Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №635/1075/23 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

8 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 635/1075/23

провадження № 51 - 4868 км 25

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального

суду у складі

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3

за участю:

секретаря судового

засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_7

(в режимі відеоконференції),

засудженої ОСОБА_8 (в режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_9 , який діє в інтересах ОСОБА_8 , на вирок Київського районного суду м. Харкова від 16 січня 2024 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 29 жовтня 2025 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22022220000001675 за обвинуваченням

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки м. Харкова, жительки АДРЕСА_1 , раніше не судимої,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28 КК, ч. 2 ст. 111 КК,

ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28 КК, ч. 2 ст. 111 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком суду ОСОБА_8 засуджено за ч. 2 ст. 28 КК,ч. 2 ст. 111 КК до покарання у виді у позбавлення волі на строк 15 років, з конфіскацією всього належного їй майна.

Цим же вироком засуджено ОСОБА_10 , рішення щодо якого у касаційному порядку не переглядається.

За обставин, детально викладених у вироку, громадяни України ОСОБА_8 та ОСОБА_10 , будучи негативно налаштованими проти посадових осіб органів державної влади України, у зв`язку із здійсненням ними їхніх владних повноважень, а також військовослужбовців Збройних сил України та співробітників правоохоронних органів, які для забезпечення національної безпеки України, відновлення і підтримання правопорядку на всій території держави здійснювали комплекс активних заходів з використанням зброї та військової техніки, спрямованих на подолання збройної агресії російської федерації, будучи обізнаними про введення на території України 24 лютого 2022 року воєнного стану на підставі відповідного указу Президента України, за попередньою змовою між собою, з метою заподіяння шкоди суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній, інформаційній безпеці України надаючи представникам іноземної держави допомогу в проведенні підривної діяльності проти України в умовах воєнного стану, що виражалось у зборі з метою подальшої передачі представникам іноземної держави - російської федерації інформації про наявність пересування сил та засобів ЗСУ, інших військових формувань та правоохоронних органів, відомостей про фізичних осіб, установ та організацій, які надають допомогу силам оборони України у стриманні та подоланні збройної агресії рф.

Апеляційний суд залишив без задоволення апеляційні скарги обвинуваченої ОСОБА_8 , захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_9 та прокурора, а вирок суду-без зміни.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_9 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, а саме застосуванні закону, який не підлягав застосуванню, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Зазначає, що поза увагою судів попередніх інстанцій залишились доводи ОСОБА_8 про те, що з боку представника рф на неї чинився тиск, інформацію про військовослужбовців ЗСУ та місця дислокації військової техніки, яку вона отримувала від ОСОБА_10 та знайомих, вона пересилала чоловікові, який назвався ОСОБА_11 , проте їй не було відомо чи є він представником військової розвідки рф. Всі смс- повідомлення від ОСОБА_10 вона перенаправляла не читаючи. Зазначає, що з колишнім чоловіком - ОСОБА_12 , його підзахисна спілкувалася виключно з приводу доньки та онучки, будь-яких завдань військового характеру від нього не отримувала. Вказує, що стороною обвинувачення не було надано ні суду, ні стороні захисту матеріали проведення НСРД. Дії суду першої інстанції, які виразились у ігноруванні неодноразових клопотань обвинуваченої, призвели до порушення прав останньої на захист та однобічного дослідження доказів і ухвалення необґрунтованого вироку без урахування доказів сторони захисту.

