Постанова від 08 вересня 2026 р. у справі №724/4468/25 — Чернівецький апеляційний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 вересня 2026 року місто Чернівці справа №724/4468/25

провадження №22-ц/822/1405/26

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Височанської Н.К.,

суддів: Кулянди М.І., Литвинюк І.М.

за участю секретаря судових засідань Паучек І.І.

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – Приватне акціонерне товариство «Страхова група «ТАС»

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» на рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 19 травня 2026 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» про відшкодування шкоди, головуючий в суді першої інстанції суддя Ахмедов Р.А.,

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Страхова група «ТАС» про відшкодування шкоди.

Посилався на те, що 10 грудня 2022 року близько 19 год. 40 хв. на автодорозі «Житомир – Чернівці» в межах с. Гаврилівці, Кам`янець-Подільського району, Хмельницької області, водій автомобіля «Тоyota Carina» р.н. НОМЕР_1 ОСОБА_2 рухаючись на спуск в напрямку м. Хотин, допустив виїзд на зустрічну смугу руху, де допустив лобове зіткнення з автомобілем марки «Ford Transit» р.н. НОМЕР_2 (німецька реєстрація) під керуванням ОСОБА_1 .

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1 отримав тілесні ушкодження у вигляді політравми, поєднаної травми, закритої черепно-мозкової травми, забою головного мозку, перелому правого латерального крилоподібного відростка клиноподібної кістки, множинних переломів кісток лицевого відділу черепа, перелому кісток вилиці та верхньої щелепи, крайового перелому 7-го грудного хребця, закритої травми грудної клітини, забою обох легень, закритого перелому лівої ліктьової кістки, які по ступеню тяжкості відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості, що призвело до тривалого розладу здоров`я.

10 грудня 2022 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань було внесено відомості №12022240000000534 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 3 ст.286 КК України та розпочато досудове розслідування.

26 квітня 2023 року за наслідками досудового розслідування прийнято постанову про закриття кримінального провадження №12022240000000534 на підставі п. 5 ч.1 ст. 284 КК України, в зв`язку з тим, що померла особа, стосовно якої зібрано достатньо доказів для повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.

В результаті травм, отриманих в дорожньо-транспортній пригоді ОСОБА_1 в періоди з 10.12.2022 по 14.12.2022 року, з 02.01.2023 по 05.01.2023 року та з 08.12.2023 по 19.12.2023 року знаходився на стаціонарному лікуванню в закладах охорони здоров`я.

У зв`язку з отриманими травмами ОСОБА_1 була заподіяна шкода, пов`язана з лікуванням, тимчасовою втратою працездатності, а також моральна шкода у зв`язку з фізичним болем та стражданнями, яких останній зазнав у зв`язку з ушкодженням свого здоров`я.

Зазначає, що цивільно-правова відповідальність володільця автомобіля «Тоyota Carina» р.н. НОМЕР_1 була застрахована в ПрАТ «СГ «ТАС» згідно полісу ОСЦПВВНТЗ №210682922. Розмір страхової суми за шкоду, заподіяну здоров`ю складає 320 000, 00 грн. Враховуючи те, що цивільно-правова відповідальність володільця автомобіля «Тоyota Carina» р.н. НОМЕР_1 була застрахована, шкода завдана лікуванням, тимчасовою втратою працездатності та моральна шкода підлягає відшкодуванню відповідачем в порядку передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно–правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Просив встановити факт тимчасової втрати непрацездатності ОСОБА_1 в період з 10.12.2022 року по 05.04.2023 року та в період з 08.12.2023 року по 03.02.2024 року та стягнути з відповідача – Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» на користь ОСОБА_1 320 000, 00 грн. страхової виплати на відшкодування шкоди заподіяної здоров`ю.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Хотинського районного суду Чернівецької області від 19 травня 2026 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» на користь ОСОБА_1 страхові виплати на відшкодування шкоди заподіяної здоров`ю у розмірі – 320 000 (триста двадцять тисяч) гривень 00 копійок.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі – 20 000 (двадцять тисяч) гривень 00 копійок.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» на користь держави судовий збір у розмірі – 3200 (три тисячі двісті) гривень 00 копійок.

