Постанова від 08 вересня 2026 р. у справі №380/17034/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/17034/25 пров. № А/857/30795/26

суддя в 1-й інстанції – Потабенко В.А.

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Кушнір В.О.,

суддів Гуляка В.В., Ільчишин Н.В.

за участю:

секретаря судового засідання: Ханащак С.І.

представника позивача не з`явився

представника відповідача Онущак А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "РІКАТ" на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2026 року, ухвалене у відкритому судовому засіданні в м.Львові у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "РІКАТ" до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,

ВСТАНОВИВ:

І. ОПИСОВА ЧАСТИНА

1.1. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

Товариство з обмеженою відповідальністю «РІКАТ» звернулося до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління ДПС у Львівській області, в якому просило:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №34779/13-01-07-13 від 29.07.2025;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №34780/13-01-07-13 від 29.07.2025.

1.2. КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

1.3. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ТА УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Не погоджуючись із вказаним рішенням Товариство з обмеженою відповідальністю «РІКАТ» подало апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов.

В обґрунтування своєї позиції представник апелянта вказує, що безпідставними є висновки суду першої інстанції про неможливість перевірки ланцюга постачання від ТзОВ «Радехів-Цукор» безпосередньо до позивача. Апелянт звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «РІКАТ» не є зерновим складом, виробником чи зберігачем сільськогосподарської продукції, а здійснює виключно її закупівлю у сільськогосподарських виробників з метою її наступного продажу оптовим покупцям. Господарські операції між позивачем та ТзОВ «РАДЕХІВ-ЦУКОР» підтверджуються наявними у справі документами. Також апелянт зазначає, що платник податків не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними. В даному ж випадку суд першої інстанції, відмовляючи в позові, обґрунтовує свої висновки порушенням податкового законодавства, допущеними контрагентами позивача. На думку апелянта, податковий орган не міг покликатися в Акті перевірки, за наслідками якого сформовані спірні податкові повідомлення-рішення, на інформацію із даних Єдиного реєстру податкових накладних та «Податкового блоку». Також податковий орган не довів сумніви щодо походження товару та можливу наявність недобросовісних постачальників-платників податків. У матеріалах справи також відсутні докази проведення контролюючим органом планових або позапланових перевірок ТзОВ «РАДЕХІВ-ЦУКОР» та його контрагента ПП «ЗАХІДНИЙ БУГ» за відповідні звітні періоди.

1.4.ПОЗИЦІЯ ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, проте в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги з підстав аналогічних з яких заперечував проти задоволення позову в суді першої інстанції.

1.5. МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ ТА ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Відповідно до статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, відзиву, суд доходить висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати із ухваленням нового судового рішення про задоволення позову з наступних підстав.

ІІ. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

2.1 ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДАМИ

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що наказом ГУ ДПС у Львівській області «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТзОВ «РІКАТ» № 3794-ПП від 24.06.2025 було вирішено провести документальну позапланову виїзну перевірку ТзОВ «РІКАТ» (код ЄДРПОУ - 22329551) з 26.06.2025 тривалістю 5 робочих днів з питань проведення взаємовідносин із ТзОВ «РАДЕХІВ-ЦУКОР» (32656212) за період вересень 2019 року, та правомірності їх відображення у податкових деклараціях з податку на додану вартість та податкових деклараціях з податку на прибуток підприємств.

За результатами вказаної вище перевірки складено акт №31423/13-01-07-13/22329551 від 09.07.2025.

Перевіркою встановлено порушення ТзОВ «РІКАТ» п.5, п.6, п.7, п.9 П(С)БО 16 «Витрати», п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на суму 293013,00 грн., та порушення ТзОВ «РІКАТ» п.п.198.1, 198.2, 198.3 ст.198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження позитивного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту поточного звітного періоду (показник рядка 18 декларації) на загальну суму 325570,01 грн., в тому числі за вересень 2019 року на суму 98488,84 грн., січень 2020 року на загальну суму 227081,17 грн.

На підставі вказаного вище акта перевірки відповідачем 29.07.2025 прийняті спірні податкові повідомлення рішення:

- №34779/13-01-07-13, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 406962,51 грн., в тому числі 325570,01 грн. за основним зобов`язанням та 81392,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;

- № 34780/13-01-07-13, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток на суму 366266,25 грн., в тому числі 293013,00 грн. за основним зобов`язанням та 73253,25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Отже, вважаючи спірні рішення відповідача протиправними та такими, що не відповідають вимогам податкового законодавства, позивач звернувся до суду з даним позовом.

2.2. ДОВОДИ ТА МОТИВИ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА

Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (надалі, також – ПК України), зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, які справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України встановлено, що платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Згідно підпункту 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 ПК України, грошове зобов`язання платника податків – сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету або на єдиний рахунок як податкове зобов`язання та/або інше зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності та пеня.

Згідно із п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно із п.п.134.1.1. п.134.1. ст.134 ПК України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається:

зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку);

збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається:

збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку);

зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Для платників податку, у яких річний дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, об`єкт оподаткування може визначатися без коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу. Платник податку, у якого річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, має право прийняти рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, не більше одного разу протягом безперервної сукупності років в кожному з яких виконується цей критерій щодо розміру доходу. Про прийняте рішення платник податку зазначає у податковій звітності з цього податку, що подається за перший рік в такій безперервній сукупності років. В подальші роки такої сукупності коригування фінансового результату також не застосовуються (крім від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років).

Якщо у платника, який прийняв рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, в будь-якому наступному році річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період перевищує двадцять мільйонів гривень, такий платник визначає об`єкт оподаткування починаючи з такого року шляхом коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці, визначені відповідно до положень цього розділу.

Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.

Платники податку на прибуток - виробники сільськогосподарської продукції, які обрали річний податковий (звітний) період відповідно до підпункту 137.4.1 пункту 137.4 статті 137 цього Кодексу, фінансовий результат до оподаткування за податковий (звітний) період обчислюють шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування за минулий звітний рік на фінансовий результат до оподаткування за перше півріччя такого року та збільшення на фінансовий результат до оподаткування за перше півріччя поточного звітного року, що визначені відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності.

Згідно із п.135.1. ст.135 ПК України базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Згідно із п.137.1. ст.137 ПК України податок нараховується платником самостійно за ставкою, визначеною статтею 136 цього Кодексу, від бази оподаткування, визначеної згідно зі статтею 135 цього Кодексу.

За приписами п.185.1 ст.185 ПК України об`єктом оподаткування податком на додану вартість, є операції платників податку: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу у володіння та користування лізингоодержувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом. З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України. Положеннями п. 187.1 ст. 187 ПК України визначено, що датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно із п. 198.1. ст. 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу;

ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Згідно із п.198.2. ст.198 ПК України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов`язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата складення платником податкової накладної за такими операціями, за умови реєстрації такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Датою збільшення податкового кредиту орендаря (лізингоотримувача) для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного отримання об`єкта фінансового лізингу таким орендарем.

Датою віднесення сум до податкового кредиту замовника з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.

