Постанова від 09 вересня 2026 р. у справі №585/1503/26 — Сумський апеляційний суд

Справа №585/1503/26

Номер провадження 22-ц/816/2495/26

Категорія - 16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2026 року м. Суми

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Нестеренка М.В. (суддя-доповідач), суддів: Собини О.І., Сидоренко А.П.,

з участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою Роменської міської ради Сумської області на рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 28 травня 2026 року, ухвалене у місті Ромни, у складі судді Євтюшенкової В.І.,

в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Роменської міської ради Сумської області про зобов`язання виділити в натурі (на місцевості) земельну ділянку,

У С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції

У квітні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Роменської міської ради Сумської області, у якому просив визнати незаконними дії відповідача щодо відмови у задоволенні його заяви про виділення в натурі (на місцевості) земельної ділянки площею 5,24 умовних кадастрових гектари та зобов`язати Роменську міську раду виділити йому у приватну власність земельну ділянку із земель комунальної власності за рахунок земель запасу чи резервного фонду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва як спадкоємцю права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом.

Позов мотивував тим, що успадкував право на земельну частку (пай) розміром 5,24 умовних кадастрових гектари, посвідчене сертифікатом на право на земельну частку (пай), однак земельна ділянка його спадкодавцю в натурі не виділялася. Після звернення до Роменської міської ради із заявою про виділення земельної ділянки відповідач повідомив про відсутність у комунальній власності земель резервного фонду КСП «Гришинське» та запропонував вирішувати питання у судовому порядку. Позивач вважав таку відмову незаконною, посилаючись на те, що відсутність земель резервного фонду не звільняє орган місцевого самоврядування від обов`язку забезпечити реалізацію права спадкоємця на земельну частку (пай) шляхом виділення земельної ділянки із земель запасу або резервного фонду, а також на те, що він як спадкоємець права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом, належить до осіб, які мають право на її виділення відповідно до Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» та правових висновків Верховного Суду.

Рішенням Роменського міськрайонного суду Сумської області від 28 травня 2026 року позовні вимоги задоволені повністю. Визнано незаконними дії Роменської міської ради Сумської області щодо відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 від 19 лютого 2024 року про виділення йому в натурі земельної ділянки площею 5,24 га, та зобов`язано Роменську міську раду Сумської області виділити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у приватну власність земельну ділянку розміром 5,24 в умовних кадастрових гектарах з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель комунальної власності за рахунок земель запасу чи резервного фонду, розташованих за межами населеного пункту в натурі (на місцевості), як спадкоємцю права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом на право на земельну частку (пай) серії СМ №0282043, виданого 08 серпня 2002 року Роменською районною державною адміністрацією Сумської області відповідно до рішення Роменської районної державної адміністрації Сумської області № 268 від 17 липня 2002 року, та зареєстрованого в Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) 08 серпня 2002 року за № 675.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що позивач як спадкоємець права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом, набув право на виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості), а Роменська міська рада як правонаступник Гришинської сільської ради є належним органом, уповноваженим забезпечити реалізацію цього права. Суд зазначив, що відсутність у комунальній власності земель резервного фонду КСП «Гришинське» не є підставою для відмови у виділенні земельної ділянки, оскільки у разі неможливості надати земельну частку (пай) із земель колективної власності через відсутність необхідної для цього землі така земельна ділянка має бути надана із земель запасу. При цьому суд врахував правові висновки Верховного Суду щодо обов`язку органів місцевого самоврядування забезпечити поновлення порушеного права особи на отримання земельної ділянки та дійшов висновку, що відмова відповідача у виділенні позивачу земельної частки (паю) є необґрунтованою, у зв`язку з чим порушене право підлягає захисту шляхом визнання таких дій незаконними та зобов`язання Роменської міської ради виділити позивачу земельну ділянку із земель запасу чи резервного фонду.

Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Роменська міська рада Сумської області подала апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність встановлених судом обставин, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Свою скаргу мотивувала тим, що суд першої інстанції безпідставно визнав незаконними дії Роменської міської ради, оскільки жодного рішення про відмову у задоволенні заяви позивача міською радою як колегіальним органом не приймалося, а звернення позивача не розглядалося на пленарному засіданні сесії.

