Постанова від 09 вересня 2026 р. у справі №639/8422/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2026 року

м. Харків

справа № 639/8422/25

провадження № 22-ц/818/4518/26

Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Тичкової О.Ю.,

суддів колегії – Яцини В.Б., Мальованого Ю.М.,

сторони справи:

позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК Єврокредит»

відповідач – ОСОБА_1

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Єврокредит» на заочне рішення Новобаварського районного суду м. Харкова від 04 травня 2026 року ухвалене у складі судді Рубіжного С.О.,-

ВСТАНОВИВ:

В листопаді 2025 року ТОВ «ФК Єврокредит» звернулось до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за договором №TDB.2021.0991.2159 від 01.02.2021 року, у розмірі 96220,60 грн., судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422,4 грн та 11200,00 грн витрат понесених на правову допомогу.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 01.02.2021 між АТ «МЕГАБАНК» та ОСОБА_1 було укладено договір №TDB.2021.0991.2159 про відкриття рахунків, видачу та обслуговування платіжних карток МПС з відкриттям кредитної лінії. Банк свої зобов`язання перед Клієнтом за Кредитним договором виконав у повному обсязі, встановивши Доступний ліміт кредитної лінії у межах Максимального ліміту кредитної лінії на Картковий рахунок Клієнта і надавши йому можливість користуватись кредитними коштами у межах Доступного ліміту кредитної лінії, визначеного Кредитним договором. Клієнт здійснював користування грошовими коштами Доступного ліміту кредитної лінії, що відображено у виписках з його рахунку. Однак, свої зобов`язання за Кредитним договором щодо повернення заборгованості та сплаті відсотків за користування кредитною лінією відповідач не виконав. Так, згідно з виписок по рахунку Позичальника станом на 03.09.2024 року у відповідача сформувалась заборгованість перед Банком, що складається із: заборгованості за кредитом (в тому числі прострочена) – 33793,72 грн. заборгованості по сплаті відсотків (в тому числі прострочена) – 62426,88 грн., загальної суми заборгованості - 96220,60 грн. 03.09.2024 року відповідно до результатів відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом №GFD001-UA-20240618-01260 від 09.07.2024 року, між АТ «Мегабанк» та ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» був укладений Договір №GL1N426240 про відступлення прав вимоги. 27.12.2024 року ТОВ «Фінансова Компанія «Мустанг Фінанс» уклало з Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК Єврокредит» Договір № 1/12 про відступлення прав вимоги. Згідно з Розрахунком заборгованості Відповідача – боржника за Кредитним договором № TDB.2021.0991.2159 від 01.02.2021 року, сформованої АТ «Мегабанк» станом на 03.09.2024 року (дата укладання Договору №GL1N426240 про відступлення прав вимоги) заборгованість Боржника/Відповідача становить: заборгованість за кредитом (в тому числі прострочена) – 33793,72 заборгованості по сплаті відсотків (в тому числі прострочена) – 62426,88 грн, загальної суми заборгованості – 96220,60 грн. Всі нарахування, що відбувались до дати отримання ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс», а в подальшому – ТОВ «ФК Єврокредит», права грошової вимоги, здійснювались безпосередньо AT «Мегабанк» станом на день відступлення права вимоги – 03.09.2024 року. У свою чергу, ні ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс», ні ТОВ «ФК Єврокредит» не здійснювало жодних додаткових нарахувань, умови Кредитного договору в односторонньому порядку не змінювало.

Заочним рішенням позовні вимоги ТОВ «ФК Єврокредит» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК Єврокредит» заборгованість за кредитним договором №TDB.2021.0991.2159 від 01.02.2021 року станом на 03.09.2024 року у розмірі 33 793,72 грн.

