим, з пояснень ОСОБА_2 та дослідженого судом відеозапису вбачається, що він рухався у межах своєї смуги, а зіткнення сталося внаслідок різкого гальмування транспортного засобу, який рухався попереду, у зв`язку з раптовою зміною дорожньої обстановки. За таких обставин суд дійшов висновку, що ОСОБА_2 не мав технічної можливості своєчасно зупинити автомобіль.

Оцінивши докази в їх сукупності відповідно до статей 245, 251, 252 та 280 КУпАП, суд дійшов висновку, що належними та допустимими доказами не підтверджено порушення ОСОБА_2 Правил дорожнього руху та причинного зв`язку між його діями і настанням ДТП. З огляду на положення статті 62 Конституції України та статті 7 КУпАП, за відсутності переконливих доказів вини всі сумніви щодо її доведеності підлягають тлумаченню на користь особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

У зв`язку з недоведеністю наявності в діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, суд на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП закрив провадження у справі.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що внаслідок ДТП 09 червня 2026 року було пошкоджено належний йому автомобіль «Hyundai Ioniq», д.н.з. НОМЕР_1 . При цьому його не було залучено до участі у справі як потерпілого, про час і місце судового розгляду не повідомляли. Копію постанови від 03 серпня 2026 року він не отримував, а про її існування дізнався 11 серпня 2026 року з листа страхової компанії про відмову у страховій виплаті. Копію постанови отримав 21 серпня 2026 року.

На думку апелянта, неврахування його як потерпілого позбавило можливості надати пояснення, подати докази, заявити клопотання, зокрема про призначення автотехнічної експертизи та допит свідків, що порушує його права, гарантовані статтею 55 Конституції України та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

ОСОБА_1 не погоджується з висновком суду про відсутність у ОСОБА_2 технічної можливості уникнути зіткнення внаслідок екстреного гальмування автомобіля, який рухався попереду. Зазначає, що встановлення такої можливості потребує спеціальних знань та проведення автотехнічної експертизи з урахуванням швидкості руху, дистанції, часу реакції водія, стану дорожнього покриття та інших параметрів. Однак експертиза не призначалася, відповідні вихідні дані судом не встановлювалися, а тому висновок про неможливість уникнути зіткнення ґрунтується на припущенні та не відповідає вимогам статей 245, 252, 273 КУпАП.

Також апелянт вказує, що суд не встановив, чи дотримувався ОСОБА_2 вимог пунктів 12.1, 12.3 та 13.1 Правил дорожнього руху України. На його думку, водій не обрав безпечної швидкості та не дотримався безпечної дистанції, що призвело до зіткнення. Сам факт екстреного гальмування транспортного засобу попереду не звільняє водія від обов`язку дотримуватися безпечної дистанції та швидкості руху.

Крім того, апелянт звертає увагу на характер пошкоджень належного йому автомобіля, який відповідно до ремонтної калькуляції № 26-1551221 від 15 червня 2026 року має пошкодження лише задньої частини. Вважає, що ця обставина має значення для встановлення механізму ДТП та не була досліджена судом.

Апелянт також посилається на неповноту судового розгляду, оскільки суд не дослідив матеріали за протоколом серії ЕПР1 № 688002, складеним за фактом тієї самої ДТП, та не допитав інших учасників пригоди й очевидців, відомості про яких містилися у схемі ДТП. На його думку, суд фактично поклав в основу постанови пояснення ОСОБА_2 , не перевіривши їх іншими доказами, та не з`ясував питання щодо заподіяної майнової шкоди, чим порушив вимоги статті 280 КУпАП.

Зазначає, що постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 08 липня 2026 року у справі № 127/20753/26, яка набрала законної сили 21 липня 2026 року, водія автомобіля «Skoda Octavia A7» за фактом тієї самої ДТП визнано винним за статтею 124 КУпАП у порушенні пунктів 12.1 та 13.1 Правил дорожнього руху України. Водночас у цій справі суд дійшов протилежного висновку щодо обставин тієї самої дорожньої пригоди, не витребувавши та не дослідивши зазначену постанову.

