Постанова від 08 вересня 2026 р. у справі №689/1879/25 — Хмельницький апеляційний суд

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2026 року

м. Хмельницький

Справа № 689/1879/25

Провадження № 22-ц/820/1615/26

Хмельницький апеляційний суд

в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Костенка А.М. (суддя-доповідач), Грох Л.М., Ярмолюка О.І.,

розглянув в порядку ч 1 ст 369 ЦПК України цивільну справу № 689/1879/25 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 29 квітня 2026 року у складі судді Шевчик О.М. у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Процент» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в :

У жовтні 2025 року ТзОВ «ФК «Процент» звернулося до суду з позовом, в якому позивач просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 3616-2165-3 від 14.12.2023 року в розмірі 68 875 грн, 2 422,40 грн судового збору та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 грн.

На обґрунтування заявлених позовних вимог зазначав, що 14.12.2023 року між ТзОВ «ФК «Процент» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 3616-2165-3. Відповідно до якого відповідачка отримала кредит у розмірі 5 000 грн, строком на 365 днів (до 13.12.2024), шляхом переказу на її платіжну картку № НОМЕР_1 емітовану АТ «Ощадбанк», зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 3,50% від суми кредиту за кожен день користування (1277,50% річних).

Кредитний договір був укладений в електронному вигляді шляхом реєстрації відповідача на веб-сайті в мережі Інтернет https://procent.com.ua та підписаний електронним підписом 048481, 14.12.2023 року о 16:37:55 год шляхом введення електронного підпису в особистому кабінеті на веб-сайті в мережі Інтернет https://procent.com.ua.

Кредитні кошти в розмірі 5 000 грн були переказані відповідачці 14.12.2023 року на платіжну картку № НОМЕР_1 емітовану АТ «Ощадбанк», що підтверджується довідкою платіжної установи.

Відповідачка своєчасно не сплатила нараховані відсотки відповідно графіку платежів, не повернула суму кредиту, в зв`язку з чим виникла заборгованість, за період з 14.12.2023 по 13.12.2024 року, яка становить 68 875 грн та складається з: 5 000 грн – заборгованість за кредитом; 63 875,00 грн - заборгованість за нарахованими процентами, вказаний розмір заборгованості позивач просив стягнути з відповідачки на свою користь.

Рішенням Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 29 квітня 2026 року позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «ФК «Процент» заборгованість за кредитним договором № 3616-2165-3 від 14.12.2023 року в розмірі 68 700 грн, з яких: 5 000 грн – заборгованість за кредитом, 63 700 грн – заборгованість за відсотками, 2 416,24 грн судового збору та 4 987 грн витрат на професійну правничу допомогу, в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Апелянтка посилається, що висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки позивачем не доведено укладення договору сторонами, а надана його копія не містить та не підтверджує волю відповідачки на створення електронного ідентифікатора та укладання такого договору, його ідентифікацію та підпис, перерахування коштів в сумі 5 000 грн. На вимогу суду АТ «Державний ощадний банк України» не надало належних доказів, які б відповідали вимогам чинного законодавства та доводили перерахування коштів позивачем на виконання, ніби-то, укладеного сторонами кредитного договору. Надана банком платіжна інструкція (МО) №1455955174223 від 16.12.2023 року є меморіальним ордером, в якому платником зазначено не позивача, а Філію Хмельницького обласного управління «Ощадбанк», крім того, у призначенні платежу вказано: «зарахування переказу на рахунок CH Payment:VISA Fcq - Our VISA Cards.», а не кредитних коштів.

Також апелянтка посилається на стягнення судом відсотків у надмірно великій сумі, у порівнянні з сумою кредиту, при цьому суд не прийняв до уваги актуальні правові позиції, що регулюють подібні правовідносини. Так, відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до ч. 4 цієї статті, не може перевищувати 1 %, а встановлена денна процентна ставка у спірному кредитному договорі у розмірі 3,5% перевищує встановлені законом максимальні розміри. Заявлена позивачем вимога про стягнення відсотків у сумі 63875 грн, більш як у 12 разів перевищує тіло кредиту, що порушенням засад розумності та справедливості.

