Постанова від 09 вересня 2026 р. у справі №591/9450/26 — Сумський апеляційний суд

Справа №591/9450/26

Номер провадження 22-ц/816/2848/26

Категорія - 111

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2026 року м. Суми

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Сидоренко А.П. (суддя-доповідач), суддів: Собини О.І., Нестеренка М.В.,

розглянувши у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Зарічного районного суду м. Суми від 06 серпня 2026 року постановлену у м. Суми у складі судді Ніколаєнко О.О. про передачу справи за підсудністю у справі за заявою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про розірвання шлюбу в порядку ст.293 ЦПК України,

в с т а н о в и в :

05 серпня 2026 року заявники ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до Зарічного районного суду м. Суми із заявою, в якій просили розірвати шлюб, укладений між ними, зареєстрований 25 листопада 2017 року у Зарічному районному у місті Суми відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Сумській області, актовий запис № 938. Залишити ОСОБА_1 прізвище - ОСОБА_3 .

Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 06 серпня 2026 року цивільну справу за заявою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про розірвання шлюбу в порядку ст.293 ЦПК України передано за територіальною підсудністю на розгляд до Шевченківського районного суду міста Києва.

Не погоджуючись з цією ухвалою суду, 17 серпня 2026 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» подала апеляційну скаргу, вважаючи таку винесеною з порушенням норм процесуального права.

В обґрунтування заперечень проти постановлення оскаржуваної ухвали зазначила, що у цій справі обоє подружжя є заявниками, які спільно звернулися до суду, мають однакове волевиявлення щодо розірвання шлюбу, між ними відсутній спір щодо дитини та інших питань. Отже, справа розглядається в порядку окремого провадження, а не позовного, у зв`язку з чим посилання суду першої інстанції на положення ст. ст. 27, 187 ЦПК України щодо зареєстрованого місця проживання відповідача не враховує особливостей цієї справи.

При зверненні до Зарічного районного суду м. Суми заявники зазначили, що фактично проживають у м. Суми. Зазначене підтверджується актом від 12 серпня 2026 року, відповідно до якого за адресою: АДРЕСА_1 проживають ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та їх малолітній син ОСОБА_4 . Фактичне проживання дитини також підтверджується учнівським квитком КУ Сумської спеціалізованої школи № 17.

Вказаний акт складено після постановлення оскаржуваної ухвали, оскільки саме після її постановлення виникла необхідність документально підтвердити обставину фактичного проживання сім`ї у м. Суми, про яку заявники повідомляли суд при зверненні.

ОСОБА_2 фактично постійно проживає у м. Суми. Його періодичне перебування у с. Склярівка Сумського району пов`язане з доглядом за господарством та має тимчасовий характер.

Таким чином, зареєстроване місце проживання заявників у м. Києві не відображає їхнього фактичного місця проживання та не враховує обставин звернення до суду. Передача справи до Шевченківського районного суду м. Києва створює для заявників істотні матеріальні, безпекові та організаційні труднощі, особливо з огляду на воєнний стан, фактичне проживання малолітньої дитини у м. Суми та необхідність її догляду.

Крім того, між заявниками відсутній будь-який спір, вони досягли домовленості щодо місця проживання дитини, її виховання, спілкування та матеріального забезпечення, що підтверджується договором, поданим разом із заявою про розірвання шлюбу.

З огляду на викладене, розгляд справи Зарічним районним судом м. Суми, на території якого фактично проживають заявники та їхня малолітня дитина, забезпечує реальну можливість участі заявників у судовому розгляді та відповідає фактичним обставинам справи.

Посилаючись на вказане, просить скасувати ухвалу Зарічного районного суду м. Суми від 06 серпня 2026 року у цій справі про передачу справи за підсудністю до Шевченківського районного суду м. Києва та залишити цивільну справу за спільною заявою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про розірвання шлюбу для розгляду Зарічним районним судом м. Суми.

Відзиву на апеляційну скаргу не подано.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України.

Згідно з ч. 2 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 14 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи те, що подана апеляційна скарга на ухвалу про передачу справи на розгляд іншого суду, у відповідності до п. 9 ч. 1 ст. 353, ч. 2 ст. 369 ЦПК України, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з вимогами ч. 1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Під час апеляційного розгляду справи встановлено, що 05 серпня 2026 року до Зарічного районного суду м. Суми із спільною заявою про розірвання шлюбу звернулися ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

У цій заяві вказано, що ОСОБА_1 фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , а ОСОБА_2 фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстрованим місцем проживання заявників є АДРЕСА_3 (а.с.3).

Згідно відповідей з Єдиного державного демографічного реєстру № 3137701 та № 3137747 від 06 серпня 2026 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 15,16).

Заявницею до апеляційної скарги додано акт від 18 серпня 2026 року, відповідно до якого заявники ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та їх син ОСОБА_4 фактично проживаютьза адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 27).

Постановляючи ухвалу про передачу справи за підсудністю до Шевченківського районного суду міста Києва, суд першої інстанції дійшов висновку, що ця справа підлягає розгляду за зареєстрованим місцем проживання заявників, яким є АДРЕСА_3 , відповідно до правил територіальної підсудності, встановлених статтями 27, 187 ЦПК України.

Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції, виходячи з такого.

У відповідності до частини 3 статті 293 ЦПК України у порядку окремого провадження розглядається справа про розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке має дітей.

Згідно ч. 3 ст. 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.

Згідно з частини 2 статті 28 ЦПК України позови про розірвання шлюбу можуть пред`являтися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача також у разі, якщо на його утриманні є малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров`я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача. За домовленістю подружжя справа може розглядатися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування будь-кого з них.