На думку апелянта, суд помилково ототожнив інформаційний лист виконавчого комітету, наданий у порядку розгляду звернення громадянина, із рішенням міської ради, хоча такий лист має лише інформаційно-роз`яснювальний характер, не є правовим актом індивідуальної дії та не може підтверджувати факт відмови у виділенні земельної ділянки.

Апелянт також зазначає, що виконавчий комітет не наділений повноваженнями приймати рішення щодо надання чи відмови у наданні земельних ділянок, а тому суд поклав в основу рішення неналежний та недопустимий доказ.

Крім того, Роменська міська рада вважає, що, зобов`язавши її виділити позивачу земельну ділянку, суд першої інстанції втрутився у виключні дискреційні повноваження органу місцевого самоврядування та фактично підмінив собою орган, до компетенції якого належить вирішення земельних питань.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

13 липня 2026 року позивач ОСОБА_1 через свого представника – адвоката Менька Дмитра Дмитровича – подав відзив на апеляційну скаргу, у якому просив залишити апеляційну скаргу Роменської міської ради Сумської області без задоволення, а рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 28 травня 2026 року – без змін. Відзив мотивував тим, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги не спростовують встановлених судом обставин. Зазначав, що лист виконавчого комітету Роменської міської ради, яким позивачу повідомлено про неможливість виділення земельної частки (паю), фактично є відмовою суб`єкта владних повноважень у задоволенні його заяви, а відсутність окремого рішення міської ради не позбавляє його права на судовий захист. Також вказував, що саме Роменська міська рада як правонаступник Гришинської сільської ради зобов`язана забезпечити реалізацію його права на виділення земельної частки (паю), а тому суд першої інстанції обґрунтовано визнав дії відповідача незаконними та зобов`язав його виділити земельну ділянку.

17 липня 2026 року Роменська міська рада подала відповідь на відзив на апеляційну скаргу. З огляду на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 21 травня 2025 року у справі № 592/7164/24, зазначена відповідь підлягає залишенню без розгляду, оскільки подання такої заяви цивільним процесуальним законом не передбачено, а за своїм змістом вона фактично є доповненням до апеляційної скарги, поданим поза межами строку на апеляційне оскарження.

Фактичні обставини, встановлені судом першої та апеляційної інстанції

Державний акт на право колективної власності на землю серії СМ № 00009 видано 30 червня 1995 року КСП «Мирна праця» с. Гришине, якому передано у колективну власність 3800,2 га землі в межах згідно з планом (а.с. 12–13).

Розпорядженням голови Роменської районної державної адміністрації від 17 липня 2002 року № 268 «Про видачу сертифікатів на право на земельну частку (пай) громадянам, пропущеним при розпаюванні земель» вирішено видати, зокрема, ОСОБА_2 сертифікат на право на земельну частку (пай) за рахунок земель резервного фонду КСП «Гришинське» площею 5,24 умовних кадастрових гектари (а.с. 15).

На підставі зазначеного розпорядження ОСОБА_2 видано сертифікат на право на земельну частку (пай) серії СМ № 0282043, який зареєстрований у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) 08 серпня 2002 року за № 675. Право посвідчувало земельну частку (пай) розміром 5,24 умовних кадастрових гектари без визначення її меж у натурі (на місцевості) (а.с. 8).

Згідно зі свідоцтвом про смерть ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 21).

Після її смерті спадщину прийняла дочка ОСОБА_3 , яка не оформила спадкових прав на зазначене право на земельну частку (пай). ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 9).

14 вересня 2022 року приватним нотаріусом Роменського районного нотаріального округу Торчицькою В. М. ОСОБА_1 видано свідоцтво про право на спадщину за законом, відповідно до якого він успадкував право на земельну частку (пай) розміром 5,24 умовних кадастрових гектари, посвідчене сертифікатом серії СМ № 0282043 (а.с. 9–10).

Відповідно до листа Головного управління Держгеокадастру у Сумській області від 20 грудня 2022 року ОСОБА_2 не була включена до списків, затверджених розпорядженням Роменської районної державної адміністрації від 10 вересня 2002 року № 398, а тому земельна ділянка в натурі їй не виділялася. У 2022 році право на земельну частку (пай) перейшло до ОСОБА_1 , якому рекомендовано звернутися з питання її виділення до Роменської міської територіальної громади (а.с. 16).

Згідно з архівною довідкою архівного відділу Роменської районної державної адміністрації від 18 січня 2023 року у додатках до розпоряджень голови Роменської районної державної адміністрації від 10 вересня 2002 року № 398 та від 26 червня 2003 року № 289 ОСОБА_2 і ОСОБА_1 не значаться (а.с. 17).