Згідно із п.198.3. ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи);

ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За правилами п.198.6. ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/ розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно із п.200.1. ст.200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно із п.200.2. ст.200 ПК України при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Для перерахування податку до бюджету центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, надсилає центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриті рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, реєстр платників, в якому зазначаються назва платника, податковий номер та індивідуальний податковий номер платника, звітний період та сума податку, що підлягає перерахуванню до бюджету. На підставі такого реєстру центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриті рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, не пізніше останнього дня строку, встановленого цим Кодексом для самостійної сплати податкових зобов`язань, перераховує суми податку до бюджету.

Згідно із ст.4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на таких принципах:

повне висвітлення - фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій та подій, здатних вплинути на рішення, що приймаються на її основі;

автономність - кожне підприємство розглядається як юридична особа, відокремлена від її власників, у зв`язку з чим особисте майно та зобов`язання власників не повинні відображатися у фінансовій звітності підприємства;

послідовність - постійне (з року в рік) застосування підприємством обраної облікової політики. Зміна облікової політики можлива лише у випадках, передбачених національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, міжнародними стандартами фінансової звітності та національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку у державному секторі, і повинна бути обґрунтована та розкрита у фінансовій звітності;

безперервність - оцінка активів та зобов`язань підприємства здійснюється виходячи з припущення, що його діяльність буде тривати й надалі;

нарахування - доходи і витрати відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності в момент їх виникнення, незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів;

превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми;

єдиний грошовий вимірник - вимірювання та узагальнення всіх господарських операцій підприємства у його фінансовій звітності здійснюються в єдиній грошовій одиниці;

інших принципах, визначених міжнародними стандартами або національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, або національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку в державному секторі залежно від того, які з наведених стандартів застосовуються підприємством.

Превалювання сутності над формою (операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми), як один із принципів бухгалтерського обліку, відповідає сутності податкового обліку, який ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Згідно із ч.ч.1, 2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити, перелік яких визначено у цій нормі.

Надання контролюючому органу належним чином оформлених документів, передбачених правовими нормами, з метою одержання податкової вигоди є підставною для її одержання, якщо контролюючий орган не встановив і не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні, суперечливі або ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 за №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за №168/704.

Так, первинні документи – це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Згідно з п.2.4. вказаного Положення первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов`язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, а наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору не свідчить про реальність вчинення відповідної операції. Підтвердити факт вчинення господарської операції можна за допомогою первинного документа, який достовірно відображає її зміст та складений згідно із вимогами чинного законодавства. Відповідно відображенню у податковій звітності підлягає лише та господарська операція, яка фактично відбулась, а не та. зміст якої лише відображений на первинних документах, відповідно тоді така господарська операція, яка фактично відбулась і створює відповідні податкові наслідки для платника шляхом формування ним складу податкового кредиту та витрат, які враховуються при визначенні об`єкта оподаткування.

Виходячи із встановлених судом апеляційної інстанції обставин справа та релевантних до цих обставин норм права, колегія суддів не може погодитися із висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.

Так, доходячи висновку про неможливість перевірки ланцюга постачання від ТзОВ «РАДЕХІВ-ЦУКОР» безпосередньо до позивача, суд першої інстанції покликається на ненадання позивачем доказів ведення складського обліку зерна.

Покликаючись на положення розділу VI «Зберігання зерна» Закону України від 4 липня 2002 року №37-IV «Про зерно та ринок зерна в Україні» (далі – Закон №37-IV) та Порядку ведення реєстру складських документів на зерно та зерна, прийнятого на зберігання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 2004 р. № 1569, суд першої інстанції не взяв до уваги долучені до матеріалів справи реєстри товаро-транспортних накладних колгоспів і радгоспів на відправку зерна, сім`я масляних культур і трав з 01.09.2019 по 15.09.2019; звіт № 01 про рух зернових культур і тари на складах ТзОВ «РІКАТ» за період з 01.09.2019 по 15.09.2019 реєстр товаро- транспортних накладних колгоспів і радгоспів на відправку зерна, сім`я масляних культур трав з 16.09.2019 по 30.09.2019 (Перелік №02); звіт №02 про рух зернових культур і тари на складах ТзОВ «РІКАТ» за період з 16.09.2019 по 30.09.2019, оскільки такі не містять назви, адрес складів, де пшениця зберігалась, та даних якості для запису в книгу кількісно-якісного обліку. Зазначив також про ненадання книги кількісно-якісного обліку зерна не надана.

Оцінюючи такі висновки суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що статтею 1 Закону №37-IV визначено, що:

- власник зернового складу - фізична особа - підприємець, яка є власником зерносховища, учасник повного, командитного товариства, товариства з додатковою відповідальністю, що здійснює діяльність зернового складу, або учасник інших видів товариств (у тому числі акціонер акціонерного товариства), частка якого перевищує 10 відсотків у статутному капіталі юридичної особи - зернового складу;

- зберігання зерна - комплекс заходів, які включають приймання, доробку, зберігання та відвантаження зерна;

- зерновий склад це - суб`єкт підприємництва, що є власником зерносховища і надає фізичним та юридичним особам послуги із зберігання зерна з видачею складських документів на зерно та в передбаченому законом порядку отримав право на здійснення такої діяльності шляхом участі в Гарантійному фонді виконання зобов`язань за складськими документами на зерно, а зберігання зерна для цілей зазначених вище нормативних актів є комплексом заходів, які включають приймання, доробку, зберігання та відвантаження зерна;

- зерносховище - спеціально обладнане місце для зберігання зерна (приміщення, будівля тощо);

- зернопереробні підприємства - підприємства, які приймають, зберігають та переробляють зерно, зокрема борошномельні, круп`яні, комбікормові, олієекстракційні, спиртові солодові пивзаводи;

- складські документи на зерно це - товаророзпорядчі документи, що видаються зерновим складом власнику зерна як підтвердження прийняття зерна на зберігання та посвідчення наявності зерна і зобов`язання зернового складу повернути його володільцеві такого документа.

Згідно ст. 5 Закону №37-IV суб`єктами ринку зерна є, зокрема, суб`єкти виробництва зерна; суб`єкти зберігання зерна.

Відповідно до ст.7 Закону №37-IV суб`єктами зберігання зерна є: зернові склади (елеватори, хлібні бази, хлібоприймальні, борошномельні і комбікормові підприємства), суб`єкти виробництва зерна, які зберігають його у власних або орендованих зерносховищах, та інші суб`єкти господарювання, які беруть участь у процесі зберігання зерна.

Суб`єкти зберігання зерна відповідно до укладених договорів складського зберігання із суб`єктами ринку зерна гарантують забезпечення якості та дотримання нормативів природних втрат зерна протягом терміну його зберігання.

Стаття 24 Закону №37-IV передбачає, що зерно підлягає зберіганню у зернових складах. Власники зерна мають право укладати договори складського зберігання зерна на зберігання зерна у зернових складах з отриманням складських документів на зерно, а також зберігати зерно у власних зерносховищах.

