Постанова від 09 вересня 2026 р. у справі №380/2390/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/2390/26 пров. № А/857/34392/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

Головуючого судді: Гудима Л.Я.,

суддів: Мандзія О.П., Онишкевича Т.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 травня 2026 року, головуючий суддя – Мричко Н.І., ухвалене у м. Львів, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дії, зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач – ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ГУПФУ в Львівській області, в якому просив визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до пункту "а" статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб"; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до пункту "а" статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" - із 28 вересня 2023 року.

В обґрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що відповідно до наказу ГУ МВС у Львівській області від 06.11.2015 року №798 о/с "По особовому складу" позивача звільнено з органів внутрішніх справ за пунктом 64 "г" (через скорочення штатів) з 06.11.2015 року. Вислуга років позивача на день звільнення у календарному обчисленні становить 17 років 02 місяці 21 день, у пільговому обчисленні 23 роки 06 місяців 17 днів. На думку позивача, відповідач протиправно відмовив позивачу у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 19 травня 2026 в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку, який, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.

Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тими ж доводами, що наводились ним у поданому адміністративному позові, однак безпідставно не взяті до уваги судом попередньої інстанції.

На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, згідно з витягом з наказу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області (по особовому складу) від 06.11.2015 року №798 о/с, майора міліції ОСОБА_1 , старшого оперуповноваженого карного розшуку Лінійного відділення в аеропорту «Львів» Залізничного районного відділу ЛМУ ГУМВС звільнено з органів внутрішніх справ за п. 64 "г" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (через скорочення штатів), з 06 листопада 2015 року. Вислуга років на день звільнення становить: в календарному обчисленні 17 років 02 місяці 21 день, у пільговому обчисленні 23 роки 06 місяців 17 днів.

Рішенням № 2/25 від 28.03.2025 року Головне управління Пенсійного фонду у Львівській області відмовило позивачу у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" ОСОБА_1 з підстав відсутності необхідної календарної вислуги років.

Вважаючи таке рішення відповідача протиправними, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що календарна вислуга років позивача становить менше 22 календарних роки 6 місяців і більше, а пільгова вислуга років враховується лише для визначення розміру пенсії, а не для призначення такої, отже відповідач правомірно відмовив позивачу у задоволенні його вимог щодо призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту "а" статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне.

Статтею 19 Конституції України регламентовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували, зокрема, на службі в органах внутрішніх справ та поліції, визначає Закон України від 09.04.1992 року № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 2262-ХІІ). Цим Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв`язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.

Статтею 1 Закону № 2262-XII встановлено, що особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.

Згідно з п. «б» ст. 1-2 Закону №2262-XII право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, особи начальницького складу податкової міліції, особи начальницького і рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби України, особи начальницького і рядового складу органів і підрозділів цивільного захисту.

За правилами ст. 2 Закону № 2262-XII військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби.

Відповідно до п. «а» ч. 1 ст. 12 Закону № 2262-ХІ пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах «б»-«д», «ж» статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби, зокрема з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року і на день звільнення мають вислугу 22 календарних роки та 6 місяців і більше.

До календарної вислуги років зараховується також період, зазначений у ч. 2 ст. 17 цього Закону.

Згідно з ч.2 ст.17 Закону № 2262-XII до вислуги років особам офіцерського складу, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, державної пожежної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України при призначенні пенсії на умовах цього Закону додатково зараховується час їхнього навчання (незалежно від форми навчання) у цивільних вищих навчальних закладах, а також в інших навчальних закладах, після закінчення яких присвоюється офіцерське (спеціальне) звання, до вступу на військову службу, службу до органів внутрішніх справ, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України або призначення на відповідну посаду в межах до п`яти років із розрахунку один рік навчання за шість місяців служби.

Відповідно до ст. 17-1 Закону №262-XII порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання зазначених вимог Закону №2262-ХІІ Кабінет Міністрів України постановою від 17.07.1992 року №393 затвердив Порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей (далі - Порядок №393).

