Постанова від 25 серпня 2026 р. у справі №638/24206/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 638/24206/25 Головуючий суддя І інстанції Рибальченко Л. М.

Провадження № 33/818/1485/26 Суддя доповідач Шабельніков С.К.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2026 року м. Харків

Суддя Харківського апеляційного суду Шабельніков С.К., при секретарі Вакула Н.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову судді Шевченківського районного суду м. Харкова від 16 березня 2026 року стосовно ОСОБА_1 за ч.1 ст. 130 КУпАП, -

в с т а н о в и в:

Цією постановою

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, мешканець м. Харкова,

- визнаний винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП та на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 17000 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік.

Також з ОСОБА_1 стягнуто судовий збір в розмірі 665 грн. 60 коп.

Постановою встановлено, що 22 листопада 2025 року о 21:18 год. в м. Харкові, вул. Людвіга Свободи, 37, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом «Саманд», д.н.з. НОМЕР_1 , з ознаками алкогольного сп`яніння, а саме запах алкоголю з порожнини рота, поведінка, що не відповідає обстановці, виражене тремтіння пальців рук, від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння в закладі охорони здоров`я також відмовився.

В своїй апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив скасувати судову постанову, а провадження у справі закрити на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП, посилаючись на те, що працівники поліції не мали процесуального права зупиняти його. Поряд з цим вказував на те, що працівники поліції під час складення матеріалів допустили порушення, на що суд першої інстанції не звернув увагу. Вважав, що його вина не доведена жодним доказом, а постанова судді винесена передчасно. Також вказував на те. щ працівники поліції не відсторонили його від керування, чим допустили порушення чинного законодавства. Поряд з цим посилався на те що суд першої інстанції не повно дослідив відомості, які містяться в цій справі та помилково дійшов висновку про його винуватість у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП. Вважав, що судом першої інстанції притягнуто до відповідальності іншу особу.

Поряд з цим, ОСОБА_1 , просив поновити йому пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження постанови судді Шевченківського районного суду м. Харкова від 16 березня 2026 року, посилаючись на те, що в судовому засіданні в суді першої інстанції участі не приймав, а копію постанови отримав лише 27 квітня 2026 року під час ознайомлення з матеріалами справи.

Твердження апелянта щодо поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження матеріалами справи не спростовуються, а тому, дотримуючись конституційних гарантій забезпечення кожній особі доступу до правосуддя та права на оскарження судового рішення (ст.129 ч.1 п. 8 Конституції України), строк на подачу апеляційної скарги підлягає поновленню.

За таких обставин, з метою належного дотримання конституційних засад забезпечення доступу до правосуддя та права на оскарження судового рішення, - відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 .

В судове засідання в суд апеляційної інстанції ОСОБА_1 не з`явився, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином.

Зокрема, на поштову адресу, яка була вказана в апеляційній скарзі, ОСОБА_1 була направлена судова повістка про виклик в судове засідання в суд апеляційної інстанції на 26.08.2026 року.

Відповідно до відомостей поштового зворотного повідомлення, ОСОБА_1 особисто отримав судову повістку.

Поряд з цим, з відомостей довідки про доставку СМС, вбачається, що на номер мобільного телефону, а саме НОМЕР_2 , який ОСОБА_1 залишив в своїй апеляційній скарзі, була направлено СМС з відомостями про дату, час та місце розгляду його апеляційної скарги, яку він отримав 08.07.2026 року.

Такі відомості вочевидь свідчать про те, що ОСОБА_1 був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.

Крім того, статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням. Кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

Також, згідно з усталеною практикою Суду, учасники справи в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження; процесуальна бездіяльність скаржника не може ставити під сумнів здійснення судочинства судом апеляційної інстанції відповідно до вимог процесуального закону.

У цьому контексті суд також звертає увагу, що апеляційний перегляд здійснюється за апеляційною скаргою особи, яка її подала, а вона в першу чергу мала б цікавитися питаннями призначення судових засідань у справі.

Слід також зазначити, що у відповідності до ст.11 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» інформація про кожне судове засідання, оприлюднювалася на офіційному веб-порталі Судової влади України та ОСОБА_1 не був позбавлений об`єктивної можливості дізнатися про дати судових засідань, користуючись відкритим безоплатним цілодобовим доступом до вказаного сайту.