За змістом ст.26 Закону №37-IV договір зберігання зерна має особливий статус та форму. Так, договір складського зберігання зерна є публічним договором, типова форма якого затверджується Кабінетом Міністрів України. За договором складського зберігання зерна зерновий склад зобов`язується за плату зберігати зерно, що передане йому суб`єктом ринку зерна. Договір складського зберігання зерна укладається в письмовій формі, що підтверджується видачею власнику зерна складського документа.

Згідно ст.27 Закону №37-IV зерновий склад на підтвердження прийняття зерна видає один із таких документів: подвійне складське свідоцтво; просте складське свідоцтво; складську квитанцію.

Відповідно до п.1.1 Положення про обіг складських документів на зерно, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики України від 27.06.2003 №198 (далі - Положення №198), складськими документами на зерно є складська квитанція, просте та подвійне складські свідоцтва.

Пунктом 1.2 Положення №198 встановлено, що дія цього Положення поширюється на всіх суб`єктів ринку зерна.

Відповідно до п.1.2 Порядку ведення основного реєстру складських документів на зерно та зерна, прийнятого на зберігання, і реєстру зернового складу, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики України від 11.08.2005 №374, у цьому Порядку терміни вживаються в такому значенні:

- основний реєстр складських документів на зерно та зерна, прийнятого на зберігання (далі - Реєстр) - електронна база даних, що формується на основі реєстрів, які ведуться на зернових складах, що містить відомості про зерно (заставне зерно), прийняте зерновими складами на зберігання у визначеному обсязі й до визначеного строку, та про видані ними складські документи на зерно, цифрові форми паперового складського документу на зерно, та про держателів таких документів;

- книга реєстрації складських документів на зерно та зерна, прийнятого на зберігання (далі - Книга реєстрації), - форма ведення реєстру зернового складу на паперових носіях реєстр зернового складу - база даних, що містить відомості про зерно (заставне зерно), що прийняте зерновим складом на зберігання у визначеному обсязі й до визначеного строку, про видані ним складські документи на зерно, цифрові форми паперового складського документу на зерно, та про володарів таких документів. Реєстр зернового складу ведеться у двох формах: електронна база даних, яка є складовою частиною Реєстру, та на паперових носіях.

За змістом вказаних приписів зберігання зерна здійснюється власниками зерна у власних зерносховищах, або зерновими складами відповідно до договорів складського зберігання з видачею складських документів, зокрема складських квитанцій, відомості про які вносяться реєстратором (зерновим складом) через спеціальне програмне забезпечення до Реєстру, адміністратором якого є ДП «Держреєстри України», та до Книги реєстрації.

Відтак, слід погодитися з доводами апелянта про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «РІКАТ» не є зерновим складом, виробником чи зберігачем сільськогосподарської продукції, а здійснює виключно її закупівлю у сільськогосподарських виробників з метою її наступного продажу оптовим покупцям.

Згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №1006212003 від 20.01.2020, видами діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «РІКАТ» є: 46.21 Оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин (основний), 49.41 Вантажний автомобільний транспорт.

До того ж, господарські операції між позивачем та ТзОВ «РАДЕХІВ-ЦУКОР» у вересні 2019 року здійснювалися на підставі Договору купівлі-продажу №КПЗ-РЦ/12-16 від 26 серпня 2016 року.

Згідно п.1.1. Договору купівлі-продажу №КПЗ-РЦ/12-16 від 26 серпня 2016 року (далі – Договір №КПЗ-РЦ/12-16 від 26.08.2016), Товариство з обмеженою відповідальністю «РАДЕХІВ-ЦУКОР» (далі-Продавець) зобов`язується протягом дії Договору продавати Покупцеві зернові культури (надалі - Товар) в асортименті, кількості, якості, строки і на умовах цього договору та додатків до нього, а Товариство з обмеженою відповідальністю «РІКАТ» (далі - Покупець) зобов`язується прийняти та своєчасно оплатити Товар.

Предметом продажу є товар, найменування, асортимент, кількість та ціна якого визначається у Специфікації, а випадку її відсутності – у видатковій накладній, які з моменту підписання уповноваженими представниками Сторін є невід`ємною частиною даного Договору (п.1.2. Договору №КПЗ-РЦ/12-16 від 26.08.2016).

Продаж Товару здійснюється на підставі Замовлення (Заявки) Покупця, повідомленого Продавцю шляхом листування, телеграмою, через телефонний або факсимільний зв`язок, по електронній пошті e-mail або надаватися через представника Продавця, із зазначенням асортиментного переліку та кількості Товару, який підлягає продажу (п.3.1. Договору №КПЗ-РЦ/12-16 від 26.08.2016).

Погоджені Сторонами асортимент, кількість, ціна товару, умови та термін продажу та інші умови, які зазначені у Специфікації, яка підписана Сторонами, а у випадку її відсутності – підписана Продавцем видаткова накладна є підтвердженням Замовлення (Заявки) (п.3.3. Договору №КПЗ-РЦ/12-16 від 26.08.2016).

Продавець зобов`язаний поставити Товар Покупцю у термін встановлений у Специфікації, а в разі її відсутності – у 20 (двадцятиденний ) термін з дня підтвердження Замовлення (Заявки), або протягом строку, визначеного у самому замовленні (п.3.4. Договору №КПЗ-РЦ/12-16 від 26.08.2016).

Передача товару від Продавця Покупцю здійснюється шляхом підписання видаткової накладної уповноваженими належним чином представниками Сторін.

Дата, вказана Покупцем у видатковій накладній про прийняття товару, є датою продажу товару Продавцем (п.3.5. Договору №КПЗ-РЦ/12-16 від 26.08.2016).

Продаж товару здійснюється на умовах, які погоджені Сторонами та зазначені у Специфікації (п.3.7. Договору №КПЗ-РЦ/12-16 від 26.08.2016).

Загальна сума цього Договору Сторонами не обмежується і визначається на підставі фактично поставленого Товару, протягом дії цього Договору та узгодженої на неї ціни відповідно до отриманих видаткових накладних (п.4.1. Договору №КПЗ-РЦ/12-16 від 26.08.2016).

Вартість Товару, погоджена Сторонами у Специфікації, не підлягає зміні в односторонньому порядку (п.4.3. Договору №КПЗ-РЦ/12-16 від 26.08.2016).

Розрахунки за даним Договором між Продавцем та Покупцем здійснюються у гривнях, на умовах, що зазначені у Специфікації (п.5.1. Договору №КПЗ-РЦ/12-16 від 26.08.2016).

Зобов`язання Покупця щодо оплати вважаються виконаними з дати поступлення грошових коштів на поточний рахунок Продавця (п.5.2. Договору №КПЗ-РЦ/12-16 від 26.08.2016).

На підставі Договору №КПЗ-РЦ/12-16 від 26.08.2016, позивач та ТзОВ «РАДЕХІВ-ЦУКОР» уклали Специфікацію №5 від 11 січня 2019 року, згідно якої ТзОВ «РАДЕХІВ-ЦУКОР» повинно було здійснити поставку позивачу наступного товару:

найменування товару – пшениця нестандартна 2019, кількість – 1100 т, загальна вартість з ПДВ – 3850000,00 грн.

