Постанова від 09 вересня 2026 р. у справі №467/308/26 — Миколаївський апеляційний суд

10.09.26

22-ц/812/1667/26

Єдиний унікальний номер судової справи 467/308/25

Номер провадження: 22-ц/812/1667/26 Суддя - доповідач апеляційного суду: Крамаренко Т.В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 вересня 2026 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:

головуючого - Крамаренко Т.В.,

суддів: Муругова В.В., Ямкової О.О.,

розглянувши у спрощеному провадженні без повідомлення (виклику) учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_1 , подану в його інтересах адвокатом

Морозовим Вадимом Юрійовичем

на ухвалу Арбузинського районного суду Миколаївської області від 18 червня 2026 року, постановлену під головуванням судді - Явіци І.В., в приміщенні того ж суду по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,

в с т а н о в и л а:

У березні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначав, що з 24 вересня 2022 року перебуває в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . Від спільного подружнього життя неповнолітніх дітей сторони не мають. Спочатку сімейне життя складалось добре, проте останнім часом шлюбні відносини між сторонами погіршились. У відносинах відсутнє взаємопорозуміння та повага. Подальше сумісне життя та збереження шлюбу на думку позивача є неможливим, оскільки шлюбно - сімейні стосунки між ним та відповідачкою вже давно припинились.

В добровільному порядку, відповідачка не бажає розірвати шлюб, у зв`язку з чим змушений був звернутись до суду.

16 червня 2026 року відповідачка ОСОБА_2 звернулась до суду з клопотанням про надання строку для примирення, в якій зазначила, що не погоджується з поданим ОСОБА_1 позовом про розірвання шлюбу. Наголошує, що незважаючи на труднощі, які виникли у сімейних відносинах, вона не втратила бажання відновити взаємопорозуміння та зробити все можливе для збереження шлюбу.

Також, просила суд врахувати, що сторони мають спільну доньку віком 3-х років, для якої обоє батьків є найдорожчими людьми, і розірвання шлюбу матиме вплив на її емоційний стан, відчуття сімейного затишку та стабільності.

Відповідачка переконана, що в інтересах дитини необхідно використати всі можливості для збереження родини, а причини конфлікту між сторонами не свідчать про повну неможливість подальшого спільного життя.

Ухвалою Арбузинського районного суду Миколаївської області від 18 червня 2026 року клопотання ОСОБА_2 задоволено. Надано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 строк для примирення строком на 6 місяців. Провадження у справі зупинено до закінчення строку для примирення, тобто до 18 грудня 2026 року.

Задовольняючи клопотання про надання строку для примирення суд виходив з проголошеного Конституцією України принципу охорони державою сім`ї, відсутності згоди одного з подружжя (відповідачки) на розірвання шлюбу, обов`язку суду щодо вжиття заходів щодо примирення подружжя, передбачених ст. 111 СК України.

На переконання суду клопотання відповідачки у даній ситуації є доречним і слушним, оскільки збереження шлюбу відповідає інтересам спільної малолітньої дитини сторін.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, адвокат Морозов В.Ю, який діє в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на необ`єктивність та необґрунтованість підходу суду до вирішення цього питання, просив ухвалу суду скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду по суті.

Адвокат вважає, що при винесенні оскаржуваної ухвали суддею Арбузинського районного суду Миколаївської області були порушені норми процесуального права, а саме ст. 263 ЦПК України, згідно яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

До того ж, в оскаржуваній ухвалі суд першої інстанції жодної оцінки реальності примирення не навів, обмежившись переказом змісту клопотання відповідачки та цитуванням норм СК України й Постанови Пленуму ВСУ № 11 від 21.12.2007. Суд не з`ясував і не навів обставин, які об`єктивно свідчили б про можливість відновлення сторонами шлюбних відносин.

Адвокат звертає увагу на те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 фактично проживають окремо, спільне життя у сторін не склалося через різні погляди на сімейне життя та обов`язки, відсутнє взаєморозуміння та повага один до одного.

