Постанова від 09 вересня 2026 р. у справі №240/7955/25 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2026 року

м. Київ

справа №240/7955/25

адміністративне провадження № К/990/22690/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Чиркіна С.М. та Шарапи В.М., розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві

про визнання протиправною відмови, зобов`язання вчинити дії,

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 15 січня 2026 року (ухвалене суддею Єфіменко О.В.) та

постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2026 року (ухвалену колегією суддів у складі: головуючого судді Боровицького О.А., суддів Ватаманюка Р.В., Курка О.П.),

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. У березні 2025 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач, скаржник) звернувся до адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі - Управління, відповідач), у якому просив:

- визнати відмову Управління щодо перерахунку на підставі прийнятої довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці №398/0/2-24 від 23 січня 2024 року, обчислену згідно зі статтями 135, 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII) з базового посадового окладу у розмірі 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня відповідного календарного року, виходячи з розміру суддівської винагороди судді вищого спеціалізованого суду з відповідними коефіцієнтами та доплатами, з 01 березня 2022 року протиправною;

- зобов`язати Управління на підставі прийнятої довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці №398/0/2-24 від 23 січня 2024 року, обчислену згідно зі статтями 135, 142 Закону №1402-VIII з базового посадового окладу у розмірі 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня відповідного календарного року, провести ОСОБА_1 перерахунок і виплату щомісячного довічного грошового утримання, виходячи з розміру суддівської винагороди судді вищого спеціалізованого суду з відповідними коефіцієнтами та доплатами (загальний процент розрахунку від заробітку - 62%), з 01 березня 2022 року, з урахуванням фактично виплачених сум.

2. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що до виходу у відставку працював суддею Вищого адміністративного суду України, а щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці йому призначено з 01 березня 2022 року.

3. На переконання позивача, довідка №398/0/2-24 від 23 січня 2024 року лише документально підтверджує належний розмір суддівської винагороди, з якого має обчислюватися його щомісячне довічне грошове утримання, та не визначає дату виникнення відповідного матеріального права.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

4. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 15 січня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

5. Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

6. Відмовляючи у задоволенні позову, суди виходили з того, що у довідці Вищого адміністративного суду України №398/0/2-24 від 23 січня 2024 року розмір суддівської винагороди позивача визначено станом на 27 грудня 2023 року, а тому саме із цієї дати позивач набув право на відповідний перерахунок.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

7. Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

8. У касаційній скарзі позивач зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено оскаржувані судові рішення з неправильним застосуванням положень частини другої статті 24, частини першої статті 126, частини другої статті 150 Конституції України, статей 135, 142 та пункту 14-4 Розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII, пункту 6 частини першої статті 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» від 06 вересня 2012 року №5207-VI (далі - Закон №5207-VI) та порушенням положень статей 2, 6, 12, 77, 90, 159, 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

9. Скаржник вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій переплутали позовні вимоги скаржника та предмет спору, оскільки застосували законодавче обґрунтування, що стосується абсолютно іншого позивача - особи, яка працює в Господарському суді Житомирської області. Суди мотивували свої рішення положеннями законів України «Про Державний бюджет України» щодо розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та розрахункової величини для визначення посадового окладу судді. Водночас скаржник у позовній заяві оскаржував лише відмову у перерахунку його щомісячного довічного грошового утримання на підставі нової довідки, виданої на виконання іншого судового рішення.

10. Позивач зазначає, що право скаржника на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці виникло безпосередньо з дня його виходу у відставку, а саме з 01 березня 2022 року, а не з дати видачі нової довідки, як помилково зазначили суди попередніх інстанцій. Попередня відмова у видачі правильної довідки та призначення утримання за різними законодавчими актами відбулися у 2022 році під час оформлення виплат. Разом з тим, після внесення Верховною Радою України змін до законодавства, право скаржника на перерахунок за нормами чинного закону було остаточно закріплено парламентом.

11. Відмова Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві у здійсненні перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, на переконання позивача, створює пряму дискримінацію та порушує конституційні гарантії незалежності суддів. Судді у відставці вищих спеціалізованих судів, які перебувають у процесі ліквідації, зазнають неправомірних обмежень у розмірі виплат порівняно із суддями судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій. Такий неоднаковий підхід суперечить принципу рівності, оскільки законодавство після рішень Конституційного Суду України не містить норм, які б дозволяли по-різному обчислювати розмір довічного утримання суддів.

12. Крім того, позивач вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми процесуального права, зокрема принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі та обов`язок щодо всебічного дослідження доказів. Суди не проявили активної ролі, не з`ясували дійсних обставин спору та проігнорували той факт, що відповідач взагалі не скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву на позов та апеляційну скаргу.

13. Скаржник також доводить обґрунтованість своєї позиції посиланням на правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні від 16 червня 2020 року у зразковій справі №620/1116/20 та постановах від 07 червня 2021 року у справі №420/4001/20, від 27 вересня 2021 року у справі №580/585/21.