Стаття 125 Конституції України встановлює, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. Згідно зі статтею 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судоустрій будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності.

Принцип територіальності забезпечує територіальне розмежування компетенції судів загальної юрисдикції і зумовлений потребою доступності правосуддя на всій території України.

Принцип територіальності реалізується через правила територіальної юрисдикції (підсудності) справ.

Правила територіальної підсудності визначають розмежування компетенції судів першої інстанції щодо розгляду справ, підвідомчих загальним судам, за територіальною ознакою. Крім того, правила територіальної підсудності дають можливість визначити конкретний місцевий суд, який повинен розглядати справу як суд першої інстанції.

Кожен місцевий чи апеляційний суд має свою територіальну юрисдикцію (підсудність), тобто поширює свою компетенцію на правовідносини, що виникли чи існують на певній території. Це є важливою гарантією для вирішення судових спорів у розумні строки в умовах ускладнення правових відносин і збільшення правових конфліктів.

Порушення судами правил територіальної юрисдикції має наслідком обов`язкове скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд (стаття 378, пункт 6 частини першої статті 411 ЦПК України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).

Згідно зі статтею 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» вільний вибір місця проживання чи перебування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати; місце перебування - житло або спеціалізована соціальна установа для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, у якому особа, яка отримала довідку про звернення за захистом в Україні, проживає строком менше шести місяців на рік або отримує соціальні послуги; місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об`єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги.

У відповідності до п. 4 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 265 від 07 лютого 2022 року, особа може задекларувати/зареєструвати своє місце проживання (перебування) лише за однією адресою. У разі коли особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює декларування/реєстрацію місця проживання (перебування) за однією з таких адрес за власним вибором. За адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.

Результат аналізу змісту вказаних норм дозволяє зробити висновок, що особа може мати декілька місць проживання/перебування. Водночас законодавством визначено необхідність проведення реєстрації (декларування) місця проживання/перебування особи, яка може бути здійснена тільки за однією адресою за її власним вибором, в тому числі й на підставі договору оренди житлового приміщення.

Реєстрація (декларування) місця проживання/перебування у встановленому порядку має значення для реалізації окремих прав особи, зокрема, під час вибору суду, якому підсудна справа.

Положення частини першої статті 27, частини першої статті 28 ЦПК України імперативно встановлюють, що визначення територіальної юрисдикції (підсудності) здійснюється з урахуванням зареєстрованого місця проживання або перебування фізичної особи - сторони у справі, якщо інше не передбачено законом.

Зазначена вимога процесуального закону унеможливлює зловживання процесуальними правами при визначенні підсудності.

Отже в нормах ЦПК України передбачено використання лише зареєстрованого місця проживання, фактичне місце проживання фізичної особи не має правового значення.

З огляду на викладене, використання для встановлення конкретного суду за визначеною територіальною підсудністю фактичної адреси проживання матиме наслідком невизначеність при вчиненні окремих процесуальних дій, адже фактичне місце проживання може змінюватись чи не щодня. Крім того, особа може мати більше ніж одне фактичне місце проживання, але зареєстроване може бути лише одне місце проживання.

Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 24 червня 2024 року у справі № 554/7669/21 (провадження № 61-5805сво23), ухваленій Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду.

Також за висновком Верховного Суду, наведеному у поставі від 16 жовтня 2019 року у справі № 449/1352/15-ц, фізична особа може мати кілька місць проживання, водночас має значення зареєстроване місце проживання.

Таким чином вказана заявниками фактична адреса їх проживання в м. Суми не може бути підставою для визначення підсудності Зарічному районному суду м. Суми, оскільки для визначення територіальної підсудності (юрисдикції) цивільної справи має значення зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання/перебування фізичної особи, яким у цій справі є АДРЕСА_3 .

Згідно пункту 1 частини 1 статті 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

Відтак, з огляду на встановлені обставини справи, відповідно до яких зареєстрованим місцем проживання заявників є: АДРЕСА_3 , апеляційний суд дійшов висновку, що цивільна справа не належить до територіальної юрисдикції (підсудності) Зарічного районного суду м. Суми.

За таких обставин висновок суду першої інстанції про те, що справа підлягає передачі на розгляд Шевченківського районного суду міста Києва, до територіальної юрисдикції (підсудності) якого вона належить за зареєстрованим місцем проживання заявників, є обгрунтованим.

Таким чином, висновок суду першої інстанції щодо застосування до спірних правовідносин правил територіальної підсудності за зареєстрованим місцем проживання заявників у справі окремого провадження є законним та обґрунтованим.

Доводи апеляційної скарги щодо труднощів, пов`язаних із забезпеченням належного догляду та безпеки дитини, є необґрунтованим, оскільки питання щодо розірвання шлюбу в порядку окремого провадження прав дітей не зачіпає.

Передача справи до іншого суду за зареєстрованим місцем проживання заявників не перешкоджає розгляду справи та не призводить до обмеження права заявників доступу до правосуддя.

За наведених обставин колегія суддів доходить висновку, що оскаржувана ухвала постановлена судом першої інстанції з дотриманням норм процесуального права, а висновки суду відповідають встановленим обставинам справи.

Відтак підстави для скасування оскаржуваної ухвали та передачі справи для розгляду до суду першої інстанції відсутні.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції — без змін.

Керуючись ст. ст. 367-369, 374, 375, 381- 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Зарічного районного суду м. Суми від 06 серпня 2026 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий - А.П. Сидоренко

Судді: О.І. Собина

М.В. Нестеренко