Постанова від 31 серпня 2026 р. у справі №350/1235/24 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 350/1235/24

Провадження № 22-ц/4808/1071/26

Головуючий у 1 інстанції Сокирко Л. М.

Суддя-доповідач Максюта

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 вересня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

головуючого (суддя-доповідач) Максюти І.О.,

суддів Василишин Л.В., Бойчука І.В.,

секретаря Петріва Д.Б.,

з участю особи, яка подала апеляційну скаргу, відповідачки ОСОБА_1 та її представника адвоката Кушнір І.Р., позивачки ОСОБА_2 та її представника адвоката Родікова І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Кушнір Ірини Романівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області,ухвалене суддею Сокирко Л.М. 26 березня 2026 року в м. Рожнятів Івано-Франківської області, повний текст якого складено 01 квітня 2026 року, у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа Дубівська сільська рада Калуського району Івано-Франківської області про усунення перешкод у користуванні громадською дорогою (проїздом),

в с т а н о в и в:

Короткий зміст позовних вимог:

У липні 2024 року ОСОБА_2 звернулася з позовом до ОСОБА_1 , третя особа: Дубівська сільська рада про усунення перешкод у користуванні громадською дорогою по вулиці Степана Качали у селі Цінева Калуського району Івано-Франківської області, та зобов`язання демонтувати ворота, що розташовані на цій громадській дорозі (проїзді).

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що вона є співвласником будинковолодіння, розташованого по АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 19 травня 2009 року, виданого державним нотаріусом Першої Рожнятівської державної нотаріальної контори та зареєстрованим в реєстрі за № 1-1298.

Зазначене будинковолодіння знаходиться на земельній ділянці площею 0,0927 га, кадастровий номер 262488620:01:002:0195, яка рішенням Дубівської сільської ради Івано-Франківської області від 25 лютого 2021 року передана їй у власність, а 02 квітня 2021 року зареєстрована державним реєстратором як об`єкт права власності.

Відповідачка ОСОБА_1 є її сусідкою, їх земельні ділянки суміжні. Географічно передана позивачці у власність земельна ділянка знаходиться за земельною ділянкою відповідачки. Проїзд до її господарства здійснюється громадською дорогою по вулиці Степана Качали, ширина якої в різних місцях становить від 3,24 м до 4,00 м. Зазначена громадська дорога до господарства позивачки передбачена генеральним планом села та будівельним паспортом на належне їй будинковолодіння і проходить між приватизованою земельною ділянкою ОСОБА_1 та земельною ділянкою ОСОБА_3 . Довжина земельної ділянки відповідачки становить 63,0 м і відповідно довжина громадської дороги, що межує з її земельною ділянкою, також становить 63,0 м.

Відповідачка ОСОБА_1 самовільно перегородила громадську дорогу, яка веде до її господарства, встановивши на ній ворота шириною 4,00 м, що унеможливлює вільне користування громадською дорогою (проїздом) та створює їй перешкоди у користуванні цією дорогою.

З цього приводу позивачка ще в 2021 році зверталася до Цінівського старостинського округу, а відповідною комісією встановлено що земельні ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд як її, так і відповідачки ОСОБА_1 приватизовані та в генеральному плані села Цінева вказаний громадський проїзд, який проходить між земельними ділянками ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , що відображено в акті від 19 листопада 2021 року.

Комісія рекомендувала ОСОБА_1 демонтувати ворота, встановлені на проїзній частини та встановити частину огорожі на межі своєї приватизованої земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (подвір`я), а також дотримуватися правил добросусідських відносин. На такі рекомендації комісії відповідачка жодним чином не відреагувала.

Згодом з цим же питанням позивачка звернулася до Дубівської сільської ради Івано-Франківської області. Комісією, яка виходила на місце для огляду, встановлено, що земельні ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд позивачки та відповідачки ОСОБА_1 приватизовані. В генеральному плані села Цінева вказана громадська дорога, яка проходить між земельними ділянками для будівництва і обслуговування житлових будинків ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Також встановлено, що на проїзній частині, яка має бути відкрита і не має бути перешкод у її користуванні, встановлені ворота, шириною 4,0 м.

Вказані обставини та факти комісія відобразила в акті про розгляд усного звернення позивачки від 9 липня 2024 року, рекомендувала ОСОБА_1 забрати ворота з проїзної частини та встановити частину огорожі на межі своєї приватизованої земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (подвір`я). В разі незгоди у добровільному порядку, відповідно до статті 158 Земельного кодексу України рекомендовано звернутися до суду.