19 лютого 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Роменської міської ради Сумської області із заявою про виділення йому в натурі (на місцевості) земельної частки (паю) площею 5,24 умовних кадастрових гектари за рахунок земель запасу або резервного фонду. (а.с. 18–19).

Листом виконавчого комітету Роменської міської ради Сумської області від 21 березня 2024 року № 2.1-23/1047 позивача повідомлено, що землі резервного фонду КСП «Гришинське» до комунальної власності Роменської міської ради не передавалися, а виділення земельної частки (паю) не вбачається можливим у зв`язку з відсутністю сформованих земель комунальної власності, утворених за рахунок земель колишнього КСП «Гришинське». (а.с. 20).

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У частині другій статті 14 Конституції України передбачено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільгосппідприємствам, сільгоспкооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, визначені в Законі України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)».

Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).

За статтею 5 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», сільські, селищні, міські ради в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) розглядають заяви власників земельних часток (паїв) щодо виділення їм в натурі (на місцевості) земельних ділянок; приймають рішення щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості).

У пункті 17 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України передбачено, що сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Відповідно до частини першої статті 81 ЗК України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

За змістом частини одинадцятої статті 118 ЗК України у разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

Згідно із частиною четвертою статті 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку.

При неможливості надати такій особі земельну частку (пай) з колективної власності через відсутність необхідної для цього землі остання відповідно до пункту 7 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» має бути надана із земель запасу, створеного місцевою радою під час передачі землі у колективну власність.

Законом України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», постановами Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1995 року № 801 та від 04 лютого 2004 року № 122, спільним наказом Державного комітету України по земельних ресурсах, Міністерства сільського господарства и продовольства України та Академії аграрних наук від 04 жовтня 1996 року № 47/172/48, Рекомендаціями по складанню проектів роздержавлення і приватизації земель сільськогосподарських підприємств і організацій, затверджених 15 травня 1992 року Державним комітетом України по земельних ресурсах, Міністерством сільського господарства і продовольства України, Міністерством у справах роздержавлення власності і демонополізації виробництва України встановлено, що з числа земель, які підлягають роздержавленню та приватизації створюється резервний фонд.

Відповідно до листа Державного комітету України по земельних ресурсах від 22 серпня 2001 року № 14-17-2-П1580/4251 з урахуванням положень частини другої статті 3, частин четвертої і чотирнадцятої статті 5 ЗК України для забезпечення прав працюючих - як виняток, землі резервного фонду можуть передаватися у колективну власність для забезпечення земельними паями громадян - членів недержавних сільськогосподарських підприємств, які безпідставно (помилково) не були включені до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю даного підприємства і на час його видачі були членами зазначеного підприємства. Колективне сільськогосподарське підприємство за рішенням загальних зборів (зборів уповноважених) звертається з клопотанням до місцевої ради стосовно передачі у колективну власність із земель резервного фонду у розмірі сумарної кількості земельних часток (паїв) даних громадян, які не отримали права на земельну частку (пай).

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» право на земельну частку (пай) мають: колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку; громадяни - спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом; громадяни та юридичні особи України, які відповідно до законодавства України набули право на земельну частку (пай); громадяни України, евакуйовані із зони відчуження, відселені із зони безумовного (обов`язкового) або зони гарантованого добровільного відселення, а також громадяни України, що самостійно переселилися з територій, які зазнали радіоактивного забруднення, і які на момент евакуації, відселення або самостійного переселення були членами колективних або інших сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які проживають у сільській місцевості.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» підставами для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) є рішення відповідної сільської, селищної, міської ради.

Статтею 13 вказаного Закону регламентовано питання використання нерозподілених та невитребуваних земельних ділянок і земельних часток (паїв).

Зазначені норми передбачають право власників земельних часток (паїв), у тому числі спадкоємців відповідного права, на виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості). Виділення таких земельних ділянок здійснюється сільськими, селищними або міськими радами.

До подібних правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 542/1403/17 (провадження № 14-106цс21), а також Верховний Суд у постановах від 03 травня 2023 року у справі № 541/1512/21, від 08 січня 2025 року у справі №712/2967/23.