Рішення обґрунтовано тим, що позивач надав належні та допустимі докази на підтвердження позовних вимог, оскільки відповідач належним чином не виконує свої зобов`язання за кредитним договором, та у суду наявні належні і допустимі докази такої заборгованості, суд зробив висновок про наявність підстав для стягнення тіла кредиту у розмірі 33793,72 грн. Що стосується стягнення суми прострочених платежів по процентах, то вказана вимога не підлягає задоволенню, так як вказані відсотки нараховувались позивачем поза межами кредитного договору, та оскільки договором встановлений строк кредиту 12 місяців (до 01.02.2022), тому суд вважав неправомірним нарахування процентів після зазначеної дати за відсутності погодження іншої дати повернення заборгованості.

Не погодившись з рішенням суду ТОВ «ФК Єврокредит» подало апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просила рішення змінити в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по кредитному договору, а саме задовольнити в цій частині позовні вимоги частково та стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за договором №TDB.2021.0991.2159 від 01.02.2021 року в загальному розмірі 57944,43 грн яка складається з тіла кредиту – 33793,72 грн, та відсотків – 24150,71 грн, та вирішити питання щодо розподілу судових витрат понесених позивачем у суді апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції не повністю дослідив наявні в матеріалах справи докази та прийшов до помилкового висновку щодо відсутності підстав для стягнення відсотків за користування кредитними коштами. Зазначає що відповідно до пункту 4 розділу «Запевнення та умови» Заяви-договору №TDB.2021.0991.2159 від 01.02.2021 року визначено, що строк кредиту становить 12 місяців. Проте зміст послуги, що її надавав Банк та отримував Клієнт, полягав у встановленні кредитного ліміту, тобто у кредитуванні рахунку. Таким чином, є очевидним, що вказаний строк повинен розраховуватись з дати останнього користування Клієнтом кредитними коштами, а не з дати укладення Заяви договору. Тобто, позичальник, продовживши користуватись кредитними коштами понад строк кредитування вчинив конклюдентні дії, направлені на продовження строку Кредитного договору.

Крім того, відповідно до п. 5 розділу «Відповідальність сторін» Кредитного договору №TDB.2021.0991.2159 від 01.02.2021 року та п. 6 Паспорту споживчого кредиту, визначено, що у випадку невиконання та/або неналежного виконання Клієнтом зобов`язання щодо сплати процентів за користування кредитною лінією, Клієнт на письмову вимогу Банку, у строк зазначений у вимозі, сплачує на користь Банку суму боргу, з урахуванням індексу інфляції (тільки у випадку якщо індекс інфляції більше одиниці), а також відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, 80,00% (вісімдесят процентів) річних від простроченої суми за весь період прострочення. Вказує що суд в цілому не заперечив проти наявності у Відповідача обов`язку сплатити Позивачу відсотки за Кредитним договором, зменшуючи їх розмір до нарахованих за один рік. Проте, враховуючи автоматичну пролонгацію Кредитного договору діями Відповідача (використанням встановленого на кредитну картку кредитного ліміту та погашення заборгованості за кредитом), відсотки повинні бути розраховані не лише за 12 місяців з дати укладення Кредитного договору, а і за весь строк користування кредитом з урахуванням продовження строку кредитування. Одночасно апелянт наводить в апеляційній інстанції новий розрахунок заборгованості відповідно до якого загальна сума заборгованості відповідача за договором №TDB.2021.0991.2159 від 01.02.2021 становить 57944,43 грн яка складається з тіла кредиту – 33793,72 грн, та відсотків – 24150,71 грн.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Керуючись статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглядає справу у межах вимог апеляційної скарги, а саме вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості яка складається з процентів за користування кредитними коштами у загальному розмірі 24150,71 грн.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, що 01.02.2021 між АТ «Мегабанк» та ОСОБА_1 укладено договір № TDB.2021.0991.2159 про відкриття рахунків, видачу та обслуговування платіжних карток МПС з відкриттям кредитної лінії, підписаний позичальником власноручно, за умовами якого Банк відкриває Клієнту поточний рахунок та надає платіжну картку.

