Постанова від 09 вересня 2026 р. у справі №200/9340/25 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 200/9340/25

адміністративне провадження № К/990/25096/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Тацій Л.В.,

суддів: Коваленко Н.В., Стеценка С.Г.,

розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 200/9340/25

за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, касаційне провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 25.03.2026 (постановлена судом у складі судді Чекменьова Г.А.) та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 27.05.2026 (постановлена судом у складі колегії суддів: головуючого судді Геращенка І.В., суддів: Блохіна А.А., Пивовар І.В.),

У С Т А Н О В И В:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

20.11.2025 Семенов Єгор Сергійович в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Донецькій області), в якому просив:

визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Донецькій області щодо непроведення поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 ;

зобов`язати ГУ ПФУ в Донецькій області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 та здійснити виплату пенсії за період з червня 2014 року.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій, а також Верховного Суду

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 02.12.2025 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху.

Встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви 10 днів з дня отримання копії цієї ухвали шляхом надання до суду позовної заяви із зазначенням засобів зв`язку позивача, а саме номеру телефону; платіжного документу про сплату судового збору в розмірі 1211,20 грн. за реквізитами, розміщеними на офіційному веб-сайті Донецького окружного адміністративного суду; заяви про поновлення строку звернення до суду та доказів поважності причин його пропуску.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 15.12.2025 відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії.

Питання дотримання строку звернення до суду вирішено дослідити під час розгляду справи.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 25.03.2026, яка залишена без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 27.05.2026, позовну заяву ОСОБА_1 в частині вимог про зобов`язання поновити нарахування та виплату пенсії з червня 2014 року до 19.05.2025 включно - залишено без розгляду.

Залишаючи без розгляду позов у частині вимог за період з з червня 2014 року до 19.05.2025 включно, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що до моменту звернення до органів Пенсійного фонду України у серпні 2025 року позивач не мав можливості отримувати пенсію через власну бездіяльність, оскільки не повідомив відповідачу будь-яку інформацію про свій банківський чи діючий картковий рахунок, інші банківські, фінансові чи поштові реквізити, на які могла виплачуватись пенсія.

Суди також вказали, що за вказаних обставин, відсутні підстави для застосування матеріально-правових норм частини другої статті 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" при вирішення питання дотримання строку звернення до суду.

У підсумку суди виснували, що оскільки позивачем не доведена наявність поважних причин пропуску, передбаченого частиною другою статті 122 КАС України шестимісячного строку звернення до адміністративного суду, не надано жодного доказу наявності обставин, які б перешкоджали чи утруднили звернення до суду, вказаний строк пропущений за відсутністю поважних причин, через що позов у частині вимог про зобов`язання поновити нарахування та виплату пенсії з червня 2014 року до 19.05.2025 включно слід залишити без розгляду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та процесуальні дії у справі

01.06.2026 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , подана в його інтересах представником - адвокатом Семеновим Є.С.

У касаційній скарзі заявник просить скасувати ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 25.03.2026 та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 27.05.2026 у справі №200/9340/25.

Передати справу до Донецького окружного адміністративного суду для продовження розгляду в частині вимог про зобов`язання поновити нарахування та виплату пенсії з червня 2014 року до 19.05.2025 включно.

Касаційна скарга обгрунтована тим, що судами першої та апеляційної інстанції не врахований висновок щодо застосування статті 122 КАС України, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.11.2025 у справі №990/29/22. Покликається заявник також на те, що за обставин цієї справи відповідачем допущено порушення прав позивача, яке має триваючий характер.

Ухвалою Верховного Суду від 09.06.2026 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

У відзиві на касаційну скаргу відповідач заперечує проти її задоволення. Зазначає, що виплату пенсії ОСОБА_1 автоматично призупинено з 01.04.2016 на підставі статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» №1706-VII від 20.10.2014. До моменту звернення до Пенсійного фонду у серпні 2025 року позивач не мав можливості отримувати пенсію через власну бездіяльність, позбавивши відповідача фактичної можливості її виплачувати. Позивач мав статус внутрішньо переміщеної особи та мав обов`язок пройти ідентифікацію особи, чого не зробив.

У відповіді на відзив позивач заперечує проти доводів ГУ ПФУ в Донецькій області. Наполягає на тому, що ніколи не мав статусу внутрішньо переміщеної особи, а з 2014 року на законних підставах виїхав за кордон та мешкає у Федеративній Республіці Нігерія. Ппозбавлення позивача доступу до правосуддя в частині вимог про виплату пенсії за період з червня 2014 року до 19.05.2025 включно, допущене судами попередніх інстанцій, становить собою фактичну легітимізацію триваючої протиправної бездіяльності державного органу.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

За правилами частин першої та другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, в межах касаційного перегляду, визначених статті 341 КАС України, виходить з такого.

Ключовим питанням у цій справі є визначення дати, з якої позивач має право на поновлення йому пенсії, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод.

За приписами частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (частина третя статті 46 Конституції України).

Пенсійні правовідносини регулюються Законом № 1058-ІV, який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.