У п.3 Специфікації №5 зазначено, що оплата за поставлений товар здійснюється Покупцем до 28.02.2020 року. Відповідно до п.4 Специфікації №5, поставка Товару здійснюється за адресою: Львівська обл., Буський район, смт.Красне, вул.Довженка 1 та/або Львівська обл., Сокальський р-н, смт. Жвирка, вул.1-го травня, 4 та/або Львівська обл., м.Броди, вул.Коженівського, 13. Згідно п.5 Специфікації №5, сторони погодили, що допускається поставка товару окремими партіями. Партією є товар, який зазначений в одній видатковій накладній.

Як зазначалося вище, складські документи видаються виключно зерновими складами у разі прийняття зерна на складське зберігання за договором складського зберігання. Такі документи підтверджують саме факт зберігання зерна зерновим складом. Разом з тим, позивач та ТзОВ «РАДЕХІВ-ЦУКОР» не виступали у спірних правовідносинах зерновими складами, а укладений між ними договір №КПЗ-РЦ/12-16 від 26.08.2016 за своєю правовою природою є договором поставки товару. Реалізація такого договору не передбачала складського зберігання зерна у розумінні Закону №37-IV та, відповідно, не передбачала видачі складських квитанцій та обов`язкового ведення позивачем складського обліку зерна.

В матеріалах справи наявні: Реєстри товаро-транспортних накладних колгоспів і радгоспів на відправку зерна, сім`я масляних культур і трав за 01.09.2019 р. по 15.09.2019 р. (Перелік №01) та за 16.09.2019р. по 30.09.2019р. (Перелік №02), які підтверджують факт переміщення та поставки товару «Пшениця нестандартна 2019» від ТзОВ «РАДЕХІВ-ЦУКОР» до складу позивача у вересні 2019 року на підставі відповідних товарно-транспортних накладних, копії яких містяться у додатках до позовної заяви; Звіт №01 про рух зернових культур і тари на складах ТзОВ «РІКАТ» за період з 01.09.2019 по 15.09.2019 та Звіт №02 про рух зернових культур і тари на складах ТзОВ «РІКАТ» за період з 16.09.2019 по 30.09.2019, які у сукупності підтверджують той факт, що у вересні 2019 року на склад ТзОВ «РІКАТ» надійшов товар «Пшениця нестандартна 2019» загальною вагою нетто 558,12т.

Зазначені документи у сукупності з іншими наданими позивачем доказами підтверджують рух товару від ТзОВ «РАДЕХІВ-ЦУКОР» до позивача.

Відповідно, висновки суду першої інстанції у цій частині не відповідають обставинах справи та засновані на неправильному застосуванні норм матеріального права, які регулюють функціонування ринку зерна в Україні.

Крім того, в Акті перевірки від 09.07.2025, на підставі якого були прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення, нічого не зазначено про які-небудь порушення у частині складського обліку зерна чи його зберігання позивачем. Такі доводи контролюючим органом було висловлено вже під час розгляду справи у суді першої інстанції.

Верховний Суд постанові від 14 липня 2021 року у справі №520/11587/19 зазначив, що суб`єкт владних повноважень не може обґрунтовувати правомірність рішення, що оскаржується, іншими обставинами, ніж ті, що зазначені безпосередньо в документі, що оскаржується. За іншого підходу суб`єкт владних повноважень міг би самостійно та довільно змінювати (доповнювати) обґрунтування своїх дій (рішень) після їх вчинення (ухвалення), що не сумісне з принципами правової визначеності та належного урядування. У зв`язку з цим адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому були виявлені суб`єктом владних повноважень для доведення правомірності («виправдання») свого рішення.

З огляду на викладене вище, суд першої інстанції даного правового висновку Верховного Суду не врахував.

Окремої уваги заслуговують висновки суду першої інстанції про недоведеність позивачем того факту, що орендовані ним складські приміщення спеціально обладнані саме для зберігання зерна.

Як встановлено матеріалами справи, позивач орендує складські та гаражні приміщення для здійснення господарської діяльності (в тому числі станом на вересень 2019) на підставі:

- Договору оренди складу №2/31122018 від 31.12.2018 року (орендодавець – фізична особа-підприємець ОСОБА_1 ; орендар – ТзОВ «РІКАТ»; предмет договору – строкове платне користування приміщенням складу; адреса приміщення складу – с.Велика Вільшаниця Золочівського району Львівської обл.; площа складу 1000 м.кв.; мета оренди – здійснення господарської діяльності; термін дії – 1 рік);

- Договору оренди складу №2/31122024 від 31.12.2024 року (орендодавець – фізична особа-підприємець ОСОБА_1 ; орендар – ТзОВ «РІКАТ»; предмет договору – строкове платне користування приміщенням складу; адреса приміщення складу – с.Велика Вільшаниця Золочівського району Львівської обл.; площа складу 3000 м.кв.; мета оренди – здійснення господарської діяльності; термін дії – до 31.12.2027);

- Договору оренди №3/01012019 від 01 січня 2019 року (орендар – ТзОВ «РІКАТ», орендодавець – Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , предмет договору – строкове платне користування гаражним приміщенням, цільове призначення – використання в господарській діяльності Орендаря, термін дії оренди – від 01 січня 2019 до 01 січня 2021);

- Договору оренди №3/01012025 від 01 січня 2025 року (орендар – ТзОВ «РІКАТ», орендодавець – Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , предмет договору – строкове платне користування гаражним приміщенням, цільове призначення – використання в господарській діяльності Орендаря, термін дії оренди – від 01 січня 2025 до 01 січня 2027).

Також в матеріалах справи наявний Технічний паспорт від 14.11.2025 на будівлю ангару-зерносховища, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , куди була переміщена поставлена позивачу пшениця нестандартна.

Зазначений Технічний паспорт підтверджує спроможність позивача прийняти поставку товару – пшениці нестандартної – у вересні 2019 року вагою нетто 558,12 т на підставі Договору №КПЗ-РЦ/12-16 від 26.08.2016 та Специфікації №5, а також забезпечити подальше збереження такого товару до моменту його наступної реалізації.

Як вбачається із оскаржуваного рішення, зазначений технічний паспорт судом першої інстанції не досліджувався та не оцінювався на предмет відповідності конкретним вимогам та/або стандартам, які висуваються до складських приміщень для зберігання зерна, що у свою чергу вказує на недоведеність висновку суду про протилежне.

В оскаржуваному рішенні суду першої інстанції взагалі відсутні будь-які покликання на стандарти чи будівельні норми, які визначають вимоги до приміщень зберігання зерна, та з огляду на які можна було б зробити висновок про невідповідність їм орендованих позивачем складських приміщень.

Не можна також погодитись із висновками суду першої інстанції про те, що позивачем не надано належних документів, які б засвідчували якість поставленого товару.

