Постанова від 08 вересня 2026 р. у справі №460/11430/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 460/11430/25 пров. № А/857/38288/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії :

судді-доповідача Калмикової Ю.О.,

суддів Запотічного І.І., Судової-Хомюк Н.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 04 червня 2026 року у справі №460/11430/25 (головуючий І інстанції Н.О. Дорошенко) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинення певних дій,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі – ГУ ПФУ в Житомирській області, відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі – ГУ ПФУ в Рівненській області, відповідач-2), в якому просив суд: 1) визнати протиправним рішення відповідача-1 «Про відмову у призначенні пенсії» від 27.06.2025 №172350006676; 2) зобов`язати відповідача-2 призначити позивачу з 19.06.2025 пенсію за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», як особі, постраждалій внаслідок Чорнобильської катастрофи, яка станом на 01.01.1993 проживала в зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 років.

Заявлені позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що має статус потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи, проживає в населеному пункті, який відноситься до зони гарантованого добровільного відселення (3 категорія). 19.06.2025 позивач звернувся до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення йому пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Проте органом Пенсійного фонду відмовлено в призначенні пенсії з підстав відсутності необхідної кількості років страхового стажу (26 років). Зарахований органом Пенсійного фонду страховий стаж позивача складає 24 роки 8 місяців 19 днів. Позивач доводить, що відповідач-1 протиправно не зарахував до його страхового стажу період трудової діяльності з 01.07.2000 по 29.03.2004. Зазначає, що в його трудовій книжці наявний запис про роботу у ВАТ «Стир2, у тому числі в означеному періоді, а тому з урахуванням статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» підлягає врахування до страхового стажу. Вказує, що надана пенсійному органу трудова книжка належним чином підтверджує його стаж, підстав неврахування якого немає.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 04 червня 2026 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 27.06.2025 №172350006676 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку на підставі ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку на 6 років відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», починаючи 29.05.2025, зарахувавши до страхового стажу періоди його трудової діяльності з 01.07.2000 по 31.12.2000 та з 01.07.2001 по 29.03.2004.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області судові витрати по сплаті судового збору в сумі 605,60 грн.

Відповідач-1 не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, просив скасувати рішення суду в частині задоволення позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, апелянт зазначає, що період навчання з 03.09.1988 по 12.05.1989 згідно довідки №222 від 23.05.2025 в смт. Любешів не зараховано до періоду роботи (проживання) на території гарантованого добровільного відселення, оскільки періоди навчання на території, яка не відноситься до зони гарантованою добровільною відселення.

Також зазначає, що за доданими документами до страхового стажу не зараховано: період роботи з 01.08.1992 по 29.03.2004 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 01.08.1991, оскільки відсутній наказ на звільнення з роботи. Вищезазначений період зараховано згідно довідки про заробітну плату №199 від 16.04.2025 і протоколу опитування свідків №15 від 19.6.2025 з 15.08.1992 по 15.02.1995, з 15.04.1995 по 30.06.2000, оскільки з 01.07.2000 відсутні дані про сплату в індивідуальних відомостей про застраховану особу. Згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб зараховані всі періоди трудової діяльності з 01.01.2001 по 30.06.2001, з 01.10.2005 по 31.10.2005, з 01.07.2007 по 18.07.2007, з 01.05.2009 по 31.10.2009, з 10.01.2014 по 31.12.2014, з 02.03.2015 по 31.12.2022, з 09.01.2023 по 31.03.2024, з 04.04.2024 по 31.05.2025.

За наданими документами та згідно даних індивідуальних відомостей про застраховану особу, що містяться в системі персоніфікованого обліку страховий стаж становить 24 роки 08 місяців 19 днів. Відтак, вважає, що позивач матиме право на пенсійну виплату з 29.05.2028.

Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Відповідно до частини першої статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.

Частиною 1 статті 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції правильно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Острівськ Зарічненського (нині Вараського) району Рівненської області.

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 , виданого 17.02.1993 Рівненською обласною державною адміністрацією, ОСОБА_1 є громадянином, який потерпів від Чорнобильської катастрофи (категорія 3).