Повне рішення складено судом 28 травня 2026 року.

Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги та позиції інших учасників

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду Приватне акціонерне товариство «Страхова група «ТАС», в інтересах якого діє головний юрисконсульт В.Ніколаєв спрямував засобами поштового зв`язку 08 червня 2026 року апеляційну скаргу на вказане рішення суду.

Вказали, що позивач, станом на день звернення до суду з позовом, а саме 15 січня 2026 року не подав до АТ «СГ «ТАС» заяву про виплату страхового відшкодування встановленого зразка та жодних документів, передбачених спеціальним Законом. Більш того, позивачем пропущений термін подання заяви про страхові виплати (3 роки за відшкодування шкоди, завданої здоров`ю).

Отож, оскільки позивач до страховика в межах трьох річного строку з моменту вчинення ДТП (10.12.2022) не звертався, це є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування.

Просили апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду скасувати та в позові відмовити. Судові витрати покласти на позивача.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Гнідко С.І. просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Вважає, що судом першої інстанції у відповідності до вимог чинного законодавства законно та обґрунтовано задоволено позовні вимоги позивача та стягнуто з відповідача 320 000, 00 грн. виплати на відшкодування шкоди завданої здоров`ю позивача в дорожньо-транспортній пригоді.

Що стосується доводів відповідача, щодо відмови в задоволенні позову через неподання позивачем заяви про страхове відшкодування відповідачу, то такі доводи є надуманими та такими, що не підлягають задоволенню.

09 грудня 2025 року позивач в межах 3 -х річного строку звернувся до суду з відповідною позовною заявою, в якій просив суд стягнути з відповідача на відшкодування шкоди завданої його здоров`ю в дорожньо-транспортній пригоді страхову виплату в розмірі 320 000, 00 грн.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 465/4287/15 (провадження № 14-406цс19), зазначено, що у Законі України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не передбачено обов`язкового досудового порядку врегулювання питання з приводу виплати страхового відшкодування, особа, яка вимагає такої виплати, за власним розсудом може звернутися із заявою безпосередньо до страховика, з дотриманням вимог, передбачених у статті 35 названого Закону, чи звернутися безпосередньо до суду.

З метою дотримання положень статті 175 ЦПК України, позивач зазначає, що попередній (орієнтовний) розмір судових витрат, які він поніс чи очікує понести в зв`язку із розглядом даної справи в суді апеляційної інстанції, складає 8 000, 00 грн.

Мотивувальна частина

Межі розгляду справи

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги

Позиція апеляційного суду

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Щодо розгляду справи за відсутності учасників справи, які не з`явились в судове засідання

У судове засідання учасники справи не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином у встановленому законом порядку, відповідач про поважність причин неявки суд не повідомив (а.с.157-159).

До початку розгляду справи від представника позивача адвоката Гнідко С.І. до апеляційного суду надійшла заява з проханням розгляд справи здійснювати у його та позивача відсутність. Апеляційну скаргу просив залишити без задоволення. А також, просив стягнути з відповідача витрати на правову допомогу понесені в суді апеляційної інстанції в розмірі 8000 грн (а.с.160).

Згідно із статтею 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 15 лютого 2024 року у справі №755/20287/21.

Також, якщо належним чином повідомлені сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Такий висновок узгоджується з постановами Верховного Суду від 02 жовтня 2024 року в справі № 757/61314/18-ц, від 17 липня 2024 року в справі №182/3021/21, від 25 червня 2024 року в справі №496/5051/19 та інших.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Отже, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, враховуючи баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явилися в судове засідання, будучи належним чином повідомленими про розгляд справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що 10 грудня 2022 року, близько 19 год. 40 хв., на автодорозі «Житомир – Чернівці» в межах с. Гаврилівці, Кам`янець-Подільського району, Хмельницької області водій автомобіля «Тоyota Carina» р.н. НОМЕР_1 ОСОБА_2 рухаючись на спуск в напрямку м. Хотин, допустив виїзд на зустрічну смугу руху, де допустив лобове зіткнення з автомобілем марки «Ford Transit» р.н. НОМЕР_2 (німецька реєстрація) під керуванням ОСОБА_1 .