Окрім того, суд не перевірив наявність повноважень у представника позивача ОСОБА_2 на здійснення представництва інтересів позивача, з огляду на вимоги Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», приписів Цивільного процесуального кодексу України. Ухвалою суду від 21.10.2025 року відкрито провадження та ухвалено про розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Вважає, що ОСОБА_2 не мав права, підписувати позовну заяву та представлення інтересів позивача. До позову долучено договір про надання юридичних послуг від 23.06.2024 року, який укладений позивачем в особі директора товариства Чужової Т.Є. фізичною особою підприємцем ОСОБА_2 , який представляв інтереси позивач на підставі довіреності від 23.06.2024 р., якою директор товариства уповноважує адвоката Руденка К.В. на представлення інтересів позивача, при цьому не укладено договір про надання правничої допомоги. Саме через відсутність договору з адвокатом, не ФОП, стягненню не підлягають витрати, стягнуті судом, за надання на правничої допомоги позивачу, які суд стягнув частково у сумі 4987 грн., з заявлених 5 000 грн., зменшивши їх на 13 грн.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступного висновку.

У відповідності до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для зміни судового рішення є неправильне застосування норм матеріального права.

Судом встановлено, що 14.12.2023 між ТзОВ «ФК «Процент» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 3616-2165-3.

Сума кредиту 5 000 грн, процентна ставка за кредитом 3,5% від суми кредиту за кожен день (річна ставка 1277,50%) ( п 1.2 Договору).

Строк надання кредиту та строк дії договору становить 365 днів.

Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 30 днів.

Товариство здійснює переказ суми кредиту на платіжну картку № НОМЕР_1 .

Кредитний договір був укладений в електронному вигляді шляхом реєстрації відповідача на веб-сайті в мережі Інтернет https://procent.com.ua та підписання кредитного договору електронним підписом з одноразовим ідентифікатором 048481, 14.12.2023 року о 16:37:55 год шляхом введення електронного підпису з одноразовим ідентифікатором в особистому кабінеті на веб-сайті в мережі Інтернет https://procent.com.ua.

Відповідачка належним чином умови договору не виконала, в результаті чого утворилась заборгованість в сумі 68 875 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту 5000 грн.; заборгованість за процентами 63875 грн.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).

Абзац 2 частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів, не встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Як достеменно встановлено судом, 14.12.2023 року між ТзОВ «ФК «Процент» та ОСОБА_1 , було укладено кредитний договір № 3616-2165-3, за умовами якого остання отримала 5000 грн кредиту, строком 365 днів, процентна ставка 3,5 % в день.

Договір підписано відповідачкою з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».

Підписуючи Договір про надання споживчого кредиту, кредитодавець в повній мірі довів до відома позичальника інформацію щодо розміру відсоткової ставки, загальної вартості кредиту, порядку та строків нарахування відсотків, вказані дані також наведені в додатку № 1 до Договору та Паспорті споживчого кредиту, що підтверджується накладенням електронного підпису відповідачки.

Згідно ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Зібрані у справі докази вказують на те, що 14.12.2023 року між сторонами укладено Кредитний договір № 3616-2165-3, в електронній формі, який підписано електронним підписом, при цьому кожен правочин містить накладення одноразового ідентифікатора, які направлялися кредитодавцями на телефонний номер відповідачки. Вказане підтверджується інформацією в розділах «Реквізити та підписи сторін, які містять повну інформацію щодо позичальника, його персональні дані ( ПІБ, РНОКПП, паспортні дані, адресу, номера телефонів, номер платіжної картки).

Крім того, підписання кредитного договору відбулося за допомогою електронних підписів, використання яких неможливе без проходження попередньої реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, а також без здійснення входу на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету, а тому доводи апелянта про неукладення нею кредитного договору є безпідставними.

Отже, між сторонами існують зобов`язальні правовідносини, які виникли із кредитного договору приєднання, та регулюються главою 71 ЦК України та загальними нормами Цивільного кодексу щодо зобов`язань.

