Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №161/19726/19 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 161/19726/19

провадження № 51 - 1128 км 26

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

виправданої ОСОБА_6

та в режимі відеоконференції

її захисника адвоката ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене

до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018030000000116

від 21 березня 2018 року, щодо

ОСОБА_6 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Літогоща Рожищенського району Волинської області, громадянки України, проживаючої за адресою:

АДРЕСА_1 , відповідно до вимог ст. 89 КК України раніше не судимої,

за ст. 190 ч. 3 КК України,

за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_8 на ухвалу Волинського апеляційного суду від 18 грудня 2025 року щодо ОСОБА_6 .

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 лютого 2025 року ОСОБА_6 визнано невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 190 ч. 3 КК України, та виправдано на підставах ст. 284 ч. 1 пунктів 1, 2 КПК України через відсутність події і складу кримінального правопорушення.

Прийнято рішення щодо речових доказів.

Органом досудового розслідування ОСОБА_6 обвинувачувалася у вчиненні кримінального правопорушення за таких обставин.

ОСОБА_6 04 жовтня 2007 року умисно, з корисливих мотивів, з метою незаконного отримання кредитних коштів для придбання нерухомого майна,

в приміщенні Волинської обласної дирекції ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» (м. Луцьк, вул. Лесі Українки, 52), шляхом обману, подавши працівникам банку

для підтвердження своєї платоспроможності підроблену довідку

про доходи поручителя від 01 жовтня 2017 року № 9, видану на ім`я її чоловіка -

ОСОБА_9 , уклала кредитний договір № 014/08-11/1977 на суму 380 000 грн, строком до 03 жовтня 2017 року, не маючи на меті повертати кредитні кошти,

тим самим шахрайським шляхом заволоділа зазначеними коштами банку, обернула їх на свою користь, умисно ухилялася від їх повернення.

Ухвалою Волинського апеляційного суду від 18 грудня 2025 року апеляційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, ОСОБА_8 задоволено частково.

Вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 лютого 2025 року щодо ОСОБА_6 змінено, виключено з його мотивувальної та резолютивної частин посилання на ст. 284 ч. 1 п. 2 КПК України як підставу для виправдання ОСОБА_6 через відсутність в діянні складу кримінального правопорушення,

а в решті вирок залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу апеляційного суду

та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Зазначає, що суд апеляційної інстанції усупереч положенням ст. 404 ч. 3 КПК України необґрунтовано відмовив стороні обвинувачення у задоволенні клопотання

про повторне дослідження доказів.

Вказує, що, погодившись із висновками місцевого суду про відсутність події інкримінованого ОСОБА_6 кримінального правопорушення, апеляційний суд неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, а саме

не застосував закон, який підлягав застосуванню - ст. 190 ч. 3 КК України, оскільки вина ОСОБА_6 у вчиненні цього злочину підтверджується зібраними доказами.

Вважає, що апеляційний суд в ухвалі не надав відповідей на доводи прокурора,

не зазначив підстав, з яких визнав апеляційну скаргу необґрунтованою в іншій частині, чим порушив вимоги ст. 419 КПК України.

Крім того, вказує на безпідставність висновку апеляційного суду про те, що заставне майно було реалізоване, а кошти від його продажу спрямовані на погашення заборгованості за кредитним договором, що спростовується рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 січня 2012 року в справі № 2-7906/11.

Заперечень на касаційну скаргу прокурора від учасників судового провадження

не надходило.

Учасників судового провадження належним чином повідомлено про час та місце касаційного розгляду, заяв про відкладення касаційного розгляду від учасників судового провадження, які не прибули в судове засідання, не надійшло.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор в судовому засіданні вважала касаційну скаргу обґрунтованою і просила

її задовольнити.

В судовому засіданні захисник та виправдана вважали касаційну скаргу необґрунтованою і просили залишити її без задоволення.

Мотиви Суду

Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до таких висновків.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального

та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання

про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу,

та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Зі змісту положень ст. 418 ч. 2, ст. 419 КПК України вбачається, що судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. В ухвалі суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має бути зазначено узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, викладаються докази, що спростовують її доводи.

Виходячи із завдань та загальних засад кримінального провадження, визначених

у статтях 2, 7 КПК України, функція апеляційного суду полягає в об`єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства.

Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку

(ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Статтею 62 Конституції України гарантовано, що особа вважається невинуватою

у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться

на її користь.

Зазначені права і свободи мають своє відображення у загальних засадах кримінального провадження, а саме у презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, яка відповідно до ст. 17 ч. 1 КПК України полягає у тому, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду,

що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість

у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Конституційний Суд України у рішенні від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019 у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) ст. 368-2 КК України зауважив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип

«in dubio pro reo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов`язок доведення вини особи покладається на державу.