За фактом вказаної дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 10.12.2022 року на автодорозі Н-03 «Житомир – Чернівці», в адміністративних межах с. Гаврилівці, Кам`янець-Подільського району, Хмельницької області, ОСОБА_1 отримав тілесні ушкодження у вигляді політравми, поєднаної травми, закритої черепно-мозкової травми, забою головного мозку, перелому правого латерального крилоподібного відростка клиноподібної кістки, множинних переломів кісток лицевого відділу черепа, перелому кісток вилиці та верхньої щелепи, крайового перелому 7-го грудного хребця, закритої травми грудної клітини, забою обох легень, закритого перелому лівої ліктьової кістки, що підтверджується висновком експерта Кам`янець-Подільського районного відділу судово-медичної експертизи ОСОБА_3 №5 від 26.02.2022 року (а.с.14-16).

Згідно копії витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, 10.12.2022 року було внесено відомості до ЄРДР за №12022240000000534 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України та розпочато досудове розслідування (а.с.7).

26 квітня 2023 року за наслідками досудового розслідування прийнято постанову про закриття кримінального провадження №12022240000000534 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України, на підставі п. 5 ч. 1 ст. 284 КК України, у зв`язку з тим, що померла особа, стосовно якої зібрано достатньо доказів для повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення (а.с.8-12).

Згідно копії виписки №1/4207 із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого з 10.12.2022 року по 14.12.2022 року ОСОБА_1 проходив стаціонарне лікування в реанімаційному та травматологічному відділенні КНП «Кам`янець-Подільська міська лікарня» (а.с.17-18).

Згідно копії виписки із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого ОСОБА_1 №32/40 встановлено, що з 02.01.2023 року по 05.01.2023 року ОСОБА_1 знаходився на стаціонарному лікуванні у травматологічному відділенні КНП «Чернівецька обласна лікарня». Обмежене навантаження на ліву руку 3 місяці (а.с.19).

Згідно копії виписки №29185 із медичної карти стаціонарного хворого ОСОБА_1 з 08.12.2023 року по 19.12.2023 року позивач знаходився на стаціонарному лікуванні у травматологічному відділенні КНП «Чернівецька обласна лікарня». Обмежене навантаження на ліву руку 1,5 місяці (а.с.20).

За результатами перевірки чинності полісу внутрішнього страхування №210682922, станом на 10.12.2022 транспортний засіб марки «Toyota Carina» р.н. НОМЕР_1 застрахований у страховій компанії ПАТ «СГ «ТАС» (а.с.13).

Згідно довідки про доходи ОСОБА_1 німецькою мовою з перекладом на українську мову встановлено, що його доходи за три місяці перед ДТП, а саме: вересень-листопад 2022 року, складали 2500 євро за кожен місяць, що в загальному становить 7500 євро (а.с.21, 70-71).

Мотиви, з яких виходив апеляційний суд та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає вимогам, визначеним в ст.263 ЦПК України.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивач ОСОБА_1 як потерпіла особа має право на відшкодування шкоди від Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС», оскільки відповідач виступає боржником у деліктному зобов`язанні та повинен відшкодувати шкоду в межах суми страхового відшкодування, як страховик завдавача шкоди.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Отже, принцип добросовісності передбачає, що сторони повинні діяти добросовісно під час реалізації своїх прав та передбаченого договором та/або законом виконання своїх зобов`язань.

Стаття 1166 ЦК України передбачає, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

За змістом вказаної норми, за загальним правилом: по-перше, в повному обсязі; по-друге, особою, яка безпосередньо її завдала, шкода підлягає відшкодуванню.

Проте із вказаних правил є винятки, передбачені законом. Одним з таких винятків є страхування особою цивільно-правової відповідальності.

Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України «Про страхування» (далі - Закон №85/96-ВР)).

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).

Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 ЦК України).