В доповненнях до касаційної скарги захисник ОСОБА_9 вказує на те, що судами попередніх інстанцій не здійснено належного кримінально-правового розмежування між ч. 2 ст. 111 КК та ч. 3 ст. 114-2 КК. Вказує, що сам факт адресування відповідної інформації державі-агресору або її представнику ще не усуває необхідності розмежування вищезазначених статей. Зазначає, що фабула обвинувачення щодо ОСОБА_8 охоплює різні за часом групи епізодів: події березня 2022 року, пов`язані із передаванням інформації ОСОБА_12 та значний масив подій липня-серпня 2022 року, пов`язаних із передаванням інформації ОСОБА_13 , а також містить відомості іншого характеру, зокрема про проведення співробітниками СБУ певних заходів, завдання щодо отримання відомостей про співробітників СБУ, інформацію про організації, які надавали допомогу обороні, тощо, у зв`язку з чим, на переконання захисника, у даному випадку необхідним був поепізодний кримінально-правовий аналіз, а не поширення єдиної загальної правової формули на всі різнорідні за предметом, адресатами, часом та обставинами діяння. Вказує, що по тих епізодах, предмет переданої інформації в яких відповідав ознакам ст. 114-2 КК, суди попередніх інстанцій мали встановити і належним чином мотивувати, які саме додаткові ознаки визначають відповідне діяння саме як державну зраду. Зазначає, що відповідно до практики Верховного Суду, неодноразова передача військової інформації з усвідомленням можливості її використання противником, сама по собі не завжди зумовлює кваліфікацію за ст. 111 КК. Вказує, що місцевий суд належним чином не мотивував, які конкретні встановлені обставини свідчать про те, що прямий умисел ОСОБА_8 був спрямований саме на заподіяння шкоди суверенітету, територіальній цілісності, обороноздатності чи державній безпеці України шляхом усвідомленого надання допомоги у проведенні підривної діяльності. Зазначає, що питання можливості встановлених дій за ст. 114-2 КК було предметом розгляду суду першої інстанції у зв`язку із позицією захисту ОСОБА_10 , водночас апеляційний суд, розглянувши даний довід зробив свій висновок і щодо ОСОБА_8 , проте не зазначив, якими саме конкретними доказами та встановленими обставинами підтверджено саме ті додаткові ознаки і ту спрямованість умислу, які відмежовують державну зраду від ч. 3 ст. 114-2 КК. Вказує, що поза увагою апеляційного суду також залишився довід сторони захисту щодо безпосереднього дослідження первинних матеріалів НСРД, оскільки первинні аудіо-відеоматеріали проведених НСРД не були належним чином надані стороні захисту та суду для повноцінного безпосереднього дослідження, а висновки місцевим судом робилися переважно із протоколів та похідних матеріалів. Звертає увагу на те, що факт наявності носія інформації у матеріалах кримнального провадження та факт безпосереднього дослідження його змісту не є тотожними процесуальними обставинами, і посилання на протоколи НСРД саме по собі не є відповіддю на довід про обсяг і спосіб дослідження первинних матеріалів.

Вищезазначене залишилось поза увагою апеляційного суду.

Позиції учасників судового провадження

Засуджена та захисники підтримали касаційну скаргу, просили її задовольнити. Прокурор заперечувала проти її задоволення.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права, з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Обставини щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410 та 411 КПК та на які є посилання в касаційній скарзі сторони захисту, не є відповідно до вимог ч. 1 ст. 438 КПК предметом дослідження та перевірки касаційним судом.

Під час перевірки доводів, наведених у касаційній скарзі, Верховний Суд керується фактичними обставинами, встановленими місцевим та апеляційним судами.

З огляду на те, що захисник посилається на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, допущені судами першої та апеляційної інстанцій, суть його доводів у касаційній скарзі фактично зводиться до незгоди з наданою судами оцінкою доказів і, відповідно, встановленими судами фактичними обставинами, що, виходячи з наведених вище вимог, до повноважень касаційного суду законом не віднесено. Натомість ці обставини були предметом перевірки при перегляді вироку судом апеляційної інстанції за доводами, викладеними в апеляційній скарзі, який не встановив порушень процесуального порядку збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів.

Під час перегляду судових рішень судом касаційної інстанції у межах, передбачених законом повноважень, не встановлено обставин, які би ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про винуватість ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28 КК, ч. 2 ст. 111 КК, за яке її засуджено.

