Постанова від 09 вересня 2026 р. у справі №748/2254/25 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

10 вересня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 748/2254/25

Головуючий у першій інстанції – Майборода С. М.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1203/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої судді Мамонової О. Є.,

суддів Висоцької Н. В., Шитченко Н. В.,

учасники справи:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Кошельок»,

відповідач ОСОБА_1 , -

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» на рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 02 березня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

У С Т А Н О В И В:

У липні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Кошельок» (далі по тексту – ТОВ «Кошельок», товариство) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором №3412413632-602826 від 01.02.2022 в розмірі 20 869,80 грн, що складається з заборгованості за сумою кредиту – 7 000 грн та заборгованості за відсотками за користування позикою – 13 869,80 грн, а також судовий збір у розмірі 2 422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 01.02.2022 між ТОВ «Кошельок» і ОСОБА_1 у відповідності до Закону України «Про електронну комерцію» в електронній формі шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором позичальника укладено договір №3412413632-602826 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, на умовах строковості, зворотності, платності, за яким відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, відповідно до умов та правил, зазначених у договорі.

Позивач зазначав, що кредитодавець виконав взяті зобов`язання в повному обсязі, перерахувавши відповідачу на вказаний ним у особистому кабінеті банківський картковий рахунок ( НОМЕР_1 ) кредит у сумі 7000 грн.

Однак, відповідач свої зобов`язання за даним кредитним договором не виконав, внаслідок чого утворилася заборгованість у сумі 20 869,80 грн, яка складається з заборгованості за сумою кредиту – 7 000 грн та заборгованості за відсотками за користування позикою – 13 869,80 грн.

Рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від 02.03.2026 позов ТОВ «Кошельок» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кошельок» 7 009,80 грн заборгованості за кредитним договором №3412413632-602826 від 01.02.2022, що складається з: 7 000 грн – заборгованість за сумою кредиту, 9,80 грн – заборгованість за відсотками за користування позикою.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кошельок» 3 360 грн витрат на професійну правничу допомогу та 814 грн судового збору.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ТОВ «Кошельок» просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, розподілити судові витрати, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що 01.02.2022 між ТОВ «Кошельок» і ОСОБА_1 у відповідності до Закону України «Про електронну комерцію» в електронній формі шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором позичальника укладено договір №3412413632-602826 про надання коштів у позику. Позивач свої зобов`язання за договором виконав, перерахувавши кредитні гроші на банківську картку, яку зазначив відповідач.

Товариство зазначає, що у п. 3.6. договору сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення лояльного періоду користування кредитом є відкладальною обставиною в розумінні ст. 212 ЦК України, що має наслідком подовження строку користування кредитом. Тому згідно п. 3.6., 3.7., 3.8. договору, сторони погодили продовження строку користування кредитом до 104 днів з моменту укладення договору (14 + 90), по завершенню якого у позичальника виникає обов`язок повернути суму кредиту та нарахованих відповідно до умов договору відсотків за користування ним.

Указує, що до спливу лояльного періоду терміном 14 днів відповідач не виконав зобов`язання за договором, не повернув кредит та не сплатив відсотки за користування ним, тобто продовжив користуватися коштами після закінчення лояльного періоду, що за умовами договору є відкладальною обставиною. Відповідно нарахування відсотків за користування кредитом у цей період, розмір яких обумовлений п. 3.8. договору, є законним.

Наголошує, що п. 2.2. договору обумовлено можливість подовження строку саме лояльного періоду, в якому проценти нараховуються за пільговою ставкою. Якщо б відповідач сплатив всі проценти протягом лояльного періоду, цей період був би подовжений, і саме про це домовились сторони у договорі. Проте у цій справі відповідач до спливу лояльного періоду відсотки не сплатив і повністю кредит не повернув, тобто продовжив ним користуватися. Тому строк користування кредитом подовжено не на підставі п. 2.2., а як наслідок настання цієї відкладальної обставини (п. 3.6. - 3.8. договору). При цьому, відповідач ніяким чином не порушив договір, у зв`язку з чим не йдеться про відповідальність, а продовжив користуватись кредитом, але на інших умовах.

Посилається на те, що сторони в договорі не погоджували два різних строки кредитування, що мало б наслідком неправильне або різне тлумачення та розуміння позичальником (14 днів або 104 дні). Отже, висновки суду про двозначність умов договору щодо строку користування кредитом та нарахування процентів за користування кредитом не відповідають обставинам справи.