14. Так, у рішенні від 16 червня 2020 року у зразковій справі №620/1116/20 Верховним Судом сформовано правову позицію, що з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18 лютого 2020 року №2-р/2020 Закон №1402-VIII не містить норм, які б по-різному визначали порядок обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці.

15. У постанові від 07 червня 2021 року у справі №420/4001/20 Верховним Судом зазначено, що однаковий підхід до визначення порядку розрахунку розміру щомісячного довічного грошового утримання судді, який вийшов у відставку відповідно до Закону №1402-VIII, та судді, який вийшов у відставку раніше, відповідає принципу рівності та заборони дискримінації, передбачений Конституцією України (частина друга статті 24 Конституції України), Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (стаття 14) та КАС України (пункт 7 частини другої статті 2).

16. Крім того, у постанові від 27 вересня 2021 року у справі №580/585/21 зазначено, що відсутні правові підстави обраховувати щомісячне утримання одночасно за складовими різних формул із різних законів (наприклад, брати оклад за одним законом, а відсоток за іншим), оскільки це веде до дискримінації.

17. Позивач вказує на відсутність правового висновку Верховного Суду щодо питання застосування положень частин третьої та четвертої статті 142 та пункту 14-4 Розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VІІІ у контексті визначення права судді Вищого адміністративного суду України у відставці на здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання.

18. Водночас позивач, посилаючись на тривале непоновлення його порушеного права на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у належному розмірі, вважає, що допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення є підставою для постановлення за наслідками розгляду цієї справи окремої ухвали відповідно до статей 249, 358 КАС України.

19. У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить Верховний Суд скасувати рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 15 січня 2026 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2026 року і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Процесуальні дії у справі

20. Ухвалою Верховного Суду від 03 червня 2026 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи №240/7955/25 з суду першої інстанції.

21. Касаційне провадження відкрито, зокрема, з огляду на необхідність перевірки правильності застосування положень частини другої статті 24, частини першої статті 126, частини другої статті 150 Конституції України, статей 135, 142 та пункту 14-4 Розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII, пункту 6 частини першої статті 1 Закону №5207-VI, врахування правових висновків Верховного Суду, викладених у рішенні від 16 червня 2020 року у зразковій справі №620/1116/20 та постановах від 07 червня 2021 року у справі №420/4001/20, від 27 вересня 2021 року у справі №580/585/21, а також з огляду на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування положень частин третьої та четвертої статті 142 та пункту 14-4 Розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VІІІ у контексті визначення права судді Вищого адміністративного суду України у відставці на здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання, у подібних правовідносинах.

22. Електронну копію ухвали Верховного Суду доставлено в електронний кабінет ОСОБА_1 через підсистему Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи «Електронний суд» 03 червня 2026 року о 21:25, що підтверджується довідкою Верховного Суду про доставку електронного документа.

23. Електронну копію ухвали Верховного Суду доставлено в електронний кабінет Управління через підсистему Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи «Електронний суд» 03 червня 2026 року о 21:25, що підтверджується довідкою Верховного Суду про доставку електронного документа.

24. 11 червня 2026 року на адресу Верховного Суду надійшли матеріали справи №240/7955/25.

25. Ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2026 року призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами, без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 10 вересня 2026 року.

Позиція інших учасників справи

26. Від Управління відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 не надходив, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 15 січня 2026 року та постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2026 року.

Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

27. ОСОБА_1 обіймав посаду судді Вищого адміністративного суду України.

28. Рішенням Вищої ради правосуддя від 17 лютого 2022 року №141/0/15-22 його звільнено з посади судді у зв`язку з поданням заяви про відставку, а наказом Вищого адміністративного суду України від 28 лютого 2022 року №5-к відраховано зі штату суду.

29. З 01 березня 2022 року позивач має статус судді у відставці та отримує щомісячне довічне грошове утримання.

30. 30 березня 2022 року Вищий адміністративний суд України видав позивачу довідку №30/1 про суддівську винагороду, обчислену відповідно до Закону України від 07 липня 2010 року №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №2453-VI).

31. Рішенням Управління від 22 квітня 2022 року №262240014667 позивачу призначено щомісячне довічне грошове утримання.

32. Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28 червня 2023 року у справі №120/3855/22 зазначене рішення Управління скасовано та зобов`язано Управління здійснити з 01 березня 2022 року перерахунок довічного грошового утримання позивача на підставі довідки Вищого адміністративного суду України від 30 березня 2022 року відповідно до Закону №2453-VI.

33. У цій же справі вимоги щодо видачі іншої довідки були пред`явлені до неналежного відповідача - Голови Ліквідаційної комісії Вищого адміністративного суду України. Суд зазначив, що це не позбавляє позивача права звернутися з відповідною вимогою до належного відповідача.

34. У подальшому ОСОБА_1 звернувся з таким позовом до Вищого адміністративного суду України.