Крім того, положеннями статей 633, 634 ЦК України презюмується, що другий контрагент (споживач послуг банку) може приєднатися лише до тих умов, з якими він ознайомлений.

За приписами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Враховуючи наведене, колегія суддів доходить висновку про доведеність товариством за допомогою належних доказів обставин, які підтверджують укладення з відповідачкою договору-приєднання з погодженням усіх істотних умов кредитування, які доведені до відома позичальниці.

На виконання умов кредитних договорів відповідачка отримала кредитні кошти, що підтверджується наявним у справі доказами, зокрема довідкою «ТзОВ «ФК «Елаєнс» від 10.10.2025, згідно якої 14.12.2023 відбулось зарахування 5000 грн. кредитних коштів за договором 3616-2165-3 від 14.12.2023 року на картку № НОМЕР_2 та відповіддю АТ «Ощадбанк» з якої вбачається, що банком на ім`я ОСОБА_1 було емітовано платіжну картку № НОМЕР_2 , 16.12.2023 на дану платіжну картку було успішне зарахування в сумі 5000 грн.

Вказані докази відповідачем не спростовані.

Крім того, відповідачка, як власник карткового рахунку, на який було перераховано кредитні кошти, мала змогу власноруч отримати виписки по рахунку для підтвердження або спростування факту перерахування/ отримання кредитних коштів, однак не надала суду належних і допустимих доказів на спростування позовних вимог позивача, а саме того, що відповідні кошти не були зараховані на картковий рахунок позичальника, вказаний у договорах, або доказів того, що вказаний картковий рахунок їй не належить.

Позичальником укладено договір про надання фінансових послуг за власним бажанням, добровільно, без будь-якого примусу з боку третіх осіб. Перед укладенням кредитного договору позичальник отримала від кредитодавця всю інформацію стосовно кредиту, ознайомилася з усіма умовами договору та правильно зрозуміла суть фінансової послуги і під час його укладання усвідомлювала всі ризики, пов`язані з укладенням даного договору, а також наслідки і відповідальність у разі неналежного виконання умов договору.

Однак, колегія суддів не погоджується з розміром відсотків за користування кредитним коштами, які стягнуті з відповідачки на користь позивача з огляду на наступне.

Як достеменно було встановлено судом, строк дії кредитного договору складає 365 днів, строк повернення коштів 13.12.2024 року, дата зарахування коштів 16.12.2023 року, згідно з розрахунком заборгованості за договором № 3616-2165-3 від 14.12.2023 року, товариством протягом всього строку кредитування застосовано проценту ставку в розмірі 3,5 % в день.

Суд апеляційної інстанції, вважає що наданий розрахунок заборгованості не відповідає положенням Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року, який набрав чинності 24 грудня 2023 року і яким доповнено ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» пунктом 5, яким встановлено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Згідно з п 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 % (до 22 квітня 2024 року); протягом наступних 120 днів - 1,5 % (до 21 серпня 2024 року).

Кредитний договір було укладено 14.12.2023 року, але після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», вказані норми не бути враховані, шляхом внесення відповідних змін до договору.

Таким чином, починаючи з 24 грудня 2023 року денна ставка має бути не більше 2,5%, з 22 квітня 2024 року - не більше 1,5%, з 21 серпня 2024 року - не більше 1%.

Відтак, умова укладеного між сторонами договору щодо встановлення процентної ставки у розмірі 3,5 % після 24 грудня 2023 року у порядку ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» не відповідає вимогам закону.

Враховуючи вказані обставини розмір процентів слід рахувати наступним чином: з 16.12.2023 року по 23.12.2023 року з урахуванням процентної ставки 3,5% в день, що становить 183 грн ( 5 000х3,5:100х8 днів), з 24.12.2023 року по 21.04.2024 року з урахуванням процентної ставки 2,5% в день, що становить 15 000 грн ( 5000х2,5%:100х120 днів), з 22.04.2024 року по 20.08.2024 року з урахуванням 1,5 % в день, що становить 7 500 грн ( 5000х1,5:100х100 днів), з 21.08.2024 року по 13.12.2024 року з урахуванням 1% в день, що становить 6850 грн (5000х1%:100х137 днів), а всього 29 533 грн.