У пункті 10.29 зазначеної постанови Велика Палата Верховного Суду вказала, що саме державні органи та органи місцевого самоврядування повинні здійснити таке забезпечення (забезпечення порушеного права позивача на отримання земельної ділянки в натурі) за рахунок земель резервного фонду або земель запасу.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, забезпечивши повний та всебічний розгляд справи, надавши належну оцінку доводам сторін, дослідивши й оцінивши всі наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні, дійшов обґрунтованого висновку про те, що право позивача як спадкоємця права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом серії СМ № 0282043, на виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості) порушено. Право позивача на земельну частку (пай) підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 14 вересня 2022 року, відповідно до якого він успадкував право на земельну частку (пай) розміром 5,24 умовних кадастрових гектари, яка за життя спадкодавця в натурі (на місцевості) виділена не була.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач реалізував передбачений законом порядок звернення до органу місцевого самоврядування, подавши до Роменської міської ради заяву про виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості), проте питання щодо виділення йому земельної ділянки по суті вирішене не було.

Наведеними висновками апеляційного суду спростовуються доводи апеляційної скарги про відсутність предмета спору через неприйняття Роменською міською радою окремого рішення щодо заяви позивача.

Доводи апеляційної скарги про передчасність звернення до суду також є безпідставними. За змістом частини одинадцятої статті 118 ЗК України судовий захист можливий не лише у разі прийняття рішення про відмову у передачі земельної ділянки, а й у випадку залишення відповідної заяви без розгляду. Оскільки заява позивача по суті компетентним органом вирішена не була, він мав право звернутися до суду за захистом свого порушеного права.

В апеляційній скарзі заявник також посилається на неналежну оцінку листа виконавчого комітету як доказу, оскільки цей лист не є рішенням уповноваженого органу місцевого самоврядування та не підтверджує факту відмови у задоволенні заяви позивача.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції помилково ототожнив інформаційний лист виконавчого комітету Роменської міської ради з рішенням міської ради про відмову у виділенні земельної ділянки. Такі доводи не відповідають змісту оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Як убачається із рішення суду першої інстанції, лист виконавчого комітету від 21 березня 2024 року № 2.1-23/1047 був оцінений не як рішення Роменської міської ради про відмову у виділенні земельної ділянки, а як доказ того, що за результатами звернення позивача органом місцевого самоврядування фактично не було забезпечено реалізацію його права на виділення земельної частки (паю), а наведені у відповіді мотиви неможливості виділення земельної ділянки суд визнав такими, що не відповідають вимогам земельного законодавства.

При цьому суд першої інстанції не виходив із того, що лист виконавчого комітету є правовим актом індивідуальної дії чи підміняє собою рішення міської ради. Навпаки, встановивши, що питання про виділення позивачу земельної ділянки компетентним органом по суті вирішене не було, суд дійшов висновку про порушення права позивача та необхідність його судового захисту шляхом застосування належного способу захисту.

Таким чином, посилання апелянта на те, що лист виконавчого комітету був наданий у порядку Закону України «Про звернення громадян», не впливає на правильність висновків суду першої інстанції, оскільки зазначений лист не був покладений в основу рішення як акт індивідуальної дії чи рішення Роменської міської ради, а оцінювався як письмовий доказ обставин реагування органу місцевого самоврядування на звернення позивача та того, що заява не була вирішена по суті уповноваженим законом органом.

У апеляційній скарзі апелянт вказує, що суд першої інстанції, зобов`язавши Роменську міську раду виділити позивачу земельну ділянку, неправомірно втрутився у дискреційні повноваження органу місцевого самоврядування та фактично підмінив собою його виключну компетенцію щодо вирішення земельних питань.

Апеляційний суд зазначає, що згідно з Рекомендацією № R(80)2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року як дискреційне потрібно розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за певних обставин.

Комітет Міністрів Ради Європи сформулював принципи, які слугують змістовими гарантіями ухвалення справедливого рішення. Здійснюючи дискреційні повноваження, адміністративний орган: переслідує лише ту мету, задля якої його наділено такими повноваженнями: дотримується принципу об`єктивності й безсторонності, враховуючи лише ті чинники, які стосуються конкретної справи; дотримується принципу рівності перед законом, не допускаючи несправедливої дискримінації; забезпечує належну рівновагу між несприятливими наслідками, які можуть настати через його рішення для прав, свобод чи інтересів осіб, та переслідуваною метою; ухвалює своє рішення в межах строку, прийнятного під кутом зору питання, яке вирішується; забезпечує послідовне застосування загальних адміністративних приписів з одночасним врахуванням конкретних обставин кожної справи.