Питання страхування відповідальності власників транспортних засобів регулюється не тільки національним законодавством, а й міжнародними нормами, і Україна як держава, яка прагне вступу в Європейський союз, в Угоді про асоціацію України з ЄС зобов`язалась здійснити заходи до підвищення гарантій забезпечення прав потерпілих від ДТП відповідно до Директиви 2009/103/ЄС щодо страхування цивільної відповідальності по відношенню до використання автотранспортних засобів та забезпечення виконання зобов`язань щодо страхування такої відповідальності.

Відносини страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регламентує, зокрема, Закон № 1961-IV.

Згідно зі статтею 999 ЦК України до відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Законом № 1961-IV визначено як засади, так і процедури отримання потерпілими особами за наслідками ДТП, відшкодування заподіяної шкоди.

Відповідно до статті 5 вказаного Закону об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих унаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

У разі настання страхового випадку страховик (страхова компанія) у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи (пункт 22.1 статті 22 Закону № 1961 IV).

Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Велика Палата Верховного Суду послідовно наголошує, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми.

Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом № 1961-IV у страховика (страховика) не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961 IV) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі №147/66/17).

Водночас в Законі наголошено, що обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників. Тобто Закон як спрямований насамперед на захист прав осіб потерпілих внаслідок ДТП, при цьому також забезпечує майнові інтереси винної особи, які полягають у відшкодуванні спричиненої шкоду не нею, а страховиком (страховою компанією) за певні страхові внески (стаття 3 Закону № 1961-IV).

Тобто положення цього Закону спрямовані як на захист прав потерпілої особи на відшкодування шкоди, так і на те, що винна особа має право розраховувати на відшкодування спричиненої нею шкоди страхувальником, у якого застрахована її відповідальність, а тому, розглядаючи такі спори, судам слід уважно дотримуватись балансу інтересів як потерпілої особи, так і особи, яка застрахувала свою відповідальність та переклала тягар відшкодування шкоди на страховика.

Згідно з пунктом 1.8 статті 1 спеціального Закону страховий поліс - єдина форма внутрішнього договору страхування, яка посвідчує укладення такого договору.

Отже, видача полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є підтвердженням того, що сторони уклали договір страхування та досягли згоди щодо істотних умов договору, а також доказом того, що страхова премія була сплачена.

Апеляційним судом встановлено, що 10 грудня 2022 року, близько 19 год. 40 хв., на автодорозі «Житомир – Чернівці» в межах с. Гаврилівці, Кам`янець-Подільського району, Хмельницької області водій автомобіля «Тоyota Carina» р.н. НОМЕР_1 ОСОБА_2 рухаючись на спуск в напрямку м. Хотин, допустив виїзд на зустрічну смугу руху, де допустив лобове зіткнення з автомобілем марки «Ford Transit» р.н. НОМЕР_2 (німецька реєстрація) під керуванням ОСОБА_1 .

За фактом вказаної дорожньо-транспортної пригоди, ОСОБА_1 отримав тілесні ушкодження у вигляді політравми, поєднаної травми, закритої черепно-мозкової травми, забою головного мозку, перелому правого латерального крилоподібного відростка клиноподібної кістки, множинних переломів кісток лицевого відділу черепа, перелому кісток вилиці та верхньої щелепи, крайового перелому 7-го грудного хребця, закритої травми грудної клітини, забою обох легень, закритого перелому лівої ліктьової кістки, що підтверджується висновком експерта Кам`янець-Подільського районного відділу судово-медичної експертизи ОСОБА_3 №5 від 26.02.2022 року (а.с.14-16).

На день вчинення водієм транспортного засобу марки «Toyota Carina» р.н. НОМЕР_1 ОСОБА_2 дорожньо-транспортної пригоди 10.12.2022, зазначений транспортний засіб був застрахований у Приватному акціонерному товаристві «Страхова група «ТАС» відповідно до полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів №210682922.

Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законому страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону).

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18). Положення Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» спрямовані як на захист прав потерпілої особи на відшкодування шкоди, так і на те, що винна особа має право розраховувати на відшкодування спричиненої нею шкоди страхувальником, у якого застрахована її відповідальність, а тому, розглядаючи такі спори, судам слід уважно дотримуватись балансу інтересів як потерпілої особи, так і особи, яка застрахувала свою відповідальність та переклала тягар відшкодування шкоди на страховика.

