Постанова від 06 вересня 2026 р. у справі №140/14756/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 140/14756/24 пров. № А/857/40096/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Глазька С.М.,

суддів Глушка І.В., Шавеля Р.М.

з участю секретаря судового засідання Тягло Л.В.

представника позивача Білокура В.В.

представника відповідача Торгун С.В.

представника третьої особи Мелінишин С.Б.

розглянувши в відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Львові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 01 липня 2026 року (головуючий суддя Костюкевич С.Ф., м. Луцьк, час ухвалення 11:13, дата складання повного тексту 10.07.2026) у справі № 140/14756/24 за адміністративним позовом фізичної особи підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Головне управління ДПС в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі – ФОП ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі – ГУ ДПС у Волинській області, відповідач), третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Головне управління ДПС в Івано-Франківській області (далі – ГУ ДПС в Івано-Франківській області) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 26.08.2024 №0234730705, №0234720705.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що працівниками ГУ ДПС в Івано-Франківській області з 01.07.2024 по 10.07.2024 проводилась фактична перевірка в магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: АДРЕСА_1 , де здійснює підприємницьку діяльність ФОП ОСОБА_1 , за результатами якої складено акт від 10.07.2024 №13159/09/07/РРО/ НОМЕР_1 .

На підставі акту фактичної перевірки від 10.07.2024 №13159/09/07/РРО/ НОМЕР_1 , ГУ ДПС у Волинській області прийняло ППР від 26.08.2024 №0234730705, №0234720705, якими до позивача застосовано фінансові санкції за порушення вимог пункту 12 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995 № 265/95-ВР (далі – Закон № 265/95-ВР) та пункту 85.2 статті 85 Податкового кодексу України від 02.12.2010№ 2755-VI зі змінами та доповненням (далі-ПКУ) в загальному розмірі 1 812 446,20 грн.

Позивач не погоджується із вказаними ППР та вважає, що воно суперечить нормам чинного законодавства, є протиправним та підлягає скасуванню, тому звернувся з цим позовом до суду.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 01 липня 2026 року у справі № 140/14756/24 у задоволенні позову було відмовлено.

Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив позивач.

У апеляційній скарзі покликається на те, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, та неправильно застосував норми матеріального права. Зокрема, апелянт зазначає, що суд не надав належної оцінки доводам щодо безпідставності проведення фактичної перевірки, оскільки наказ ґрунтувався на листі ДПС України від 29.04.2024, який станом на момент перевірки вже був виконаний та реалізований. Крім того, скаржник наголошує, що ним було надано контролюючому органу всі необхідні документи, які підтверджують облік та походження товарів, що знаходилися в реалізації, а саме: затверджену форму ведення обліку товарних запасів, договір комісії № ВД-01-05-24-ДК від 01.05.2024 та відповідні акти приймання-передачі й повернення товарів. Апелянт стверджує, що вказані документи повністю відповідають вимогам Порядку № 496 та ст. 20 Закону № 265/95-ВР, а чинне законодавство не вимагає наявності інших первинних документів (накладних чи митних декларацій) у разі отримання товару на реалізацію за договором комісії. Просить скасувати рішення суду першої інстанції від 01.07.2026 та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

На вказану апеляційну скаргу відповідач подав відзив, у якому зазначив, що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим та таким, що ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права. Вказує, що надані позивачем форма обліку товарних запасів та договір комісії з актами приймання-передачі не є достатніми документами в розумінні законодавства, оскільки вони не містять усіх необхідних реквізитів, що дозволяють ідентифікувати постачальника, походження товару та первинні документи (товарні чеки, накладні тощо). Відповідач також наголошує на правомірності призначення та проведення фактичної перевірки на підставі доповідної записки та наявної в контролюючого органу інформації згідно з пп. 80.2.2 п. 80.2 ст. 80 Податкового кодексу України. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.

Представник відповідача у відзиві на апеляційну скаргу та в судовому засіданні зазначила, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим. Контролюючий орган наголошує, що надані позивачем договір комісії та акти приймання-передачі не є належними документами первинного обліку, оскільки не містять усіх необхідних реквізитів для ідентифікації товару (зокрема, кодів IMEI для мобільних телефонів). На думку відповідача, це свідчить про реалізацію необлікованого товару, що є беззаперечною підставою для застосування фінансових санкцій.

У судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги з підстав, викладених у ній, та просив рішення суду першої інстанції скасувати, а позовну заяву задовольнити. Представники відповідача та третьої особи проти задоволення апеляційної скарги заперечували, вважаючи рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.

Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та відзиву на неї, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Як достовірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) здійснює господарську діяльність із роздрібної реалізації товарів у магазині під торговою маркою « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Передумовою для призначення контрольного заходу щодо позивача слугувала доповідна записка заступника начальника управління податкового аудиту від 01.05.2024 № 135/09-19-07-06-26. У вказаній доповідній записці зазначено, що відповідно до вимог наказу ДПС України від 04.09.2020 № 470 «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо порядку взаємодії між підрозділами органів державної податкової служби при організації, проведенні та реалізації матеріалів перевірок платників податків», щодо проведення фактичних перевірок господарських одиниць, у яких при проведенні обстежень чи за результатами проведеного аналізу встановлено ймовірні порушення вимог чинного законодавства, ініційовано перевірку, зокрема, магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: АДРЕСА_1 . Також у доповідній записці наявне посилання на лист ДПС України від 29.04.2024 № 12571/7/99-00-07-04-02-07.

На підставі вказаної інформації та відповідно до підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України (далі - ПК України) Головним управлінням ДПС в Івано-Франківській області винесено наказ від 28.06.2024 № 1998-п «Про проведення фактичних перевірок» та оформлено направлення на перевірку від 01.07.2024 № 3784, 3797.

У період з 01.07.2024 по 10.07.2024 посадовими особами ГУ ДПС в Івано-Франківській області проведено фактичну перевірку вказаного магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за місцем здійснення господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 ..

За результатами проведеної перевірки складено Акт фактичної перевірки від 10.07.2024 № 13159/09/07/РРО/ НОМЕР_1 . В Акті перевірки податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем вимог чинного законодавства, а саме:

1. реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому порядку, та ненадання під час перевірки документів, які підтверджують облік та походження товарів, що знаходилися у місці продажу, чим порушено вимоги пункту 12 статті 3 Закону України від 06.07.1995 № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»;

2. ненадання платником податків документів під час перевірки, чим порушено п. 85.2 ст. 85 Податкового кодексу України.

Як встановлено судом та зафіксовано самими перевіряючими у п. 4.5 Акта перевірки, «залишки товарів, що є в реалізації відповідають товарам, зазначеним в акті приймання-передачі до договору комісії». Під час перевірки позивачем було надано форму ведення обліку товарних запасів за травень-липень 2024 року, Договір комісії № ВД-01-05-24-ДК від 01.05.2024 та Акти приймання-передачі товарів до цього договору. Проте контролюючий орган визнав ці документи недостатніми для підтвердження походження товару, посилаючись на те, що у формі обліку відсутні відомості про інші первинні документи (накладні, митні декларації, фіскальні чеки тощо).

Не погоджуючись із такими висновками, позивач подав заперечення на Акт перевірки. За результатами їх розгляду ГУ ДПС в Івано-Франківській області склало висновок від 14.08.2024, яким заперечення платника залишено без задоволення.

На підставі Акта фактичної перевірки від 10.07.2024 та з урахуванням висновку про розгляд заперечень від 14.08.2024, Головне управління ДПС у Волинській області (за основним місцем обліку платника) 26.08.2024 прийнято два оскаржувані податкові повідомлення-рішення:

1. Податкове повідомлення-рішення форми «ПС» № 0234730705, яким за порушення п. 85.2 ст. 85 ПК України, на підставі п. 54.3 ст. 54 та п. 121.1 ст. 121 ПК України, до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 2 040,00 грн (дві тисячі сорок гривень 00 копійок).

2. Податкове повідомлення-рішення форми «С» № 0234720705, яким за порушення п. 12 ст. 3 Закону України № 265/95-ВР, на підставі п. 54.3 ст. 54 ПК України та ст. 20 Закону України № 265/95-ВР, до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 1 810 406,20 грн (один мільйон вісімсот десять тисяч чотириста шість гривень 20 копійок) - у розмірі вартості товарів, не облікованих у встановленому порядку, за цінами їх реалізації.

Вказані рішення контролюючого органу були надіслані позивачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення 27.08.2024 та отримані ним 28.08.2024.