Відповідно до відомостей, які містяться в матеріалах справи ОСОБА_1 будь-яким чином не цікавився станом розгляду його апеляційної скарги. Будь-яких клопотань через канцелярію суду, в тому числі, про відкладення розгляду справи, не подавав.

Враховуючи наведене, а також вимоги ст.ст. 268, 294 КУпАП, суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості проведення апеляційного розгляду без участі ОСОБА_1 , виходячи з відомостей, що є наявні в матеріалах цього провадження, та доводів поданої апеляційної скарги, оскільки останній, поза розумним сумнівом, був обізнаним про розгляд його апеляційної скарги в суді апеляційної інстанції, однак в судове засідання в суд апеляційної інстанції не з`явився, причин неявки суду не повідомив та будь-яким чином не цікавився про стан розгляду його апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно вимог ст.ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП, суд повинен повно, всебічно та об`єктивно з`ясувати всі обставини справи, дати належну оцінку зібраним доказам. Зокрема, суд повинен з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи є винною особа в його вчиненні.

Як вбачається з матеріалів цієї справи, суд дотримався всіх вказаних вимог закону, встановивши обставини, які мають значення для правильного розгляду справи і вирішення питання винності ОСОБА_1 у порушенні правил дорожнього руху України, передбачених п. 2.5.

Під час апеляційного перегляду оскаржуваної постанови, апеляційним судом не встановлено об`єктивних відомостей, які можуть спростувати висновки суду щодо винуватості ОСОБА_1 у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП.

Зокрема, визнаючи ОСОБА_1 винним, суд першої інстанції послався на відомості, як на докази, які містяться у: протоколі про адміністративне правопорушення; направленні на огляд водія; акті огляду, а також на відеозаписі з бодікамери працівників поліції.

Відповідно до відомостей, які зазначені в протоколі про адміністративне правопорушення (арк. 1) вбачається, що ОСОБА_1 керував автомобілем з ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, поведінка, що не відповідає обстановці, виражене тремтіння пальців рук, від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння за допомогою технічного приладу Драгер водій відмовився, та законом встановленому порядку проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння в закладі охорони здоров`я також відмовився.

З відомостями цього протоколу ОСОБА_1 був ознайомлений, про що свідчать його особисті письмові пояснення та підписи у відповідних графах цього протоколу.

Поряд з цим, належить взяти до уваги те, що протокол про адміністративне правопорушення складений уповноваженою державою особою і дії посадових осіб що його складав, в порядку передбаченому чинним законодавством ОСОБА_1 не оскаржувалися, тобто останній не звертався із скаргами на дії працівників поліції до їх безпосереднього керівництва із питанням ініціювання проведення службової перевірки щодо неправомірних дій працівників поліції під час складення ними протоколу, не звертався із позовом до суду в порядку КАС України на дії працівників поліції, а також не звертався із відповідними заявами у порядку, передбаченому КПК України до правоохоронних органів, що вочевидь унеможливлює врахування апеляційним судом доводів апелянта щодо незаконності дій працівників поліції під час складення ними протоколів про адміністративні правопорушення.

Отже, враховуючи відсутність будь яких скарг ОСОБА_1 щодо дій працівників поліції під час складення ними протоколу, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відомості, які зафіксовані в цьому протоколі відповідають дійсності та заслуговують на увагу.

Крім того, відповідно до відомостей рапорту працівника поліції (арк. 8) вбачається, що 22.11.2025 року об 20.56 год. було зупинено автомобіль Саманд. Оскільки була інформація що свідчить про причетність водія до вчинення адміністративного правопорушення. Водієм виявився ОСОБА_1 , під час спілкування з яким були виявлені ознаки алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, поведінка що не відповідає обстановці, виражене тремтіння пальців рук. Від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціального технічного приладу Драгер та в закладі охорони здоров`я у лікаря нарколога водій відмовився.

Враховуючи відсутність будь-яких скарг на дії працівників поліції щодо складення протоколу стосовно ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відомості, які зафіксовані у рапорті відповідають дійсності та заслуговують на увагу.

Крім того, з відеозапису, який міститься в матеріалах справи (арк. 4), щодо події, яка зафіксована в протоколі про адміністративне вбачається, що ОСОБА_1 рухався на автомобілі у дворі багатоповерхових будинків, а за ним рухався патрульний автомобіль. ОСОБА_1 зупинився та заднім рухом припаркував свій автомобіль біля інших припаркованих автомобілів. У цей час до нього підійшли працівники поліції та встановили, що за кермом перебував саме ОСОБА_3 .