За останній час стосунки між подружжям погіршились, втрачено будь-який інтерес один до одного. Більш того, між подружжям відсутнє спілкування та вони не підтримують жодних стосунків.

Крім цього, позивач наполягає на тому, що збереження сім`ї є неможливим та недоцільним, оскільки відсутня можливість зберегти сім`ю. Подружні відносини припинилися з березня 2026 року та з цього часу спільне господарство не ведеться. За таких обставин, ОСОБА_1 переконаний, що подальше спільне життя та збереження шлюбу суперечить його інтересам.

Також, позивач вважає, що заявлене відповідачкою клопотання про надання строку для примирення не відображає дійсного бажання зберегти сім`ю, а спрямоване на досягнення іншої мети - отримання нею як дружиною військовослужбовця права на виплати, пільги та соціальні гарантії, передбачені законодавством для членів сім`ї військовослужбовців (зокрема одноразової грошової допомоги та інших виплат, право на які пов`язане із статусом дружини).

Збереження формального шлюбу виключно для отримання відповідачкою матеріальної вигоди не є тією метою, яку переслідує інститут примирення подружжя, передбачений ст. 111 СК України, і не може братися судом до уваги як підстава для зупинення провадження у справі. Дана обставина є об`єктивною підставою, що виключає реальну можливість примирення сторін, на необхідність встановлення якої прямо вказує Верховний Суд у наведеній постанові від 08.03.2023 у справі № 127/16963/22. Надання строку для примирення за відсутності об`єктивних передумов до примирення є не заходом для збереження сім`ї, а невмотивованим затягуванням розгляду справи, що не відповідає завданням цивільного судочинства (ст. 2 ЦПК України) та порушує право позивача на розгляд справи в розумні строки.

Також, представник позивача вважає необґрунтованим посилання суду першої інстанції як на підставу для надання строку для примирення, необхідність урахування інтересів спільної малолітньої дитини сторін. Позивач ОСОБА_1 не має заборгованості зі сплати аліментів на утримання дитини, добросовісно виконує батьківські обов`язки матеріального характеру незалежно від статусу шлюбу з відповідачкою. Матеріальні інтереси дитини забезпечені і не залежать від подальшого існування шлюбу між сторонами.

При цьому збереження формального шлюбу за відсутності реальних подружніх відносин не відповідає й немайновим інтересам дитини, яка виховується в умовах фактичного, а не лише юридичного розпаду сім`ї.

У відзиві на апеляційну скаргу, відповідачка ОСОБА_2 просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін. При цьому, відповідачка вкотре наголошує, що предметом розгляду даної справи є не лише спір між подружжям, а й доля трирічної дитини. Надання шестимісячного строку для примирення не позбавляє позивача права на розірвання шлюбу в майбутньому, однак дає батькам можливість використати останній шанс зберегти сім`ю в інтересах доньки. У разі якщо примирення не відбудеться, позивач не втратить права на судовий захист, тоді як передчасне скасування цього строку остаточно позбавить дитину можливості зростати у повній сім`ї. Саме тому на переконання відповідачки ухвала суду першої інстанції відповідає принципу забезпечення найкращих інтересів дитини та не підлягає скасуванню.

Згідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37 - 40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Зважаючи на вказані обставини розгляд даної справи здійснено в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню із наступних підстав.

Відповідно до статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Оскаржувана ухвала суду таким вимогам закону в повній мірі не відповідає.

Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається (ч.1 ст. 24 СК України).

Частиною третьою статті 56 СК України встановлено, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини.

Відповідно до частини четвертої статті 56 СК України примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв`язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.

Разом із тим статтею 111 СК України передбачений спеціальний механізм вжиття судом заходів щодо примирення подружжя.

За частиною першою статті 111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.

Частиною другою цієї статті встановлено, що якщо один із подружжя вчинив домашнє насильство, незалежно від стану розгляду порушеного кримінального провадження, цивільної справи або справи про адміністративне правопорушення щодо домашнього насильства, заходи щодо примирення подружжя не вживаються.

