Рішення від 09 вересня 2026 р. у справі №363/1337/26 — Вишгородський районний суд Київської області

"10" вересня 2026 р. Справа № 363/1337/26

ЗАОЧНЕ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2026 року Вишгородський районний суд Київської області в складі:

судді Олійник С.В.,

за участі секретаря Захарової Н.В.,

розглянувши в судовому засіданні в залі суду в м. Вишгороді цивільну справу в залі суду в м. Вишгород за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

02 березня 2026 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просить стягнути заборгованість за кредитним договором № 12.07.2024-100000391 у розмірі 12 680 грн та судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 662 грн 40 коп.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що 12 липня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено кредитний договір (оферту) про надання кредиту в розмірі 4 000 грн строком на 124 дні шляхом перерахування коштів на електронний платіжний засіб № 5375-41ХХ-ХХХХ-6778.

ТОВ «Споживчий центр» свої зобов`язання за договором виконало належним чином та надало ОСОБА_1 кредитні кошти в користування. Водночас позичальник свої зобов`язання належним чином не виконує, у зв`язку з чим станом на дату подання позовної заяви утворилася заборгованість у розмірі 12 680 грн, з яких: 4 000 грн — заборгованість за тілом кредиту, 5 600 грн — заборгованість за процентами, 360 грн — заборгованість за комісією, 720 грн — заборгованість за додатковими комісіями (за обслуговування кредитної заборгованості), 2 000 грн — заборгованість за неустойкою.

Процесуальні дії та рішення у справі.

14 травня 2026 року ухвалою суду позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження.

31 серпня 2026 року протокольною ухвалою вирішено проводити розгляд справи за відсутності відповідача в заочному порядку на підставі наявних у справі документів та доказів.

Позиції учасників справи.

Представник позивача в судове засідання не з`явився. У позовній заяві просить розглянути справу за його відсутності, позовні вимоги підтримує та проти ухвалення заочного рішення не заперечує.

Відповідач у судове засідання не з`явилася, про дату, час і місце розгляду справи повідомлена належним чином, що підтверджується реєстром вихідної кореспонденції Вишгородського районного суду Київської області, поштовими відправленнями з відміткою про повернення «адресат відсутній», а також оголошеннями про виклик до суду, розміщеними на офіційному вебпорталі «Судова влада України».

Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 23 січня 2023 року у справі № 496/4633/18, поштові відправлення, повернуті з відміткою поштового відділення про причину повернення «за закінченням терміну зберігання» або «інші причини», є належно врученими за умови, що їх було направлено на адресу, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань (щодо юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців), або на адресу місця реєстрації (щодо фізичних осіб), чи на адресу, самостійно зазначену стороною як адресу для листування.

Відповідно до частини першої статті 280, статті 281 ЦПК України, якщо суд не має відомостей про причини неявки відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового засідання, або якщо причини його неявки визнано неповажними, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів та може постановити заочне рішення, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Суд, враховуючи, що одночасно існують умови щодо належного повідомлення відповідача про дату, час і місце судового засідання, її неявки без поважних причин, неподання відповідачем відзиву та відсутності заперечень позивача проти заочного вирішення справи, дійшов висновку про можливість ухвалення заочного рішення на підставі наявних у справі доказів, про що постановлено ухвалу, яка відображена в протоколі судового засідання.

Відповідно до частини першої статті 223 ЦПК України неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи викладене, зважаючи на те, що всі учасники справи були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, наявність клопотання представника позивача про розгляд справи за його відсутності, а також відсутність клопотань відповідача про відкладення судового розгляду, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін.

Відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно з частиною восьмою статті 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

12 липня 2024 року ТОВ «Споживчий центр» (кредитодавець) складено пропозицію про укладення кредитного договору (кредитної лінії) (оферту), відповідно до якої кредитодавець зобов`язується надати кредит позичальникові в розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник — повернути кредит та сплатити проценти і комісії (пункт 3.1).

Того ж дня сформовано заявку до кредитного договору № 12.07.2024-100000391, яка є невід`ємною частиною оферти. Згідно з умовами договору ОСОБА_1 надано кредит у розмірі 4 000 грн строком на 124 дні, з датою повернення кредиту 12 листопада 2024 року.