На думку апелянта, з огляду на наявність трьох транспортних засобів необхідно встановити механізм ДТП, зокрема чи стало зіткнення автомобіля «Audi A4 Allroad» з його автомобілем наслідком самостійного зіткнення, чи відкидання автомобіля «Audi» після удару «Skoda Octavia A7». Вирішення цього питання, як зазначає апелянт, потребує спеціальних знань та проведення автотехнічної і транспортно-трасологічної експертизи.

Крім того, ОСОБА_1 зазначає, що страховою компанією йому відмовлено у страховій виплаті саме з посиланням на оскаржувану постанову, у зв`язку з чим він фактично позбавлений можливості отримати відшкодування збитків у розмірі 85 373,18 грн.

До апеляційної скарги апелянт долучив відеозапис ДТП, який, на його думку, має значення для встановлення дорожньої обстановки, поведінки транспортних засобів та механізму зіткнення, а також може бути використаний як вихідний матеріал для проведення судової експертизи.

У зв`язку з викладеним ОСОБА_1 вважає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, неналежно оцінив докази, не встановив дотримання ОСОБА_2 вимог Правил дорожнього руху та допустив істотне порушення прав потерпілого, а тому постанова підлягає скасуванню.

Одночасно з апеляційною скаргою ОСОБА_1 подав клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови Вінницького міського суду Вінницької області від 03 серпня 2026 року, мотивуючи його тим, що він є потерпілим у справі, оскільки внаслідок дорожньо-транспортної пригоди було пошкоджено належний йому автомобіль «Hyundai Ioniq», д.н.з. НОМЕР_2 .

Зазначає, що суд першої інстанції розглянув справу без його залучення як потерпілого, про час і місце судового розгляду його не повідомляли, права, передбачені статтею 269 КУпАП, не роз`яснювали, а копію постанови від 03 серпня 2026 року йому не вручали та не надсилали. Про її існування він дізнався лише 11 серпня 2026 року з листа ПрАТ «УСК «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП» від 10 серпня 2026 року про відмову у страховій виплаті, в якому було посилання на зазначену постанову.

Невідкладно після отримання цієї інформації, 13 серпня 2026 року, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на постанову від 03 серпня 2026 року. Він вважає, що зробив це у межах установленого частиною другою статті 294 КУпАП десятиденного строку, обчисленого з наступного після винесення постанови дня, тобто з 04 серпня 2026 року, останнім днем якого було 13 серпня 2026 року.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 20 серпня 2026 року у провадженні № 33/801/921/2026 зазначену апеляційну скаргу повернуто у зв`язку з висновком про пропуск строку апеляційного оскарження. При цьому клопотання про поновлення строку під час первинного подання скарги ОСОБА_1 не заявляв.

Офіційну копію постанови суду першої інстанції від 03 серпня 2026 року та копію постанови апеляційного суду від 20 серпня 2026 року ОСОБА_1 отримав лише 21 серпня 2026 року. Отже, до цього часу він не мав можливості ознайомитися з повним текстом постанови суду першої інстанції, а після отримання постанови апеляційного суду невідкладно звернувся з апеляційною скаргою повторно та заявив клопотання про поновлення строку.

Посилаючись на наведені обставини, ОСОБА_1 просить поновити строк на апеляційне оскарження постанови Вінницького міського суду Вінницької області від 03 серпня 2026 року.

Апеляційний суд вважає клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 до участі у розгляді справи як потерпілий залучений не був, про час та місце судового засідання не повідомлявся, а копію постанови Вінницького міського суду Вінницької області від 03 серпня 2026 року своєчасно не отримував. Про її ухвалення йому стало відомо лише 11 серпня 2026 року з листа страхової компанії про відмову у страховій виплаті.

При цьому 13 серпня 2026 року, тобто невідкладно після того, як йому стало відомо про існування постанови, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Постановою Вінницького апеляційного суду від 20 серпня 2026 року апеляційну скаргу було повернуто з підстав пропуску строку на апеляційне оскарження. Копію постанови суду першої інстанції та постанови апеляційного суду ОСОБА_1 отримав 21 серпня 2026 року, після чого невідкладно повторно звернувся з апеляційною скаргою та заявив клопотання про поновлення строку.

