Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №137/1143/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 137/1143/25

Провадження № 22-ц/801/1933/2026

Категорія: 41

Головуючий у суді 1-ї інстанції Желіховський В. М.

Доповідач:Міхасішин І. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 рокуСправа № 137/1143/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Міхасішина І.В.,

суддів : Войтка Ю.Б., Стадника І.М.

за участю секретаря судового засідання: Закерничної А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниця цивільну справу № 137/1143/25 за позовом Кредитної Спілки "Істок" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 – адвоката Сауляка Євгена Васильовича на рішення Літинського районного суду Вінницької області від 20 травня 2026 року, ухвалене у складі судді Желіховського В. М., -

встановив:

Короткий зміст вимог

Кредитна спілка «ІСТОК» звернулась до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги мотивують тим, що 28 квітня 2017 року до КС «ІСТОК» звернувся відповідач ОСОБА_1 із заявою на вступ до кредитної спілки. На засіданні правління кредитної спілки заяву на вступ розглянуто та прийнято рішення про прийом ОСОБА_1 в члени КС «ІСТОК». 28 квітня 2017 року ОСОБА_1 сплатив вступний внесок та обов`язковий пайовий внесок, що підтверджується прибутковим касовим ордером, № 1408 від 28.04.2017 р. та № 1409 від 28.04.2017 р., таким чином, набув членства у спілці. 16 вересня 2020 року відповідач подав до позивача заяву на отримання кредиту і було укладено Договір про споживчий кредит № ДКВ-2890, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримав кредит у сумі 90 000, 00 грн. зі сплатою 115,89 грн. щоденно за надання кредиту і зобов`язався повернути одержаний кредит в повному обсязі та терміни встановлені Кредитним договором. Позивач належним чином виконав зобов`язання передбачені умовами кредитного договору, що підтверджується видачею відповідачу кредиту відповідно до умов кредитного договору, проте відповідач несвоєчасно та не в повному обсязі здійснював оплату по кредитному договору, систематично порушуючи його умови Кредитного договору, в результаті чого утворилась заборгованість за період з 16.09.2020 р. 31.05.2025 р. в розмірі 141 036,00 грн., з яких заборгованість за основною сумою кредиту - 71 782,00 грн., заборгованість за платою - 56 667,00 грн. та інфляційні нарахування - 12 587,00 грн. Тому змушені звернутися до суду за захистом своїх порушених прав та просять стягнути з відповідача ОСОБА_1 на їх користь загальну заборгованість за кредитним договором 141 036,00 грн. та витрати на відшкодування судового збору в сумі 3028,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Літинського районного суду Вінницької області від 20 травня 2026 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , жителя АДРЕСА_1 на користь КРЕДИТНОЇ СПІЛКИ «ІСТОК», код ЄДРПОУ 26364449, № НОМЕР_2 в ПАТ «Сенс Банк» у м. Києві заборгованість за договором про споживчий кредит № ДКВ-2890 від 16.09.2020 року станом на 31.05.2025 року розмірі 141 036,00 грн., з яких заборгованість за основною сумою кредиту - 71 782,00 грн., заборгованість за платою - 56 667,00 грн., інфляційні нарахування -12 587,00 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКП НОМЕР_1 , жителя АДРЕСА_1 на користь КРЕДИТНОЇ СПІЛКИ «ІСТОК», код ЄДРПОУ 26364449, п/р № НОМЕР_3 в ПАТ «Сенс Банк» у м. Києві., відшкодування судових витрат у розмірі 3 028: грн. 00 коп.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Апеляційна скарга подана представником відповідача ОСОБА_1 – адвокатом Сауляк Євгенієм Васильовичем на рішення Літинського районного суду Вінницької області від 20 травня 2026 року, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заяви у повному обсязі зазначаючи, що рішення суду першої інстанції суперечить вимогам матеріального та процесуального права.

Аргументи учасників справи

Апеляційна скарга мотивована тим, що у період виконання умов кредитних договорів, відповідач мав статус військовослужбовця Збройних Сил України та на нього поширювались пільги, передбачені пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовці та членів їх сімей», тобто до відповідача не могла застосовуватись відповідальність у виді штрафних санкцій та пені за невиконання зобов`язань за користування кредитом, а також був відсутній обов`язок щодо сплати процентів за користування кредитом. Додатково слід звернути увагу суду, що сторонами при укладенні договору про споживчий кредит було погоджено строк кредитування, а саме з 16 вересня 2020 року по 16 березня 2022 року.

Відзив від учасників справи на апеляційну скаргу не надходив.

Учасники справи в судове засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені завчасно та належним чином. Учасники справи надали суду заяви з проханням провести розгляд справи у їх відсутність.