Суд, на підставі аналізу чинного законодавства, вказує на існування двох різних правових вимірів вислуги років:

- вислуга років для призначення пенсії відповідно до ст. 12 Закону №2262-ХІІ;

- вислуга років для визначення розміру пенсії, призначеної відповідно до ст.12 Закону №2262-ХІІ.

Матеріалами справи підтверджено, що на час звільнення позивача зі служби в органах Головного управління Міністерства внутрішніх справ України (06.11.2015 року) діяла редакція п. 3 порядку №393, яка визначала види служби, які зараховуються, зокрема працівникам органів внутрішніх справ, на пільгових умовах для призначення пенсії за вислугу років.

На момент звільнення позивача зі служби його вислуга років позивача на день звільнення у календарному обчисленні становить 17 років 02 місяці 21 день, у пільговому обчисленні 23 роки 06 місяців 17 днів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 року № 119 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393» (далі - постанова №119), яка набрала чинності 19.02.2022 року, до порядку №393 внесено зміни, відповідно до яких порядок №393 доповнено п. 2-1 такого змісту: «Для призначення пенсій обчислення календарної вислуги років проводиться згідно з пунктами 1 і 2 цієї постанови.»

Пункт 3 порядку № 393 (в редакції постанови № 119) визначає, що до вислуги років для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах один місяць служби за півтора місяці у військових частинах і підрозділах внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ, Національної гвардії з охорони дипломатичних представництв, консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних організацій в Україні, у підрозділах Управління державної охорони, Служби судової охорони, що визначаються в установленому порядку, а також у підрозділах спеціального призначення Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, установ виконання покарань органів внутрішніх справ, воєнізованих формуваннях Державної кримінально-виконавчої служби, у частинах і підрозділах (загонах) спеціального призначення внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ, Національної гвардії та у підрозділах міліції особливого призначення за Переліком посад і умовами (в порядку), що визначаються керівниками відповідних міністерств і відомств.

Пункт 3 порядку № 393 (в редакції постанови № 119) визначає види служби, які зараховуються на пільгових умовах лише для визначення розміру пенсії за вислугу років, а не для призначення такої пенсії.

Таким чином, правове регулювання щодо права на призначення пенсії за вислугу років зазнало змін і, у зв`язку з такими змінами, як Закон № 2262-ХІІ, так і порядок № 393 (в редакції постанови № 119) виникнення права на таку пенсію пов`язують з наявністю певної вислуги років в календарному обчисленні, а не пільговому.

Розглядаючи питання розбіжностей у застосуванні норм матеріального права, суд бере до уваги, що різні аспекти дії закону у часі неодноразово досліджувалися Конституційним Судом України.

Так, у рішенні від 09.02.1999 року №1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що у регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

У рішенні від 12.07.2019 року № 5-р(I)/2019 Конституційний Суд України висловив думку, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).

Отже, у разі безпосередньої (прямої) дії закону в часі новий нормативний акт поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності.

Якщо під час вирішення суб`єктом владних повноважень певного питання, до прийняття остаточного рішення було змінено нормативно-правове регулювання, суб`єкт владних повноважень не має законних можливостей для прийняття рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, а його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними за формальними ознаками.

Такого ж висновку, вирішуючи можливість застосування до спірних правовідносин нормативно-правового акта, який зазнав змін з моменту звернення позивача до суб`єкта владних повноважень, до моменту прийняття останнім рішення за результатами розгляду такого звернення, дійшов Верховний Суд у складі у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у постанові від 31.03.2021 у справі № 803/1541/16.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що у теорії права допускається можливість застосування до триваючих відносин до їх завершення нормативно-правового регулювання, яке діяло на час їх виникнення, за окремим рішенням і розглядається з позицій встановлення спеціального регулювання перехідного періоду - «переживаючої» (ультраактивної) дії нормативно-правових актів. Водночас, таке застосування повинно бути чітко обумовлено при прийнятті відповідних нормативно-правових актів. Відсутність такого застереження не надає суб`єкту владних повноважень права на самовільне застосування нечинних правових норм.