Сторони договору погодили такі умови кредитування: максимальний ліміт кредитної лінії – 200000,00 грн; пільговий період для нарахування процентів по заборгованості, що виникає після здійснення операції в торгово-сервісних мережах - до 62 днів; процентна ставка за користування доступним лімітом кредитної лінії по операціям, які здійснені в торгово-сервісних мережах у пільговий період з дати першого зняття коштів – фіксована – 0,001% річних; процентна ставка за користування доступним лімітом кредитної лінії по операціям, які здійснені в торгово-сервісних мережах – фіксована: 56% річних (тариф todobank) та 48% річних (тариф todobank+); процентна ставка за користування доступним лімітом кредитної лінії по операціям зняття готівки в термінальних пристроях – фіксована: 56% річних (тариф todobank) та 48% річних (тариф todobank+); Кінцевий строк, до якого має бути сплачена заборгованість за доступним лімітом кредитної лінії у повному обсязі – 31.05.2021. Реальна річна процентна ставка: 87,30% (тариф todobank) та 73,30% (тариф todobank+); загальна вартість кредиту на дату укладання договору: 273293,00 грн (тариф todobank) та 263391,00 (тариф todobank+).

Сплата процентів, передбачених умовами договору за користування доступним лімітом кредитної лінії здійснюється клієнтом у разі його використання (повністю та/або частково). Розмір доступного ліміту кредитної лінії може бути змінений (збільшений та/або зменшений) в межах максимального ліміту кредитної лінії у порядку, передбаченому Правилами. Нарахування процентів на залишок коштів на карткових рахунках за користування доступним лімітом кредитної лінії у разі виникнення заборгованості на суму несанкціонованого овердрафту здійснюється згідно Правил та Тарифів. Пунктом 1.1. договору визначено, що цей договір є договором приєднання до Правил обслуговування клієнтів за платіжними картками todobank у АТ «Мегабанк».

Підписання сторонами цього договору вважається одночасно підписанням Правил, у зв`язку з чим Правила не підлягають додатковому та/або подальшому підписанню. Договір разом з Правилами, Тарифами на послуги банку (Додаток № 1 до договору) вступають в силу для сторін одночасно з підписанням цього договору і складають єдиний договір.

Положеннями п. 5.1, п. 5.2 договору передбачено, що у випадку невиконання та/або неналежного виконання Клієнтом зобов`язання щодо сплати заборгованості за кредитною лінією, Клієнт, на письмову вимогу Банку, у строк зазначений у вимозі, сплачує на користь Банку суму боргу, з урахуванням індексу інфляції (тільки у випадку якщо індекс інфляції більше одиниці), а також відповідно до ст. 625 ЦК України, 80,00% річних від простроченої суми за весь період прострочення. У випадку невиконання та/або неналежного виконання Клієнтом зобов`язання щодо сплати процентів за користування кредитною лінією, Клієнт на письмову вимогу Банку, у строк зазначений у вимозі, сплачує на користь Банку суму боргу, з урахуванням індексу інфляції (тільки у випадку, якщо індекс інфляції більше одиниці), а також відповідно до ст. 625 ЦК України, 80,00% річних від простроченої суми за весь період прострочення.

Пунктом 6 договору визначено, що договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє протягом 3 років, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов`язань за ним. У випадку якщо до 30 календарних днів до закінчення строку дії договору сторони не повідомили одна одну про його припинення, договір вважається продовженим на тих же умовах.

Згідно з довідкою-розрахунком заборгованості ОСОБА_1 за договором №TDB.2021.0991.2159 від 01.02.2021, станом на 03.09.2024 відповідач має заборгованість в загальному розмірі 96220,60 грн. , яка складається із заборгованості за основним боргом 33793,72 грн. заборгованості за відсотками – 62 426,88 грн..

Позивачем на підтвердження своїх позовних вимог також надано виписку з особового рахунка відповідача, зі змісту якої вбачається що відповідачу були видані кредитні кошти якими він користувався та здійснював часткове погашення кредитної заборгованості.

09.07.2024 відповідно до протоколу електронного аукціону № GFD001-UA-20240618-01260 переможцем електронного аукціону з придбання прав вимоги за кредитним договорами стало ТОВ «Фінансова компанія «Мустанг Фінанс».