За таких обставин колегія суддів вважає причини пропуску строку поважними, оскільки ОСОБА_1 не був повідомлений про розгляд справи та не мав своєчасної можливості ознайомитися з оскаржуваною постановою, а після отримання інформації про її існування вжив заходів для її оскарження.

З огляду на наведене, з метою забезпечення права особи на апеляційний перегляд судового рішення, апеляційний суд вважає за необхідне поновити ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження постанови Вінницького міського суду Вінницької області від 03 серпня 2026 року.

До апеляційної скарги додано клопотання про долучення до матеріалів справи доказів відеозапис ДТП від 09.06.2026 з відео реєстратора, що міститься на оптичному носії та про призначення автотехнічної експертизи.

ОСОБА_1 та його представник – адвокат Кравчук М. О. підтримали доводи апеляційної скарги, просять її задовольнити.

ОСОБА_2 просить суд в задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін як законне та обґрунтоване.

Потерпілий ОСОБА_1 суду пояснив, що 09.06.2026 в м. Вінниці по вул. Хмельницьке шосе він їхав на своєму авто «Hyundai Ioniq». У зв`язку зі зміною дорожньої обстановки потерпілий вимушений був гальмувати і в цей час відбувся удар в задню частину автомобіля, внаслідок чого його автомобіль відкинуло на 6 метрів. Після цього в автомобіль «Audi» вдарив автомобіль «Skoda Octavia». Звернув увагу суду, що він не від`їхав після удару, а його автомобіль саме відкинуло від удару автомобіля «Audi», оскільки, на його думку, швидкість останнього була перевищена і дистанції для безпечного руху він не дотримувався, до підтверджується значними пошкодженнями автомобіля потерпілого.

У судовому засіданні особа, яка притягується до адміністративної відповідальності - ОСОБА_2 суду пояснив, що рухався позаду за автомобілем «Hyundai Ioniq» і побачив, що автомобіль екстрено гальмує, заблокувавши всі колеса з гальмівним шляхом 1-1,5 метра. Побачивши, що засвітилися червоні світлові ліхтарі і «Hyundai Ioniq» зупинився, була думка об`їхати його, але оскільки справа була перешкода одразу почав гальмувати. Однак відбулося зіткнення його автомобіля з «Hyundai Ioniq» і «Skoda Octavia». Яке зіткнення відбулося раніше сказати не може. Після зіткнення «Hyundai Ioniq» продовжив рух приблизно 10-15 метрів, його автомобіль і «Skoda Octavia» залишилися на місці. На думку ОСОБА_2 дистанція ним була дотримана, а водій «Hyundai Ioniq» не оцінив дорожню обстановку і те, що за ним рухаються інші автомобілі, а тому зупинив своє авто.

Заслухавши пояснення потерпілого ОСОБА_1 , який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, особу, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 , дослідивши матеріали справи, вважаю, що доводи апеляційної скарги підлягають до задоволення з таких підстав.

Згідно зі ст. 294 КУпАП постанова по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником протягом десяти днів з дня винесення постанови.

Відповідно до ч. 7 ст. 294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Апеляційний суд може дослідити нові докази, які не досліджувалися раніше, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до місцевого суду або необґрунтованим відхилення їх місцевим судом.

Згідно вимог ст.245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності з законом.

Відповідно до ст.280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Однак судом першої інстанції при розгляді справи про адміністративне правопорушення вказаних вище вимог не дотримано.

Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Тому, при розгляді справи про адміністративне правопорушення необхідно належно з`ясувати: чи було вчинене таке правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР 1 № 687979 від 09.06.2026, водій ОСОБА_2 09.06.2026 о 09 год 02 хв в м. Вінниці по вул. Хмельницьке шосе, 47, керуючи транспортним засобом марки «Audi» д.н.з. НОМЕР_1 не вибрав безпечної швидкості руху, не дотримався безпечної дистанції, внаслідок чого здійснив зіткнення з транспортним засобом марки «Hyundai Ioniq» д.н.з. НОМЕР_2 . В результаті ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження та матеріальні збитки. Своїми діями ОСОБА_2 порушив вимоги п. 13.1 ПДР, за що адміністративна відповідальність передбачена ст. 124 КУпАП.

Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Згідно з правовими позиціями, викладеними у постанові Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», при розгляді справ зазначеної категорії суд зобов`язаний з`ясувати всі обставини, передбачені статтями 247, 280 КУпАП, та надати належну оцінку не лише доказам, які підтверджують винуватість особи, а й доводам та доказам, які її виправдовують.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при розгляді цієї справи зазначених вимог у повному обсязі не дотримався, оскільки не забезпечив всебічного, повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин дорожньо-транспортної пригоди, які мають істотне значення для вирішення питання про наявність чи відсутність у діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП.

Приймаючи постанову про закриття провадження у справі, суд першої інстанції виходив із того, що матеріалами справи не доведено порушення ОСОБА_2 Правил дорожнього руху, а також причинного зв`язку між його діями та наслідками дорожньо-транспортної пригоди. При цьому суд послався на пояснення ОСОБА_2 та досліджений відеозапис, зазначивши, що останній рухався у межах своєї смуги руху, а транспортний засіб, який рухався попереду, раптово загальмував, у зв`язку з чим ОСОБА_2 не мав технічної можливості своєчасно зупинити свій автомобіль.

Однак апеляційний суд не може погодитися з таким висновком, оскільки він зроблений без належного встановлення всіх обставин, які характеризують механізм ДТП, та без достатньої перевірки доводів щодо дотримання ОСОБА_2 вимог Правил дорожнього руху.

Оцінюючи наявні у справі докази, апеляційний суд виходить із того, що встановлення обставин дорожньо-транспортної пригоди у цій справі потребує оцінки не окремих доказів ізольовано, а їх взаємного зв`язку та узгодженості між собою.

Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Такі дані встановлюються, зокрема, протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і відеозапису, іншими документами.

За змістом статті 252 КУпАП суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке має ґрунтуватися на всебічному, повному й об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності та відповідно до закону.

Отже, вирішуючи питання про наявність вини ОСОБА_2 , апеляційний суд не може обмежитися встановленням того, хто саме допустив первинне зіткнення транспортних засобів, а має встановити, чи допущено ОСОБА_2 самостійне порушення Правил дорожнього руху та чи перебуває таке порушення у причинному зв`язку з пошкодженням транспортного засобу ОСОБА_1 .

Із протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 687979 від 09 червня 2026 року вбачається, що ОСОБА_2 інкриміновано порушення Правил дорожнього руху, яке призвело до дорожньо-транспортної пригоди та пошкодження транспортних засобів.

Сам по собі протокол не є безумовним доказом вини особи, однак він є процесуальним джерелом доказової інформації, яка підлягає перевірці та оцінці судом разом з іншими доказами.

Зі схеми дорожньо-транспортної пригоди та інших матеріалів справи вбачається, що учасниками ДТП були три транспортні засоби, які рухалися послідовно один за одним: попереду — Hyundai Ioniq під керуванням ОСОБА_1 , за ним — Audi під керуванням ОСОБА_2 , а позаду — Skoda Octavia A7.

Така послідовність розташування транспортних засобів має істотне значення для оцінки дій ОСОБА_2 , оскільки саме він перебував безпосередньо за транспортним засобом ОСОБА_1 і, відповідно, мав обов`язок дотримуватися безпечної дистанції до нього.

Водночас із матеріалів справи також убачається, що водій Skoda, який рухався третім, допустив зіткнення з Audi. Зазначена обставина підтверджується постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 08 липня 2026 року у справі № 127/20753/26, провадження № 3/127/4194/26, яка набрала законної сили 21 липня 2026 року.

Цією постановою встановлено, що водій ОСОБА_3 порушив вимоги пунктів 12.1 та 13.1 Правил дорожнього руху, що виразилося у виборі небезпечної швидкості та недотриманні безпечної дистанції, внаслідок чого відбулося зіткнення з автомобілем Audi.

