Постанова від 08 вересня 2026 р. у справі №140/7839/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 140/7839/25 пров. № А/857/39634/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача Калмикової Ю.О.,

суддів Запотічного І.І., Судової-Хомюк Н.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 08 липня 2026 року у справі № 140/7839/25 (головуючий суддя І інстанції Мачульський В.В.) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду у Волинській області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Волинського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду у Волинській області (далі – ГУ ПФУ у Волинській області, відповідач) про визнання протиправними дій щодо відмови у призначенні пенсії за віком із зниженням пенсійного віку, відповідно до пункту 3 частини другої статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; визнання протиправним та скасування рішення №104050004681 від 07.01.2025 про відмову у призначенні пенсії за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до пункту 3 частини другої статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; зобов`язання призначити позивачу, як постраждалому внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 2 пенсію за віком із зниженням пенсійного віку, відповідно до пункту 3 частини другої статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 02.10.2024.

Позов обґрунтований тим, що позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України по місцю проживання із заявою про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII. Однак рішенням ГУ ПФУ у Волинській області від 07.01.2025 №104050004681 йому відмовлено у призначенні пенсії з підстав проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 менше трьох років, а саме - 0 років 03 місяці 13 днів.

Вважає дії та рішення пенсійного органу щодо відмови у призначенні йому пільгової пенсії протиправними, оскільки факт проживання його в зоні радіоактивного забруднення з 20.07.1981 підтверджується листками прибуття та вибуття. На дату аварії на Чорнобильській АЕС станом на 26.04.1986 позивач навчався в Поліській середній школі №1 та до моменту відселення проживав зі своїми батьками в АДРЕСА_1 . Право на пільгову пенсію підтверджується також наданим посвідченням потерпілого від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. За таких обставин, просив позов задовольнити.

У відзиві на позовну заяву від 31.07.2025 ГУ ПФУ у Волинській області вимоги позивача заперечує в повному обсязі та просить суд відмовити в їх задоволенні. Зазначає, що при опрацюванні поданих матеріалів встановлено, що позивач станом на 01.01.1993 проживала в зоні гарантованого добровільного відселення 0 років 03 місяці 13 днів (з 03.05.1989 по 15.08.1989). Довідка №95-07/799 від 23.10.2024 про період постійного проживання у зоні безумовного (добровільного) відселення з 26.04.1986 по 02.05.1989 не зараховано, оскільки відсутня інформація про місце проживання особи. Отже, рішення про відмову позивачу в призначенні пенсії за віком із зниженням пенсійного віку прийнято правомірно, підстав для задоволення позовних вимог позивача відсутні.

03.11.2025 до суду від позивача надійшла заява про зміну предмету позову, у якій просив: визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо відмови у призначенні пенсії за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області №104050004681 від 07.01.2025 про відмову у призначенні пенсії за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області призначити та виплатити як постраждалому внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 2 пенсію за віком із зниженням пенсійного віку, відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 02.10.2024 із зарахуванням страхового стажу роботи з 26.12.1995 по 26.12.1996.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 08 липня 2026 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком із зниженням пенсійного віку, відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області №104050004681 від 07.01.2025 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з 02.01.2025.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржив відповідач, який покликаючись на те, що рішення є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.

Частиною 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції правильно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , має статус особи, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи (категорія 2), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 19.02.1993.

02.01.2025 позивач звернувся до ГУ ПФУ у Київській області із заявою про призначення йому пенсії за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

За принципом екстериторіальності заява та додані до неї документи передані до ГУ ПФУ у Волинській області для вирішення питання про призначення пенсії.

Так, 07.01.2025 ГУ ПФУ у Волинській області прийнято рішення №104050004681 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком, у зв`язку з тим, що станом на 01.01.1993 заявник проживав в зоні гарантованого добровільного відселення менше 3 років.

Апеляційний суд надає правову оцінку спірним правовідносинам та враховує наступне.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року №796-XII, з наступними змінами та доповненнями, у редакції на час виникнення спірних правовідносин.

Згідно із статтею 9 цього Закону особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є: 1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків; 2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом є посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи".

Відповідно до вимог статті 49 Закону України № 796-XII пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року №1058-ІV, з наступними змінами та доповненнями, у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №1058-ІV).

Зокрема, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 01 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 01 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року не менше 32 роки.

Статтею 55 Закону України №796-XII визначено умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення.