На будь-які зауваження щодо усунення перешкод в користуванні громадською дорогою (проїздом) відповідачка не реагує, не виконує приписів, які регулюють добросусідські відносини, що спонукало її звернутися з цим позовом.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду:

Рішенням Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 26 березня 2026 року задоволено позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Дубівська сільська рада івано-Франківської області про усунення перешкод у користуванні проїздом.

Суд зобов`язав ОСОБА_1 не чинити ОСОБА_2 перешкоди у користуванні громадською дорогою по АДРЕСА_1 , яка проходить вздовж межі її земельної ділянки та яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 довжиною 63,0 м, шириною 4,0 м, а також демонтувати (знести) ворота, що розташовані на даній громадській дорозі (проїзді).

Короткий зміст та узагальнюючі доводи апеляційної скарги:

Адвокат Кушнір І.Р., яка діє в інтересах ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу у якій зазначила, що рішення суду першої інстанції ухвалене з неповним з`ясуванням обставин справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, а викладені у ньому висновки не відповідають фактичним обставинам справи та наявним доказам.

Вважає, що суд першої інстанції визнав доведеним факт порушення прав позивачки лише з огляду існування воріт на громадській дорозі, не встановивши при цьому належних та допустимих доказів реального обмеження доступу до земельної ділянки чи будинковолодіння. Водночас чинним законодавством та усталеною практикою Верховного Суду встановлено, що для задоволення негаторного позову необхідним є доведення існування фактичних, реальних та триваючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей щодо володіння, користування або розпорядження майном. Такі обставини у цій справі судом не встановлені.

Представник особи, в інтересах якої подана апеляційна скарга, переконана, що позивачка не довела обставин щодо наявності перешкод у допуску її до земельної ділянки, блокування проїзду, обмеження проходу, встановлення замків чи інших засобів, які б унеможливлювали або істотно ускладнювали користування нею проїздом. Наявні у справі комісійні акти лише містять рекомендації щодо демонтажу воріт, однак не підтверджують факту порушення прав позивачки чи наявності перешкод у користуванні належним їй майном. За відсутності таких доказів висновок суду про порушення прав позивачки ґрунтується на припущеннях, що прямо суперечить вимогам статей 81 та 89 ЦПК України.

Крім того, суд не надав належної оцінки обставинам встановлення спірних воріт. Матеріалами справи підтверджено, що вони існували тривалий час та встановлені за участю і за згодою одного із співвласників суміжної земельної ділянки ОСОБА_4 , який особисто брав участь у виконанні робіт щодо їх облаштування та подальшого ремонту.

Суд також не врахував, що знесення воріт є винятковим способом захисту права, який може застосовуватися лише за умови доведення неможливості усунення порушення менш обтяжливими заходами. Водночас у справі відсутні докази, які б вказували на те, що існуючий порядок користування проїздом унеможливлює доступ позивачки до її майна. За таких обставин обраний позивачкою спосіб захисту не відповідає принципу пропорційності та є надмірним щодо заявленого порушення.

Покладення обов`язку щодо демонтажу воріт виключно на відповідачку є необґрунтованим, оскільки матеріалами справи підтверджується участь інших осіб у їх встановленні та утриманні, а самі ворота розташовані на дорозі загального користування, яка не перебуває у власності відповідачки. Суд першої інстанції не встановив належного кола учасників спірних правовідносин та не з`ясував питання щодо належного відповідача у справі. Рішення суду першої інстанції базується на припущенні про можливість існування перешкод у майбутньому, тоді як цивільне судочинство передбачає захист порушеного права, а не усунення можливих ризиків, які не підтверджені належними доказами. Такий підхід не узгоджується із засадами верховенства права, принципами справедливості, розумності та добросовісності, а також із практикою Верховного Суду щодо застосування способів захисту права власності.

Вважає, що позивачка не довела належними, допустимими та достатніми доказами факту порушення її прав, а тому відсутні правові підстави для задоволення заявлених позовних вимог.

З урахуванням наведеного, представник відповідачки просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні громадською дорогою (проїздом).

Позиція інших учасників справи:

Відзив на апеляційну скаргу позивачкою ОСОБА_2 і третьою особою Дубівською сільською радою Калуського району Івано-Франківської областіне подано, що відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Позиція Івано-Франківського апеляційного суду:

Особа, яка подала апеляційну скаргу, відповідачка ОСОБА_1 та її представник адвокат Кушнір І.Р. у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримали та просили задовольнити її з мотивів, зазначених у ній.

Позивачка ОСОБА_2 та її представник адвокат Родіков І.С. у судовому засіданні апеляційну скаргу не визнали, просили відмовити у її задоволенні, а рішення суду залишити без змін.