Апеляційний суд враховує зазначену постанову при встановленні механізму ДТП, оскільки вона стосується тієї самої дорожньо-транспортної пригоди та безпосередньо характеризує обставини зіткнення Skoda з Audi.

Разом із тим ця постанова не може розглядатися як доказ автоматичної відсутності вини ОСОБА_2 . Адміністративна відповідальність кожного водія має визначатися з урахуванням його власної поведінки, допущених ним порушень та причинного зв`язку таких порушень із відповідними наслідками.

Отже, встановлення вини водія Skoda не виключає можливості одночасного встановлення вини ОСОБА_2 , якщо буде доведено, що останній, рухаючись другим транспортним засобом, не виконав власних обов`язків, передбачених Правилами дорожнього руху, і його поведінка перебуває у причинному зв`язку з подальшим зіткненням Audi з ОСОБА_4 .

Саме таке розмежування відповідальності має істотне значення у цій справі, оскільки необхідно відокремити питання про причини зіткнення Skoda з Audi від питання про причини подальшого зіткнення Audi з ОСОБА_4 .

Посилання ОСОБА_2 на те, що автомобіль Skoda рухався позаду та здійснив удар у його транспортний засіб, саме по собі не спростовує того, що до моменту цього удару він повинен був дотримуватися безпечної швидкості та дистанції щодо автомобіля Hyundai Ioniq.

Якщо водій Audi рухався на такій відстані від автомобіля Hyundai Ioniq, яка не забезпечувала можливості безпечно відреагувати на його гальмування чи іншу зміну дорожньої обстановки, це свідчить про недотримання ним вимог пункту 13.1 Правил дорожнього руху незалежно від подальшого зіткнення з автомобілем Skoda.

При цьому обов`язок дотримуватися безпечної дистанції існує саме для того, щоб водій мав можливість безпечно реагувати на зміну дорожньої ситуації, у тому числі на зменшення швидкості або гальмування транспортного засобу, який рухається попереду. Тому раптове гальмування автомобіля Hyundai Ioniq не може саме по собі розглядатися як обставина, яка безумовно звільняє ОСОБА_2 від відповідальності.

Суд першої інстанції, посилаючись на раптовість зміни дорожньої обстановки, фактично не встановив, на якій саме відстані ОСОБА_2 рухався від автомобіля Hyundai Ioniq, якою була швидкість його руху, коли саме виникла необхідність у гальмуванні, яким був час для реагування та чи відповідав обраний ним режим руху конкретній дорожній обстановці.

За відсутності встановлення цих обставин висновок про відсутність технічної можливості уникнути зіткнення є передчасним.

Питання про технічну можливість уникнення зіткнення не може вирішуватися виключно шляхом констатації того, що транспортний засіб попереду різко загальмував. Необхідно встановити, чи створив сам водій ОСОБА_5 належні умови для безпечного реагування на таку зміну дорожньої обстановки.

Відтак апеляційний суд не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що сам факт різкого гальмування автомобіля, який рухався попереду, свідчить про відсутність у ОСОБА_2 технічної можливості запобігти зіткненню.

Згідно з розрахунком вартості відновлювального ремонту № 26-1551221 від 15 червня 2026 року, автомобіль Hyundai Ioniq має пошкодження задньої частини, зокрема заднього бампера та його облицювання, кришки багажника, задньої панелі, підсилювальних елементів, підлоги багажного відділення та задніх ліхтарів.

Зазначений характер пошкоджень відповідає факту контакту транспортного засобу Hyundai Ioniq з транспортним засобом, який рухався безпосередньо позаду нього, та підтверджує настання майнової шкоди, яка є обов`язковою ознакою правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП.

Апеляційний суд бере до уваги відеозапис, наданий ОСОБА_1 до апеляційної скарги, оскільки він має доказове значення для встановлення фактичної послідовності подій, характеру руху транспортних засобів, моменту зміни дорожньої обстановки та послідовності зіткнень.

