Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №344/4115/25 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 344/4115/25

Провадження № 22-ц/4808/1562/26

Головуючий у 1 інстанції Польська М. В.

Суддя-доповідач Луганська

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Луганської В.М.

суддів – Девляшевського В.А., Максюти І.О.

за участю секретаря – КузівА.В.

учасники справи

позивач - ОСОБА_1

відповідач – ОСОБА_2

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - Івано-Франківський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Івано-Франківського апеляційного суду

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 10 червня 2026 року, ухвалене судом у складі судді Польської М.В.

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог Івано-Франківський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання шлюбу недійсним,

в с т а н о в и в:

У березні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання шлюбу недійсним, в обґрунтування якого зазначила, що з 14.05.2022 року син позивачки ОСОБА_3 призваний на військову службу по мобілізації.

11.01.2025 року під час ведення бойових дій поблизу м. Торецьк Бахмутського району ОСОБА_3 зник безвісти.

Після його зникнення, позивачка дізналась про те, що 24.02.2024 року між ОСОБА_3 та відповідачкою ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб, про що в книзі реєстрації одружень зроблено актовий запис №266.

Вважає, що даний шлюб слід визнати недійсним, оскільки такий був зареєстрований без наміру створення сім`ї та набуття прав та обов`язків подружжя, є фіктивним, оскільки відповідачка та син позивачки проживали окремо, не вели спільне господарство, не мали спільного бюджету, не бажали народження дітей, не купували спільні речі.

Позивачка зазначила, що вперше дізналась про реєстрацію шлюбу коли побачила відповідачку на поштовому відділенні, а сам син не розповідав матері про те, що одружився із ОСОБА_2 , на весілля чи реєстрацію не запрошував.

У зв`язку з викладеним, просила суд визнати недійсним шлюб, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 24.02.2024 року у міському відділі РАЦС Івано-Франківського міського управління юстиції, про що в книзі реєстрації одружень зроблено актовий запис №266 та скасувати складений Івано-Франківським міським відділом реєстрації актів цивільного стану Івано-Франківського міського управління юстиції актовий запис №266 від 24.02.2024 року.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 10 червня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про визнання шлюбу недійсним відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на неповне з`ясування обставини, що мають значення для вирішення справи та неправильне застосування судом норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 10 червня 2026 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги.

В обґрунтування апеляційної скарги скаржниця зазначає, що свої позовні вимоги вона обґрунтувала тим, що 24 лютого 2024 року її син зареєстрував шлюб із відповідачкою про що складено актовий запис № 266. У зв`язку зі станом здоров`я позивачка не була присутня під час державної реєстрації даного шлюбу, святкової церемонії після реєстрації шлюбу не проводилося, однак позивачка привітала їх із одруженням.

Наступного дня після реєстрації шлюбу син повідомив позивачці, що його дружина буде проживати у належній йому квартирі, позивачка не заперечувала проти цього, хоча на той час особисто з його дружиною знайома не була та її не бачила. Після укладення шлюбу, син позивачки повернувся до місця проходження військової служби.

Посилається на те, що згідно виписки з медичної карти, 04 березня 2024 року відповідачка ОСОБА_2 звернулася до амбулаторно-поліклінічного закладу, де їй було встановлено діагноз: «розлади психіки та поведінки внаслідок вживання алкоголю, синдром залежності». За результатами звернення відповідачку було направлено на стаціонарне лікування, яке вона проходила до 11 березня 2024 року.

Крім того, згідно з випискою від 29 березня 2024 року з медичної карти терапевтичного відділення № 1, ОСОБА_2 було направлено на стаціонарне лікування з діагнозами: гостре пошкодження нирок неуточненого генезу; гострий необструктивний пієлонефрит; хронічний панкреатит, стадія нестійкої ремісії з порушенням екскреторної функції підшлункової залози; хронічний вірусний гепатит; анемія неуточненого генезу, середнього ступеня.

Зазначає, що після ознайомлення із зазначеними медичними документами син позивачки був здивований та пригнічений, оскільки, за його словами, до укладення шлюбу він не знав про стан здоров`я своєї дружини та про те, що вона протягом тривалого часу мала проблеми, пов`язані з вживанням алкоголю, а також проходила відповідне лікування.

Вказує, що усвідомивши обставини, пов`язані з його шлюбом, він попросив виселити його дружину з квартири і замінити замки на вхідних дверях. Однак виконати його прохання позивачка не змогла.

Посилається на те, що суд формально розглянув справу, не взявши до уваги надані нею докази.