Внаслідок заподіяння під час дорожньо-транспортної пригоди шкоди виникають цивільні права й обов`язки, пов`язані з її відшкодуванням. Зокрема, потерпілий набуває право отримати відшкодування шкоди, а обов`язок виплатити відповідне відшкодування за Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» виникає у страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність (у визначених указаним Законом випадках - Моторного (транспортного) страхового бюро України (далі - МТСБУ)) та в особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, якщо розмір завданої нею шкоди перевищує розмір страхового відшкодування, зокрема на суму франшизи, чи якщо страховик (МТСБУ) за Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не має обов`язку здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату). Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов`язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов`язок розподіляється між ним і страховиком (МТСБУ).

Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17.

Отже суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що позивач ОСОБА_1 як потерпіла особа має право звернутися до відповідача - Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС», як до страховика відповідальної особи з матеріально-правовою вимогою про відшкодування шкоди. Вказаного не заперечує і сам відповідач.

У разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. (стаття 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Згідно зі статтею 23 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є: шкода, пов`язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов`язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; шкода, пов`язана із стійкою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; шкода, пов`язана із смертю потерпілого.

Відповідно до статті 24 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у зв`язку з лікуванням потерпілого відшкодовуються обґрунтовані витрати, пов`язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням, протезуванням та реабілітацією потерпілого у відповідному закладі охорони здоров`я, медичним піклуванням, лікуванням у домашніх умовах та придбанням лікарських засобів.

Витрати, пов`язані з лікуванням потерпілого в іноземній державі, відшкодовуються, якщо лікування було узгоджено з особою, яка має здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату). Зазначені в цьому пункті витрати та необхідність їх здійснення мають бути підтверджені документально відповідним закладом охорони здоров`я.

Мінімальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за шкоду, пов`язану з лікуванням потерпілого, становить 1/30 розміру мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на дату настання страхового випадку, за кожний день лікування, підтверджений відповідним закладом охорони здоров`я, але не більше 120 днів. Якщо страховику (МТСБУ) не надані документи, що підтверджують розмір витрат, зазначених у пункті 24.1 цієї статті, або їх документально підтверджений розмір є меншим, ніж мінімальний розмір, визначений відповідно до пункту 24.2 цієї статті, страховик (МТСБУ) здійснює відшкодування у розмірі, визначеному в пункті 24.2 цієї статті.

Відповідно до статті 25 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності потерпілим відшкодовуються не отримані доходи за підтверджений відповідним закладом охорони здоров`я час втрати працездатності. Доходи потерпілого оцінюються в таких розмірах: для працюючої особи (особи, яка працює за трудовим договором) - неотримана середня заробітна плата, обчислена відповідно до норм законодавства України про працю; для особи, яка забезпечує себе роботою самостійно, - неотримані доходи, які обчислюються як різниця між доходом за попередній (до дорожньо-транспортної пригоди) календарний рік та доходом, отриманим у тому календарному році, коли особа була тимчасово непрацездатною; для непрацюючої повнолітньої особи - допомога у розмірі, не меншому мінімальної заробітної плати, встановленої чинним законодавством. Якщо особа була в зазначеному статусі менше вказаних розрахункових термінів, то до уваги береться середньомісячний доход з розрахунку суми сукупного доходу такої особи за попередній до настання страхового випадку календарний рік та доход протягом фактичного терміну (повні місяці) перебування особи в зазначеному статусі.

Відповідно до статті 26-1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховиком (у випадках, передбачених підпунктами "г" і "ґ" пункту 41.1 та підпунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров`я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю.

Апеляційна скарга не містить доводів щодо неправомірно стягнутої суми страхового відшкодування, відповідач не оспорює наведений судом першої інстанції розрахунок розміру шкоди, а також апеляційна скарга не містить проведеного відповідачем власного розрахунку.

Отож, дослідивши матеріали справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що сума страхової виплати у зв`язку з тимчасовою втратою непрацездатності становить 551260 грн., моральна шкода у розмірі 27563 грн. Однак, оскільки ліміт страхового відшкодування за полісом страхування №210682922 становить 320 000 грн., то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню страхова виплата на відшкодування шкоди заподіяної його здоров`ю в межах ліміту страхового відшкодування, а саме у розмірі 320 000 грн.

