Постанова від 09 вересня 2026 р. у справі №320/51895/25 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 320/51895/25

адміністративні провадження №К/990/31360/26, № К/990/33856/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Єзерова А.А., суддів Кравчука В.М., Шевцової Н.В.,

розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційними скаргами Кабінету Міністрів України, Міністерства соціальної політики, сім`ї та єдності України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 04.03.2026 (колегія суддів у складі: головуючого судді Дудіна С.О., суддів Кушнової А.О. та Шевченка А.В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.06.2026 (колегія суддів у складі: головуючого судді Карпушової О.В., суддів Говоруна О.В., Епель О.В.) у справі №320/51895/25 за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, треті особи - Пенсійний фонд України, Міністерство соціальної політики, сім`ї та єдності України, Міністерство фінансів України про визнання протиправною та нечинною постанови.

I. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

1. У жовтні 2025 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Кабінету Міністрів України (далі - відповідач, Уряд), треті особи - Пенсійний фонд України (далі - третя особа 1, орган Пенсійного фонду), Міністерство соціальної політики, сім`ї та єдності України (далі - Мінсоцполітики, третя особа 2), Міністерство фінансів України (далі - третя особа 3), в якому просив визнати протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень» від 14.07.2025 №821 (далі - Постанова №821).

2. На обґрунтування позовних вимог позивач послався на протиправність Постанови №821 з тих підстав, що нею затверджений Порядок, яким встановлено механізм здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату сум пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень (далі - Порядок №821), зокрема, за період, що передує даті набрання чинності рішенням суду, за джерелами їх виплати (фінансування), та передбачено, що виплата пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці) проводиться в сумі, що визначається пропорційно виділеним на зазначені цілі бюджетним асигнуванням відповідно до розпису державного бюджету/помісячного розпису доходів і видатків бюджету, які передбачені бюджетом Пенсійного фонду України на відповідний рік, але не більшій від належної до виплати суми, що обліковується в переліку.

Позивач зазначає, що з підстав затвердження цього Порядку орган Пенсійного фонду України належним чином не виконує судові рішення, ухвалені на його користь, якими суд зобов`язав перерахувати і виплатити йому певний розмір пенсії.

3. Позивач вважає, що Постанова №821 є протиправною з огляду на її невідповідність Конституції України та законам України як правовим актам вищої юридичної сили з тих підстав, що обов`язковість виконання судових рішень визначена чинним законодавством України, а порядок виконання судових рішень встановлений Законом України «Про виконавче провадження».

Позивач доводить, що затверджений спірною постановою Порядок №821 встановлює обмеження щодо способу та строків виконання судових рішень, фактично допускає часткове їх виконання та звужує обсяг гарантій соціального захисту, передбачених Конституцією України та спеціальними законами.

Позивач підкреслює, що законодавцем визначено алгоритм дій як державного виконавця, так і центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, з приводу виконання рішення суду, яке набрало законної сили, щодо стягнення коштів на користь особи, а тому встановлення Кабінетом Міністрів України порядку обліку таких рішень для їх виконання є протиправним.

4. Також позивач у позовній заяві зазначив, що Кабінет Міністрів України не наділений повноваженнями встановлювати механізм виконання судових рішень шляхом прийняття постанов. Вважає, що оскаржувана Постанова №821 по суті спрямована на легалізацію дій по невиконанню судових рішень і ставить їх виконання у залежність від виділення Кабінетом Міністрів України коштів на погашення заборгованості з пенсійних виплат.

5. На думку позивача, положення цього Порядку створюють механізм черговості і частковості виконання судових рішень, ставлять повноту і строки їх виконання у залежність від обсягу бюджетних призначень та фактично допускають виплату пенсійних сум у розмірі, пропорційному виділеним асигнуванням.

6. Позивач зауважує, що умови пенсійного забезпечення визначаються виключно Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), який є загальним законом, та Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-XII (далі - Закон №2262-XII, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), який є спеціальним законом, а зміна умов пенсійного забезпечення може здійснюватися лише шляхом внесення змін до цих законів. Жодний нормативний документ не передбачає можливості виплати пенсії частинами або в залежності від бюджетних обмежень у разі її нарахування на виконання судового рішення.

ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

7. Суди попередніх інстанцій установили, що позивач є пенсіонером, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Рівненській області та отримує пенсію за вислугу років, призначену відповідно до Закону №2262.

8. Рівненський окружний адміністративний суд рішенням від 25.11.2024 у справі №460/13019/24 зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області провести з 01.03.2023 перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 на підставі довідки про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсії, виданої ІНФОРМАЦІЯ_1 , про грошове забезпечення ОСОБА_1 від 13.08.2024 №12/1/1693ХГ16239, з урахуванням раніше виплачених сум.

9. 19.08.2025 Рівненський окружний адміністративний суд видав виконавчий лист на примусове виконання означеного рішення, за яким 01.09.2025 відділом примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Рівненській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції було відкрито виконавче провадження НОМЕР_1.

10. У подальшому ОСОБА_1 неодноразово звертався до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області з інформаційними запитами із проханням надати інформацію щодо виконання вищевказаного судового рішення, на які орган Пенсійного фонду листами від 12.08.2025 №1700-0203-8/59872, від 22.08.2025 №1700-0203-8/62709, від 29.08.2025 №15982-15538/Ф-02/8-1700/25, від 05.09.2025 №1700-0203-8/66456 повідомляв про те, що у зв`язку з набранням чинності Постановою №821 видатки на виплату перерахованих пенсій за рішеннями суду, які набрали законної сили після набрання чинності цією постановою, здійснюються після введення в експлуатацію доопрацьованої Пенсійним фондом України інформаційної системи для ведення обліку видатків на виплату судових рішень за джерелами їх фінансування. Також у листах орган Пенсійного фонду зазначав, що рішення суду буде виконано після доопрацювання інформаційної системи для ведення обліку видатків на виплату судових рішень за джерелами їх фінансування та введення інформаційної системи в експлуатацію.

11. Не погодившись з тим, що Постанова №821 обмежує його право на виконання рішення суду шляхом виплати пенсії у розмірі, визначеному судом, та вважаючи цю постанову протиправною, позивач звернувся до суду.

12. Київський окружний адміністративний суд ухвалою від 05.11.2025 зобов`язав Кабінет Міністрів України на виконання вимог статті 264 КАС України опублікувати оголошення про відкриття провадження у даній адміністративній справі в офіційному виданні, у якому оскаржувані нормативно-правові акти були офіційно оприлюднені. Визначив, що оголошення має бути опубліковано не пізніш як за сім днів до підготовчого провадження та відповідні докази опублікування необхідно надати до суду.

Кабінет Міністрів України на виконання вимог ухвали Київського окружного адміністративного суду від 05.11.2025 та вимог статті 264 КАС України опублікував оголошення про відкриття провадження у цій адміністративній справі в Офіційному віснику України №97 за 2025 рік.

ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

13. Київський окружний адміністративний суд рішенням від 04.03.2026, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.06.2026, позов задовольнив. Визнав протиправною та нечинною Постанову №821, зобов`язав Кабінет Міністрів України після набрання рішенням законної сили невідкладно опублікувати резолютивну частину рішення суду про визнання нормативно-правового акту протиправним та нечинним у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено.

14. Задовольняючи позов, суди дійшли висновку про неприпустимість встановлення Кабінетом Міністрів України підзаконним нормативним актом механізму, який фактично створює нову модель погашення заборгованості за судовими рішеннями у сфері пенсійних виплат через черговість/переліки/обмеження асигнувань, якщо такий механізм призводить до відтермінування або частковості виконання остаточних судових рішень та порушує принципи верховенства права й обов`язковості судового рішення.

ІV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНИХ СКАРГ, ЗАПЕРЕЧЕНЬ НА КАСАЦІЙНІ СКАРГИ

15. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, відповідач оскаржив їх у касаційному порядку, просив скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

16. Підставою касаційного оскарження судових рішень попередніх інстанцій відповідач визначає положення пункту 3 частини 4 статті 328 КАС України, відповідно до якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

На обґрунтування цієї підстави відповідач посилається на відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо застосування:

пункту 25 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» щодо компетенції Уряду та законності його дій в частині прийняття Постанови №821;

частини 1 статті 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» щодо повноважень Уряду в частині прийняття Постанови №821 на виконання пункту 25 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік».