35. Після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зв`язку з Рішенням Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року №2-р/2020 щодо забезпечення безперервності здійснення правосуддя найвищим судом у системі судоустрою України» від 21 листопада 2023 року №3481-IX (далі - Закон №3481-IX) Вищий адміністративний суд України 23 січня 2024 року видав позивачу довідку №398/0/2-24, у якій суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання визначено відповідно до статті 135 Закону №1402-VIII виходячи з базового посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду станом на 27 грудня 2023 року.

36. Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2025 року у справі №240/25376/23 визнано протиправною відмову Вищого адміністративного суду України у видачі ОСОБА_1 довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання відповідно до Закону №1402-VIII, виходячи з розміру суддівської винагороди судді вищого спеціалізованого суду з відповідними коефіцієнтами та доплатами, та зобов`язано видати відповідну довідку.

37. Довідку №398/0/2-24 від 23 січня 2024 року Вищий адміністративний суд України видав після звернення позивача, однак до остаточного вирішення справи №240/25376/23.

38. Вимоги до Управління про здійснення перерахунку з 01 березня 2022 року у цій справі відхилено як передчасні, оскільки на час її вирішення не виник публічно-правовий спір щодо відмови Управління здійснити відповідний перерахунок.

39. На підставі довідки №398/0/2-24 Управління здійснило позивачу перерахунок щомісячного довічного грошового утримання із застосуванням 62 відсотків суддівської винагороди, однак лише з 27 грудня 2023 року.

40. 04 березня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Управління із заявою про здійснення такого перерахунку з 01 березня 2022 року.

41. Листом від 18 березня 2025 року №12438-11553/Ц-02/8-600/25 позивачу відмовлено у здійсненні перерахунку за зазначений період.

42. З такими діями Управління позивач не погоджується, у зв`язку із чим звернувся до суду за захистом своїх прав.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка висновків судів попередніх інстанцій та доводів учасників справи

43. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

44. Відповідно до частин першої - третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

45. Зазначеним вимогам рішення судів попередніх інстанцій не відповідають з огляду на таке.

46. Частиною першою статті 126 Конституції України передбачено, що незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

47. Конституційний Суд України послідовно виходив із того, що належне матеріальне забезпечення судді, у тому числі після припинення здійснення ним правосуддя, є складовою гарантій незалежності суддів, а щомісячне довічне грошове утримання є особливою формою соціального забезпечення судді у відставці.

48. Рішенням Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року №2-р/2020 визнано неконституційними положення пункту 25 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII, якими право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, ставилося у залежність від проходження суддею кваліфікаційного оцінювання та роботи після нього протягом установленого строку.

49. Конституційний Суд України наголосив, що щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою судді, який працює на відповідній посаді, а встановлення різних підходів до його обчислення порушує статус суддів та гарантії їх незалежності.

50. Відповідно до частини третьої статті 142 Закону №1402-VIII щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці у розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад двадцять років розмір такого утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.

51. Такий підхід узгоджується з європейськими стандартами суддівської незалежності. Суд Європейського Союзу у рішенні Великої палати від 27 лютого 2018 року у справі Associaзгo Sindical dos Juнzes Portugueses v Tribunal de Contas (C-64/16, ECLI:EU:C:2018:117, §§44- 45) визнав одержання суддями винагороди, співмірної зі значенням виконуваних ними функцій, істотною гарантією суддівської незалежності. У рішенні Великої палати від 25 лютого 2025 року у справах Sаd Rejonowy w Biaщymstoku and Adoreikл (об`єднані справи C-146/23 і C-374/23, ECLI:EU:C:2025:109, §§52-55) Суд Європейського Союзу зазначив, що правила визначення винагороди суддів мають бути встановлені законом та ґрунтуватися на об`єктивних, передбачуваних, стабільних і прозорих критеріях. У рішенні від 5 червня 2025 року у справі RL and Others v Curtea de Apel Bucureєti (C-762/23, ECLI:EU:C:2025:400, §§35- 38) Суд Європейського Союзу поширив відповідні міркування mutatis mutandis на суддів у відставці, зазначивши, що гарантія одержання достатньої пенсії після відставки сприяє забезпеченню незалежності суддів під час здійснення ними повноважень. Цей підхід узгоджується також із пунктом 54 Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи CM/Rec(2010)12 «Щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки» та пунктом 6.4 Європейської хартії про статус суддів, які передбачають гарантії належного пенсійного забезпечення суддів після відставки.

52. Частиною четвертою статті 142 Закону №1402-VIII передбачено, що у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.

53. Пунктом 2 частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII установлено, що базовий розмір посадового окладу судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду становить 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

54. У рішенні від 16 червня 2020 року у зразковій справі №620/1116/20 Верховний Суд у пунктах 38-42 розмежував дату виникнення права на перерахунок і дату видачі документа, необхідного для його реалізації.