Згідно п.1.1. Договору купівлі-продажу №КПЗ-РЦ/12-16 від 26 серпня 2016 року, Товариство з обмеженою відповідальністю «РАДЕХІВ-ЦУКОР» зобов`язується на протязі дії Договору продавати Покупцеві зернові культури (надалі - Товар) в асортименті, кількості, якості, строки і на умовах цього договору та додатків до нього, а Товариство з обмеженою відповідальністю «РІКАТ» зобов`язується прийняти та своєчасно оплатити Товар.

Предметом продажу є товар, найменування, асортимент, кількість та ціна якого визначається у Специфікації, а випадку її відсутності – у видатковій накладній, які з моменту підписання уповноваженими представниками Сторін є невід`ємною частиною даного Договору (п. 1.2. Договору №КПЗ-РЦ/12-16 від 26.08.2016). Продавець зобов`язаний засвідчити якість Товару, що поставляється, належними документами відповідно до вимог, встановлених чинним законодавством України, які надаються Покупцю (п. 2.1. Договору №КПЗ-РЦ/12-16 від 26.08.2016).

Факт невідповідності Товару оформляється Товару оформляється Актом з зазначенням кількості та назви неякісного Товару, характеру пошкоджень або інших причин невідповідності Товару, який підписується уповноваженими на це представниками Сторін (п. 2.4. Договору №КПЗ-РЦ/12-16 від 26.08.2016).

Поза увагою суду першої інстанції залишилася та обставина, що сертифікати якості на товар у розумінні статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» не є первинними документами, тому їх відсутність не може свідчити про нереальність господарської операції, а відтак висновки суду у цій частині є необґрунтованими.

Слід зважити на сформовану Верховним Судом з цього приводу сталу позицію. Так, у постанові Верховного Суду від 02.07.2019 року по справі №805/4979/15-а зазначено, що відсутність у платника сертифікатів само по собі не є свідченням безтоварності розглядуваних операцій, оскільки сертифікаційні документи на товар, які не містять відомостей про учасників та умови господарської операції з поставки, не можуть слугувати підтвердженням або спростуванням реальності господарської операції, сертифікати якості не є документами первинного бухгалтерського або податкового обліку, що фіксують рух активів. А тому їх відсутність не має вирішального значення для встановлення переміщення активів у процесі виконання поставок.

А у постанові Верховного Суду від 05 лютого 2019 року у справі №813/123/16 зазначено, що сертифікат якості на товар не належить до документів, на підставі яких формується бухгалтерський і податковий облік та не містить відомостей про господарську операцію, ненадання позивачем у спірних правовідносинах сертифікатів якості товару не є доказом наявності складу податкового правопорушення.

До того ж, позивачем долучено до матеріалів справи посвідчення про якість зерна №БР-0003 963 від 2019, яке є належним доказом якісних властивостей товару «Пшениця нестандартна 2019» вагою 558,12 т, який було отримано ТзОВ «РІКАТ» від ТзОВ «РАДЕХІВ-ЦУКОР».

Всі зазначені документи, як вбачається із матеріалів справи, були надані позивачем як контролюючому органу під час перевірки, так і суді першої інстанції.

Також суд першої інстанції вказує на той факт, що згідно із специфікацією №5 від 11.01.2019 до договору продавець ТзОВ «РАДЕХІВ-ЦУКОР» здійснює поставку товару покупцеві ТзОВ «РІКАТ» товару: відходів 1 категорії кукурудзи 2018, відходів 1 категорії пшениці 2018, пшениці нестандартної 2018, відходів 1 категорії ячменю 2019, відходів 1 категорії пшениці 2019, пшениці нестандартної 2019.

Водночас, згідно представлених позивачем ТТН перевозилась виключно пшениця нестандартна 2019.

З цього приводу апеляційний суд зазначає, що дійсно, на підставі Договору №КПЗ-РЦ/12-16 від 26.08.2016, позивач та ТзОВ «РАДЕХІВ-ЦУКОР» уклали Специфікацію №5 від 11 січня 2019 року, згідно якої ТзОВ «РАДЕХІВ-ЦУКОР» повинно було здійснити поставку позивачу наступного товару: пшениця нестандартна 2019, кількістю 1100 т; відходи І категорії кукурудзи 2018 кількістю 300 т; відходи І категорії пшениці 2018 кількістю 50 т; відходи І категорії пшениці 2018 кількістю 50 т; відходи І категорії пшениці 2018 кількістю 50 т; пшениця нестандартна 2018 кількістю 200 т; відходи І категорії ячменю 2019 кількістю 200 т; відходи І категорії ячменю 2019 кількістю 150 т; відходи І категорії пшениці 2019 кількістю 50 т; відходи І категорії пшениці 2019 кількістю 150 т.

Як слідує із Акту перевірки від 09.07.2025, на підставі якого були прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення, предметом проведеної перевірки були господарські операції щодо постачання (продажу) товару – пшениці нестандартної 2019, які відбувалися між позивачем та ТзОВ «РАДЕХІВ-ЦУКОР» у вересні 2019 року на підставі Договору купівлі-продажу №КПЗ-РЦ/12-16 від 26 серпня 2016 року.

Таким чином, слід визнати, що позивач надав контролюючому органу та суду для дослідження документи, в тому числі товарно-транспортні накладні, які стосувалися саме предмету перевірки.

Апеляційний суд не можу погодитися з висновками суду першої інстанції про відсутність доказів легального походження зерна у позивача у спірний період.

Суд першої інстанції, погоджуючись з висновками контролюючого органу, зазначає про порушення позивачем податкового законодавства та законодавства про бухгалтерський облік виключно з огляду на дії/бездіяльність контрагента позивача – ТзОВ «РАДЕХІВ-ЦУКОР», а також третьої сторони – ПП «ЗАХІДНИЙ БУГ».

Відповідно до ч.2 ст.61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а суб`єкт господарювання не повинен нести відповідальність за господарську діяльність своїх контрагентів.

Згідно п.п.4.1.3 ст.4 ПК України, податкове законодавство України ґрунтується, зокрема, на принципі невідворотності настання визначеної законом відповідальності у разі порушення податкового законодавства.

Чинне законодавство України покладає відповідальність на особу, яка вчинила порушення певних норм податкового законодавства, але не містить норм, які можуть бути підставою для притягнення до відповідальності іншого суб`єкта господарювання.

Верховним Судом сформована стала правова позиція щодо оцінки реальності господарських операцій платника податків за критерієм добросовісності дотримання вимог податкового та іншого законодавства його контрагентами. Так, у численних постановах Верховного Суду висловив свою позицію щодо недотримання контрагентами платника податку по ланцюгу постачання норм податкового законодавства.

Зокрема, у постанові від 11.10.2024 у справі №815/24/16 Верховний Суд зазначив таке: «Стосовно посилання контролюючого органу в доводах касаційної скарги на податкову інформацію відносно контрагентів позивача, слід зазначити, що норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними. Аналогічна правова позиція викладена також у постанові Верховного Суду від 16 жовтня 2018 року у справі №804/919/16 (адміністративне провадження №К/9901/41859/18), від 16 жовтня 2018 року у справі №804/9952/15 (адміністративне провадження №К/9901/25337/18), але не виключно».

