Постанова від 08 вересня 2026 р. у справі №140/4067/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2026 рокуЛьвівСправа № 140/4067/25 пров. № А/857/33385/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіМатковської З. М.

суддів -Гуляка В. В.

Ільчишин Н. В.

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 10 липня 2025 року у справі № 140/4067/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення, (головуючий суддя першої інстанції Плахтій Н.Б., місце ухвалення м. Луцьк, за правилами спрощеного позовного провадження), -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернулася з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі – відповідач, ГУ ПФУ в Житомирській області) про:

- визнання протиправним та скасування рішення від 31.03.2025 №032950011862 про відмову у призначенні пільгової пенсії із зменшенням віку на умовах, передбачених ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;

- зобов`язання призначити пенсію із зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з дня набуття такого права на пенсію, тобто з 08.03.2025.

В обґрунтування позовних вимог покликається на протиправність прийнятого відповідачем рішення та вказує на те, що проживала в с.Гораймівка Маневицького району Волинської області з 01.01.1986 по 21.10.1987. З 17.11.1990 по даний час проживає в селі Майдан-Липненський Луцького (бувшого Маневицького) району Волинської області.

Зазначені населені пункти: село Гораймівка і село Майдан-Липненський Маневицького (на даний час - Луцького) району Волинської області за переліком населених пунктів Волинської області, віднесених до зони радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №106 від 23.07.1991 «Про організацію виконання Постанов Верховної Ради УРСР про порядок введення в дію Законів УРСР «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» включено в перелік населених пунктів, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок аварії на ЧАЕС і віднесено до зони гарантованого добровільного відселення. Вказані факти підтверджуються довідкою, виданою виконкомом Колківської селищної ради від 03.02.2025 №44.

На думку позивачки, загальний період її проживання в зоні гарантованого добровільного відселення відповідно до зазначеної довідки станом на 01.01.1993 становить 03 роки 07 місяців 09 днів.

Також ОСОБА_1 зауважує, що незважаючи на її роботу з 21.10.1987 в місті Луцьку на Луцькій швейній фабриці, з 17.11.1990 її постійним місцем проживання по даний час є село Майдан-Липненський Луцького (бувшого - Маневицького) району, звідки вона їздила на роботу і куди поверталась після роботи. І це підтверджується вищевказаною довідкою виконкому Колківської селищної ради від 03.02.2025 №44. Житлом в місті Луцьку вона не забезпечувалась і у своїй власності житла у м.Луцьку чи поза межами села Майдан-Липненський не мала і не має.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 10 липня 2025 року адміністративний позов задоволено повністю.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 31.03.2025 №032950011862 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити ОСОБА_1 з 08.03.2025 пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідачем подана апеляційна скарга, в якій зазначає, що судом першої інстанції неправильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права, не надано належної юридичної оцінки доказам, неповно з`ясовано обставини справи, які мають істотне значення для правильного вирішення спору.

Покликаючись на обставини справи, апелянт зазначає, що згідно поданих документів період роботи (проживання) в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 – 01 рік 05 місяців 25 днів, загальний період проживання в зоні гарантованого добровільного відселення становить 25 років 01 місяць 12 днів, що не дає право зниження пенсійного віку для виходу на пенсію на 6 років.

Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні), апеляційний суд відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.

Судом встановлено та з матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має статус громадянина (громадянки), який постійно працював чи працює, або проживає чи проживав у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого відселення у 1986-93 р.р. Б №152300 (а.с.13).

Позивачка у віці 54 роки звернулася до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку (а.с.42).

ГУ ПФУ в Житомирській області відповідно до принципу екстериторіальності розглянуло заяву ОСОБА_1 та прийняло рішення від 31.03.2025 №032950011862 про відмову у призначенні пенсії у зв`язку з не підтвердженням факту проживання (роботи) в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 – 03 роки. У зазначеному рішенні відповідач вказав, що згідно поданих документів період роботи (проживання) в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 – 01 рік 05 місяців 25 днів, загальний період проживання в зоні гарантованого добровільного відселення становить 25 років 01 місяць 12 днів, що не дає право зниження пенсійного віку для виходу на пенсію на 6 років.

Не погодившись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду із адміністративним позовом (позовною заявою) у цій справі з наведеними вище позовними вимогами до відповідача.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивач станом на 01.01.1993 прожила в зоні гарантованого добровільного відселення більше 3 років, та враховуючи застосування початкової величини зменшення пенсійного віку (3 роки), позаяк на дату Чорнобильської аварії позивач проживала в зоні гарантованого добровільного відселення, тому остання набула право на пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку на 6 років.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів висновує наступне.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 4 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується, зокрема, на Законі № 796-XII.

Закон № 796-XII визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.

Умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення визначені статтею 55 Закону № 796-XII.

Відповідно до абзацу першого частини першої статті 55 Закону № 796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Абзацом четвертим частини другої статті 55 Закону № 796-XII передбачено, що потерпілі від Чорнобильської катастрофи - особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, 3 роки початкова величина, та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.

Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, (далі також Порядок № 22-1), передбачено, що для призначення пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону № 796-ХІІ необхідно подати документи, що підтверджують особливий статус особи, зокрема: посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідку про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видану органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями).

Окрім того, при прийманні документів орган, що призначає пенсію, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, а також надає роз`яснення особам з питань призначення та виплати пенсій та допомогу особам щодо одержання відсутніх документів для призначення пенсії, а у разі необхідності - допомогу щодо визначення права на пенсію до звільнення особи з посади, яка дає право на її призначення (пункт 3.3 Порядку № 22-1).

Згідно з пунктом 4.1 Порядку № 22-1 заяви про перерахунок пенсії приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.