55. Зокрема, у зазначеній справі Суд установив, що право на перерахунок виникло з 19 лютого 2020 року - наступного дня після ухвалення Конституційним Судом України Рішення №2-р/2020, хоча довідку про суддівську винагороду було видано пізніше - 25 лютого 2020 року.

56. Отже, юридично значущою для визначення початку перерахунку є дата виникнення матеріального права, а не дата оформлення документа, який підтверджує розмір належної виплати.

57. Аналогічний підхід Верховний Суд застосував у постанові від 25 листопада 2024 року у справі №140/16247/20.

58. У цій постанові Верховний Суд погодився з висновком, що видача оновленої довідки 05 листопада 2020 року не змінювала моменту виникнення права на перерахунок, оскільки відповідна складова суддівської винагороди змінилася 17 березня 2020 року.

59. Згідно з пунктом 9 розділу IV Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 січня 2008 року №3-1 (далі - Порядок №3-1), перерахунок щомісячного довічного грошового утримання проводиться з дня виникнення права на відповідний перерахунок.

60. Отже, довідка про суддівську винагороду має похідний, розрахунковий характер та є документальною підставою для визначення розміру належної виплати, а тому дата її видачі або дата, станом на яку у ній визначено суддівську винагороду, сама по собі не визначає моменту виникнення матеріального права на призначення чи перерахунок щомісячного довічного грошового утримання.

61. Водночас розмежування дати виникнення права на перерахунок і дати видачі довідки не означає, що дата, станом на яку в довідці визначено суддівську винагороду, сама по собі встановлює незмінний грошовий розмір виплати за весь попередній період. Конкретний розмір належного позивачу щомісячного довічного грошового утримання визначається відповідно до статей 135, 142 Закону №1402-VIII та з урахуванням установлених для відповідного періоду складових суддівської винагороди.

62. Підхід Суду узгоджується також зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішенні щодо прийнятності Великої Палати ЄСПЛ у справі Stec and Others v. the United Kingdom [GC] (dec.), заяви №65731/01 та №65900/01, 06 липня 2005 року, §54, Суд зазначив, що законодавство, яке передбачає виплату соціальної допомоги як право, породжує для осіб, які відповідають установленим ним вимогам, майновий інтерес, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу. У рішенні Великої Палати у справі Bйlбnй Nagy v. Hungary [GC], заява №53080/13, 13 грудня 2016 року, §§74- 79, ЄСПЛ уточнив, що майнова вимога повинна мати достатню правову основу в національному законодавстві. У рішенні Kechko v. Ukraine, заява №63134/00, 08 листопада 2005 року, §23, ЄСПЛ наголосив, що доки норма, яка передбачає відповідну виплату, залишається чинною та особа відповідає встановленим нею умовам, державні органи не можуть свідомо відмовляти у її застосуванні. Ці стандарти додатково підтверджують, що розрахунковий документ не може самостійно переносити визначений законом момент виникнення матеріального права.

63. Суди першої та апеляційної інстанцій, установивши фактичні обставини, необхідні для вирішення спору, неправильно визначили їх юридичне значення, пов`язавши виникнення права на перерахунок із 27 грудня 2023 року лише з тієї підстави, що станом на цю дату визначено суддівську винагороду у довідці.

64. Такий підхід є помилковим, оскільки підміняє матеріально-правову підставу виникнення права документом, який використовується для визначення розміру відповідної виплати.

65. Верховний Суд уже сформував правовий висновок щодо відповідної посади для визначення суддівської винагороди судді Вищого адміністративного суду України у відставці. У постанові від 04 липня 2023 року у справі №640/1064/21 Суд зазначив, що такою є посада судді вищого спеціалізованого суду, а суддівська винагорода має визначатися з урахуванням базового розміру посадового окладу, установленого пунктом 2 частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII.

66. Цей висновок послідовно застосовано Верховним Судом, зокрема, у постановах від 13 вересня 2023 року у справі №640/6204/21, від 27 вересня 2023 року у справі №640/10671/22, від 01 квітня 2024 року у справі №320/5754/23 та підтверджено у постанові від 15 жовтня 2025 року у справі №580/9935/23.

67. Отже, у цій справі відсутній спір щодо відповідної посади, виходячи з якої має визначатися суддівська винагорода позивача: такою є посада судді вищого спеціалізованого суду.

68. Після звернення позивача до Управління із заявою про здійснення перерахунку за період з 01 березня 2022 року та відмови Управління у здійсненні такого перерахунку виник новий публічно-правовий спір, який попередніми судовими рішеннями по суті не вирішувався. Предмет і підстави цього спору не є тотожними предмету та підставам спору у справі №120/3855/22, оскільки цей спір виник після видачі довідки №398/0/2-24 та окремої відмови Управління здійснити на її підставі перерахунок щомісячного довічного грошового утримання позивача за спірний період.

