Постанова від 09 вересня 2026 р. у справі №591/1134/24 — Сумський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2026 року м.Суми

Справа №591/1134/24

Номер провадження 22-ц/816/272/26

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Криворотенка В. І. (суддя-доповідач),

суддів - Черних О. М. , Худика А. М.

за участю секретаря судового засідання - Овчаренко М.В.,

сторони:

позивач - ОСОБА_1

відповідач – Виконавчий комітет Сумської міської ради

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 21 березня 2025 року, ухваленого у складі судді Ніколаєнко О. О., у м. Суми, повний текст якого виготовлено 10 квітня 2025 року,

у с т а н о в и в:

У січні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до виконавчого комітету Сумської міської ради про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органу місцевого самоврядування.

Позовні вимоги мотивовані тим, що вона є донькою ОСОБА_2 , який був прийнятий на квартирний облік 20.09.1990 року рішенням виконавчого комітету Сумської міської Ради народних депутатів №194 складом сім`ї 4 особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та дружина ОСОБА_4 , на першочерговий квартирний облік для отримання протягом трьох місяців житла за номером №13201 та включений до списку осіб, які користуються правом першочергового отримання жилих приміщень, як офіцера звільненого з військової служби по скороченню штатів 23.03.1990 року, однак у подальшому був знятий з обліку відповідно до п.2 ч. 2 ст. 40 ЖК України, у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання до іншого населеного пункту.

Звертає увагу на те, що Рішенням Конституційного Суду вказана норма була визнана неконституційною. Таким чином, впродовж 33 років відповідач не забезпечив позивачку житлом та не виплатив компенсацію за належне для отримання жиле приміщення. Вважає, такими діями їй завдано матеріальну шкоду в сумі 1150000 грн., яку просила суд стягнути з відповідача.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 21 березня 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Сумської міської ради про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органу місцевого самоврядування в сумі 1150000 грн відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушено норми процесуального права та неправильне застосування судом норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про стягнення з Виконавчого комітету Сумської міської ради на її користь кошти в розмірі 1150000 грн за завдану шкоду.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції залишив поза увагою посилання позивача на позицію Верховного Суду у справі № 240/7411/21 від 29 березня 2023 року. Окрім того, позивач вважає, що мала місце дискримінація. Вказує, що відповідач не виконував приписи Правил обліку громадян впродовж 24 років та порушив черговість щодо забезпечення його житлом, що в свою чергу призвело до завдання йому шкоди.

Від відповідача в установлений судом строк відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України.

Сторони повідомлені про час і місце розгляду справи, але в судове засідання не з`явилися. Колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без сторін, оскільки явка до апеляційного суду є необов`язковою, їх позиція є чіткою і зрозумілою.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення суду зазначеним вимогам закону відповідає.

Судом першої інстанції правильно встановлено та з матеріалів справи вбачається, що позивачка ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_2 (а.с. 70). 28.07.1990 р. ОСОБА_2 звернувся до голови виконавчого комітету Сумської міської ради народних депутатів із заявою про прийняття його та його сім`ї на облік для отримання житла, у зв`язку зі звільненням зі Збройних Сил за скороченням штату (а.с. 72).

Рішенням від 20.09.1990 р. за №194 Виконавчого комітету Сумської міської Ради народних депутатів прийнято на квартирний облік за місцем проживання у виконкомі міської ради народних депутатів ОСОБА_2 , що має сім`ю у складі 4 осіб – він, дружина, донька та син, що проживає у м. Улан-Уде, на загальну чергу під №13201 та включено до списку осіб, що мають першочергове право отримання житлових приміщень, як офіцера, що звільнений з військової служби за скороченням штатів (а.с. 75).

Рішенням виконавчого комітету Сумської міської ради від 18.02.2014 №85 знято з квартирного обліку ОСОБА_2 , як такого, що не проживає у м. Суми (а.с. 75).

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, виходив з тих підстав, що не встановлено в діях виконавчого комітету дискримінаційних чи неправомірних дій відносно позивачки та завдання їй збитків. Рішення про зняття з квартирного обліку батька позивачки ОСОБА_1 - ОСОБА_2 не скасоване, на момент його прийняття норма, яка була застосована як підстава для зняття з обліку, була чинною та підлягала застосуванню.

Колегія суддів апеляційного суду вважає, що такі висновки суду узгоджуються з матеріалами справи та вимогами закону.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно ч.1 ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Частиною 1 статті 1166 ЦК України встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості відповідальності за шкоду, завдану органами державної влади чи місцевого самоврядування та їх посадовими особами, які є відмінними від загальних підстав деліктної відповідальності.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (частина перша статті 1173 ЦК України).

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (частина перша статті 1174 ЦК України).

Наведеними правовими нормами передбачено, що для покладення відповідальності за дії посадових осіб та органів державної влади чи місцевого самоврядування наявність їх вини не є обов`язковою. Проте цими приписами встановлена обов`язковість інших трьох елементів складу цивільного правопорушення, встановлення яких є необхідним для покладення відповідальності за завдану шкоду на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 вказано, що, застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Отже, для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди обов`язковою є сукупність трьох умов: дії органу (посадових або службових осіб) повинні мати протиправний характер, шкода та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Вина посадових осіб органів державної влади не є обов`язковою. Тягар доведення наявності зазначених трьох умов покладається на позивача, який звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди.