Зазначає, що відповідачка свідомо ввела суд в оману посилаючись у відзиві на те, що вони з сином позивачки спільно проживали з червня 2021 року у його квартирі, що не відповідає дійсності, адже до одруження, вона орендувала житло і в неї закінчувався договір оренди житла, як зазначено в рішенні суду. Проте не було підтверджено в суді, що подружжя було знайоме задовго до одруження і проживали разом до одруження.

Посилаючись на положення статей ч. 5 ст. 30 СК України, п. 1 ч. 1 ст.41 СК України, скаржниця зазначає, що шлюб може бути визнаний недійсним за рішенням суду, зокрема, якщо особа приховала свою тяжку хворобу або хворобу, небезпечну для другого з подружжя. Відповідачка приховала той факт, що зловживає алкогольними напоями протягом багатьох років, у відповідачки виявлено ряд хронічних захворювань, які зазначені у виписках з медичних карток від 11.03.2024 року та від 29.03.2024 року.

Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 09 липня 2026 року відкрито апеляційне провадження та роз`яснено відповідачці право подання до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 зазначила, що зсином позивачки знайома давно, з 2021 року вони почали зустрічатись, а з 2022 року перебували у фактичних шлюбних відносинах та проживали в квартирі, яку він успадкував від свого батька. На прохання чоловіка 24.02.2024 року зареєстрували шлюб.

Відповідно додатку №9 до Інструкції з військового обліку військовозобов`язаних призовників син позивачки вказав її прізвище, а не прізвище мами, також випискою по картці підтверджується надсилання їй коштів на потреби сім`ї.

У судовому засіданні ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_4 апеляційну скаргу не визнали.

У судове засідання ОСОБА_1 не з`явилась, про дату, час та місце судового засідання повідомлена належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. В апеляційній скарзі скаржниця просила суд розгляд її апеляційної скарги проводи без її участі.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справу.

З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає можливим провести судовий розгляд справи без позивачки, яка повідомлена належним чином про дату, час та місце розгляду справи.

Заслухавши доповідача, учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 не довела, які саме її права порушує укладений шлюб між сином та відповідачкою. Суд виходив з того що наявний конфлікт між сторонами щодо отримання ними виплат коштів від держави за безвісно відсутню особу, чи заперечення позивачем права на користування житлом відповідачем, не можуть бути підставою для визнання шлюбу недійсним, без доведення підстав недійсності належними доказами.

Переглядаючи справу, колегія суддів виходить з наступного.

Судом встановлено, що 24.02.2024 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб, що підтверджується витягом з державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу та копією свідоцтва про шлюб Серія НОМЕР_1 .

Згідно свідоцтва про народження ОСОБА_3 , позивачка ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_3 .

Згідно сповіщення сім`ї №50, адресованого ОСОБА_2 , солдат ОСОБА_3 вважається зниклим безвісти з 2 січня 2025 року.

У частинах першій та другій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Спірні правовідносини виникли між сторонами щодо оспорення шлюбу, укладеного між ОСОБА_3 , який є сином позивачки та вважається зниклим безвісти з 2 січня 2025 року, та ОСОБА_2 з підстав його фіктивності.

Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану (частина перша статті 21 СК України).

За вимогами статті 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Реєстрація шлюбу з особою, яка визнана недієздатною, а також з особою, яка з інших причин не усвідомлювала значення своїх дій і (або) не могла керувати ними, має наслідки, встановлені статтями 38-40 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 40 СК України шлюб визнається недійсним за рішенням суду у разі його фіктивності. Шлюб є фіктивним, якщо його укладено жінкою та чоловіком або одним із них без наміру створення сім`ї та набуття прав та обов`язків подружжя.

За рішенням суду шлюб обов`язково визнається недійсним, якщо він був зареєстрований без вільної згоди жінки або чоловіка, а також у разі його фіктивності.

За теоретичним визначенням шлюб - це добровільний сімейний союз (спільність) жінки та чоловіка, спрямований на створення сім`ї, зареєстрований у встановленому порядку з дотриманням вимог закону, і такий, що породжує у них особисті та майнові права й обов`язки подружжя.

Умовою дійсності шлюбу є наявність взаємної згоди осіб, які беруть шлюб, воля цих осіб повинна бути спрямована на створення сім`ї.

Тлумачення норм СК України свідчить, що в цьому Кодексі закріплено три види недійсності шлюбу, який: є недійсним в силу вказівки закону (стаття 39); визнається недійсним за рішенням суду (стаття 40); може бути визнаний недійсним за рішенням суду (стаття 41).

Відповідно до положень СК України при розгляді спорів щодо фіктивності шлюбу судам необхідно встановити всі обставини справи, зокрема, стосунки подружжя до шлюбу, його тривалість, спільне проживання, у разі тимчасового або роздільного проживання, його причини, ведення господарства подружжям у шлюбі, набуття спільного майна, інші докази, які б свідчили про бажання створити сім`ю чи про його відсутність.