У пункті 2.4 Рішення Конституційного Суду України від 8 червня 2016 року № 3-рп/2016 йдеться про те, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України), одним з елементів якого є правова визначеність приписів законів та інших нормативно-правових актів.

За правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною у Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці, неминуче призводить до сваволі (абзац другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).

Висновки Конституційного Суду України базуються на тому, що принцип правової визначеності не виключає визнання за органом державної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними. Цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого - наявність можливості в особи передбачати дії цих органів.

Колегія суддів звертає увагу, що апелянт, посилаючись на втручання суду у дискреційні повноваження Роменської міської ради, не зазначає, у чому саме полягає така дискреція та між якими юридично допустимими варіантами поведінки могла обирати міська рада при вирішенні питання про реалізацію права позивача на земельну частку (пай). Саме лише посилання на виключну компетенцію органу місцевого самоврядування щодо вирішення земельних питань не свідчить про наявність у нього дискреційних повноважень у спірних правовідносинах.

Апеляційний суд вже зазначав, що у пункті 17 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України передбачено, що сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Наведене свідчить про те, що праву позивача як спадкоємця права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом, кореспондує обов`язок Роменської міської ради забезпечити реалізацію цього права у спосіб, визначений законом. За таких обставин вирішення питання про виділення позивачу земельної ділянки не належить до дискреційних повноважень органу місцевого самоврядування, оскільки закон не надає йому права обирати між кількома юридично допустимими варіантами поведінки, а покладає обов`язок забезпечити виділення земельної ділянки за рахунок земель резервного фонду або земель запасу. Відтак, зобов`язавши відповідача виконати покладений на нього законом обов`язок, суд першої інстанції не втрутився у дискреційні повноваження органу місцевого самоврядування та не підмінив його волевиявлення.

У постанові Верховного Суду від 08 січня 2025 року у справі №712/2967/23 зазначено, що право позивача на земельну частку (пай) встановлено рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 24 березня 2017 року у справі № 712/11721/16-ц, повноваження щодо реалізації такого права позивача, на підставі статті 122 ЗК України, покладені на Черкаську міську раду, яка ухиляється від виконання вказаного рішення суду, тому обраний позивачем спосіб захисту, а саме: зобов`язати Черкаську міську раду виділити йому з резервного фонду земель запасу земельну ділянку площею 2,38 умовних кадастрових гектарів для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Черкаської міської ради в натурі (на місцевості) є належним.

Наведене узгоджується із правовими висновками, викладеними Верховним Судом у постановах від 20 червня 2018 року у справі № 323/323/17 (провадження № 61-9871св18), від 28 грудня 2022 року у справі № 392/779/18 (провадження № 61-20173св21).

У пункті 10.29 постанови Великої Палати Верховного Суду зазначено, що за наявності не скасованого розпорядчого акта про видачу сертифіката та свідоцтва про право на спадщину такі доводи не можуть бути прийнятними і такими, що впливають на право позивача на отримання земельної ділянки в натурі. Забезпечення порушеного права позивача на отримання земельної ділянки в натурі за встановлених судами обставин повинно здійснюватися відповідно до принципу верховенства права та застосування аналогії закону (визначеного законодавством порядку, переліку осіб та підстав розподілення резервного фонду). Саме державні органи та органи місцевого самоврядування повинні здійснити таке забезпечення за рахунок земель резервного фонду або земель запасу.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального права та фактично зводяться до незгоди з наданою судом оцінкою встановлених обставин справи, не містять обставин, які б свідчили про неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що відповідно до статті 376 ЦПК України є підставами для скасування або зміни судового рішення.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За результатами апеляційного перегляду колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив і оцінив наявні докази, правильно визначив характер спірних правовідносин та застосував до них норми матеріального права.

Отже, підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів не вбачає, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Висновки суду щодо судових витрат

Відповідно до статті 141 ЦПК України, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, понесені апелянтом витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги відшкодуванню не підлягають.

Керуючись вимогами статей 141, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Роменської міської ради Сумської області залишити без задоволення, а рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 28 травня 2026 року - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку. Касаційна скарга на судове рішення подається безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий - М.В. Нестеренко

Судді: О.І. Собина

А.П. Сидоренко