Згідно з довідками від 29.04.2025 №548 та №549, виданими Зарічненською селищною радою Рівненської області, позивач був зареєстрований та проживав в с. Острівськ Зарічненського (нині Вараського) району Рівненської області у періоди з 26.04.1986 по 15.06.1988, з 07.09.1988 по 18.09.1988, з 07.06.1991 по 30.09.1991, з 12.11.1991 по даний час.

За змістом диплому від 12.05.1989 серії НОМЕР_3 ОСОБА_1 у період з 07.09.1988 по 11.05.1989 навчався у Любешівському СПТУ-25 (смт Любешів Любешівського району Волинської області).

19.06.2025 позивач звернувся до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на 6 років відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Вказану заяву відповідно до вимог п. 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846, після реєстрації та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності передано для розгляду ГУ ПФУ в Житомирській області.

Рішенням відповідача-1 від 27.06.2025 №172350006676 відмовлено у призначенні позивачу пенсії з підстав відсутності необхідної кількості років страхового стажу. Зазначено, що для призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку на 6 років (у разі підтвердження права на відповідне зниження) необхідний страховий стаж повинен становити не менше 26 років. Страховий стаж позивача становить 24 роки 8 місяців 19 днів. За доданими документами до страхового стажу не враховано - період роботи з 01.08.1992 по 29.03.2004 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 01.018.1991, оскільки відсутній наказ на звільнення з роботи. Вищезазначений період зараховано згідно довідки про заробітну плату №199 від 16.04.2025 і протоколу опитування свідків №15 від 19.06.2025 з 15.08.1992 по 15.02.1995, з 15.04.1995 по 30.06.2000, оскільки з 01.07.2000 відсутні дані про сплату в індивідуальних відомостей про застраховану особу. Період проживання у зоні гарантованого добровільного відселення згідно довідок №548, №549 від 29.04.2029 та станом на 01.01.1993 становить 03 роки 07 місяців 04 дні, загальний період роботи (проживання) у зоні гарантованого добровільного відселення становить 35 років 11 місяців 03 дні, що дає право на зниження пенсійного віку для виходу на пенсію на 6 років. Період навчання з 03.09.1988 по 12.05.1989 згідно довідки №222 від 23.05.2025 в смт Любешів не зараховано до періоду роботи (проживання) на території гарантованого добровільного відселення, оскільки територія не відноситься до зони гарантованого добровільного відселення. Позивач матиме право на пенсійну виплату з 29.05.2028.

Не погодившись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів ті обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.

Апеляційний суд надає правову оцінку спірним правовідносинам та враховує наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров`я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі – Закон №796-XII).

Відповідно до статті 9 Закону №796-XII особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, є:

1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків;

2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи;

3) громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації інших ядерних аварій та їх наслідків, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт;

4) громадяни, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих.

До потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать, зокрема, особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років (пункт 3 частини 1 статті 11 Закону №796-XII).

Приписами пункту 3 частини 1 статті 14 Закону №796-ХІІ встановлено, що для встановлення пільг і компенсацій визначаються категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, серед них потерпілі від Чорнобильської катастрофи (не віднесені до категорії 2), які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років (категорія 3).

Частиною 1 статті 15 Закону №796-ХІІ визначено, що підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 55 Закону № 796-ХІІ особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Згідно із частиною 2 статі 55 Закону № 796-ХІІ особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років.

При цьому початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначеній зоні з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Тобто, обов`язковою умовою наявності у особи права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на підставі частини 2 статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є факт проживання та (або) праця такої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом певного періоду часу з моменту аварії до 01.01.1993.

Частиною 3 статті 65 Закону №796-XII передбачено, що документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користуватися пільгами, встановленими цим Законом, є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».

Як встановлено судом, позивачем до позовної заяви додано посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) серії НОМЕР_2 , видане 17.02.1993 Рівненською обласною державною адміністрацією, відповідно до якого пред`явник посвідчення має право на пільги і компенсації, встановлені Законом №796-ХІІ.

Пунктом 2 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2018 №551 (далі – Порядок №551) передбачено, що посвідчення є документом, що підтверджує статус осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, брали участь у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт, громадян, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих, дружин (чоловіків) померлих громадян з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (потерпілих), смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою або з участю у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт, а також опікунам дітей (на час опікунства) померлих громадян, смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою, і надає право користуватися пільгами та компенсаціями, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон), іншими актами законодавства.