17. Відповідач у касаційній скарзі вказує на неправильне застосування судами попередніх інстанцій статті 46 Конституції України, Закону України «Про виконавче провадження», статей 370-373, 382-382-3, 383 КАС України, Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.2007 №950 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 09.11.2011 №1156), пункту 12 Порядку проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.2010 №996. Наголошує, що суди неправильно витлумачили зміст статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», звузивши її значення виключно до переліку заходів, які можуть застосовуватися військовим командуванням та військовими адміністраціями.

18. Також у якості підстави касаційного оскарження судових рішень попередніх інстанцій відповідач покликається на пункт 1 частини 2 статті 353 КАС України та зазначає, що суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення, не дослідив зібрані у справі докази, а саме не перевірив законність і обґрунтованість рішення в частині відповідності Постанови №821 актам вищої юридичної сили з урахуванням доводів апеляційної скарги, не дослідив висновок Міністерства юстиції України за результатами правової експертизи проєкту постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку виокремлення в бюджеті Пенсійного фонду України видатків на виплату ретроспективних судових рішень та перерахованих пенсій за рішенням суду» від 25.04.2025 №59381/65317-26-25/7.3.2, висновок щодо відповідності положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці Європейського Суду з прав людини від 17.04.2025 №700-5.4-25.

Відповідач доводить, що суд апеляційної інстанції в порушення вимог статті 308 КАС України не дослідив докази, надані Урядом, а саме матеріали, долучені до відзиву на позовну заяву, на підставі яких було прийнято Постанову №821, та про які зазначав Кабінет Міністрів України в апеляційній скарзі.

19. Міністерство фінансів України у відзиві на касаційну скаргу відповідача підтримало доводи касаційної скарги відповідача, просило скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити у позові. Зауважило, що оскаржувана постанова за своєю природою є актом, який впорядковує внутрішнє бюджетне фінансування та розмежування напрямків видатків Пенсійного фонду України і не встановлює нових соціальних прав чи обмежень для громадян.

20. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, Мінсоцполітики оскаржило їх у касаційному порядку, просило скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

21. Підставою касаційного оскарження судових рішень попередніх інстанцій Мінсоцполітики визначає положення пункту 3 частини 4 статті 328 КАС України та посилається на відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо застосування пункту 25 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» в поєднанні із частиною 7 статті 20 Бюджетного кодексу України щодо повноважень Кабінету Міністрів України на затвердження Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень.

22. Також Мінсоцполітики у касаційній скарзі вказує на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, зокрема статей 5, 9, 72-78, 242, 381-1 КАС України з підстав неправомірної оцінки стану виконання судових рішень та судовому контролю за судовим рішенням в іншій справі №460/13019/24.

23. Мінсоцполітики вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно застосували до спірних правовідносин висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 25.06.2021 у справі №640/5248/19, правовідносини у якій, не є подібними до правовідносин у цій справі.

24. Позивач у відзиві на касаційні скарги, посилаючись на законність і обґрунтованість судових рішень попередніх інстанцій, просив залишити їх без змін, а касаційні скарги відповідача і третьої особи 2 просив залишити без задоволення. Вважає, що доводи касаційних скарг не спростовують обґрунтовані висновки судів першої та апеляційної інстанцій про неприпустимість встановлення Кабінетом Міністрів України підзаконним нормативним актом механізму, який фактично направлений на невиконання або несвоєчасне виконання остаточних судових рішень у спорах, пов`язаних з пенсійними виплатами, та порушує принципи верховенства права.

V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

25. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційних скарг, в межах касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з такого.

26. Оцінюючи правомірність прийняття Кабінетом Міністрів України спірної Постанови № 821 крізь призму її відповідності актам вищої юридичної сили, Верховний Суд виходить із засадничих конституційних принципів верховенства права та поділу державної влади. Відповідно до статей 6, 8, 19 та 113 Конституції України, Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів виконавчої влади зобов`язаний діяти виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Основним Законом та законами України. Постанови Уряду мають підзаконний характер, а тому не можуть самостійно змінювати, звужувати чи доповнювати правове регулювання, встановлене законодавцем.