Уважає, що задовольняючи позов в частині вимог про стягнення суми кредиту та нарахованих процентів за користування кредитом лише за лояльний період, суд належним чином не вивчив та не проаналізував договір, не надав оцінки доводам позивача щодо продовження періоду користування кредитом внаслідок відкладальної обставини, що є порушенням вимог процесуального закону щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення суду в частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості за сумою кредиту не оскаржується, та відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, в апеляційному порядку не переглядається.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.10.2018 у справі № 186/1743/15-ц, яка, зокрема зазначає, що у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Таким чином, апеляційний суд переглядає рішення суду у цій справі лише в частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості за відсотками за користування позикою.

Задовольняючи частково позов ТОВ «Кошельок» суд першої інстанції виходив з того, що сторони договору узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення договору на таких умовах. Разом з тим, ОСОБА_1 грошові зобов`язання за укладеним правочином належним чином не виконував, у зв`язку з чим виникла заборгованість.

Визначаючи суму заборгованості за відсотками, суд урахував, що за умовами договору відповідач отримав кредит строком на 14 днів (лояльний період); відповідачем не вчинялись дії відповідно до п. 2.2. договору, які б свідчили про його намір продовжити строк кредитних правовідносин; з 15.02.2022 у ТОВ «Кошельок» як кредитодавця відсутнє право нараховувати відсотки за кредитним договором №3412413632-602826 від 01.02.2022.

Суд констатував, що невиконання зобов`язань або неналежне виконання договірних зобов`язань боржником не може розглядатись як «відкладальна умова» в розумінні ч. 1 ст. 212 ЦК України, оскільки фактично призводить до інших умов договору (строку кредитування та процентної ставки).

З такими висновками районного суду погоджується апеляційний суд, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи та відповідають вимогам чинного законодавства.

Судом у справі встановлено, що 01.02.2022 між ТОВ «Кошельок» (кредитодавець) і ОСОБА_1 (позичальник) укладено договір №3412413632-602826 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту (а.с. 11 зворот - 16).

За умовами згаданого договору кредитодавець зобов`язувався надати позичальнику кредит у сумі 7 000 грн на засадах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язувався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах визначених цим договором (п. 1.1. договору).

Тип кредиту – споживчий кредит (п. 1.2. договору).

Згідно з п. 1.3.2. договору, проценти за користування кредитом: 9.80 грн, які нараховуються за ставкою 0.01 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.

Відповідно до п. 1.3.3. договору стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 2.20 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Дисконтна процентна ставка за користування кредитом становить 0.01 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом на строк Лояльного періоду (1.3.3.1.).

Згідно з п. 2.1. договору кредит надається строком на 14 днів (лояльний період), початком якого є дата підписання договору, а закінченням є дата зарахування на поточний рахунок кредитодавця.

Сторони погодили, що встановлений у п. 2.1. договору строк лояльного періоду може бути продовжено позичальником, шляхом оплати ним протягом лояльного періоду всіх процентів, фактично нарахованих за користування кредитом (п. 2.2. договору).

Відповідно до п. 2.3. договору, позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом до закінчення строку, визначеного п. 2.1. цього Договору.

Згідно з п. 2.4. договору, кредит надається позичальнику, згідно його заявки, шляхом безготівкового перерахування суми кредиту на рахунок, вказаний позивачем у заявці.

Відповідно до п. 2.6. договору, датою повернення (погашення) кредиту, так само як і датою сплати процентів, вважається дата зарахування коштів на рахунок кредитодавця.

Проценти нараховуються за фактичне число календарних днів користування кредитом (п. 3.1. договору).

У п. 3.3. договору сторони домовились, що погашення кредиту та процентів за користування кредитом здійснюватиметься згідно графіка платежів, що є додатком до договору.

Згідно з п. 3.4. договору відповідно до вимог ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» сукупна вартість кредиту для позичальника (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової (процентної) ставки за кредитом та вартості всіх послуг, пов`язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням цього договору за умови дотримання позичальником графіку розрахунків, що є додатком цього договору, становить 7009,80 грн, або 100,14% від суми отриманого кредиту та включає в себе проценти за користування кредитом 9,80 грн, або 0,14% від суми кредиту.