Всупереч доводам сторони захисту, вказані висновки суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення, було зроблено з додержанням ст. 23 КПК на підставі з`ясування всіх обставин, передбачених ст. 91 цього Кодексу, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до ст. 94 зазначеного Кодексу.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, засуджена ОСОБА_8 вину у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення не визнала та пояснила, що вона дійсно спілкувалася із своїм колишнім чоловіком ОСОБА_12 виключно з приводу їх сумісної доньки, ніяких завдань військового характеру він їй не давав. 21 травня 2022 року від співмешканки ОСОБА_12 дізналася про його загибель. Через певний час їй зателефонував чоловік, який сказав, що йому відомо про неї та її сім`ю все, а тому вона повинна їм допомагати збирати інформацію про ЗСУ, на що вона була змушена погодитися, оскільки боялася за життя своєї сім`ї. Вона отримувала інформацію про військовослужбовців ЗСУ та місця дислокації військової техніки від своїх знайомих та ОСОБА_10 та пересилала її чоловіку, який назвався ОСОБА_11 , проте чи був він ОСОБА_14 , чи представником військової розвідки рф, їй невідомо.

Разом з тим, таку версію ОСОБА_8 щодо розвитку подій за вищезазначених обставин, суд розцінив як спосіб уникнення відповідальності за даним кримінальним правопорушенням, оскільки вона не знайшла свого підтвердження у ході судового розгляду.

З вироку суду вбачається, що обґрунтовуючи свій висновок щодо винуватості ОСОБА_8 , місцевий суд послався на:

- протокол огляду відеозапису ходу проведення допиту підозрюваної ОСОБА_8 від 30 вересня 2022 року;

- протокол проведення слідчого експерименту від 28 листопада 2022 року за участю ОСОБА_10 ;

- протоколи за результатами проведення негласних слідчих (розшукових) дії: зняття інформації з електронних інформаційних систем та комунікаційних мереж від 1 липня 2022 року та 10 лютого 2023 року (змісту розмов, текстових повідомлень абонентів ОСОБА_8 та ОСОБА_10 );

- висновки судових експертиз звуко-, відеозаписів від 25 жовтня 2022 року № СЕ- 19/121- 22/13293-ВЗ та від 28 жовтня 2022 року № СЕ-19/121-22/13294-ВЗ;

- протоколу огляду предметів аудіофайлів, отриманих після проведення негласних слідчих (розшукових) дій - зняття інформації з електронних інформаційних систем - голосових повідомлень ОСОБА_8 від 17 лютого 2023 року;

- протоколу огляду від 30 вересня 2022 року протоколів за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії: зняття інформації з електронної комунікаційної мережі від 1 липня 2022 року та додатків до нього стосовно ОСОБА_8 ;

- протоколи обшуку за місцем фактичного проживання ОСОБА_8 ( АДРЕСА_1 ) від 2 вересня 2022 року та автомобіля марки «Mitsubishi» (державний номер НОМЕР_1 ), який зареєстрований за ОСОБА_8 від 29 серпня 2022 року;

- протокол огляду речей, вилучених під час обшуку за адресою фактичного проживання ОСОБА_8 від 21 січня 2023 року та постанову про визнання предметів речовими доказами від 3 вересня 2022 року;

- протоколи огляду мобільних телефонів марки «Samsung» модель «Galaxy S20 FE, «Samsung Galaxy S20 FE» та «Samsung Galaxy Note10 Litе», вилучених у ОСОБА_8 та постанову від 29 серпня 2022 року про визнання їх речовими доказами та долучення до матеріалів кримінального провадження №22022220000001675;

- протокол обшуку автомобіля ОСОБА_10 від 29 серпня 2022 року;

- протокол огляду мобільного телефону марки«Samsung Galaxy A50» вилученого у ОСОБА_10 від 21 січня 2023 року та постанову від 29 серпня 2022 року про визнання його речовим доказом та долучення до матеріалів кримінального провадження №22022220000001675;