03.09.2024 між АТ «Мегабанк» та ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» укладено Договір №GL1N426240 про відступлення прав вимоги, відповідно до якого та витягу з реєстру боржників, первісний кредитор відступив новому кредитору права вимоги, в тому числі, до ОСОБА_1 за Кредитним договором № TDB.2021.0991.2159 від 01.02.2021 року.

Згідно з п. 2 договору №GL1N426240 від 03.09.2024 після набуття Новим кредитором Прав вимоги, Новий кредитор має право на власний розсуд відступати (продавати, здійснювати наступне відступлення) такі Права вимоги повністю або в частині третім особам в порядку, встановленому чинним законодавством України.

Згідно зі змістом платіжної інструкції №66895 від 31.07.2024 ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» сплатило АТ «Мегабанк» 23425777,00 грн в якості оплати за лот №GL1N426240 відповідно до протоколу електронного аукціону №GFD001-UA-20240618-01260 від 09.07.2024.

Відповідно до Витягу додатку №1 до Договору № GL1N426240 про відступлення прав вимоги, укладеного 03.09.2024 «Реєстру договорів, права вимоги за якими відступаються та Боржників/Дебіторів за такими договорами», ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» набуло право грошової вимоги до відповідача на суму 96 220,60 грн, яка складається із: 33 793,72 грн – заборгованість за кредитом; 62426,88 грн. – заборгованість по сплаті відсотків.

27.12.2024 між ТОВ «ФК Єврокредит» та ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» було укладено договір №1/12 про відступлення прав вимоги.

Відповідно до п. 1 договору за цим договором в порядку та на умовах, визначених цим договором, Первісний кредитор відступає Новому кредитору належні Первісному кредитору, а Новий кредитор набуває права вимоги Первісного кредитора до дебіторів та/або позичальників та/або фізичних осіб та/або фізичних осіб-підприємців та/або юридичних осіб, зазначених у додатку №1 до цього договору (Реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються до Боржників/Дебіторів за такими договорами), включаючи права вимоги до правонаступників Боржників, спадкоємців Боржників або інших осіб, до яких перейшли обов`язки Боржників, за договорами на розрахунково-касове обслуговування та/або договорами про користування банківськими індивідуальними сейфами та/або кредитними договорами (в тому числі договорами про надання кредиту (офердрафту)), з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно реєстру у додатку №1 до цього договору.

Відповідно до платіжної інструкції №1074 від 27.12.2024 ТОВ «ФК «Єврокредит» сплатило ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» 8030000,00 грн в рахунок оплати згідно договору №1/12 про відступлення прав вимоги від 27.12.2024.

Згідно з Витягом з додатку №1 до Договору № 1/12 про відступлення прав вимоги, укладеного 27.12.2024 «Реєстру договорів, права вимоги за якими відступаються та Боржників/Дебіторів за такими договорами» ТОВ «ФК Єврокредит» набуло право грошової вимоги до відповідача на суму 96 220,60 грн, яка складається із: 33793,72 грн – заборгованість за кредитом; 61 426,88 грн. – заборгованість по сплаті відсотків.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині процентів, суд першої інстанції виходив з того що вказані відсотки нараховувались позивачем поза межами кредитного договору, та оскільки договором встановлений строк кредиту 12 місяців (до 01.02.2022), тому суд вважає неправомірним нарахування процентів після зазначеної дати за відсутності погодження іншої дати повернення заборгованості.

З вказаними висновками суду, колегія суддів погоджується з огляду на наступне.

За змістом статей 626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Згідно ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно вимог ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Зазначений договір є публічним договором приєднання.

Згідно із частиною першою статті 633ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у даному випадку АТ «Мегабанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються товариством, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим товариство має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

У рішенні від 11липня 2013 року № 7-рп/2013 Конституційний Суд України вказав, що умови договору споживчого кредиту, його укладення та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими споживач вважається слабкою стороною у договорі та підлягає правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності.