Представник третьої особи Дубівської сільської ради Калуського району Івано-Франківської області у судове засідання не з`явився, подана заява про розгляд справи у відсутність представника третьої особи.

Приймаючи до уваги, що неявка осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розгляду справи в апеляційному порядку, апеляційним судом виконаний обов`язок щодо повідомлення осіб, які беруть участь у справі, про день, місце та час судового засідання, тому колегія суддів розглянула справу у відсутності осіб, які не з`явилися у судове засідання.

В силу ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, але апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вислухавши доповідь судді, пояснення учасників справи та їх представників, дослідивши матеріали справи та перевіривши, відповідно до ст. 367 ЦПК України, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення змінити виходячи з таких підстав.

Встановлені обставини справи:

Позивачка та її рідний брат ОСОБА_4 є співвласниками земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) з кадастровим номером 2624886200:01:002:0195, площею 0,0927 га. Вказана земельна ділянка передана їм у власність на підставі рішення Дубівської сільської ради Івано-Франківської області від 25 лютого 2021 року та зареєстрована 02 квітня 2021 року державним реєстратором як об`єкт права власності, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (індексний номер витягу 252374922 від 13 квітня 2021 року) (а.с. 18, т.1).

Відповідачка ОСОБА_1 користується земельною ділянкою кадастровий номер 2624886201:01:002:0188, нею виготовлена на цю земельну ділянку технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Доказів про реєстрацію права власності відповідачкою у Державному реєстрі речових прав на цю земельну ділянку у матеріалах справи немає, але земельна ділянка сформована як об`єкт права, що відображено на публічній кадастровій карті. Земельна ділянка призначена для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розміщена на території АДРЕСА_2 , площею 0,1124га, згідно кадастрового плану земельної ділянки суміжним землекористувачем по ширині земельної ділянки 16.47м. від літ «Г» до літ «Д» є ОСОБА_2 , а від літ. «Д» до «А» суміжно розташовані землі Дубівської сільської ради ОТГ по довжині земельної ділянки 63,32м. (а.с.58-75 том 2).

Відповідно до витребуваної судом технічної документації ОСОБА_2 та ОСОБА_4 із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки з кадастровим номером 2624886201:01:002:0195, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , суміжним землекористувачем від літ. «А» до «Б» - на кадастровому плані та схемі прив`язки межових знаків, від літ. «Ж» до «А» - на плані меж земельної ділянки за результатами зйомки по ширині земельної ділянки 16,47 м. є ОСОБА_1 по земельній ділянці з кадастровим номером 2624886201:01:002:0188, а від літ. «Ж» до «А» - на кадастровому плані та схемі прив`язки межових знаків, від літ. «А» до «Б» - на плані меж земельної ділянки за результатами зйомки земельна ділянка межує із землями загального користування (дорогою) шириною 3,24м.

З наданих суду планів меж земельних ділянок, викопіювання з Генерального плану АДРЕСА_1 , розробленого НДІ «Діпромісто» у 2019 році,схеми виносу в натурі господарських будівель до будівельного паспорта, а також Публічної кадастрової карти України вбачається, що земельна ділянка позивачки ОСОБА_5 та ОСОБА_4 з кадастровим номером 2624886201:01:002:0195 межує із земельною ділянкою з кадастровим номером 2624886201:01:002:0188, якою користується ОСОБА_1 , так із землями Дубівської сільської ради ОТГ (а.с.10-11, 14-15, 19-20, т.1).

Наявність проїзду, який належить до земель загального користування, підтверджується викопіюванням з Генерального плану села Цінева по вул. Степана Качали та схематичному його зображенні на Публічній кадастровій карті України (а.с. 6, т.1).

Факт існування воріт на земельній ділянці загального користування підтверджується фотознімками, поданими позивачкою та виконаними 15 липня 2024 року, тобто безпосередньо перед зверненням до суду з даним позовом, а також актом розгляду заяви жительки села Цінева ОСОБА_2 від 19 листопада 2021 року та актом про розгляд її звернення від 09 липня 2024 року (а.с.7-9, т.1). Згідно з цими Актами ОСОБА_1 рекомендовано органом місцевого самоврядування демонтувати ворота з проїзної частини та встановити частину огорожі по межі своєї приватизованої земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (подвір`я), а у разі незгоди - вирішувати спір у судовому порядку (а.с.12,13, т.1) .

Застосовані норми права та мотиви з яких виходить суд:

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Частиною першою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права та інтересу.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За змістом зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до статті 39 ЗК України використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.

В силу частини першої статті 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів.

