Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №325/2298/19 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 325/2298/19

провадження № 51 - 1469 км 22

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене

до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019080330000559

від 04 грудня 2019 року, щодо

ОСОБА_6 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Істра Московської області РФ, громадянки України, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимої

за вироком Приазовського районного суду Запорізької області від 04 листопада 2019 року за ст. 185 ч. 3 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки зі звільненням на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання

з випробуванням на строк 1 рік,

за ст. 185 ч. 2 КК України,

за касаційною скаргою засудженої ОСОБА_6 на вирок Запорізького апеляційного суду від 17 листопада 2021 року.

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Приазовського районного суду Запорізької області від 13 січня 2020 року ОСОБА_6 засуджено за ст. 185 ч. 2 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.

На підставі ст. 70 ч. 1 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначеним

за вироком Приазовського районного суду Запорізької області від 04 листопада 2019 року, ОСОБА_6 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі

на строк 3 роки.

Відповідно до ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання

з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік 6 місяців і покладено

на неї обов`язки, передбачені ст. 76 цього Кодексу.

Прийнято рішення щодо речових доказів і процесуальних витрат.

Вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватою і засуджено за вчинення кримінального правопорушення за таких обставин.

04 грудня 2019 року близько 12 години 00 хвилин ОСОБА_6 , діючи з корисливих мотивів, повторно, таємно викрала з коридору Ганнівської сільської ради

на вул. Центральна, 34, с. Ганнівка, Приазовського району, Запорізької області належний ОСОБА_7 велосипед вартістю 1 333,33 грн.

Вироком Запорізького апеляційного суду від 17 листопада 2021 року апеляційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, ОСОБА_8 задоволено частково.

Зазначений вирок місцевого суду скасовано в частині призначення покарання, ухвалено в цій частині новий вирок, яким ОСОБА_6 призначено за ст. 185 ч. 2

КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.

На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків шляхом часткового приєднання

до покарання за цим вироком невідбутої частини покарання за вироком Приазовського районного суду Запорізької області від 04 листопада 2019 року ОСОБА_6 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк

3 роки.

У решті вирок залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджена, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та її особі внаслідок суворості, просить скасувати вирок апеляційного суду та звільнити її від відбування покарання з випробуванням.

Зазначає, що вона визнала вину, щиро розкаялася, активно сприяла розкриттю кримінального правопорушення, є пенсіонеркою, має міцні соціальні зв`язки

з родиною, поганий стан здоров`я, відшкодувала потерпілому завдану шкоду,

у зв`язку із чим у нього відсутні претензії до неї і він просив суворо її не карати.

Вказані обставини суд першої інстанції визнав такими, що пом`якшують її покарання, а обставин, які його обтяжують, суд не встановив, призначивши їй покарання

за сукупністю злочинів.

Вважає, що апеляційний суд необґрунтовано призначив їй за сукупністю вироків покарання у виді позбавлення волі.

Заперечень на касаційну скаргу засудженої від учасників судового провадження

не надходило.

Учасників судового провадження належним чином повідомлено про час та місце касаційного розгляду, зокрема й шляхом розміщення зазначеної інформації

на офіційному веб-сайті Верховного Суду на порталі «Судова влада України».

Заяв про відкладення касаційного розгляду від учасників судового провадження,

які не прибули в судове засідання, не надійшло.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор вважав касаційну скаргу необґрунтованою і просив залишити її без задоволення, а кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 закрити на підставі, передбаченій ст. 284 ч. 2 п. 1-2 КПК України.

Мотиви Суду

Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасника судового провадження, перевіривши матеріали касаційного провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до таких висновків.

Ухвалами Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 17 жовтня 2022 року відкрито та витребувано матеріали кримінального провадження щодо ОСОБА_6 .

Проте, зазначене кримінальне провадження з тимчасово окупованої території Запорізької області до Верховного Суду не надходило.

Касаційним кримінальним судом вживалися ряд заходів, зокрема неодноразово направлялися запити до Приазовського районного суду Запорізької області, Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області, Вільнянського районного суду Запорізької області, Міністерства юстиції України, спрямованих

на з`ясування місцезнаходження судової справи № 325/2298/19 та забезпечення особам права на доступ до правосуддя і дотримання розумних строків розгляду справи, проте її матеріали з окупованої території Запорізької області до судів,

щодо яких встановлена територіальна підсудність, та Верховного Суду

не надходили.

Відповідно до наявних матеріалів засуджена чи інші учасники судового провадження з моменту витребування кримінального провадження у період

з жовтня 2022 року по вересень 2026 року станом розгляду справи не цікавилися

і дій щодо відновлення матеріалів провадження згідно з вимогами КПК України

не вчиняли та до відповідного суду з такими заявами не зверталися.

За практикою Європейського суду з прав людини сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними

їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження, обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів.

