Рішення від 09 вересня 2026 р. у справі №755/19854/25 — Дніпровський районний суд міста Києва

Справа №:755/19854/25

Провадження №: 2-др/755/89/26

ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" вересня 2026 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі:

Головуючого судді - Хромової О.О.

при секретарі - Бовкун М.В.

розглянувши в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва, заяву відповідача ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, подану в межах розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

У провадженні Дніпровського районного суду міста Києва перебувала цивільна справа

№ 755/19854/25 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 13 липня 2026 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

14 липня 2026 року (вхід. від 17 липня 2026 року № 46870) відповідач ОСОБА_1 подала заяву про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат.

На обґрунтування заяви зазначила, що 27 жовтня 2025 року між ОСОБА_1 та адвокатом Бабенком І.С. укладено договір № 27/10-25 про надання правничої допомоги по справі № 755/19854/25. Сторони погодили розмір гонорару 30 000,00 грн з розрахунку вартості 1 години роботи адвоката - 4 000,00 грн. У акті приймання-передачі послуг з надання правничої допомоги за договором сторони погодили перелік наданих адвокатом робіт (послуг) на загальну суму 30 000,00 грн, витрачений адвокатом час - 7,5 год.

З огляду на викладене просила ухвалити у справі додаткове рішення, стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати на правничу допомогу у розмірі 30 000,00 грн.

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від

21 липня 2026 року заяву передано на розгляд судді Хромовій О.О.

26 липня 2026 року позивач ОСОБА_2 подав до суду заперечення щодо заяви про ухвалення додаткового рішення. На обґрунтування заперечень зазначив, що матеріали справи, що містяться в системі «Електронний суд» свідчать, що відповідачем не подано до суду жодного процесуального документа по справі, в тому числі відзиву на позов, окрім заяви про ухвалення додаткового рішення. Зазначені у Акті приймання-передачі процесуальні документи не були зареєстровані канцелярією суду, тобто не надходили до суду. Всупереч вимогам пункту 8 частини третьої статті 178 ЦПК України відповідачем не було надано до суду попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, оскільки відповідачем не подано відзив на позов та не надіслано його позивачу.

У задоволенні заяви відповідача про ухвалення додаткового рішення просив відмовити.

Відповідно до частин першої, третьої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи.

Дослідивши матеріали справи, заяву про стягнення судових витрат, письмові заперечення, суд дійшов таких висновків.

Згідно із статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України);

3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

27 жовтня 2025 року (вхід. № 64798) до суду від представника відповідача - адвоката Бабенка І.С., надійшов відзив на позовну заяву. Суд враховує, що відзив не містив попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які відповідач поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. Водночас, представником заявлено клопотання про розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи.

У постанові від 18 березня 2024 року у справі № 459/2350/23 (провадження № 61-1802св24) Верховний Суд навів правовий висновок щодо застосування статті 134 ЦПК України про необхідність подання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, зазначивши, що аналіз положень статті 134 ЦПК України свідчить про те, що у разі неподання попереднього (орієнтовного) розрахунку у суду є право відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат. Надання попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат не є безумовною підставою для відмови у їх стягненні, якщо такий розрахунок попередньо (з першою заявою по суті спору) не надавався, оскільки закон використовує термін «може відмовити», а не «відмовляє». Для цього суд має застосувати положення закону про завдання та принципи цивільного судочинства, пропорційність у цивільному судочинстві, а також конкретні обставини справи, вимоги, з якими заявник звернувся до суду, їх значення для заявника. Таким чином, хоча відмова у відшкодуванні витрат на правову допомогу у зв`язку з неподанням заявником попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат є правом суду, а не обов`язком, суд має враховувати конкретні обставини справи та принцип диспозитивності цивільного судочинства. Попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат є обов`язковою складовою як позовної заяви (апеляційної та касаційної скарг), так і відзиву, оскільки з огляду на положення процесуального закону попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат враховується судом під час вирішення питання про розподіл судових витрат, пов`язаних із розглядом справи. При цьому слід зауважити, що поданий стороною попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми таких витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Згідно із частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Витрати на правничу допомогу, які мають бути документально підтверджені та доведені, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правничої допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій тощо).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року в справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) вказано, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат».

Отже, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

У додатковій постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат слід враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Так у заяві про ухвалення додаткового рішення відповідач зазначила, що витрати позивача на професійну правничу допомогу складають 30 000,00 грн.

Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

На підтвердження розміру витрат на правничу допомогу до матеріалів справи долучено:

-Договір про надання правничої допомоги від 27 жовтня 2025 року, укладений між адвокатом Бабенком І.С. та ОСОБА_1 , відповідно до умов якого адвокат взяв на себе зобов`язання надавати правничу (правову) допомогу в обсязі і на умовах, передбачених цим договором щодо підготовки, подання документів та представництва інтересів клієнта, зокрема, але не виключно в Дніпровському районному суді міста Києва, Київському апеляційному суді, Верховному Суді в рамках провадження по справі № 755/19854/25 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди (пункт 1.2.1 договору). За надання правової допомоги, передбаченої цим Договором, Клієнт сплачує адвокату винагороду в розмірі та порядку, визначеному Додатком № 1 до цього Договору (пункт 3.2 договору).

-Додаток № 1 до договору - Протокол узгодження розміру гонорару (винагороди) та порядку його оплати, у якому сторони погодили, що розмір гонорару (винагороди) адвоката за надання правничої (правової) допомоги за Договором № 27/10-25 про надання правничої допомоги від 27 жовтня

2025 року у Дніпровському районному суді міста Києва у справі № 755/19854/25 складе

30 000,00 грн. Розмір гонорару (винагороди) адвоката, за погодженням сторін, визначено з розрахунку 1 нормо/година роботи адвоката - 4 000,00 грн.

-Акт від 14 липня 2026 року приймання-передачі послуг з надання правничої допомоги за Договором № 27/10-25 про надання правничої допомоги від 27 жовтня 2025 року, у якому сторони підтвердили, що адвокатом було надано, а клієнтом прийнято послуги за Договором про надання правової (правничої) допомоги від 27 жовтня 2025 року №27/10-25 на загальну суму вартості 30 000,00 грн, а саме:

У статті 30 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон від 05 липня 2012 року № 5076-VI) визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 вказано, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. Неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому в статті 627 ЦК України.

Гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати. Ці форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту; і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин, помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката залежно від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого в самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

У постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19, провадження

№ 61-22131св19 судом також зроблено висновок, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України). Дана позиція є усталеною і підтверджується численними постановами Верховного Суду, зокрема, у справах № 923/560/17, № 329/766/18, № 178/1522/18.

У розумінні положень частини п`ятої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19, провадження № 61-22131св19.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У постанові Верховного Суду від 13 березня 2025 року по справі № 275/150/22 зазначено, що суд не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативию. При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами.

Як уже зазначалося раніше, позивач ОСОБА_2 подав письмові заперечення на заяву відповідача про стягнення судових витрат та просив відмовити у задоволенні такої заяви.

В пунктах 33 - 34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня

2021 року у справі № 910/12876/19 зазначено, що нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Також відповідно до усталеної практики Верховного Суду суд, вирішуючи питання про судові витрати та своєчасність подання доказів понесених додаткових витрат на професійну правничу допомогу, повинен враховувати, що:

-не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, а тому, вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 та від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21);

-при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 грудня 2021 року у справі № 927/237/20, постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 775/9215/15ц);

-суд зобов`язаний оцінити розмір адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №775/9215/15ц).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти

34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого

2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20 травня 2019 року у справі № 916/2102/17, від 25 червня 2019 року у справі № 909/371/18, у постановах від 05 червня 2019 року у справі № 922/928/18, від 30 липня 2019 року у справі № 911/739/15 та від 01 серпня 2019 року у справі № 915/237/18).

У постанові Верховного Суду від 03 листопада 2023 року у справі № 914/2355/21 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, у вирішенні заяви сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суд керуючись принципами пропорційності та справедливості, має обов`язок дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації.

Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Подані стороною докази на підтвердження її витрат підлягають оцінці як з точки зору відповідності цих дій вимогам законодавства, так і їх спрямованості на забезпечення права сторони (на користь якої ухвалене судове рішення) на відшкодування судових витрат.

Із урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; тривалість розгляду і складність справи тощо.

У Акт від 14 липня 2026 року приймання-передачі послуг, адвокат Бабенко І.С. та ОСОБА_1 підтвердили, що адвокат надав клієнту правничу допомогу за Договором № 27/10-25 про надання правничої допомоги від 27 жовтня 2025 року, а саме:

1)Ознайомлення та аналіз матеріалів справи № 760/9595/24, що перебуває у провадженні Солом`янського районного суду міста Києва тривалістю 1 год. на суму 4 000,00 грн;

2)Ознайомлення та аналіз матеріалів справи № 755/19854/25, що перебуває у провадженні Дніпровського районного суду міста Києва, формування правової позиції тривалістю 1 год. на суму 4 000,00 грн;

3)Підготовка та подання відзиву на позовну заяву у справі № 755/19854/25 тривалістю 2 год. на суму 8 000,00 грн;

4)Підготовка та подання заперечень на клопотання позивача у справі № 755/19854/25 тривалістю

1 год. на суму 4 000,00 грн;