Єдиним доводом апеляційної скарги є те, що позивач ОСОБА_1 не звертався до страхової компанії ПАТ «СГ «ТАС» протягом трьох років із заявою про виплату страхового відшкодування, отож пропустив трирічний строк подання такої заяви, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Колегія суддів вважає такі доводи помилковими з огляду на таке.

Відповідно до підпункту 37.1.4. пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

Велика Палата Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі №147/66/17 (провадження № 14-95цс20) вказала:

«п.95 У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі №465/4621/16-к (провадження № 13-24кс19) зазначено, що «у системному зв`язку зі статтею 36 положення підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 цього Закону щодо неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених цим пунктом строків як підстави для відмови у відшкодуванні стосуються випадків, коли впродовж цих строків потерпілий взагалі не здійснював волевиявлення, спрямованого на одержання компенсації - не звертався ані до страховика (або МТСБУ), ані до суду. Якщо ж особа впродовж цих строків подала позовну заяву до суду, вона здійснила відповідне волевиявлення, обравши на власний розсуд один з альтернативно можливих способів захисту свого порушеного права».

Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що попереднє звернення потерпілого у випадках, передбачених законом, до МТСБУ із заявою про виплату страхового відшкодування в порядку, визначеному статтею 35 Закону № 1961-IV, загалом не є обов`язковим та не виключає право особи звернутися безпосередньо до суду із позовом про стягнення відповідного страхового відшкодування.

Крім того, у постанові від 12 лютого 2021 року (справа № 910/6013/20) Верховний суд зазначив, що у системному зв`язку зі статтею 36 положення підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону щодо неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених цим пунктом строків як підстави для відмови у відшкодуванні стосуються випадків, коли впродовж цих строків потерпілий взагалі не здійснював волевиявлення, спрямованого на одержання компенсації - не звертався ані до страховика (або МТСБУ), ані до суду. Якщо ж особа впродовж цих строків подала позовну заяву до суду, вона здійснила відповідне волевиявлення, обравши на власний розсуд один з альтернативно можливих способів захисту свого порушеного права.

Аналогічні висновки зробив Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 21 серпня 2018 року у справі № 227/3573/16-ц (провадження № 61-15026св18), Касаційний кримінальний суду складі Верховного Суду у постанові від 30 серпня 2018 року у справі №732/865/16-к, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 643/19957/15-ц (провадження № 61-9436св18).

У справі, що переглядається, встановлено, що страховий випадок (ДТП) стався 10 грудня 2022 року, а позов сформовано до суду в системі «Електронний Суд» 09 грудня 2025 року, тобто в межах установленого законом трирічного строку.

Отож, доводи відповідача щодо пропуску позивачем трирічного строку подання заяви про страхові виплати до страхової компанії ПАТ «СГ «ТАС» як підстава для відмови у задоволенні позову є помилковими.

Також, апеляційна скарга не містить доводів щодо не обґрунтованості розміру стягнутих витрат на правову допомогу понесених в суді першої інстанції, отож в цій частині рішення не переглядається.

З огляду на викладене, суд першої інстанції, дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Інші наведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки цим судом, який їх обґрунтовано спростував.

При цьому апеляційний суд враховує, що, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29—30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).

Суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих доказів, оскаржуване судове рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Щодо судових витрат

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції складається, крім іншого з нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення (підпункту б пункту 4 частини 1статті 382 ЦПК України).

Оскільки апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, відсутні.

Щодо стягнення витрат на правову допомогу понесених позивачем в суді апеляційної інстанції

Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п.1 ч.3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Відповідності до статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

За положеннями пункту 4 статті 1, частин третьої та п`ятої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 1 Закону №5076-VI представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону №5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Згідно з вимогами частин першої, другої, четвертої, п`ятої, шостої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137, частина восьма статті 141 ЦПК України).

Саме такою є правова позиція Верховного Суду, висловлена Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, а також постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22).