69. Позивач звернувся до Управління із заявою про здійснення спірного перерахунку 04 березня 2025 року, отримав відмову 18 березня 2025 року та у цьому ж місяці звернувся до суду. Отже, строк звернення до адміністративного суду з вимогою про оскарження цієї відмови не пропущено, тоді як визначення періоду, за який має бути здійснений перерахунок, стосується змісту порушеного матеріального права.

70. Законом України від 21 листопада 2023 року №3481-IX розділ XII Закону №1402-VIII доповнено пунктом 14-4, який набрав чинності 27 грудня 2023 року.

71. Абзацом другим пункту 14-4 передбачено, що судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України, яким призначено щомісячне довічне грошове утримання, мають право на його перерахунок у порядку та розмірі, визначених частиною третьою статті 142 Закону №1402-VIII, виходячи з розміру суддівської винагороди, що обчислюється з базового розміру посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду.

72. Суди першої та апеляційної інстанцій фактично витлумачили цю норму як таку, що вперше з 27 грудня 2023 року створила матеріальне право позивача на визначення його довічного грошового утримання виходячи з базового посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду.

73. Колегія суддів з таким висновком не погоджується.

74. Пункт 14-4 розділу XII Закону №1402-VIII необхідно застосовувати системно у взаємозв`язку зі статтями 135, 142 цього Закону та Рішенням Конституційного Суду України №2-р/2020.

75. Зазначена норма не містить припису про те, що для судді, який уже набув статусу судді у відставці та якому призначено щомісячне довічне грошове утримання, саме 27 грудня 2023 року є днем виникнення права на його належний розмір.

76. Натомість законодавець застосував конструкцію «судді, яким призначено щомісячне довічне грошове утримання», тобто врегулював механізм визначення розміру вже існуючого матеріального забезпечення цієї категорії суддів.

77. Правовий висновок про те, що для судді Вищого адміністративного суду України у відставці відповідною є суддівська винагорода судді вищого спеціалізованого суду, був сформований Верховним Судом ще до набрання чинності Законом №3481-IX, зокрема у постанові від 04 липня 2023 року у справі №640/1064/21. Це додатково виключає тлумачення пункту 14-4 як норми, яка вперше створила таке право лише з 27 грудня 2023 року.

78. Пункт 14-4 розділу XII Закону №1402-VIII конкретизував для суддів колишніх вищих спеціалізованих судів визначення відповідної посади та механізм реалізації гарантії, передбаченої статтею 142 Закону №1402-VIII, а не створив із 27 грудня 2023 року новий вид соціального забезпечення.

79. Такий висновок не означає надання Закону №3481-IX зворотної дії у часі.

80. Правовою підставою для визначення щомісячного довічного грошового утримання позивача за період з 01 березня 2022 року є не зворотна дія пункту 14-4 розділу XII Закону №1402-VIII, а положення статей 135, 142 цього Закону з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №2-р/2020 та сформованого до набрання чинності Законом №3481-IX правового підходу Верховного Суду щодо відповідної посади судді вищого спеціалізованого суду.

81. Предметом цього спору є не поширення нової пільги на правовідносини, які завершилися до набрання чинності Законом №3481-IX, а визначення належного розміру триваючого щомісячного довічного грошового утримання, право на яке позивач набув з 01 березня 2022 року та яке безперервно реалізується.

82. Протилежне тлумачення поставило б обсяг матеріального забезпечення судді у відставці в залежність не від його правового статусу та закону, а від часу усунення державою нормативної невизначеності та оформлення відповідного документа.

83. Такий висновок відповідає також принципам юридичної визначеності та належного врядування. У рішеннях «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine, заява №29979/04, 20 жовтня 2011 року, §§70- 71) та «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland, заява №10373/05, 15 вересня 2009 року, §§51- 52, 72- 73) ЄСПЛ наголосив на обов`язку державних органів діяти вчасно, належно і послідовно та на неприпустимості виправлення помилок публічної влади за рахунок особи, на яку покладається непропорційний тягар. В «Оновленому контрольному переліку питань для оцінки стану верховенства права» Європейської комісії «За демократію через право» (Венеційської комісії) (The Updated Rule of Law Checklist, CDL-AD(2025)002, §§56, 67) захист легітимних очікувань розглядається як складова юридичної визначеності та як матеріальна межа дискреції публічної влади. Зазначені підходи співзвучні також із Планом дій Європейської комісії з ефективності правосуддя (CEPEJ) на 2026- 2029 роки - Валлеттським планом дій «Зміцнення верховенства права шляхом підвищення довіри до систем правосуддя» (2026- 2029 CEPEJ Action Plan (Valletta Action Plan): «Strengthening the Rule of Law by improving trust in justice systems», CEPEJ(2025)12). Тому тривалість нормативного або адміністративного оформлення механізму реалізації права не може сама по собі покладати на особу негативні майнові наслідки шляхом перенесення моменту реалізації вже існуючого матеріального права.

84. Такий результат не відповідав би принципам верховенства права, юридичної визначеності та рівності і покладав би негативні наслідки недосконалості правового регулювання на особу, право якої держава зобов`язана забезпечити.