Реалізуючи процедуру адміністративного оскарження, представник позивача 10.09.2024 подав до ДПС України скаргу на зазначені податкові повідомлення-рішення. Рішенням ДПС України від 27.09.2024 строк розгляду скарги було продовжено до 14.11.2024 включно (отримано представником 04.10.2024). За наслідками досудового врегулювання ДПС України прийняла рішення від 11.11.2024 № 33774/6/99-00-06-03-02-06, яким скаргу позивача залишено без задоволення, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення - без змін. Згідно з інформацією системи відстеження АТ «Укрпошта», вказане рішення було вручено позивачу та його представнику під підпис 14.11.2024, що позивачем заперечувалося.

19.12.2024 ФОП ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 19.01.2026 позовну заяву було залишено без розгляду з підстав пропуску одномісячного строку звернення до суду після використання процедури адміністративного оскарження (з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду у справі № 500/2276/24 від 16.07.2025). Вказана ухвала була оскаржена позивачем, за наслідками чого Восьмий апеляційний адміністративний суд скасував ухвалу про залишення позову без розгляду та направив справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Після повного та всебічного з`ясування обставин Волинський окружний адміністративний суд 01.07.2026 ухвалив рішення по суті позовних вимог, яке є предметом цього апеляційного перегляду.

Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства визначає ПК України.

Положеннями статті 62 ПК України встановлено, що податковий контроль здійснюється шляхом, зокрема, перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Підпунктом 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПК України передбачено, що фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Згідно з пунктом 80.1 статті 80 ПК України фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).

Допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення фактичної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу (пункт 80.5 статті 80 ПК України).

Відповідно до пункту 81.1 статті 81 ПК України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:

направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу;

копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу;

службового посвідчення осіб (належним чином оформленого відповідним контролюючим органом документа, що засвідчує посадову (службову) особу), які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Надаючи правову оцінку доводам апелянта щодо протиправності призначення фактичної перевірки, колегія суддів зазначає таке.

Пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України (далі - ПК України) передбачено право контролюючих органів проводити фактичні перевірки. Відповідно до підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи.

З матеріалів справи вбачається, що підставою для прийняття наказу про призначення перевірки від 28.06.2024 № 1998-п слугувала доповідна записка заступника начальника управління податкового аудиту від 01.05.2024 № 135/09-19-07-06-26. Вказана записка була сформована за наслідками опрацювання листа ДПС України від 29.04.2024 № 12571/7/99-00-07-04-02-07, у якому безпосередньо містилася інформація щодо ймовірних порушень вимог чинного законодавства під час проведення розрахунків за товари у торговій мережі під торговою маркою «Ябко».

Як послідовно зазначає Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду (зокрема, у постанові від 26.03.2024 у справі № 420/9909/23, висновки якої підтримані постановою від 06.02.2025 у справі № 120/11036/23), застосована законодавцем у підпункті 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України конструкція «яка свідчить про можливі порушення» вказує саме на можливі порушення платником податків законодавства у визначеній сфері, тобто ті ймовірні, засновані на обґрунтованих припущеннях порушення, які підлягають перевірці на підставі цієї інформації.

Саме шляхом призначення і проведення фактичної перевірки контролюючий орган має з`ясувати питання дотримання суб`єктом господарювання податкової дисципліни. Наявність чи отримання такої інформації ще не свідчить про наявність підстав для притягнення суб`єкта господарювання до відповідальності, натомість, є достатньою правовою та фактичною підставою для здійснення податкового контролю задля перевірки отриманої інформації.

Оцінюючи доводи апелянта щодо відсутності деталізації обставин у наказі, апеляційний суд враховує позицію Верховного Суду про те, що вимоги до оформлення наказу не передбачають обов`язку в повному обсязі розкривати зміст інформації та фактів, які вказують на можливе порушення платником податкового законодавства. Відсутня й імперативна вимога щодо розкриття конкретного порушення платником норм, а також про надання відповідних доказів такої несумлінної поведінки безпосередньо у тексті наказу. Покликання у наказі на підпункт 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України є мінімально допустимим і достатнім обсягом інформації в розумінні абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України.

Щодо посилань позивача на те, що лист ДПС України від 29.04.2024 містив вказівку організувати перевірки до 02.05.2024 та надати узагальнену інформацію до 14.05.2024, у зв`язку з чим на момент перевірки у липні він вже був «виконаним», колегія суддів зазначає наступне. Вказані у внутрішньому листуванні органів державної податкової служби терміни носять виключно організаційно-розпорядчий характер для підпорядкованих територіальних підрозділів і не обмежують у часі дію норми ПК України. Сплив терміну внутрішнього відомчого звітування перед органом вищого рівня жодним чином не спростовує самого факту наявності у контролюючого органу інформації про можливі порушення законодавства в об`єктах під торговою маркою «Ябко» та не позбавляє його законодавчо визначених повноважень на реалізацію податкового контролю.