Системний аналіз змісту статей 371 та 372 ЦПК України дає підстави вважати, що встановлені законом строки розгляду апеляційної скарги мають правове значення при вирішенні питання про відкладення розгляду апеляційної скарги і що саме такий підхід при застосуванні зазначених норм процесуального права узгоджується із принципом диспозитивності цивільного судочинства, згідно з яким, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч. 3 статті 13 ЦПК України).

Колегія суддів вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції переглянувши справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги повністю.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення зазначеним вимогам не відповідає.

Фактичні обставини справи

Судом встановлено, що 28.04.2017 ОСОБА_1 із заявою про вступ до кредитної спілки, яку було задоволено; у той же день – 28.04.2017 року, ОСОБА_1 сплатив вступний внесок та обов`язковий пайовий внесок.

Таким чином, на підставі ст.10, ч. 2 ст.16 Закону України «Про кредитні спілки» ОСОБА_2 набув членства у Кредитній Спілці «Істок».

16.09.2020 року відповідач ОСОБА_1 подав до Кредитної Спілки «Істок» заявку на отримання кредиту у розмірі 90 000,00 грн. для погашення боргів, у зв`язку із чим на засіданні кредитного комітету Кредитної Спілки «Істок» було прийнято рішення щодо надання останньому кредиту згідно поданої заяви.

16.09.2020 року між позивачем Кредитною спілкою «Істок» та відповідачем ОСОБА_1 . Договір про споживчий кредит № ДКВ-2890, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримав кредит у сумі 90 000, 00 грн. зі сплатою 115,89 грн. щоденно за надання кредиту і зобов`язався повернути одержаний кредит в повному обсязі та терміни встановлені Кредитним договором.

Кредитна спілка «Істок» виконала взяті на себе зобов`язання за Договором та надала ОСОБА_1 кредитні кошти у розмірі 90 000,00 грн., що підтверджується видатковими касовими ордерами від 16.09.2020 року, від 17.09.2020 року та від 18.09.2020 року.

Як вбачається із Розрахунку заборгованості та бухгалтерської довідки розрахунку боргу відповідач ОСОБА_1 несвоєчасно та не в повному обсязі здійснював оплату по кредиту, порушуючи умови кредитного договору, в зв`язку з чим виникла заборгованість за кредитом у розмірі 141 036,00 грн., з яких заборгованість за основною сумою кредиту - 71 782,00 грн., заборгованість за платою - 56 667,00 грн. та інфляційні нарахування - 12 587,00 грн.

Кредитною спілкою «Істок» на адресу відповідача ОСОБА_1 надсилалася вимога №58 від 18.02.2022 року про погашення заборгованості.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення не відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Однією із загальних засад цивільного законодавства України є свобода договору (п. 3 ч. 1ст. 3 ЦК України).

Спірні відносини між сторонами виникли з приводу неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором, і як наслідок виникнення заборгованості, про стягнення якої позивач і звернувся з цим позовом до суду.

Правовідносини, що виникли між сторонами, є зобов`язальними і регулюються нормами глав 47-49 ЦК України, а також спеціальними нормами глави 71 ЦК України, Закону України «Про електронну комерцію».

У частині першій статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У справі, що переглядається, встановлено, що 28.04.2017 ОСОБА_1 із заявою про вступ до кредитної спілки, яку було задоволено; у той же день – 28.04.2017 року, ОСОБА_1 сплатив вступний внесок та обов`язковий пайовий внесок.

Таким чином, на підставі ст.10, ч. 2 ст.16 Закону України «Про кредитні спілки» ОСОБА_2 набув членства у Кредитній Спілці «Істок».

16.09.2020 року відповідач ОСОБА_1 подав до Кредитної Спілки «Істок» заявку на отримання кредиту у розмірі 90 000,00 грн. для погашення боргів, у зв`язку із чим на засіданні кредитного комітету Кредитної Спілки «Істок» було прийнято рішення щодо надання останньому кредиту згідно поданої заяви.

16.09.2020 року між позивачем Кредитною спілкою «Істок» та відповідачем ОСОБА_1 . Договір про споживчий кредит № ДКВ-2890, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримав кредит у сумі 90 000, 00 грн. зі сплатою 115,89 грн. щоденно за надання кредиту і зобов`язався повернути одержаний кредит в повному обсязі та терміни встановлені Кредитним договором.

У цій справі відповідач не заперечує факт укладення кредитного договору між КС «ІСТОК» та ОСОБА_1 , отримання останнім кредиту у розмірі 90 000 грн.

Проте, сторона відповідача не визнає існування перед позивачем заборгованості за процентами за користування кредитом, оскільки позичальник, на час укладення кредитного договору був військовослужбовцем і на нього поширювалися положення п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», відповідно до якої він звільняється від сплати процентів за користування кредитом.