- протоколи за результатами проведення негласних слідчих (розшукових) дій: зняття інформації з електронної інформаційної системи від 1 та 8 липня 2022 року, а саме інформації щодо змісту розмов, текстових повідомлень абонента ОСОБА_12 ;

- протокол огляду відкритого профілю у соціальній мережі «Вконтакте» під назвою « ОСОБА_15 » від 25 червня 2022 року;

- протокол огляду відкритого профілю у соціальній мережі «Одноклассники» під назвою « ОСОБА_15 » від 25 червня 2022 року;

- протоколом за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії: зняття інформації з електронної інформаційної системи від 9 серпня 2022 року, а саме зняття інформації з месенджера «Telegram» абонента ОСОБА_13 ;

- інформацію начальника ГВ КР УСБУ в Харківській області від 19 липня 2022 року щодо встановлення факту здійснення ОСОБА_10 і ОСОБА_8 збору інформації розвідувального характеру щодо переміщення та розміщення підрозділів ЗСУ та передачі її командиру розвідувального підрозділу т.зв. « ІНФОРМАЦІЯ_3 » ОСОБА_12 , з позивним « ОСОБА_16 » та заступнику командира т.зв. «11 батальйону - начальнику розвідки ІНФОРМАЦІЯ_3 »- ОСОБА_13 , з позивним « ОСОБА_17 »;

- речові доказами, які були оглянуті в судовому засіданні, а саме мобільні телефони, що належать ОСОБА_8 та ОСОБА_10 ;

- повідомлення командира Національної гвардії України про факт наявності сил оборони і безпеки, які були задіяні при виконанні завдань по відсічі збройної агресії РФ на території м. Харкова та Харківського регіону за певні періоди часу;

- інформацію керівника благодійного фонду «Безпечне небо» щодо здійснення з червня по серпень 2022 року у пункті видачі, який знаходився в АДРЕСА_3 видачі продуктів харчування військовослужбовцям ЗСУ, іншим представникам сил оборони та мирним мешканцям м. Харкова;

- протокол огляду від 20 лютого 2023 року сторінки всесвітньої мережі Інтернет, яким встановлено, що Харківське вище військове командно-інженерне училище розміщувалось в одній будівлі, де на даний час розміщений корпус навчального закладу «ХНУПС» (м. Харків, вул. Сумська, 77/79).

Дослідивши та оцінивши вищезазначені докази з точки зору належності, допустимості та достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд правильно встановив обставини кримінального провадження та дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_8 у державній зраді, тобто діянні, умисно вчиненому громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України: наданні іноземній державі, або її представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, вчинені в умовах воєнного стану, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК

Окрім того встановивши, що ОСОБА_8 протягом липня-серпня 2022 року вчиняла умисні протиправні дії, що виразились у зборі та передачі інформації про наявність, пересування сил та засобів ЗСУ та інших сил оборони на території Харківського регіону, а також відомостей про місцезнаходження організацій, які надають допомогу силам оборони в подоланні збройної агресії РФ, представникам іноземної держави - РФ з метою проведення розвідувально-підривної діяльності проти України за попередньою змовою із ОСОБА_10 місцевий суд також кваліфікував її дії за ч. 2 ст. 28 КК.

Вирішуючи питання кваліфікації дій обвинувачених за ч. 2 ст. 111 КК, колегія суддів виходила з того, що в судовому засіданні було достовірно встановлено, що ОСОБА_10 , надавав зібрану інформацію про місця дислокації військовослужбовців ЗСУ та інших військових формувань ОСОБА_8 , а вона в свою чергу надавала вказану інформацію представнику іноземної держави. Також встановлено, що в тому числі ОСОБА_8 отримувала прямі завдання і їх добровільно виконувала.