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.08.2022 у справі №280/5277/19, в якій Суд зазначив, що порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента.

Принцип індивідуальної відповідальності платника податків також доктринально закріплений у судовій практиці Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ).

Рішенням ЄСПЛ у справі «Інтерсплав проти України» визначено, що платник податків не може відповідати за зловживання свого контрагента за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що такий платник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

Принцип індивідуальної відповідальності платника податків також застосував ЄСПЛ у рішеннях у справах «Бізнес Супорт Центр проти Болгарії», «Булвес АД проти Болгарії», визначивши, що платник податків не може нести відповідальність за зловживання свого контрагента, якщо не буде доведено залученість цього платника до таких зловживань.

Зокрема, у пунктах 70, 71 рішення у справі «Булвес АД проти Болгарії» ЄСПЛ дійшов висновків, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов`язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення все-таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов`язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності. Ураховуючи своєчасне і повне виконання компанією-заявником своїх обов`язків з декларування ПДВ, неможливості з її сторони забезпечити дотримання постачальником його обов`язків щодо декларування ПДВ і той факт, що не було ніякого шахрайства стосовно системи оподаткування, про яке компанія-заявник знала чи могла знати, Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов`язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом з пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності.

Отже, виходячи з принципу індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, негативні наслідки, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат, можуть бути застосовані саме до того платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи. Саме собою невиконання контрагентами своїх податкових обов`язків не можуть бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаність платника податків із протиправним характером діяльності його контрагентів та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків.

Тому, за таких обставин, апеляційний суд не погоджується з висновками суду першої інстанції про нереальність господарської операції з продажу Товариством з обмеженої відповідальності «РАДЕХІВ-ЦУКОР» пшениці нестандартної 2019 позивачу у вересні 2019 року, оскільки такі висновки сформовані з ігнорування вищевикладених правових позицій Верховного Суду в аналогічних спорах, а також являють собою безпосереднє порушення принципу індивідуальної відповідальності платника податків.

Правовідносини контрагентів із третіми особами у ланцюгах постачання, з якими позивач не вступав у господарські відносини, на які посилається відповідач, самі по собі, за відсутності інших об`єктивних та підтверджених даних про порушення позивачем податкового законодавства, не можуть свідчити про нереальність господарських взаємовідносин, які є предметом дослідження у цій справі.

Про фіктивність господарських операцій може свідчити невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, збитковість здійснених операцій.

Сама по собі наявність або відсутність у контрагентів основних фондів, певної кількості персоналу, не можуть являтися вичерпними ознаками неправомірності вчиненої господарської операції, якщо з інших даних вбачається фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків, у зв`язку з його господарською діяльністю. Укладення договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб до вчинення необхідних дій в процесі виконання поставки; податкове законодавство не ставить право платника на податковий кредит в залежності від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється поставка товарів (робіт, послуг) постачальником.

Збирання податкової інформації є етапом контрольно-перевірочної роботи та не передбачає здійснення контролюючим органом оцінки дотримання платником вимог податкового законодавства та аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника, оскільки питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій досліджуються контролюючим органом при проведенні податкової перевірки платника з дослідженням фінансово-господарських документів, пов`язаних з нарахуванням і сплатою податку. Записи у інформаційних базах контролюючого органу до первинних або інших документів, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку платника податків, не відносяться, відповідно, сама по собі така інформація не є належним доказом по справі.

Інформація про контрагентів позивача з автоматизованих інформаційних систем органів ДФС може бути підставою для висновків щодо реальності господарських операцій лише в сукупності з іншими доказами, що підтверджують неможливість конкретного контрагента приймати участь у здійсненні конкретної господарської операції, що в даному випадку відсутнє.

За умови невстановлення компетентним органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його контрагентів для одержання позивачем незаконної податкової вигоди, останній не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 17.07.2024 року у справі №440/2167/19.

У матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про узгодженість дій позивача з контрагентами з метою незаконного отримання податкової вигоди або його обізнаності з будь-якими можливими протиправними діями контрагента.

Отже, позивач як добросовісний платник податків не може нести відповідальність за можливі негативні наслідки господарської діяльності його контрагентів, а тим більше за відносини між учасниками інших ланцюгів постачання товарів.

Відповідно, висновки суду першої інстанції про встановлення відповідачем недостовірності відомостей, які містяться у наданих позивачем документах, не ґрунтуються на матеріалах справи.

На підтвердження названих вище висновків суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, як і контролюючий орган в Акті від 09.07.2025, покликається на інформацію із даних Єдиного реєстру податкових накладних та «Податкового блоку», що є неналежним доказом. У цьому контексті слід звернути увагу, що згідно сталої та послідовної практики Верховного Суду інформація, що міститься в інформаційних базах даних контролюючих органів, носить інформативний характер та не доводить наявності порушень податкового законодавства добросовісним платником податку. Вказана позиція неодноразово була висловлена Верховним Судом, зокрема в постанові від 30 вересня 2021 року у справі №400/1986/19.

У постанові від 03 вересня 2019 року у справі №810/3790/17 Верховний Суд також вказав, що висновки про відсутність у контрагентів (по ланцюгу постачання) трудових та матеріально-технічних ресурсів контролюючим органом зроблено виключно на підставі аналізу зібраної та опрацьованої узагальненої податкової інформації, наявної в базі даних ДФС, проте податкова інформація, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів Позивача по ланцюгах постачання, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.

Такі правові висновки Верховного Суду також не були враховані судом першої при ухваленні спірного рішення.

Апеляційний суд звертає увагу, що жодним нормативно-правовим актом не передбачено обов`язку відповідальних осіб покупців бути обізнаними про те, де саме, коли і ким вироблений товар, а також бути обізнаним з усім ланцюгом постачання товару, тому, у випадку наявності сумнівів щодо походження товару, саме податковий орган повинен обґрунтовано довести свою позицію та з`ясувати можливу наявність недобросовісних постачальників-платників податків, оскільки саме податковий орган наділений такою сукупністю повноважень, належна реалізація яких надає можливість виявити податкові правопорушення, допущені контрагентом при здійсненні своєї господарської діяльності, та притягнути саме його до відповідальності, що охоплюється принципом індивідуальної відповідальності платника податків (постанова Верховного Суду від 19 лютого 2019 року по справі №П/811/217/17).

Як в оскаржуваному рішенні, так і в Акті перевірки від 09.07.2025, відсутні посилання на докази того, що під час перевірки податковий орган встановив обставини, які б свідчили про умисел позивача щодо укладення договору з ТзОВ «РАДЕХІВ-ЦУКОР» без наміру створити наслідки, які передбачені договором, або з умислом незаконно отримати бюджетне відшкодування чи інші незаконні податкові вигоди.

Також слід зауважити, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні звертає увагу на проведену відповідачем звірку із ТзОВ «РАДЕХІВ-ЦУКОР».