Викладене кореспондується зі змістом частини третьої статті 65 Закону №796-ХІІ, згідно з якою посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.

Таким чином, Законом №796-ХІІ та Порядком №551 чітко визначено, що саме посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» є єдиним документом, що підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-XII, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 31.10.2019 у справі №212/12245/13-а (№К/9901/1087/18).

Відтак правильним є висновок суду першої інстанції, що видача позивачу посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) надає йому право користуватися пільгою на зниження пенсійного віку при призначенні пенсії за віком, передбаченою ст. 55 Закону №796-XII, за умови проживання станом на 01.01.1993 на території зони гарантованого добровільного відселення не менше трьох років (абз. 4 п. 2 ч. 1 ст. 55 Закону №796-XII).

Разом з тим, факт проживання особи на території зони гарантованого добровільного відселення засвідчує довідка органу державної влади чи органу місцевого самоврядування.

Така позиція суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 27.03.2019 у справі №569/7589/17, від 10.04.2019 у справі №162/760/17 та постановах Верховного Суду від 06.05.2020 у справі №381/3359/17, від 26.07.2023 у справі №460/2589/20.

Аналізуючи положення абзацу 2 підпункту 7 пункту 2.1 розділу II Порядку № 22-1 Верховний Суд, зокрема, у постанові від 28.05.2025 у справі № 460/658/24 виснував, що підставою для призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт проживання (роботи). Наявність посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи не є безумовною і єдиною підставою для призначення пенсії на підставі положень абзацу п`ятого пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII. Відтак, вагомим у цьому випадку є встановлення факту фізичного перебування особи на території радіоактивного забруднення у зв`язку з постійним проживанням або роботою на цій території.

Як встановив суд, за змістом довідок від 29.04.2025 №548 та №549 позивач проживав в с. Острівськ Зарічненського (нині Вараського) району Рівненської області у періоди 26.04.1986 по 15.06.1988, з 07.09.1988 по 18.09.1988, з 07.06.1991 по 30.09.1991, з 12.11.1991 по 29.04.2025 (дата видачі довідки).

Крім того, згідно даних диплому від 12.05.1989 серії НОМЕР_3 ОСОБА_1 у період з 07.09.1988 по 11.05.1989 навчався у Любешівському СПТУ-25, яке згідно з довідкою Відокремленого підрозділу «Любешівський технічний фаховий коледж Луцького Національного технічного університету» від 23.05.2025 №222 неодноразово перейменовувалося та розташоване в смт (нині селище) Любешів Волинської області.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 №106 с. Острівськ Зарічненського Вараського району Рівненської області та смт Любешів Любешівського району Волинської області відносяться до 3 зони гарантованого добровільного відселення.

Отже правильним є висновок суду, що твердження відповідача-1, викладене у спірному рішенні, про те, що період навчання з 03.09.1988 по 12.05.1989 згідно довідки №222 від 23.05.2025 в смт Любешів не зараховано до періоду роботи (проживання) на території гарантованого добровільного відселення, оскільки періоди навчання на території, яка не відноситься до зони гарантованого добровільного відселення, є необґрунтованим та безпідставним.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що матеріалами справи підтверджено факт проживання (навчання) позивача в зоні гарантованого добровільного відселення з моменту аварії на ЧАЕС (26.04.1986) по 15.06.1988 - 2 роки 1 місяць 21 день; з 07.09.1988 по 11.05.1989 – 0 років 8 місяців 5 днів; з 07.06.1991 по 30.09.1991 – 0 років 3 місяці 24 дні; з 12.11.1991 по 29.04.2025 (дата видачі довідки) - 33 роки 5 місяців 18 днів, що в сукупності становить 36 років 7 місяців 8 днів, з яких 4 роки 3 місяці 11 днів проживання – станом на 01.01.1993, та дає позивачу право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку додатково на 1 рік за повні 2 роки проживання в такій зоні, але не більше 6 років.

Аналогічний правовий підхід застосовано Верховним Судом в постанові від 08.06.2022 у справі № 380/7535/21.

Водночас, проживання позивача на території 3 зони гарантованого добровільного відселення у період з 26.04.1986 по 31.07.1986 (незалежно від часу проживання в цей період) дає їй право на зменшення пенсійного віку на 3 роки (початкова величина) при призначенні пенсії за віком.