При цьому оцінка відеозапису повинна здійснюватися не ізольовано, а у взаємозв`язку з іншими доказами. Відеозапис не підміняє собою інші докази, однак може підтверджувати або спростовувати відомості, що містяться у поясненнях учасників ДТП.

Апеляційний суд враховує і те, що ОСОБА_1 не був належним чином залучений судом першої інстанції до розгляду справи як потерпілий, не був повідомлений про дату, час і місце її розгляду та не мав можливості надати суду наявні у нього докази.

При цьому суд бере до уваги й те, що ОСОБА_1 як власник пошкодженого транспортного засобу є особою, якій унаслідок ДТП завдано майнової шкоди, а тому має процесуальний статус потерпілого у розумінні статті 269 КУпАП. Неповідомлення його про розгляд справи та незалучення до участі у її розгляді фактично позбавило його можливості надати суду власні пояснення щодо механізму ДТП, подати наявні докази, заявити клопотання та заперечити проти доводів особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Ця обставина має істотне значення, оскільки саме ОСОБА_1 був безпосереднім учасником події та власником транспортного засобу, якому завдано механічних пошкоджень.

За таких обставин неподання ним відповідних доказів до суду першої інстанції не може розцінюватися як свідчення їх неналежності чи недопустимості лише з тієї підстави, що вони були подані на стадії апеляційного перегляду.

Навпаки, позбавлення потерпілого можливості брати участь у розгляді справи безпосередньо вплинуло на повноту встановлення обставин ДТП судом першої інстанції.

При вирішенні питання первинності порушень Правил дорожнього руху, відповідно до викладеній правовій позиції Верховного Суду України в своєму рішенні в справі №5-18кс14 від 20 листопада 2014 року, у випадку виникнення ДТП за участю декількох водіїв наявність чи відсутність в їх діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, потребує встановлення причинного зв`язку між діянням (порушенням ПДР) кожного з них та наслідками, що настали, дослідження характеру та черговості порушень, які вчинив кожен із водіїв, того, хто з них створив небезпечну дорожню обстановку (аварійну ситуацію), тобто з`ясування ступеня участі (внеску) кожного з них у спричиненні наслідку.

Причинний зв`язок в автотранспортних правопорушеннях відрізняється тим, що він встановлюється не між діями водія та наслідками, що настали, а між порушеннями ПДР й відповідними наслідками.

Наявність постанови щодо водія Skoda, яка набрала законної сили ще до ухвалення оскаржуваної постанови, мала істотне значення для встановлення механізму ДТП. Проте з її змісту не випливає висновок про те, що будь-яке подальше зіткнення Audi з ОСОБА_4 було виключно наслідком удару Skoda.

Встановлення факту удару Skoda в Audi саме по собі не усуває необхідності встановити, чи дотримувався ОСОБА_2 безпечної дистанції до ОСОБА_4 до моменту такого удару та чи міг він, за умови належного виконання вимог Правил дорожнього руху, уникнути контакту з транспортним засобом ОСОБА_1 . Інакше кажучи, у справі необхідно розмежовувати два причинно-наслідкові зв`язки: перший — між порушеннями водія Skoda та зіткненням Skoda з Audi; другий — між діями ОСОБА_2 та зіткненням Audi з ОСОБА_4 .

Наявність першого причинного зв`язку не виключає можливості існування другого.

З огляду на це апеляційний суд не може погодитися з підходом суду першої інстанції, за якого вся відповідальність за розвиток дорожньо-транспортної пригоди фактично покладається на водія ОСОБА_3 лише з огляду на факт його удару в Audi.

Таке тлумачення не відповідає обов`язку суду встановити індивідуальну поведінку кожного учасника дорожнього руху.

Водночас апеляційний суд не встановлює вини ОСОБА_2 лише на підставі факту зіткнення його автомобіля з Hyundai Ioniq. Висновок про його винуватість ґрунтується на сукупності доказів, які необхідно оцінювати з урахуванням конкретних обов`язків водія, який рухався безпосередньо позаду транспортного засобу ОСОБА_1 .