Умовами договору встановлено фіксовану процентну ставку «Стандарт» у розмірі 1,5 % за кожен день користування кредитом протягом перших двох чергових періодів та процентну ставку «Економ» у розмірі 1 % за кожен день користування кредитом у наступних чергових періодах. Також передбачено комісію за надання кредиту в розмірі 360 грн, комісію за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 360 грн у кожному з двох чергових періодів та неустойку в розмірі 40 грн за кожен день невиконання або неналежного виконання зобов`язання.

Відповідно до пункту 16 договору орієнтовна реальна річна процентна ставка становить 12 185,37 %, а орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача — 11 280 грн.

12 липня 2024 року ОСОБА_1 акцептувала оферту, підтвердивши ознайомлення та безумовне прийняття її умов. Акцепт здійснено шляхом підписання кредитного договору одноразовим ідентифікатором (кодом із SMS-повідомлення).

Згідно з повідомленням ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 25 лютого 2026 року 12 липня 2024 року на платіжну картку позичальника перераховано кредитні кошти в розмірі 4 000 грн із призначенням платежу «видача за договором кредиту № 12.07.2024-100000391».

Відповідно до довідки-розрахунку про стан заборгованості за кредитним договором № 12.07.2024-100000391 за період з 12 липня 2024 року по 12 листопада 2024 року заборгованість ОСОБА_1 становить 12 680 грн, з яких: 4 000 грн — заборгованість за тілом кредиту, 5 600 грн — за процентами, 360 грн — за комісією, 720 грн — за комісією за обслуговування кредитної заборгованості та 2 000 грн — за неустойкою.

Застосовані норми права.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У силу статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксовано в одному або кількох документах, у тому числі електронних, листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином та у встановлений строк відповідно до умов договору і вимог закону.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання, а пенею — неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Як передбачено частиною першою статті 598 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з частиною першою статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У силу частини першої статті 611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, установлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, установлений договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, а також умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, визначені законом як істотні або необхідні для договорів відповідного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Як передбачено частиною першою статті 1048 ЦК України, норми якої в силу частини другої статті 1054 ЦК України поширюються на кредитні правовідносини, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

За приписами частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти в такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, встановлених договором.

Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлено обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У силу статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

За приписами частини другої статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, що склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір — домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі; електронний підпис одноразовим ідентифікатором — дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Як зазначено у статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, та виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана, зокрема, шляхом надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону, або шляхом вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і такі роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями та підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі.

Згідно з частиною першою статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом, а також інших передбачених законом способів.

Мотиви та висновки суду.

Оцінивши подані докази в їх сукупності та взаємному зв`язку, суд дійшов висновку, що між сторонами виникли договірні правовідносини з приводу споживчого кредитування. Електронний кредитний договір укладено шляхом акцепту позичальником оферти за допомогою одноразового ідентифікатора, у договорі визначено суму кредиту, строк його повернення, процентні ставки, комісії та інші істотні умови. Факт укладення договору та погодження його умов підтверджується офертою, заявкою до кредитного договору та відповіддю позичальника про прийняття пропозиції.

Згідно з умовами договору позичальнику надано кредит у розмірі 4 000 грн строком на 124 дні, з кінцевою датою повернення 12 листопада 2024 року. Факт фактичного надання кредитних коштів підтверджується повідомленням ТОВ «Універсальні платіжні рішення» про перерахування 12 липня 2024 року на платіжну картку позичальника 4 000 грн із призначенням платежу за договором № 12.07.2024-100000391. Отже, кредитодавець свої зобов`язання щодо надання кредиту виконав.

Водночас доказів належного та повного виконання позичальником обов`язку щодо повернення кредиту та сплати передбачених договором платежів суду не надано. Відповідно до розрахунку заборгованості кредитодавець визначив заборгованість у розмірі 12 680 грн, яка складається з тіла кредиту, процентів, комісії, додаткової комісії та неустойки.

Щодо заборгованості за тілом кредиту в розмірі 4 000 грн суд виходить із того, що факт отримання позичальником коштів підтверджений належним доказом, а їх повернення не підтверджено. Тому вимога про стягнення основної суми кредиту є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо процентів суд встановив, що їх розмір та порядок нарахування були прямо погоджені сторонами при укладенні договору. Договором передбачено фіксовану процентну ставку «Стандарт» у розмірі 1,5 % за кожен день користування кредитом протягом перших двох чергових періодів та ставку «Економ» у розмірі 1 % за кожен день користування кредитом у наступних періодах. Доказів зміни або недійсності цих умов відповідачем не подано. Визначена кредитодавцем заборгованість за процентами у розмірі 5 600 грн відповідає погодженим умовам договору, а тому підлягає стягненню.