Процесуальний порядок реалізації вказаних положень визначений частиною сьомою статті 240 ЦПК України, відповідно до якої у справі про розірвання шлюбу суд може зупинити розгляд справи і призначити строк для примирення подружжя, який не може перевищувати шість місяців, крім випадків, передбачених частиною другою статті 111 Сімейного кодексу України.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі надання сторонам у справі про розірвання шлюбу строку для примирення.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 253 ЦПК України у такому випадку провадження у справі зупиняється до закінчення строку для примирення, визначеного судом.

У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз`яснено необхідність повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини та інші обставини життя подружжя, вживати заходів до примирення.

Також у зазначеній постанові роз`яснено, що судам слід використовувати надану законом можливість для примирення подружжя, особливо за наявності неповнолітніх дітей, а при визначенні строку на примирення враховувати думку сторін та конкретні обставини справи.

У постанові Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 200/952/18 (провадження № 61-14859св19) зазначено, що закон не визначає, які саме заходи може застосовувати суд для примирення подружжя, оскільки такі питання можуть вирішуватися виключно у процесі розгляду конкретної справи, а надання строку для примирення є лише правом суду, а не його обов`язком.

Таким чином, наведений висновок Верховного Суду не встановлює заборони на надання строку для примирення у разі незгоди одного з подружжя та не надає категоричному запереченню позивача проти примирення значення обставини, яка сама по собі позбавляє суд передбаченого частиною сьомою статті 240 ЦПК України повноваження.

Натомість із зазначеного висновку слідує, що питання про доцільність надання строку для примирення вирішується судом у кожній конкретній справі з урахуванням її фактичних обставин.

З матеріалів справи вбачається, що сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі з 24 вересня 2022 року, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 від 14 лютого 2026 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народилась донька ОСОБА_3 , про що свідчить копія свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 22 грудня 2022 року.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на військовій службі за призовом під час мобілізації, на особливий період з 06 липня 2025 року.

Звертаючись до суду з позовом про розірвання шлюбу, позивач ОСОБА_1 зазначив про свою категоричну позицію щодо неможливості збереження шлюбу. Такої позиції позивач дотримується й під час апеляційного розгляду, виклавши свою позицію в апеляційній скарзі.

Однак, судом першої інстанції не було враховано, що позивач категорично заперечував проти надання строку для примирення подружжя та те, що сторони вже давно фактично разом не проживають, шлюбних стосунків не підтримують.

Крім того, заслуговують на увагу також доводи апеляційної скарги про те, що подружні відносини між сторонами припинились ще в березні 2026 року та з цього часу не ведеться спільне господарство.

Також, колегія суддів вважає за необхідне врахувати те, що за час розгляду справи судом першої інстанції, який тривав більше трьох місяців до постановлення оскаржуваної ухвали, сторони так і не примирилися. Також очевидним є і те, що на час розгляду справи апеляційним судом позиція позивача також не змінилась.

З урахуванням викладеного вище та норм права, а також враховуючи категоричні заперечення позивача проти надання строку на примирення та відсутність об`єктивних обставин, які свідчать, що такі заходи можуть бути дієвими, тобто такими, що можуть призвести до примирення сторін, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про надання сторонам найтривалішого строку, передбаченого ч. 7 ст. 240 ЦПК України, для примирення терміном саме шість місяців.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги, зокрема має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвала суду першої інстанції зміні, шляхом зменшення наданого судом строку на примирення сторін із шести місяців до чотирьох, тобто до 18 жовтня 2026 року, що не суперечитиме моральним засадам суспільства та не допускатиме примушування сторін до шлюбу.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України колегія суддів,

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану в його інтересах адвокатом Морозовим Вадимом Юрійовичем задовольнити частково.

Ухвалу Арбузинського районного суду Миколаївської області від 18 червня 2026 року змінити, зменшивши наданий ОСОБА_1 та ОСОБА_2 строк на примирення із шести місяців до чотирьох місяців до 18 жовтня 2026 року.

Постанова набирає законної сили із дня її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий Т.В. Крамаренко

Судді: В.В. Муругов

О.О. Ямкова