Відповідно до ст. 1 ч. 3 абзацу 2 Закону України «Про здійснення правосуддя

та кримінального провадження у зв`язку з проведенням антитерористичної операції» у разі неможливості передачі матеріалів справи відповідно

до встановленої згідно з цим Законом підсудності вчинення необхідних процесуальних дій здійснюється за документами і матеріалами, поданими учасниками судового процесу, за умови, що такі документи і матеріали є достатніми для ухвалення відповідного судового рішення.

Беручи до уваги тривалий час, що минув з моменту звернення засудженої

ОСОБА_6 до суду касаційної інстанції, зміст питань, порушених у касаційній скарзі, відсутність інтересу засудженої до стану розгляду провадження за її касаційною скаргою й особливості процедури касаційного перегляду, а також те,

що в матеріалах касаційного провадження наявна копія судового рішення,

яке оскаржується, Верховний Суд дійшов висновку про можливість здійснення касаційного розгляду за документами і матеріалами, поданими засудженою

та наявними в касаційному провадженні, оскільки в цьому конкретному випадку таких документів і матеріалів буде достатньо для ухвалення відповідного судового рішення.

При цьому колегія суддів враховує і те, що згідно з повідомленням начальника Державної установи «Надержинщинська виправна колонія (№ 65)» ОСОБА_6

01 березня 2024 року була звільнена з цієї установи на підставі ухвали Полтавського районного суду Полтавської області від 22 лютого 2024 року умовно-достроково

на невідбуту частину строку 10 місяців 22 дні відповідно до ст. 81 КК України.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального

та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання

про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу,

та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Обґрунтованість засудження ОСОБА_6 , правильність кваліфікації її дій

за ст. 185 ч. 2 КК України, а також справедливість призначеного їй за цим кримінальним законом покарання у касаційній скарзі засудженою не оспорюються, а доводи щодо необхідності призначення їй покарання за сукупністю злочинів

зі звільненням її від його відбування з випробуванням є безпідставними з огляду

на таке.

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості

й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові відносно-визначені (де встановлюються межі покарання)

та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК України), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого

без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.

Відповідно до вимог статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє

для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини справи,

що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами,

та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання,

яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром

є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покаранням та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги

при призначенні покарання.

Санкція ст. 185 ч. 2 КК України передбачає покарання у виді пробаційного нагляду на строк від трьох до п`яти років або обмеження волі на строк до п`яти років

або позбавленням волі на той самий строк.

Скасовуючи вирок суду першої інстанції в частині призначення ОСОБА_6 покарання та ухвалюючи новий вирок, апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, не врахувавши, що ОСОБА_6 вчинила кримінальне правопорушення 04 грудня 2019 року, тобто після ухвалення щодо неї попереднього вироку від 04 листопада 2019 року, та необґрунтовано призначив їй покарання за сукупністю злочинів

за правилами ст. 70 ч. 1 КК України.

Апеляційний суд вказав, що в цьому випадку підлягали застосуванню положення

ст. 71 КК України, а тому ОСОБА_6 слід призначити покарання за сукупністю вироків.

Призначаючи покарання за новим вироком, апеляційний суд врахував ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_6 кримінального правопорушення, яке є нетяжким, обставини його вчинення, особу обвинуваченої, яка є пенсіонеркою, раніше судима за вчинення аналогічного злочину, вчинила новий злочин під час іспитового строку, за місцем проживання характеризується позитивно, відшкодувала потерпілому завдану матеріальну шкоду, через що він не мав претензій до обвинуваченої, обставини, які пом`якшують покарання - щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, відсутність обставин, які обтяжують покарання, і призначив ОСОБА_6 за ст. 185 ч. 2 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки та на підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків частково приєднав до призначеного покарання невідбуту частину покарання за вироком Приазовського районного суду Запорізької області

від 04 листопада 2019 року, визначивши ОСОБА_6 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

При цьому апеляційний суд не встановив підстав для звільнення ОСОБА_6

від відбування покарання з випробуванням згідно з положеннями ст. 75 КК України.

Отже, апеляційним судом покарання ОСОБА_6 призначено відповідно до вимог

КК України, таке покарання за своїм видом і розміром є необхідним та достатнім для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень, воно відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, принципам справедливості, співмірності, індивідуалізації, є адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та відомостям про особу винної.

За таких обставин відсутні підстави для скасування вироку апеляційного суду

за доводами касаційної скарги засудженої ОСОБА_6 .

Разом з тим, згідно зі ст. 433 ч. 2 КПК України суд касаційної інстанції вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого, виправданого чи особи, стосовно якої вирішується питання про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру.

Законом України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів» від 18 липня 2024 року № 3886-IX (далі - Закон № 3886-IX) внесено зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), зокрема до ст. 51 КУпАП, якими змінено в бік збільшення

(до двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян) поріг відмежування адміністративної та кримінальної відповідальності за викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати.

У постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду

від 07 жовтня 2024 року в справі № 278/1566/21 міститься висновок

про застосування норми права: «Зміни, внесені Законом № 3886-IX, мають зворотну дію в часі.

У ході з`ясування, чи перевищує вартість викраденого розмір, визначений

ст. 51 КУпАП, має братися до уваги розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, установлений на час вчинення правопорушення, з урахуванням положень п. 5 підрозд. 1 розд. ХХ та пп. 169.1.1 п. 169.1 ст. 169 розд. IV Податкового кодексу України.

Питання, що виникають у кримінальних провадженнях у зв`язку з набуттям чинності Законом № 3886-IX, вирішуються судами за правилами, передбаченими

для випадків, коли втратив чинність закон, яким установлювалася кримінальна протиправність діяння».

Сума неоподатковуваного мінімуму доходів громадян в частині кваліфікації кримінальних правопорушень, у тому числі передбачених ст. 185 КК України, встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної підпунктом 169.1.1 пункту 169.1 статті 169 розділу IV Податкового кодексу України для відповідного року (пункт 5 підрозділу 1 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України).

Відповідно до підпункту 169.1.1 пункту 169.1 статті 169 Податкового кодексу України соціальна пільга дорівнює 50 відсоткам розміру прожиткового мінімуму

для працездатної особи (у розрахунку на місяць), встановленому законом

на 01 січня звітного податкового року.

У цьому кримінальному провадженні ОСОБА_6 визнана судом винуватою

і засуджена за вчинення 04 грудня 2019 року повторного таємного викрадення чужого майна вартістю 1 333,33 грн.

Станом на 01 січня 2019 року прожитковий мінімум для працездатних осіб становив 1 921 грн, а 50 відсотків від його розміру дорівнювали 960,50 грн.

Відповідно до Закону № 3886-IX та положень Податкового кодексу України

на момент вчинення ОСОБА_6 злочину, передбаченого ст. 185 ч. 2 КК України, вартість викраденого майна, з якого настає кримінальна відповідальність

за ст. 185 КК України, становила 1 921 грн (960,5 ? 2 = 1 921).

Отже вартість майна, яке ОСОБА_6 таємно викрала 04 грудня 2019 року була меншою за розмір, з якого настає кримінальна відповідальність

за ст. 185 ч. 2 КК України.

За приписами ст. 284 ч. 1 п. 4-1 КПК України кримінальне провадження закривається в разі, якщо втратив чинність закон, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння.

Відповідно до вимог ст. 479-2 ч. 3 КПК України за відсутності згоди обвинуваченого та в разі, якщо судом установлено вчинення ним діяння, кримінальна протиправність якого була встановлена законом, що втратив чинність, суд постановляє ухвалу про закриття кримінального провадження з підстави, передбаченої ст. 284 ч. 2 п. 1-2 КПК України.

Відповідно до ст. 284 ч. 7 абз. 5 КПК України ухвала про закриття кримінального провадження з підстави, передбаченої ст. 284 ч. 2 п. 1-2 КПК України, постановляється судом з урахуванням особливостей, визначених ст. 479-2 цього Кодексу.

За статтею 479-2 КПК України суд здійснює судове провадження щодо діяння, кримінальна протиправність якого була встановлена законом, що втратив чинність, у загальному порядку, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Згідно з положеннями ст. 434 ч. 1 КПК України, касаційний розгляд здійснюється згідно з правилами розгляду в суді апеляційної інстанції з урахуванням особливостей, передбачених главою 32 цього Кодексу. Взявши до уваги позицію засудженої особи під час розгляду провадження в порядку, передбаченому

ст. 479-2 ч. 3 КПК України, суд касаційної інстанції при цьому має керуватися ст. 440 КПК України.

За приписами ст. 440 КПК України суд касаційної інстанції, встановивши обставини, передбачені ст. 284 цього Кодексу, скасовує обвинувальний вирок чи ухвалу

і закриває кримінальне провадження.

Таким чином, в порядку ст. 433 ч. 2 КПК України вироки місцевого та апеляційного суду щодо ОСОБА_6 підлягають скасуванню, а кримінальне провадження щодо неї за ст. 185 ч. 2 КК України- закриттю судом на підставі ст. 284 ч. 2 п. 1-2 КПК України, оскільки втратив чинність закон, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння.

Керуючись статтями 436, 438 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу засудженої ОСОБА_6 залишити без задоволення.

В порядку ст. 433 ч. 2 КПК України вирок Приазовського районного суду Запорізької області від 13 січня 2020 року та вирок Запорізького апеляційного суду

від 17 листопада 2021 року щодо ОСОБА_6 скасувати.

Кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 за ст. 185 ч. 2 КК України закрити на підставі ст. 284 ч. 2 п. 1-2 КПК України, оскільки втратив чинність закон, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння.

Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3