При цьому суд першої інстанції зауважив, що зібрана обвинуваченими та передана представнику іноземної держави інформація не є інформацією із загальним доступом, становить першочерговий розвідувальний інтерес та спрямування спецслужб рф в умовах триваючої масштабної збройної агресії та могла заподіяти шкоду державній безпеці України, оскільки знижує ступінь захищеності даних об`єктів, підвищує їх диверсійну уразливість, може призвести до загрози життю і здоров`ю громадян.

На переконання суду першої інстанції, вказані умисні дії ОСОБА_8 були спрямовані саме на нанесення шкоди суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній безпеці України та знищення військових об`єктів, військовослужбовців і військової техніки ЗСУ та об`єктів критичної інфраструктури.

Суд першої інстанції відхилив доводи засудженої ОСОБА_8 щодо вчинення нею злочину під впливом погроз, примусу зі сторони представника військової розвідки рф, мотивуючи це тим, що аналіз досліджених в судовому засіданні доказів вказує на вільне спілкування ОСОБА_8 з ОСОБА_14 ( ОСОБА_14 ); жодного доказу, який би вказував на погрози зі сторони представників рф по відношенню до ОСОБА_8 суду не надано, а зміст розмов, навпаки, вказують на активну, ініціативну діяльність останньої по збору та передачі інформації про дислокацію військовослужбовців ЗСУ представникам країни-агресора - рф.

При цьому місцевий суд зауважив, що у спілкуванні з ОСОБА_10 кожний із обвинувачених висловлював очікування щодо найшвидшого захоплення м. Харкова військами рф.

Доводи сторони захисту обвинуваченої ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_19 щодо недопустимості протоколів обшуків домоволодіння, де фактично проживала ОСОБА_8 та її автомобіля, оскільки вбачається відсутній повний технічний запис проведених процесуальних дій, колегія суддів визнала неспроможними, мотивуючи це тим, що із наданої прокурором, переглянутої в судовому засіданні та долученої до матеріалів кримінального провадження резервної копії відеозаписів вказаних слідчих дій вбачається, що кожна слідча дія була проведена у формі та в порядку, визначеному КПК, зміст яких зафіксовано відеозаписом.

Обґрунтовуючи свій висновок щодо виду й міри покарання ОСОБА_8 , суд першої інстанції дотримався вимог статей 50, 65-67 КК, врахувавши характер, ступінь тяжкості та наслідки вчиненого нею кримінального правопорушення, відсутність обставин, що пом`якшують покарання та наявність обставини, що його обтяжує, дані її особу, а також її ставлення до скоєного нею злочину.

Вирок суду першої інстанції є законним та відповідає вимогам статей 370, 374 КПК.

Суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника, дотримуючись вимог статей 404,405, 407, 412-414 КПК, належним чином перевірив зазначені в ній доводи, які за своїм змістом є аналогічними доводам, викладеним у його касаційній скарзі, проаналізував їх, дав на них вичерпні відповіді, навівши в ухвалі відповідне обґрунтування, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Зокрема, суд погодився з висновками місцевого суду про доведеність належними і допустимими доказами винуватості ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого злочину. При цьому порушень процесуального порядку збирання, дослідження та оцінки неведених у вироку доказів суд апеляційної інстанції не встановив.

Апеляційний суд зазначив, що висновок суду першої інстанції щодо засудження ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 111 КК повністю відповідає встановленим фактичним обставинам кримінального провадження, а самі обставини повністю підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду.

Не визнання ОСОБА_8 своєї вини, на переконання суду апеляційної інстанції - це спроба ввести суд в оману та в подальшому уникнути справедливого покарання за вчинене.

При цьому колегія суддів відхилила доводи сторони захисту, щодо інших мотивів протиправних дій обвинуваченої, мотивуючи це тим, що умисні дії ОСОБА_8 були спрямовані саме на нанесення шкоди суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній безпеці України та знищення військових об`єктів, військовослужбовців і військової техніки ЗСУ та об`єктів критичної інфраструктури.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК, містить достатні відповіді на доводи апеляційної скарги, з наведенням мотивів, з яких суд виходив при постановленні рішення.