Фіктивність шлюбу характеризується відсутністю наміру сторін створити сім`ю, тобто, як і будь-який правочин, шлюб може бути визнаний фіктивним, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.

У постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 752/2337/16-ц Верховний Суд зазначив, що причини реєстрації фіктивного шлюбу можуть бути різними, як правило, вони пояснюються та обумовлюються бажанням отримати певні права, підставою виникнення яких самостійно чи у складі інших юридичних фактів є шлюб, наприклад, отримання спадщини, житлової площі тощо.

У випадку встановлення фіктивності шлюбу намір визначається стосовно речей не правового характеру - бажання проживати разом, вести спільне господарство, дбати про добробут та моральний стан сім`ї тощо. Саме по речах не правового характеру, що супроводжують відносини осіб після реєстрації шлюбу, можна визначити намір осіб щодо шлюбу.

Шлюб вважається фіктивним лише тоді, коли обидві сторони діяли свідомо і кожна з них не мала наміру створити сім`ю.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 761/11845/19, від 25 листопада 2025 року в справі № 761/4050/22.

Відповідно до статті 42 СК України право на звернення до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним мають дружина або чоловік, інші особи, права яких порушені у зв`язку з реєстрацією цього шлюбу, батьки, опікун, піклувальник дитини, опікун недієздатної особи, прокурор, орган опіки та піклування, якщо захисту потребують права та інтереси дитини, особи, яка визнана недієздатною, або особи, дієздатність якої обмежена.

Звертаючись до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним, позивачка посилалась на те, що реєстрація шлюбу між її сином ОСОБА_3 та ОСОБА_2 здійснена без наміру створення сім`ї та набуття прав та обов`язків подружжя, є фіктивним, оскільки відповідачки та син позивачки проживали окремо, не вели спільне господарство, не мали спільного бюджету, не бажали народження дітей, не купували спільні речі.

Згідно з частинами першою - третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінивши всі наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, колегія суддів враховує добровільність реєстрації шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , відсутність доказів того, що реєстрація шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 відбулася без їх реального наміру створення сім`ї та набуття прав і обов`язків подружжя, у зв`язку з чим дійшла висновку про відсутність підстав вважати цей шлюб фіктивним.

Саме по собі тривале не проживання подружжя разом, зумовлене проходженням одним із подружжя військової служби, не свідчить про відсутність у них реального наміру створити сім`ю та не може бути самостійною підставою для висновку про фіктивність шлюбу.

Такий висновок узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 01 липня 2021 року у справі № 295/472/18 (провадження № 61-11734св20), від 22 серпня 2024 року у справі № 641/1685/22 (провадження № 61-14447св23) та від 28 листопада 2025 року у справі № 352/2521/24 (провадження № 61-8334св25), відповідно до яких тривале не проживання подружжя разом у зв`язку з проходженням одним із подружжя військової служби саме по собі не може свідчити про фіктивність укладеного шлюбу.

З огляду на встановлені обставини, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що на підтвердження визнання шлюбу недійсним позивачка не надала беззаперечних доказів відсутності у її сина та відповідачки наміру створити сім`ю, а також доказів фіктивності шлюбу та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову про визнання шлюбу недійсним.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо того, що відповідачка приховала зловживання алкогольними напоями та наявність у неї хронічних хвороб, що відповідно до положень ч. 5 ст. 30 СК України, п. 1 ч. 1 ст.41 СК України є підставою для визнання шлюбу недійсним, оскільки при звернені до суду в позовній заяві, як на підставу позову позивачка посилалась на положення ст. 40 СК України та обґрунтовувала свої позовні вимоги тим, що даний шлюб є фіктивним, оскільки реєстрація шлюбу між її сином ОСОБА_3 та ОСОБА_2 здійснена без наміру створення сім`ї і та набуття прав та обов`язків подружжя. Позивачка не обґрунтовувала свої позовні вимоги наявністю у позивачки хронічних хвороб, а також під час розгляду справи не змінювала підстав позову шляхом подання письмової зави відповідно до вимог ч. 3 ст. 49 ЦПК України.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, суд розглядає справу виключно в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи в межах заявлених нею вимог.

Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 10 червня 2026 року ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права і підстав для його скасування по доводам апеляційної скарги не має.

Оскільки апеляційна скарга не підлягає задоволенню, то суд не здійснює перерозподіл витрат по сплаті судового збору.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 10 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 09 вересня 2026 року.

Головуючий В.М. Луганська

Судді В.А. Девляшевський

І.О. Максюта