Статтею 1 Закону № 1058-ІV встановлено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Відповідно до пункту другого частини першої статті 49 Закону № 1058-ІV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Згідно зі статтею 51 Закону № 1058-IV у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Згідно з пунктом 3.3. цього Рішення оспорюваними нормами Закону № 1058-IV держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

Частинами першою та другою статті 122 КАС України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною третьою статті 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Відповідно до частин першої та другої статті 46 Закону № 1058-ІV нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Аналіз зазначених положень статті 46 Закону № 1058-IV свідчить про те, що в Україні не існувало та не існує на сьогодні жодного строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини держави в особі її компетентних органів.

Таким чином, у разі, якщо згідно з національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах до тих пір, поки такі виплати передбачено законодавством. Конституція України та Закон №1058-ІV гарантують всім громадянам України за певних умов право на матеріальне забезпечення за рахунок трудових та соціальних пенсій.

При первинному встановленні розміру пенсії орган Пенсійного фонду діє на підставі звернення громадянина із заявою про призначення йому пенсії. У випадках поновлення раніше призначеної пенсії органи Пенсійного фонду діють на підставі цієї ж заяви пенсіонера у строки, встановлені статтею 49 Закону № 1058-IV.

При цьому, законодавством чітко встановлено, що поновлення виплати пенсії проводиться протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

У пункті 3 резолютивної частини Рішення від 07.10.2009 № 25-рп/2009 Конституційний Суд України звернув увагу Верховної Ради України на необхідність приведення у відповідність до Конституції України положень інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, а також прийняття закону про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними.

Однак, відповідні зміни до законодавства до цього часу не були внесені, а тому відсутність чіткого законодавчого механізму щодо відновлення виплати пенсій особам, які виїхали на постійне проживання за межі України, призвело до ситуації, за якої громадяни України позбавлені можливості отримувати належні їм пенсійні виплати, або створювалися умови, за яких пенсіонерам, які проживають за межами України, для отримання належних їм пенсійних виплат необхідно було докласти значних зусиль, зокрема, звертатись до суду.

Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 815/1226/18 щодо застосування процесуальних норм, які регулюють питання строків звернення до суду, з позовними вимогами щодо поновлення пенсії громадянам України, які проживають за кордоном.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивачу було призначено пенсію за віком на підставі Закону №1058-IV.

Надалі позивач виїхав за межі України.

За твердженням позивача, з червня 2014 року виплату пенсії йому призупинено.

Своєю чергою, відповідач вказує, що виплата пенсії позивачу автоматично призупинена з 01.04.2016.

Судами також встановлено, що на звернення представника позивача, яке переадресоване від ГУ ПФУ в Харківській області за належністю листом від 28.08.2025, відповідач листом від 25.09.2024 повідомив, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Селидівському об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України як внутрішньо переміщена особа та отримувач пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону №1058-IV. Виплату пенсії призупинено до з`ясування з березня 2016 року на підставі статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», за поновленням виплати пенсії до органів Пенсійного фонду України не звертався.

Листом від 26.10.2025 відповідач повідомив представника позивача, що подання заяв щодо поновлення виплати пенсії представником позивача не передбачено Порядком № 22-1.

29.10.2025 представник позивача - адвокат Семенов Є.С. повторно подав заяву про поновлення виплати пенсії, до якої додав: копії паспорту, РНОКПП ОСОБА_1 ; документи на представництво; свідоцтво про підтвердження знаходження ОСОБА_1 в живих від 10.10.2025, видане консульською установою України у Федеративній Республіці Нігерія.

Отже, у справі, що розглядається, позивач звернувся до суду з позовом у зв`язку з тим, що пенсійний орган припинив виплату пенсії, яка не є спірною. Відсутній також спір щодо її розміру, складових, перерахунку тощо.

Тому є безпідставним покликання судами попередніх інстанцій на постанову Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 31.03.2021 у справі №240/12017/19, оскільки вона є нерелевантною до спірних правовідносин.

Колегія суддів також зазначає, що положення статей 122, 123 КАС України не підлягають застосуванню до спорів, які виникли у зв`язку поновленням виплати раніше призначених (нарахованих) пенсій громадянам України, які проживають за її межами, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009.

На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку, що застосуванню до спірних правовідносин підлягають спеціальні строки, встановлені статтею 87 Закону № 1788-ХІ та статтею 46 Закону № 1058-ІV, а не строки, передбачені статтею 122 КАС України.

Суди попередніх інстанцій, застосовуючи саме положення статті 122 КАС України, послались на те, що відсутні підстави для застосування матеріально-правових норм частини другої статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» при вирішення питання дотримання строку звернення до суду.

Однак, колегія суддів звертає увагу на те, що судами попередніх інстанцій не встановлені істотні обставини щодо нарахування пенсії у спірному періоді, дату призупинення виплати пенсії, що має вирішальне значення при наданні оцінки питанню строків звернення до суду у спірних правовідносинах, а також не встановлені і обставини, за яких може бути застосовано положення статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Враховуючи викладене, висновок про залишення позовної заяви без розгляду є передчасним.

Згідно з частиною першою статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню із направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Зважаючи на результат касаційного перегляду, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 25.03.2026 та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 27.05.2026 у справі № 200/9340/25 скасувати, а справу в частині позовних вимог ОСОБА_1 про зобов`язання поновити нарахування та виплату пенсії з червня 2014 року до 19.05.2025 включно направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Л. В. Тацій

Судді: Н.В. Коваленко

С. Г. Стеценко