Постанова від 08 вересня 2026 р. у справі №380/4004/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/4004/26 пров. № А/857/20480/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

судді-доповідача Іщук Л. П.,

суддів Обрізка І. М., Пліша М.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 23 березня 2026 року про повернення позовної заяви (головуючий суддя Чаплик І.Д., м. Львів) у справі № 380/4004/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просить визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 в частині визначення ОСОБА_1 посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом станом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, встановлений для займаної посади та військового звання ОСОБА_1 , згідно з додатками 1,12,13,14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб”, у період з 19 липня 2022 року по 07 березня 2023 року включно; зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок посадового окладу та окладу за військовим званням ОСОБА_1 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, встановлений для посади та військового звання ОСОБА_1 , згідно з додатками 1,12,13,14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб” за період з 19.07.2022 по 31.12.2022 включно; зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату за рахунок бюджетних асигнувань за кодом економічної класифікації видатків бюджету 2112 “Грошове забезпечення військовослужбовців” ОСОБА_1 грошового забезпечення (відсоткової надбавки за вислугу років, премії, встановленої рішенням Міністра оборони України на 2022 рік, надбавки за особливості проходження військової служби, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення) з урахуванням перерахованого посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, встановлений для посади та військового звання ОСОБА_1 , згідно з додатками 1,12,13,14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб” за період з 19.07.2022 по 31.12.2022 включно; зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату за рахунок бюджетних асигнувань за кодом економічної класифікації видатків бюджету 2112 “Грошове забезпечення військовослужбовців” ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік з урахуванням перерахованого посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, встановлений для посади та військового звання ОСОБА_1 , згідно з додатками 1,12,13,14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб”; зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок посадового окладу та окладу за військовим званням ОСОБА_1 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, встановлений для посади та військового звання ОСОБА_1 , згідно з додатками 1,12,13,14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб” за період з 01.01.2023 по 07.03.2023 включно; зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату за рахунок бюджетних асигнувань за кодом економічної класифікації видатків бюджету 2112 “Грошове забезпечення військовослужбовців” ОСОБА_1 грошового забезпечення (відсоткової надбавки за вислугу років, премії, встановленої рішенням Міністра оборони України на 2023 рік, надбавки за особливості проходження військової служби, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення) з урахуванням перерахованого посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, встановлений для посади та військового звання ОСОБА_1 , згідно з додатками 1,12,13,14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб” за період з 01.01.2023 по 07.03.2023 включно; зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату за рахунок бюджетних асигнувань за кодом економічної класифікації видатків бюджету 2112 “Грошове забезпечення військовослужбовців” ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік з урахуванням перерахованого посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, встановлений для посади та військового звання ОСОБА_1 , згідно з додатками 1,12,13,14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб”; зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату за рахунок бюджетних асигнувань за кодом економічної класифікації видатків бюджету 2112 “Грошове забезпечення військовослужбовців” ОСОБА_1 грошової компенсації за 15 днів невикористаної щорічної основної відпустки за 2021 рік з урахуванням перерахованого посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, встановлений для посади та військового звання ОСОБА_1 , згідно з додатками 1,12,13,14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб”; зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату за рахунок бюджетних асигнувань за кодом економічної класифікації видатків бюджету 2112 “Грошове забезпечення військовослужбовців” ОСОБА_1 грошової компенсації за 30 днів невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік з урахуванням перерахованого посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, встановлений для посади та військового звання ОСОБА_1 , згідно з додатками 1,12,13,14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб”; зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату за рахунок бюджетних асигнувань за кодом економічної класифікації видатків бюджету 2112 “Грошове забезпечення військовослужбовців” ОСОБА_1 грошової компенсації за 35 днів невикористаної щорічної основної відпустки за 2023 рік з урахуванням перерахованого посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, встановлений для посади та військового звання ОСОБА_1 , згідно з додатками 1,12,13,14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб”; зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату за рахунок бюджетних асигнувань за кодом економічної класифікації видатків бюджету 2112 “Грошове забезпечення військовослужбовців” ОСОБА_1 грошової компенсації за 98 днів невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022 та 2023 роки з урахуванням перерахованого посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, встановлений для посади та військового звання ОСОБА_1 , згідно з додатками 1,12,13,14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб”; зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату за рахунок бюджетних асигнувань за кодом економічної класифікації видатків бюджету 2112 “Грошове забезпечення військовослужбовців” ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку зі звільненням з військової служби за 10 повних календарних років служби з урахуванням перерахованого посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, встановлений для посади та військового звання ОСОБА_1 , згідно з додатками 1,12,13,14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб”.

Ухвалою судді Львівського окружного адміністративного від 13.03.2026 позовну заяву залишено без руху з підстав, встановлених частиною 1 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України у зв`язку з її невідповідністю вимогам статей 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України для подання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду разом з доказами поважності причин його пропуску.

16.03.2026 позивач направив на адресу суду заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду, яка мотивована тим, що Закон України від 01 липня 2022 року №2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" не підлягає застосуванню у зв`язку з його невідповідністю статтям 8 та 22 Конституції України. Зазначає, що 11 грудня 2025 року Конституційний суд рішенням №1-р/2025 визнав неконституційними приписи Закону України від 01 липня 2022 року №2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" щодо звуження права працівників на звернення до суду у спорах про стягнення заробітної плати, відтак позивач просить не застосовувати до спірних правовідносин цей Закон та поновити строк на звернення до суду.

На підставі пункту 9 частини 4 статті 169 КАС України Львівський окружний адміністративний суд 23.03.2026 повернув позивачеві позовну заяву у зв`язку з пропуском строку звернення до суду через неповажність зазначених позивачем підстав для його поновлення.

Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що Закон України від 01 липня 2022 року №2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" не підлягав застосуванню судом першої інстанції у зв`язку з його невідповідністю статтям 8 та 22 Конституції України. 11 грудня 2025 року Конституційний Суд рішенням №1-р/2025 визнав неконституційними приписи Закону України від 01 липня 2022 року №2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" щодо звуження права працівників на звернення до суду у спорах про стягнення заробітної плати.

Апеляційний розгляд справи здійснено згідно ч.2 ст.312 КАС України в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Як вбачається із змісту оскаржуваної ухвали, свої висновки суд першої інстанції обґрунтовував тим, що оскільки на момент звернення до суду позивача було звільнено з військової служби, а такий звернувся до суду із позовом про перерахунок і виплату недоотриманого грошового забезпечення, до спірних правовідносин має застосовуватись саме частина друга статті 233 КЗпП України, якою визначено строк для звернення до суду із позовом про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, та який становить три місяці з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Суд першої інстанції вказав, що вказана норма є чинною та неконституційною не визнавалась, а тому підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Частина перша статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Колегія суддів зазначає, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом, апеляційною чи касаційною скаргами обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Аналогічні правові висновки були висловлені Верховним Судом у постановах від 28.03.2018 у справі № 809/1087/17 та від 22.11.2018 у справі №815/91/18.

Рішенням Конституційного Суду України №17-рп/2011 від 13.12.2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати можливість звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі, і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Такі висновки сформульовані Верховним Судом у справі №240/12017/19.

Верховний Суд у постанові від 25.04.2023 у справі №380/15245/22 сформулював висновок щодо строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, відповідно до якого, вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді справи, суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголосив, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною 5 статті 122 КАС України.

Згідно частин 1 і 2 ст. 233 КЗпП України (у редакції, яка набула чинності з 19.07.2022) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті (ч. 1).

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (ч. 2).

21.03.2025 набрала законної сили постанова Верховного Суду у справі №460/21394/23, в якій міститься відступ від попередніх висновків Верховного Суду та наведено правові висновки щодо застосування статті 233 КЗпП України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати по триваючих правовідносинах, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин”.

Відповідно до таких правових висновків, спірний період слід умовно ділити на дві частини: до набрання чинності Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин” [19 липня 2022 року] та після цього. При цьому, період до 19 липня 2022 року регулюється положеннями статті 233 КЗпП України, у редакції до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин”, яка визначає право особи на звернення до суду із позовом про стягнення належної їй заробітної плати [грошового забезпечення] без обмеження будь-яким строком. Проте, період з 19 липня 2022 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання позивачем письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Колегія суддів враховує висновок Конституційного Суду України у Рішенні № 1-р/2025 від 11 грудня 2025 року, яким частину першу статті 233 КЗпП України визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Конституційний Суд України виходив з того, що запровадження тримісячного строку для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат обмежує гарантоване право особи на своєчасне одержання винагороди за працю та уможливлює невиконання роботодавцем обов`язку з оплати праці, зокрема у випадках, коли працівник звертатиметься до суду пізніше ніж через три місяці з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Фактично право працівника на одержання винагороди за працю підлягає судовому захисту лише в межах установленого строку звернення до суду, зі спливом якого працівник втрачатиме можливість ефективного та дієвого поновлення своїх прав у спосіб звернення до суду.

Якщо працівник пропустив тримісячний строк звернення до суду, обов`язок роботодавця щодо виплати заробітної плати та інших належних працівникові виплат і право працівника на одержання винагороди за працю не припиняються, тоді як дієвість та ефективність способів поновлення права працівника на одержання винагороди за працю, зокрема у спосіб стягнення заборгованості в судовому порядку, зазнає суттєвого обмеження, оскільки не передбачено поновлення пропущеного строку. Працівник може опинитися в невигідному юридичному становищі, коли після спливу встановленого оспорюваними приписами Кодексу тримісячного строку відповідне право не підлягатиме захисту судом, а подальше отримання працівником сум заробітної плати значною мірою залежатиме від бажання роботодавця виплатити заборгованість в позасудовому порядку.

Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов`язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту.

Наведене свідчить, що Конституційний Суд України розмежував:

тримісячний строк для звернення звільненого працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат;

тримісячний строк для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, що передбачено частиною першою статті 233 КЗпП України, приписи якої Конституційний Суд України визнав неконституційними.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 21.01.2026 у справі №160/6927/25.

Повертаючись до обставин даної справи, колегія суддів зазначає, що предметом позову є зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення за період з 19.07.2022 по 07.03.2023.

Судом першої інстанції встановлено, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 07.03.2023 №62 майора ОСОБА_1 , заступника командира танкового батальйону з морально-психологічного забезпечення військової частини НОМЕР_1 , звільненого наказом командувача військ оперативного командування “ ІНФОРМАЦІЯ_1 ” (по особовому складу) від 28.02.2023 №134 у відставку за підпунктом “а” (у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі) пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” з 07 березня 2023 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Отже, на момент звернення позивача (08.03.2026) з позовом про перерахунок і виплату недоотриманого грошового забезпечення, позивача було звільнено з військової служби, що свідчить про необхідність застосування у спірній ситуації частини другої ст. 233 КЗпП України, яка неконституційною не визнавалась.

Згідно частиною 2 ст. 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Як зазначає сам позивач, відомості про виплачене йому грошове забезпечення наявні у довідках військової частини НОМЕР_1 від 07.03.2025 №1927, 1926, однак, з позовом до суду позивач звернувся лише у березні 2026 року, тобто з порушенням тримісячного строку.

Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про пропуск позивачем строку звернення до суду.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, що відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвали - без змін.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 246, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 23 березня 2026 року про повернення позовної заяви у справі № 380/4004/26 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Л. П. Іщук

судді І. М. Обрізко

М.А. Пліш