Правова визначеність, як елемент верховенства права, не передбачає заборони на зміну нормативно-правового регулювання. Як стверджує єдиний орган конституційної юрисдикції, особи розраховують на стабільність та усталеність юридичного регулювання, тому часті та непередбачувані зміни законодавства перешкоджають ефективній реалізації ними прав і свобод, а також підривають довіру до органів державної влади, їх посадових і службових осіб. Однак очікування осіб не можуть впливати на внесення змін до законів та інших нормативно-правових актів (абзац 4 пункт 4.1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2018 року № 5-р/2018).

Постанову №119 прийнято Кабінетом Міністрів України на реалізацію своїх повноважень та після прийняття такої постанови і стаття 12 Закону № 2262-XII, і порядок №393 встановлюють однакове правове регулювання спірних відносин в частині розмежування календарної та пільгової вислуги, порядку їх обчислення та застосування.

Таким чином, виходячи з положень ст. 12 Закону №2262-XII та п. 1 та 2-1 постанови №393 календарна вислуга застосовується для призначення пенсії за вислугу років, а п. 3 постанови №393 визначає, що певні періоди підлягають пільговому обчисленню для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови.

Тобто постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 року № 119 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393» усунуто розбіжності між Законом № 2262-XII та порядком № 393 щодо врахування пільгової вислуги років для призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону № 2262-XII.

Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою Судовою палатою з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 10 грудня 2024 року у справі № 520/5695/23.

Отже, визначальним у цій справі є момент, коли позивач почав реалізовувати своє право на призначення пенсії.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач після звільнення зі служби у 2015 році не реалізував своє право на призначення пенсії за вислугу років.

28 вересня 2023 року позивач ОСОБА_1 надіслав до Міністерства внутрішніх справ України супровідний лист із заявою про призначення пенсії, у якому просив оформити і направити до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області необхідні документи для призначення пенсії йому, ОСОБА_1 , за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Таким чином, враховуючи те, що позивач звернувся з заявою про оформлення документів для призначення пенсії за вислугу років на підставі Закону № 2262-XII у вересні 2023 року, тобто після набрання чинності Постановою № 119, то суб`єкт владних повноважень не має законних можливостей для прийняття рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, відтак його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними.

Згідно законодавства, чинного на час виникнення спірних відносин у цій справі, необхідною умовою для призначення спірної пенсії є наявність необхідної календарної вислуги років.

Судом встановлено, що вислуга років позивача складає: в календарному обчисленні 17 років 02 місяці 21 день

Оскільки календарна вислуга років позивача становить менше 25 років, а пільгова вислуга років враховується лише для визначення розміру пенсії, а не для призначення такої, тому відповідач правомірно відмовив позивачу у задоволенні його вимог щодо призначення пенсії за вислугу років згідно з пунктом «а» статті 12 Закону № 2262-XII.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі від 21 січня 2026 року №380/25357/24.

Щодо покликання позивача, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.05.2025 року у справі № 640/13694/22 пункт 2-1 виключено з Постанови КМУ № 393, а абзац 1 повернуто у редакцію, яка діяла до 19.02.2022 року, а тому позивач має правові підстави для призначення пенсії відповідно до п. «а» ст. 12 Закону № 2262-ХІІ, то суд апеляційної інстанції такі покликання відхиляє, оскільки на момент звернення позивача до пенсійного органу за призначення пенсії згідно п. «а» ст. 12 Закону № 2262-XII, установлено, що для призначення пенсій за вислугу років зокрема, в колишнього службовця органів внутрішніх справ права на таку пенсію пов`язують з наявністю певної вислуги років в календарному обчисленні, а не пільговому.

З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог, відтак такі задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 травня 2026 року у справі № 380/2390/26 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.

Головуючий суддя Л. Я. Гудим

судді О. П. Мандзій

Т. В. Онишкевич