Як встановлено судом апеляційної інстанції позичальник ОСОБА_1 станом на день укладення кредитного договору– 16 вересня 2020 року, та в період його виконання мав статус військовослужбовця.

Згідно з п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції на день укладення кредитного договору – 16 вересня 2020 року) військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов`язаним – з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.

Пунктом 1 Розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» дію пп. 3 п. 4 цього Закону поширено на військовослужбовців з початку і до закінчення особливого періоду, а на резервістів та військовозобов`язаних – з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду, на час проходження військової служби.

Особливий період відповідно до абз. 5 ст. 1 Закону України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» – це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Вирішуючи питання щодо меж дії особливого періоду в розумінні Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 серпня 2020 року у справі № 813/402/17 (провадження № 11-609апп19) дійшла висновку, що за змістом наведених вище визначень, навіть за невведення у країні воєнного стану, особливий період, початок якого пов`язаний з моментом оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової чи прихованої), хоч і охоплює час мобілізації, однак не може вважатися закінченим лише зі спливом строку, протягом якого підлягали виконанню визначені у відповідному рішенні про мобілізацію заходи.

Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.

На підставі Указу Президента України від 17 березня 2014 року№ 303/2014 «Про часткову мобілізацію», затвердженого Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-VII, з 18 березня 2014 року в Україні розпочався особливий період, який тривав і на час розгляду справи.

Пункт 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» є самостійною нормою і будь-якого посилання про можливість застосування вказаного пункту лише при наявності у військовослужбовця відповідного статусу (учасника бойових дій) закон не передбачає. Крім цього, дія зазначеної норми поширюється на всіх військовослужбовців без виключення.

Вказані правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 26 грудня 2018 року у справі № 522/12270/15-ц (провадження № 61-21025св18).

Отже, сул апеляційної інстанції прийшов до висновку, що проценти (щоденна плата за надання кредиту) за користування кредитом були нараховані ОСОБА_1 , який є військовослужбовцем, в особливий період, у зв`язку з чим відповідно до вимог п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовці та членів їх сімей» не підлягали ним до сплати, а здійснені платежі за період виконання умов договору підлягають зарахуванню на погашення заборгованості за тілом кредиту.

Такі висновки щодо тлумачення «щоденної плати за надання кредиту» як «процентів за користування ним» та застосування вимог п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовці та членів їх сімей» викладені у постанові Верховного Суду від 14 травня 2021 року у справі № 502/1438/18 (провадження № 61-10659ск20).

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, частин 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції встановив, що позичальником ОСОБА_1 за період виконання умов договору здійснені платежі у розмірі 160 650,00 грн, з яких на погашення тіла кредиту було зараховано 18 218,00 грн, а 142 432 грн, як плати за надання кредиту, та вважає, що сплачені ОСОБА_1 суми в рахунок погашення процентів належить зарахувати в погашення тіла кредиту, оскільки йому як військовослужбовцю проценти за користування кредитом не підлягали нарахуванню відповідно до п.15 ст. 14 згаданого Закону.

Враховуючи вище зазначене апеляційний суд дійшов висновку, що в задоволенні позову слід відмовити, оскільки відповідачем внесено 160650,00 грн, що повністю покриває заборгованість по тілу кредиту.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (пункти 1, 4 частини першої статті 376 ЦПК України).

Висновки суду апеляційної інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги за результатами апеляційного перегляду рішення, свідчать про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення на підставі пунктів 1, 4 частини першої статті 376 ЦПК України необхідно змінити в частині розміру заборгованості, що підлягає стягненню.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні заяви.

Водночас, відмова у задоволенні заяви не позбавляє ОСОБА_3 права звернутись до суду із заявою про оголошення особи померлою, із наведенням відповідних підстав і доказів (обставин події, загибелі, зазначенням свідків такої, тощо), які можуть бути визнані судом обґрунтованою підставою для задоволення заяви, а також залученням всіх заінтересованих осіб, прав та обов`язків яких безпосередньо стосується розгляд заяви.

З огляду на зазначене, апеляційний суд вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

За положеннями п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить висновку, що постановлене у справі судове рішення не відповідає вимогам матеріального і процесуального права, тому його слід скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову Кредитної Спілки "Істок" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Керуючись ст. 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд

постановив :

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 – адвоката Сауляка Євгена Васильовича задовольнити.

Рішення Літинського районного суду Вінницької області від 20 травня 2026 рокускасувати і ухвалити нове.

Відмовити в задоволені позову Кредитної Спілки "Істок" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий І.В. Міхасішин

Судді: Ю.Б. Войтко

І.М. Стадник