При цьому сама по собі значна величина процентної ставки не є достатньою підставою для невиконання позичальником погодженого грошового зобов`язання, якщо умова щодо її розміру була чітко визначена договором та прийнята позичальником під час його укладення.

Щодо комісії за надання кредиту в розмірі 360 грн суд враховує, що така комісія була прямо передбачена умовами договору як плата, пов`язана з наданням кредиту, її розмір та порядок сплати були визначені до укладення договору. З огляду на наведене та відсутність доказів недійсності відповідної умови договору вимога про стягнення 360 грн комісії за надання кредиту є обґрунтованою.

Разом із тим суд не вбачає правових підстав для стягнення 720 грн комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту. Водночас включення такого платежу до загальних витрат саме по собі не означає безумовної правомірності його стягнення.

За умовами спірного договору комісія за обслуговування кредитної заборгованості визначена як плата за інформаційну підтримку, можливість здійснення платежів, відновлення пароля, інформування про строки платежів, консультації та інші дії, пов`язані з обслуговуванням кредитної заборгованості. При цьому договором не конкретизовано, які саме додаткові послуги фактично замовив та отримав позичальник за цю плату, а кредитодавцем не надано належних доказів фактичного надання таких окремих послуг.

За таких обставин відповідна умова створює дисбаланс договірних прав та обов`язків сторін на шкоду споживачу. Особливо це стосується платежів за дії, які фактично є складовою виконання кредитодавцем власних обов`язків за кредитним договором. Верховний Суд також звертав увагу на необхідність конкретизації додаткових та супутніх послуг, за які встановлюється комісія.

Крім того, умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з установленими законом, є нікчемними. Відповідно до статті 215 ЦК України нікчемний правочин є недійсним у силу закону, без необхідності окремого визнання його недійсним судом.

З огляду на наведене суд доходить висновку про нікчемність умови договору щодо стягнення комісії за обслуговування кредитної заборгованості та відсутність підстав для стягнення 720 грн додаткової комісії.

Щодо неустойки в розмірі 2 000 грн суд зазначає, що відповідно до пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України на період дії воєнного стану позичальник звільняється, зокрема, від обов`язку сплати неустойки за прострочення виконання грошового зобов`язання за кредитним договором, а нараховані за відповідне прострочення платежі підлягають списанню кредитодавцем.

Оскільки кредитний договір укладено 12 липня 2024 року, тобто в період дії воєнного стану, правові наслідки, передбачені пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, поширюються на спірні правовідносини. Тому нарахована кредитодавцем неустойка у розмірі 2 000 грн стягненню не підлягає.

Таким чином, оцінюючи докази в їх сукупності, суд встановив факт укладення кредитного договору, факт отримання позичальником кредитних коштів та факт невиконання нею обов`язку щодо їх повернення. Водночас частина заявленої кредитодавцем заборгованості визначена за платежами, які не підлягають стягненню.

Отже, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. Із заявлених 12 680 грн підлягає стягненню 9 960 грн, з яких 4 000 грн заборгованість за тілом кредиту, 5 600 грн заборгованість за процентами та 360 грн комісія за надання кредиту. У задоволенні вимог про стягнення 720 грн комісії за обслуговування кредитної заборгованості та 2 000 грн неустойки слід відмовити.

Щодо судових витрат.

Відповідно до частин першої та другої статті 141 ЦПК України судовий збір та інші судові витрати в разі часткового задоволення позову розподіляються між сторонами пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з платіжною інструкцією № СЦ00082460 від 26 лютого 2026 року позивач сплатив судовий збір у розмірі 2 662 грн 40 коп.

Із заявлених до стягнення 12 680 грн судом задоволено позовні вимоги на суму 9 960 грн, що становить 78,55 % заявлених вимог. Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог.

З урахуванням наведеного з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2 091 грн 04 коп., а інша частина судових витрат покладається на позивача.

Керуючись статтями 258–259, 263–265, 268, 272–273, 351–352, 354–355 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором в розмірі 9 960 грн та судовий збір у розмірі 2 091 грн 04 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», код ЄДРПОУ: 37356833, місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Суддя С.В. Олійник