Щодо доводів сторони захисту про те, що суди попередніх інстанцій не здійснили належного кримінально-правового розмежування дій ОСОБА_8 між ч. 2 ст. 111 КК та ч. 3 ст. 114-2 КК, то колегія суддів зазначає наступне.

Так, однією із форм державної зради є надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги у проведенні підривної діяльності проти України, яка полягає у сприянні їх можливим чи дійсним зусиллям заподіяти шкоду національній безпеці України. Така допомога може полягати у організації чи виконання конкретного злочину, схилення до державної зради інших осіб, усунення перешкод для вчинення певних діянь тощо. У цій формі державна зрада вважається закінченою з моменту, коли особа фактично почала надавати допомогу іноземній державі, іноземній організації чи їх представникам у проведенні підривної діяльності проти України.

Із диспозиції ст. 111 КК випливає, що під іноземною державою, іноземною організацією слід розуміти будь-яке державне чи недержавне утворення, установу, підприємство, об`єднання, орган іншої країни, а також міждержавну чи міжнародну організацію, у тому числі неофіційну, нелегітимну чи злочинну, крім офіційної міжнародної організації, членом якої є Україна, при цьому, представником іноземної держави чи організації не обов`язково має бути іноземець чи особа без громадянства.

З суб`єктивної сторони державна зрада характеризується виною у виді прямого умислу. Вчиняючи державну зраду, винний усвідомлює, що він здійснює перехід на бік ворога, шпигунські дії чи надає іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомогу в проведенні підривної діяльності проти України і бажає цього.

Натомість відповідальність за ст. 114-2 КК настає у випадку поширення інформації про направлення, переміщення зброї, озброєння та бойових припасів в Україну, у тому числі про їх переміщення територією України; поширення інформації про переміщення, рух або розташування ЗСУ чи інших утворених відповідно до законів України військових формувань, за можливості їх ідентифікації на місцевості. Частиною 3 цієї статті передбачено, що відповідальність настає за дії, передбачені частинами 1 або 2 цієї статті вчинені за попередньою змовою групою осіб або з корисливих мотивів, або з метою надання такої інформації державі, що здійснює збройну агресію проти України, або її представникам, або іншим незаконним збройним формуванням, або якщо вони спричинили тяжкі наслідки, за відсутності ознак державної зради або шпигунства.

Дії, передбачені частинами 1 чи 2 ст. 114-2 КК, вчинені з метою надання такої інформації державі, що здійснює збройну агресію проти України, або її представникам, мають кваліфікуватися за ст. 111 КК як державна зрада у формі надання допомоги іноземній державі або її представникам у проведенні підривної діяльності проти України, - якщо ці дії вчинені громадянином України, а відповідні відомості не є державною таємницею. Тому в таких випадках ч. 3 ст. 114-2 КК застосовуватися не може.

Щодо розмежування ст. 111 і ст. 114-2 КК між собою Верховним Судом зроблено висновок у від 14 жовтня 2025 року у справі № 711/4047/22.

Так, відповідно до вказаного висновку, склади злочинів, передбачених частиною 2 статті 111 та частиною 3 статті 114-2 КК, мають спільні ознаки, оскільки «перехід на бік ворога в період збройного конфлікту» і «надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України» можуть полягати, серед іншого, у переданні інформації, згаданої в статті 114-2 КК.

Відмінність між статтями 114-2 і 111 КК у разі передання інформації, згаданої в статті 114-2 КК, полягає у характері умислу, з яким вчиняються інкриміновані дії. При вчиненні державної зради передача певної інформації спрямована на реалізацію мети спричинити шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України. Така мета виходить за межі mens rea у злочині, передбаченому статтею 114-2 КК, і утворює умисел, характерний для державної зради.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_10 , надавав зібрану інформацію про місця дислокації військовослужбовців ЗСУ та інших військових формувань ОСОБА_8 , а вона в свою чергу надавала вказану інформацію представнику іноземної держави.