85. Подібний підхід щодо значення наступних законодавчих змін Верховний Суд застосував у постанові від 09 липня 2026 року у справі №420/7951/25, у пунктах 79-80 якої зазначено, що наступні законодавчі зміни можуть узгоджуватися з правовим висновком Суду, однак не є самостійною правовою підставою для вирішення спору щодо правовідносин, які виникли до набрання такими змінами чинності.

86. Колегія суддів також враховує підхід, викладений у постанові Верховного Суду від 09 липня 2026 року у справі №420/7951/25, щодо розмежування повноважень органу, який визначає суддівську винагороду, та органу Пенсійного фонду України, який здійснює на підставі відповідної довідки перерахунок щомісячного довічного грошового утримання. Водночас, оскільки у зазначеній справі відповідну довідку було видано на виконання судового рішення, викладений у ній правовий висновок є застосовним до спірних правовідносин саме в частині розмежування повноважень цих органів.

87. У цій справі Управління не заперечує належності довідки №398/0/2-24, прийняло її та здійснило на її підставі перерахунок із застосуванням 62 відсотків суддівської винагороди. Отже, правильність визначення у довідці відповідної посади та складових суддівської винагороди не становить предмета цього спору. Установлений позивачу відсотковий розмір щомісячного довічного грошового утримання - 62 відсотки суддівської винагороди - сторонами не оспорюється.

88. Відтак спір фактично обмежується визначенням дати, з якої щомісячне довічне грошове утримання позивача має обчислюватися виходячи із суддівської винагороди судді вищого спеціалізованого суду відповідно до Закону №1402-VIII.

89. Суд також враховує посилання скаржника на висновки Верховного Суду, викладені у рішенні від 16 червня 2020 року у зразковій справі №620/1116/20 та постановах від 07 червня 2021 року у справі №420/4001/20, від 27 вересня 2021 року у справі №580/585/21. Наведені у цих судових рішеннях висновки щодо застосування після ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 18 лютого 2020 року №2-р/2020 єдиного підходу до визначення щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці та недопустимості одночасного застосування складових різних механізмів його обчислення узгоджуються з висновками, сформульованими Судом у цій справі.

90. Водночас посилання скаржника на порушення принципу рівності та наявність дискримінації Суд оцінює з урахуванням того, що встановлене у цій справі порушення прав позивача зумовлене неправильним визначенням дати, з якої його щомісячне довічне грошове утримання підлягало обчисленню відповідно до статей 135, 142 Закону №1402-VIII. При цьому встановлені судами обставини не свідчать про застосування до позивача відмінного підходу саме за певною ознакою у розумінні пункту 6 частини першої статті 1 Закону №5207-VI порівняно з іншими особами, які перебувають в аналогічному становищі. Тому підстав для окремої кваліфікації спірних правовідносин як дискримінації Суд не вбачає, водночас принцип рівності враховується при визначенні належного правового регулювання спірних правовідносин та способу відновлення порушеного права позивача.

91. Щодо посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 27 жовтня 2022 року у справі №640/10564/21 Суд зазначає, що викладений у ній висновок стосується передбаченого частиною четвертою статті 142 Закону №1402-VIII перерахунку раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. Водночас у справі, що переглядається, спір виник щодо визначення належного розміру щомісячного довічного грошового утримання позивача з дня набуття ним права на таке утримання. Отже, наведений висновок не визначає безпосередньо дату, з якої позивач має право на обчислення довічного грошового утримання виходячи із суддівської винагороди судді вищого спеціалізованого суду, однак не суперечить сформульованому Судом у цій справі висновку.

92. Посилання скаржника на судові рішення у справі №600/5442/23-а також не дає підстав для іншого висновку. У зазначеній справі суд апеляційної інстанції виходив із того, що відповідною посадою для судді Вищого адміністративного суду України у відставці є посада судді Верховного Суду. Водночас такий правовий підхід не узгоджується з висновками Верховного Суду, сформованими у постановах від 04 липня 2023 року у справі №640/1064/21, від 13 вересня 2023 року у справі №640/6204/21, від 27 вересня 2023 року у справі №640/10671/22, від 01 квітня 2024 року у справі №320/5754/23 та від 15 жовтня 2025 року у справі №580/9935/23. Отже, правовий підхід, застосований у справі №600/5442/23-а щодо визначення відповідною посади судді Верховного Суду, не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

93. Посилання судів попередніх інстанцій на постанову Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2025 року у справі №240/9028/24 не дає підстав для іншого висновку, оскільки предметом розгляду у тій справі було питання остаточного розрахунку із суддею Вищого адміністративного суду України при звільненні та виключенні зі штату, тоді як у справі, що переглядається, спір стосується перерахунку вже призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

94. Неподібність таких правовідносин Верховний Суд уже констатував у постанові від 09 липня 2026 року у справі №420/7951/25; аналогічний підхід викладено у постановах від 16 липня 2026 року у справі №340/6616/24 та від 04 серпня 2026 року у справі №340/5804/25.