Враховуючи наявність у позивача посвідчення потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи, довідок органу місцевого самоврядування, диплому про здобуття професійно-технічної освіти, довідки Відокремленого підрозділу «Любешівський технічний фаховий коледж Луцького Національного технічного університету» від 23.05.2025 №222, які підтверджують факт проживання (навчання) позивача в період з моменту аварії на ЧАЕС по 29.04.2025 на території зони гарантованого добровільного відселення (категорія 3) понад 36 років, суд дійшов правильного висновку, що позивач має право на призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку на 6 років відповідно до ст. 55 Закону №796-ХІІ (3 роки – початкова величина; 3 роки додатково за повних 6 років проживання в зоні гарантованого добровільного відселення).

Як визначено частиною 3 статті 55 №796-XII, призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону.

Вимогами ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV (далі – Закон №1058-ІV) установлено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.

При цьому, частиною першою статті 55 Закону №796-ХІІ обумовлено, що особам, з числа постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-ІV, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Відповідно до абз. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №1058-ІV, наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.

Враховуючи вимоги Законів №796-XII та №1058-ІV, право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку на 6 років позивач набуває в 54 роки та за наявності страхового стажу (на момент досягнення 54-го віку) 26 років.

За змістом частини першої статті 45 Закону №1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , на день звернення до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії (19.06.2025) він досяг віку 54 роки 0 місяців 23 дні.

Як правильно зазначив суд, позивачем виконано умови щодо проживання на території зони гарантованого добровільного відселення та досягнення необхідного віку з урахуванням його зменшення для призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку.

Разом з тим, в оскарженому рішенні відповідача зазначено, що страховий стаж позивача складає 24 роки 8 місяців 19 днів, при цьому відповідачем-1 не зараховано до страхового стажу позивача період роботи з 01.08.1992 по 29.03.2004 згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 01.018.1991, оскільки відсутній наказ на звільнення з роботи.

Водночас, зазначив, що вищезазначений період зараховано згідно з довідкою про заробітну плату №199 від 16.04.2025 і протоколом опитування свідків №15 від 19.06.2025 з 15.08.1992 по 15.02.1995, з 15.04.1995 по 30.06.2000, оскільки з 01.07.2000 відсутні дані про сплату в індивідуальних відомостей про застраховану особу.

Тобто до страхового стажу позивача не зараховано період його трудової діяльності у ВАТ «Стир» з 01.07.2000 по 29.03.2004.

Крім того, зі змісту розрахунку страхового стажу позивача (форма РС-право) суд встановив, що частина спірного періоду з 01.01.2001 по 30.06.2001 була зарахована відповідачем-1 до страхового стажу позивача.

Таким чином, фактично не зараховано до страхового стажу позивача періоди його трудової діяльності у ВАТ «Стир» з 01.07.2000 по 31.12.2000 та з 01.07.2001 по 29.03.2004 з підстав відсутності даних про сплату в індивідуальних відомостей про застраховану особу.

Разом з тим, за приписами статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону №1058-IV).

Як передбачено ч. 1 ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі – Закон №1788-ХІІ) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Відповідно до ст. 62 Закону №1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Питання щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058-IV врегульовано Порядком надання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі - Порядок №22-1).

Згідно з підпунктом 2 пункту 2.1 Порядку 22-1, до заяви про призначення пенсії за віком додаються, зокрема, документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі – Порядок №637).

Відповідно до п.п. 1, 3 Порядку №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Враховуючи викладене, суд правильно вважав, що необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, чи містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи.

Для визначення страхового стажу позивачем при зверненні до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії від 19.06.2025 було надано трудову книжку серії НОМЕР_1 (дата заповнення 01.08.1991).

Слід зазначити, що будь-яких виправлень чи неточностей трудова книжка не містять.

Водночас, за змістом спірного рішення та розрахунку страхового стажу позивача відповідачем-1 підставою для незарахування до загального страхового стажу позивача періодів з 01.07.2000 по 31.12.2000 та з 01.07.2001 по 29.03.2004 слугувало те, що в органу Пенсійного фонду відсутня інформація в індивідуальних відомостях про застраховану особу (позивача).