27. Статтями 46 та 92 Конституції України чітко закріплено право громадян на соціальний захист і пенсійне забезпечення, основи та форми якого визначаються виключно законами України. Будь-яке втручання у сферу пенсійних виплат, зокрема встановлення додаткових умов, обмежень асигнувань чи особливих часових параметрів для їх отримання, є прерогативою законодавчої влади і не може здійснюватися актами Кабінету Міністрів України.

28. Окремо колегія суддів наголошує, що за змістом статей 129 та 129-1 Конституції України, обов`язковість судового рішення є однією з фундаментальних засад судочинства. Судове рішення, яке набрало законної сили, підлягає виконанню на всій території України, а держава зобов`язана забезпечити його реалізацію у визначеному саме законом порядку. Цей принцип є невід`ємною складовою права на справедливий суд, закріпленого статтею 55 Конституції України та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

29. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (зокрема, у справах «Горнсбі проти Греції», «Рябих проти Росії», «Войтенко проти України»), право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система допускала, щоб остаточне судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін або виконувалося з невиправданими затримками. Відтак, виконання судового рішення є законним комплексом дій, спрямованих на повне відновлення порушеного права особи, і не може бути поставлене підзаконним актом у залежність від волі боржника чи наявності поточного бюджетного фінансування.

30. Посилання скаржника на запровадження в державі режиму воєнного стану як на підставу для обмеження соціальних виплат колегія суддів відхиляє. Статтею 64 Конституції України визначено вичерпні умови обмеження конституційних прав із обов`язковим зазначенням їх строку. Проте Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 18.07.2024 № 8-р(ІІ)/2024 чітко підкреслив, що актами, якими введено воєнний стан в Україні, не визначено можливості обмеження прав, гарантованих статтями 46 (соціальний захист) та 55 (судовий захист) Конституції України.

31. Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 14.07.2025 №821, якою затвердив Порядок здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень.

Цим Порядком Уряд визначив механізм здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату сум пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, зокрема, за період, що передує даті набрання чинності рішенням суду, за джерелами їх виплати (фінансування).

32. Пунктами 3- 9 Порядку № 821 визначено, що облік нарахованих на виконання рішень суду пенсійних сум за минулий час ведеться територіальними органами Пенсійного фонду України у спеціально сформованому переліку одержувачів. При цьому встановлено, що видатки на зазначені цілі здійснюються за окремими напрямами в межах коштів, передбачених бюджетом Пенсійного фонду України на відповідний рік.

Зокрема, положеннями оскаржуваного Порядку передбачено, що виплата пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці) проводиться в сумі, що визначається пропорційно виділеним на зазначені цілі бюджетним асигнуванням відповідно до розпису державного бюджету, але не більшій від належної до виплати суми, що обліковується в переліку. Невиплачені протягом поточного бюджетного періоду суми переносяться на наступний бюджетний період.

Наведені норми свідчать про те, що Уряд України оскаржуваною постановою встановив особливі правила та обмеження щодо виплати пенсійних сум на виконання остаточних судових рішень, пов`язавши повноту і строки їх реалізації з наявністю та обсягом поточного бюджетного фінансування.

33. Суди попередніх інстанцій установили, що саме ця оскаржувана постанова слугувала підставою для невиконання судового рішення, яким позивачу донараховані пенсійні виплати.

34. Ураховуючи наведені норми і встановлені судами обставини, колегія суддів вважає безпідставними доводи відповідача про те, що права позивача оскаржуваною постановою не порушені і він не має права на звернення до суду з цим позовом, оскільки предметом оскарження є нормативно-правовий акт, який застосований органом Пенсійного фонду до позивача, стосується його інтересів і прав, як особи якій не виплачується пенсія за рішенням суду, тому позивач в силу положень частини другої статті 264 КАС України має право оскаржити цей нормативно-правовий акт.

35. Уряд України здійснює заходи щодо забезпечення виконання судових рішень у межах повноважень, визначених Законом № 794-VII. При цьому, постанови Кабінету Міністрів України повинні відповідати законам України, оскільки постанови мають підзаконний характер, тобто приймаються на основі та на виконання законів. Це означає, що будь-який нормативно-правовий акт Кабінету Міністрів повинен узгоджуватися з Конституцією, законами та чинними міжнародними договорами, які мають вищу юридичну силу. Постанови Кабінету Міністрів видаються саме для реалізації та виконання законів, а не для їх зміни чи суперечності їм.

Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеним у постанові від 18.12.2025 у справі №320/31536/23.

36. Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що відповідач, дотримуючись вимог Порядку №821, затвердженого оскаржуваною постановою, фактично не виконує рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 25.11.2024 у справі №460/13019/24, яким суд зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області провести з 01.03.2023 перерахунок і виплату пенсії позивачу.

Положення Постанови №821 фактично порушують права позивача на справедливий суд в частині виконання судового рішення, яке гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статтею 55 Конституції України.

37. Статтею 370 КАС України, визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

38. Принцип обов`язковості судових рішень, як одну з основних засад судочинства, закріплено у статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод та у статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Означений принцип поширюється на осіб, що брали та не брали участі у справі, якщо судове рішення впливає на їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.

39. Однак за обставинами цієї справи, внаслідок прийняття відповідачем спірної постанови судове рішення, ухвалене на користь позивача, не виконується, визначена судом пенсія у відповідному розмірі позивачу не сплачується, а лише обліковується органом Пенсійного фонду, як заборгованість за рішенням суду відповідно до вимог Порядку №821, затвердженого оскаржуваною постановою.

40. З метою реалізації положень статті 129-1 Конституції України Верховна Рада України прийняла Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 №4901-VI (далі - Закон №4901-VI, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з частиною другою статті 6 Закону №1404-VIІІ рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, рішення про стягнення коштів за час роботи стягувача на посаді помічника-консультанта народного депутата України, у тому числі при звільненні з такої посади, виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

41. Закон №4901-VI встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом №1404-VIІІ, та особливості їх виконання.

42. Частиною другою статті 6 Закону №1404-VIІІ встановлено, що рішення про стягнення коштів з державних органів, виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

43. Аналіз наведених положень свідчить, що означеними законами врегульовано порядок виконання судових рішень, у тому числі тих, боржником за якими є державний орган.

44. За процедурою, встановленою статтею 3 Закону №4901-VI, виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом №1404-VIІІ, із заявою про виконання рішення суду разом із документами та відомостями, необхідними для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

45. За правилами, встановленими частиною четвертою статті 3 Закону №4901-VI, перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.

46. Пунктом 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №4901-VI встановлена черговість погашення заборгованості за рішеннями суду, де зазначено, що в першу чергу погашається заборгованість за рішеннями суду щодо пенсійних виплат.

47. За приписами абзацу другого частини другої статті 3 Закону №4901-VI разом із заявою стягувач подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

48. Отже, за змістом наведених норм Кабінет Міністрів України наділений повноваженнями визначати лише перелік документів та відомостей, які додаються до заяви стягувача при зверненні останнього до уповноваженого органу Державної казначейської служби України.

Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, сформульованими у постанові від 26.05.2021 у справі №640/5248/19.

49. Разом з тим, за обставинами цієї справи Кабінет Міністрів України всупереч наведеним нормам прийняв постанову №821, якою затвердив Порядок №821, який фактично встановлює правила погашення заборгованості за судовими рішеннями у сфері пенсійних виплат через черговість і обмеження асигнувань, що фактично призводить до відтермінування або часткового виконання остаточних судових рішень та порушує принципи верховенства права й обов`язковості судового рішення. Приписи Порядку № 821 встановлюють додаткові умови та часові параметри для отримання соціальної виплати у належному розмірі особами, порушені права яких були захищені у судовому порядку, що ставить обов`язковість виконання судового рішення у залежність від обсягів бюджетного фінансування, що суперечить конституційній нормі, за якою порядок виконання судового рішення визначається законом, і не може бути змінений підзаконним актом.

50. Стосовно доводів скаржника про неврахування судами положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» колегія суддів зазначає наступне.

Пунктом 25 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19.11.2024 №4059-ІХ (далі - Закон №4059-ІХ) установлено, що з бюджету Пенсійного фонду України на 2025 рік видатки на виплату ретроспективних судових рішень та перерахованих пенсій за рішенням суду здійснюються за окремими напрямами за джерелами їх виплати. Кабінету Міністрів України забезпечити визначення порядку виконання цієї норми.