5)Підготовка та подання заперечень на позовну заяву (у новій редакції) у справі № 755/19854/25 тривалістю 1 год. на суму 4 000,00 грн;

6)Підготовка та подання клопотання про закриття провадження у справі № 755/19854/25 тривалістю 0,5 год. на суму 2 000,00 грн;

7)Підготовка та подання матеріалів про відшкодування витрат на правничу допомогу у справі

№ 755/19854/25 тривалістю 1 год. на суму 4 000,00 грн;

Надаючи оцінку переліку наданих послуг суд враховує, що умовами договору від 27 жовтня

2025 року № 27/10-25 адвокатом Бабенком І.С. та ОСОБА_1 погоджено надання послуг щодо представництва клієнта по справі № 755/19854/25. Відповідачем не обґрунтовано підстави включення послуг із ознайомлення та аналізу з матеріалів справи № 760/9595/24 до розрахунку вартості послуг представника по справі № 755/19854/25.

Також суд враховує, що послуга з ознайомлення з матеріалами справи № 755/19854/25, формування правової позиції по справі та підготовка та подання відзиву по своїй суті є однією послугою, що складається з перелічених дій, які є взаємопов`язаними. Поряд з цим, ознайомлення з матеріалами справи у паперовому вигляді з відвідуванням приміщення суду представник не здійснював.

Суд також враховує, що послуга з підготовки та подання заперечень на клопотання позивача у справі № 755/19854/25, з огляду на зміст, обсяг та смислове наповнення таких заперечень не потребувала затрат часу у визначеному у акті приймання-передачі розмірі.

Поряд з цим, матеріали справи не містять заперечень на позовну заяву (у новій редакції) у справі

№ 755/19854/25 та клопотання про закриття провадження у справі № 755/19854/25, відповідачем чи його представником такі заяви по справі не подавалися.

Слід також наголосити, що витрати на підготовку заяви про подання доказів щодо витрат, які понесені стороною, у зв`язку з необхідністю відшкодування правової допомоги (пункт 7 акту приймання-передачі), не підлягають відшкодуванню (постанови Верховного Суду від 02 лютого 2024 року по справі № 910/9714/22, від 13 березня 2025 року по справі № 910/18717/23).

Таким чином, оскільки суд не зобов`язаний присуджувати стороні всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановлено, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість та кількість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, ціну позову, - є неспівмірним.

Аналогічні критерії розумності та реальності застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Таким чином, стягнення повної вартості послуг, визначених у Акті від 14 липня 2026 року приймання-передачі послуг за договором від 27 жовтня 2025 року № 27/10-25, не узгоджується з критеріями розумності їхнього розміру і пропорційності, оскільки такі витрати не мають характеру необхідних та не обґрунтовують обсягу фактичних дій представника заявника, які достатньою мірою можуть бути співвіднесені з досягненням успішного результату.

Тобто, не є розумно обґрунтованим і, відповідно, такі витрати не можуть бути відшкодовані іншою стороною тільки лише через те, що вони дійсно понесені відповідачем (справедлива сатисфакція).

У вирішенні спірного питання, чи є розмір витрат позивача на правничу допомогу обґрунтованим та пропорційним до предмета спору у цій справі, суд враховує конкретні обставини справи. Зокрема: суб`єктний склад, характер спірних правовідносин, правові дії та позиції сторін спору в суді першої інстанції, зміст поданих заяв по суті справи, висновки Верховного Суду щодо застосування положень статті 141 ЦПК України; критерії Європейського суду з прав людини (відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір).

Отже, з урахуванням відмови у задоволенні позовних вимог, клопотання позивача про відмову у задоволенні клопотання про ухвалення додаткового рішення, керуючись, зокрема, такими критеріями, як обґрунтованість та пропорційність до предмета спору, а також ураховуючи критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, суд дійшов висновку не присуджувати на користь ОСОБА_1 всі витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, що заявлені до стягнення. Суд вважає за необхідне зменшити суму витрат на правничу допомогу до 10 000,00 грн.

На підставі наведеного вище, суд дійшов висновку, що заява відповідача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу підлягає частковому задоволенню. Зокрема, керуючись критеріями обґрунтованості, пропорційності та розумності з позивача ОСОБА_2 на користь відповідача ОСОБА_1 слід стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 15, 133, 137, 141, 270 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Доповнити рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 13 липня 2026 року у справі

№ 755/19854/25 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн (десять тисяч гривень 00 копійок).

Додаткове рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Позивач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса місця реєстрації:

АДРЕСА_1 .

Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , адреса місця реєстрації:

АДРЕСА_2 .

Повний текст додаткового рішення виготовлено 10 вересня 2026 року.

Суддя О.О. Хромова