Так, дійсно, у матеріалах справи міститься відповідь ТзОВ «РАДЕХІВ-ЦУКОР» №09/04-25 від 09.04.2025, до якої було долучено ряд документів.

Водночас, у матеріалах справи відсутні докази того, що контролюючим органом проводилися планові або позапланові перевірки ні ТзОВ «РАДЕХІВ-ЦУКОР», ні його контрагента ПП «ЗАХІДНИЙ БУГ» за відповідні звітні періоди (вересень 2019 року). Висновки контролюючого органу в цій частині ґрунтуються на відомостях, що містилися у інформаційно-телекомунікаційних системах контролюючого органу, що відповідно вказує на їх неприйнятність, оскільки використання лише відомостей баз даних контролюючого органу як етапу контрольно-перевірочної роботи не передбачає здійснення податковим органом оцінки дотримання платником вимог податкового законодавства й аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника. За відсутності доказів про відсутність у контрагента суб`єкта господарювання можливості відчуження товаро-матеріальних цінностей (у даному випадку пшениці нестандартної 2019) висновки суду першої інстанції про нереальність господарських операцій не можна визнати такими, що ґрунтуються на матеріалах справи.

Не можна погодитися також і з висновками суду першої інстанції, що надані позивачем документи не є доказами реальності господарських операцій через їх юридичну дефектність.

Такі висновки не відповідають обставинам справи та засновані на неналежному дослідження долучених до позовної заяви та в ході судового розгляду доказів.

Верховний суд у постанові від 18 травня 2018 року у справі №П/811/1508/16 вказав, що правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування податкового кредиту з ПДВ виникають за наявності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значущих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності та належним чином складеної податкової накладної, зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції. Одне тільки порушення постачальником товару (робіт, послуг) вимог податкового законодавства не може бути підставою для висновку про порушення іншим платником податків (покупцем товару, робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту та обліку витрат за умови, якщо суд не встановив фактів, які свідчать про обізнаність щодо протиправної податкової поведінки контрагента та про злагодженість дій між ними.

На підтвердження факту переміщення та поставки товару (пшениці нестандартної 2019) від ТзОВ «РАДЕХІВ-ЦУКОР» до ТзОВ «РІКАТ» у вересні 2019 позивачем було надано суду наступні товарно-транспортні накладні: №№00000003769 від 04.09.2019 року; 00000003779 від 04.09.2019 року; 00000003829 від 05.09.2019 року; 00000003831 від 05.09.2019 року; 00000003974 від 09.09.2019 року; 00000004031 від 10.09.2019 року; 00000004037 від 10.09.2019 року; 00000004103 від 11.09.2019 року; 00000004107 від 11.09.2019 року; 00000004136 від 11.09.2019 року; 00000004211 від 12.09.2019 року; 00000004212 від 12.09.2019 року; 00000004214 від 12.09.2019 року; 00000004353 від 16.09.2019 року; 00000004356 від 16.09.2019 року; 00000004377 від 16.09.2019 року; 00000004719 від 23.09.2019 року; 00000004721 від 23.09.2019 року; 00000004760 від 24.09.2019 року; №00000004780 від 24.09.2019 року; 00000004781 від 24.09.2019 року; 00000004904 від 27.09.2019 року; 00000004905 від 27.09.2019 року.

Верховний Суд у своїй постанові від 02.03.2023 у справі №804/644/16 вказав, що наявність або відсутність ТТН та недоліки у їх оформленні не є підставою для висновків про безтоварність господарської операції з придбання або продажу ТМЦ, якщо інші дані свідчать про рух активів або зміни у зобов`язаннях платника податків.

Крім того, ТТН є доказом факту перевезення (переміщення) товару, тому є обов`язковими при оподаткуванні операцій за договорами саме перевезення, натомість факт передання товару та, відповідно, набуття права власності на нього має підтверджуватись видатковою накладною.

Таким чином, зазначені вище товарно-транспортні накладні підтверджують факт перевезення у вересні 2019 року від ТзОВ «РАДЕХІВ-ЦУКОР» на один із орендованих складів позивача (с. Велика Вільшаниця) пшеницю нестандартну 2019 року вагою нетто 558,12 т на підставі Договору №КПЗ-РЦ/12-16 від 26.08.2016 та Специфікації №5. Щодо тверджень суду першої інстанції про наявність на ТТН штампу ПП «ЗАХІДНИЙ БУГ» та круглої печатки ПП«ЗАХІДНИЙ БУГ» у графі «відповідальна особа вантажовідправника», то в ході судового розгляду представник позивача докладно пояснила з чим це пов`язано - згідно Специфікації №5 поставка Товару здійснювалася за адресою: Львівська обл., м.Броди, вул.Коженівського, 13, де знаходиться Бродівський елеватор, та за адресою смт.Красне, вул.Довженка 1, де знаходиться Буський елеватор, які належать ПП «Західний Буг» та з яких здійснювалося навантаження пшениці на транспорт позивача.

Факт передачі товару (пшениця нестандартна 2019) вагою 558,12 т на підставі Договору №КПЗ-РЦ/12-16 від 26.08.2016 у вересні 2019 року від ТзОВ «РАДЕХІВ-ЦУКОР» до ТзОВ «РІКАТ» було підтверджено наступними видатковими накладними: №РА-0000075 від 04 вересня 2019 року; №РА-0000076 від 05 вересня 2019 року; №РА-0000077 від 05 вересня 2019 року; №РА-0000078 від 09 вересня 2019 року; №РА-0000079 від 10 вересня 2019 року; №РА-0000080 від 11 вересня 2019 року; №РА-0000081 від 11 вересня 2019 року; №РА-0000082 від 12 вересня 2019 року; №РА-0000084 від 16 вересня 2019 року; №РА-0000087 від 23 вересня 2019 року; №РА-0000091 від 24 вересня 2019 року; №РА-0000095 від 27 вересня 2019 року.

Оплата за отриманий у вересні 2019 року за товар (пшениця нестандартна 2019) позивачем здійснювалася у безготівковий спосіб, на підтвердження чого позивачем було надано наступні платіжні документи: платіжна інструкція №3198 від 06.09.2019 року; платіжна інструкція №3199 від 12.09.2019 року; платіжна інструкція №3200 від 16.09.2019 року; платіжна інструкція №3210 від 24.09.2019 року.

Загалом у вересні 2019 року позивачем було здійснено оплату на суму 900000 У подальшому позивач також здійснював безготівкову оплату за отриманий від ТзОВ «РАДЕХІВ-ЦУКОР» товар, на підтвердження чого суду були надані наступні платіжні інструкції: №3211 від 02.10.2019 року; №3219 від 07.10.2019 року; №3225 від 11.10.2019 року; №3226 від 18.10.2019 року; №3236 від 22.10.2019 року; №3237 від 28.10.2019 року; №3248 від 05.11.2019 року; №3270 від 22.11.2019 року; №3300 від 19.12.2019 року.

Всього позивачем за період з 06.09.2019 по 19.12.2019 року було сплачено на рахунок ТзОВ «РАДЕХІВ-ЦУКОР» за товар (пшениця нестандартна 2019) 2850000 грн.