Частинами першою та другою статті 103 ЗК України передбачено, що власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).

Інститут земельних відносин добросусідства це нормативно встановлені обмеження щодо здійснення прав на землю (включаючи право власності), які мають на меті забезпечити захист інтересів власників (землекористувачів) сусідніх володінь від можливих порушень при використанні земельних ділянок. Основна мета цих правил полягає в сприянні і забезпеченні такому використанню земельних ділянок, при якому власникам сусідніх земельних ділянок і землекористувачам заподіюється менша кількість незручностей.

Згідно з частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_2 посилалася на те, що встановлення ОСОБА_1 воріт на громадському проїзді, який забезпечує доступ до земельної ділянки та будинковолодіння позивачки, створює їй перешкоди у користуванні належним їй майном.

Відтак предметом доказування у цій справі є, зокрема, належність позивачці відповідного права, наявність перешкод у його здійсненні, причинний зв`язок між такими перешкодами та діями відповідачки, а також відповідність обраного способу захисту характеру порушення.

Апеляційний суд не погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що сам факт існування воріт не може свідчити про наявність перешкод у користуванні земельною ділянкою позивачки. Так, з матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 є співвласниками земельної ділянки площею 0,0927 га, кадастровий номер 262488620:01:002:0195, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Земельна ділянка позивачки та її співвласника межує із земельною ділянкою відповідачки ОСОБА_1 . Уздовж земельної ділянки ОСОБА_1 та до земельної ділянки ОСОБА_2 і ОСОБА_4 проходить проїзд (громадська дорога), передбачений генеральним планом села Цінева.

Землі, які належать на праві власності територіальним громадам, є комунальною власністю (ч.1, ст. 83 Земельного кодексу України (далі - ЗК України)). У комунальній власності перебувають (ч.2, ст. 83 ЗК України): усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

Частиною четвертою статті 83 ЗК України визначено, що до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізація відходів, тощо). Таким чином, відповідачка не мала права встановлювати на землі комунальної власності загального користування (проїзді) будь-які споруди, в ому числі і ворота.

Факт встановлення і наявності на громадському проїзді воріт на час розгляду справи судом відповідачка не заперечувала. Більше того, вона пояснила, що старі ворота існували тривалий час, а після їх непридатності нею за допомогою ОСОБА_4 були встановлені металеві ворота.

Тривалість існування воріт не свідчить про законність їх розміщення на землі загального користування та не надає відповідачці права обмежувати вільне користування громадським проїздом іншим особам.

Не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги про відсутність доказів реального обмеження доступу позивачки до належного їй майна.

Як убачається з матеріалів справи, обставини, на які посилається позивачка, підтверджуються не лише самим фактом встановлення металевих воріт, а й іншими належними та допустимими доказами. Зокрема, свідок ОСОБА_4 у суді першої інстанції пояснив, що після встановлення металевих воріт виникали випадки, коли через них не могли проїхати автомобілі, підйомний кран та інша техніка, яка мала намір заїхати на земельну ділянку. При цьому для забезпечення можливості проїзду йому доводилося особисто приходити та відкривати ворота. Зазначені показання узгоджуються з письмовими доказами, зокрема актами комісій від 19 листопада 2021 року та 09 липня 2024 року, у яких зафіксовано розташування воріт на проїзній частині та за результатами обстеження рекомендовано відповідачці їх демонтувати. Отже, висновок суду першої інстанції про наявність перешкод у користуванні майном позивачки ґрунтується не лише на факті існування воріт, як стверджує відповідачка, а на оцінці судом у сукупності доказів, які підтверджують фактичні наслідки їх встановлення.

Посилання відповідачки на те, що ворота відчиняються і тому не створюють перешкод у користуванні також не спростовує встановленого факту порушення. Право користування громадським проїздом передбачає можливість вільного та безперешкодного доступу до земельної ділянки. Такий доступ не може ставитися у залежність від необхідності вчинення додаткових дій для забезпечення можливості проїзду.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що ворота існували тривалий час та встановлені за участю ОСОБА_4 , колегія суддів зазначає таке. ОСОБА_4 у суді першої інстанції підтвердив, що на прохання ОСОБА_1 допомагав їй встановлювати металеві ворота, зокрема виконував зварювальні роботи. Проте така обставина сама по собі не свідчить про надання позивачкою згоди на встановлення воріт на громадському проїзді та не позбавляє її права вимагати усунення перешкод у користуванні цим проїздом, незалежно від участі співвласника земельної ділянки у створенні перешкод. Посилання відповідачки на участь ОСОБА_4 у встановленні воріт не спростовує висновків суду щодо неправомірності їх розташування на громадському проїзді.

