Постанова від 06 вересня 2026 р. у справі №635/2293/26 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 635/2293/26 Головуючий суддя І інстанції Якішина О. М.

Провадження № 33/818/1371/26 Суддя доповідач Шабельніков С.К.

Категорія: Керування транспортним засобом особою, яка не має відповідних документів на право керування таким транспортним засобом або не пред`явила їх для перевірки, або стосовно якої встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2026 року м. Харків

Суддя Харківського апеляційного суду Шабельніков С.К.,

за участю секретаря - Вакули Н.С.,

особи, яка притягається до адміністративної відповідальності – ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову судді Харківського районного суду Харківської області від 16 квітня 2026 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.126 КУпАП, -

в с т а н о в и в:

Цією постановою

ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КпАП України, та призначено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в дохід держави в розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 40800 (сорок тисяч вісімсот) грн. 00 коп. з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 5 років та без оплатного вилучення транспортного засобу.

Також з ОСОБА_1 стягнуто судовий збір в розмірі 665 грн. 60 коп.

Постановою встановлено, що 28.02.2026 р. о 12-24 год. за адресою: Харківська область, Харківський район, с-ще Високий, вул. Ощепкова, 48-А водій ОСОБА_1 керував автомобілем Nissan Primera н/з НОМЕР_1 , будучи позбавленим права керування транспортними засобами. Правопорушення вчинено повторно протягом року. Своїми діями ОСОБА_1 порушив п.2.1.а. Правил дорожнього руху України, за що передбачена адміністративна відповідальність за ч.5 ст.126 КУпАП.

Не погодившись з судовим рішенням ОСОБА_1 було подано апеляційну скаргу. В обґрунтування апеляційних доводів посилався на те, що суд не врахував усі обставини у справі, які підлягали з`ясуванню. Зокрема, на думку апелянта, суд першої інстанції не врахував, що ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, яке ставиться йому у провину в стані крайньої необхідності.

Під час апеляційного розгляду апелянт підтримав подану апеляційну скаргу та просив її задовольнити. В обґрунтування поданої апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначив про виконання бойового наказу у зв`язку з чим сів за кермо транспортного засобу. Разом з тим, апелянт зазначав про те, що хоча його було позбавлено права керування, однак посвідчення водія відображалось у дії, у зв`язку з чим він вважав таке право для нього дійсним.

Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно вимог ст.ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП, суд повинен повно, всебічно та об`єктивно з`ясувати всі обставини справи, дати належну оцінку зібраним доказам. Зокрема, суд повинен з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи є винною особа в його вчиненні.

Як вбачається з матеріалів цієї справи, суд дотримався всіх вказаних вимог закону, встановивши обставини, які мають значення для правильного розгляду справи і вирішення питання винності ОСОБА_1 .

Під час апеляційного перегляду оскаржуваної постанови, апеляційним судом не встановлено об`єктивних відомостей, які можуть спростувати висновки суду щодо винуватості ОСОБА_1 у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП.

Зокрема, визнаючи ОСОБА_1 винним, суд першої інстанції послався на відомості протоколу про адміністративне правопорушення, а також відомості постанови державного виконавця, відомості рапорту поліцейського та відомості відеозапису долучених до матеріалів цієї справи.

Відповідно до відомостей, які зазначені в протоколі про адміністративне правопорушення (арк. 1) вбачається, що 28.02.2026 р. о 12-24 год. за адресою: Харківська область, Харківський район, с-ще Високий, вул. Ощепкова, 48-А водій ОСОБА_1 керував автомобілем Nissan Primera н/з НОМЕР_1 , будучи позбавленим права керування транспортними засобами. Правопорушення вчинено повторно протягом року. Своїми діями ОСОБА_1 порушив п.2.1.а. Правил дорожнього руху України, за що передбачена адміністративна відповідальність за ч.5 ст.126 КУпАП.

Також з відомостей цього протоколу вбачається, що ОСОБА_1 відмовився від ознайомлення з його змістом, а також від отримання копії протоколу.