При цьому суд зауважив, що зібрана та передана представнику іноземної держави інформація не є інформацією із загальним доступом, становить першочерговий розвідувальний інтерес та спрямування спецслужб рф в умовах триваючої масштабної збройної агресії та могла заподіяти шкоду державній безпеці України, оскільки знижує ступінь захищеності даних об`єктів, підвищує їх диверсійну уразливість, може призвести до загрози життю і здоров`ю громадян.

На переконання місцевого суду, умисні дії ОСОБА_8 були спрямовані саме на нанесення шкоди суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній безпеці України та знищення військових об`єктів, військовослужбовців і військової техніки ЗСУ та об`єктів критичної інфраструктури.

В апеляційному порядку питання перекваліфікації дій з ст. 111 КК на ст. 114-2 КК ставилось лише стороною захисту засудженого ОСОБА_10 , водночас апеляційний суд вказані доводи перевірив і щодо ОСОБА_8 та зазначив, що умисні дії обох засуджених були спрямовані саме на нанесення шкоди суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній безпеці України та знищення військових об`єктів, військовослужбовців і військової техніки ЗСУ та об`єктів критичної інфраструктури, а тому не знайшов підстав для перекваліфікації дій обвинувачених.

Суд касаційної інстанції вважає, що встановлених судами попередніх інстанції фактів достатньо для висновку, що умисел засудженої виходив далеко за межі разової передачі інформації представнику країни-агресора, і свідчив про свідоме збирання та передачу інформації щодо наявності, пересування сил та засобів ЗСУ та інших сил оборони на території Харківського регіону, а також відомостей про місцезнаходження організацій, які надають допомогу силам оборони в подоланні збройної агресії РФ, представникам іноземної держави - РФ з метою проведення розвідувально-підривної діяльності проти України, що дозволяє кваліфікувати її поведінку як державну зраду за ч. 2 ст. 111 КК, і не вимагає кваліфікації за ч. 3 ст. 114-2 КК.

Щодо доводів сторони захисту про те, що оскільки в апеляційній скарзі ставилось питання про відсутність належного безпосереднього дослідження первинних матеріалів НСРД, апеляційний суд був зобов`язаний встановити, які саме первинні носії досліджувались судом, які конкретні записи відтворювалися, у якому обсязі вони були досліджені та чи мала сторона захисту реальну можливість співставити первинний зміст матеріалів із протоколами та іншими похідними доказами, то колегія суддів зазначає наступне.

Так, ч. 3 ст. 404 КПК встановлено, що за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що під час апеляційного розгляду стороною захисту клопотання про дослідження доказів, в тому числі матеріалів НСРД не заявлялось.

Обов`язок же апеляційного суду полягає в перевірці того, чи було дотримано процедуру безпосереднього дослідження доказів судом першої інстанції, а не в повному дублюванні цієї процедури на стадії апеляційного розгляду, якщо для цього немає передбачених законом підстав.

Переглядаючи матеріали кримінального провадження за апеляційними скаргами сторони захисту, суд апеляційної інстанції встановив, що місцевим судом, відповідно до вимог ст. 94 КПК, оцінено кожний із доказів з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

При цьому колегія суддів не надала матеріалам НСРД іншої оцінки, ніж та, яку їм дав суд першої інстанції, а лише погодилася з висновками місцевого суду, тому у суду апеляційної інстанції не виникало обов`язку безпосереднього їх дослідження.

Разом з тим, перевіркою матеріалів провадження, а саме звукозаписів та журналів судових засідань встановлено, що судом першої інстанції в повному обсязі було безпосередньо досліджено в залі суду всі письмові докази, надані стороною обвинувачення, в тому числі в судових засіданнях 8 та 10 січня 2024 року було досліджено також і аудіо-відео матеріали проведених НСРД, яким в подальшому місцевим судом була надана відповідна оцінка і які були обґрунтовано покладені в основу вироку.