Відповідно до ч.4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п.6 ч.1ст.3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Виходячи з наведених норм чинного законодавства, договір, в тому числі і кредитний, може бути укладений шляхом приєднання до запропонованих умов однією із сторін оформлений у формулярах або інших стандартних формах.

Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі76,77 ЦПК України).

Згідно вимог статті 81ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Судовим розглядом встановлено, що вказаний кредитний договір відповідачем підписано особисто, недійсним в судовому порядку не визнавався, а відтак є чинним і підлягає до виконання його сторонами. Відповідач під час укладення кредитного договору, ознайомився з його текстом та істотними умовами кредитування а саме: сумою кредиту, процентною ставкою, строком кредитування, графіком платежів та порядком погашення заборгованості, що підтверджується особистим підписом позичальника. Оскільки, кредитний договір був підписаний відповідачем без будь-яких застережень, та відповідач не факту його підписання, суд приходить до висновку, що остання погодилася з його умовами та зобов`язалася виконувати їх.

Звертаючись до суду з позовом, ТОВ «ФК Єврокредит» надало розрахунок заборгованості відповідно до змісту якого вбачаєте що за ОСОБА_1 за кредитним договором №TDB.2021.0991.2159 від 01.02.2021 обліковується заборгованість станом на 03.09.2024 загальному розмірі 96220,60 грн. , яка складається із заборгованості за основним боргом 33793,72 грн. заборгованості за відсотками – 62 426,88 грн.

В апеляційні скарзі апелянт навів новий розрахунок заборгованості, відповідно до якого загальна сума заборгованості відповідача за договором №TDB.2021.0991.2159 від 01.02.2021 становить 57944,43 грн яка складається з тіла кредиту – 33793,72 грн, та відсотків – 24150,71 грн.

Умовами кредитного договору передбачено що максимальний ліміт кредитної лінії становить – 200 000,00 грн, строк кредитування – 12 міс, кінцевий строк сплати заборгованості – 31.01.2022 року, договір набирає чинності з моменту його підписання та діє протягом 3 років але у будь-якому разі до повного виконання обов`язків.

Звертаючись з позовом позивач посилаючись на п.6 кредитного договору зазначав що вказаним кредитним договором було встановлено що позичальник зобов`язується сплатити проценти за користування кредитом до моменту повного фактичного повернення кредитних коштів.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

Тобто позичальник отримує від банку грошові кошти, власником яких він не був, та отримує можливість певний час правомірно не повертати надані грошові кошти. Натомість у позичальника виникає зобов`язання повернути грошові кошти у встановлений строк та сплатити визначені договором проценти за користування кредитом.

Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини другої статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту – в силу частини другої статті 1057 цього Кодексу.

Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо – можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу – позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.

Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.

Апеляційни суд зазначає що зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов`язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже – і для виникнення зобов`язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України.

За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін – на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.

Відповідні правові висновки викладені у постанові Верховного суду України від 05 квітня 2023 року по справі №910/4518/16 (провадження №12-16гс22).

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).

Поняття «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання.

Разом з тим у разі порушення виконання зобов`язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за «користування кредитом» (стаття 1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором.

гідно із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, припис абзацу другого частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики в разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Як наслідок, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України, оскільки в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 цього Кодексу, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У зазначеній постанові Верховний Суд сформував низку правових висновків. Зокрема, Велика Палата розмежувала поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання».

Окрім того, в п. 54 постанови Верховний Суд вказав, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

Тобто, згідно з позицією Верховного Суду, припинення нарахування передбачених договором процентів можливо у двох випадках: закінчення строку кредитування, який визначений договором, та пред`явлення вимоги в порядку ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

Вказаний висновок підтримано у постановах Верховного Суду у справах №296/10217/15-ц від 07 липня 2020 року, №912/1120/16 від 04 лютого 2020 року, №910/18943/20 від 27 липня 2021 року.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року (справа № 910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку. У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду, уточняючи свій правовий висновок, який викладений у постанові від 18 січня 2022 року (справа 910/17048/17), щодо нарахування процентів до дня фактичного повернення кредиту відповідно до умов кредитного договору, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, вказала на те, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

У цій справі сторони погодили що відповідно до умов Договору №TDB.2021.0991.2159 від 01.02.2021 року, строк кредиту становить – 12 місяців а отже кінцевий строк до якого має бути сплачена заборгованість становить 31.01.2022 року. Отже саме до вказаної дати первісний кредитор мав право нараховувати відсотки за користування кредитними коштами в порядку ст.1048 ЦК України.