Відомостями довідки про повторність, а також копією постанови ЕНА №6296819 встановлено, що 07.12.2025 року ОСОБА_1 був притягнутий до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 126 КУпАП. Відомостей, які б свідчили про оскарження цієї постанови матеріали справи не містять.

Відомостями копією постанови Київського районного суду м. Харковавід 11.06.2025 встановлено, що ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено на нього стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17 000 (сімнадцять тисяч) грн з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік.

З відомостей рапорту поліцейського В. Приходька вбачається, що 28.02.2026 під час несення служби на стаціонарному блок-посту було зупинено транспортний засіб під керуванням ОСОБА_1 . Під час проведення процесуальних дій, з використання технічної системи «ІПНП» було встановлено, що ОСОБА_1 будучи позбавленим права керування керує транспортним засобом. Порушення вчинене вдруге протягом року. Від отримання копії протоколу водій відмовився.

Відомостями відеозапису встановлено, що 28.02.2026 транспортний засіб Nissan Primera н/з НОМЕР_1 було зупинено у зоні контролю (блок-пост). Під час проведення процесуальних дій працівниками поліції було встановлено особу водія ОСОБА_1 , а також те, що він керує транспортним засобом будучи позбавленим права керування повторно протягом року. Стосовно водія було складено протокол про адміністративне правопорушення від отримання якого він відмовився. Належить врахувати, що під час проведення процесуальних дій працівники поліції з`ясували у пасажира наявність у нього права керування транспортними засобами. Більш того, працівники поліції встановили, що пасажир Nissan Primera н/з НОМЕР_1 мав право керування транспортним засобом відповідної категорії та був спроможним керувати ним.

При цьому, апеляційний суд встановив, що протокол про адміністративне правопорушення та інші процесуальні документи складені уповноваженою державою особою. ОСОБА_1 не скористався процесуальною можливістю та не звертався із скаргами на дії працівників поліції до їх безпосереднього керівництва з метою ініціювання службової перевірки або притягнення до дисциплінарної відповідальності посадових осіб, якими були складені відповідні процесуальні документи у цій справі. Разом з тим, стороною захисту не надано відомостей про звернення до суду в порядку, передбаченому ст. 5, 20, 286 КАС України щодо оскарження дій або бездіяльності відповідних посадових осіб. Цих відомостей не надано суду і під час апеляційного розгляду.

Отже, суд встановив, що сторона захисту не скористалась своїм правом та не надала до суду доказів на підтвердження версії щодо незаконності дій працівників поліції або їх упередженості під час проведення ними дій та складання матеріалів про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 , а матеріали справи не містять відповідних відомостей, що обумовлюють невинуватість особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відомості, які зафіксовані в письмових доказах, що долучені до матеріалів справи, відповідають дійсності, що вочевидь унеможливлює врахування апеляційним судом апеляційних доводів в цій частині.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції вважає, що зазначені відомості у їх сукупності дають об`єктивних підстав встановити, що саме ОСОБА_1 керував транспортним засобом за вказаних у протоколі обставинах, будучи позбавленим права керування транспортними засобами постановою Київського районного суду м. Харкова від 11.06.2025, яка набрала законної сили.

При цьому, суд апеляційної інстанції враховує, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності у цій справі вчинила правопорушення, яке ставиться їй у провину та передбачене ч. 5 ст. 126 КУпАП будучи обізнаною щодо складання стосовно ОСОБА_1 постанови за ч. 4 ст.126 КУпАП, який розписався в ознайомленні з її змістом про що свідчить копія постанови ЕНА№6296819 від 07.12.2025 (а.с.7). Натомість відомостей, щодо оскарження зазначеної постанови матеріали цієї справи не містять. Зазначене було враховано судом першої інстанції під час ухвалення судового рішення у цій справі.

Стосовно доводів апеляційної скарги щодо вчинення ОСОБА_1 правопорушення, яке ставляться йому у провину в стані крайньої необхідності належить зазначити наступне.

Відповідно до ст. 18 КУпАП не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.