95. Отже, висновки Великої Палати Верховного Суду у справі №240/9028/24 не визначають дату виникнення права позивача на належний розмір щомісячного довічного грошового утримання у цій справі.

96. Колегія суддів також звертає увагу, що суди попередніх інстанцій включили до мотивування оскаржуваних рішень фактичні та правові міркування щодо іншої особи та Господарського суду Житомирської області, які не стосуються предмета цього спору.

97. Це свідчить про неналежне відмежування питання правильності визначення розрахункової величини посадового окладу від фактичного предмета цієї справи - визначення дати, з якої щомісячне довічне грошове утримання позивача має обчислюватися виходячи із суддівської винагороди судді вищого спеціалізованого суду.

98. Водночас усі фактичні обставини, необхідні для правильного вирішення спору, судами встановлені.

99. Щодо доводів касаційної скарги про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, зокрема статей 77, 90, 159, 242 КАС України, колегія суддів зазначає таке.

100. Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

101. Водночас неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин відповідно до частини четвертої статті 159 КАС України може бути кваліфіковано судом як визнання позову. Отже, саме по собі неподання Управлінням відзиву не зумовлює автоматичного визнання позову та не звільняє суд від обов`язку вирішити спір відповідно до встановлених обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

102. Разом із тим зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що суди першої та апеляційної інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову, не надали належної правової оцінки встановленим у справі обставинам у їх взаємному зв`язку, зокрема обставинам набуття позивачем права на щомісячне довічне грошове утримання з 01 березня 2022 року, попередній відмові Вищого адміністративного суду України у видачі довідки, подальшому визнанню такої відмови протиправною, видачі довідки №398/0/2-24 від 23 січня 2024 року та здійсненню Управлінням на її підставі перерахунку лише з 27 грудня 2023 року. Натомість суди пов`язали виникнення права на перерахунок виключно з датою, станом на яку у зазначеній довідці визначено розмір суддівської винагороди, а також включили до мотивування судових рішень обставини та правові міркування, які не стосуються предмета цього спору. За таких обставин доводи скаржника про недотримання судами вимог щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження обставин справи та надання оцінки аргументам учасника справи є обґрунтованими.

103. Водночас зазначені порушення не зумовлюють необхідності направлення справи на новий розгляд, оскільки всі фактичні обставини, необхідні для правильного вирішення спору, судами встановлені та підтверджуються матеріалами справи, а неправильний результат її розгляду зумовлений передусім неправильною правовою оцінкою цих обставин та неправильним застосуванням норм матеріального права. Тому такі порушення можуть бути усунуті судом касаційної інстанції шляхом скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового рішення на підставі встановлених судами обставин.

104. Посилання скаржника на порушення судами положень статей 2, 6, 12 КАС України не свідчать про наявність інших, окремих від установлених Судом, порушень, оскільки наведені на їх обґрунтування доводи охоплюються здійсненою Судом оцінкою дотримання судами принципів верховенства права, рівності учасників судового процесу та ефективності судового захисту.

105. Враховуючи викладене, Верховний Суд формулює такий висновок щодо застосування частин третьої, четвертої статті 142 та пункту 14-4 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII у подібних правовідносинах.

106. Дата, станом на яку у довідці про суддівську винагороду визначено розмір такої винагороди, сама по собі не є датою виникнення права судді у відставці на призначення або перерахунок щомісячного довічного грошового утримання.

107. Для визначення початкової дати перерахунку необхідно встановити юридичний факт, з яким закон пов`язує виникнення відповідного матеріального права. Довідка про суддівську винагороду має похідний, розрахунковий характер, є документальною підставою для визначення розміру виплати, але не може підміняти собою нормативну підставу виникнення права.

108. Суддя Вищого адміністративного суду України, який після Рішення Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року №2-р/2020 вийшов у відставку та набув право на щомісячне довічне грошове утримання, має право з дня набуття такого права на визначення його розміру відповідно до статей 135, 142 Закону №1402-VIII виходячи із суддівської винагороди судді вищого спеціалізованого суду, із визначенням конкретного розміру такої винагороди відповідно до законодавства, чинного у відповідному календарному періоді.

109. Пункт 14-4 розділу XII Закону №1402-VIII у таких правовідносинах конкретизує визначення відповідної посади та механізм реалізації цього права і, за відсутності прямого припису про інше, не може тлумачитися як підстава для обмеження початку застосування належного розміру щомісячного довічного грошового утримання виключно датою набрання чинності Законом №3481-IX.

110. Застосовуючи цей висновок до обставин цієї справи, Суд ураховує, що позивача відраховано зі штату Вищого адміністративного суду України 28 лютого 2022 року, а щомісячне довічне грошове утримання йому призначено з 01 березня 2022 року.

111. На цю дату положення Закону №1402-VIII, які допускали різний порядок визначення розміру довічного грошового утримання залежно від проходження кваліфікаційного оцінювання, вже втратили чинність унаслідок Рішення Конституційного Суду України №2-р/2020.

