Постанова від 09 вересня 2026 р. у справі №140/6602/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 140/6602/25 пров. № А/857/46274/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача Шинкар Т.І.,

суддів Валюха В.М.

Запотічного І.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Державної установи «Центр пробації» на рішення Волинського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Каленюк Ж.В.), ухвалене за правилами спрощеного позовного провадження м. Луцьк 24 вересня 2025 року, у справі №140/6602/25 за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Центр пробації» про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

16.06.2025 ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Державної установи «Центр пробації», просила:

про визнання протиправною бездіяльності щодо неврахування вимог абзаців четвертого - шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 (далі – Порядок №1078), при нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення за період з 01 червня 2018 року по 18 липня 2022 року; зобов`язання здійснити нарахування індексації грошового забезпечення (“індексації-різниці”) за період з 01 червня 2018 року по 18 липня 2022 року із врахуванням абзаців четвертого - шостого пункту 5 Порядку №1078 та здійснити її виплату із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44 (далі – Порядок №44), з урахуванням раніше виплачених за цей період сум;

визнання протиправними дій щодо здійснення розрахунку та виплати грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення, інших надбавок і доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку з проходженням служби у період з 01 лютого 2020 року по 18 липня 2022 року без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року; зобов`язання здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення, інших надбавок і доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку з проходженням служби у період з 01 лютого 2020 року по 18 липня 2022 року, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом про Державний бюджет України станом на 01 січня 2020 року, на 01 січня 2021 року, на 01 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі – Постанова №704) та провести їх виплату із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №44 (з урахуванням раніше виплачених за цей період сум).

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Державної установи «Центр пробації» щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01 лютого 2020 року по 18 липня 2022 року із застосуванням розрахункової величини для визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року та зобов`язано Державну установу «Центр пробації» здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 01 лютого 2020 року по 18 липня 2022 року (з урахуванням раніше виплачених сум) із застосуванням розрахункової величини для визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року виплати, з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку №44. В решті позову відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103, яким були внесені зміни до пункту 4 Постанови №704. Тобто, з дати набрання законної сили судовим рішенням у справі №826/6453/18 діє пункт 4 Постанови №704 щодо розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням в редакції, яка була чинна до набрання чинності Постановою №103. Суд вказав, що щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення розраховуються від розміру посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням, розмір останніх впливає на правильність розрахунку місячного грошового забезпечення у цілому. Таким чином, на думку суду, підлягає перерахунку за період з 01 лютого 2020 року по 18 липня 2022 року все грошове забезпечення позивача з врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року виплати (тобто, на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року) як розрахункової величини посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Державна установа «Центр пробації» подала апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Волинського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2025 року та в задоволенні позову відмовити повністю. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що підстави для перерахунку та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період проходження нею військової служби з 01 лютого 2020 року по 18 липня 2022 року, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, відсутні. Так виплата грошового забезпечення особам начальницького складу ДУ «Центр пробації» здійснювалась відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 28 березня 2018 року №925/5. Вказаний порядок прийнятий, зокрема, відповідно до Постанови №704, з метою визначення порядку та умов виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України. У межах спірного періоду (2020-2022 роки) зміни до розміру прожиткового мінімуму, який є розрахунковою величиною для нарахування та виплати грошового забезпечення, Кабінетом Міністрів України не вносились. Також видатки, пов`язані з реалізацією Постанови №704, здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення, передбачених у Державному бюджеті для утримання державних органів. Бюджетні асигнування на 2020 - 2022 роки відповідно до законів про Державний бюджет не передбачали збільшення видатків на підвищення посадових окладів осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби.

Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.

Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині вимогам статті 242 КАС України відповідає.

З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 наказом від 26 серпня 2018 року №39/к призначена на посаду інспектора відділу по філії ДУ «Центр пробації» в Волинській області по Луцькому міськрайонному відділі з 01 червня 2018 року з посадовим окладом за 17 тарифним розрядом, а наказом від 21 вересня 2022 року №417/к позивач звільнена за пунктом 5 статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та пунктом 7 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням) з 30 вересня 2022 року.

Як убачається з додатків з особового рахунку співробітника за 2020-2022 роки, із січня 2020 року по вересень 2022 року позивачу встановлено посадовий оклад у розмірі 4090,00 грн та оклад за військовим (спеціальним) званням у розмірі 1410,00 грн. Також у складі місячного грошового забезпечення позивачу виплачувалася доплата за вислугу років, надбавка за особливості проходження служби, премія. З вказаної картки також встановлено, що позивачу була виплачена грошова допомога на оздоровлення у грудні 2020 року у сумі 11723,82 грн, у грудні 2021 році у сумі 12429,17 грн.