Відповідно до постанови Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21 грудня 2018 року в справі № 686/5225/17 у разі вчинення особою діяння у стані крайньої необхідності така особа не лише звільняється від адміністративної відповідальності, а такі дії взагалі не розглядаються як адміністративне правопорушення, оскільки в діянні немає ознаки вини.

Норми Закону щодо крайньої необхідності покликані сприяти підвищенню соціальної активності учасників суспільних відносин, є гарантією правового захисту людини, що бере участь у запобіганні шкоди правам громадян, інтересам держави й суспільства.

Стан крайньої необхідності виникає, коли є дійсна, реальна, а не уявна загроза зазначеним інтересам.

Однією з найважливіших умов правомірності стану крайньої необхідності є те, що за таких обставин небезпека не може бути усунута іншими засобами, тобто засобами, не пов`язаними із заподіянням шкоди іншим охоронюваним законом інтересам.

Спосіб збереження охоронюваного законом інтересу за рахунок іншого повинен бути саме крайнім. Якщо для запобігання небезпеки, що загрожує, в особи є шлях, не пов`язаний із заподіянням шкоди, вона повинна обрати саме цей шлях. Інакше посилання на стан крайньої необхідності виключається. Шкода, заподіяна в стані крайньої необхідності, повинна бути менш значною, ніж відвернена шкода. Заподіяння шкоди, рівної тій, що могла бути спричинена, або шкоди більшої, не може бути виправдана станом крайньої необхідності. Зокрема не можна рятувати одне благо за рахунок заподіяння шкоди рівноцінному благу. Питання про те, яку шкоду вважати більш значною, а яку менш, є питанням факту й вирішується в кожному конкретному випадку залежно від конкретних обставин справи. В основу оцінки шкоди заподіяної й шкоди відверненої повинні бути покладені як об`єктивний, так і суб`єктивний критерії, проте визначальним має бути об`єктивний критерій.

Враховуючи викладене, з огляду на апеляційні доводи стосовно виконання особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, як на підставу вчинення дій в стані крайньої необхідності, суд апеляційної інстанції вважає, що виконання військового обов`язку в умовах воєнного стану не є тотожним безпосередній участі у бойових діях. Належність до військової частини, залучення військовослужбовця до виконання завдань поза районами ведення воєнних (бойових) дій саме по собі не створює правових підстав для крайньої необхідності, передбачених ст. 18 КУпАП. При цьому, доводи щодо стану крайньої необхідності стосовно військовослужбовців підлягають системній правовій оцінці в контексті обставин скоєного конкретною особою (в цій справі щодо ОСОБА_1 ) правопорушення та має бути пов`язаний з виконанням саме ним тих дій, які не можуть бути виконані будь-якою іншою особою, або мають бути пов`язані із врятуванням життя чи забезпечення такої боєздатності підрозділу, що може призвести до непоправних наслідків, пов`язаних із втратою бойових позицій, тощо.

З відомостей справи, зокрема відеозапису вбачається, що ОСОБА_1 будучи військовослужбовцем повідомляв працівникам поліції про виконання лише службових обов`язків. Працівники ВСП, які чергували в зоні контролю де був зупинений автомобіль під керуванням особи, яка притягається до адміністративної відповідальності не встановили факт виконання ОСОБА_1 бойового наказу. Разом з тим, не ставлячи під сумнів сумлінне виконання особою, яка притягається до адміністративної відповідальності своїх Конституційних обов`язків, пов`язаних із захистом Батьківщини, суд апеляційної інстанції враховує також те, що разом із ОСОБА_1 в транспортному засобі була присутня інша особа, яка згідно відомостей відеозапису, а також пояснень апелянта мала право керування транспортними засобами, що усуває виключну можливість керування ОСОБА_1 транспортним засобом за вказаних у протоколі обставин.