Відповідно до пп. 2 п. 2.1 розділу ІІ до заяви про призначення пенсії за віком документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного стажу роботи). За періоди роботи після впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування (далі - персоніфікований облік) орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення (далі - індивідуальні відомості про застраховану особу).

Тобто орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб за періоди роботи після впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Відповідно до ст. 1 Закону №1058-IV персоніфікований облік у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік) - організація та ведення обліку відомостей про застраховану особу, що здійснюється відповідно до законодавства і використовується в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування в установленому законодавством порядку.

Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 04.06.1998 №794 «Про затвердження Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування» встановлено, що починаючи з 1 липня 2002 р. обчислення пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» здійснюється із заробітку особи за період роботи після 1 липня 2000 р. за даними системи персоніфікованого обліку.

Таким чином, система персоніфікованого обліку була впроваджена з 01.07.2000.

Згідно з ст. 1 Закону № 1058-ІV страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

Як передбачено абз. 2 ч. 3 ст. 24 Закону № 1058-IV, якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду, відповідної доплати до суми страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

За приписами ч. 6 ст. 20 Закону №1058-IV страхувальники зобов`язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.

Відповідно до ч. 12 ст. 20 Закону №1058-IV, страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Згідно вимог ст. 106 Закону №1058-IV відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник.

Як передбачено п. 10 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI) страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Частиною першою статті 4 Закону №2464-VI встановлено, що платниками єдиного внеску є роботодавці.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Отже, обов`язок щодо сплати страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника - роботодавця, оскільки він здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи - працівника.

Крім того, відповідно до п. 9 Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.1998 №794 (далі – Положення №794), роботодавці мають право доповнювати та уточнювати подані до уповноваженого органу відомості про фізичну особу відповідно до законодавства.

Згідно з п. 10 Положення №794 роботодавці зобов`язані: в установленому порядку подавати уповноваженому органу достовірні відомості про фізичних осіб, які працюють у них; надавати на вимогу фізичної особи копії документів з відомостями про неї стосовно персоніфікованого обліку.

Для формування інформаційної бази системи персоніфікованого обліку використовуються відомості, що надходять в установленому порядку від, зокрема, роботодавців (п. 13 Положення №794).

Відтак, застрахована особа не повинна відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства за страховими внесками не може бути підставою для незарахування до страхового стажу такої особи періодів її роботи.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 27.03.2018 у справі № 208/6680/16-а, від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, від 20.03.2019 у справі № 688/947/17, від 30.09.2019 у справі № 414/736/17 та від 23.07.2019 у справі № 617/927/17.

Таким чином, колегія суддів поділяє висновок суду першої інстанції, що усі місяці роботи, в тому числі, за які підприємство-страхувальник нарахувало застрахованій особі-працівнику заробітну плату та нараховувало відповідні страхові внески з неї, повинні зараховуватися до страхового стажу цієї застрахованої особи-працівника незалежно від того, чи сплатило фактично підприємство-страхувальник ці страхові внески чи ні або незалежно від того, чи обліковуються вказані страхові внески відповідачем у реєстрі застрахованих осіб.

Як передбачено п. 1 ст. 12-1 Закону №2464-VI Пенсійний фонд України формує та веде реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з частиною 2 статті 20 Закону №2464-VI, персоніфіковані відомості про заробітну плату (дохід, грошове забезпечення, допомогу, компенсацію) застрахованих осіб на яку нараховано і з якої сплачено страхові внески, та інші відомості подаються до Пенсійного фонду роботодавцями, підприємствами, установами, організаціями, військовими частинами та органами, які виплачують грошове забезпечення, допомогу та компенсацію відповідно до законодавства.

Крім того, згідно з п. 6 Положення №794, уповноважений орган з додержанням вимог статті 23 Закону України «Про інформацію» має право, зокрема: своєчасно одержувати в установленому порядку від фізичних осіб та роботодавців відомості, передбачені пунктом 1 цього Положення; проводити у роботодавців перевірку достовірності поданих відомостей про фізичних осіб, зокрема перевірку фінансових та інших документів, що підтверджують зазначені відомості.