Довідкою-розрахунком від 09 липня 2025 року №8/2-235 підтверджується, що при нарахуванні ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення у період з червня 2018 року по липень 2022 року використовувався базовий місяць – березень 2018 року (а.с.61-62). Із цієї довідки встановлено, що ОСОБА_1 нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення (поточну) у грудні 2018 року - лютому 2019 року у сумі 71,08 грн щомісячно, у березні-червні 2019 року у сумі 134,47 грн щомісячно, у липні-жовтні 2019 року у сумі 206,72 грн щомісячно, у листопаді 2019 року у сумі 186,05 грн, у грудні 2019 року - березні 2020 року у сумі 216,51 грн щомісячно, у квітні 2020 року у сумі 181,59 грн, у травні-червні 2020 року у сумі 216,51 грн щомісячно, у липні-листопаді 2020 року у сумі 226,29 грн щомісячно, у грудні 2020 року у сумі 233,81 грн, у січні 2021 року у сумі 331,42 грн, у лютому 2021 року у сумі 299,35 грн, у березні 2021 року у сумі 331,42 грн, у квітні-червні 2021 року у сумі 415,41 грн щомісячно, у липні-листопаді 2021 року у сумі 540,03 грн щомісячно, у грудні 2021 року у сумі 563,19 грн, у січні-березні 2022 року у сумі 654,98 грн, у квітні 2022 року у сумі 743,03 грн, у травні 2022 року у сумі 763,59 грн, у червні 2022 року у сумі 1017,21 грн, у липні 2022 року у сумі 1066,00 грн.

Листом від 03 червня 2025 року №159/Л-143/11/Яп-25 у відповідь на адвокатський запит представника позивача ДУ «Центр пробації» повідомила про відсутність підстав для перерахунку ОСОБА_1 грошового забезпечення.

Не погодившись з такою позицією відповідача, позивач звернулася до суду із адміністративним позовом (позовною заявою) у цій справі з наведеними вище позовними вимогами до відповідача.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону України від 05 лютого 2015 року №160-VIII «Про пробацію» права, обов`язки, відповідальність, правовий та соціальний захист персоналу органу пробації визначаються Законом України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та цим Законом.

Частиною п`ятою статті 23 Закону України від 23 червня 2005 року №2713-IV «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» встановлено, що на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України «Про Національну поліцію», а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.

30 серпня 2017 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №704.

Пункт 4 Постанови №704 в редакції, чинній на день її прийняття, визначав, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови №704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №103 (набрала чинності 24 лютого 2018 року), якою внесено зміни до Постанови №704, зокрема, пункт 4 викладено в новій редакції, якою установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 (пункт 6 Постанови №103).

На момент набрання чинності Постановою №704 (01 березня 2018 року) пункт 4 було викладено в редакції змін, викладених згідно з пунктом 6 Постанови №103.

Крім того, пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» встановлена заборона використання мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення розміру посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

Отже, згідно із внесеними змінами розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням як складових грошового забезпечення став розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений на 01 січня 2018 року, який був сталою незмінною величиною. При цьому мінімальна заробітна плата для розрахунків розмірів цих окладів не застосовувалася взагалі.

Необхідно зазначити, що пунктом 8 розділу «Прикінцеві положення» Закону України від 23 листопада 2018 року №2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було передбачено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 01 січня 2018 року.

Положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення розмірів окладів, розрахованих відповідно до цієї постанови, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року до 01 січня 2020 року не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили. Однак Закон України від 14 листопада 2019 року №294-ІХ “Про Державний бюджет України на 2020 рік”, Закон України від 15 грудня 2020 року №1082-IX “Про Державний бюджет України на 2021 рік”, Закон України від 02 грудня 2021 року №1928-IX “Про Державний бюджет України на 2022 рік” таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення грошового забезпечення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 року, не містять.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103, яким були внесені зміни до пункту 4 Постанови №704. Тобто, з дати набрання законної сили судовим рішенням у справі №826/6453/18 діє пункт 4 Постанови №704 щодо розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням в редакції, яка була чинна до набрання чинності Постановою №103.

Згідно з приписами частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 02 серпня 2022 року у справі №440/6017/21 Верховний Суд виснував, що з 01 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік, у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.

Правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 02 серпня 2022 року у справі №440/6017/21, відображена також у постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року у справі №400/6214/21 (спір у якій стосувався перерахунку і виплати грошового забезпечення військовослужбовця за період з 29 січня 2020 року по 06 листопада 2020 року відповідно до пункту 4 Постанови №704 у зв`язку з ухваленням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18).

У постановах від 25 квітня 2024 року у справі №240/16735/21, від 05 червня 2024 року у справі №420/18318/23 (щодо обчислення та виплати грошового забезпечення у 2020 - 2022 роках) Верховний Суд від зазначених вище висновків не відступав.

Відповідно до пункту 1 глави 1, пункту 1 глави 2 розділу ІІ Порядку №925/5 посадовий оклад (тарифний розряд) особам рядового і начальницького складу встановлюється залежно від займаної штатної посади відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 13 березня 2018 року №685/5 «Про затвердження схем тарифних розрядів за посадами осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13 березня 2018 року за №289/31741 (далі - Наказ №685/5). Особам рядового і начальницького складу встановлюється оклад за спеціальним званням у розмірі, визначеному додатком 14 до Постанови №704 (з урахуванням пункту 4 Постанови №704), крім курсантів навчальних закладів Державної кримінально-виконавчої служби України, прийнятих iз числа цивільних осіб.