Таким чином, обираючи спосіб своєї поведінки для виконання наказу ОСОБА_1 об`єктивно мав можливість передати керування особі, яка має право керування транспортними засобами та яка знаходилась в одному і тому ж транспортному засобі поряд з ним. Доводи особи, яка притягається до адміністративної відповідальності про погане самопочуття пасажира не знаходять свого підтвердження в матеріалах справи. До того ж, враховуючи відомості справи, відстань виконання наказу в межах однієї області не можна вважати значною, яка суттєво б впливало на безпеку дорожнього руху. У зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції вважає що дотримання особою, яка притягається до адміністративної відповідальності вимог п. 2.1 «а» Правил дорожнього руху шляхом передачі керування автомобілем особі, яка мала право керувати та знаходилась поряд з ОСОБА_1 відповідало б вимогам чинного законодавства. Однак, апелянт таких дій не вчинив, хоча мав таку можливість. Зазначене вочевидь спростовує апеляційні доводи стосовно вчинення правопорушення в стані крайньої необхідності.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги в цій частині належить вважати безпідставними, суб`єктивними та розцінювати їх як обраний спосіб захисту ОСОБА_1 ..

Стосовно доводів сторони захисту про наявність посвідчення водія у застосунку «Дія» не виключає вини ОСОБА_1 у вчиненому правопорушенні, оскільки він був присутній в судовому засіданні під час розгляду його справи за ч. 1 ст. 130 КУпАП за результатами розгляду якої ОСОБА_1 було позбавлено права керування транспортними засобами. За таких обставин, очевидним також є те, що особі, яка притягається до адміністративної відповідальності було оголошено зміст резолютивної частини судового рішення яким її було позбавлено права керування транспортними засобами. Відомостей щодо скасування зазначеного рішення матеріали цієї справи не містять. Не надано їх також і ОСОБА_1 . Разом з тим, суд апеляційної інстанції враховує, що матеріали цієї справи не містять відомостей щодо скасування постанови поліцейського за ч. 4 ст. 126 КУпАП, що також унеможливлює скасування оскаржуваної постанови.

Крім того, суд апеляційної інстанції враховує також те, що судом першої інстанції накладено адміністративне стягнення у найменшому розмірі, передбаченому ч. 5 ст. 126 КУпАП. Разом з тим, суд апеляційної інстанції позбавлений процесуальної можливості звільнити ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності за це правопорушення, як малозначне, оскільки положення ст. 22 КУпАП не застосовуються до правопорушень, передбачених, зокрема ч. 5 ст. 126 КУпАП.

Відповідно до ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Дотримуючись вимог вищенаведеного закону суд апеляційної інстанції бере до уваги наступну практику Європейського суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, по справам «Кобець проти України» від 14.02.2008, «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001, «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002 неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.

У рішенні ЄСПЛ від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерії доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумцій факту.

Крім того, Європейський суд з прав людини в своєму рішенні «Ісмаїлов проти Росії» від 06 листопада 2008 року зазначив, що згідно з принципом верховенства права однією з підвалин демократичного суспільства, який закріплений в усіх статтях Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, при розгляді справи та призначенні стягнення потрібно досягти справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, щоб під час відповідного втручання був дотриманий принцип законності і воно не було свавільним, тобто стягнення повинне бути пропорційним, воно має відповідати тяжкості скоєного правопорушення, а також його наслідкам.

Отже, доказів, які спростовують правильність висновків суду першої інстанції, апелянтом не надано, не містять їх і матеріали справи. Більш того, порушень норм КУпАП під час складання протоколу та в суді першої інстанції, які потягли необхідність скасування постанови суду, апеляційним судом не встановлено.

Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції прийнято обґрунтоване рішення щодо притягнення ОСОБА_1 за ч.5 ст.126 КУпАП до відповідальності, а тому його посилання на незаконність та необґрунтованість судової постанови є безпідставними.

З огляду на викладене, постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою і скасуванню за доводами, викладеними в апеляційній скарзі не підлягає.

Керуючись ст. 294 КУпАП, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову судді Харківського районного суду Харківської області від 16 квітня 2026 року у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.126 КУпАП, - залишити без змін.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя С.К. Шабельніков