Відповідно до п. 3.5. договору, сторони погоджуються що у випадку користування кредитом з боку позичальника більше за визначений лояльним періодом, встановлении? п. 2.1 договору або додатковими угодами між сторонами зобов`язання позичальника за цим договором продовжуються на весь період користування кредитом, при цьому у випадку, якщо встановлена п. 3.4. цього договору процентна ставка менша ніж 2 відсотки від суми кредиту за кожен день користування кредитом, то правила нарахування процентів за процентною ставкою визначеною п. 3.4. договору скасовуються з моменту початку і?х застосування і до взаємовідносин між сторонами застосовуються правила нарахування процентів за понадстрокове користування кредитом, а саме 2,2% за кожен день користування кредитом, починаючи з дати укладення договору і до дня повного повернення кредиту.

У п. 3.6. договору сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення лояльного періоду користування кредитом є відкладальною обставиною, в розумінні ст. 212 ЦК, що має наслідком подовження строку користування кредитом на наступних умовах:

- зобов`язання щодо повернення основної суми переносяться на наступний день після закінчення лояльного періоду, але не більше ніж на 90 днів після закінчення лояльного періоду (п. 3.7. договору);

- з наступного дня після закінчення лояльного періоду позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю проценти з розрахунку 803 % річних, що становить 2,2% в день від суми кредиту за кожен день користування ним. (п. 3.8. договору).

Згідно з п. 4.1.1. договору, позичальник зобов`язався вчасно здійснювати платежі щодо погашення кредиту і процентів, нарахованих за користування кредитом, відповідно до графіка платежів.

Відповідно до п. 4.1.3. договору, позичальник зобов`язався у випадку прострочення сплати частини або всі всієї суми кредиту сплатити нараховані проценти за користування кредитом виходячи з фактичного строку користування кредитом, включаючи день погашення.

Цей договір є електронним документом, створеним і збереженим в інформаційно-телекомунікаційній системі кредитодавця та перетвореним електронними засобами у візуальну форму (п. 9.1. договору).

Цеи? договір вступає в силу з моменту підписання и?ого сторонами та діє до повного виконання сторонами власних обов`язків за цим договором (п. 9.2. договору).

У графіку розрахунків, що є додатком №1 до договору про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту № 3412413632-602826 від 01.02.2022, зазначено: дата видачі кредиту – 01.02.2022, кількість днів у розрахунковому періоді - 14, проценти за користування кредитом - 0,14, реальна річна процентна ставка – 3,65%, загальна вартість кредиту – 7009,80 грн (а.с. 16 зворот).

У справі наявний паспорт споживчого кредиту до договору №3412413632-602826 від 01.02.2022 (а.с. 10-11).

Відповідно до повідомлення XPAY Group LLC 01.02.2022 через платіжну систему XPAY Group LLC було проведене успішне зарахування на карту клієнта. Дані про транзакцію: дата проведення операції – 01.02.2022 13:49:38; сума операції – 7 000 грн; номер карти – НОМЕР_2 ; order ID транзакції – 53717491; опис замовлення – видача кредитних коштів, договір займа №3412413632-602826 (а.с. 22).

Згідно з повідомленням Центрального відділення ПАТ «МТБ Банк» від 25.06.2025 №06/642-06/3 01.02.2022 на картку № НОМЕР_1 зараховано платіж в сумі 7 000 грн, ID транзакції 53717491 (а.с. 21).

Крім того, згідно з повідомленням АТ КБ «ПриватБанк» від 02.01.2026 №20.1.0.0.0/7-251230/44197-БТ, на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_1 ( НОМЕР_3 ), 01.02.2022 на картку було зараховано кошти в сумі 7 000 грн (а.с. 77), зазначене зарахування підтверджується і випискою з рахунку ОСОБА_1 в АТ КБ «ПриватБанк» за договором № б/н за період 31.01.2022 – 15.05.2022 (а.с. 78-79).

Згідно з детальним розрахунком заборгованості за договором №3412413632-602826 від 01.02.2022 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, станом на 15.05.2022 заборгованість ОСОБА_1 складає 20 869,80 грн, з яких: борг за кредитом – 7 000 грн, борг по відсотках – 13 869,80 грн (а.с. 17-18).

Згідно зі ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 10 ЦПК визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно зі ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Приписами ч. 2 ст. 43 ЦПК України встановлено, що учасники справи, крім іншого, зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи та подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79, 80 ЦПК України).

Згідно приписів ст. 12, ч. 1, 5-7 ст. 81, ч. 1 ст. 89 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У противному разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Статтею 205 ЦК України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У ч. 1 ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

За змістом ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

За положеннями ч. 1 ст. 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ст. 1049 ЦК України.