Щодо обраного позивачкою способу захисту апеляційний суд зазначає, що за встановлених у справі обставин саме демонтаж спірних воріт є належним та ефективним способом усунення перешкод у користуванні громадським проїздом. Встановлення воріт на громадському проїзді створює фізичну перешкоду для його вільного використання, а можливість їх відкриття не усуває такої перешкоди, оскільки доступ до проїзду фактично залежить від необхідності відкриття воріт. Зобов`язання відповідачки лише не чинити перешкод у користуванні проїздом без усунення об`єкта, яким такі перешкоди створюються, не забезпечило б реального поновлення порушеного права позивачки.

Щодо доводів апелянта про необхідність участі у справі співвласника земельної ділянки ОСОБА_4 при вирішенні цього спору, апеляційний суд зазначає, що право вимоги має кожен із співвласників і це право не ставиться у залежність від думки або участі іншого співвласника. Незалучення судом третьою особою співвласника ОСОБА_4 не може бути підставою для скасування рішення суду. Співвласник має право самостійно звернутися до суду за захистом свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи інтересу.

Суд першої інстанції встановив довжину громадського проїзду 63,0 м та його ширину 4,0 м. Проте колегія суддів не в повній мірі погоджується з таким висновком, оскільки він не відповідає встановленим у справі обставинам та наявним доказам, з огляду на таке.

З витребуваної судом апеляційної інстанції технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки гр. ОСОБА_1 в натурі (на місцевості) встановлено, що земельна ділянка площею 0,1124 га має межу від точки Д до точки А із землями Дубівської сільської ради ОТГ, при цьому на плані меж ця межа позначена як землі загального користування – проїзд (а.с.61, 69, т.2).

Зі схеми меж земельної ділянки вбачається, що зазначена межа від точки А до точки Д складається з трьох послідовних відрізків довжиною 21,68 м, 15,77 м та 25,87 м, загальна протяжність яких становить 63,32 м.

При цьому ширина проїзду згідно кадастрового плану становить 3,24 м., що відображено у технічній документації позивачки ОСОБА_5 .

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги:

Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для зміни судового рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, та невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Висновок суду першої інстанції про наявність підстав для захисту порушеного права позивачки є правильним по суті, однак резолютивна частина рішення потребує зміни з метою її відповідності встановленим обставинам справи. Разом із тим колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що демонтаж воріт є надмірним та непропорційним способом захисту. Встановленими обставинами справи підтверджено, що спірні ворота встановлені не на земельній ділянці відповідачки, а на громадському проїзді, який проходить вздовж межі земельної ділянки ОСОБА_1 та належить до земель загального користування.

За таких обставин вимога про демонтаж воріт безпосередньо спрямована на припинення встановленого порушення та відновлення можливості безперешкодного користування громадською дорогою (проїздом). Іншого належного способу, який би забезпечував постійний та безперешкодний доступ позивачки до її земельної ділянки та водночас припиняв порушення, матеріалами справи не встановлено.

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив наявність порушення права позивачки та обґрунтовано задовольнив позовні вимоги по суті. Разом із тим з метою приведення резолютивної частини рішення у відповідність до встановлених судом обставин рішення підлягає зміні, а саме: абзац другий резолютивної частини рішення викласти у такій редакції: «Усунути перешкоди ОСОБА_2 у доступі до її земельної ділянки у спосіб демонтажу воріт ОСОБА_1 , встановлених на громадському проїзді по АДРЕСА_1 , який проходить вздовж межі земельної ділянки ОСОБА_1 згідно кадастрового плану від літ. «Д» до «А», довжиною 63,32 м, шириною не менше 3,24 м».

Інші висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а тому підстав для скасування рішення суду апеляційний суд не вбачає.

Таким чином, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 26 березня 2026 року – зміні в частині абзацу другого резолютивної частини. В іншій частині рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу адвоката Кушнір Ірини Романівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити частково.

Рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 26 березня 2026 року змінити.

Абзац другий резолютивної частини рішення викласти у такій редакції:

«Усунути перешкоди ОСОБА_2 у доступі до її земельної ділянки у спосіб демонтажу воріт ОСОБА_1 , встановлених на громадському проїзді по АДРЕСА_1 , який проходить вздовж межі земельної ділянки ОСОБА_1 згідно кадастрового плану від літ. «Д» до «А», довжиною 63,32 м., шириною не менше 3,24 м».

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач І.О. Максюта

Судді: Л.В. Василишин

І.В Бойчук

Повний текст постанови складено 09 вересня 2026 року