Зокрема, матеріалами справи підтверджується послідовність руху трьох транспортних засобів, факт зіткнення Skoda з Audi, факт подальшого пошкодження Hyundai Ioniq, характер цих пошкоджень, а також обставини, що свідчать про недотримання ОСОБА_2 вимог щодо безпечного режиму руху.

У сукупності ці докази дають підстави для висновку, що ОСОБА_2 не забезпечив такого режиму руху, який дозволяв би йому безпечно реагувати на зміну дорожньої обстановки та запобігти зіткненню з транспортним засобом Hyundai Ioniq.

При цьому апеляційний суд враховує положення статті 62 Конституції України, відповідно до яких особа не може бути притягнута до відповідальності, якщо її вина не доведена в установленому законом порядку, а всі сумніви щодо доведеності вини тлумачаться на її користь.

Разом із тим у цій справі сумніви, на які фактично послався суд першої інстанції, виникли не внаслідок наявності несумісних між собою доказів, а через неповне дослідження механізму ДТП та неврахування всіх наявних матеріалів.

Після дослідження доказів у повному обсязі апеляційний суд не встановив таких суперечностей між ними, які б унеможливлювали висновок про порушення ОСОБА_2 вимог Правил дорожнього руху.

Навпаки, докази узгоджуються між собою щодо основних обставин: ОСОБА_1 рухався попереду, ОСОБА_2 — безпосередньо за ним, Skoda — третім; між Skoda та Audi відбулося зіткнення, за яке водія Skoda притягнуто до адміністративної відповідальності; автомобіль Hyundai Ioniq отримав пошкодження задньої частини; між Audi та ОСОБА_4 відбувся контакт, наслідком якого стало пошкодження автомобіля ОСОБА_1 .

Отже, встановлення вини водія Skoda не усуває факту самостійної оцінки дій ОСОБА_2 , а характер пошкоджень ОСОБА_4 підтверджує настання саме тих наслідків, які є обов`язковою ознакою правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП.

Кожен водій під час керування транспортним засобом зобов`язаний самостійно дотримуватися вимог Правил дорожнього руху та обирати такий режим руху, який відповідає конкретній дорожній обстановці і дозволяє своєчасно реагувати на її зміну.

Пунктом 13.1 Правил дорожнього руху України встановлено, що водій залежно від швидкості руху, дорожньої обстановки, особливостей вантажу, що перевозиться, і стану транспортного засобу повинен дотримуватися безпечної дистанції та безпечного інтервалу.

Обов`язок водія обирати безпечну швидкість руху та дотримуватися безпечної дистанції має забезпечувати можливість контролювати рух транспортного засобу та реагувати на зміну дорожньої обстановки, у тому числі на гальмування транспортного засобу, який рухається попереду.

Таким чином, сам факт руху транспортного засобу Audi позаду Hyundai Ioniq покладав на ОСОБА_2 обов`язок обрати таку швидкість руху та таку дистанцію, які б дозволяли йому безпечно реагувати на зміну дорожньої обстановки попереду.

При цьому поняття безпечної дистанції не може зводитися виключно до фактичної відстані між транспортними засобами. Вона повинна бути достатньою з урахуванням швидкості руху, стану дорожнього покриття, інтенсивності руху, видимості та інших конкретних умов для того, щоб водій у разі зміни дорожньої обстановки міг вчасно зменшити швидкість або зупинити транспортний засіб.

Апеляційний суд приходить до висновку, що ОСОБА_2 як водій транспортного засобу Audi, рухаючись безпосередньо за автомобілем Hyundai Ioniq, був зобов`язаний обрати безпечну швидкість руху та забезпечити безпечну дистанцію, яка відповідала конкретній дорожній обстановці.

Невиконання ним цих вимог призвело до того, що він не забезпечив безпечного контролю за рухом свого транспортного засобу та допустив зіткнення з Hyundai Ioniq, унаслідок чого останній отримав механічні пошкодження.

Таким чином, між порушенням ОСОБА_2 вимог пункту 13.1 Правил дорожнього руху та пошкодженням транспортного засобу Hyundai Ioniq наявний необхідний причинний зв`язок.