Зазначена правова позиціє є незмінною, вона безпосередньо передбачена положеннями пункту 1 частини другої статті 137, частини восьмої статті 141 ЦПК України.

Розглядаючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані до заяви документи на предмет належності, допустимості й достовірності відображеної у них інформації.

При визначенні суми відшкодування витрат суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим (п. 268).

Вказаний правовий висновок викладено у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

У додатковій постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі №206/6537/19 зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 зроблено висновок, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24) виснувала, що у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково.

Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та необхідності), а також розумності їхнього розміру застосовують з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.

Колегія суддів наголошує, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи.

Стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (див. постанову Верховного Суду від 24 січня 2022 року у справі № 911/2737/17).

Як вбачається з матеріалів справи, позивача по справі ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції представляв адвокат Гнідко С.І. на підставі Ордеру Серія СЕ №1113108 від 09 грудня 2025 року, який виданий на підставі Договору про надання правничої допомоги від 25 листопада 2025 року (а.с.144).

В поданому відзиві на апеляційну скаргу, позивач ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Гнідко С.І. вказав попередній (орієнтовний) розрахунок розміру витрат на професійну правничу допомогу в апеляційній інстанції в розмірі 8000 гривень.

В поданій заяві від 09 вересня 2026 року адвокат Гнідко С.І. просив стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу понесені позивачем в суді апеляційної інстанції в розмірі 8000 грн. (а.с.160).

На підтвердження понесених судових витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, адвокатом Гнідко С.І. надано до відзиву Додаток 2 до договору надання правової допомоги від 27 липня 2026 року, згідно якого адвокатом Гнідко С.І. надано, а клієнтом прийнято такі послуги: ознайомлення та правовий аналіз апеляційної скарги, підготовка та подання відзиву на апеляційну скаргу на суму 8000 грн. (а.с.153).

Аналізуючи викладене, колегія суддів у даній справі визначаючи розмір витрат на професійну правничу допомогу яку позивач просив стягнути враховує, що адвокат Гнідко С.І. представляв інтереси позивача ОСОБА_4 під час розгляду цієї ж справи у суді першої інстанції, а тому був обізнаний з фактичними обставинами справи, доказами та правовими позиціями сторін. Правова позиція позивача була сформована ще до апеляційного перегляду справи, а підготовка відзиву не потребувала повторного опрацювання всього обсягу матеріалів справи як нових для представника. Ця обставина зменшує обсяг роботи, об`єктивно необхідної для підготовки до апеляційного розгляду, та має бути врахована при визначенні суми витрат, яка підлягає покладенню на іншу сторону.

Водночас наведене не свідчить про відсутність необхідності у професійній правничій допомозі в апеляційній інстанції. Представник позивача підготував відзив на апеляційну скаргу, а тому понесені позивачем витрати безпосередньо пов`язані з апеляційним розглядом справи та є необхідними.

Отож, колегія суддів, проаналізувавши обсяг наданих адвокатом послуг, виходячи з принципів співмірності та розумності судових витрат, врахувавши характер правовідносин, обсяг наданих адвокатом послуг заявнику, складність справи, необхідність процесуальних дій сторони, реальність наданих адвокатських послуг, розумність їхнього розміру, вважає за необхідне частково присудити стороні, на користь якої ухвалено судове рішення витрати на правову допомогу понесені в суді апеляційної інстанції та покласти на відповідача витрати у розмірі 5000 грн.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 17 квітня 2024 року у справі № 756/6927/20, від 04 квітня 2024 року у справі № 701/804/21, від 10 квітня 2024 року у справі № 530/259/21, від 10 квітня 2024 року у справі №367/6289/21, від 22 травня 2024 року у справі №205/5969/15-ц, у яких також вирішувалось питання щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу за відсутності заперечень іншої сторони.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив це рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» – залишити без задоволення.

Рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 19 травня 2026 року – залишити без змін.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу понесені в суді апеляційної інстанцій у розмірі 5000 гривень.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена судом 09 вересня 2026 року.

Суддя-доповідач: Н.К. Височанська

Судді: М.І. Кулянда

І.М. Литвинюк