Відтак, оскільки контролюючий орган володів відповідною інформацією державного органу, зафіксованою у доповідній записці, він діяв у межах наданих йому повноважень та правомірно ініціював контрольний захід. Порушень вимог податкового законодавства під час призначення фактичної перевірки, які б мали наслідком визнання її протиправною та скасування прийнятих за її наслідками рішень, судом апеляційної інстанції не встановлено. Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку в цій частині спірних правовідносин.

Водночас, надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції та доводам контролюючого органу щодо суті виявлених порушень, суд апеляційної інстанції вважає їх помилковими та такими, що суперечать нормам матеріального права і фактичним обставинам справи.

Відповідно до пункту 12 статті 3 Закону № 265/95-ВР суб`єкти господарювання зобов`язані вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів, здійснювати продаж лише тих товарів, що відображені в такому обліку, та надати контролюючим органам на початок проведення перевірки документи (у паперовій або електронній формі), що підтверджують облік та походження товарних запасів. Порядок та форма обліку товарних запасів для фізичних осіб-підприємців затверджені наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2021 № 496 (далі - Порядок № 496). Згідно з Порядком № 496, облік здійснюється шляхом внесення до Форми обліку інформації про надходження та вибуття товарів на підставі первинних документів, які містять реквізити, що дозволяють ідентифікувати постачальника та отримувача товару, дату проведення операції, найменування, кількість та вартість товару.

Як підтверджується матеріалами справи, позивач здійснює реалізацію товарів на підставі Договору комісії № ВД-01-05-24-ДК від 01.05.2024, укладеного з комітентом - ФОП ОСОБА_2 .. З дослідженої судом Форми ведення обліку товарних запасів за травень-липень 2024 року встановлено безперервну хронологію руху товарів. Зокрема, після повернення частини нереалізованого товару комітенту згідно з Актом від 31.05.2024, між сторонами було складено Акт приймання-передачі товарів від 10.06.2024 до вказаного Договору комісії. Відповідно до цього Акта від 10.06.2024, комітент передав позивачу на реалізацію товари у кількості 927 одиниць (799 позицій номенклатури) на загальну суму 1 810 406,20 грн.

Колегія суддів окремо наголошує на тому факті, що вартість товарів, переданих позивачу за Актом від 10.06.2024 (1 810 406,20 грн), абсолютно тотожна сумі штрафної санкції, застосованої контролюючим органом в оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні № 0234720705. Більше того, посадові особи податкового органу власноруч зафіксували у п. 4.5 Акта перевірки від 10.07.2024, що «залишки товарів, що є в реалізації відповідають товарам, зазначеним в акті приймання-передачі до договору комісії».

Вказаний Акт приймання-передачі від 10.06.2024 містить реквізити первинного документа: у ньому ідентифіковано сторони операції (комітента ФОП ОСОБА_2 та комісіонера ФОП ОСОБА_1 із зазначенням їхніх РНОКПП), зазначено дату, деталізовану номенклатуру кожного окремого товару (наприклад, моделі мобільних телефонів, адаптери живлення, захисне скло тощо), кількість, вартість, а також наявні підписи та печатки сторін. Внесення даних цього первинного документа до Форми обліку товарних запасів повністю відповідає вимогам Порядку № 496.

Апеляційний суд відхиляє доводи відповідача про те, що договір комісії та акти приймання-передачі не є достатніми документами, оскільки вони не ідентифікують первісного походження товару (шляхом надання митних декларацій чи накладних від виробника). Чинне податкове законодавство не містить обов`язку для роздрібного торговця-комісіонера зберігати за місцем реалізації та пред`являти до перевірки документи щодо первісного придбання товару його контрагентом-комітентом. Відповідна правова позиція є усталеною у практиці Верховного Суду (зокрема, постанова від 09.04.2025 у справі № 420/6071/19). Сама по собі відсутність на момент перевірки накладних на первісне придбання товару, за умови, що ці товари належним чином обліковані у платника на підставі актів приймання-передачі (договорів комісії чи внутрішнього переміщення), не є підставою для застосування фінансової санкції, передбаченої статтею 20 Закону № 265/95-ВР.