При цьому факт порушення Правил дорожнього руху іншим учасником ДТП — водієм Skoda — не перериває та не виключає причинного зв`язку між власними неправомірними діями ОСОБА_2 та наслідками, які настали внаслідок зіткнення Audi з ОСОБА_4 .

Відтак апеляційний суд вважає, що у діях ОСОБА_2 наявні всі необхідні елементи складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, а саме: порушення ним вимог Правил дорожнього руху, настання наслідків у вигляді механічного пошкодження транспортного засобу, причинний зв`язок між допущеним порушенням та такими наслідками, а також вина у вчиненні правопорушення.

Отже, посилання лише на те, що автомобіль Hyundai Ioniq раптово загальмував, не є достатньою підставою для висновку про відсутність у ОСОБА_2 можливості уникнути зіткнення.

Раптове гальмування транспортного засобу, який рухається попереду, є однією з обставин дорожнього руху, яку водій, що рухається позаду, повинен враховувати при виборі безпечної швидкості та дистанції. Саме дотримання безпечної дистанції покликане забезпечити водієві можливість належно відреагувати на гальмування транспортного засобу попереду.

Висновок про відсутність технічної можливості уникнути зіткнення не може ґрунтуватися лише на припущенні про раптовість гальмування транспортного засобу, який рухався попереду. Такий висновок повинен випливати з об`єктивних даних, які дають можливість встановити механізм ДТП та оцінити дії водія з точки зору вимог Правил дорожнього руху.

Потерпілий ОСОБА_1 та його представник – адвокат Кравчук М. О. відмовилися від поданого клопотання щодо проведення експертизи.

Суд погоджується з вказаною думкою, оскільки з дослідженого відеозапису судом встановлено причинний зв`язок між діянням (порушенням ПДР) кожного з водіїв та наслідками, що настали, дослідив характер та черговість порушень, які вчинив кожен із водіїв, того, хто з них створив небезпечну дорожню обстановку (аварійну ситуацію).

За таких обставин висновок суду першої інстанції про відсутність у діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення є помилковим, оскільки зроблений без повного встановлення механізму ДТП та без належної оцінки доказів у їх сукупності.

Апеляційний суд, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та оцінивши кожний доказ окремо і всі докази в їх взаємному зв`язку вважає доведеним, що ОСОБА_2 порушив вимоги пункту 13.1 Правил дорожнього руху, не забезпечив безпечний режим руху та безпечну дистанцію до транспортного засобу, який рухався попереду, внаслідок чого відбулося зіткнення з автомобілем Hyundai Ioniq, що спричинило його механічне пошкодження.

Отже, у діях ОСОБА_2 наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП.

Враховуючи положення ст. 33 КУпАП, суд приймає до уваги те, що ОСОБА_2 порушив правила дорожнього руху, однак враховуючи обставини скоєного ДТП та їх наслідки суд вважає, що з метою попередження вчинення ним аналогічних правопорушень у майбутньому, необхідним та достатнім буде застосування до нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі визначеному в межах санкції статті.

З урахуванням наведених обставин апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а постанова Вінницького міського суду Вінницької області від 03 серпня 2026 року, якою провадження у справі щодо ОСОБА_2 закрито у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, — скасуванню з ухваленням нової постанови про визнання ОСОБА_2 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, та накладення на нього адміністративного стягнення в межах санкції цієї статті.

Відповідно до ст. 40-1 КУпАП з ОСОБА_2 на користь держави Україна підлягає стягненню судовий збір, сплата якого передбачена п. 5 ст. 4 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст. 247, 294 КУпАП, апеляційний суд,-

постановив:

Поновити ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження постанови Вінницького міського суду Вінницької області від 03 серпня 2026 року.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 03 серпня 2026 року скасувати.

Визнати ОСОБА_2 винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та застосувати до нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить вісімсот п`ятдесят гривень.

Стягнути з ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 665,60 грн. на користь держави.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя апеляційного суду Ю. Б. Войтко