Такі відомості вочевидь свідчать про те, що саме ОСОБА_1 керував транспортним засобом, а тому саме він був водієм, що поза розумним сумнівом спростовує такі твердження апелянта.

Поряд з цим з відеозапису вбачається що під час спілкування з ОСОБА_1 працівники поліції встановили у останнього ознаки алкогольного сп`яніння та запропонували йому пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння, на що ОСОБА_1 , відмовився. Після цього працівник поліції ще раз запропонував ОСОБА_1 пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння, на що останній відповів, що не буде проходити огляд оскільки не керував транспортним засобом. Працівники поліції роз`яснили ОСОБА_1 наслідки відмови від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння, а також роз`яснили йому його права, передбачені ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП. Поряд з цим роз`яснили, що ОСОБА_1 заборонено керувати транспортними засобами упродовж доби.

Такі відомості відеозапису вочевидь свідчать про те, що працівники поліції виявили ознаки алкогольного сп`яніння у ОСОБА_1 та запропонували йому, як водію, пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння, від чого він відмовився.

Крім того, відповідно до довідки т.в.о. інспектора ВАП УПП в Харківській області ДПП (арк. 5), ОСОБА_1 отримав водійське посвідчення ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Враховуючи те, що ОСОБА_1 отримав посвідчення водія внаслідок складання ним іспиту на знання вимог ПДР України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що останній знає ПДР України.

Отже, апеляційний суд вбачає, що ОСОБА_1 свідомо ігнорував ПДР України, що свідчить про умисний характер вчиненого правопорушення, відповідно до ст. 10 КУпАП.

Крім того, належить врахувати, що незначна розбіжність у часі, що зазначено у направленні водія на проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння, а також помилковість зазначеного адресу, на що звертає увагу ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, не спростовує відомостей, які зафіксовані працівником поліції у протоколі щодо відмови водія ОСОБА_1 від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння, оскільки відомості, які зазначені в протоколі об`єктивно підтверджуються фактичними відомостями, які містяться в матеріалах цієї справи.

Крім того, відповідно до ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Дотримуючись вимог вищенаведеного закону суд апеляційної інстанції бере до уваги наступну практику Європейського суду з прав людини.

В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 р., яке з урахуванням положень статей 8, 9 Конституції України, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є частиною національного законодавства, зазначив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі держави.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, по справам «Кобець проти України» від 14.02.2008, «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001, «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002 неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.

У рішенні ЄСПЛ від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерії доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту.

Крім того, Європейський суд з прав людини в своєму рішенні «Ісмаїлов проти Росії» від 06 листопада 2008 року зазначив, що згідно з принципом верховенства права однією з підвалин демократичного суспільства, який закріплений в усіх статтях Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, при розгляді справи та призначенні стягнення потрібно досягти справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, щоб під час відповідного втручання був дотриманий принцип законності і воно не було свавільним, тобто стягнення повинне бути пропорційним, воно має відповідати тяжкості скоєного правопорушення, а також його наслідкам.

Отже, доказів, які спростовують правильність висновків суду першої інстанції, апелянтом не надано, не містять їх і матеріали справи. Більш того, порушень норм КУпАП під час складання протоколу та в суді першої інстанції, які потягли необхідність скасування постанови суду, апеляційним судом не встановлено.

Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції прийнято обґрунтоване рішення щодо порушення ОСОБА_1 п. 2.5 Правил дорожнього руху України та притягнуто за ч.1 ст.130 КУпАП до відповідальності, а тому його посилання на незаконність та необґрунтованість судової постанови є безпідставними.

Крім цього, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне роз`яснити ОСОБА_1 про те, що він не позбавлений процесуальної можливості звернутись до суду першої інстанції із заявою про виправлення допущеної судом описки щодо його прізвища.

З огляду на викладене, постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою і скасуванню за доводами, викладеними в апеляційній скарзі не підлягає.

Керуючись ст. 294 КУпАП, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову судді Шевченківського районного суду м. Харкова від 16 березня 2026 року щодо притягнення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 130 КУпАП залишити без змін.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя С.К. Шабельніков