Розумний сумнів - це такий непереборний сумнів, який залишається у слідчого, прокурора, слідчого судді, суду щодо винуватості обвинуваченого чи підсудного після всебічного, повного і об`єктивного дослідження обставин справи. Наявність розумного сумніву щодо обґрунтованості обвинувачення не дозволяє будь-якій неупередженій людині, яка міркує з належним розумом і сумлінням, визнати обвинуваченого винним.

Виконуючи, свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих

та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння, як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону.

Згідно з вимогами ст. 373 ч. 1 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється

у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим;

3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав

для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої ст. 284 цього Кодексу.

Відповідно до матеріалів кримінального провадження органом досудового розслідування ОСОБА_6 обвинувачувалася у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 190 ч. 3 КК України, тобто в заволодінні чужим майном шляхом обману (шахрайстві) у великих розмірах.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, під час судового розгляду суд першої інстанції допитав обвинувачену, представника потерпілого

ОСОБА_10 , свідка ОСОБА_11 , дослідив письмові докази, зокрема, протоколи слідчих дій, висновки експертів, відповіді на запити, витяги з державних реєстрів, банківські довідки тощо.

Розглянувши це кримінальне провадження, місцевий суд ухвалив виправдувальний вирок, за яким визнав ОСОБА_6 невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 190 ч. 3 КК України, і виправдав її.

Не погодившись з вироком місцевого суду, прокурор, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, ОСОБА_8 оскаржив його

до апеляційного суду з підстав неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, істотного порушення вимог кримінального процесуального закону

та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, просив скасувати виправдувальний вирок щодо ОСОБА_6 й ухвалити новий вирок, яким визнати її винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 190 ч. 3 КК України, призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки та на підставі ст. 49, ст. 74 ч. 5 КК України звільнити

її від призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності.

Переглянувши кримінальне провадження в апеляційному порядку за апеляційною скаргою прокурора на вирок суду першої інстанції, апеляційний суд погодився

із висновками місцевого суду про невинуватість ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення, змінивши вказане судове рішення шляхом виключення з нього однієї з підстав для виправдання особи.

При цьому суд апеляційної інстанції врахував показання ОСОБА_6 ,

яка заперечувала висунуте їй обвинувачення, зазначивши, що шахрайських дій вона не вчиняла, не мала умислу на заволодіння грошима банку та виконувала свої зобов`язання за кредитним договором. Крім того, її боргове зобов`язання було забезпечене переданим в іпотеку банку нерухомим майном, вартість якого перевищувала тіло кредиту, і яке в подальшому було передано банку в рахунок погашення кредиту. Зазначила, що гроші отримувала для розширення бізнесу, однак в результаті фінансової кризи у 2008 році нерухомість знецінилася, курс валют різко зріс, що стало причиною її неплатоспроможності перед банком.

Представник потерпілого ТОВ «ФК «Довіра і гарантія» ОСОБА_10 надав суду показання що 14 березня 2017 року між вказаним товариством і АТ «Райффайзен Банк Аваль» було укладений договір уступки за кредитним договором

№ 014/08-11/1977, згідно якого новим кредитором ОСОБА_6 за цим договором стало ТОВ «ФК «Довіра і гарантія». Процесуальне правонаступництво наступило відповідно до ухвали Луцького міськрайонного суду Волинської області

від 01 січня 2017 року, згідно з якою також було замінено сторону стягувача

у виконавчому провадженні про стягнення заборгованості за кредитним договором № 014/08-11/1977.

Шляхом дослідження документальних доказів під час судового розгляду встановлено, що між ОСОБА_6 та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» 04 жовтня 2007 року було укладено кредитний договір № 014/08-11/1977 на суму 380 000 грн. Як гарантію платоспроможності ОСОБА_6 банку було передано заставне майно - нежитлове підвальне приміщення площею 52 кв.м (літ. А-5, м. Луцьк,

вул. Гордіюк, 8). Згідно з довідкою ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» від 10 жовтня

2008 року № 4183 залишок заборгованості ОСОБА_6 за кредитним договором

№ 014/08-11/1977 становив 345 163 грн. У результаті подальшого невиконання ОСОБА_6 зобов`язань за вказаним договором, заставне майно було виставлено банком на реалізацію. Станом на час розгляду справи в суді першої інстанції претензій майнового характеру у ВАТ «Райффайзен Банк Аваль»

до ОСОБА_6 не було.