У цій справі відповідачем не спростовано, що у спірному періоді (у 2020 - 2022 роках) ОСОБА_1 грошове забезпечення виплачувалося з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які розраховані згідно з пунктом 4 Постанови №704 виходячи з розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01 січня 2018 року, - 1762,00 грн. Так ОСОБА_1 у період з лютого 2020 року по липень 2022 року посадовий оклад (17 тарифний розряд) визначено у розмірі 4090,00 грн (1762,00 х 2,32, з урахуванням заокруглення, де 2,32 – тарифний коефіцієнт згідно Наказом №685/5); оклад за військовим (спеціальним) званням «підполковник внутрішньої служби» визначено у розмірі 1410,00 грн (1762,00 грн х 0,8, де 0,8 - тарифний коефіцієнт згідно з додатком №14 до Постанови №704).

Натомість у законах про Державний бюджет України установлено у 2020 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня – 2102,00 грн, у 2021 році з 1 січня – 2270,00 грн, у 2022 році з 1 січня – 2481,00 грн.

З огляду на наведене суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що при визначенні позивачу розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним званням у спірний період відповідач протиправно не врахував розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року та 01 січня 2022 року як розрахункової величини, що призвело до виплати грошового забезпечення у спірний період (з 01 лютого 2020 року по 18 липня 2022 року) у меншому розмірі, ніж належить.

Одночасно колегія суддів вказує, що за змістом приписів Порядку №925/5 особам рядового і начальницького складу (крім курсантів навчальних закладів Державної кримінально-виконавчої служби України, зарахованих на навчання з числа цивільних осіб) виплачується надбавка за вислугу років у розмірах, визначених додатком 16 до Постанови №704, із дня виникнення права на її отримання (у відповідних відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за військовим (спеціальним) званням) (пункт 1 глави 4 розділу ІІ); особам рядового і начальницького складу за рішенням керівника органу чи установи в межах кошторисних призначень встановлюється надбавка за особливості проходження служби у розмірі до 50 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за спеціальним званням та надбавки за вислугу років (пункт 1 глави 5 розділу ІІ); преміювання осіб рядового і начальницького складу здійснюється в межах фонду преміювання, утвореного у розмірі не менше ніж 10 відсотків посадових окладів та економії фонду грошового забезпечення з урахуванням фактичних обсягів фінансування, затверджених для бюджетних установ у кошторисах, а також фінансових можливостей підприємств установ виконання покарань (пункт 2 глави 13 розділу ІІ). Крім того, особам рядового і начальницького складу один раз на рік надається допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення; до місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір допомоги для оздоровлення, включаються посадовий оклад, оклад за спеціальним званням, щомісячні види грошового забезпечення, які мають постійний характер, на які має право особа рядового чи начальницького складу на день підписання наказу про надання цієї допомоги, та премія, розрахована відповідно до пункту 22 розділу І цього Порядку (пункти 1, 3 глави 14 розділу II).

Отже, щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення розраховуються від розміру посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням, розмір останніх впливає на правильність розрахунку місячного грошового забезпечення у цілому.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що у межах заявлених позивачем вимог підлягає перерахунку за період з 01 лютого 2020 року по 18 липня 2022 року все грошове забезпечення позивача з врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року виплати (тобто, на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року) як розрахункової величини посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанцій погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання протиправними дій відповідача щодо обчислення та виплати позивачу з 01 лютого 2020 року по 18 липня 2022 року грошового забезпечення із застосуванням розрахункової величини для визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, та належним способом захисту порушено права позивача є зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 01 лютого 2020 року по 18 липня 2022 року (з урахуванням раніше виплачених сум) із застосуванням розрахункової величини для визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року виплати.

Відповідно до пункту 2 Порядку №44 громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, виплачується грошова компенсація.

За приписами пунктів 4, 5 Порядку №44 виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення. Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Отже, виплата спірного грошового забезпечення має бути здійснена з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку №44.

Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, враховуючи їхній зміст та юридичну природу, суд апеляційної інстанції вважає правильними висновки суду першої інстанції щодо визнання протиправними дій відповідача щодо обчислення та виплати позивачу з 01 лютого 2020 року по 18 липня 2022 року грошового забезпечення із застосуванням розрахункової величини для визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, та зобов`язання відповідача здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 01 лютого 2020 року по 18 липня 2022 року (з урахуванням раніше виплачених сум) із застосуванням розрахункової величини для визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року виплати, з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку №44.

Оскільки сторони не оскаржують рішення суду першої інстанції в частині відмови в позові, то в силу приписів ст.308 КАС України таке на я предметом апеляційного перегляду.

Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні викладено підстави часткового задоволення позовних вимог, на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державної установи «Центр пробації» залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2025 року у справі №140/6602/25 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Т. І. Шинкар

судді В. М. Валюх

І. І. Запотічний