Згідно ст. 15 ЗУ «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» особа має право на відшкодування матеріальної шкоди та моральної шкоди, завданих їй унаслідок дискримінації.

За змістом вказаного Закону під поняттям дискримінація необхідно розглядати ситуації, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Таким чином, визначаючи окремою підставою для відшкодування матеріальної шкоди положення ст. 15 вказаного Закону як спеціальної норми права, позивач мав довести суду наявність обставин, які б доводили факт вчинення щодо нього відповідачем дискримінаційних дій, які призвели до обмежень у визнанні, реалізації або користування ним своїми правами і свободами.

Разом з цим, матеріалами справи доводиться, що рішенням Виконавчого комітету Сумської міської ради від 18 лютого 2014 року № 85 ОСОБА_2 знято з квартирного обліку на підставі статті 40 ЖК України, як такого, що не проживає у м. Суми.

Оскільки позивач не спростував законність рішення виконкому про зняття батька позивача з квартирного обліку у встановленому законом порядку, тобто не довів факт неправомірності дій відповідача, що могло б указувати на порушення законних прав та інтересів позивача, тому немає підстав для відшкодування матеріальної шкоди, завданої незаконними діями органу місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 2 ст. 81 ЦПК України у справах про дискримінацію позивач зобов`язаний навести фактичні дані, які підтверджують, що дискримінація мала місце. У разі наведення таких даних доказування їх відсутності покладається на відповідача.

Разом з цим, будь-яких доказів вчинення відповідачем щодо позивача дискримінаційних дій в розумінні положень Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» ОСОБА_1 в ході розгляду справи надано не було, що виключає підстави для відшкодування матеріальної шкоди згідно до ст. 15 даного Закону.

Окрім того, оскільки на момент прийняття відповідачем рішення № 85 про зняття позивача з квартирного обліку, пункт 2 ч. 2 ст. 40 ЖК України був чинним та вказане рішення відповідача не було скасоване.

Таким чином, само по собі таке рішення органу місцевого самоврядування не може розглядатись як вчинення відповідачем дискримінації щодо позивача.

Матеріали справи не містять доказів наявності в діях відповідача при ухвалення рішення виконкому №85 про зняття ОСОБА_2 з квартирного обліку ознак дискримінаційних діянь, які-б свідчили про недотримання ним як органом місцевого самоврядування принципу забезпечення рівних можливостей щодо реалізації прав і свобод людини та громадянина.

Подальше визнання неконституційною норми, на підставі якої ОСОБА_2 (батька позивача) було в свій час знято з квартирного обліку, не можна розглядати як достатню правову підставу для відшкодування матеріальної шкоди в розумінні ст. 15 ЗУ «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні».

Окрім того, відповідно до ч. 2 ст. 8 Конституції України норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статтею 152 Конституції України визначено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

Рішенням Конституційного Суду України № 5-р (ІІ)/2022 від 22 червня 2022 року визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), п. 2 ч. 2 ст. 40 ЖК України, яким передбачено, що громадяни знімаються з обліку потребуючих поліпшення житлових умов у випадку виїзду на постійне місце проживання до іншого населеного пункту. Вказана норма ЖК України втратила свою чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення, тобто з 22 червня 2022 року.

Рішення Конституційного Суду України поширюється на правовідносини, які виникли після його ухвалення, а також на правовідносини, які виникли до його ухвалення, але продовжують існувати (тривають) після цього. Водночас чинним законодавством визначено, що Конституційний Суд України може безпосередньо у тексті свого рішення встановити порядок і строки виконання ухваленого рішення.

Рішення виконкому № 85 про зняття ОСОБА_2 з квартирного обліку на підставі п. 2 ч. 2 ст. 40 ЖК України було прийняте 18 лютого 2014 року, водночас згадане Рішення Конституційного Суду України ухвалено 22 червня 2022 року.

Отже, на момент ухвалення Рішення Конституційного Суду України відносини щодо питання зняття ОСОБА_2 з квартирного обліку вже припинилися. Це означає, що дія цього рішення не може поширюватися на вказані правовідносини, оскільки вони виникли і закінчилися до його ухвалення, а дії відповідача не можна кваліфікувати як незаконні з підстав ухвалення рішення Конституційним Судом України.

В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що суди не повинні застосовувати нормативно-правові акти, які не відповідають Конституції та законам України, а застосовувати Конституцію України як норми прямої дії. Застосування презумпції конституційності не обмежене юрисдикційною діяльністю Конституційного Суду України.

При цьому, зазначаючи ці доводи апелянт цитує окрему думку суддів Верховного Суду у справі №240/7411/21 (адміністративне провадження №К/990/7095/22), яка не є судовим рішенням, в якому викладається правовий висновок, що відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України має враховуватися судами при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин.

За таких підстав, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відсутність в діях відповідача дискримінаційних чи неправомірних дій, які б могли призвести до спричинення позивачу матеріальної шкоди.

Відтак апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції у повній мірі, рішення суду обґрунтоване, прийняте на підставі повно та всебічно встановлених обставин справи, вірної оцінки доказів у їх сукупності та відповідності одне одному, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування правильного по суті судового рішення, колегія суддів вважає, що подану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін (п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України), як таке, що постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 375 ЦПК України).

Оскільки в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, то підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381- 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 21 березня 2025 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий - В. І. Криворотенко

Судді: О. М. Черних

А. М. Худик