51. Доручення Кабінету Міністрів України забезпечити визначення порядку виконання пункту 25 розділу «Прикінцеві положення» Закону №4059-ІХ не наділяють Уряд повноваженнями на визначення порядку виконання судових рішень, в яких боржниками є органи Пенсійного фонду України, оскільки цією нормою передбачено, що з бюджету Пенсійного фонду України на 2025 рік видатки на виплату ретроспективних судових рішень та перерахованих пенсій за рішенням суду здійснюються за окремими напрямами за джерелами їх виплати. Цією нормою передбачено лише необхідність виокремлення в бюджеті Пенсійного фонду України видатків на виконання судових рішень.

52. Однак, Кабінет Міністрів України спірною постановою, якою затвердив Порядок №821, фактично створив новий порядок виконання судових рішень, якими зобов`язано орган Пенсійного фонду здійснити виплати.

53. Відповідач у касаційній скарзі не навів нормативного обґрунтування, із посиланням на акт вищої юридичної сили, який не врахований судами, і яким Кабінет Міністрів наділений повноваженнями щодо встановлення черговості виплати суми боргу, зазначеної в рішенні суду.

54. Щодо доводів відповідача про неврахування судами вимог пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №4901-VI колегія суддів зазначає про таке.

Пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №4901-VI передбачено, що виконавчі документи за рішеннями суду про стягнення коштів або рішення суду, що набрали законної сили, боржниками за якими є визначені частиною першою статті 2 цього Закону суб`єкти, які видані або ухвалені до набрання чинності цим Законом, подаються до органу державної виконавчої служби протягом шести місяців з дня набрання чинності цим пунктом. Якщо рішення суду про стягнення коштів або виконавчі документи за цими рішеннями, боржниками за якими є визначені частиною першою статті 2 цього Закону суб`єкти, не було подано в строк, встановлений цим пунктом, це не є підставою для відмови у виконанні даного судового рішення. Заборгованість погашається в такій черговості: у першу чергу погашається заборгованість за рішеннями суду щодо пенсійних та соціальних виплат, про стягнення аліментів, відшкодування збитків та шкоди, завданих внаслідок злочину або адміністративного правопорушення, каліцтва або іншого ушкодження здоров`я, а також у зв`язку з втратою годувальника; у другу чергу погашається заборгованість за рішеннями суду, пов`язаними з трудовими правовідносинами; у третю чергу погашається заборгованість за всіма іншими рішеннями суду. Бюджетні асигнування на погашення заборгованості визначаються законом про Державний бюджет України на відповідний рік»

55. Цією нормою визначено порядок виконання рішень суду та виконавчих документів, які ухвалені або видані до набрання чинності Законом №4901-VI, тобто до 01.01.2013.

56. З метою визначення механізму обліку виконавчих документів та судових рішень, передбачених пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №4901-VI, інвентаризації та погашення заборгованості за ними, постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2014 №440 було затверджено відповідний Порядок. Пунктом 2 цього порядку передбачено, що вжитий у ньому термін «рішення» означає виконавчі документи за рішеннями суду про стягнення коштів або рішення суду, що набрали законної сили, боржниками за якими є визначені частиною першою статті 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» суб`єкти, які видані або ухвалені до 1 січня 2013 року.

57. Пунктом 2 Порядку №821 визначено, що під вжитим у ньому терміном «судові рішення» слід розуміти рішення суду, що набрали законної сили та видані або ухвалені після набрання чинності Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», на виконання яких стягувачу призначено (перераховано) пенсію (щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці).

За таких обставин, пункт 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №4901-VI не застосовний до спірних правовідносин.

58. Стосовно доводів скаржників про відсутність достатнього фінансування, введення у державі воєнного стану та посилання на неврахування судами підпункту 2 пункту 22 Розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, колегія суддів зазначає про наступне.

Підпунктом 2 пункту 22 Розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України визначено, що в умовах воєнного стану або для здійснення згідно із законом заходів загальної мобілізації Кабінет Міністрів України може приймати рішення щодо порядку застосування і розмірів державних соціальних стандартів та гарантій, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевих бюджетів та фондів загальнообов`язкового державного соціального і пенсійного страхування, оскільки ця норма стосується порядку застосування і розмірів державних соціальних стандартів та гарантій, а не встановлення спеціального режиму виплати сум, вже присуджених (постановлених судовим рішенням) або визначених (нарахованої заборгованості) на виконання судового рішення.

