Постанова від 08 вересня 2026 р. у справі №140/4911/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 140/4911/26 пров. № А/857/26250/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді Іщук Л. П.,

суддів Обрізка І. М., Пліша М.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2026 року про забезпечення позову (головуючий суддя Стецик Н.В., м. Луцьк) у справі № 140/4911/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 , що виразилась у поновленні 13.03.2026 ОСОБА_1 на військовому обліку військовозобов`язаних; визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , що полягає у невнесенні відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів про ОСОБА_1 , як про особу, яка визнана непридатною до військової служби з виключенням з військового обліку; зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 внести відомості до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів про ОСОБА_1 як про особу, яка визнана непридатною до військової служби з виключенням з військового обліку; зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 скасувати відомості в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів про ОСОБА_1 як про особу, яка допустила порушення правил військового обліку.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

28.04.2026 позивачем подано до суду заяву про вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_3 , іншим органам та посадовим особам вчиняти дії щодо ОСОБА_1 , що випливають із його незаконного статусу військовозобов`язаного: викликати позивача повістками; направляти позивача для проходження військово-лікарської комісії; вчиняти будь-які дії, пов`язані з мобілізацією позивача; застосовувати заходи відповідальності за ніби-то порушення правил військового обліку.

Заява мотивована тим, що внаслідок протиправних дій відповідача ОСОБА_1 фактично набув статусу військовозобов`язаного, що має наслідки у вигляді штучно створених зобов`язань позивача перед відповідачем, та виникає ризик незаконного вручення повісток, притягнення позивача до відповідальності за порушення правил військового обліку, примусового направлення для проходження військово-лікарської комісії, мобілізації позивача.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2026 року відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Як вбачається із змісту оскаржуваної ухвали, свої висновки суд першої інстанції обґрунтовував тим, що наведені заявником доводи як підстави для вжиття заходів забезпечення позову не можуть визнаватись достатніми для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки сформульовані як можливість/ймовірність їх настання у майбутньому, тобто ґрунтуються тільки на припущеннях.

Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та прийняти постанову, якою заяву про забезпечення позову задовольнити.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що судом першої інстанції не враховано, що позивач набув статусу військовозобов`язаного та відповідно до витягу з мобільного застосунку “Резерв плюс” є особою, що порушила правила військового обліку. Зазначає, що сам факт наявності такого статусу означає, що до позивача може бути застосовано весь комплекс заходів, передбачених Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560, у будь-який момент. Таким чином вважає, що загроза не є теоретичною, а має реальний та безпосередній характер. Також наголошує, що мобілізація позивача призведе до набуття ним нового правового статусу – військовослужбовця, що є фактично незворотним наслідком і навіть у разі задоволення позову, повернення позивача до попереднього стану є неможливим, а судове рішення не зможе скасувати обов`язку подальшого проходження військової служби.

Відповідач відзив на апеляційну скаргу не подав.

Апеляційний розгляд справи здійснено згідно ч.2 ст.312 КАС України в порядку письмового провадження за правилами ст. 311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Згідно ч. 1, 2 ст.150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду;

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Частиною 1 ст.151 КАС України визначено, що позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 4) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Частиною 2 ст.151 КАС України визначено, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Виходячи з аналізу наведених норм, підставою для вжиття заходів забезпечення позову можуть стати такі обставини: 1) можливість істотного ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду без вжиття заходів забезпечення позову; 2) можливість істотного ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся; 3) очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень; 4) очевидність ознак порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, оспорюваним рішенням, дією або бездіяльністю.

В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина 6 статті 154 КАС України).

Колегія суддів звертає увагу, що питання застосування статей 150 - 154 КАС України було предметом неодноразового розгляду Верховним Судом (зокрема, постанови від 09 квітня 2025 року у справі № 160/26885/24, від 02 квітня 2025 року у справі № 160/28383/24, від 20 березня 2025 року у справі № 460/179/24, від 21 травня 2025 року у справі № 160/12100/24).

Верховний Суд зазначав, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, прийнятого в адміністративній справі.

При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову та з`ясувати відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд в ухвалі про забезпечення позову повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.

Суд також повинен вказати підстави, з яких він дійшов висновку про існування очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, цим рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі.

При цьому, слід також зауважити на тому, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.