Також місцевий суд встановив, що ТОВ «ФК «Довіра і гарантія», яке визнано потерпілим у цьому кримінальному провадженні, будь-яких кредитних договорів

з ОСОБА_6 не укладало, остання шахрайських дій стосовно вказаного товариства не вчиняла, йому не заподіяно майнової шкоди діями обвинуваченої,

а тому зазначена юридична не є потерпілим відповідно до ст. 55 КПК України.

Крім того, суд першої інстанції не залишив поза увагою того, що в матеріалах кримінального провадження наявна постанова слідчого СУ УМВС України

у Волинській області ОСОБА_12 від 24 жовтня 2012 року про відмову

в порушенні кримінальної справи за окремим злочином відносно окремої особи

в кримінальній справі № 11-1046-10, згідно з якою відмовлено в порушенні кримінальної справи щодо ОСОБА_6 на підставі ст. 6 п. 2 КПК України

1960 року у зв`язку з відсутністю в їх діях складу злочину, передбаченого ст. 190

КК України, за фактом отримання 380 000 грн кредитних коштів за кредитним договором № 014/08 - 11/1977 від 04 жовтня 2007 року. Відомості щодо скасування вказаного рішення слідчого в матеріалах справи відсутні і стороною обвинувачення не надані.

Врахувавши наведені обставини, які не були спростовані стороною обвинувачення, суд першої інстанції дійшов висновку про невинуватість ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення, а суд апеляційної інстанції погодився з такими висновками, констатувавши їх відповідність фактичним обставинам справи.

Апеляційний суд, переглянувши вирок міськрайонного суду за апеляційною скаргою прокурора, у своїй ухвалі зазначив, що місцевий суд відповідно до вимог

ст. 94 КПК України перевірив зібрані докази, на які посилалася сторона обвинувачення, оцінив їх з точки зору допустимості, належності, достовірності

та достатності, надав належну оцінку як окремим доказам, так і їх сукупності та навів детальний аналіз досліджених доказів і, врахувавши, що прокурор в апеляційній скарзі не погоджувався з наданою судом першої інстанції оцінкою доказів,

а не їх змістом, не знайшов підстав для їх повторного дослідження.

При цьому апеляційний суд дійшов до висновку про те, що зміст досліджених судом першої інстанції доказів правильно відображено у оскаржуваному вироку,

а висновки суду щодо оцінки цих доказів відповідають фактичним обставинам

та зроблені відповідно до вимог КПК України.

За таких обставин, судом апеляційної інстанції порушень вимог ст. 404 ч. 3

КПК України, які б були істотними, з врахуванням обставин цього кримінального провадження, не допущено, а тому доводи касаційної скарги щодо порушення апеляційним судом цих вимог, як підстави для скасування судового рішення,

є необґрунтованими.

Суд апеляційної інстанції розглянув кримінальне провадження в межах апеляційної скарги прокурора, належним чином перевірив викладені у ній доводи

про неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, визнав їх безпідставними, навів переконливі аргументи на їх спростування та належним чином мотивував своє рішення, зазначивши підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, погодившись із висновком суду першої інстанції щодо необхідності виправдання ОСОБА_6 за ст. 190 ч. 3 КК України.

Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що суд апеляційної інстанції розглянув подану апеляційну скаргу з дотриманням положень ст. 405 КПК України і дійшов правильного висновку, що виправдувальний вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 в частині визнання її невинуватою у вчиненні інкримінованого їй злочину, відповідає вимогам кримінального процесуального закону, є обґрунтованим та вмотивованим.

За результатом апеляційного розгляду суд апеляційної інстанції в своїй ухвалі надав обґрунтовані відповіді на всі доводи, викладені в апеляційній скарзі прокурора щодо скасування виправдувального вироку щодо ОСОБА_6 , які є аналогічними доводам його касаційної скарги, навів переконливі аргументи

на їх спростування, зазначив підстави, з яких визнав апеляційну скаргу в цій частині необґрунтованою, та належним чином мотивував своє рішення.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.

Отже, апеляційний суд дотримався вимог статей 10, 22 КПК України, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків

і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою у наданні доказів, дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом. Клопотання всіх учасників процесу розглянуто у відповідності до вимог

КПК України.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами

для зміни чи скасування судового рішення, не виявлено.

За таких обставин, підстав для задоволення касаційної скарги прокурора, скасування ухвали апеляційного суду щодо ОСОБА_6 та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції за результатом касаційного розгляду

не встановлено.

Керуючись статтями 436, 438 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Ухвалу Волинського апеляційного суду від 18 грудня 2025 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_8 - без задоволення.

Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3