Разом з тим, відповідачі не обґрунтовують підстав відсутності в реєстрі застрахованих осіб відомостей про періоди роботи позивача з 01.07.2000 по 31.12.2000 та з 01.07.2001 по 29.03.2004.

При цьому, вказані періоди роботи позивача відображені в трудовій книжці серії НОМЕР_1 (дата заповнення 01.08.1991), яка в силу приписів чинного законодавства України є основним документом, що підтверджує стаж роботи.

Крім того, період роботи позивача у ВАТ «Стир» підтверджуються протоколом опитування свідків по встановленню трудового стажу позивача від 19.06.2025 №15, який сформований відповідачем-2, згідно з яким свідки ОСОБА_2 (період роботи з 01.08.1992 по 04.12.2002) та ОСОБА_3 (період роботи з 01.09.1995 по 29.03.2004) підтвердили, що позивач працював з ними у ВАТ «Стир» з 01.08.1992 по 29.03.2004.

Згідно з матеріалами справи, органом Пенсійного фонду на підставі вказаного протоколу, довідки про заробітну плату від 16.04.2025 №199 та відомостей з персоніфікованого обліку зараховано до страхового стажу позивача лише періоди з 15.08.1992 по 15.02.1995, з 15.04.1995 по 30.06.2000 та з 01.01.2001 по 30.06.2001, а інші періоди не зараховані з підстав відсутності в індивідуальних відомостях персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків за позивача.

Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції, що внаслідок невиконання роботодавцем позивача обов`язку зі сплати страхових внесків та внесення відомостей про позивача до системи персоніфікованого обліку позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи з 01.07.2000 по 31.12.2000 та з 01.07.2001 по 29.03.2004.

Проте, як правильно зазначив суд, позивач не може нести відповідальність у вигляді позбавлення права на включення таких періодів роботи до страхового стажу за невиконання роботодавцем та страхувальником своїх обов`язків щодо сплати відповідних страхових внесків та щодо внесення до системи персоніфікованого обліку відомостей про застраховану особу, адже згідно з Законом №1058-IV відповідальність за несплату страхових внесків несе саме такий страхувальник (роботодавець).

Враховуючи викладене, періоди роботи позивача з 01.07.2000 по 31.12.2000 (0 років 6 місяців 0 днів) та з 01.07.2001 по 29.03.2004 (2 роки 8 місяців 29 днів), що в сукупності становить 3 роки 2 місяці 29 днів, безпідставно не враховані до його страхового стажу, а відмова відповідача-1 зарахувати до страхового стажу позивача такі періоди порушує право на соціальний захист, гарантоване Конституцією України та Законом № 1058-IV.

Таким чином, зібраними у справі доказами підтверджується наявність у позивача загалом понад 27 років страхового стажу.

Отже, позивачем виконано умови щодо необхідної кількості років страхового стажу з урахуванням його зменшення (26 років) для призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку.

З урахуванням наведеного, суд дійшов правильного висновку, що позивач набув право на призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку на 6 років відповідно до ст. 55 Закону №796-ХІІ.

Таким чином, рішенням ГУ ПФУ в Житомирській області від 27.06.2025 №172350006676 позивачу протиправно відмовлено у призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що належним способом захисту порушеного права позивача є визнання протиправним та скасування рішення відповідача-1 від 27.06.2025 №172350006676 про відмову в призначенні позивачу пенсії за віком із зниженням пенсійного віку та зобов`язання органу Пенсійного фонду призначити позивачу пенсію за віком із зниженням пенсійного віку на 6 років відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ, починаючи 29.05.2025, зарахувавши до страхового стажу періоди його трудової діяльності з 01.07.2000 по 31.12.2000 та з 01.07.2001 по 29.03.2004.

Суд апеляційної інстанції враховує, що згідно із п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Інші доводи апеляційної скарги зроблених висновків не спростовують, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними і трактуванні їх на власний розсуд.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, ухваливши судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судом першої інстанції повно з`ясовано обставини справи, що мають значення для справи та правильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанцій правильно встановив обставини справи, не допустив неправильного застосуванням норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають.

Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області - залишити без задоволення.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 04 червня 2026 року у справі №460/11430/25 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач Ю. О. Калмикова

судді І. І. Запотічний

Н. М. Судова-Хомюк