Таким чином, розмір відсотків за період вказаний кредитором становить 29 533 грн, відповідно до п. 5 ст. 8 та п 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування».

Отже, доводи апелянта щодо невірного застосування судом норм ч. 5 ст. 8 та п 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування», знайшли своє підтвердження в ході перегляду справи судом апеляційної інстанції, тому в частині визначення розміру процентів рішення слід змінити.

З відповідачки на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором в сумі 34 533 грн, яка складається з 5 000 – заборгованість за тілом кредиту та 29 533 грн – заборгованість за процентами.

Таким чином, позові вимоги задоволено судом на 50,14% (34533:68875х100), тому з ОСОБА_1 слід стягнути на користь ТзОВ «ФК «Процент» 1214,60 грн судового збору ( 2422,40х50,14%:100).

Що стосується доводів апелянта щодо незаконного стягнення витрат на правничу допомогу, то колегія суддів зазначає наступне.

Частина перша статті 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої цієї статті).

Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).

Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України); 3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України вбачається, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 (провадження № 61-22131св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18), від 15 червня 2021 року у справі № 159/5837/19 (провадження № 61-10459св20), від 01 вересня 2021 року у справі № 178/1522/18 (провадження № 61-3157св21).

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «ФК «Процент» та ФОП ОСОБА_2 , укладено договір про надання юридичних послуг № 03/06/2024 від 03 червня 2024 року.

ФОП Руденко К.В. є адвокатом, що підтверджується Свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю.

Руденко К.В. подав до суду позов в інтересах ТзОВ «ФК «Процент» на підставі довіреності від 03 червня 2024 року, яка була чинна до 31 грудня 2025 року, тобто на момент подачі позову представник позивача мав відповідні повноваження на звернення до суду, а саме діяв на підставі укладеного договору про надання юридичних послуг № 03/06/2024 від 03 червня 2024 року та довіреності.

Відповідно до Акту приймання-передачі наданих послуг №73 до договору № 03/06/2024 про надання юридичних послуг від 03 червня 2024 року та витягу з реєстру №1 до акту приймання-передачі наданих послуг №73 до договору № 03/06/2024 про надання юридичних послуг від 03 червня 2024 року, вартість послуг із правової допомоги складає 10 000 грн.

Вартість послуг сплачено позивачем адвокату Руденко К.В. згідно з платіжною інструкцією кредитового переказу коштів від 30.09.2025 року.

Відповідачка та її представник заперечували проти розміру витрат на правничу допомогу, вважали їх завищеними, тому суд першої інстанції з врахування заперечень відповідача щодо заявленої суми витрат, зменшив такі витрати до 5000 грн, з таким висновок також погоджується і суд апеляційної інстанції.

Разом з тим, оскільки позов задоволено на 50,14%, тому з ОСОБА_1 на користь ТзОВ ТзОВ «ФК «Процент» слід стягнути 2500 грн витрат на правничу допомогу ( 5 000х50,14%).

Керуючись ст. ст. 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 29 квітня 2026 року змінити, виклавши абзац другий, четвертий та п`ятий резолютивної частини рішення в наступній редакції:

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ПРОЦЕНТ» (код ЄДРПОУ 41466388, 03124, м. Київ, бульвар Вацлава Гавела, 4) заборгованість за кредитним договором № 3616-2165-3 від 14.12.2023 року в розмірі 34533 грн з яких: 5 000 грн – заборгованість за кредитом, 29 533 грн – заборгованість за відсотками.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ПРОЦЕНТ» (код ЄДРПОУ 41466388, 03124, м. Київ, бульвар Вацлава Гавела, 4) 2500 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ПРОЦЕНТ» (код ЄДРПОУ 41466388, 03124, м. Київ, бульвар Вацлава Гавела, 4) судовий збір в сумі 1214,60 грн.

В решті рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 09 вересня 2026 року.

Суддя А.М. Костенко

Л.М. Грох

О.І. Ярмолюк