112. Відповідною посадою для позивача є посада судді вищого спеціалізованого суду, що підтверджено послідовною практикою Верховного Суду та надалі прямо закріплено пунктом 14-4 розділу XII Закону №1402-VIII.

113. Отже, у цій справі днем, з якого позивач має право на відповідний розмір щомісячного довічного грошового утримання, є 01 березня 2022 року.

114. Тому відмова Управління здійснити з 01 березня 2022 року перерахунок щомісячного довічного грошового утримання позивача виходячи із суддівської винагороди судді вищого спеціалізованого суду на підставі прийнятої ним довідки №398/0/2-24 від 23 січня 2024 року є протиправною.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

115. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

116. Відповідно до частин першої, третьої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права; неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягав застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

117. Суди попередніх інстанцій установили обставини, необхідні для правильного вирішення спору, однак неправильно застосували статті 135, 142 та пункт 14-4 розділу XII Закону №1402-VIII, помилково пов`язавши дату виникнення права позивача виключно з датою, станом на яку визначено суддівську винагороду у довідці.

118. Обраний у цій справі спосіб захисту шляхом визнання протиправною відмови Управління та зобов`язання здійснити перерахунок і виплату щомісячного довічного грошового утримання з дати виникнення відповідного права забезпечує ефективне поновлення порушеного права позивача, а тому узгоджується з правовими підходами щодо ефективності судового захисту, на які посилається скаржник.

119. За таких обставин вимоги касаційної скарги про скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового рішення про задоволення позову є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо клопотання скаржника про постановлення окремої ухвали

120. Скаржник у касаційній скарзі також просить Верховний Суд постановити окрему ухвалу в порядку статей 249, 358 КАС України у зв`язку з допущенням судами першої та апеляційної інстанцій неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

121. Відповідно до частини восьмої статті 249 КАС України суд вищої інстанції може постановити окрему ухвалу в разі допущення судом нижчої інстанції неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, незалежно від того, чи є такі порушення підставою для скасування або зміни судового рішення. Такі самі повноваження має Велика Палата Верховного Суду щодо питань передачі справ на розгляд Великої Палати.

122. Згідно зі статтею 358 КАС України суд касаційної інстанції у випадках і порядку, встановлених статтею 249 цього Кодексу, може постановити окрему ухвалу.

123. Зі змісту наведених норм убачається, що постановлення окремої ухвали є правом суду касаційної інстанції, яке реалізується з урахуванням характеру встановлених під час касаційного перегляду порушень та необхідності відповідного реагування на них.

124. У цій справі Верховний Суд установив неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а також певні недоліки мотивування оскаржуваних судових рішень, зокрема включення до них фактичних обставин та правових міркувань, які не стосуються предмета спору у цій справі. Водночас зазначені порушення положень процесуального права отримали належну правову оцінку в цій постанові та усуваються шляхом скасування оскаржуваних судових рішень і ухвалення нового рішення по суті спору.

125. За встановлених у цій справі обставин колегія суддів не вбачає необхідності у застосуванні додаткового заходу процесуального реагування у формі окремої ухвали, а тому клопотання скаржника про її постановлення задоволенню не підлягає.

Висновки щодо розподілу судових витрат

126. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України, якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, ухвалює нове рішення, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

127. За подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг позивач сплатив судовий збір у загальному розмірі 4602,56 грн (1211,20 грн, 1453,44 грн, 1937,92 грн відповідно), що підтверджується наявними у матеріалах справи квитанціями. З огляду на задоволення позову ці витрати підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Управління.

Керуючись статтями 139, 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 15 січня 2026 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2026 року у справі №240/7955/25 скасувати.

Ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити дії задовольнити.

Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві у здійсненні ОСОБА_1 з 01 березня 2022 року перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці відповідно до статей 135, 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII, виходячи із суддівської винагороди судді вищого спеціалізованого суду з відповідними коефіцієнтами та доплатами, з урахуванням довідки Вищого адміністративного суду України №398/0/2-24 від 23 січня 2024 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві здійснити ОСОБА_1 з 01 березня 2022 року перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці відповідно до статей 135, 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII, виходячи із суддівської винагороди судді вищого спеціалізованого суду з відповідними коефіцієнтами та доплатами, визначеними відповідно до законодавства, чинного у відповідному календарному періоді, із застосуванням установленого позивачу розміру щомісячного довічного грошового утримання - 62 відсотки суддівської винагороди, з урахуванням довідки Вищого адміністративного суду України №398/0/2-24 від 23 січня 2024 року та фактично виплачених сум.

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про постановлення окремої ухвали відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (код ЄДРПОУ 42098368, адреса: вул. Бульварно-Кудрявська, 16, м. Київ, 04053) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 4602,56 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач Я.О. Берназюк

Судді С.М. Чиркін

В.М. Шарапа