Розрахунки між позивачем та ТзОВ «РАДЕХІВ-ЦУКОР» також відображені в оборотно-сальдовій відомостях по рахунку 63 «Розрахунки з постачальниками та підрядниками», наявних у справі (оборотно-сальдова відомість за вересень 2019 року: контрагент ТзОВ «РАДЕХІВ-ЦУКОР»; сальдо на 01.09.2019: кредиторська заборгованість – 2137743,01 грн; дебіторська заборгованість – 900000,00 грн; оборотно-сальдова відомість за жовтень 2019 року: контрагент ТзОВ «РАДЕХІВ-ЦУКОР»; сальдо на 01.10.2019: кредиторська заборгованість – 3191163,01 грн, дебіторська заборгованість – 1550000,00 грн; оборотно-сальдова відомість за листопад 2019 року: контрагент ТзОВ «РАДЕХІВ-ЦУКОР»; сальдо на 01.11.2019: кредиторська заборгованість – 1641163,01 грн. грн, дебіторська заборгованість – 00000,00 грн; оборотно-сальдова відомість за грудень 2019 року: контрагент ТзОВ «РАДЕХІВ-ЦУКОР»; сальдо на 01.12.2019: кредиторська заборгованість – 1341163,01 грн, дебіторська заборгованість – 189075,01 грн; оборотно-сальдова відомість за січень 2020 року: контрагент ТзОВ «РАДЕХІВ-ЦУКОР»; сальдо на 01.01.2020: кредиторська заборгованість 1152088,00 грн, дебіторська заборгованість 300000,00 грн; оборотно-сальдова відомість за лютий 2020 року: контрагент ТзОВ «РАДЕХІВ-ЦУКОР»; сальдо на 01.02.2020: кредиторська заборгованість 852088,00 грн, дебіторська заборгованість 200000,00 грн).

На підтвердження подальшого руху отриманої від ТзОВ «РАДЕХІВ-ЦУКОР» пшениці нестандартної позивачем були надані наступні документи: видаткова накладна №ДО-0000063 від 09 вересня 2019 року; товарно-транспортна накладна №09/01 від 09.09.2019 року; видаткова накладна №ДО-0000064 від 16 вересня 2019 року; товарно-транспортна накладна №16/02 від 16.09.2019 року; видаткова накладна №ДО-0000068 від 24 вересня 2019 року; товарно-транспортна накладна №24/02 від 24.09.2019 року; видаткова накладна №ДО-0000073 від 18 жовтня 2019 року; товарно-транспортна накладна №17/02 від 17.10.2019 року; видаткова накладна №ДО-0000076 від 01 листопада 2019 року; товарно-транспортна накладна №11/02 від 01 листопада 2019 року; видаткова накладна №ДО-0000080 від 27 листопада 2019 року; товарно-транспортна накладна №11/07 від 27 листопада 2019 року; видаткова накладна №ДО-0000082 від 28 листопада 2019 року; товарно-транспортна накладна №11/8 від 28 листопада 2019 року; видаткова накладна №ДО-0000094 від 17 грудня 2019 року; товарно-транспортна накладна №12/03 від 17 грудня 2019 року; видаткова накладна №ДО-0000097 від 20 грудня 2019 року; товарно-транспортна накладна №12/4 від 20 грудня 2019 року; видаткова накладна №ДО-0000100 від 24 грудня 2019 року; товарно-транспортна накладна №12/07 від 24грудня 2019 року.

Зазначені документи підтверджують подальшу реалізацію позивачем отриманої від ТзОВ «РАДЕХІВ-ЦУКОР» пшениці нестандартної вагою 283,86 т на суму 1416284 грн.

Згідно з п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України, господарська діяльність – це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ – це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Згідно із ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Частиною 2 зазначеної статті передбачено, що первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відтак, слід погодитися з доводами апелянта про те, що названі вище первинні та інші документи у своїй сукупності доводять, що станом на вересень 2019 року:

1) позивач як юридична особа володів достатнім обсягом трудових ресурсів, основних засобів та нематеріальних активів для ведення господарської діяльності;

2) між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «РАДЕХІВ-ЦУКОР» були наявні господарські правовідносини, які були засновані на Договорі купівлі-продажу №КПЗ-РЦ/12-16 від 26.08.2016 року;

3) Товариством з обмеженою відповідальністю «РАДЕХІВ-ЦУКОР» було поставлено позивачу товар – пшениця нестандартна 2019 – вагою нетто 558,12 т, що підтверджується товарно-транспортними накладними;

4) позивач отримав від Товариства з обмеженою відповідальністю «РАДЕХІВ-ЦУКОР» товар – пшениця нестандартна 2019 - вагою 558,12 т та набув на нього право власності, що підтверджується видатковими накладними;

5) позивач здійснив оплату за отриманий від Товариства з обмеженою відповідальністю «РАДЕХІВ-ЦУКОР» - пшениця нестандартна 2019 – у період з 06.09.2019 по 19.12.2019 у розмірі 2850000 грн, в т. ч. у вересні 2019 року – 900000 грн;

6) позивач одержав економічний ефект у результаті господарської операції, оскільки забезпечив подальший фактичний рух активів – одержаної від ТзОВ «РАДЕХІВ-ЦУКОР» пшениці нестандартної – шляхом їх наступної реалізації іншим контрагентам.

Тобто, господарська операція із купівлі/продажу позивачем у Товариства з обмеженою відповідальністю «РАДЕХІВ-ЦУКОР» товару – пшениця нестандартна 2019 – на підставі Договору купівлі-продажу №КПЗ-РЦ/12-16 від 26 серпня 2016 у вересні 2019 року відповідала основному виду господарської діяльності позивача (46.21 Оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин), її здійснення мало на меті одержати економічний ефект, така операція носила реальний характер, оскільки мала наслідком реальні зміни майнового стану позивача, а тому була правомірно відображена у бухгалтерському обліку на підставі належно складених первинних документів.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про «епізодичність» первинних документів чи їх відсутність чи відсутність доказів руху активів позивача свідчать про невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не впливають на правильність висновків суду першої інстанції по суті спірних відносин.

2.3. ВИСНОВКИ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

За приписами частини першої та частини другої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що суд першої інстанції при розгляді адміністративної справи допустив неповне з`ясування усіх обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскаржене рішення суду винесено з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, а тому наявні підстави для його скасування з прийняттям нової постанови про задоволення позовних вимог.

Відповідно до приписів статті 139 КАС України, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви - 12408,43 грн. та за подачу апеляційної скарги - 18612,65 грн. підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 317, 321, 328 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "РІКАТ" задовольнити повністю.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2026 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов Товариства з обмеженою відповідальністю "РІКАТ" до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №34779/13-01-07-13 від 29.07.2025 та №34780/13-01-07-13 від 29.07.2025.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "РІКАТ" за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Львівській області сплачений судовий збір у розмірі 31021,08грн

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Головуючий суддя В. О. Кушнір

судді В. В. Гуляк

Н. В. Ільчишин

Повне судове рішення складено 10.09.26