Приписами пункту 2 частини 1 статті 55 Закону України №796-XII передбачено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України №1058-ІV, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу, зокрема, потерпілі від Чорнобильської катастрофи:

- особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 01 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, зменшення віку передбачено 3 роки* та додатково 01 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років (абзац 5).

*Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

При цьому, суд звертає увагу на те, що зменшення пенсійного віку відповідно до пункту 2 частини 1 статті 55 Закону України № 796-ХІІ можливе за наявності двох самостійних умов: 1) початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року; 2) проживання щонайменше 3 роки станом на 01 січня 1993 року є умовою, яка встановлює додатково 1 рік зменшення пенсійного віку за 2 роки проживання.

Відповідно до частини 3 статті 55 Закону №796-XII призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону.

Пільги щодо обчислення стажу роботи (служби) визначені у статті 56 Закону №796-XII, згідно з частиною другою якої право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку.

Отже, для отримання пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до Закону №796-XII особа має відповідати певним вимогам:

наявність певного віку, визначеного за правилами статті 55 Закону № 796-XII;

факт проживання/постійної роботи у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років станом на 01.01.1993;

наявність відповідного страхового стажу, який може бути зменшено на кількість років зменшення пенсійного віку (але не більше 6 років), але не менше 20 років страхового стажу.

Таку ж правову позицію підтримує Верховний Суд у постановах від 09.07.2024 у справі №240/16372/23 та від 16.07.2024 у справі № 460/11267/23.

Ключовим питанням у цій справі є визначення наявності у позивача права на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до вимог статті 55 Закону №796-XII.

Судом встановлено, що відповідно до паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 , копія якого долучена до позову та досліджена судом, ОСОБА_1 , народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто станом на день звернення до територіального органу Пенсійного фонду України (02.01.2025) був особою, якій виповнилося 53 роки.

Загальний страховий стаж позивача, який враховано при розгляді заяви про призначення пенсії становить 32 роки 6 місяців 13 днів.

Відповідачем не заперечується та не ставилось під сумнів, що у позивача є наявним страховий стаж необхідний для призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ.

Відмовляючи у задоволенні заяви про призначення пенсії, Пенсійний фонд стверджує, що відповідно до поданих довідок підтверджено період проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 тривалістю 03 місяці 13 днів, а тому право на зниження пенсійного віку не підтверджено.

Щодо підтвердження періоду проживання (роботи) позивачем на територіях радіоактивного забруднення, суд вважає за необхідне вказати наступне.

Так, за положеннями ст.55 Закону №796-XII право на пенсію зі зниженням пенсійного віку (на 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років), мають особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 01 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років.

Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Положеннями Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 (далі - Порядок №22-1) передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи (за наявності)) та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону №796-XII (абз.9 п.п.5 п.2.1 розділу ІІ).

Суд зазначає, що ст.14 Закону №796-XII визначено категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, для встановлення пільг і компенсацій. До них, зокрема, належать особи, які постійно проживали у зоні безумовного (обов`язкового) відселення з моменту аварії до прийняття постанови про відселення - категорія 2.

Документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" є посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" (ч.3 ст.65 Закону №796-XII).

Відповідно до ст.15 Закону №796-XII довідка про період проживання, роботи на цих територіях, є підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях.

У контексті викладених норм слідує, що єдиним документом який підтверджує статус громадянина, що постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-XII, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення "Учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" або "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи".

Така правова позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду постанові від 31.10.2019 у справі №212/12245/13-а.

Довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 27.02.2018 у справі №344/9789/17, від 28.03.2018 у справі №333/2072/17, від 08.05.2018 у справі №708/1022/17, від 31.10.2019 у справі №212/12245/13-а та в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України враховується судом при вирішенні даної справи.

Таким чином, видача позивачу уповноваженим органом держави посвідчення особи, яка постійно проживала в зоні безумовного (обов`язкового) відселення з моменту аварії до прийняття рішення про відселення (розпорядження Ради Міністрів УРСР від 28.06.1989 №224) серії НОМЕР_1 , яке наявне в матеріалах справи, підтверджує факт його постійного проживання з моменту аварії до прийняття рішення про відселення (тобто з 28.04.1986 по 01.01.1993 у зоні гарантованого добровільного відселення.

Доказів скасування або анулювання виданого позивачу посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи, суду не надано і матеріали справи не містять.

Конституційний Суд України у своєму рішенні №6-рп/2007 від 09.07.2007 зазначив, що невиконання державою взятих на себе соціальних зобов`язань порушує принцип соціальної, правової держави. Встановлення певних соціальних пільг, компенсацій та гарантій є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права.