Крім того, вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.

Як вбачається зі змісту заяви про забезпечення позову, заявник просить заборонити ІНФОРМАЦІЯ_1 вчиняти дії щодо призову його на військову службу під час мобілізації до набрання законної сили судовим рішення у даній справі.

Апеляційний суд зазначає, що забезпечуючи позов шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_3 вчиняти будь-які дії щодо призову на військову службу під час мобілізації, суд фактично нівелює прийняття відповідачем рішень та вчинення дій, які належать до його виключних (дискреційних) повноважень, а також невиправдано перешкоджатиме діям відповідача для здійснення відповідних заходів в умовах воєнного стану, введеного у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Також колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що покликання заявника на те, що його може бути призвано на військову службу, базуються виключно на припущеннях, які наразі не підтверджені жодними доказами.

Апеляційний суд звертає увагу, що можливе настання негативних наслідків не є беззаперечною обставиною для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому. Сама можливість настання негативних наслідків чи порушення прав позивача в майбутньому не може визнаватись достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову.

Верховний Суд у постанові від 17.09.2025 у справі № 300/3663/25 зробив висновок, згідно якого можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому.

Крім того, згідно з п.10 ч.3 ст.151 КАС України не допускається забезпечення позову шляхом зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.

Відповідно до пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Оформлення призову на військову службу під час мобілізації регламентує Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560.

Відповідно до п.81 Порядку № 560 призов громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період здійснюють:

військовозобов`язаних та резервістів (крім резервістів, які уклали контракти на проходження служби у військовому резерві) - районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки;

військовозобов`язаних та резервістів, які добровільно виявили бажання проходити військову службу в обраній ними військовій частині, - командири військових частин або районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки. Перелік військових частин, командирами яких здійснюється призов військовозобов`язаних та резервістів (крім резервістів, які уклали контракт на проходження служби у військовому резерві) під час мобілізації, визначається Генеральним штабом Збройних Сил;

військовозобов`язаних, які добровільно виявили бажання проходити військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період в обраному ними підрозділі, органі, закладі, установі СБУ, - начальники підрозділів, органів, закладів, установ СБУ відповідно до переліку підрозділів, органів, закладів, установ СБУ, визначених Генеральним штабом Збройних Сил;

військовозобов`язаних та резервістів СБУ - Центральне управління або регіональні органи СБУ;

військовозобов`язаних та резервістів розвідувальних органів - керівники розвідувальних органів або визначені їх наказами керівники відповідних підрозділів;

резервістів, які уклали контракти на проходження служби у військовому резерві, - командири військових частин, з якими резервісти уклали такі контракти.

Призов громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період оформляється наказом керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, командира військової частини, керівника розвідувального органу або визначеного ним керівника відповідного підрозділу, Голови СБУ, його заступників чи керівника підрозділу, органу, закладу, установи СБУ.

Колегія суддів наголошує, що призов на військову службу, унеможливлення якого просить забезпечити позивач, оформляється шляхом видачі наказу в межах компетенції відповідним начальником, однак, враховуючи введений в Україні воєнний стан та п.10 ч.3 ст.151 КАС України, забезпечення позову шляхом зупинення дії такого наказу не допускається.

Дослідивши зміст поданої заяви, колегія суддів зазначає, що у такій наведено лише загальні твердження про можливість настання певних наслідків, проте жодної конкретної аргументації не вказано та доказів на її підтвердження не надано.

Вжиття заходів забезпечення позову на основі одних лише тверджень є невиправданим та порушує правову визначеність у відповідних правовідносинах.

Таким чином, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що наявними матеріалами не підтверджено, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких заявник звернувся до суду з позовом, оскільки жодних належних та допустимих доказів у розумінні статей 73,76 КАС України на підтвердження існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до ухвалення судового рішення в адміністративній справі, а також, що відновлення прав та інтересів позивача без вжиття заходів забезпечення позову стане неможливим, суду не надано.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доказів, які б були безпідставно залишені без уваги судом першої інстанції.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 150, 151, 311, 315, 316, 321, 322, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2026 року про забезпечення позову у справі № 140/4911/26 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її складення у повному обсязі.

Головуючий суддя Л. П. Іщук

судді І. М. Обрізко

М.А. Пліш