За загальним правилом, належними та допустимими доказами на підтвердження обставини видачі кредитних коштів позичальнику є первинні бухгалтерські документи про видачу готівки або перерахування коштів.

Так, у постанові Верховного Суду від 30 червня 2023 року в справі № 274/7221/19 (провадження № 61-1513св23) зазначено, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з цим Законом підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Крім того, у постановах від 14 березня 2018 року у справі № 654/4006/14-ц (провадження № 61-2247св18), від 30 червня 2020 року в справі № 554/12083/15 (провадження № 61-2049св19) та від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц (провадження №61-3689св21) суд касаційної інстанції виснував про те, що виписки із банківських рахунків також можуть бути належними і допустимими доказами надання кредитних коштів позичальнику.

Так зі змісту наданих позивачем виписок по особовому рахунку відповідача вбачається що за період з 01.02.2021 року по 31.01.2022 року заборгованість відповідача за процентами відсутня, разом з тим проценти щодо яких заявляє позивач вимоги були нараховані кредитором у період з 01.02.2022 по 03.09.2024 року, тобто поза межами строку кредитування.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та приходить до висновку про відсутність підстав для стягнення на користь позивача відсотків, нарахованих за межами строку кредитування, що визначений умовами договору 12 місяців.

Разом з тим колегія суддів відхиляє доводи апелянта щодо встановленого обов`язку відповідачу зі сплати нарахованих процентів відповідно до 5 розділу «Відповідальність сторін» Кредитного договору №TDB.2021.0991.2159 від 01.02.2021 року та п. 6 Паспорту споживчого кредиту.

Вказаним пунктом передбачено що у випадку невиконання та/або неналежного виконання Клієнтом зобов`язання щодо сплати процентів за користування кредитною лінією, Клієнт на письмову вимогу Банку, у строк зазначений у вимозі, сплачує на користь Банку суму боргу, з урахуванням індексу інфляції (тільки у випадку якщо індекс інфляції більше одиниці), а також відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, 80,00% (вісімдесят процентів) річних від простроченої суми за весь період прострочення.

Водночас судова колегія зазначає що зі змісту вказаного положення договору вбачається, що зазначені проценти договір пов`язує з неповерненням у встановлений договором строк кредитних коштів, а відтак по суті це є санкцією для позичальника.

У постанові Верховного Суду від 27 липня 2021 року за № 910/18943/20 зроблено висновок, що оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та ч. 1 ст. 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Враховуючи споживчий характер правовідносин, апеляційний суд виходить із того, що за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з фінансовою установою фактично не є рівними.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для стягнення на користь позивача відсотків, нарахованих за межами строку кредитування, оскільки підставою для їх нарахування фактично є неналежне виконання позичальником умов договору, а саме неповернення кредитних коштів у встановлений умовами договору що має наслідком відповідальність, визначену ст. 625 ЦК України, а не право нараховувати відсотки на підставі ст. 1048 ЦК України.

Суд першої інстанції в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правових висновків суду та не дають підстав для висновку про неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, що привело або могло привести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burgandothers v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не містять підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції, яке є законним і обґрунтованим, ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду – залишити без змін.

Підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційній суд

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Єврокредит» - залишити без задоволення.

Заочне рішення Новобаварського районного суду м. Харкова від 04 травня 2026 року в оскаржуваній частині - залишити без змін

В іншій частині рішення суду не оскаржувалось та не переглядалось.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий О. Ю. Тичкова

Судді В.Б. Яцина

Ю.М. Мальований