Щодо правомірності винесення ППР № 0234730705 (штраф 2040,00 грн за ненадання документів під час перевірки), суд зазначає наступне. Незважаючи на складання контролюючим органом актів про ненадання документів, з матеріалів справи вбачається, що позивач вжив належних заходів для виконання вимог закону. Так, у день початку перевірки (01.07.2024) копії запитуваних документів (договір комісії, акт приймання-передачі, форма ведення товарних запасів) були надіслані на адресу податкового органу цінним листом з описом вкладення, а 01.08.2024 - офіційно долучені представником позивача до заперечень на Акт перевірки. Як вказав Верховний Суд у постанові від 21.09.2023 у справі № 280/1310/22, заперечення на акт перевірки і додані до них документи є невід`ємною частиною матеріалів перевірки. Документи, надані разом із запереченнями, вважаються такими, що надані під час проведення перевірки, і мають бути обов`язково враховані контролюючим органом. Їх безпідставне неврахування відповідачем виключає наявність складу правопорушення за п. 85.2 ст. 85 ПК України та є самостійною підставою для скасування ППР № 0234730705.

Надаючи правову оцінку висновкам суду першої інстанції та доводам контролюючого органу про те, що позивачем не надано належних первинних документів (зокрема митних декларацій, накладних тощо), а договір комісії та акти приймання-передачі не є тими документами, на підставі яких вносяться дані до форм обліку, колегія суддів зазначає таке.

Такі висновки суду першої інстанції ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального права.

Ззгідно з пунктом 2 розділу І Порядку ведення обліку товарних запасів для фізичних осіб-підприємців, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2021 № 496 (далі - Порядок № 496), первинними документами є опис залишку товарів, накладні, транспортні документи, митні декларації, акти закупки, фіскальні чеки, товарні чеки, інші документи, що містять реквізити, які дозволяють ідентифікувати постачальника та отримувача товару, дату проведення операції, найменування, кількість та вартість товару.

Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні документи повинні мати обов`язкові реквізити: назву документа, дату складання, назву підприємства (від імені якого складено документ), зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру, посади і підписи осіб, відповідальних за здійснення операції.

Акти приймання-передачі товарів до Договору комісії № ВД-01-05-24-ДК, надані позивачем, містять усі без виключення перелічені вище обов`язкові реквізити. Вони ідентифікують учасників господарської операції (комітента та комісіонера), фіксують факт і дату передачі товару, його номенклатуру, кількість та вартість. Чинне законодавство не містить імперативної вимоги до комісіонера зберігати за місцем реалізації та пред`являти до перевірки документи щодо первісного придбання товару його контрагентом-комітентом (видаткові накладні виробника чи митні декларації). Відтак, надані позивачем акти приймання-передачі є повноцінними первинними документами, які підтверджують джерело надходження товару безпосередньо до позивача та слугують законною підставою для внесення записів до Форми обліку.

Надаючи правову оцінку діям контролюючого органу щодо встановлення факту реалізації необлікованих товарів та нарахування штрафу в сумі 1 810 406,20 грн (ППР № 0234720705), колегія суддів враховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 29 квітня 2026 року у справі № 140/2168/25.

Як зазначив Верховний Суд, пункт 12 статті 3 та стаття 20 Закону № 265/95-ВР імперативно пов`язують застосування штрафної санкції з фактичною наявністю необлікованого товару безпосередньо у місці продажу на момент перевірки. Для достовірного доведення цього факту контролюючий орган наділений правом вимагати проведення інвентаризації та зняття залишків (пп. 20.1.9 п. 20.1 ст. 20 ПК України).

У судовому засіданні представник відповідача підтвердив, що інвентаризація товарно-матеріальних цінностей під час перевірки не проводилась, а обсяг реалізації та сума санкції визначалися виключно на підставі акта приймання-передачі до договору комісії. Колегія суддів наголошує, що документи про передачу товару засвідчують лише факт його надходження до позивача до початку перевірки. Без проведення інвентаризації неможливо достовірно встановити, що саме цей обсяг товарів фізично знаходився в магазині на момент контрольного заходу, що унеможливлює доведення об`єктивної сторони правопорушення.