З огляду на викладене та оскільки на час звернення до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, належність позивача до статусу громадянина, який постійно проживала в зоні безумовного (обов`язкового) відселення з моменту аварії до прийняття рішення про відселення (розпорядження Ради Міністрів УРСР від 28.06.1989 №224) 2 категорії, ніким не оспорювалась, а тому посвідчення є чинним і воно вказує на те, що він має право на користування пільгами, встановленими Законом №796-XII, зокрема щодо призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій.

Судом установлено, що звертаючись до відповідача із відповідною заявою про призначення пенсії, окрім посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (2 категорії) серії НОМЕР_1 від 19.02.1993, позивачем надано також інші документи, а саме: архівну довідку від 01.04.2021 №16.05-07/70, видану архівним відділом Вишгородської районної державної військової адміністрації у документах архівного фонду №2 «Поліська селищна рада, смт. Поліське Київської області» у будинковій книзі для прописки громадян, що проживають у будинку по АДРЕСА_1 , містяться відомості про реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 , 1971 року народження з 25.11.1981 (дата вибуття в будинковій книзі не значиться), з 03.05.1989 по 15.08.1989.

Аналогічні відомості наявні в архівній довідці від 07.08.2024 №05-07/620, виданої архівним відділом Вишгородської районної державної військової адміністрації.

Відповідно до адресного листка вибуття позивача ОСОБА_1 від 15.08.1989, наявні відомості про його прописку в АДРЕСА_1 .

Також, відповідно до довідки №6039 від 14.08.1991 виданої матері позивача ОСОБА_2 вбачається, що вона проживала та була прописана в АДРЕСА_1 з 1981 року по дату видачі довідки (14.08.1991) в зоні безумовного ( обов`язкового) відселення населення зі сім`єю в складі: чоловіка ОСОБА_3 , матері ОСОБА_4 та сина ОСОБА_1 1971 року народження.

З довідки 657 від 18.08.1993 ( виписка з домової книги про склад сім`ї та прописку), виданої на ім`я матері позивача при відселенні із зони безумовного (обов`язкового) відселення населення в будинку за адресою: АДРЕСА_1 , проживають та прописані ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та син ОСОБА_1 1971 року народження.

Отже, з 1981 року і до прийняття рішення про відселення до 1993 року, позивач ОСОБА_1 постійно проживав зі своїми батьками за адресою: АДРЕСА_1 .

З матеріалів справи вбачається, що в 1987 році позивач отримав неповну середню освіту в Поліській середній школу №1 в смт. Поліське, а в 1989 році позивач закінчив повний курс навчання в Поліській середній школі №1 Поліського району Київської області та отримав атестат про середню освіту.

Так, постановою Кабінету Міністрів УРСР від 23.07.1991 №106 визначено Перелік населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема, селище Поліське Поліського району Київської області віднесено до зони безумовного (обов`язкового) відселення.

Отже, селище Поліське Поліського району Київської області включено в перелік населених пунктів, що зазнало радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській AEC, і віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.

Суд зазначає, що подані позивачем документи в сукупності не викликають сумнівів щодо його проживання в зоні гарантованого добровільного відселення та наявності у нього вищевказаного статусу. Інших підстав неможливості призначення позивачу пенсії за віком відповідачем не наведено, а тому суд вважає, що відмова у призначенні йому пенсії відповідно до статті 55 Закону №796-XII порушує його конституційне право на пенсійне забезпечення та соціальний захист, а отже є протиправною.

З огляду на встановлені обставини справи, які підтверджені відповідними доказами, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що прийняте рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області №104050004681 від 07.01.2025 про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком є протиправним.

При вирішенні спору суд враховує правову позицію Верховного суду, викладену у постанові від 08.02.2024 у справі № 500/1216/23 та 09.07.2024 у справі №240/16372/23, у якій колегія суддів дійшла висновку про те, що дії зобов`язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що призначив позивачу пенсію.

З метою захисту прав позивача, суд обґрунтовано зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області призначити позивачу пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-XIІ з 02.01.2025.

Враховуючи встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог. При вирішенні даного публічно-правового спору, суд правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку і, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.

Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у цьому судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків рішення суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судом першої інстанції повно з`ясовано обставини справи, що мають значення для справи та правильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв`язку з чим відсутні підстави для її задоволення.

Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають.

Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області - залишити без задоволення.

Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 08 липня 2026 у справі №140/7839/25 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач Ю. О. Калмикова

судді І. І. Запотічний

Н. М. Судова-Хомюк