При цьому в суді першої інстанції стороні захисту було надано доступ до первинних носіїв НСРД, протоколи засідань відображають їх дослідження, а захист мав реальну можливість реалізувати свої права (зокрема, заявити про розбіжності між накопичувачем та протоколом).

Суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що чинний КПК не зобов`язує суд апеляційної інстанції повторно або додатково досліджувати докази (зокрема, первинні носії інформації НСРД), якщо місцевий суд дослідив їх у повному обсязі з дотриманням засад безпосередності, а сторона захисту не заявляла вмотивованого клопотання про їх повторне дослідження в апеляційному суді або не довела, що місцевий суд дослідив їх із порушеннями, а тому доводи сторони захисту в цій частині є безпідставними.

Доводи захисника про порушення місцевим судом права ОСОБА_8 на захист, є необґрунтованими.

Статтею 59 Конституції України гарантовано право кожного на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Положеннями ст. 20 КПК встановлено, що підозрюваний, обвинувачений, виправданий, засуджений має право на захист, яке полягає у наданні йому можливості надати усні або письмові пояснення з приводу підозри чи обвинувачення, право збирати і подавати докази, брати особисту участь у кримінальному провадженні, користуватися правовою допомогою захисника, а також реалізовувати інші процесуальні права, передбачені цим Кодексом.

Відповідно до матеріалів кримінального провадження, захист прав засудженої ОСОБА_8 у суді першої інстанції здійснював адвокат ОСОБА_19 , який брав активну участь у судовому провадженні, а також оскаржив вирок місцевого суду щодо ОСОБА_8 в апеляційному порядку. Жодних зауважень щодо дій захисника обвинувачена не висловлювала аж до початку апеляційного розгляду.

Об`єктивних даних про неналежне виконання професійних обов`язків адвокатом ОСОБА_19 , під час судового розгляду в суді першої інстанції, що могло призвести до істотного обмеження чи порушення прав засудженої ОСОБА_8 , передбачених ч. 3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 59 Конституції України, ст. 20, частинами 3, 4 ст. 42 КПК, або про звернення ОСОБА_8 із відповідними заявами про невиконання або неналежне виконання захисником своїх професійних обов`язків до органів адвокатського самоврядування матеріали провадження не містять, не встановлено цього і колегією суддів.

Доводи захисника про ігнорування місцевим судом клопотань ОСОБА_8 є безпідставними, оскільки, як вбачається з журналів судових засідань місцевого суду, усі клопотання засудженої колегією суддів вирішені відповідно до вимог КПК, а незгода сторони захисту із результатом їх вирішення не свідчить про порушення судом першої інстанції права засудженої на захист.

Інші доводи, викладені в касаційній скарзі захисника та мотиви незгоди із оскаржуваними судовими рішеннями не спростовують правильності висновків судів попередніх інстанцій і не містять переконливих доводів, які би дозволили Верховному Суду дійти висновку, що рішення було постановлено з істотними порушеннями норм права, які можуть поставити під сумнів його законність.

Призначене ОСОБА_8 покарання відповідає принципу індивідуалізації покарання, з огляду на вимоги статей 50, 65 КК, узгоджується із загальними засадами закону України про кримінальну відповідальність, відповідає основній меті покарання, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для виправлення засудженого і попередження нових злочинів.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би безумовними підставами для скасування оскаржених рішень і призначення нового розгляду в суді першої інстанції, про що йдеться в касаційній скарзі сторони захисту, у кримінальному провадженні при його перегляді в порядку касаційної процедури не встановлено, а відтак касаційну скаргу захисника слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Вирок Київського районного суду м. Харкова від 16 січня 2024 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 29 жовтня 2025 року щодо ОСОБА_8 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_9 , який діє в інтересах ОСОБА_8 -без задоволення.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3