Крім того, Верховний Суд у згаданій постанові звернув увагу на необхідність ідентифікації технічно складних побутових товарів (зокрема, мобільних телефонів) за серійними номерами (IMEI). Відповідач, застосовуючи штраф до всієї суми переданого товару, посилався на відсутність кодів IMEI в акті приймання-передачі як на підставу дефектності обліку.

Проте суд апеляційної інстанції бере до уваги, що із загальної кількості переданого товару (799 позицій), мобільні телефони складають лише 26 позицій. Відповідач, розраховуючи штрафну санкцію на загальну суму 1 810 406,20 грн, залишив цю обставину поза увагою та безпідставно поширив висновок про дефектність первинного документа на весь товарний масив, який не потребує індивідуальної ідентифікації за IMEI. Такий підхід відповідача є грубим порушенням принципу пропорційності та свідчить про повну необґрунтованість розрахунку застосованої фінансової санкції.

Колегія суддів вважає безпідставним посилання суду першої інстанції на норми Інструкції про порядок оформлення операцій при здійсненні комісійної торгівлі (затв. наказом МЗЕЗіТ України від 08.07.1997 № 343) та Правил комісійної торгівлі непродовольчими товарами (затв. наказом МЗЕЗ України від 13.03.1995 № 37), як на підставу для висновку про відсутність у позивача квитанцій, товарних ярликів та товарних звітів.

Суд першої інстанції помилково застосував до спірних правовідносин вказані підзаконні акти, оскільки сфера їх регулювання є відмінною. Згідно з пунктом 1.1 Правил № 37 та преамбулою Інструкції № 343, вони регламентують порядок комісійної торгівлі товарами, які приймаються від фізичних осіб (громадян-споживачів). У даній же справі Договір комісії укладено між двома суб`єктами господарювання - фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 . Отже, господарські правовідносини між ними регулюються главою 69 Цивільного кодексу України та Господарським кодексом України, які не вимагають оформлення квитанцій та товарних ярликів, властивих для прийому вживаних речей від населення (комісійних магазинів у традиційному розумінні). Оформлення передачі товару двосторонніми актами приймання-передачі у господарських відносинах між підприємцями є правомірним та відповідає звичаям ділового обороту.

Оскільки позивачем було забезпечено належне ведення обліку товарних запасів на підставі дійсних первинних документів (договору комісії та актів приймання-передачі), а контролюючий орган не спростував цього шляхом проведення інвентаризації та не довів факту наявності необлікованого товару безпосередньо в місці реалізації на момент перевірки, висновок відповідача про реалізацію необлікованих товарів є помилковим та таким, що ґрунтується на припущеннях. З огляду на це, застосування до ФОП ОСОБА_1 штрафних санкцій за податковим повідомленням-рішенням від 26.08.2024 №0234720705 є неправомірним.

Висновки суду апеляційної інстанції повністю узгоджуються з актуальною практикою Верховного Суду. Так, у постановах від 09.04.2025 (справа № 420/6071/19) та від 18.06.2025 (справа № 280/2502/24) сформовано сталий правовий висновок: відсутність документів про первісне походження товару (податкових/митних декларацій) у місці реалізації не є підставою для застосування штрафу за ст. 20 Закону № 265/95-ВР, якщо такий товар належним чином облікований підприємцем на підставі наявних актів приймання-передачі чи договорів комісії.

Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, неповно з`ясував обставини справи та допустив неправильне застосування норм матеріального права, що відповідно до приписів статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нової постанови про задоволення адміністративного позову.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд керується положеннями статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. Як вбачається з матеріалів справи, позивачем сплачено судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 12 320,00 грн (відповідно до квитанції № ПН569 від 19.12.2024) та за подання апеляційної скарги у розмірі 18 480,00 грн (відповідно до квитанції № ПН6302 від 15.07.2026). Загальна сума судових витрат, що підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області, становить 30 800,00 грн.

Керуючись статтями 139, 242, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 01 липня 2026 року у справі № 140/14756/24 скасувати та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Волинській області від 26 серпня 2024 року № 0234730705 та № 0234720705.

Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області (код ЄДРПОУ 44106679; адреса: 43027, Волинська обл., м. Луцьк, Київський майдан, буд. 4) понесені судові витрати у вигляді сплаченого судового збору за подання адміністративного позову та апеляційної скарги у загальному розмірі 30 800 (тридцять тисяч вісімсот) грн 00 коп.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя С. М. Глазько

судді І. В. Глушко

Р. М. Шавель

Повне судове рішення складено 10.09.26