59. Наведена норма не стосується порядку виконання судового рішення, ухваленого на користь позивача, про виплату відповідних сум з органу Пенсійного фонду.

60. Колегія суддів констатує, що застосування до позивача положень Порядку №821, затвердженого оскаржуваною Постановою №821, призводить до обмеження конституційних прав позивача на соціальний та судовий захист і на обов`язковість виконання судового рішення, яке набрало законної сили.

61. Колегія суддів вважає безпідставними посилання скаржників на рішення Конституційного Суду України, оскільки Рішенням Конституційного Суду України від 18.07.2024 №8-р(ІІ)/2024, наголошено, що Конституцією України (частина друга статті 64) та актами, якими введено воєнний стан на всій території України і, відповідно, механізм обмеження конституційних прав і свобод в умовах воєнного стану, не визначено можливості обмеження прав і свобод, що гарантовано у статті 46 (право на соціальний захист) та статті 55 (право на судовий захист) Конституції України.

62. Верховний Суд не ототожнює передбачене абзацом 2 частини 2 статті 3 Закону №4901-VI право Кабінету Міністрів України визначати перелік документів, які подає стягувач разом із заявою до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів разом із повноваженнями, якими відповідач наділив Пенсійний фонд України оскаржуваною постановою.

63. Таким чином, наділивши орган Пенсійного фонду повноваженнями встановлювати черговість і розміри виплат на виконання судових рішень, Уряд фактично змінив встановлений статтею 3 Закону №4901-VI порядок, підстави і обсяг виконання рішення суду щодо погашення заборгованості з пенсійних виплат, у яких боржником виступає Пенсійний фонд України та безпідставно уповноважив цей орган проводити перевірку рішень суду.

64. Вирішені Порядком №821, затвердженим оскаржуваною постановою, питання не відносяться до функцій і компетенції Кабінету Міністрів України, а підлягають регулюванню на законодавчому рівні або принаймні, мають бути делеговані законодавством Уряду.

65. Прийняття спірної постанови в умовах воєнного стану відбулося без належного обґрунтування пропорційності та дотримання справедливого балансу між інтересами держави та конституційними правами конкретних осіб. Принципи добросовісності, послідовності та правової визначеності як елементи верховенства права категорично забороняють органам влади діяти всупереч легітимним очікуванням громадян щодо виконання ухвалених на їхню користь рішень суду.

66. За такого правового регулювання, Верховний Суд констатує, що Кабінет Міністрів України не наділений повноваженнями розширювати права Пенсійного фонду України, дозволяючи його органам самостійно визначати черговість, частковість чи пропорційність виконання остаточних судових рішень. Усі питання щодо порядку погашення заборгованості за судовими рішеннями підлягають виключно законодавчому регулюванню, а тому оскаржувана Постанова № 821 прийнята Урядом поза межами його конституційної компетенції.

67. За наведеного правового регулювання та встановлених у справі обставин, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій.

68. Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що оскаржувана постанова обмежує право громадян, зокрема позивача, на належне і вчасне виконання судового рішення, яке набрало законної сили.

69. Суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваної постанови.

70. Доводи скаржників фактично зводяться до переоцінки фактичних обставин у справі та дослідження наявних у матеріалах справи доказів щодо встановлення в Україні воєнного стану та відсутності належного фінансування на виконання судових рішень, що виходить за межі касаційного перегляду, визначені статтею 341 КАС України, та не є підставою для скасування судових рішень попередніх інстанцій.

71. Скаржники доводами касаційних скарг не спростували встановлені судами попередніх інстанцій обставин щодо прийняття оскаржуваної постанови Урядом поза межами наданих йому Конституцією і законом повноважень.

72. Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення судом апеляційної інстанції і погоджується з його висновком.

73. Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

74. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Кабінету Міністрів України та Міністерства соціальної політики, сім`ї та єдності України залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 04.03.2026 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.06.2026 у справі №320/51895/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А.А. Єзеров

Суддя В.М. Кравчук

Суддя Н.В. Шевцова