Статтею 3 ЗУ «Про електрону комерцію» визначено, що електронний договір – це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно зі ст. 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному ч. 6 цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Відповідно до ст. 12 Закону, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: 1) електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до ЗУ «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; 2) електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; 3) аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

За правилами ч. 1, 2 ст. 6 ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Згідно з п. 12 ч. 1 ст. 3 ЗУ «Про електронну комерцію» одноразовий ідентифікатор – це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Приписами ст. 525, 526 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. За положеннями ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частинами 1, 2 ст. 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Як встановлено судом першої інстанції та не оспорюється відповідачем 01.02.2022 між сторонами укладено кредитний договір в електронній формі і відповідач отримав кредитні кошти в сумі 7 00 грн.

Позивач, пред`явивши вимогу про стягнення заборгованості, просив, у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його вартості, зокрема заборгованість за нарахованими відсотками. У розрахунку заборгованості ним зазначено, що залишок заборгованості ОСОБА_1 по відсотках за період з 02 лютого по 15 травня 2022 року становить 13 869,80 грн. Позивач обґрунтовував свій розрахунок посиланням на п. 3.6., 3.7., 3.8. кредитного договору, за якими строк кредитування, тобто строк, на який надається кредит позичальнику, переноситься на наступний день після закінчення лояльного періоду, але не більше ніж на 90 календарних днів. З наступного дня після закінчення лояльного періоду позичальник зобов`язаний щоденно сплачувати кредитодавцю проценти з розрахунку 803 % річних, що становить 2,2 % в день від суми кредиту за кожний день користування ним.

Колегія суддів погоджується з висновком районного суду про неправомірність нарахування ТОВ «Кошельок» відсотків за користування позичальником кредитом після встановленого строку користування ним з огляду на таке.

За умовами договору відповідач отримав кредит у сумі 7 000 грн строком на 14 днів. Зокрема, п. 2.1. договору встановлено, що кредит надається на 14 днів (лояльний період), початком якого є дата підписання договору, а закінченням є дата зарахування на поточний рахунок кредитодавця.

Відповідно до пункту 2.2. договору сторони погодили, що встановлений в п. 2.1. договору строк лояльного періоду може бути продовжено позичальником шляхом оплати ним протягом лояльного періоду всіх фактично нарахованих процентів за користування кредитом.

Тобто ініціативу щодо продовження строку дії договору мав виявити саме позичальник, сплативши протягом лояльного періоду всі фактично нараховані відсотки за користування коштами.

Графік розрахунків за кредитним договором №3412413632-602826 від 01.02.2022 свідчить про те, що грошові кошти надано ОСОБА_1 на період з 01 лютого по 14 лютого 2022 року, сума кредиту – 7 000 грн, загальна вартість кредиту – 7 009,80 грн.

Водночас згідно з п. 3.6. договору сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення лояльного періоду є відкладальною обставиною в розумінні ст. 212 ЦК України, що має наслідком продовження строку користування кредитом.

У справі, яка переглядається апеляційний судом, встановлено, що докази, які свідчать по вчинення ОСОБА_1 дій, передбачених п. 2.2. договору (оплати протягом лояльного періоду (14 днів) всіх відсотків, фактично нарахованих за користування кредитом, у матеріалах справи відсутні, тобто відповідачем не вчинялися дії, які свідчили б про його намір продовжити строк кредитних правовідносин з позичальником.

За наданим позивачем розрахунком заборгованості сума відсотків, нарахованих в межах 14 днів лояльного періоду, становить 9,80 грн, а за продовжений строк користування кредитом – 13 860 грн, що значно перевищує суму відсотків, нарахованих за погоджений у п. 2.1. договору строк користування позикою.

При цьому, як зазначає ТОВ «Кошельок» у позовній заяві та в апеляційній скарзі, а також відображено в розрахунку заборгованості, проценти з 15-го дня нараховувалися позичальнику згідно п. 3.5. - 3.8. договору за базовою ставкою 2,2% на добу (154 грн).

За змістом ч. 3, 4 ст. 12 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» інформація, що надається клієнту, повинна забезпечувати правильне розуміння суті фінансової послуги без нав`язування її придбання. Фінансова установа під час надання інформації клієнту зобов`язана дотримуватися вимог законодавства про захист прав споживачів.