Відповідно до абзацу 4 пункту 1.9 Порядку № 22-1 у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис.

Таким чином, у разі виявлення відповідачем відсутності документів, необхідних для призначення позивачу пенсії за віком, потрібно надати роз`яснення про те, які документи потрібно подати та, в разі необхідності, надати також допомогу в одержання таких документів.

Апеляційним судом встановлено, що із долучених до позовної заяви письмових доказів, факт проживання позивачки на території зони гарантованого добровільного відселення підтверджується довідкою №7 Гораймівського Старостинського округу Колківської селищної ради від 03.02.2025 №44, відповідно до якої позивачка дійсно була зареєстрована і проживала з 01.01.1986 по 21.10.1987 в АДРЕСА_1 , а з 17.11.1990 по даний час – в АДРЕСА_2 .

Тобто, вказаною довідкою підтверджується загальний період проживання позивачки в зоні гарантованого добровільного 3 роки 7 місяців 10 днів, а саме з 26.04.1986 по 21.10.1987 – 1 рік 5 місяців 25 днів (період, який врахований відповідачем) та з 17.11.1990 по 01.01.1993 – 2 роки 1 місяць 15 днів (період, що не врахований відповідачем).

Обґрунтовуючи неврахування періоду з 17.11.1990 по 01.01.1993, ГУ ПФУ в Житомирській області у спірному рішенні зазначило, що в цей період позивач працювала в ВАТ «Луцьке виробничо-торгівельне швейне підприємство «Волинь» і місто Луцьк не відноситься до зони гарантованого добровільного відселення.

Однак, суд першої інстанції вірно не погодився з такою позицією відповідача та зазначив, що дійсно позивачка з 21.10.1987 по 16.06.2001 працювала швачкою на Луцькій швейній фабриці, що підтверджується довідкою ПрАТ «Луцьке виробничо-торгівельне швейне підприємство «Волинь» від 11.04.2025 №26 (а.с.15).

Разом тим, із вказаної довідки слідує, що позивач з 31.05.1991 по 01.01.1993 перебувала у відпустці у зв`язку з вагітністю і пологами, а в подальшому у відпустці по догляду за дитиною – дочкою ОСОБА_2 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 у селі Майдан-Липно Маневицького району, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 (а.с.16).

Таким чином, враховуючи, що у період перебування позивачки у відпустках у зв`язку з вагітністю і пологами та по догляду за дитиною остання була зареєстрована в селі Майдан-Липненський, та беручи до уваги, що дитина позивачки народилась саме в даному населеному пункті, слід дійти висновку, що з 31.05.1991 по 01.01.1993 позивач постійно проживала в зоні гарантованого добровільного відселення, тобто протягом 1 року 7 місяців 1 дня, а тому з врахуванням врахованого відповідачем періоду такий буде становити 3 роки 25 днів, що відповідає умовам, визначеним статтею Закону №796-XII.

Отже, беручи до уваги той факт, що позивач станом на 01.01.1993 прожила в зоні гарантованого добровільного відселення більше 3 років, та враховуючи застосування початкової величини зменшення пенсійного віку (3 роки), позаяк на дату Чорнобильської аварії позивач проживала в зоні гарантованого добровільного відселення, тому остання набула право на пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку на 6 років..

Аналізуючи вищенаведене, суд першої інстанції вірно встановив, що позивач має право на застосування величини зниження пенсійного віку, оскільки станом на 1 січня 1993 року та після цього прожив у зоні гарантованого добровільного відселення необхідний проміжок часу, що є підставою для додаткового зменшення пенсійного віку позивачу, передбаченого положеннями статті 55 Закону № 796-ХІІ.

Колегія суддів звертає увагу, що документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими Законом № 796-ХІІ є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».

Відповідно до статті 15 Закону № 796-XII довідка про період проживання, роботи на цих територіях є підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях.

Отже, єдиним документом, що підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, встановленими Законом № 796-XII, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення «Учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним судом України в постанові від 04 вересня 2015 року (№ 690/23/15-а), Вищим адміністративним судом України в ухвалах від 05 травня 2017 року у справі № К/800/15193/17, від 03 жовтня 2017 року у справі № К/800/31990/17. Верховний Суд також підтримав таку позицію у своїй постановах від 27.02.2018 у справі № 344/9789/17, від 28.03.2018 у справі № 333/2072/17 (2а/333/122/17) та від 08.05.2018 у справі № 708/1022/17.

Видача посвідчень проводиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій. Порядок видачі посвідчень встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Колегією суддів встановлено, що таке посвідчення серії НОМЕР_2 , а саме потерпілого від Чорнобильської катастрофи позивачу видана уповноваженим на те державним органом, який при видачі зазначеної довідки перевіряв достовірність поданих позивачем документів.

Відповідно до довідки позивач є громадянином, який потерпів від Чорнобильської катастрофи.

Крім того, на виконання вимог Порядку № 22-1 позивач разом із заявою надав довідки органу місцевого самоврядування про період (періоди) проживання на території гарантованого добровільного відселення.

Відтак, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції правомірно зазначив, що відповідач, відмовивши позивачу, у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку, діяв не на підставі, не в межах та не у спосіб, що визначені чинним законодавством.

Рішення про таку відмову від 31.03.2025 №032950011862 не відповідає критеріям правомірності, визначеним у частині другій статті 2 КАС України, є протиправним, а тому підлягає скасуванню.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява №65518/01; від 06.09.2005; пункт 89), Проніна проти України (заява №63566/00; 18.07.2006; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява №4909/04; від 10.02.2010; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994, пункт 29).

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.

Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 10 липня 2025 року у справі № 140/4067/25 без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий суддя З. М. Матковська

судді В. В. Гуляк

Н. В. Ільчишин