Зазначення у договорі двох строків кредитування та різних процентних ставок призводить до неправильного, а то й різного тлумачення та розуміння його сторонами договору, зокрема, позичальником.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що оскільки ці правила не дають можливості визначити справжній зміст відповідної умови кредитного договору від 01.02.2022 щодо строку його дії – 14 днів відповідно до п. 2.1. договору чи 104 днів (14 днів + 90 днів продовження строку в контексті ст. 212 ЦК України) відповідно до п. 3.6., 3.7., 3.8. договору та процентної ставки, тому у даному випадку потрібно застосовувати правило тлумачення contra proferentem.

Верховний Суд у постанові від 05 грудня 2022 року у справі №753/8945/19 зазначив, що: «Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem – слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені» (not individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін» (under the dominant influence of one of the party).

Contra proferentem має на меті поставити сторону, яка припустила двозначність, в невигідне становище. Оскільки саме вона допустила таку двозначність. Сontra proferentem спрямований на охорону обґрунтованих очікувань сторони, яка не мала вибору при укладенні договору (у тому числі при виборі мови і формулювань). Сontra proferentem застосовується у тому випадку, коли очевидно, що лише одна сторона брала участь в процесі вибору відповідних формулювань чи формулюванні тих або інших умов в договорі чи навіть складала проект усього договору або навіть тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. У разі неясності умов договору тлумачення умов договору повинно здійснюватися на користь контрагента сторони, яка підготувала проект договору або запропонувала формулювання відповідної умови. Поки не доведене інше, презюмується, що такою стороною була особа, яка є професіоналом у відповідній сфері, що вимагає спеціальних знань (постанова Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі № 613/1436/17).

Суд першої інстанції правильно виснував, що позивач, нараховуючи заборгованість, виходив з іншого строку кредитування (п. 3.7. договору) та процентної ставки (п. 3.8. договору), що свідчить про істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків сторін договору, в той час коли відповідач як споживач банківських послуг є слабшою стороною цих правовідносин.

Зазначення в кредитному договорі двох різних строків кредитування та процентних ставок призвело до неясності такої умови договору, як строк кредитування, що в даному випадку слід тлумачити проти того, хто їх написав (Contra proferentem), а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для стягнення нарахованих відсотків за кредитним договором після закінчення строку кредитування.

У цьому випадку право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12).

Ураховуючи наведене, висновок суду першої інстанції про те, що починаючи з 15.02.2022 у ТОВ «Кошельок» як кредитодавця відсутнє право нараховувати відсотки за кредитним договором 3412413632-602826 від 01.02.2022, ґрунтується на матеріалах справи.

Невиконання зобов`язань або неналежне виконання договірних зобов`язань у зв`язку із незабезпеченням виконання договірних зобов`язань між боржником та кредитором не може розглядатися як «відкладальна умова» в розумінні ч. 1 ст. 212 ЦК України, оскільки фактично призводить до інших умов договору (строку кредитування та процентної ставки), які визначені між сторонами, зокрема, 14 днів та 0,01% в день від суми кредиту за час користування ним. Таким чином, зміст п. 3.6. договору прямо суперечить змісту п. 2.1. договору та графіку розрахунків та фактично застосовується до позичальника як штрафні санкції.

Інший висновок не відповідав би принципам справедливості, добросовісності, розумності (ст. 3 ЦК України) та уможливив би покладення на слабшу сторону – споживача, невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Не є слушними посилання позивача на те, що протягом більше чотирьох років після укладення кредитного договору відповідач не заявляв ніяких заперечень, оскільки за наданим позивачем розрахунком заборгованості на виконання умов договору відповідач не вніс жодних платежів, що безумовно не свідчить про повне розуміння ним умов правочину в частині різних строків кредитування та процентів, як то вважає позивач.

Ураховуючи наведене вище у сукупності, апеляційний суд доходить висновку, що суд першої інстанції правильно визначив наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог ТОВ «Кошельок». Доводи апеляційної скарги цих висновків суду не спростовують і не дають підстав для скасування правильного по суті судового рішення, яке постановлено з дотриманням вимог закону.

Виходячи з викладеного вище, на основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються учасники справи, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів уважає, що рішення районного суду підлягає залишенню без змін, оскільки воно ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не містять підстав для його скасування.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» - залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 02 березня 2026 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуюча О. Є. Мамонова

Судді: Н. В. Висоцька

Н. В. Шитченко